Відомий волонтер Олег Абрамичев – кандидат на посаду міського голови Харкова від «Європейської Солідарності»

Михайло Забродський

Враховуючи початкове напруження виборчих перегонів у місцеві органи влади, важко пройти повз цієї теми. Саме зараз період, коли політичні сили визначаються з кандидатурами, а дехто вже й повним ходом “злітає до неба” у захваті боротьби за прихильність електорату.

Ми вже говорили з вами влітку про принципові підходи у відборі висуванців і жорсткі принципи, які при цьому мають бути реалізовані. Сьогодні хочу навести яскравий і, на мій погляд, показовий практичний приклад. І мова не про західні регіони нашої країни, в яких підтримка нашої ЕС традиційно висока. Приклад – це Харків, складне з точки зору політичних вподобань і привабливе за кількістю виборців і друге за кількістю населення місто на північному сході України на Слобожанщині.

Приємно зазначити, що команда “Європейської Солідарності” продовжує поповнюватися достойними і свідомими людьми. Людьми, які з перших днів війни стали пліч-о-пліч зі Збройними Силами і воювали на своєму фронті – волонтерському.

Кандидатом на пост Харківського міського голови визначено Олега Абрамичева, людину з якою я особисто знайомий лише заочно за позивним “Піротехник”. Олег – волонтер, громадський діяч, який відомий серед патріотів, як принципова, чесна і сильна особистість. На протязі шістьох років Олег відстоює інтереси Харківської громади у найважливіших питаннях та у надскладні моменти.

В нашому політичному розумінні цілком логічно, що Харків має очолити людина, яка бачила що таке війна і буде боронити місто і інтереси його мешканців від будь-яких ворожих зазіхань. Харків – місто одіозних політиканів, які вже давно мають піти. Харків – політично складне місто, традиційна “вотчина” відомих проросійських внутрішньополітичних сил, але від стійкості та сили харківських патріотів, які готові до боротьби в таких складних умовах, залежить доля всієї нашої великої Батьківщини!

Приклад рішучого і принципового політичного кроку Харківської територіальної організації ЕС із визначення відомого волонтера кандидатом на посаду міського голови має стати зразком при прийнятті відповідних рішень в інших регіонах.

А кандидату від “Європейської Солідарності” волонтеру Олегу Абрамичеву побажаємо успіху на виборах і таких же, як і раніше, натхнення і сил в нашій спільній боротьбі!


Європейська Солідарність

Відомий волонтер Олег Абрамичев із позивним «Піротехнік» став кандидатом на посаду Голови міста Харків від партії «Європейська Солідарність».

Олег Абрамичев – харків’янин, підприємець, волонтер, співзасновник організації «Благодійний фонд Сергія Жадана», лідер команди «Європейської Солідарності» у місті Харкові.

Протягом шести років війни проїхав на своєму авто майже один мільйон кілометрів та доправив більше 200 тонн допомоги військовим та цивільним на Донбасі. Неодноразово привозив на фронт відомих діячів культури – музикантів, акторів, поетів та письменників, щоб підтримати мистецтвом бойовий дух наших захисників.

За словами Олега Абрамичева, він усвідомив, що треба приєднуватися до числа відповідальних українців, готових активно відстоювати у власній країні демократичні європейські цінності.

«Сьогодні при владі опинились дилетанти, які не здатні фахово діяти, адже не розуміють дуже багатьох речей і процесів. Вони руйнують та дискредитують інститути управління в державі, вносять хаос, ведуть до зубожіння українців. Це треба зупинити і саме тому я вирішив йти в політику. Це виважене рішення, яке я прийняв не одноосібно, а з командою «ЄС», – наголосив він.

Лідер «Європейської Солідарності» у Харкові зазначає, що зараз відбувається крок назад від обраного після Революції Гідності курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Це може призвести державу до болючого «реваншу» антиукраїнських сил. Європейська Солідарність, на його думку, є єдиною українською партією в Харкові з патріотичними настроями, а головне — діями.

«Її представлено міцною фракцією в парламенті та територіальними організаціями по всій Україні. Я поділяю та підтримую напрями її діяльності та відчуття єдності в поглядах її членів», – зауважив Олег Абрамичев.

 

 

Фото © Facebook Олексій Плиско

Поділитися:

Смерть за мову

Evgeniya Podobna

Це – Артем Мирошниченко. Патріот і волонтер з Бахмута. Його вбили через мову. Так, вам не привиділось. В українському місті за українську мову.

На Артема напали 29 листопада. Спершу довго били, а потім, за словами поліції, сильно кинули головою об тротуарну плитку. З того часу він був без свідомості, після важкої операції – в комі. 5 грудня він помер в лікарні.

Хто вбивці? А їх знайшли наступного ж дня. Обоє – неповнолітні з Бахмута. Один – йому 17 – вже судимий. Але, кажуть, він лише спостерігав, як його 16-річний дружок, “спортсмен” місцевого бійцівського клубу, бив Артема. На місцеву журналістку Є. Гончарову вийшов свідок, який повідомив, що спершу хлопці спробували домахатись. А коли Артем відповів українською, почали вимагати “гаваріть на нармальнам язике” і тоді ж почали бити. Свідок, кажуть, йти в поліцію чи суд навідріз відмовився і з журналісткою говорив лише на умовах анонімності. І недарма. Бо дитинку, яка забила Артема до смерті, відпустили під домашній арешт. 2 грудня, за словами присутніх в суді, де обирали запобіжний захід, адвокатесса спершу відмовилась говорити українською, а слідом за нею ПЕРЕКЛАДАЧА попросила і дитинка. Мовляв, не розуміє української. А потім адвокатесса і взагалі попросила розглядати справу в закритому режимі, аби не “травмувати дитячу психіку”. Сам підозрюваний сказав, що просто хотів випробувати на Артемові свої бійцівські здібності. Це слова працівника поліції, який давав брифінг по цій справі.

Випробувати здібності. На живій людині. Я не знала його особисто, але з того, що розповіли його друзі за ці дні:

– з перших днів війни волонтерив. Хоч мав і невеликі статки, але завжди допомагав грошима й руками;
– під час окупації малював жовто-блакитні мітки містом, аби окупанти знали, що в Бахмуті є проукраїнські люди;
– коли в Бахмуті з’явився госпіталь, почав допомагати на кухні, чистив картоплю для бійців;
– після початку війни перейшов на українську і принципово говорив лише нею;
– брав участь у всіх патріотичних заходах у Бахмуті, плів сітки з 14 року;
– після Дебальцевого селив і допомагав бійцям, що вийшли з оточення;
– допомагав безпритульним тваринам, відловлював їх та шукав їм хороших господарів.

