«Бандерас» поспішає рятувати (трейлери)
Вересень 2014 р. На одній з ділянок фронту в АТО російські спецслужби силяться зірвати перемир’я між Україною та терористами ДиРи. Для цього російський агент уведений в один з українських батальйонів, аби здійснювати провокації під маркою українського вояка, провокувати українських військових і нацьковувати на «укропів» місцеве населення. Аби дії терористів ДиРи виглядали як захист мирного населення від карателів. На фронт прибуває група військової контррозвідки на чолі з капітаном Саєнко, позивний «Бандерас». На позиціях ситуація складна – поруч стоять десантники та колишні «Беркути», які одне одного ненавидять. До того ж в «Бандераса» особиста трагедія, його дружина не розуміє сенсу АТО і була проти його уходу на фронт. «Бандерас» сам з Донеччини і як раз з тих місць, де відбуваються події…
Говорю зразу, я цілковито розумію претензії ветеранів АТОвців до фільму. Так, не існувало ніколи ніякого «генерального штабу АТО», це прокол авторів. Так, нереально уявити собі у вересні 2014 р. в зоні ведення вогню особовий склад в наметах. Так, українські солдати виглядають ситими та гарними у вересні 2014 р., – коли сепари нахабно віджимали один населений пункт за другим, українські вояки виглядали ущент не так.
Так, фільм – красива казка. У якій, як у кожній казці, чітко акцентовані «погані» та «гарні», їхні та наші. Так, більшості з показаного у фільмі в реальності можливо не було та й бути не могло.
Але. Розповім про дві ситуації.
Маю зізнатися, після першого перегляду мені не сподобалися «Кіборги». Загальне моє враження було – ну так, антураж правильний (у нас теж десь так все й було), герої яскраві, фільм тримає в напрузі… Але от чогось йому сильно бракувало. Зайшли «Кіборги» мені разу з третього, і вже тоді я не міг відірватися. Я збагнув, що «Кіборги» не схожі взагалі ні на що. Що Сеітаблаєв зняв абсолютно унікальний фільм – жорсткий, правдивий, емоційний. Так само важко мені заходили «Взвод» Стоуна та «Апокаліпсис сьогодні» Копполи. В цьому перевага «Кіборгів», але в цьому ж і їхня проблема. Це фільм для тих, хто пережив, хто був дотичний, і для тих, хоче розібратися у війні. Це фільм елітарний, НЕ такий, аби подивитися увечері між вечерею та сном.
А потрібне нам саме ігрове кіно. Фільми-казки. Такі, які будуть доступні широким масам. Ми вже маємо маразм, коли батьки, які хочуть показати дітям у кіно козаків, показують їм або польський «Вогнем і мечем» або російського «Тараса Бульбу», бо вітчизняного «козацького вестерна» у нас нема. Ми його не знімаємо (до речі, виходить скоро «Чорний козак», треба подивитися піти). Бракувало ще аби АТО наші діти сприймали через стрічки, зняті в РФ, а там як раз назнімають і деталями на користь сюжету пожертвують, не замислюючись.
Ситуація друга. Після перебування в АТО, я взявся писати книжку про власний досвід… І дуже швидко прийшов до сумного висновку. Про АТО, як воно було, писати можна лише у форматі мемуарів. Якщо ж ти берешся писати про АТО художній твір, – треба домислювати та вкладати в долю одного героя пригоди, що їх пережив цілий взвод. Інакше не куплять і не читатимуть. Бо, вибачте, з одного боку тільки в кіно розвідники безстрашно лізуть в тил до ворога, – реально вони або відправляють безпілотник, або обирають добувати інфу, опитуючи місцевих та полонених. Якщо боєць має вибір між здійснити подвиг і зберегти здоров’я – він береже здоров’я. Звісно трапляються відчайдушні особи, яким море по коліно (особливо в добробатах), але зазвичай про них кажуть «лети мужик, на тебе там чекають». Подобається комусь це чи ні, але війна це важка, морудна та часто небезпечна, але робота.
