За межею – Орда

Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Сутичка у Керченській протоці ще раз нагадала всім нам очевидну, здавалося б, істину, війна не завершена. Так, ми всі щодня не бачимо війни. Так, питання курсу валют і цін на м’ясо нас щодня цікавить більше, ніж проблеми країни, але…

Але десь там на сході гинуть хлопці. Але там військові живуть в бліндажах, а автомат – предмет такий самий звичний як тут мобільник. Але прикордонники там на чергування виходять у броніках і касках. Але там стріляють. Бо за межею – Орда.

До гарного звикаєш швидко. Ми вже підзабули, що таке натягнуті нерви під час перегляду репортажів з ДАП чи з-під Дебальцева. Ніби звикли вже жити без гострих потрясінь, і от знову.



Власне, а чому б тому «знову» не бути? Хіба їхній альфа-самець досягнув поставлених цілей? Та де там…

Суходільного коридору на Крим нема. Наша країна повільно, але поступово, розриває останні зв’язки з Ордою та все більше зближується з Заходом. Вони стають винні нам все більше й більше грошей. Їхню економіку виснажують санкції. І ще у них багато танків, літаків, кораблів…

Не шукайте логіки в діях Орди, – її там нема. Логіка може бути там сама різна. Можливо, хотіли принизити нашу країну з метою обвалити рейтинг чинної влади. Можливо, мстилися за попередній демонстративний прохід наших кораблів через протоку. Можливо…

Та що завгодно можливо. Шукати логіку в діях Орди, – це те саме, що шукати художню цінність у порнофільмі – марна справа. Головне інше, в Орди чухаються руки. Це для нас нормально жити, будувати, ростити дітей та не бажати чужого. Для нас, не для них. Орда не живе такими категоріями. Орда хоче завойовувати. Орда не мислить себе інакше, без завоювань Орду ламає так само як наркомана без дози.

Тому Орда напала. І нападе знову. І знову. І знову. І буде нападати щоразу, як відчуватиме, – можна завдати шкоди, принизити, познущатися. Знає Орда – розплати не буде. А якщо й буде… Що таке для Орди пара міст? Вона зруйнувала їх більше, ніж ми оплакуємо. Орда не може не напасти. Орда нападе.

Таке було вже в нашій історії. Часи, коли хутори у Дикому Полі жили в режимі «вдень працюємо, вночі від Орди відстрілюємося». Коли було так, що ти працюєш, будуєш, закріплюєшся. І весь час напоготові. Бо за межею – Орда. А Орда має чимало проявів. Сьогодні може з’явитися на обрії у вигляді отари з чабаном. Завтра як 3-4 тисячі вершників, які твій хутір знесуть мов буря. Життя мов на фронтирі Дикого Заходу.

Таке вже було. І українці це пережили.

Скільки це триватиме? А ви спитайте це у Орди. Скільки ще часу вона нам життя псуватиме? Знаєте, що вона вам відповість? «Допоки ви не станете знову частиною нас». Орді не миру треба – їй треба завоювань. Закони є у нас, у Орди – бажання.

А ви думали, якось інакше буде? Думали, відокремитися від Орди значить перескочити під чиюсь захисну парасольку, і нехай хтось дбає про нашу безпеку? Не буває так. Руда на метал перетворюється у вогні, народ на націю – у боротьбі. Британці, німці, поляки, турки, шведи – всі пройшли цей шлях. Всі вони зазнавали поразки, розчарування, перемоги. Гадаєте, ми чимось за них всіх кращі?

Що нам робити в цих умовах? Робити те, що робимо зараз. Ходити на роботу. Створювати нові й нові конкурентні товари та послуги. Залучати інвестиції. Платити податки. Аби закуповувати для армії нову техніку, забезпечувати її електронікою, поліпшувати харчування, гуртожитки нові будувати. Полігони також.

Аби ми ставали сильніші і сильніші. Аби згодом ми завдавали ударів, від яких тікатиме Орда.

Просто жити так само, як і живемо. І пам’ятати повсякчас, що за межею – Орда.

Поділитися:
Share

Share