В друзях є багато знайомих, і вони, навпевне, доповнять цей список.
Ось така Людина померла.

А її вбивця, рібьонак, не панімающій украінского, швидше за все, по малолітці сидітиме не так довго. Якщо взагалі сидітиме. Думаю, лише розголос допоможе, аби судді дали йому справедливий вирок.

Історія Артема це відповідь на купу запитань. Як-то: чи є на Донбасі патріоти? Чи безпечно там любити Україну? І чи справді “какая разніца?” Родичам і друзям Артема Мирошниченко – щирі співчуття.

Поділитися:

«Ви ще патріот? Тоді ми йдемо до вас!»


Ірина Геращенко

О 6:30 ранку 28 листопада розпочалися обшуки в Марусі Звіробій. Скоро трійки почнуть ходити по квартирам опозиціонерів?

Ми стрімко будуємо поліцейську державу. На страхах, залякуванні, арештах, конфіскаціях, тиску, під улюлюкання натовпу. Уклоністи обшукують і затримують резервістів і воїнів. Кінець епохи Гідності.

Примітне мовчання і навіть одобрямс наших міжнарожних партнерів. Вони мовчатимуть, тримаючи кулачки за ринок землі і «мир» ціною України. Потім, можливо, якесь занепокоєння з себе видушать.


Роман Кулик

28 листопада вранці ДБР провело обшуки в помешканні Звіробій. Вилучають і ґаджети, мабуть, у надії знайти докази, чи не обговорювала вона з Фединою у месенджері хитрий план по ліквідації президента. Треба ж хоч би за щось зачепитись, на одному стрімі в суді не виїдеш. На обшук прийшли співробітники “Альфи” . Цирк на дроті.

Підозра Федині днями направлена до ГПУ. Вибірково оперативні хлопці, не знаходите? *сарказм*.

Якесь “ДБР по виклику”, що займається то справами за заявами Портнова, то інцидентами, від яких горить у депутатів “Слуги народу”, то просто політичними справами по прямій наводці Богдана і його помічників. Труба просто чемпіон по швидкості маргіналізації на посаді.


Валерій Прозапас

О, значить, як тепер буде.

“Будемо ламать двері!” © о 6:30 і кошмарити людей страшними посвідченнями ДБР та “Альфи”.

Сподіваюсь, цей чекістський нальот подобається всім, хто роками верещав “враг нє в Крємлє!”, – ворог тепер Звіробій і такі, як вона.

Таке буває, коли обираєш малоросію.


Гліб Бабіч

Добре, коли традиції повертаються!

Ось і вчора, рано вранці (ще 7 ранку не було) традиція весело увірвалася в будинок до Марусі Звіробій .
Традиція в слідчого ДБР, спецпідрозділу Альфа (так в посвідченнях, не сумнівайтеся) в балаклавах і з незрозумілими понятими.
Адвоката чекати не захотіли.
Насамперед відібрали телефони всіх присутніх. Ні, все законно – телефони всіх присутніх є об’єктом обшуку і внесені до постанови (мудро, правда?).
На чому Марусин репортаж закінчився.

А, згадав, я ж про традиції!
Ще вірний сталінський прокурор Вишинський казав, що жертву з гнізда треба брати тепленькою. З ліжка.
Тому з обшуками й арештами приходили вночі.

Ці поки що лінуються. У цих поки що не розв’язані руки. Тому – поки тільки вранці.
Але не сумнівайтеся, коли справа дійде до вас особисто, вони вже будуть приходити по класиці. Вночі. І бити в зуби зі входу, щоб ось цих ось криків обурених не було.
А до вас теж прийдуть – це просто справа часу.

А суть справи проста. Дві жінки, Маруся Звіробій і Sofiya Fedyna недавно записали емоційне відео для самого народного з президентів. В якому висловили незгоду з деякими його діями. Ну і трохи поязували.

Самий народний з президентів виявився ще й самим боягузливим.
Самий народний з президентів обгидив ноги і нацькував вовкодавів в балаклавах на двох тендітних жінок.
Слуги найголовнішого слуги намагаються зшити справу за погрозу вбивством самому народному з президентів і повалення самої народної з влад.

Не перемикайтеся – життя стає веселіше й веселіше.
Слідкуйте за інформацією і не дивуйтеся світанковим дзвінкам в двері.


Алексей Петров

В 06:30 утра (пораньше, как деды из НКВД учили) следователи ДБР вломились с обыском к Маруся Звіробій. И не сами припёрлись, а, судя по всему, в сопровождении «Альфы», тобто контртеррористического подразделения. К бабке не ходит, что на улице ещё стоят штук пятнадцать бэтэров и сорок танков.

Нет. К депутату, который кривляется на российском ТВ, они не пришли.
И Портнов уже в доску свой.
Да и к Сивохо за его высказывания не заявишься.

А вот волонтеры и участники войны уже не свои! Они становятся чужими… К ним можно!

«Вы ещё патриот? Тогда мы идём к вам!»


Іван Хомяк

Брати

Нещодавно Андрій Кокотюха написав допис про ймовірність Майдану. Не аналізуватиму самого допису, але там є багато раціонального, яке нам дуже не сподобалося. Анатолійович по суті правий. Емоційно ми не погоджуємося, викручуємося, шукаємо виправдання і пояснення, нападаємо на автора. Але ж факти…

Ось ми сміялися з московської бидломаси і говорили, що український народ не такий. Як показали вибори, що саме такий. Близнецы-братья… А ще ми сміялися з московської опозиції, з їхніх селфіків під час арештів і цнотливих дописів на “Эхо Москвы”.

Скільки українських патріотів та державних діячів під слідством та під арештом. І що ми маємо крім півдесятка демонстрацій і мітингів?

Сьогодні за критичний відеоблог проводяться обшуки в Марусі Звіробій, знімається недоторканість за критику влади з депутатів, в ув’язненні реформатори армії… І що ми, панове опозиція, робимо? Обговорюємо естонський велосипед і чорну сукню…

То може ми й справді братній народ?


Тарас Чорновіл

Про обшуки в домі волонтерки Марусі Звіробій ще буду багато говорити й писати. Бо це абсолютна дикість і не лише виконання плаксивого прохання обпісяної зеленої шмарклі, але й вимог Кремля про розправу над українськими патріотами.

