Український інститут національної пам’яті: Коротка хроніка “Великого терору”
Н. Г. Охотін, А. Б. Рогинський склали хроніку подій “Великого терору”, директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров зробив переклад.
Події «Великого терору» тільки в невеликій своїй частині виходили на поверхню громадського життя: в радянській пресі з’являлася інформація лише про великі та – на місцевому рівні – про малі показові процеси, що супроводжувалися погромною пропагандою. Особистий досвід людини, яка потрапила в жорна репресій, також не міг розкрити загальної картини того, що відбувається. Тим самим масштаб, структура і механізми репресій залишалися прихованими як для більшості сучасників (за винятком, зрозуміло, «авторів» і головних виконавців терору), так і для декількох поколінь істориків.
Зараз сукупність доступних джерел дає можливість роздивитися креслення «Великого терору» більш-менш виразно. Проте в даній хроніці ми не прагнули представити це креслення як зв’язне ціле, – наше завдання було значно простішим: дати уявлення про послідовність репресивних подій, супроводжуючи головні з них мінімальним коментарем. Переважно хроніка базується на документах ЦК ВКП(б) і НКВС СРСР – перш за все на директивах, що регламентували динаміку репресій, їх ідеологічні, кількісні та процесуальні параметри. Персональний аспект репресій ми не підкреслювали цілком свідомо: у кожної сім’ї, у кожного співтовариства – своя хроніка трагічних дат, свій мартиролог, і не наша справа вирішувати, хто з сотень тисяч безневинних жертв заслуговує, а хто не заслуговує згадки (ми згадуємо лише імена «архітекторів» терору, а також фігурантів «показових процесів» – акцій, що мали явне політичне значення і відігравали роль символічного залякування).
Тут же, мабуть, слід зазначити, що хід репресій в описуваний період не був рівномірний – перебіг «Великого терору» найгрубішим чином можна розділити на чотири періоди:
- жовтень 1936 – 1937 лютого (перебудова каральних органів, установка на чищення партійної, військової й адміністративної еліти від потенційно опозиційних елементів в умовах загрози «імперіалістичної агресії»);
- березень 1937 – 1937 червня (декретування тотальної боротьби з «дворушниками» та «агентами іноземних розвідок», продовження чищення еліти, планування і розробка масових репресивних операцій проти «соціальної бази» потенційних агресорів – куркулів, «колишніх людей», представників національної діаспори і т.п.);
- липень 1937 – 1938 жовтня (декретування і реалізація масових репресивних операцій – «куркульської», «національних», проти ЧСИР; інтенсифікація боротьби з «військово-фашистською змовою» в РККА, з «шкідництвом» у сільському господарстві та ін. галузях);
- листопад 1938 – 1939 (так звана «берієвська відлига»: припинення масових операцій, скасування більшості надзвичайних механізмів позасудової розправи, часткове звільнення арештованих, ротація і знищення «єжовських кадрів» у НКВС).
На жаль, у даній хроніці наведено не дуже багато фонових подій, що розкривають політичний і соціальний контекст репресій. Причиною тому – обмежений обсяг публікації. Сподіваємося, що в майбутньому ми зможемо доповнити й деталізувати цю коротку історичну канву.
