У битві «умних» з розумними виграє Україна
Росія послідовно готувалася до війни з Україною з початку 90х. І чим більше часу минає, ти більше ми отримуємо доказів на користь цього припущення. Одна з таких обставин – гранична, маніакальна обережність РФ в укладенні двосторонніх угод з Україною. Практично немає документів, порушення яких можна було б оскаржити у міжнародному арбітражі.
Зараз «Нафтогаз» оголосив про позитивне рішення Постійної палати третейського суду в Гаазі за позовом НАК «Нафтогаз України» та її дочірніх підприємств проти РФ щодо незаконного захоплення активів «Нафтогазу» в Криму. Формальною зачіпкою для розгляду справи стала Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації «Про сприяння та взаємний захист інвестицій» від 1998 року.
Щоб зрозуміти, за який краєчок хвоста притиснули двоголову курку, зазначимо, що це саме та Угода, на яку посилався «Газпром», намагаючись оскаржити ухвалу господарського суду міста Києва, яким було накладено 85 млрд. штрафу та 85 млрд. грн. пені на ПрАТ «Газтранзит», частина акцій якого належить «Газпрому».
Успіхи України у міжнародних судах належать до категорії «а шо то було?». Ніхто не чекав і не розраховував, що у нас знайдуться фахівці такого рівня, які зможуть побудувати настільки елегантну, комплексну і непробивну позицію у суді. Більше того, ніхто не чекав, що в Україні є люди, які знають людей, які знають таких фахівців.
Пам’ятаю на початку двохтисячних, при ранньому Ющенку, була модною тема «гармонізації» законодавства України із правом ЄС. Цілий пул київських перекладачів, і я у тому числі, отримали роки, кілометри перекладів законодавчих актів на англійську мову. Дуже швидко я знайшла маленький лайфхак: половина наших документів були слово в слово списані з російських аналогів. Причому списані настільки брудно, що у тексті траплялися «федеральні округи» та інша єресь. А російські закони часто перекладали на англійську раніше за наші, і тому я користувалася роботою росіян після невеликої вичитки та редагування. Зараз соромно, каюсь.
Але відтоді маю певне уявлення про вторинність нашого законодавчого поля і про перспективи України у міжнародних судах з Росією. У нас не було досвіду таких баталій. Немає жодного прецеденту, коли б Україна так успішно відстоювала свої інтереси у Гаазі. І той факт, що росіяни досі не побудували іншої стратегії захисту, крім «нас там нєт», свідчить про повну розгубленість і нерозуміння ситуації. «Ми не визнаємо!» – волають вони. «Та без проблем, – погоджуються українці. – Не визнавайте. Але платіть».
Я вже думаю, може саме такою і буде розв’язка кримського питання? Росія виводить свої структури, замітає за собою як уміє, виплачує контрибуцію, але при цьому всередині залісся і далі вважає, що Крим їх. Друкує карти, показує телесюжети, знімає кримські пляжі у Сочі. А населенню повідомлять, що в’їзд на тимчасово їхній Крим тимчасово заборонений. Думаєте не проковтнуть? Іще й як, тим більше, у них буде окремий інтернет замкненого циклу.
Але повернімося до наших героїв.
Україна виграє тому, що на ключових напрямках по ключових питаннях у нас працюють генії. І я не іронізую, я просто віддаю належне. Люди з таким рівнем аналітичного і тактичного мислення прекрасно себе почуватимуть у будь-якій країні світу. І тим не менше, вони погодилися віддати частину своїх талантів Україні. Декого із них ми знаємо в обличчя. Про інших тільки чули. Є група, про яку взагалі мовчать у публічному просторі, і ми спостерігаємо лише результати їхньої роботи. Є досягнення, які у всіх на слуху – безвіз, Томос, Мінські домовленості, інвестиційний клімат. Є напрями, які лише анонсуються, типу НАТО і вступу до ЄС. Я абсолютно впевнена, що є речі, про які ми дізнаємося років через двадцять.
І як людина мисляча я не бачу шансів для реваншу проросійських сил, а тим більше для тріумфального повернення Бені та інших потерпілих олігархів. З усією повагою, але тут різні вагові категорії. У битві «умних» з розумними виграє Україна.