Паралельно буду зачіпати якісь конкретні деталі. Не в черговості, яка відповідає значимості цих фактів.

Тут нюанс щодо так званих понятих, яких ДБР привезло з собою на обшук. Але це все вже було в темні часи нашої історії. У нашому помешканні у Львові на вулиці Спокійній упродовж 60-80-их років кагебісти провели десятки ґрунтовних обшуків. Одним із елементів процедури має бути присутність понятих. Їхня роль – бути незацікавленим свідком подій, до яких мають апелювати як правоохоронці, так і особи, яких обшукують.

Головне – це неупередженість понятих. І тому, коли обшук проводився в неполітичних та в несфабрикованих справах, понятих переважно вибирали серед мешканців того самого будинку, вулиці. Їх, принаймні візуально, знає обшукувана сторона. Знаходили й запрошували понятих безпосередньо перед початком обшуку. Часто паралельно слідчий пред’являв постанову про обшук, а дільничний дзвонив у сусідні квартири й запрошував понятих. Одного разу я як свідок брав участь у слідчих діях НАБУ – мав провести опізнання певних фотографій. Слідчий прийшов до мене додому й попросив, щоб я сам обдзвонив сусідів і знайшов серед них когось, хто б погодитися бути понятим. Після завершення обшуку поняті також підписують протокол, де мають право відмітити свої зауваження. Саме так і відбувалося раніше та й відбувається досі, якщо нема якихось брудних інтересів чи політичної заангажованості.

Обшуки, які проводило КГБ були безумовною політичною розправою. Обшуки та інші слідчі дії, які проводить ДБР, усе частіше носять характер політичних розправ та ще й на замовлення російських спецслужб. І в деталях вони повторюють своїх попередників. На обшуки, які явно носять характер політичного тиску, ДБР привозить своїх понятих. Тих, які ніколи не побачать та не зафіксують порушень, скоєних слідчими. А при потребі можуть і допомогти в “делікатних” справах – наприклад, відвернути увагу підслідного, щоб слідчі підкинули щось компрометуюче. Або й самі підсунуть фейковий “доказ”. Саме тому часто під виглядом понятих привозять оперативних працівників. Коли в нас проводилися обшуки КГБ, у понятих звично була та сама адреса по тодішній вулиці Терешкової, з будинку, де містився міліцейський гуртожиток.

Під час обшуку у волонтерки Марусі Звіробій були такі самі “поняті”. Це не сусіди, не люди з того самого села, яких би впізнала волонтерка. Їх привезли в своєму транспорті гебісти ДБР аж з Києва. Враховуючи дуже ранішній час початку обшуку, уявіть собі, о котрій годині цих “свідомих громадян” мали б підняти з ліжка слідчі. Чи може вони взагалі не лягали, а перевдягалися з форми в цивільне та отримували накази командування про належне виконання “бойового завдання”. Більше того, вони навіть не спробували якось виправдатися й пояснити, ким є і звідки. Мовчали, як Труба на питання про злочинні накази від оточення президента. Повірте, у мене такий ще від дитинства досвід спілкування з усякою гебнею та відслідковування їхніх дій, що висновки можу робити дуже впевнено. Так от. ДБР, як і їхні попередники з КГБ і старші товаріщі з ФСБ, притягнули на обшук своїх оперативних секретних співробітників. У народі таких називають СЕКСОТАМИ.

Ласкаво просимо в “світле минуле”…

 

* * *

А тепер про підслідність. Це щодо обшуку в домі волонтерки. А при чому тут ДБР? Ні, це вже не вперше так грубо порушується підслідність. ДБР уже має такий досвід, підміняло навіть фіскальну службу. Орган Труби остаточно перетворився на слухняних шакалів Зеленського. Але це не має привести до ефекту звикання. Кожен злочин Труби має стати майбутнім звинуваченням не лише йому, але, найперше, ляльководам: Зеленському, Богдану й Портнову.

Підслідними ДБР згідно чіткої норми закону є лише високопосадовці. Прості громадяни не можуть бути об’єктами зацікавлення ДБР. Це самоуправство та узурпація владних повноважень, а отже – кримінальний злочин. Маруся Звіробій не є й ніколи не була держслужбовцем. Адвокати колаборантської зеленої влади можуть заявити, що провадження ж у них спільне з Фединою, де вони обоє є співучасниками. А Федина – нардеп, отже підслідна ДБР. Так от. Тут зразу дві маніпуляції. Найперше, інкримінована стаття підслідна СБУ. Але Баканов ще має, що втрачати, тому сам бруднитися не спішить. Тільки свою Альфу прислав – раптом волонтери збройний опір вчинять…

А друге – нема жодних проваджень проти Федини. До 1 січня існує інститут депутатської недоторканності. З Федини вона не знята, а отже жодної особи, хоча б теоретично підслідної ДБР, у справі нема. Є поки лише підслідне СБУ провадження, відкрите за фактом. І є особа, яка навіть теоретично не може підлягати слідству ДБР. А ще є сцикливий зелений п-резидент та його російські куратори…


Светлана Самборска

Коломойская титушня врывается в Нацбанк.

Нацбанк выступает с публичным заявлением об атаке со стороны криминального олигарха.

Действия власти?

СБУ и ГБР со спецназом “Альфа” врываются в частный дом волонтера Маруси Звиробий и проводят там обыски, усмотрев в ее видеоролике страшную угрозу законности в стране.


Сергей Марченко

Розумієте, Володимире Олександровичу, яке діло. Ви можете зараз посадити Марусю Звіробій. Або потріпати їй півроку нерви і впаяти умовно, демонструючи свою великодушність. Ви ж президент із диктаторськими повноваженнями і повним ігнором закону. Ваш клоун Труба власну маму посадить, аби залишитися на посаді.

Але ви ніколи не зміните одного простого факту: в той час, як на фронті гинули українці, Маруся поклала своє життя на боротьбу з агресором, а ви поклали свій член на рояль.

Не знаю, що ваші посіпаки знайдуть у неї вдома. Може, зброю, може, наркотики – у ментів ніколи не було багатої уяви. Але Маруся ніколи не втікала від фронту, а ви втікали. І ніякими роликами на ютубі і посадками політичних опонентів це не перебити.

І так, я так само, як Маруся, вважаю, що ви не помрете своєю смертю. Такі, як ви, настільки мілкі як люди, що відповідальність просто розчавлює ваші маленькі, спраглі до аплодисментів мізки. Можете мене теж посадити. Я вас не боюся. І ніхто не боїться. Ви просто ще одна дрібна історична постать в історії великої країни.


