Чому Зеленський корупцію не здолає?
Було б дивно, якби кандидат Зеленський не попіарився на мультик-передачі Дениса Бігуса про крадіжки на підприємствах оборонки. Але тут він себе просто перевершив. Ламаючи язик, він проговорив написаний кимось текст українською (сам він, живучи в Україні, українською не володіє – це чути у будь-якому його інтерв’ю). Заявив що «кандидатів багато – один сяде», тощо й тощо. Так і хочеться повірити, от він – той хто прийде і подолає корупцію в оборонці, раз і назавжди. Що заважає?
Повірити в таке заважає банальне знання історії. Боротьба з корупцією, як і сама корупція, з’явилася не вчора – вона триває від ІХ ст. до нашої ери, тобто від появи першої у світі держави в тогочасному Китаї. Боротися з корупцією – це те саме, що боротися з сексом у старших групах літнього табору, де як не спостерігай – підлітки так само знайдуть спосіб забратися одне на одного. Те саме – тут. Бажати збагачуватися для людини – природно, й тому хочете ви чи ні, а чиновники використати свою владу для збагачення намагатимуться повсякчас.
Історія має безліч прикладів боротьби з корупцією – на всі смаки. Історична практика показує, що взагалі не призводить до зникнення корупції – то це круті репресії. Приклади? Будь ласка. Петро І покарав за корупцію навіть коханця своєї дружини – проте від його рук не постраждали жоден Меншиков або Ягужинський. Бонапарт особисто перевіряв всі державні розходи – але впритул не помічав оборудки його власних братів, сестер і Жозефіни Богарне з її діточками. У сталінському СРСР садили за 5 колосків – та це не завадило Жукову і Абакумову обрости палацами з майном, намародереним у Німеччині. Або приклад, від якого антикорупціонерів корчить – Сінгапур. Так, пересічних корупціонерів там карають вельми круто (аж до порки), але спробуйте зацікавитися оборудками родини Лі Куан Ю та її оточення – ви одразу ж станете комуністом і зі свистом потрапите під «нульову толерантність». Тощо й тощо. Репресії не знищують корупцію – вони заганяють її на елітарний рівень, коли «можна тим, хто високо сидить». Щось подібне радянська людина могла спостерігати в останнє десятиріччя совка, коли по магазинах садили за найменшу розтрату – натомість на мерседесі Москвою розсікала Галина Брежнєва. І не тільки.
Проте, приклади успішної боротьби з корупцією також існують – Канада, Швеція, Данія, Фінляндія. Як їм це вдалося?
Ну, по-перше, контроль чиновників з боку ЗМІ. Цього в нас – хоч залийся, доведено Гнапом і Бігусом. По-друге, потрібно аби процес державних закупівель був максимально прозорий – усе зроблено, система «проЗорро» вже працює. У нас є навіть те, чого в країнах Заходу немає як явища – Е-декларування.
Ще є децентралізація, яка залишає частину коштів на місцях. Ще є зміни тендерного законодавства. Ще є працюючі НАБУ, САП, НАЗК і Антикорупційний суд, який вже формується. Але.
От ви скажете, що все це – не діє. ЗМІ, так контролюють – але ЗМІ не доводять провину у суді, і часто-густо виявляється, що вони «помилилися» або «згустили фарби», скажемо так. «ПроЗорро» наші підприємці і чиновники навчилися обходити. У Е-декларації чиновники почати «забувають» записати ті чи інші компанії, так само як Зеленський «забув» вписати в свою декларацію компанію «Green Family LTD», через яку він володіє студіями, що знімають фільми у Росії за гроші російського бюджету. І ще – на рахунки якої він отримував кошти від олігарха Коломойського. Тощо й тощо.
Що може зробити кандидат Зеленський аби подолати корупцію? Сказати вам? А може він згадати, стару військову мудрість «танки, літаки і ДОТи самі не воюють – воюють люди». ЗМІ – так, контролюють, але ЗМІ – неприбуткові, ЗМІ мають власників, які наповнюють їхні бюджети, і роблять вони це не з почуття альтруїзму, а задля формування громадської думки – потрібної власникам. «ПроЗорро» і Е-декларування так само використовують і контролюють живі люди. І от власне від людей залежить ефективність і неефективність боротьби з корупцією.
Аби у відомстві не крали – ви мусите поставити керівника, який забезпечить чесну і ефективну роботу відомства. Але інформацію про роботу відомства ви будете мати від цього керівника, так? Тому керівникові треба призначити заступників, які, з одного боку, так само будуть прагнути працювати чесно і ефективно, а з іншого – наглядатимуть за своїм «босом». Аби між ними виникла конкуренція – але не протистояння, яке зашкодить справі. А ще треба до реформи от таких відомств (в т. ч. – оборонного) провести реформи правоохоронних органів – а для цього теж потрібні люди, які забезпечать… Люди, люди, люди…
«Кадри вирішують все» – як казав задовго до Сталіна начальник Південно-Західної залізниці (попередника «Укрзалізниці») Клавдій Немєшаєв.
