Вісті з фронтів. 30.07.2023
Дещо про взаємозв’язок.
1. На Куп’янському напрямку противник після короткого та невеликого перегрупування сил і засобів розпочав чергову серію атак по напрямку на м. Борова.
Підрозділи 30-ї омсбр противника знову атакували передові позиції ЗСУ по напрямку с. Нововодяне – с. Островського., мали певний успіх, просунувшись на відстань близько 2 км, однак дійти до району Островських ставків в них так і не вийшло, були вимушені зупинитися.
На даний момент, очевидно, у смугах наступу 15-ї та 21-ї омсбр командування противника проводить доукомплектування своїх передових підрозділів із метою відновлення атак по напрямку на с. Першотравневе та с. Вишневе.
За даними нашої групи (ІС), найближчим часом ймовірно противник таки введе у бій в районі с. Райгородка додаткові сили зі складу 4-ї “кантемирівської” танкової дивізії. Наскільки це вірно, покажуть найближчі 2 доби.
2. На Токмацькому напрямку підрозділам 1430-го мотострілецького полку територіальних військ (мсп ТрВ) противника, при підтримці батальйону БАРС-3, тимчасово вдалося призупинити просування передових підрозділів ЗСУ східніше с. Роботине у південному напрямку.
Однак, ЗСУ по суті вже зайшли у с. Роботине й зараз ведуть запеклі бої за його північну частину. Вони точаться по обох боках дороги Новоданилівка – Новопрокопівка, причому підрозділам 291-го мсп противника доводиться одночасно стримувати наступ передових підрозділів ЗСУ північно-західніше села (між ним і с. Копані).
Таким чином, стає зрозуміло, що протягом найближчих діб командування противника докладе максимум зусиль, аби “купирувати” прорив передових підрозділів ЗСУ до головної лінії своєї оборони в районі с. Вербове, принаймні не допустити його розширення на весь відтинок між с. Новопрокопівка – с. Вербове.
“Загвоздка” полягає в тому, що у нього на цьому напрямку поки що просто немає “вільної” бригади чи полку, аби зразу ввести їх у бій. А справу “парою батальйонів” не виправити.
Єдиний варіант – протягом доби сколотити якусь “зведену тактичну групу” з підрозділів 100-ї окремої розвідувальної бригади (орвбр), більш-менш боєздатних “барсиків” (наприклад, батальйон БАРС-14 “Сармат”), нарешті додати до неї 249-й окремий моторизований батальйон спеціального призначення (об СпП) фсвнг “Ахмат-Юг” і спробувати контратакувати у смузі оборони 70-го мсп у напрямку на с. Новоданилівка вздовж дороги Н-08.
Але це все, безумовно, “полумеры”, якими себе “не обманешь”. Тим більше що така спроба (більше того, “у комплексі” зі спробою контратакувати з напрямку с. Копані) противником десь тижня 2 тому вже робилася. Закінчилась, ну, не дуже вдало.
Потрібні якісь резерви оперативного рівня, а з цим досить сутужно. Звичайно, можно потягнути з району Мелітополя та Бердянська. Але то все – час, і навряд то все можливо буде робити більш-менш приховано.
Так само й зі з’єднаннями поки що “не атакованої” 35-ї загальновійськової армії (ЗВА) з району м. Пологи. Однак, це знову ж таки час, і не має ніякою гарантії, що, встановивши факт переміщення її військ у смугу оборони на Токмацькому напрямку, ЗСУ не атакуют по напрямку на м. Пологи з півночі або заходу.
3. Власне на Бердянському напрямку (дирекція Велика Новосілка – Старомлинівка) підрозділи 60-ї омсбр противника відійшли у с. Завітне Бажання та зайняли позиції на північній околиці села.
В свою чергу, підрозділи 247-го десантно-штурмового полку (дшп) противника, які після звільнення с. Старомайорське передовими підрозділами ЗСУ опинилися з “охопленим” правим флангом, почали поступово зміщуватися також південніше, до рубежу с. Приютне – с. Завітне Бажання (ну, воно й вірно, потрапляти в оточення – нема дурних).
В цей же час підрозділи 394-го та 71-го мсп противника вперто чіпляються за с. Приютне, намагаючись його утримати. В цьому їм допомагає той факт, що вони контролюють панівні висоти південно-західніше села, які фактично дозволяють їм блокувати усі підходи до нього з західного напрямку. Саме тому, наскільки я розумію, ЗСУ вимушені були змістити свої зусилля північніше села. По суті його доля вирішиться саме на тій ділянці. Може навіть таке статися, що ЗСУ вже просунуться на с. Володине, а Приютне все ще буде “обороняться”.
На іншому фланзі цього напрямку (район с. Новодонецьке та напрямок на с. Керменчик), судячи зі всього, ситуація також має “двойственный” для противника характер. З одного боку, противник має тут достатньо військ (сил), щоб прикрити цей напрямок, а з іншого – положення його військ не назвеш таким, щоб цьому особливо сприяло.