Alex Noinets

Альфа – це правильно. Спецназ СБУ – це то, шо надо. Це ж маєте справу з надзвичайно небезпечною злочинницею. Це як Усама Бін Ладен, тільки якби Усама Бін Ладен був не терорист, А ЖІНКА ВОЛОНТЕРКА З ПРОБЛЕМАМИ ЗІ ЗДОРОВ’ЯМ, а так точно як Бін Ладен.

Не розумію, де вівчарки, вертольоти та БТРи. Ви, хлопці, дуже ризикуєте, що на одну неозброєну жінку таким малим складом пішли. Наступного разу якщо за неповнолітніми підете – беріть як мінімум БМП, якщо за жінкою, то БТР, а якщо до сімейної пари, та ще й не до пенсіонерів, то я й не знаю, як вам підступитися. Ядерної-то зброї у вас нема, можна і не впоратися.


Helgi Sharp

Подло. Низко.

Но они не самодуры.
Каждое их движение имеет цель.

Сегодняшние цели:

* Проверка на вшивость активного меньшинства перед Нормандским форматом.
* Демонстративное запугивание активистов этого меньшинства.

Закроют Марусю?
Не думаю. Они наглючие, но ссыкливые.
Закрывать нужно по суду. Не сложно просчитать, во что такой суд может вылиться.

Они жутко боятся падения рейтингов – Моника устраивает истерики когда что-то идёт не так.
А оно идёт не так: КМИС дал минус 12% поддержки президента только за ноябрь.

Если решатся – выйду. Впуклой груди голобородька пора уже на скорости налететь на руль своего велосипеда.
На связи в режиме standby.


Victor Tregubov

А следственный эксперимент по проверке утверждения “Зеленский не бессмертен” будет?

 

 

 


Олена Монова

Две вещи мне непонятны в обыске у Маруси.

Почему не ночью, как завещал дедушка Сталин, а всего лишь в семь утра.

Почему понятыми не взяли Рубана с Савченко, это придало бы изящную завершенность картине.

Все остальное вполне укладывается в рамки заявленного 3,14деца.


Иван Лютый

“ГБР, СБУ и «Альфа» проводят обыск у блогера Маруси Зверобой” – с такой новостью вчера утром вышли основные СМИ Украины.

Хочу напомнить, что Маруся Зверобой является Народным Героем Украины. У нее за спиной три контракта, волонтерство и организация тренировочного полигона для защитников Украины.

Просто оставлю два фото, сделанные в одно время.


Роман Доник

Кроме эмоций и морально этических вопросов, есть еще один вопрос, который нужно задавать, оценивая работу ДБР.

Деньги.

Оплата рабочего времени следователя, десятка альфачей на обыске – это тот ресурс, который мы даем государству в виде налогов.

По итогам работы ДБР у меня пропадает всякое желание платить налоги.


Николай Ильинов

Сегодня вся лента заполнена информацией про обыск у Маруси Зверобий. И вы знаете, сегодня я впервые позавидовал белой завистью человеку, который исполняет обязанности Президента в этой стране. Потому что пока в этой стране есть такие Маруси, такие Федины, Марченко и другие, ты можешь быть спокоен за свою страну и за свое президентское кресло.

Вчера, в 7 утра, не Альфа должна была ломиться в двери Маруси, а лично Зеленский стучаться со словами: «Извините за столь ранний визит, но я больше ждать не мог. Мне кажется, что Вы знаете что-то, чего не знаю я».

С такими Марусями ты можешь даже х*р забить на свой электорат и на невыполненные предвыборные обещания. Более того, ты можешь смело ехать на встречу в Нормандию, не переживая за ее результаты, и по приезду смело и честно сказать: «Ребята, мне не удалось убедить Путина вернуть Донбасс и Крым и, вообще, я не стал слушать его бред, а встал из-за стола, послал его на х*й, развернулся и улетел». И всё, ты – БОГ! Ты – Бог как для своих 73%, так и для тех, кто был против тебя!

Как же это круто, когда есть такие Маруси и еще множество тех, кто может смело, не скрывая лиц, сказать всё, что о тебе думают! Именно эти люди, а не Богданы, Шефиры и прочая х*ня, станут первыми на защиту этой страны, а заодно и тебя как Президента.

Неужели в почти 42 года это трудно понять?!


Олександр Дедюхін

Охлос беснуется

Добкин в прямом эфире прибегает к угрозам. На самом «добром» медведчуковском кАнале ZIK он предложил ввести в Украине военное положение и повесить Петра Порошенко, Александра Турчинова и почему-то Тягнибока, а Парубия повесить вверх ногами на Доме Профсоюзов в Одессе.
Портнов выдает практически то же самое из всех своих дерьмометов.
Боты свидетелей зеленой плесени активизировались в интернете и требуют крови.
Бубочка выдает видео за видео то с достижениями, то с угрозами.
Бабушка Беня расшатывает Нацбанк и собирается вернуть Приват.
Только ленивый не кричит о необходимости покупать газ на России.
И снова манипулируют обывателем, утверждая, что во всем виноват Порошенко.
На Софию Федину открывают криминальное дело за безобидную шутку.

И снова нагнетают и требуют крови.
Квартляди всеми силами мутят воду и нагнетают. Будят кровавых демонов и бросают эти идеи охлосу.
Охлос чувствует запах крови и пьянеет от него.

Из вышеперечисленного я делаю вывод, что господству квартлядей осталось несколько месяцев. Слишком серьезных демонов они будят, а демоны всегда в первую очередь пожирают своих заклинателей.

Один святой сравнивал грешника с псом, который лижет пилу, но не чувствует боли, ибо пьянеет от вкуса собственной крови. Вот и зеленодранцы так же. Они беснуются и готовы убивать. В итоге уничтожат сами себя, вот увидите.

А нам главное сохранять трезвую голову, держать удар, и трупы врагов обязательно поплывут на Москву через Ростов.


 

Поділитися:

Побили фронтового волонтера

Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Побили волонтера, яка допомагала на фронті нашому загонові. І не тільки нашому. Юлія Кононенко захищає від забудови Протасів Яр. Фірма-забудовник – ТОВ «Дайтона Груп», пов’язана з «захисником України» Геннадієм Корбаном. Фірма рветься забудувати схили Протасового Яру і для цього намагається валити дерева. Але проти забудови виступила місцева громада. Людям очевидно, якщо ліс забудують – вони його втратять.

