5 проблем для Президента
Кандидат в кандидати в Президенти України, відомий комік, шоумен, ще й офшорний і російський бізнесмен Володимир Зеленський оприлюднив на сторінці своєї команди у Фейсбуці головні проблеми, які турбують українців. На цей перелік я пропоную звернути увагу, позаяк вважаю його таким, що більше-менш відповідає реаліям і справді називає проблеми, які стоятимуть перед кожним Президентом України ще багато років.
Чому багато років? Та тому що вирішити їх протягом одної президентської каденції практично нереально. Поглянемо на першу п’ятірку. Проблеми які найбільше хвилюють українців це (по зростанню): зростання цін на товари і продукти харчування, підвищення цін на комунальні послуги, боротьба з корупцією, низький рівень зарплатень і пенсій та війна на сході України. А тепер проаналізуємо кожен з пунктів.
Зростання цін на товари і послуги. Мушу привітати – припинити цей процес неможливо. Ціни на товари зростають з багатьох причин – збільшення купівельної спроможності населення, наявність на руках в людей великої грошової маси (через випуск грошей на ринок), через зростання цін на харчі у світі (агфляція в світі триває вже багато років), тощо й тощо. Результат – харчі стають дорожче, але на прилавках вони є. Якщо ж ціни зменшувати штучно, то… Люди віком постарше ще пам’ятають блаженні часи совка, коли грошей в людей на руках було хоч залийся, а товарів у продажі не було як таке. Люди ж молоді (з неатрофованою пам’яттю) мусять пригадати «антиінфляційні закони» від уряду Юлії Тимошенко, результатом яких було придушення дрібних магазинів і підвищення оптових цін виробниками харчів (у тому числі фірмами нардепа БЮТ Євгена Сігала та рідного чоловіка Юлії Тимошенко). Вибачте. Або – або. Або пусті прилавки. Або збагачення олігархів під маркою боротьби з інфляцією. Або ціни, які диктує ринок. Збити ціни може лише перевиробництво харчів, але за умови зростання цін на харчі у світі станеться це ще не скоро. Президент країни тут зробити не зможе НІ ФІГА.
Підвищення цін на комунальні послуги. Маю привітати всіх – комуналка росте і ростиме далі. Аж допоки не зрівняється з рівнем комуналки у Європі. Просто тому, що не буває так, коли послуга в багатій Німеччині коштує стільки-то, а в Україні – у половину менше. Ба більше, деякі кандидати, які зараз обіцяють знизити комуналку удвічі, в часи, коли вони самі очолювали уряд, як раз таки обіцяли керівництву МВФ підняти ціни на комуналку до рівня Європи. Тобто зробити як раз те, що робиться протягом останніх років.
Взагалі громадянам, які волають «а раніше я платив менше», давно час збагнути – ви платити більше стали не тому, що хтось на вас наживається, а тому, що раніше ви були утриманками. Ви жили на шиї «багатого папіка». Уряд сплачував за вас частину ціни за комуналку коштом грошей, які позичав за кордоном. Більше нам позичати ніхто не хоче – як наркоману, якому скільки не позичай, все спустить. «Папіку» ви насточортіли, і він вас, утриманок, кинув. Тепер вам доведеться або заробляти наданням якихось інших послуг, або знайти нового «папіка». Московський завжди до ваших послуг. Президент країни тут зробити не зможе НІ ФІГА.
Боротьба за корупцією. Чи знаєте ви, що у світі повністю і остаточно корупцію перемогли 0 (нуль) країн. У тій чи іншій формі корупція існує скрізь. У багатьох країнах те, що у нас називається корупцією і карається за законом, легалізовано і є передбаченою законом платною послугою. Частково таким шляхом йшла Грузія Саакашвілі. Взагалі Великому Грузину я щиро вдячний, що він приїхав в Україну, – якби не він, я ще й досі жив би ілюзією, ніби в Грузії він переміг корупцію. Саме його витівки в Одесі примусили мене уважніше придивитися до того, що було в Грузії, і переконатися – корупцію там не перемогли. Її просто загнали на елітарний рівень. Так само як і в Сингапурі. Змія змінила шкіру – і залишилася змією.
