Популізм – метода деінституалізації
#читаємо_вголос Yuriy Kostyuchenko
Популізм – це завжди занепад, економічна і соціальна руйнація. Бо для розвитку потрібні позитивні комунікації, структуризація та інституалізація, а популізм може існувати лише і виключно в середовищі перманентного внутрішнього конфлікту та хаосу. Популізм – за визначенням – завжди декларує наявність внутрішнього конфлікту між «народом» та «ворожими групами», та рішуче відкидає інституалізацію, звертаючись до «прямих форм народовладдя», щоб подолати цей конфлікт. Небезпека популізму навіть не в тому, що популіст роздає обіцянки, які неможливо виконати (що, до речі, навіть непогано, бо виконання навіть невеликої частини обіцянок завжди приводить до катастрофи – Венесуела вам у приклад, – а в тому, що безповоротно руйнуються соціальні та державні інституції, а країна занурюється у стан перманентного внутрішнього конфлікту під нескінченні розмови про «мир», «процвітання» та «справжню демократію». Цьому нас вчить соціальна наука, висновки якої підтверджені спостереженнями за тисячами спільнот та політичних режимів в усьому світі принаймні з 1875.
В цьому сенсі програма Володимира Зеленського є фактично лабораторним зразком популізму, що і зумовлює її привабливість для нашого (і не тільки нашого) суспільства. За сучасною класифікацією її можна визначити як взірець «контр-елітарного» популізму. Вона чітко спрямована на роздмухування та експлуатацію конфлікту між «простим працелюбним народом» та «злодійськими елітами». Цей конфлікт доведений до позамежної чіткості навіть на семантичному рівні – шляхом абсурдно маніпулятивних протиставлень («молода сім’я», «лікарі», «вчителі», «бабця» проти «депутатів», «корупціонерів»). Так само чітко і недвозначно декларується інший принцип популіста – деінституалізація – «народовладдя через референдуми».
(тре сказати, що такої відвертої програми, з таким чітким декларуванням популістських принципів не було з часів Карлоса Менема та Сільвіо Берлусконі. Найбільше це нагадує божевільну суміш обіцянок таких відомих популістів як Саакашвілі та італійська коаліція «П’ять Зірок». Навіть премійована популіста, яка входить до топ-50 світових популістів Юлія Тимошенко ніколи не дозволяла собі таких одкровень.)
При цьому, дуже схоже, що за це – за перспективу перманентного внутрішнього конфлікту і нездоланного інституційного хаосу – нам пропонують відмовитися від національної ідентичності – від питання мови, церкви, окупованих територій, історичних постатей, як про це заявляє керівник виборчого штабу. Тобто, це і (внутрішня) війна і (зовнішня) капітуляція одночасно, як, власне, і передбачалося…