Забудовник обіцяє створити нову зелену зону, але не уточнює, чи буде вона громадською? Забудовник обіцяє вирішення багатьох проблем, проте чомусь плутається на детальних питаннях. Місцевих мешканців така ситуація не влаштовувала, вони встали на захист парку. Проти місцевих мешканців і активістів фірма-забудовник кинула «тітушок». Протистояння тягнеться з травня. І от – сталося.

Охоронець на ім’я Людвік Авалян, спортсмен, явно з тих, що «втомилися від війни». Запаркував машину на зеленій зоні. Юлія Кононенко зробила йому зауваження. У відповідь «титушка» схопив жінку-волонтера за куртку. Здобув ляпаса по пиці. І тоді вдарив жінку в обличчя. Сильно вдарив, гарно поставленим ударом. «Тітушку» поліція відпустила. Заява подана.

От так. Кілька років їздити на передову, аби здобути удар у тилу. У мирному житті, за яке ти боровся. Від того, хто жив спокійно, поки вона допомагала тим, хто воював. За те, що не пішла на поводу у бізнес-інтересів забудовника.

Юлія Кононенко нашому загону допомагала з літа 14-го. Власне, саме вона передала нам перші 17 касок. Вона ж передала моїм побратимам колонку, на якій на прикордонному КПП «Новоазовськ» щоранку включали гімн України. Який слухали перед тим, як заступати в наряди. Його чули на російському боці – і скрипіли зубами. У моїх побратимів ранок починався з гімну – от як на відео.

 

Юлія помагала нам і надалі. Спорядження, харчі, вода… І не тільки це. І не тільки нам. Скільки їх було таких загонів, рот, батальйонів? Скільки було бійців? Не знаю. Знаю точно, кого там НЕ було – от тої потвори, яка вдарила Юлію. Яка захищає бізнес-інтереси «захисників України», а не саму Україну.

Повернутися з фронту, аби постраждати в тилу… Хоча? Хіба боротьба припиняється на остатньому блок-посту? Хіба не тому свого часу встали до роботи волонтери, бо звикли боротися? Боротися зі ставленням до людей як до розхідника. З ситуацією коли тебе не чують, а твоїми правами нехтують. З ситуацією, коли хтось примушує нас повірити, що не існує інших прав, крім права сильного.

Боротьба триватиме й надалі. А Юлію Кононенко ми, бійці Добровольчої Козацької роти «БУК» ім. Тараса Шевченко, щиро підтримуємо. Одужуй, побратиме. Борня триває.

Поділитися:

Що відбувається з журналістикою

Денис Андрус

Насправді, все те, що відбувається з журналістикою, то суто економічний процес, який описується двома словами “емісія” та “девальвація”.

Все йде так само, як і з грошима в державі з поганою економічною ситуацією: грошей не вистачає, їх друкують, вони знецінюються.

А в нашому випадку окрім “емісії” є ще “фальшивомонетництво” – посвідчення журналістів роздаються направо і наліво усіляким людям, які не мають до журналістики відношення.

І, як казав один оратор, – маємо те, що маємо.

Якщо замислитися, то така ситуація не тільки з журналістами та журналістикою: терміни “активіст”, “антикорупційнер” девальвовано, як зімбабвійський долар чи венесуельський болівар, а “волонтер”, “доброволець” та “ветеран” теж ледь не дійшли до цього стану, і лише надзусилля багатьох втримали їх від сповзання в прірву.

Тож треба пам’ятати, що уся держава потребує люстрації, атестації та реформ. І журналістика – в першу чергу.

Поділитися:

Недоброе утро Кузина

Ivan Shtraus

Олег Петрович Кузин, утром проснувшись, вдруг решил стать сторонником Юлии Тимошенко. Войдя на сайт Батькивщины он записался волонтером. Анкету заполнил как положено. В графе «Про себе» в том числе написал «Юлию Владимировну в президенты» и нажал на «Надiслати».

Потом он пошёл к своему другу Коляну, чтобы поделиться новостью. Там они выпили по этому поводу, и вдруг Олег Петрович ни с того ни с сего назвал Коляна оленем, а его жену Клавдию – шлюхой, подрался с обоими и ушёл с гордо поднятой головой.

Зайдя в аптеку за бодягой для подбитого глаза, он сказал продавщице: «Догадайся, зачем я пришел?». Продавщица ответила, что не может видеть его, так как окно маленькое. Петрович сказал ей: «Нормальное окно. Голова у тебя слишком большая. Видимо в детстве твой рахит не излечили». Не получился разговор у Олега Петровича с продавщицей.

Выходя из аптеки, он споткнулся о пробегающего школьника. Невзирая на возмущение прохожих, он наградил ребенка пинком и пошёл домой.

В будочке перед домом он спросил у продавщицы, у которой пять лет покупал выпечку: «Пирожок горячий?». Она ответила: «Да, свежий, еще тепленький». В ответ прозвучало: «А я не про этот пирожок у тебя спрашиваю». Когда стала известно, какой пирожок Олег Петрович имеет в виду, разразился скандал. Обматерив онемевшую от неожиданности продавщицу, Кузин поднялся к себе домой.

Открыв дверь в свою квартиру, он испытал ощущение незавершенности. Не хватало какой-то точки, заключительного действия. Решение было найдено быстро. Спустившись этажом ниже, он наложил перед дверью своей соседки, профессора медицины.

Всю ночь Олег Петрович не мог заснуть. Он целый день совершал несвойственные ему поступки. Его очень беспокоила непонятно откуда взявшаяся моральная трансформация. Ему казалось, что он сходит с ума.

Еле дождавшись утра, он пошёл к психологу за советом. Психолог, выслушав его, ответил: «По порядку, ничего не пропуская, расскажите мне ваш вчерашний день». Петрович начал: «Утром я записался волонтером к Юлии Тимошенко», – и далее все по хронологии… Психолог много спрашивал его о проблемах на работе, в семье, про детские воспоминания и прочее. Психолог не понимал, что происходит с Олегом Петровичем.

Мы-то понимаем. Утро, сука, нужно начинать правильно.

Поділитися:

Вже 5 років українцями цинічно маніпулюють

Mason Lemberg

Вже 5 років українцями маніпулюють. Досить просто, достатньо цинічно, але ефективно. Просто заміняючи суть статусами та ярликами.

