ЖУРНАЛІСТИ ПРОСЯТЬ ВИБАЧИТИСЯ
Національна спілка журналістів України звернулася до офісу президента та прес-секретарки президента Юлії Мендель із закликом переглянути ставлення до журналістів та вибачитися за інциденти що сталися з журналістом Сергієм Андрушком та іншими його колегами. «Нова владна команда має будувати коректні стосунки із журналістами, визнаючи, що спілкування із незалежними медіа – це важливий обов’язок демократичної влади, відповідальної перед громадянами» – заявив голова НСЖУ Сергій Томіленко.
Не знаю як у вас, а в мене такі от заяви викликають хіба що саркастичну посмішку. Я намагаюся уявити як реагують на такі «заклики» нинішні заселенці білої будівлі на вулиці Банковій – і уява малює мені самий лише глузливий регіт чиновників ЗЕкоманди. Чому? Посудіть самі.
Відмотаємо на кілька років назад. У червні 2017 р. сталася подія яка особисто мене нечувано збурила. Міністерство оборони вручило подяку журналістці Анастасії Станко-Антонюк, прославленої тим, що вона притягнула на позиції ЗСУ під Авдієвкою журналістів російської «Нової газети» після чого відеозапис українських позицій опинився на сайті російського видання. СБУ тоді зажадало позбавити журналістку Станко акредитації. Реакцією на подяку Станко від Міноборони стало відкрите звернення блогерів і громадських активістів оприлюднене на соцмережах. Писав його тоді в тому числі і я. Що сталося далі – складно забути.
Вили і верещали про «цькування чесної журналістки ботами Порошенка» всі від відомих журналістів до монстрів – «Української правди» та «Дзеркала тижня». «Душите свободу слова» і «ведете країну до диктатури» – це було найслабше з заявленого. Це – була реакція на звернення блогерів. Як реагували наші ЗМІ на найменші помилки адміністрації Порошенка щодо журналістів, можна побачити в архівах видань. Здавалося б – зараз спільнота журналістів мусила б перевіряти кожен крок влади і в разі помилки – жорстко реагувати. Але насправді…
Можна перелічити просто по місяціх. Кінець травня: президента Зеленський посварився з журналісткою телеканалу «Прямий» – зажадав аби канал купив родині загиблого шахтаря квартиру. Липень: президента Зеленський фамільярно звернувся до журналіста програми «Схеми» Михайла Ткача – «А де цей хлопчик?» Серпень. Нардеп фракції «Слуга народу» Бужанський назвав журналістку видання «Новоє врємя» «тупой овцой». Інший нардеп тої самої фракції Дубінський назвав «чучелом» Миколу Давидюка, який казав про послаблення інституту свободи слова за діючої влади. Вересень: журналістів виставили з засідань уряду, мовляв – «аби припинити показуху». Нардеп фракції «Слуга народу» Ковальов, зловлений на кнопкодавстві, погрожував журналістам «Чесно» і намагався з’ясувати їхні особисті дані. І от щойно. Прес-секретар президента Юлія Мендель відштовхнула журналістку Наталію Шимків під час зустрічі звільнених з полону моряків. Та сама Мендель під час форуму «YES» відтягнула від президента Зеленського журналіста «Радіо Свобода» Кристофера Міллера. Й нарешті – Мендель намагалася відібрати мікрофон у журналіста Сергія Андрушко.
Стає все більше очевидно, слова голови ОПУ Андрія Богдана про те що команді президента не потрібні журналісти для спілкування із суспільством – це не обмовка, це чітка й твереза програма дій. Перелічені випадки (а їх насправді набагато більше) сталися всього лише за 5 місяців поточного року. Відверто кажучи, стільки я не пригадаю за всі 5 років президентства Петра Порошенка. Хоча… За Порошенка випадкове «дорогенька» викликало хвилю обурення. Нині – тиша. Вся реакція журналістської спільноти зводиться до закликів. Чому?
Так, я говорив і готовий повторити ще раз. Четверта влада – корумпована не менше за всі інші галки влади. З/п журналісту платить не читач і глядач – її платить власник ЗМІ, який формує редакційну політику видання. Престижність журналістської професії зумовила високі конкурси на журфаки університетів, як наслідок – у ЗМІ побільшало безробіття, і аби втриматися в професії журналісти змушені, без перебільшення виконувати все що накажуть. Похідне – чимало ЗМІ перетворилися просто на агітпункти, що обслуговують власників. Проте.
Існують ще й інші приклади. Я з насолодою читаю щоразу дописи моїх колишніх колег з журналу «Український тиждень» – марку це видання тримає твердо. Після купівлі каналу ZIK структурами Медведчука певна кількість журналістів звільнилися і пішли працювати в інші видання – в тому числі на канал «Прямий». Є приклади антикорупціонерів, які не почали у слід за Шабуніним відбілювати чинну владу, а продовжують чесно боротися з проявами корупції. «Лиха година покаже людину» – кажуть в народі.
Чинна влада примушує журналістів обирати, що для них важливіше? Принципи чи тепле місце? На жаль наразі, вочевидь, більше других. Тому журналісти не шпетять і не вимагають. Вони – просять. Поки що
