«Червоні лінії» свободи слова Аласанії
Десять років тому прем’єр-міністр Тимошенко через Печерський суд добилася заборони “будь-яким фізичним та юридичним особам, незалежно від форми власності, розміщувати на білбордах, інших зовнішніх рекламних носіях, радіо та телебаченні, мережі інтернет, в електронних ЗМІ будь-яку недобросовісну рекламу відносно діяльності Тимошенко” ©, і це не було “червоною лінією” для її влади.
І коли на п’ятому році війни державний “UA:Перший” показав карту України без Криму та після диверсії в Ічні не пустив в ефір речника ЗСУ (“Алєсічка, он у нас нє помєщаєтся”©) – це теж не була “червона лінія” для менеджменту “Суспільного мовлення” на чолі з паном Аласанією.
І за ігнор “Першим” Генеральної асамблеї ООН за участю делегації України на чолі з Президентом, і тим більше за відмову висвітлення заходів напередодні прийняття доленосного рішення про надання Томосу – теж ніхто не вказав на “червону лінію”, крім хіба що активної частини фейсбуку.
Ну і, звичайно, яка там “червона лінія” за провали в фінансовій та інвестиційній сферах управління “Суспільним” і за його мізерний вплив на боротьбу з російською пропагандою.
Зате, коли Наглядова рада НСТУ за чисельні порушення Статуту 9 голосами проти 3 відправила пана Аласанію у відставку, Тимошенко разом з Найемами та Зіміними-Соболєвими одразу заявили про “червоні лінії” та “наступ на свободу слова”.
Заборонити судом інформацію про себе любімую у владі або колегіально звільнити менеджера сумнівної кваліфікації (не редактора, не журналіста) – це різні речі, шановні любителі позловживати свободою слова.
А що “Суспільне” під керівництвом Аласанії перетворилося в аморфного пожирача бюджетів з невизначеною редакційною політикою та низьким рейтингом, а сам пан Зураб став протиставляти себе державі, якою найнятий на роботу, – було діагностовано ще майже рік тому.
Його попереджали про бездарне управління таким потужним інформаційним інструментом, не дійшло, тому винуватого у своєму звільненні комусь треба пошукати в дзеркалі.