“Я – антикорупціонер/реформатор/технократ/ослой… грузинський месія. Мій опонент, відповідно отримує ярлик “корупціонер” або “проплачений захисник корупціонера”. Кого ти вибереш? Ти ж проти корупції?”
І недалекі люди робили очевидний (як їм здавалося) вибір…

Хоча якщо розібратися в суті, то, в кращому випадку, мова йшла у виборі між мразотою та мразотою, між корупціонером й іншим корупціонером. В гіршому випадку, мова йшла про відпрацювання брудних політичних технологій накидування на опонентів і прикривання статусами “боротьби з корупцією”, “патріотизму”, “громадського активізму” і т.д.

Так було спаплюжено багато важливих і не пустих для українців слів, наповнених важливими сенсами: “патріот”, “доброволець”, “волонтер”, “активіст”, “АТОвець” та багато інших. Бо рано чи пізно люди зауважували, що цими статусами іноді (і досить часто) прикриваються не зовсім чисті люди. Хоча це ми дали їх спаплюжити, дозволяючи заміняти суть події вибором між статусами та ярликами її учасників, навіть не спробувавши розібратися, чи справжні ці статуси та ярлики.

Вчора вночі у Львові стався випадок, який повною мірою характеризує весь клінічний ідіотизм таких маніпулювань. Виявилося, що одні активісти порізали інших активістів на спортивному майданчику школи. Вночі.

Що робили активісти вночі на закритому шкільному майданчику? Ким були уповноважені туди йти? Інтереси якої громади вони захищали? В чому полягає політичний мотив нападу на них, про який вони тепер заявляють? А головне, ми цього так і не дізнаємося, бо порізані активісти відмовилися давати свідчення в той час, коли їхні друзі вимагають покарання винних в “політичних переслідуваннях активістів”.

Цей випадок добре показує наскільки викривлена суть в результаті цих маніпулювань. Бо замість очевидних версій про те, що в даному випадку кримінальні/бандові (навіть допустимо ідеологічні) розбірки (які не мають нічого спільного з інтересами львівської громади), нам намагаються нав’язати версію про політичні переслідування тільки завдяки маніпулюванню словом “активіст”.

Найгірше, що деякі державні мужі дають собою маніпулювати, вв’язуючись в гру, яку вони завжди будуть програвати професійним маніпуляторам, особливо якщо ти приймаєш і оперуєш нав’язаними ними статусами та ярликами.

 

Поділитися:

Не орите «голі, босі, всі померли», а создавайте ВВП

Dana Yarovaya

Я, конечно, уже очень далеко отошла от волонтерства. Не считая собственной непосредственной опеки детских домов, перечисления денег нуждающимся и опеки моих, ставшими уже родными, семей погибших и раненых. Но это уже благотворительность, а не волонтерство. Не смотря на это, периодически спотыкаюсь в ленте о посты: «Аааааа, форма говно, берцы говно, сухпай говно. В госпиталях не кормят, не лечат, и всячески издеваются над ранеными».

Кстати, сухпай ела – съедобно, в военном госпитале лежала. Кроме питьевого йогурта мне никто ничего не приносил, но это моя личная потребность, я его все время пью.

В общем, дорогие мои, сегодняшняя ситуация – это не 2014 год. Да, это не обеспечение армии США, но у нас и ВВП на душу населения не на уровне США.

Но есть огромный пласт людей, которые по сей день бегают, рвут на груди у кого волосы, у кого лифчики, с криками: «голі, босі, всі померли». Делаю небольшую скидку на ПТСР, которое прошла сама. Но тут, не справляетесь – идите к специалистам. Но не к гламурным психотерапевтам, а к психотерапевтам, работающим с травмой, которые знают как работать с военными, волонтерами, переселенцами.

Не идёте? Продолжаете рвать волосы и лифчики на груди?
Тут 2 варианта.

Первый: адреналиновая зависимость. Да, да, я серьёзно. Сама ее испытала. Но это опять нас ведёт к специалисту.

И второй. Необходимость быть Героем и получать от своего геройства дозу эндорфинов ежедневно. Ведь на войне ты Герой каждый день, даже если качественно подносишь патроны или выносишь качественно утки из-под раненных. Это все Героизм. А возвращение в мирную жизнь – это стать простым смертным. Это каждодневный труд, это семья и котлеты, это дети, требующие внимания, это оплата коммуналки, это уплата налогов. Да какой же это героизм?
Но, это все равно к специалистам, дорогие мои.

И ещё, не культивируйте в себе свои пройденные страдания и воспоминания. Не требуйте индульгенции. Плохо – к специалисту.
Не можете адаптироваться – к специалисту.
Хочется убить себя и окружающих – бегом к специалисту.
Хочется опять орать про «голі, босі і голодні» – к специалисту.
«Их же там не домашним кормят и даже не грудью» – к специалисту.

Я серьёзно. Я сама прожила в семье, где фраза «ребенок, вернувшийся с Афганистана» была оправданием всему. Самое смешное, что этому ребёнку далеко за 50, и уже 30 лет как он оттуда вернулся, но установленная 30 лет назад программа работает по сей день.

Не отравляйте жизнь ни себе, ни близким.
И создавайте валовый внутренний продукт, тогда и обеспечение армии будет лучше. А воевать нам ещё долго.

Цемки.

Поділитися:

Ключевой свидетель по делу Мультика отошел в мир иной

Антон Швец

Как вы знаете, сейчас пытаются сажать николаевского авторитета Мультика. Ну, того самого, который попытался стать “волонтером” за морозильный ларь.

Посадка идет тяжело. То у нас преступная группировка оказывается ветеранами и волонтерами. И это они помогали убирать урожай фермерам, а не сами его убрали вместо фермеров для Мультика. Известные волонтеры, кстати, сейчас застройки волонтерят. Точнее, это не они, как они говорят. То кто-то ларь подарит, ага. То ВРП, внезапно, какого-то хрена проявит впечатляющий гуманизм там, где его проявлять не надо.

Ну, и адвокаты Мультика в лучших традициях затягивают дело и всячески стараются перенести рассмотрение дела и содержание своих подопечных в Николаев из Мариуполя (куда их вывезли во избежание всей х*ни, которой так богата украинская пенитенциарка). Например, недавно они сумели отстранить прокурора от дела, подав от своего имени в Николаевский суд на него и создав таким образом конфликт интересов.

