Децентралізація на марші
Новина із серії «перемога, що лишилася непоміченою». Протягом січня-серпня 2018 р. доходи місцевих бюджетів зросли до 148,7 млрд грн – на 27,9 млрд, тобто на 23,1%. Зростання чимале – підростання бюджету за рік майже на чверть, це успіх для будь-якої комерційної фірми. З чого такий успіх? Київ перерахував? Нічого подібного.
Так, бюджети на місцях формуються з податків. Але. Від 2015 р. в Україні триває реформа децентралізації. Це означає, що значна частина податків, зібраних на місці, до Києва навіть не потрапляє – вона лишається і розподіляється на місці, керівництвом об’єднаних територіальних громад, обраним людьми на місцях. За децентралізацією в ОТГ лишають 60% податку на доходи фізосіб, 100% податку на майно, 100% єдиного податку, тощо й тощо. Такі умови призводять до того, що, з одного боку, на місцях значно поліпшилося збирання податків (місцевий керівник зібрати їх зацікавлений), з іншого боку, керівники ТГ і ОТГ самі стали зацікавлені наводити контакти з бізнесом і домовлятися з ним про співпрацю. Бізнесу потрібна якісна інфраструктура і сумлінні працівники. Територіальній громаді потрібні податки і робочі місця. Я знаю приклади, коли керівництво громад не тільки знаходить спільну мову з бізнесом на місці – коли громади самі приводять у свій район інвестора, аби працювати з ним.
Результати? Села Солоне, Слобожанське, Петриківка на Дніпропетровщині. І ще – сотні сел. По всій Україні.
Цифри говорять самі за себе. На сьогодні у країні вже створені 803 об’єднані територіальні громади (+138 протягом року), які об’єднали 3702 територіальні громади. В ОТГ уже проживає 6,8 млн українців. Ще 7250 територіальних громад лишаються не об’єднаними в ОТГ, але процес іде – протягом року в ОТГ об’єдналися 210 тергромад. Наразі повністю ОТГ покриті 16 районів, у 128 ОТГ покриті більше половини території, у 250 районах ОТГ складає менше половини площі. (Всього в Україні 490 районів, з яких 25 окуповані Москвою). Про зростання доходів я вже писав. Додам лише, що найвищі темпи зростання доходів – у Полтавській, Донецькій, Львівській, Тернопільській, Харківській та Волинській областях. Найбільші доходи місцевим бюджетам приносять податок на фізосіб (+26,8% або 18,3 млрд грн) та єдиний податок (+27,6% або 4,1 млрд грн). Ті самі, які лишаються ОТГ.
Як то кажуть – цифри говорять самі за себе. Із цифрами погоджуються представники Заходу – одною з найбільш успішних реформ чинної влади децентралізацію називає голова представництва ЄС в Україні Х’юг Мінгареллі.
Писав і ще раз повторюся. Децентралізація – не просто реформа. Це по суті повна перебудова життя на місцях. По-перше, децентралізація наповал убиває корупцію на рівні Києва – коли столиця виключена з наповнення бюджету, корупція виключена. По-друге, пересічній людини на місці надаються інструменти самій, у своєму районі, перетворити свій район на маленьку Швейцарію – або ні. Реформа убиває поняття провінції, людина, яка живе в регіоні, стає сама господарем свого життя – і сама стає відповідальна за свою долю. На Київ тепер недолугість керівництва не спишеш. Це – і перевага, і проблема.
По-перше, частина керівників на місцях децентралізації опираються всіма можливими методами – жити по-старому, совковими сільрадами і райрадами їм набагато зручніше. З метою саботажу створення територіальних громад серед людей поширюють найбільш неймовірні чутки і страшилки. По-друге, децентралізація стає поперек горла опозиційним партіям, особисто тим, що ставлять на популізм. Децентралізація надає регіонам чималу свободу дій, а це означає, що головам ОТГ потенційно не треба буде зважати на зміну влади. Це означає, що пересічна людина покращення свого життя буде бачити у керівництві ОТГ тут, на місці, а не в партіях, що обіцяють «нові курси» та «нові економічні стратегії».
Скандально відомий товариш нелегала Саакашвілі, нардеп Чумак договорився уже до того, що децентралізація, мовляв, перенесла корупцію на місцевий рівень. Визнавши факт, що місцеві бюджети справді ростуть, Чумак упирає на те що, мовляв, пересічна людина не бачить покращень, крім ремонту доріг (слава Богу – це визнав). З цього робиться карколомний висновок – мовляв, децентралізація дала можливість корупціонерам збагачуватися на місцях, бо витрати коштів керівництвом ОТГ держава, мовляв, не контролює. Можна ще згадати, що держава не контролює інвестування своїх доходів підприємцями та слабко контролює виплати ними зарплатень – це дає клятому буржую змогу обдирати робочу людину. І далі – за Марксом і Леніним.
Правда ж проста і сумна. Інфраструктура в Україні зношена настільки, що часто-густо навіть тих збільшених доходів місцевій владі вистачає лише на «підлатати та відремонтувати, поки не розвалилося». Не все гаразд і з керівництвом ОТГ – десь це людина з хистом і керівницькою жилкою, а десь – той самий голова сільради під новим тюнингом. Кого люди обрали – того й мають. Хотіли свободи – це вона. Потрібно ще дуже багато роботи – і процес іде.
Є й третя проблема. У 116 районів наразі територіальні громади ще й не створювалися. Причину цього мені неймовірно влучно сформулював мій сільський родич: «зміниться влада – буде вам децентралізація, от побачиш». Люди справді бояться ризикувати – і мають для того підстави. Переконати їх здатне лише продовження обраного курсу реформ.
Дорогу долає той, хто іде.
