Томос – дрібниця чи ні?
Ви вже зустрічали волання, мовляв, що Томос – це дрібниця нічого не варта? А стикалися з тими, хто кричить “Чого Порошенко так піариться на тому Томосі, невже інші проблеми вже вирішені?” Чи бачили тих, хто розмазує соплі по рожі та ниє, що Томос на хліб не намажеш? Ще е кадри, які вважають себе людьми та звинувачують нашого Президента у “занадто антимосковській пропаганді”. Ну про останніх не варто й говорити, бо “занадто антимосковська пропаганда”, як на мене, це закликати зруйнувати Москву та переорати місце, де вона стояла, із сіллю. Ось це – занадто та нераціонально. Повісити тризуби на баштах московського кремля – сповна адекватна реакція, я вважаю.
Отже, Томос – дрібниця чи ні?
Я в Церкві більше 20 років служу. І всі ці роки ми говорили про визнання нашої Церкви світовим православ’ям. Ми були переконані, що рано чи пізно це станеться. Ми писали листи-прохання до Патріарха Варфоломія разом с Кравчуком, Кучмою та Ющенком. Хто чув хоч про якісь відповіді від Варфоломія? Отож бо й воно. Наша Церква росла та розвивалася. Завдяки жертовній праці парафіян, кліриків та єпископату. Ми всі були твердо переконані, що основною умовою визнання українського православ’я є визнання українцями самих себе: якщо ми визнаємо себе, то й світ визнає нас.
Таким чином в нас було дві проблеми:
- українці не визнавали самих себе, свою суб’єктність у світовій політиці та світовому православ’ї;
- нас не визнавав та й часто навіть просто не помічав світ.
Була лишень невелика купка людей, в середині якої жевріла надія на перемогу на фронті визнання. І ми писали листи, ми служили, проповідували та молилися. Майже без особливої надії.
А потім була Революція Гідності. Яка фактично розпочалася з того, що моя Церква врятувала від “Беркуту” дітей. Натхнення та піднесення в народі було величезним. Але пам’ятаєте трійку “лідерів Майдану” чи отой виступ блідої поганки в інвалідному візку? Як все це дисонувало з людьми на площі. Процес визнання українцями самих себе набирав обертів, а лідера не було.
Я не знаю який ангел вклав в душу Петру Олексійовичу взятися за рятування нашої країни тоді, коли це здавалося неможливим. Багато хто лаяв відео з Новинським, коли Порох назвав цей пихатий непотріб правильними словами. Але я весь час згадую ту біль і страждання Порошенко коли він казав: “Та люди ж можуть загинути, як ти цього не розумієш, сука православна?!” Мабуть, той же ангел, який навіяв переживати за людей, так само переконав майбутнього Президента переживати за всю країну. І не просто переживати, бо турбувалися за країну ми всі, але ще й стратегічно мислити про майбутнє України. Мало було просто підняти на прапор українську ідею Подерв’янського “від’їбіться від нас”. Необхідно було створити світову антипутінську коаліцію, яка побільше антигітлерівської буде, необхідно було перетворити Росію на світового ізгоя та обрубити їй всі клешні.
Чи вдалося це? Майже. Тепер в Росії тільки два союзники – її армія та РПЦ. Якщо армію бурят успішно стримує Українська Армія, піднята з руїн Петром Олексійовичем, то РПЦ агонізує, розчавлена українським Томосом про автокефалію. Томос не віддаляє нас від Бога та не наближає до Нього. Томос це всього навсього історична мегаперемога України. Тим він і цінний, що від нього у вати та Залісся горить сірководень та палають (це поки що внутрішнє) башти кремля. Клешня РПЦ здихає.
Щось я захопився. Обіцяв розповісти про те, як треба мазати Томос на хліб. Але то, мабуть, вже завтра. Поки що мажте на свої 100 грам хіба що там в вас є та чекайте подальших розповідей.
Ну а про мегаперемогу запам’ятайте та репостніть. Тоді, за репост, на додачу до двох рабів, дадуть одного московського попа.
Фото © EPA/SERGEY DOLZHENKO