Взагалі тема корупції в Україні спекулятивна. Якщо говорити про корупцію в її класичному значенні, система «проЗЗоРо», Е-декларування, децентралізація, низка змін в системі держзакупівель і ненависне населенню приведення тарифів ЖКГ до ринкового рівня, удару по корупції завдали як ніколи за всю незалежність України. Але. Корупція, яка існує в свідомості наші громадян, – це не те, що називається корупцією за тлумачним словником. Боротьбою з корупцією чимало наших громадян називають «експропріацію експропріаторів» та жагу «відняти та поділити». Сучасні антикорупціонери – це прямі нащадки більшовиків Леніна та Троцького, саме тому найбільший відгук їхні гасла знаходять не в середовищі підприємців, а серед люмпена – так само як і гасла більшовиків. Це означає, що «перемогти корупцію» в їхньому розумінні зможе тільки диктатура, – вона заткне роти всім незадоволеним корупцією. Вибачте, це не до демократично обраних президентів.
Низькі зарплатні і пенсії. Так – низькі. І ще довго низькими будуть. Бо не може існувати високих з/п і пенсій в країні де 95% продукції вироблені на підприємствах третього й четвертого технологічного укладів (підприємства п’ятого й шостого укладів – електроніка, роботобудування, телекомунікації, інформаційні та біотехнології створюють додану вартість у десятки разів більшу за 3-й та 4-й уклад. Але в Україні таких підприємств не більше 5%). В Україні продуктивність праці одна з найнижчих в Європі. В середньому працюючий українець за годину роботи виробляє продукції на $2,8, в той час як француз або німець – біля $60. Вибачте, але жити в борг нам більше не випадає. Совок залишив нам пустий бюджет і величезну кількість пенсіонерів, а працювати за трьох українці не хочуть – вони хочуть качати права. Я це знаю як колишній майстер з заводу, керувати нашими «працелюбними та охайними» громадянами – це ворогові не побажаєш. І зміниться це лише з еволюцією суспільства. Президент тут може сприяти поліпшенню ситуації (і сприяє), але змінити її швидко – ніяк.
Нарешті – війна. Повідомляю всім, хто не в курсі. Закінчити війну існує два варіанти – перемога і капітуляція. Розповіді про те, ніби з Москвою можна взаємовигідно домовитися, – казочка. Вся українська історія свідчить, «взаємовигідна домовленість» з Москвою – це домовленість на її умовах і ніяк інакше. Але як раз завершити війну Президент справді може. Він може дочекатися часу, коли санкції російську економіку придушать так, що Москва буде змушена відмовитися від військових авантюр так само, як свого часу вона відмовилася від війни в Афганістані. І тоді Збройні сили України зможуть зайти на окуповані терени, придушити або вигнати ще існуючі банди терористів і забезпечити роботу МВС та СБУ з зачистки цих територій, виявлення терористів і посібників та встановленню там конституційного ладу. А прецедент звільнення ОРДЛО стане гарним важелем в переговорах по Криму аж до військового звільнення. І станеться все це тому, що протягом останніх п’яти років армію в Україні зміцнювали як ніколи. Зараз ми маємо чим і на чому воювати.
Але станеться це лише в разі, якщо Президент продовжить нинішню лінію поведінки, а не побіжить «взаємовигідно домовлятися» з Москвою.
Підсумок. Викладені проблеми реальні. Так, вони потребують вирішення. Але. Вирішити їх можна або шляхом поступової еволюції суспільства, або у далекій перспективі. І все це за умови, що Україна продовжить той курс, який ми маємо зараз. Бо інакше…
«Буде як зараз – років за 15 будемо як нинішня Польща. Оберемо популіста – накиньте ще 10 років». Дуже люблю цю цитату.
