Сьогодні Президент відвідав моє рідне місто – Черкаси
Сьогодні Петро Олексійович Порошенко відвідав моє рідне місто – Черкаси. На жаль, передусім ця подія висвітлена у контексті брудної акції дружин Авакова.
“Не бійтесь мріяти!”, – саме ці слова найбільше вразили, закарбувалися у пам’яті та серці.
Доки чинний Президент надихав у Черкаській філармонії своєю вірою у подальші зміни в масштабах країни, регіону та кожного із нас, на площі біля Дружби народів зібрався цілий натовп щирих шанувальників чинного Президента. Батьки привели малих діток, дехто прийшов цілими родинами, публіка настільки ж різношерстна, наскільки і схожа. Людей на площі об’єднувало щось вище за соціальний статус, вік чи стать. Що саме – висновки робить самі.
На сцені виступали українські виконавці – Марія Бурмака та гурт “Мандри”. Саме про таких, як вони, говорив Петро Олексійович, стверджуючи, що квоти на музику створили (відновили, оживили) самобутню українську музику, українську культуру.
Опісля на сцену вийшли черкаські ветерани російсько-української війни. Чому вони туди прийшли та підтримали Петра Олексійовича? Тому що прекрасно пам’ятають, як із Черкас на початку війни мусили виїжджати на несправних шкільних автобусах, які розвалювалися на шматки кожні 20 кілометрів. І те, що з армією відбулося за п’ять років – це те, що вони не бачили і у найсміливіших мріях. Але зараз у нас це є. Зараз це реальність. Чому вони підтримують Петра Олексійовича? Тому що вірять у Верховного Головнокомандувача. І тепер не безпідставно. І мріють тепер про більше.
Виступив і кримський татарин від імені кримчан зі словами, що Крим вірить у нас. І мріють. Мріють повернутися.
Петра Олексійовича зустріли щирими оваціями, які повторилися з більшою силою після того, як він привітав із Днем народження Тараса Шевченка, земляка черкащан. Основний меседж: вільна держава – заможна держава. Чинний Президент чітко окреслив перспективи нашого регіону, підкресливши заслуги реформи децентралізації. Його мета: щаслива, міцна українська держава, така ж, як, за словами Петра Олексійовича, дав Бог йому. Завершився виступ гімном України, виконаним усіма присутніми, в тому числі і нашим Верховним Головнокомандувачем. Петро Порошенко усім подякував і поїхав. А через хвилину люди почали тикати пальцями у сторону.
Замайоріли прапори Нац Корпусу спершу на видимому горизонті, потім на екрані. Побачивши, що не застали чинного Президента, вони вирішили влаштувати шоу відвідувачам, а особливо батькам малих дітей. Скучкувавшись біля приміщення Прокуратури, яке знаходиться через дорогу, почали палити фаєри, лупити хлопавками, відбулася сутичка з поліцейськими, де одному із них розбили обличчя. Дружини опісля проривалися до сцени, яку уже на той час розбирали. До того часу людей уже не лишилося і третини (вони розходилися з круглими від шоку очима під звуки сирен), однак це не завадило Дмитру Кухарчуку хрипіти у мікрофон, як вони, прості хлопчики у трусиках та однакових курточках, просто хотіли поговорити з Порохом. Опісля він повертався поряд зі мною, розповідаючи комусь по телефону, що “та да, уже зустріли”.
Чи слухав хтось їх? Ні. Їх марш колонами більше нагадував коридор ганьби. За кілька кварталів цих хлопчиків у курточках годували однаковими булочками, кефірчиком та яблучками. Так і хочеться у одного міністра запитати: невже все настільки погано, що ваші хлоп’ята цей цирк за їжу влаштовують?
Пороз’їжджалися вони в автобусах, мабуть, щоб встигнути порозходитися додому, аби батьки не здогадалися, що їх дітки не в бібліотеку ходять. Або просто далі переслідувати нашого Президента.
Цей день дав нам можливість вкотре переконатися, що нас чекає, якщо замість свободи та мрій ми оберемо порожні обіцянки та піддамося ницим емоціям. У другому випадку ніхто у нас нічого запитувати не буде, правим буде агресивніший.