Зокрема, між с. Урожайне (в якому зараз твориться локальний “армагедець”) та с. Новодонецьке ЗСУ мають як мінімум 2 тактичних “вклинення”. 37-а омсбр противника, яка власне обороняється на цьому напрямку, не може самостійно утримати ВЕСЬ цей відтинок, тому що передові підрозділи ЗСУ постійно намагаються його розширити.
Причому справа вже дійшла до того, що противник зараз контролює лише частину с. Новодонецьке, а дорога, яка веде на південь від нього у бік с. Керменчик, вже знаходиться у сірій зоні.
Але командування противника вперто “притримує” 136-у омсбр та 5-у окрему танкову бригаду (отбр) у другому ешелоні (по рубежу Старомлинівка – Керменчик) і не збирається поки кидати їх у “м’ясорубку”. Так само й зі 336-ю окремою бригадою морської піхоти (обр МП), розгорнутою в район с. Володине, яку у “першій лінії” противник використовує виключно “епізодично” у режимі “по-батальйонно”, у якості такої собі “пожежної команди”.
Думаю, сенс задуму українського командування на цьому напрямку, мабуть, вже став зрозумілим навіть найбільш “неповороткому” оператору зі штабу УВ “Восток” – тиск з фронту, з одночасними активними діями на флангах основної дирекції наступу. Але, як на мене, реакція російського командування на це, м’яко кажучи, трохи дивна.
Так воно створило на флангах досить потужні тактичні групи, сподіваючись “парирувати” можливі флангові прориви ЗСУ у бік Старомлинівського вузлу своєї оборони. Але зосередити й не вводити їх у бій, чогось вичікуючи, то є щось новеньким. Так можна й “догратися” до того, що ЗСУ прорвуться до с. Старомлинівка просто “з фронту”, прямо з півночі.
На даний момент між передовими позиціями ЗСУ й околицею с. Старомлинівка залишилося трошки більше 4 км, по суті між ними лежить одне село – Завітне Бажання, яке власне й складає більшу частину цієї відстані. Там дуже особливі умови наступу для ЗСУ (чим, власне, й обумовлюється його низький темп) – українським передовим підрозділам по напрямку на с. Старомлинівка доводиться наступати вздовж р. Мокрі Яли, де одне село плавно переходить в інше, й так далі.
До речі, по цьому напрямку до м. Маріуполь ближче ніж до м. Бердянськ – до Маріуполя трошки більше 80 км, а до Бердянська – 110 км), а з району Вугледару взагалі – менше 68 км. Тому я десь розумію логіку командування УВ “Восток”. Особливо в контексті ПОДАЛЬШОГО МОЖЛИВОГО розвитку подій. Для нього “спалити” більшу частину резервів, які ще є у його розпорядженні на цьому напрямку, саме в районі с. Старомлинівка й саме зараз явно немає ніякого сенсу. Інше питання – коли це таки доведеться зробити вимушено.
Але я би таки дочекався “розпаковки” 35-ї ЗВА противника. У загальному вимірі, це – дві омсбр (38-а та 64-а) й одна бригада прикриття (обрп) – 69-а. Вони зараз всі розгорнуті в районі м. Пологи та навколо. Швидко щось “вийняти” з її складу для використання на іншому напрямку у противника навряд чи вийде. Тим більше що в такому разі доведеться “чимось замінювати” з’єднання 35-ї армії в цьому районі. А робити це, в умовах коли по обох флангах триває український наступ – ну таке собі.
Й це ми ще не згадали про Волноваський напрямок…
Дилема у командування противника в цьому сенсі цілком проста та невибаглива.
“Тришкин кафтан латати” можливо лише тоді, коли в тебе вистачає латок для цього, але якщо “кафтан” починає розлазитися бистріше, ніж ти знаходиш латки, він, в кінці кінців, порветься.
Зайвого у російського командування у цьому відношенні в Південній операційній зоні явно немає. Принаймні у смузі відповідальності УВ “Восток”.
Тим більше що у стратегічному відношенні історія з м. Бахмут продовжується, а росіяни окрім цього затіяли “наступ на Куп’янськ та Лиман” (пля, ну дуже “своєчасно”, момент для цього обрали “цілком підходящий”).
Окрім того, переміщення, зосередження та розгортання оперативних (не кажучи за стратегічні) резервів – це завжди час, час і ще раз час. Якого противник (ЗСУ) явно російському командування “за здорово живёшь” не подарують.
І це за умов, якщо у вас під рукою є ВЖЕ ПІДГОТОВЛЕНІ резерви, які мають більш-менш прийнятний рівень боєздатності (а це знову той самий час, якого ніфіга не вистачає). Так і надірватися недовго.
Фото: Генштаб ЗСУ
