Не мій преЗЕдент
Наштовхнулася у мережі на цікаве обговорення – чи вставати у присутності новообраного президента в силу поваги до самої посади?
Дозволю собі висловитися з цього питання; це виключно моя думка.
Уявімо, що квартирний злодій викрадає ордени і медалі ветерана війни. Хай це будуть нагороди дідуся з другої світової чи медалі тата з російсько-української. То чи повинні ми виявляти почесті та шанувати злодія в силу того, що він заволодів чужим орденом, і тепер формально є орденоносцем?
Зеленський здобув булаву шахрайством. З одного боку, на масованій кампаній брехні та чорного піару проти Порошенка, з другого – зловживаючи маніпулятивними рекламними технологіями та порушуючи виборче законодавство у частині ведення агітації. У чесній змагальній боротьбі, у боротьбі інтелекту, знань, державницьких підходів, концепцій він не матиме жодного шансу, і це визнають як його противники, так і прихильники.
Все що ми можемо зробити з поваги до посади – допомогти якнайшвидше її очистити. Зеленський уже увійшов в історію України та вніс своє прізвище у наші літописи. Він назавжди залишиться мемом, трагікомічним персонажем, болючим і неприємним уроком для наступних поколінь.
З поваги до посади ми прийдемо на Банкову разом із наступним Президентом. Незалежно від того, хто це буде – чи Петро Олексійович погодиться вдруге зайти у ту саму річку, чи інший достойний політик, але ми допоможемо провести генеральне прибирання. Ми відмиємо вікна, повикидаємо презервативи з попільничок, відперемо штори від шмарклів, і тоді всі разом, кожен на своєму місці, будемо працювати над відновлення довіри та авторитету найвищої державної позиції.
Молюся і сподіваюся, що на той час буде з чого відновлювати, хоч руїни залишаться.
А поки що – ні. «президент» у мене писатиметься з маленької літери, і я не піднімуся у його присутності.
