Довідка для тих, хто не знав і забув
А що таке «вклади Ощадбанку», і як вони могли згоріти, якщо жодної пожежі у жодному відділенні банку не було?
У Радянському Союзі Ощадбанк виконував функції по збору надлишкових коштів населення, простіше кажучи, невикористаної зарплати. У країні, де не було ринку землі, нерухомості, туристичних послуг, автомобілів, товарів звичайного вжитку і продуктів, де навіть при бажанні людина не могла гульнути «на всі», у жителів накопичувалися зайві рублі, які клали на «книжку».
«Банківська картка» у реальності виглядала як книжка паспортного формату, куди від руки записували дані по кожній операції: внесено таку то суму, знято таку суму. Гроші «на книжку» можна було або покласти, або зняти. Розрахуватися книжкою було неможливо, переказати гроші з рахунка на рахунок – тільки у випадку, який власник такої самої книжки приходить з вами у відділення, і при вас гроші фізично передаються з рук в руки.
24 грудня 1991 року правління Ощадбанку СРСР оголосило про самоліквідацію установи. 13 березня 1992 року уряди більшості пострадянських республік підписали Угоду про принципи і механізм обслуговування внутрішнього боргу колишнього СРСР, за якою Україна взяла на себе зобов’язання щодо погашення заборгованості, яка рахувалася на 1 січня 1991 року на балансах установ Ощадбанку СРСР на території України, тобто 84,3 млрд. рублів.
Але, як то кажуть, є нюанс. Гроші на балансі рахувалися, але у сховищах їх не було. Тому що 30 листопада 1991 року, якраз напередодні всеукраїнського референдуму про незалежність, з України до Москви було передано 83,1 млрд. рублів. Це фактично всі запаси готівки, які зберігалися в усіх банківських відділеннях країни. Всього було пограбовано більше 53 мільйонів вкладів.
Як же відреагувало керівництво України на таку прикрість? Не минуло і року, як у березні 1992 року держави-учасниці СНД уклали Угоду про розподіл активів та пасивів колишнього Держбанку СРСР, за якою Центральний банк Росії мав надати всі необхідні матеріали ліквідаційної комісії, включаючи консолідований баланс Держбанку СРСР станом на 1 січня 1992 року.
Але – сюрпрайз! – РФ цю угоду не ратифікувала, документи Держбанку СРСР не передала, а на всі питання «гроші де?» робила блим-блим очима. Гроші згоріли.
Зате не згоріли боргові зобов’язання України по цим грошам, які гирею навісили на молоду незалежну державу. Що таке увійти у незалежність з порожніми кишенями, зате 84-мільярдним боргом? Така собі підвалина для майбутнього процвітання, прямо скажемо.
Далі старше покоління мовчить, а у молодого «покоління Зеро» запитаємо: а хто ж був у нас владою, коли Україна прийняла на себе найбільш кабальні умови по вкладах, по базі в Севастополю, по відмові від статусу ядерної держави, по допуску церкви московського патріархату, по приватизації держустанов за фантики ваучерів?
Ви не повірите.
Леонід Макарович Кравчук, секретар ЦК КПУ, член Політбюро ЦК КПУ, голова Верховної Ради України у 1990-1991 рр., і нарешті перший Президент України.
Так, він жив тоді і прекрасно живе досі. Більше того, є активним прихильником і віп-агітатором Юлії Володимирівни Тимошенко. І що характерно: як тільки старий лис починає активніше гребти лапками у сторону БЮТівців, Вона виступає із заявою про відшкодування вкладникам Ощадбанку. На кожних виборах, як тільки прокидається Кравчук, ЮВТ виходить із доленосною заявою по цих грошах.
Звідси робимо логічне припущення. Дід не просто «щось знав», а точно знає, хто контролює цей скарб Полуботка, і до чиїх рук прилипла його вагома частина. Знає і тримає маленький секрет при собі, не втрачаючи надії продавити виплату за цими боргами з бюджету України.
