Вісті з фронтів. 12.10.2024
1. У період з 03.10.2024-го по 06.10.2024-го білоруське воєнне командування провело зміни у складі угрупування “прикриття кордону”, розгорнутому на українсько-білоруському кордоні.
Зокрема, з району розгортання оперативно-тактичного угрупування (ОТУ) “Викинг” вибули до пункту постійної дислокації (ППД):
– танкова рота (до 10-11 одиниць танків Т-72Б) зі складу 355-го окремого танкового батальйону (отб) 120-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр),
– підрозділи забезпечення 355-го отб, включно з ремонтно-евакуаційними (до роти).
Таким чином, в районі розгортання 339-го окремого мотострілецького батальйону (омсб) 120-ї омсбр та 355-го отб 120-ї омсбр по суті залишився мотострілецький батальйон, підсилений двома танковими ротами та зведеною тактичною групою зі складу бригадної артилерії.
Очевидно, найближчим часом підрозділи 120-ї омсбр, ймовірно, убудуть у ППД повністю або без ротації, або будуть замінені рівнозначними за обсягом силами та засобами (ймовірно, підрозділами 19-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр), які нещодавно закінчили цикл допідготовки та бойового злагодження на ряді навчально-тренувальних центрів зс рб).
2. В рамках “доформування” 51-ї загальновійськової армії (ЗВА) на базі колишнього “1-го армійського корпусу народної міліції ди-ни-ри” (“у миру” – 1-го АК 8-ї ЗВА) командування противника продовжує реалізацію ряду заходів із підсилення бойових спроможностей частин і з’єднань, які входять до складу вищевказаної армії, щодо їх вогневої потужності.
Зокрема, у складі 9-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр) та 114-ї омсбр (підрозділи обох бригад на даний момент розгорнуті та активно залучаються до участі в бойових діях на Покровському, Торецькому та Курахівському напрямках) формуються додатково по одному гаубичному артилерійському дивізіону (гадн) та по одному реактивному артилерійському дивізіону (реадн). Передбачається, що в кожному з них буде по 3 батареї – відповідно, 3 габатр та 3 реабатр ДОДАТКОВО до артилерії кожної з бригад.
Станом на 10.10.2024-го року:
– у складі 9-ї омсбр перебували “штатні” гаубичний артилерійський дивізіон (гадн) і реактивний артилерійський дивізіон (реадн),
– у складі 114-ї омсбр перебували “штатні” гаубичний самохідний артилерійський дивізіон (гсадн) і реактивна артилерійська батарея (реабатр).
Після “доформування” артилерія 9-ї омсбр буде нараховувати 2 гадн (або 6 габатр) й 2 реадн (або 6 реабатр), в свою чергу, 114-а омсбр буде мати 1 гсадн, 1 гадн та 1 реадн (або 3 гаубичних самохідних артилерійських батареї\гсабатр, 3 габатр та 4 реабатр).
Таким чином, загальна кількість вогневих підрозділів ствольної та реактивної артилерії рівня “батарея” (від 4 до 6 артилерійських систем або РСЗВ в кожній) лише у цих двох бригадах становитиме 22, причому гаубичні батареї переважно такі, що буксируються (“вАзімИє”), тобто менш мобільні, ніж самохідні.
В одному зі своїх попередніх оглядів я вже писав, що в рамках розгортання своїх стратегічних резервів противник переважно формує частини та з’єднання, “заточені” саме на поступовий, неквапливий та повільний “артилерійсько-піхотний наступ”. Де є багато піхоти та артилерії, але бронетехніки – лише “необхідний мінімум”.
Як бачимо, зміст “переформатування” 51-ї ЗВА, частини та з’єднання якої на даний момент повністю задіяні у наступі противника у Східній операційній зоні, ще раз підкреслює цю мою тезу. Й нехай вас не вводить в оману назва “МОТОстрілецька” (бригада чи дивізія), на даний момент попереду вони діють і, наскільки я розумію, збираються діяти найближчим часом переважно ПІХОТНИМИ штурмовими підрозділами (часто зведеними) при потужній артилерійській підтримці.
3. Ще одне “переформатування” складу 51-ї ЗВА відбувається у рамках підсилення її спроможностей щодо здійснення ефективної протиповітряної оборони (ППО) району (смуги) всієї її оперативної побудови.
