«Якби ми мали такий бойовий потенціал у 2014 році, як зараз, агресії не було б» – Сергій Попко (відео)

В прямому ефірі #Поза_службою і перший наш гість Командувач Сухопутних військ ЗС України генерал-полковник Сергій Попко



Gepostet von Армія FM am Donnerstag, 14. März 2019

 

Сергій Попко – генерал-полковник, командувач Сухопутних військ ЗСУ в проекті «Поза службою» на Армія FM розповів про те, коли для нього почалася війна та яку роль  відіграли добровольчі батальйони у 2014 році. Також, розповів про розвиток Сухопутних військ та здатність української армії дати відсіч росіянам.


Яна Холодна: Сергій Миколайович, ви очолюєте дуже великі війська. 64% ЗСУ – це саме Сухопутні війська. Коли вам запропонували очолити командування Сухопутних військ, чи швидко ви прийняли рішення погодитися на цю посаду?

Сергій Попко: Не можу сказати, чи швидко, але прийняв це рішення з поваги до керівництва держави. Я був готовий до цієї посади завчасно, скажімо так.

Яна Холодна: На якій посаді ви були, коли в країну прийшла війна? І розкажіть трохи про свій бойовий шлях.

Сергій Попко: 2014 рік мене застав на посаді Начальника головного командного центру ЗСУ. Це структура, яка забезпечує за великим рахунком, управління всім, що існує в ЗСУ. Починаючи від стратегічного рівня і закінчуючи тактичним. На мою долю випало формування систем управління АТО, у 2014 році начальником Генерального штабу, генералом Муженко, мені було запропоновано очолити сектор М. Це було в жовтні. Ми пам’ятаємо, які події до цього там були. Я, як керівник сектору, намагався побудувати стійку систему оборони на цьому напрямку, тому що реальні загрози там були довгий час. Вважаю, що зміг цього досягти. Через деякий час, кінець 2014-початок 2015 року, я теж був керівником АТО. На мою долю випали такі моменти, як оборона Донецького аеропорту, Дебальцевська операція. В кінці 2015 і до призначення на посаду командувача Сухопутних військ, я теж був керівником АТО.

Яна Холодна: Тобто, ви практично весь час були на війні?

Сергій Попко: З невеликими перервами – майже постійно.

Яна Холодна: Коли до вас особисто прийшло розуміння того, що в нас в країні почалася війна і що наш ворог – Росія?

Сергій Попко: Як тільки в Криму був проведений незаконний референдум і так звані «зелені чоловічки» окупували його, одразу прийшло повне розуміння й усвідомлення, що вже війна. Яким чином вона розвиватиметься, ще не було розуміння, але те, що вона почалася, було.

Яна Холодна: Кого б ви хотіли відзначити із сухопутних бригад, які одні з перших пішли на Схід?

Сергій Попко: З точки зору командувача – не коректно виділяти «кращих» і «гірших», але першими пішли виконувати задачі бригади, у яких частини постійної дислокації були в готовність. В яких готовими були як мінімум по одній батальйонно-тактичній групі. Можна відзначити 51 бригаду, і 72, і 30. Ті основні, які в перші години вийшли на захист. Але було й багато інших.

Яна Холодна: Тоді на рівні бригад пішли й добровольці. Сьогодні НГШ дав інформацію, що за ці роки понад 170 тисяч добровольців так чи інакше були в ЗСУ. Хто для вас добровольці сьогодні?

Сергій Попко: Моє ставлення до людей – і конкретних, і взагалі до добровольчого руху – не змінилося з 2014 року. Як тоді, так і зараз, ці люди на собі витягли перший тягар війни, не зважаючи ні на що. Не чекаючи повісток, не ховаючись від них, прийшли. Я знаю багато офіцерів в чину полковника, які приходили командувати рівнем роти, батальйону, для того, щоб в найтяжчі часи захистити Україну. Тому, для мене добровольчий рух – це краща частина українського суспільства. Це поклик. І я не знаю, яким би чином розвивалися події, якби добровольчий рух не починався і не набував сили й не показав всьому світу, і особливо агресору, що  таке українці. Показовим в цьому було те, що ніхто не вимагав пільг, зарплат, особливого ставлення – люди йшли за покликом душі. Свої кошти, зусилля, здоров’я і навіть життя клали на захист Батьківщини.