Красиву сагу про наших героїв, на жаль, не збереш з досвіду одної людини, хай навіть і вельми героїчної. Так чи не так, але ми теж живемо в парадигмі Голлівуду з його екшеном, гостросюжетними бойовиками, пригодницькими стрічками та подібним. Я точно знаю, коли відкриються операції українських розвідників і контррозвідників (військової контррозвідки, СБУ) на Донбасі, ми здобудемо масу захоплюючих сюжетів. Але життя завжди лишається достатньо банальним. Тому гострі сюжети доводиться вигадувати та додумувати, ще стискати в одну новелу події, що відбувалися роками та з багатьма людьми. Голлівудські «Падіння Чорного яструба» та «Ціль номер один» по факту – теж казки за мотивами реальних подій. Вибачте, закони жанру от такі.
Але Заза Буадзе (так, «Позивний «Бандерас» зняв режисер «Червоного») із задачею впорався шикарно. Фільм захоплює з перших хвилин і не відпускає до останніх кадрів. Герої – живі і виразні. Наші – не ідеальні, але цілковито позитивні. Яскраво показані вороги – двометрове бородате вайло і демонічного вигляду полковник-ФСБшник. Істинні росіяни! Сильне протистояння між вчорашніми друзями – ДНРівцем і українським офіцером. Взагалі, між українськими вояками та місцевими мешканцями, які симпатизують терористам ДиРи. Автори жорстко пройшлися по «Рускаму міру» та його прибічникам. Плюс – у фільмі творці залишили заділ на майбутнє продовження.
Так що «Бандерас» ще явно повернеться. Далі буде!
Есть хорошая поговорка «Считаешь, что сделано плохо? Возьми и сделай лучше!» И никуда тут не денешься. Безусловно, что критиковать всегда легче. Но… Когда дело касается войны с россией, вернее, фильмов о ней, очень трудно промолчать! Да и надо ли молчать?
Сегодня в Киеве прошёл премьерный показ фильма «Позывной Бандерас». Новое кино о войне. Вернее… современная сказка на старый лад.
С первых минут фильма лично у меня сложилось устойчивое ощущение того, что сценаристы в своё время обчитались Акунина, а если точней, то его «Турецкий гамбит». Интрига на интриге и тайной погоняет. Я, наверное, никогда не смогу понять такого потаённого смысла. Зачем снимать сказку о войне? Зачем что-то выдумывать, сыпать штампами (ну какое кино о войне без голой женской попы), если вот она война. Настоящая! Только протяни руку! Тысячи реальных историй героизма, предательства, трусости и ещё, Бог знает, чего. Правдивых историй, а не притянутых за уши!
Несколько штрихов…
- Как оказалось, в 2014 году была такая должность… Начальник Генерального штаба АТО.
- На некоторых ВОПах от не хрен делать (перемирие же) солдаты устраивали друг с другом показательное мордобитие. Ну типа на потеху остальным. Десантура против бывшей беркутни. И это в сентябре 2014 года. В аккурат после Иловайска. Когда армия, надрывно дыша, сглатывая кровававую жижу, бинтовала раны и хоронила погибших. Спарринг. На кулаках. Один против другого. И целый взвод смотрит и радостно улюлюкает. Ну, а что такого? Фильм же про украинскую армию. Хотя, может, я ошибаюсь, и где-то был такой филиал Мэдиссон сквер Гардена? Парни, те кто видел сентябрь 2014-го, подскажите! Встречалось вам такое шоу?
- Увидев штук семь палаток на блок-посту, где единственным укрытием был склад РАО, я чуть не потерял сознание. Подарок сепарским артиллеристам. Ах, ну да! По сценарию события происходят во время перемирия. Нечего опасаться. А потом, когда оно заканчивалось, палатки обычно убирали. Телеграмма специальная была «Завтра перемирие заканчивается… зпт… палатки убрать… зпт… б*дь… тчк!»
- Стоящие там же в ряд штуки четыре «бардаков», пару «бэх» и даже БТР добавляли правдивости картине. Ах да, и «Нона» на открытом месте. Пехотно-десантно-механизированный хрен пойми какой батальон.
Я уже не говорю про новый пиксельный окрас «бардаков», боевую гранату чёрного цвета, бестолкового разведчика, три (!!!) мины ТМ-62 в качестве ловушки максимум для четырёх человек и лубочные образы некоторых героев фильма. Это специфичное.
P.P.S. Но это всего лишь моё мнение. Обыкновенного «летёхи», который уж точно ни хрена не понимает в современной киноиндустрии.