После отстранения прокурора и, что самое интересное, перед тем, как он восстановился, Мультик и его ключевой подельник господин Леонов перехали в Николаевский СИЗО. Всех подельников Мульта удалось отмазать, а Леонова не удалось. Очень там все черное, очень крепко связаны.

И вчера в этом СИЗО господин Леонов совершенно внезапно умер нах*. В 11:30. Без следов насилия на себе. Экспертиза сказала, что это острое алкогольное отравление и панкреатит, а до этого говорили, что тромб отвалился. Какая случайность, б*дь.

Ребята так хотели назад в Николаев, чтобы, значит, был наконец справедливый суд (который их поотпускает, как уже поотпускал половину их подельников). Приехали в Николаев, а тут одного из них ждал сразу суд божий, вилы в жопу и адское пекло. Радоваться, конечно, нечему. Ключевой свидетель отошел в мир иной, и теперь его показания мало чего стоят.

Хотелось бы только задать вопрос. А адвокаты, когда просили дело перенести в Николаев, они именно на это рассчитывали?

 

Мультик не Лаки Лучано

Міша з позивним “Мультик” не здається

«Хай присниться їм мультик» ©

Поділитися:

Сказочка о Бригаде и Волонтере-Правдорубе

Глеб Бабич

Расскажу я вам военную сказку про одну Бригаду и громогласного Волонтера-Правдоруба. Сказка ложь, да в ней намек, как известно. Но врать мы не будем, бо противно. Да тут и без вранья интересно.

Жила-была Бригада. У нас сказка военная, вся такая закодированная, поэтому – назовем ее «Х» (ну, Икс же ж).
Вся Страна, за которую воевала Бригада, жила обычной жизнью. И сказка у нее была зимняя. Ну, там – череда праздников, подготовка, елки, подарки, шампанское, оливье, хлопушки, фейерверки… И так по кругу. Весело, дружно и не под обстрелом. За что, собственно, все войско и воевало, и бригада «Х» в его славном числе.

Пока Страна водила праздничный хоровод, Бригада «Х» действовала по своим тайным-претайным планам. И тихонечко вернула Стране населенный пункт «К». Тихонечко, это чтобы стране праздновать не мешать. И потому, что так надо, шоб тихо – планы ведь не закончились.

Пока Страна праздновала, а потом отдыхала от праздников, Бригада «Х» вернула еще один населенный пункт – «Н». Ну, шоб два раза не вставать. Тоже тихо. Потому что планы, опять-таки. И тишины, иногда, требует не только постпраздничный сон, но и всякие военные движения. Не из вредности, не по прихоти – так надо. Чтобы все и дальше получалось.

И жил-был в той стане Волонтер. Хороший такой волонтер – настоящий. Помогал войску, как мог. Всякие полезности на фронт таскал старательно.

Но очень любил Волонтер этот, когда его Правдорубом кличут. Поэтому рубил он правду почем зря и где ни попадя. Покою бедной правде от него не было – постоянно изрубленной ходила.
Бывалоча, заслышит где-то – войско потихонечку так, со стрельбой негромкою, вперед протискивается. Рубанет наотмашь правду, и как закричит – «Эге-гей! Дрожи вражина! Наши к тебе подкрадываются, и скоро кирдык тебе будет!»

Жители Страны этот крик в Фейсбуке волшебном услышат, и думают – «Молодцы, Войско! И Волонтер молодец! Самый зоркий, самый осведомленный! Особенный!»
И враги тоже читают.
И так себе – «О_о! Тут все неспроста!». И напрягаются не на шутку. Всякие гадости на всякий случай делать начинают.
А Волонтер не успокаивается, подробности кирдыка расписывает. В колокола звонит.
У Войска, правда, всякая хрень из-за этого происходит, неприятная и малоожиданная. И планы срываются. Но что поделаешь, за правду надо терпеть. У Правдоруба ведь чешется – жуть!

Вот и прознал Волонтер про то, что бригада «Х» населенные пункты Стране вернула. Сначала «К», а потом и «Н». Про «Н» уже и СМИ всяческие протрубили, а про «К» – молчок. Наверное, неспроста это? Да какая Правдорубу разница!

Зачесалось опять у Волонтера – сил нет терпеть. И говорит он – «Где тут правда ходила? Дай-ка я ее рубану!». А то народ разуверится. Перестанет самым зорким и всезнающим Правдорубом называть. Особенным.
Взял он Фейсбук острый и ка-ааак рубанет правду фейсбуком энтим! Уррааа, кричит! «К» – теперь наш! Слава Войску, слава героям! Это я, я все первый сказал! Вспомнили, кто самый главный, самый громкий Правдоруб?

Прочла Бригада «Х» это – и за голову схватилась. Тут куча работы важной, но скучной и тихой в этом пункте «К». И планы не закончились. А тут на тебе – бабах! – правду рубанули.
Беспокоится Бригада, переживает. Ажно комбат одного из батальонов Бригады знакомому эльфу звонить стал. Караул, говорит, Мартин, позвони, говорит, Правдорубу – пусть пост снимет, не время еще. Тишина пацанам нужна – позарез. Рано еще в колокола звонить – вред может случиться!

Позвонил эльф Мартин – Правдорубу. Сыми, говорит, пост колокольный. Не время еще, подожди чуть-чуть – войско просит.
Но Волонтер-Правдоруб удила закусил. Поздно, говорит, правду не спрячешь. Фейсбук, говорит, великая сила – и пост снимать не стал.
И полетел тот звон, чуть погодя, по СМИ разным. Вот, говорят – Правдоруб, надежа наша, правду открыл. А то бы так в незнании и померли!

Эх! Не прислушался Правдоруб к Войску. Не спросил – чего они так тихушничают? Не подумал – может худо им будет? Очень он славу любил, даже больше чем Войско, которому помогал.
У него ж логика Железного Правдоруба.
Враг о том, что у него «К» отжали – знает? Знает, конечно. А остальные ваши тонкости и хитрости – побоку. Несущественно это. Пора орать.

А спросил бы – узнал, что это не он такой зоркий и информированный. И несколько СМИ в пункте «К» уже были. И написали, и даже сняли кой-чего. Только звонить об этом не торопились. Потому что Бригада просила повременить – мол, свои резоны – военные. Согласились подождать «отмашки» – одно ведь дело делаем. Положили на полочку. Ждут.

Но Правдорубу закон не писан. Правда, если ее Правдоруб рубит – она превыше всего, даже когда она хуже самой вредной лжи.
А народ в Фейсбуке радостный, Волонтера хвалит – вот какой у нас правдивый, зоркий да информированный. Особенный! Ничего от него не укроется.
Только военные всякие в комментариях бухтят. Возмущаются. Не понимают силищи правды фейсбуковой, глупые.