Яна Холодна: Чи ви підтримуєте дружні стосунки з кимось із добровольчих батальйонів?

Сергій Попко: Однозначно, підтримую стосунки з багатьма і добровольцями, і волонтерами. Багато з них зараз очолили і структурні підрозділи в органах управління Сухопутних військ, і військові частини. Я дуже їм вдячний. Ті, хто був загартований в ході війни – ця дружба до кінця життя.

Яна Холодна: Наскільки для військового важливо знати, що поруч свої?

Сергій Попко: Коли я з людьми зустрічався на передньому краї, в мене навіть думки не було поділяти – хто тут добровільно, хто не добровільно. Всі виконували задачі. Це потім, коли обстановка була більш спокійною, можна було зустрітися і дізнатися історію – яким чином людина потрапила на фронт. Завжди довіра, підтримка і впевненість, плече праворуч і ліворуч – це основне.

Джерело

 

Яна Холодна: Якщо порівняти Сухопутні війська 2014 року і 2019 року – чи змінилися вони за цей час?

Сергій Попко: Це можна оцінити і в кількісному, і в якісному розумінні. Щодо кількості – приклад створення за часи війни військових організмів, типу «бригада», «полк», при  чому в такій кількості, мабуть, не має жодна країна світу. З 2014 року по сьогоднішній день ми сформували додатково чотири мотопіхотні бригади, дві механізовані, одну гірсько-штурмову, дві артилерійські й ряд полків, які зараз сформовані, укомплектовані особовим складом, забезпечені військовою технікою і виконують завдання. Щодо бойових можливостей частин Сухопутних військ, то їх рівень зріс, завдяки тому, що на озброєння поступила новітня техніка, модернізована, відремонтована техніка. Якби ми мали такий бойовий потенціал у 2014 році, то, мабуть, слова «агресія» взагалі не звучало б. Ні для кого не секрет, що наші мотопіхотні бригади формувалися з окремих батальйонів територіальної оборони, були розкидані по всій лінії фронту. І великих зусиль треба було, щоб їх зібрати в одному районі, сформувати управління бригади, організувати забезпечення. На той час вони були на шкільних автобусах, автомобілях, приписаних з народного господарства. Зараз мотопіхотні бригади – це праобраз і майже рівень легкої піхотної бригади країн НАТО. Певні підрозділи озброєні бойовими машинами піхоти, броньованими дозорно-розвідувальними машинами. В складі мотопіхотних бригад створені потужні бригадні артилерійські групи, які навіть перевищують по своїм бойовим можливостям легкі піхотні бригади країн НАТО. Я можу впевнено сказати, що стосується Сухопутних військ, то вони в рази, або на кілька порядків виросли. Ми спроможні протистояти на різних напрямках сухопутним угрупованням нашого єдиного агресора.

Яна Холодна: Тобто, зараз ми здатні протистояти Росії?

Сергій Попко: Так, ми здатні. І, повертаючись до попереднього питання, ми не стоїмо на місці. Ми бачимо, що з розвитком і  тактики, і оправного мистецтва війн майбутнього, особливо те, що ми бачили з 2014 року і кваліфікуємо як «гібридна війна», зусилля і Оборонно-промислового комплексу, і ЗСУ спрямовані на те, щоб відновити свою, можливо, раніше втрачену, ракетну потужність. Внаслідок створення новітніх ракет. Поки малої дальності, але наш науковий і промисловий потенціал дозволяє зробити і більше. Тим більше, що зараз обмеження, у зв’язку з тим, що Росія і США вийшли з договору, вони певною мірою і зняті для нас. Ми розвиваємо реактивні системи залпового вогню, і в нас успішно, протягом минулих років, пройшли випробування реактивних систем залпового вогню «Вільха» українського виробництва. Ця система вже прийнята на озброєння і поступає в частину Сухопутних військ. Продовжується і нарощування, і  потужності шляхом збільшення дальності, потужностей і точності. Це стосується не тільки таких великих калібрів, а й можемо опускатися аж до ствольної артилерії. Тому, розвиток є, бачення подальшого розвитку є. Гадаю, нашого агресора це бентежить. Вони не можуть спокійно до цього ставитися. Постійні фейкові вкиди демонструють те, що вони нас бояться.