Зокрема, 23-й окремий зенітний ракетний дивізіон (озрдн) переформовуються в армійську окрему зенітну ракетну бригаду (озрбр). Тільки одна проблема – де нашкрябати на цю бригаду достатню кількість відповідного озброєння та військової техніки (ОВТ), щоб вона стала більш-менш ефективною у сучасних реаліях “засилля дронів” різного формату та призначення, а також керованих тактичних та оперативно-тактичних ракет.
“По идее”, бригада повинна отримати на озброєння 3 (ну, або навіть 4) дивізіони (не рахуючи підрозділів управління та бойового забезпечення з їх штатною технікою), озброєних самохідним зенітним ракетним комплексом (ЗРК) сімейства 9К37 (він же “в миру” – БУК\М1\М1-2\М2\М2Е).
За класифікацією НАТО SA-11 Gadfly або українською “гедзь” (овід). Це найбільш пристосований для прикриття формування розміром із загальновійськову армію (армійський корпус) ЗРК.
Однак, справа в тому, що сам комплекс був прийнятий на озброєння ще на рубежі 70-80-х років минулого століття, а поява “в металі” та початок серійного виробництва його останньої модифікації відноситься ще до 1998 року, тобто майже як 26 років тому.
Однак, як з’ясувалося, більш-менш модернізованих версій цього ЗРК (Бук-М1-2, Бук-М2 з новою ракетою 9М317) у росіян “недостаточно”, їх на все й для всіх банально не вистачає. Й на даний час їх переважно використовують для прикриття дуже важливих об’єктів і секторів.
Є найбільш масова “серія” Бук-М1 (прийнятий на озброєння у далекому 1983 році), але його реальні ТТХ, скажімо так, не зовсім відповідають сучасним реаліям (наприклад, ймовірність ураження ціли типу “крилата ракета”, причому в найбільш зручних для бойової стрільби цього ЗРК умовах, становить десь приблизно 40-50%, з малорозмірними та рухомими ударними БПЛА типу “баражуючий боєприпас” та “балістикою” у цій версії “Бука” також існують певні проблеми).
Й все одно, ймовірно, ця “новосформована” зрбр, можливо, й отримає 2-3 зрдн, але, скоріше за все, виключно на Бук-М1. Мало того, очевидно, якусь кількість цього ЗРК для озброєння дивізіонів цієї бригади росіянам доведеться “знімати з довготривалого зберігання”, бо одночасно формується не тільки ця зенітна ракетна бригада, а ряд інших бригад і дивізіонів, якім також потрібний цей ЗРК. А роблять росіяни цей ЗРК десь приблизно 1-2 дивізіонних комплекти на рік, ну, нехай навіть 3-4. Все одно на всіх ЗРАЗУ не вистачає. Тому, очевидно, доведеться “змітати пил” з того, що засовували свого часу “на зберігання”.
Окрім цього, ймовірно, росіяни будуть вимушені доповнювати цю бригаду якимись більш дієвими засобами ППО дивізійного рівня штибу ЗРК “Оса-АК\АКМ” або навіть бригадно-полкової ланки типу Панцирь-С1, або Тор-М1\М2.
Адже, якщо глянути “трохи вниз” 51-ї ЗВА, то засоби ППО там, скажімо так, “специфічні” – переважно ПЗРК старенькі, в кращому випадку до 4 машин ЗРК типу “Стрела-10М” на бригаду (але навіть не у всіх бригадах армії вони є), доповнені вони у більшості випадків банальною ЗУ-23-2.
Очевидно, що за умов різкого розширення номенклатури таких засобів ураження ЗСУ як ракети та ударні БПЛА тактичного та оперативного рівнів (а це, очевидно, рано чи пізно таки відбудеться) армії, яка діє на одному з напрямків “докладання основних зусиль” російським командуванням, буде вкрай потрібно СУТТЄВО нарощувати бойові спроможності своєї ППО. Інакше це знову виллється у “геноцид” командних пунктів, штабів і складів у смузі її дії, як це було свого часу, коли “під’їхали Хаймарси”. Росіяни не можуть цього не розуміти.
А якщо ми ще згадаємо про такі “цікаві” речі як засоби АСУ (автоматизованої системи управління) для всієї цієї ППО, нехай навіть на армійському рівні, без яких вона працює, скажімо так, “хаотично” й “безсистемно”, й з якими у росіян також “не все гаразд”, то оптимізм з приводу формування цієї зрбр деяким російським експертам варто трохи зменшити.
Окрім того, у цьому сенсі цікаві питання – а в якому зараз технічному стані ці “законсервовані” ЗРК Бук-М1, якими, очевидно, російське командування збирається оснащувати цю зрбр, та усі “причиндали” до нього, й скільки часу, зусиль і ресурсів росіянам знадобиться для того, аби довести все це до працездатного стану?
