Жива пам’ять про Акт Злуки українських земель
Десятиліттями розмивалася пам’ять про Акт Злуки українських земель в єдину державу 1919 року і натомість насаджувався міф про “подарєнниє совєтской властью тєріторії”.
Не нам зараз судити тих, хто не втримав це досягнення, бо очевидно, що тоді занадто багато “простого народа”тм вважало, що “соборность на хлєб не намажеш”, і навіть після Крут обрало пасивне спостерігання за просуванням більшовицького “руского міра”, або навіть вступило в боротьбу за нього під красивими, але брехливими та нездійсненими гаслами.
Історія дала українцям можливість сповна відчути ціну втрати державності і через Голодомори, колгоспні злидні, чужі війни, радянську безнадьогу, посткомуністичну імітацію популістів та напад росфедерації 2014 року та знову поставила перед нами завдання знайти національну єдність і навчитися її цінувати не півроку, а більш значні проміжки часу.
Які сили стоять на заваді цьому, хто готовий розміняти складний шлях державного будівництва на легкі гроші зради та атаманщину, чия віра виявилася м’яким оловом, кому кремлівський ярлик дорожчий за гідність – сьогодні бачить кожний, хто має очі.
Якимось дивом, а скоріше завдяки великим жертвам українців минулого та теперішнього часу, маємо можливість підняти велич героїв з-під ніг малоросів та продовжити виправляти колишні помилки. І нарешті зробити незворотнім становлення Соборної Української Держави, щоб не очікувати наступного шансу вільно зібратися на Софійській площі ще сто років.
На заставці: Проголошення Акту Злуки українських земель на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р.
Знято з дзвіниці Софійського собору, на горизонті видно ще не зруйнований більшовиками Михайлівський Золотоверхий.