Яна Холодна: Як розвивається українська авіація? Як їхній досвід поширюється на Сухопутні війська?

Сергій Попко: Армійська авіація – це потужний рід військ Сухопутних військ, який за часів російської агресії, завдяки навченості наших пілотів, і використовуючи досвід, здобутий на Африканському континенті, завдяки оборонно-промисловому комплексу, створили чотири потужні бригади армійської авіації. Ми маємо великий комплект пілотів, які мають бойовий досвід. До речі, на початковому етапі війни армійська авіація багато питань вогневого ураження брала на себе. Усі дії наземного компонента супроводжувала армійська авіація, яка здійснювала авіаційну підтримку. Для мене розвиток армійської авіації, так само, як і напрямок розвитку ракетних військ і артилерії є пріоритетним.

Яна Холодна: Багато є інформації щодо некомплекту наших підрозділів. Яка зараз ситуація в Сухопутних військах?

Сергій Попко: Некомплект військ – є така проблема. Але вона в питаннях боєздатності не вирішальна. На даний момент, коли в зоні ООС ведеться позиційна оборона з періодичним загостренням або затуханням, комплект військ, який є, в принципі задовольняє і спроможний вирішити весь спектр завдань. Але у випадку повномасштабної агресії, у нас створений потужний резерв, оперативний резерв 1 черги, для бойових військових частин, який протягом доби може бути поданий як в пункти постійної дислокації усіх бригад, так і в райони виконання завдань. Протягом одної-двох діб бригада набуває повної спроможності. Ці люди мають бойовий досвід. Стосовно некомплекту в мирний час, багато причин – починаючи від суб’єктивних. Але я вважаю, що є об’єктивна причина – це житловий фонд для сімей військовослужбовців. Багато часу військові знаходяться у відриві від сімей. Не всі пункти постійної дислокації можуть забезпечити житлом сім’ї і люди п’ятий рік воюють, і  я розумію, що відрив від сімей – це складно. І морально, і фізично, і матеріально. Хоча, ця проблема поступово вирішується. Думаю, протягом двох років вона буде знята. В грудні у нас був введений воєнний стан, під ці заходи керівництвом Збройних сил було сплановано збір і подача відповідного ресурсу оперативного резерву 1 і 2 черги, як в бойові частини, так і в частини територіальної оборони. Із задоволенням ми оцінювали, що навіть коли ми роздавали повістки на 10-15 діб навчених зборів, кількість бажаючих прийти на ці збори в рази перевищувала наші можливості їх прийняти.

Яна Холодна: Розкажіть про напрямок створення територіальних бригад?

Сергій Попко: Це і стратегія, яка випливає із викликів часу та загроз, які ми маємо. До 2018 року у нас існувала система територіальної оборони. Якраз, ці батальйони, які увійшли в склад мотопіхотних бригад, вони й були батальйонами територіальної оборони. Але ми змінили підхід. У нас достатній комплект бойових частин для того, щоб здійснювати відсіч збройної агресії, з багатьох напрямків, які ми вважаємо небезпечними. Для того, щоб не допустити дестабілізацію обстановки в тилових смугах, в інших регіонах, де не ведуться бойові дії, було прийняте рішення із роздроблених частин, які були тяжко керовані створити чітку управлінську вертикаль. Протягом 2018 року було створено 25 бригад територіальної оборони по одній в кожній області і 1 в Києві. Якщо раніше керівниками цих структур були офіцери запасу, які призивалися по мобілізації, то зараз вони укомплектовані на рівні командного складу бригад і батальйонів територіальної оборони офіцерами, які мають 100% бойовий досвід. Які мають досвід керівництва або бригадними, або батальйонними рівнями військових структур. Ця система себе виправдала. На рівні з бойовим потенціалом бойових бригад, ми маємо близько 100 000 військ територіальної оброни, які пр.  необхідності, можуть теж на 2-3 лінії виконувати певні задачі. Але в цілому вони, як сили й засоби ГШ, забезпечать і стратегічне, і оперативне розгортання, і недопущення дестабілізації, і охорона державних об’єктів. Це дозволить бойовим частинам виконувати суто бойові завдання.