4. В оперативному резерві так званої “першої черги” (очевидно, у готовності до вводу в бій протягом 24 годин) на Харківському операційному напрямку (угрупування “Белгород” зі складу УВ “Север”) противник утримує:
– 83-й мотострілецький полк (мсп) без одного мотострілецького батальйону (ймовірно, введений у бій в районі м. Вовчанськ),
– 15-й танковий полк (тп) без одного танкового та мотострілецького батальйонів, скоріше за все, задіяні в якості підсилення на Куп’янському напрямку. Обидва – зі складу 69-ї мотострілецької дивізії (мсд), нещодавно сформованої у складі 6-ї загальновійськової армії (ЗВА),
+ два резервних полки (або “накопичувачі маршового поповнення”) без “важкого ОВТ”, 6-ї ЗВА та 11-го армійського корпусу (АК), відповідно 1045-й рез.мсп та 360-й рез.мсп. Хто забув, нагадаю, 6-а ЗВА противника головними силами оперує по напрямку (в бік) Вовчанська, а також частиною сил “допомагає” у смузі УВ “Запад” по напрямку Синьківка – Петропавлівка, в свою чергу, 11-й АК пробує рватися на с. Липці. У обох, скажімо так, виходить “не дуже”.
Загалом, у резерві угрупування противника “Белгород” є приблизно:
– 6.4- 6.5 тисяч “тушок” особового складу,
– 73-75 одиниць танків,
– 66-68 одиниць ББМ (всіх типів та кольорів),
– 62-64 одиниці артилерійських систем (АС), починаючи з калібру 100-мм і включно з мінометами 120-мм калібру,
– реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) – не більше 4 одиниць (так, трохи порепана реабатр, причому, наскільки мені відомо, з них 2 чи 3 перебувають на “терміновому ремонті”).
За кількістю особового складу це впевнене “третє місце”, більше лише на Краматорському напрямку – десь до 8.7-8.8 тисяч, і на Покровському – трохи більше 15 тисяч (причому в основному в “резервних” формуваннях).
Таким чином, “основна канва” задуму командування 6-ї ЗВА противника, яка, власне, й діє на “головній дирекції” Вовчанськ – Білий Колодязь, полягає в тому, аби прорвати оборону ЗСУ атакуючими\штурмовими діями на тактичному рівні (а для цього, очевидно, потрібно принаймні форсувати Вовчу на ділянці від місця її впадіння у Сіверський Донець до району с. Вовчанські Хутори, включно з межами самого м. Вовчанськ) і, таким чином, створити умови для “вводу в бій” на такій ділянці двох неповного складу полків 69-ї мсд (одного мотострілецького й одного танкового, по суті 4-5 батальйонів), щоб вони “розвинули” такого роду успіх.
Як на мене, після втрати росіянами позицій на території Агрегатного заводу це виглядає трохи проблематичним для них, принаймні у межах Вовчанська. Їхні спроби обійти “проблемну ділянку” східніше, через с. Тихе, також поки що до якогось “внятного” результату не призвели.
Отже, не дивлячись на негативні результати попередніх атакуючих\штурмових дій у Вовчанську, командування 6-ї ЗВА вперто не пускає свій резерв “в дело”. Чому?
А тому що, якщо його задіяти, то потім не буде чим “прориватися на В. Бурлук”, бо все, що було у мУс’є лапіна у загашнику (в тому числі зі складу недоформованих дивізій 14-го АК та 6-ї ЗВА, відповідно – 71-ї та 68-ї мсд), поїхало “витісняти ЗСУ” з Курской обл.
Ну, власне, як я й писав раніше, між “Курським апендиксом” і міфічною санітарною зоною в нашій Харківській області пуйло, очевидно, обере перше, бо на ТВ ця вся Курська історія виглядає для кремля “сущим провалом”. Очевидно, командування УВ “Север” отримало недвозначні “вказівки” від нього.
А ви кажете, безцільна Курська офензива… Усе, що зараз намагається відбити Суджу у ЗСУ, в іншому випадку приїхало би під Вовчанськ і Куп’янськ, і ми в такому разі мали би у Харківській області (й цілком ймовірно, у Сумській) щось набагато гірше, ніж “Покровський напрямок”. На даний момент це очевидно.
В одному з найближчих оглядів – Лиманський напрямок.
Фото: Генштаб ЗСУ
