10 серпня – третя річниця початку Іловайської битви

10 серпня 2014 року відбулася перша спроба штурму Іловайська – ще одна героїчна і трагічна сторінка в історії україно-російської війні. Добровольчі батальйони міліції і Нацгвардії у системі МВС разом із армійськими підрозділами ЗСУ повинні були прорвати оборону бойовиків і взяти під контроль місто . Тоді взяти Іловайськ віддали команду Генеральний штаб та штаб АТО.

В тому бою на західній околиці Іловайська шестеро бійців-добровольців загинули, більше десяти отримали поранення.
«Снайпери працювали на поранення. Спеціально, щоб наші хлопці поверталися за пораненими і ставали новими мішенями», – згадують бійці «Азову».
Тоді на соняшниковому полі смерть забрала кращих з кращих – Береза, Світляк, Сокіл, Моджахед, Аксьон, Хома. Шість позивних, шість зруйнованих доль, шість сімей не дочекалися своїх чоловіків. Серед них був і Микола Березовий, уродженець Горлівки, чоловік тоді відомої журналістки, а згодом народного депутата України Тетяни Чороновіл.

Про своїх бойових побратимів розповідає майор поліції Юрій Анучін, нині командир батальйону поліції особливого призначення «Полтава», а у 2014 – боєць батальйону «Азов».

«Ми вийшли на ці позиції ще 9 серпня, ніч переночували у лісі, а на ранок почався бій. Там був не лише Азов, а також інші добровольчі батальйони та ЗСУ. З технікою тоді у нас було туго. Був один БМП, на ньому якраз і сиділи Світляк, Береза, Сокіл.
Першого поранили Світляка – Андрія Дрьоміна. Снайпер поцілив йому в шию, його почав відтягувати рядовий міліції Микола Березовий і отримав другу снайперську кулю. Його поранило в пахову артерію. Ми лише почули по рації «Береза -300». Потім пізніше, «Береза вже 200».
Це була надзвичайна людина. Велетень, майже під два метри ростом, з дитячим серцем. Просто випромінював добро. Його історії не можливо було переслухати. Розповідав про Майдан, родинну, життя. У Берези була мрія, він тільки і говорив про те, як ми звільнимо його рідну Горлівку. Але разом ми встигли звільнитии лише Маріуполь.

Світляк… За три години до того, як його вбили, він подарував мені «Camelbak» – спеціальний рюкзак для гідратора, куди слід воду набирати. Сам набрав у нього воду і закинув мені на плечі. А потім його не стало. Він свій позивний отримав, через надзвичайне світло в душі. Після його смерті дівчина з Тернополя, звідки він родом, написала про нього казку для дітей. Вона так і називається  – «Світляк», – розповів Юрій Анучін.

Тоді 10 серпня наші війська намагалися отримати контроль над цим містом, щоб  відрізати постачання зброї та живої сили до окупованого Донецька. Метою військової операції було знищення укріпрайонів і блокпостів сепаратистів, встановлення повного контролю над важливим стратегічним плацдармом.  На жаль, тоді це не вдалося.
15 днів українські добровольці та військові воювали в Іловайську і навколо міста із набагато більшими силами противника, а 24 серпня сталося відкрите вторгнення російської армії в Україну і почалося оточення українського угрупування в районі Іловайську.

Згадайте сьогодні цих мужніх хлопців, які захищали Україну, її свободу та наше з вами майбутнє.

Джерело