Яна Холодна: Як в Сухопутних військах відбувається декомунізація і зміна почесних найменувань.

Сергій Попко: Питання декомунізації – це державна політика, і ми, як структура держави, її впроваджуємо. Є зміна символіки і 72, і 93 бригади, і в інших. Цей процес продовжується і, думаю, до кінця року буде завершений. З урахуванням того, що елементів радянщини не буде. Це суто українська символіка, суто українська армія, суто українські збройні сили.

Яна Холодна: Піхоти зараз на фронті найбільше, а якою є ідеологія піхотинця?

Сергій Попко: У нас девіз, який не набув широкого обговорення, – «Тільки ми». Сухопутні війська виконують спектр завдань без обмежень. Де інші роди військ не можуть бути застосовані, піхота завжди застосовується.

Яна Холодна: Ви часто їздите у відрядження і спілкуєтеся з колегами з різних армій світу. Що вони говорять про наші Сухопутні війська?

Сергій Попко: У нас певні частини готуються під керівництвом американських, канадських, литовських, британських фахівців. Є різні програми. Можливо на початку підготовки наших частин, ми скептично відносилися один до одного. Люди, які прийшли з війни і  пішли на підготовку до іноземних інструкторів, вважали себе певними професіоналами. Ті вважали, що у нас не достатньо знань і це дійсно було правдою. Але протягом цих років ми налагодили співпрацю. Ми маємо, з їхньої точки зору, можливо, менше знань. Але ми маємо такий досвід, яких вони не мають. Вони цьому вчаться. Керівництво країн-партнерів здійснює періодично ротації своїх інструкторів, щоб якомога більше і частіше вони спілкувалися з нашими військовими. Ця співпраця – спільна користь.

Яна Холодна: В нашу армію намагаємося імплементувати стандарти НАТО. Що ви вважаєте найбільш прийнятним і корисним?

Сергій Попко: Згідно з положень стратегічно-оборонного бюлетеня, ми, починаючи зі структури органів управління переходимо на структуру країн-членів НАТО. Вже у нас впроваджено у всі роди військ використання тактичних знаків країн НАТО. Поступово впроваджується в органах управління процедури – планування і прийняття рішень за стандартами країн НАТО.

Яна Холодна: Як сплановані програми, що максимально з користю використати час, який підрозділи проводять на ППД?

Сергій Попко: Починаючи з цього року в практику дій введена система, що бойова частина виконує завдання в зоні ООС близько 6 місяців і такий же час на процедуру відновлення боєздатності. Ми маємо етапи цього відновлення. Ми ввели певний підготовчий етап ще при виконанні бойових завдань. Коли бригада виходить на ППД, передбачені і заходи з морально-психологічного реабілітації, відпусток, ремонту озброєння військової техніки. Певні категорії військовослужбовців, які потребують додаткового навчання в навчальних центрах, відправляються на ці навчання. Після цього починається колективна підготовка – від злагоджень відділень, до злагоджень бригад в певних виглядах.

Яна Холодна: Як ви реагуєте на критику?

Сергій Попко: Якщо це позитивна, конструктивна критика – це поштовх для того, щоб рухатися вперед.

Яна Холодна: Якими ви бачите Сухопутні війська через кілька років?

Сергій Попко: Це достатньо ємке питання. Я бачу їх такими, коли органи управління спроможні взяти на себе будь-який комплект військ і на будь-якому напрямку забезпечити відсіч збройної агресії. Самі частини Сухопутних військ – це мобільні, добре оснащені, укомплектовані, мотивовані й добре забезпечені особовим складом.

Джерело

Поділитися:
Share

Share