Ми починаємо пожинати плоди “враг нє в Крємлє”
Московська агентура, майже не ховаючись, просуває свої інтереси, – нахабно заперечує участь російських військових в окупації – як Шуфріч, рекламує на своїх майданчиках “Північний потік-2” – як Богуслаєв, організовує партії “за мір” – як Новінський, а Мєдвєдчук вже договорився до “ми должни бить блаґодарни Рассіі”.
Слідом підтягуються наші політики-падальщики, – заговорили про “дружбу”, пропонують “компроміси”, шпиняють свої спецслужби та армію однаково зправа та зліва.
І причини цього не “повільні реформи”, не “найкорумпованіша корупція” і не “зубожіння”, а те що ми часто приймаємо за “патріотів” і дослуховуємось на численних “тєлєшоу” до тих, хто витирає об Україну ноги.
Ми хочемо бути сильною країною?
Але в будь-якій сильній країні політики, причетні до чогось подібного як “прорив граніци”, завершили б свої політичні кар’єри, а у нас штук п’ять кандидатів в президенти з того дійства.
І таких прикладів повно, – коли об’єктивні труднощі сприймаються як катастрофа, помилки як зрада, а насмішкувате “а то путін нападьот” надає сили реваншистам.
З 2014 року за цим спостерігати дивно, але 2014 був так давно, така довга пам’ять ніколи не була чеснотою добрих українців, як і вміння розрізняти причини та наслідки та не перекладати проблеми з хворої голови на здорову.
Але то нічого, наступний екзамен вже в 2019.