А кадри – це головний біль кожного українського бізнесмена. Розпитайте підприємців, скільки часу їм буває потрібно, аби знайти комерційного директора, маркетолога, керівника виробництва, технолога… Фахівця, який не «сидить на посаді», а працює – підбирає грамотні кадри, думає про розвиток компанії, шукає нові напрямки, банально – не краде… У кадрових питаннях на комерційних фірмах подекуди трапляються речі дивовижні.
На моїх очах колись трапилася історія, коли на фірмі сидів криштально-чесний постачальник, якій копійки зайвої не брав – але добування будь-яких комплектуючих поза стандартним переліком перетворювалося для нього на трудовий подвиг. Його звільнили зрештою і взяли на його місце іншого. А той, інший, не те що крав – націнював по копійці-дві на кожен саморіз (виробництво їх жерло фурами). І власник фірми здогадувався не тільки про факт «прилипання грошей до пальців» а навіть про обсяги, але – терпів, бо за цього постачальника будь-які проблеми (якщо взагалі виникали) вирішувалися протягом пари годин без шкоди компанії. Постачальник «не борзів» надмірно, власник «не помічав» – вони працювали спільно довгі роки. Хоча багато хто на фірмі скрипів зубами – чого це, мовляв, йому – можна, а мені – ні? Але то – комерційне підприємство, там власник – пан і повелитель.
А тепер зробіть досвід – візьміть вправного керівника з бізнесу і порадуйте його перспективою роботи на державній службі, за з/п згідно законодавства та в умовах, коли ЗМІ та активісти тобі залізуть і у стіл, і в сортир, і в ліжко… Багато погодиться? Згадайте, яка бурна істерика здійнялася, коли керівництво «Нафтогазу» після судової перемоги над «Газпромом», за результатами якої Україна отримала $4,46 млрд доларів, захотіло собі бонус у розмірі аж 1% (на акціонерних корпораціях менше 3% геть і розмови не було б)? Навіщо такі проблеми людині, яка чесною і ефективною працею заробляє чималі гроші в бізнесі – без журналістів під ліжком?
Кадрова проблема – лихо і горе нинішньої влади. Людей от просто на відповідальні посади потрібно дуже багато, а брати їх можна лише з двох джерел – зі старих «апаратників» і з бізнесу. Менеджери з бізнесу працювати на держслужбі просто не хочуть, а «апаратники» – люди системи. Худо-гірко, але чинна влада це питання вирішує. Не знаю, чи можна краще – але набагато гірше можна точно. Ба більше, кадрова проблема на повний ріст стоятиме перед будь-якою владою незалежно від назви і лідера. Різниця лише в тому, що нинішня влада проблеми обговорює, а якась інша – залюбки заборонить себе критикувати через суд. Прецеденти вже маємо.
І от тепер я питаю, КОГО на всі ці урядові приведе кандидат Зеленський? КИМ він замінить чинних керівників оборонних заводів, керівників відомств, керівництво «Укроборонпрому»? А керівників МВС, СБУ, НАБУ, САП? Де він візьме якісно інші кадри? Кого він приведе? КВНщиків? Блазнів з екрану? Режисерів? Хто в оточенні Зеленського має бодай якийсь досвід керування відомствами, дипломатією, правоохоронними структурами? Що станеться, якщо державні відомства очолять дилетанти?
Я вам відповім, що станеться – історія відповідає і на це також. У кращому разі станеться не боротьба з корупцією, а її розквіт. Бо керівника-дилетанта його підлеглі дуритимуть як дитину, аби озолотившись, його ж самого зробити у всьому винним. У гіршому разі – станеться хаос. Такий самий, як стався у Росії у 1918 р., коли відомства середньої ланки очолили «революційні селяни і матроси». І знаєте, як це виправили більшовики? Вони масово взяли на службу «колишніх» – генералів, чиновників, менеджерів (заступником голови Наркомфіну став екс-мільйонер Тарновський). А до кожного поставили по комісару з правом розстрілювати всіх незгодних з рішенням керівника. Кортить? Тільки знаєте, за таких умов всі ці Бігуси, Буткевичі та Гнапи будуть роками за табірну пайку оббивати кувалдами окатиші в гарячих цехах «Криворіжсталі» – під автоматами конвою. До повного усвідомлення «важливості поточного моменту», тривалість якого встановить «самий чесний суд». Все це уже було.
Чи думає про це сам Зеленський? Навряд чи. Його голову такі думки, схоже, не навідують взагалі. Він не те що областю, або містом – він ЖКГ не керував ніколи в житті. Він – не знає. Він – не вміє. Мені соромитися нічого – наведу дослівну характеристику, що її дав Зеленському один із послів. Зважте, це не мої слова – його. «Ми думали, що він (Зеленський) просто нуль. І що це можна виправити. Але він, на жаль, мінус. Великий жирний мінус для країни. Що украй небезпечно» – Соню Кошкіну в симпатіях до чинної влади не запідозриш вже точно.
Певно, єдиним джерелом кадрів для Зеленського можуть стати структури холдингу «Приват». Але це – точно не про подолання корупції.
