«За будь-яку ціну» – забути
Що об’єднує заклики до «миру» без конкретизації, якими будуть його умови, і що застерігатиме проти повторної російської агресії? Від кого б ці пропозиції не виходили: чи від політиків, чи маститих авторитетів, чи всезнаючих «пікейних жилетів».
Обʼєднує одне. Вони змагаються за право оголосити війну росії проти України «не своєю проблемою». Домогтися права більше не думати про неї. Замести під половичок і робити вигляд, що нічого не трапилося.
Наступною темою для високопарних стогонів буде повернення до «нормальних» відносин із росією. Адже вони такі вигідні для чийогось бізнесу. Так відповідають усім численним теоріям, висловленим протягом наукової карʼєри. Генерують прибуток для фондів, які можна конвертувати в голоси виборців…
А те, що Україна спливає кровʼю, і «замітання під половичок» російської агресії не вирішує головної причини війни, – свідомо оминається. Це зайвий фактор, який руйнує такі красиві теоретичні побудови.
Поки такі побудови не стали визначальними при прийнятті рішень нашими союзниками, мусимо потроїти, впʼятерити, удесятерити зусилля на зовнішній арені.
Притому зараз протипоказані «ображені пози», пафос і лінійні рішення. Щоб захопити увагу і симпатію публіки на Заході, маємо:
Перше. Представити яскравий, самоочевидний приклад наших змін усередині країни.
«Робити як завжди», по-єрмаківські, 5-6 менеджерами, не вийде. Два роки спроб показують, що це дохлий номер. Потрібна яскравинка. Уряд єдності, наприклад.
Друге. Принципово уникати скандалів.
Як би Зеленському, Єрмаку і їхнім менеджерам не хотілося би «прищучити журналіста», «не випустити Порошенка», «притнути язика» розслідувачу, – кожен такий випадок стане ударом по Україні.
За відсутності яскравих позитивних прикладів публіка радо споживатиме негативні. Підсилюючи позиції «замітаючих під половичок».
Третє. Максимально розширити коло спілкування з Заходом, – виконати, зрештою, лютневу (!) відозву про це Європейського Парламенту.
Йдеться про наше виживання. Бо викликане «таксі»-евакуатор може і не доїхати.
Малюнок Володимира Казаневського