А вражина тоже себе «О_о…Угу…»

А воины в Бригаде «Х» всякими словами разными Правдоруба называют. Я вам их не скажу – в фейсбуке за это банят. Чуть все пасочки нам не порушил, говорят. Как же ж так можно? Ведь просили даже.

И пришли они ко мне, благо недалеко – пять окопов, три зеленки, и налево. Ты ж сказочник, говорят, навроде как. Пишешь тут, мы читаем, и народ тоже.
Запили сказку, да мораль жесткую в конце задвинь, чтобы Волонтеру-Правдорубу дошло до самого того, что у него чешется.

И решил я их просьбу выполнить, потому что побратимы же ж. И потому, что и сам зол на Правдоруба основательно. Дождался я терпеливо официального сообщения про пункт «К», и сказочку эту написал.

Тут и мораль:

Если хочешь о чем рассказать – спроси. Спроси у тех, кто делает. Выясни – двери перед тобой никто не закрывает. Не пускай коту под хвост тяжелую работу других. Не подставляй. Думай об их риске, а не о своем имидже.
Граница, за которой из общего друга и блистательного волонтера превращаются в «нечаянного» помощника врага, – хорошо видна, и обычно обозначена яркими флажками. И не переходить ее просто. Если, конечно, ты не ослеплен сиянием собственного Эго.
Не повторяй подобного больше. Стоит из-за твоей торопливой звездности погибнуть хотя бы одному человеку – все сказки закончатся. Бесповоротно. И начнется очень, очень грустная история…

Написал я это, воткнул гусиное перо в чернильницу из под 23-й гильзы, и понес сказочку в Фейсбук этот ваш дремучий. В назидание, и для раздумий.

А из темного фейсбучного леса на меня удивленно смотрел Олень…

Ну, про Оленя это я так – для концовки приплел. Без всякого.
И картинку про него. Как говорят – просто для привлечения внимания.

P.S. Все совпадения и аналогии в этой сказке – нифига не случайны.
При написании сказки погибло полтора миллиона нервных клеток – от усилий быть толерантным, удержаться в образе сказочника и в рамках литературного языка.

Поділитися:

Люди в нашей стране осознали цену репутации

Victor Tregubov

Я очень, очень рад, что люди в нашей стране осознали цену репутации.

Что одни уважаемые в узких кругах граждане, попав под прицел прокуратуры, уже не в нее денюжку несут, а в военные части по соседству, стремительно записываясь в волонтеры.

Что другие уважаемые в узких кругах граждане, когда впереди показалась тюрячка, не в органы тереть бегут, а в медиа, рассказывать, какие же тайные они агенты.

Правда, пока они это делают немного неуклюже. Это от неопытности.

Но это, на самом деле, прогресс. Я бы даже сказал, институциональное строительство. Из подручных материалов и палок.

Поділитися:

Коли до Суду Божого шапкою кинути

Дмитро Вовнянко

До релігійної теми. У нас на цьому тижні два зашквари. Спершу в АТО “злочинна влада” не дала завезти свячений алкоголь. Потім московські попи відмовилися відспівувати дитину, хрещену в УПЦ КП.

Розповім Вам історію. Було це на початку весни 2015-го. Добровольча козацька рота БУК, в складі якої я воював, тоді перебувала під Маріуполем, на базі одної з прикордонних частин. Особовий склад частини становили хлопці, призвані з трьох областей – Кіровоградської, Запорізької і Волинської. Не бракувало віруючих – особливо серед волиняків.

І на базі перебував капелан. Волонтер. Він був не з УПЦ МП. Він був не з УПЦ КП. Він був не з греко-католиків, або римо-католиків. Він був представником якоїсь євангельської церкви (я на них не знаюся). Але це була дивовижна людина. Він був непоганим психологом – умів розмовляти та достукуватися практично до кожного. Він мав навички лікаря. Нарешті, кубрик, де він мешкав, був зразу перетворений на таку собі каплицю – і до капелана потяглися хлопці. Православні МП. Православні КП. Греко-католики. Римо-католики. Навіть адвентіст один був – теж ходив. Капелан всіх вислуховував, всіх сповідував, всіх благословляв, і всім надавав психологічну допомогу, незалежно від конфесії, до якої належали бійці.

До речі, на базі капелан був гість нечастий. Базуючись у нас, він постійно ганяв по РОПах, ВОПах, блок-постах. І там теж сповідував всіх. І віруючі до нього ходили незалежно від власних конфесійних вподобань.

Чомусь в умовах, коли до Суду Божого було шапкою кинути, конфесійні розрізнення відходили геть, і залишалися лише двоє – слуга Божий і творіння Боже.

Ми, наш загін, поїхали на ротацію. Капелан лишився на фронті. Хотів би я зустріти його ще. Класний дядька – звідки не глянь.

Я знаю кілька людей, яких я поставив би як взірець священика, яким би його бачив я. Той капелан – один з них.

 

Фото © Alexander Khudoteply / AFP

Поділитися:

На войне алкоголь и смерть ходят рука об руку

Alexandr Noinets

Просто молодец тетка. Три ящика вина повезла на позиции. Водитель узнал – категорически отказался везти. Она в шоке, как так, це ж свячене вино для наших хлопчикив.

Военные ей говорят – дура, от свяченого точно так же крышу сносит. Другие военные ей говорят – дура, а если кто-то из этих тамплиеров затрехсотится после причастия, кто ему компенсацию выплатит с алкоголем в крови? Не ты, ты будешь бегать и кричать – зрада, патриотов держава компенсации лишает.

Священники ей говорят – женщина, а на кой вам три ящика, вы всю армию решили причастить, что ли, нам обычно на средний приход бутылки на месяц хватает, а вы, кстати, как умудрились через стекло запечатанной бутылки вино освятить, и как вам удается без священника причащать?

Им отвечают, что все вы попличники преступного Генштаба, который вбивае патриотив, и нечего с вами разговаривать, раз вы собачою мовою до нас звертаетесь.

В общем, вино они уже бухают где-то на заправке. Если все три ящика приговорят, уровень святости будет, как на Чернобыльской АЭС.


Алексей Петров

Касаемо освяченного вина, которое везла хороший волонтёр, а злые офицеры не пропустили мальчикам на передовую, скажу то, что всегда говорил себе и своим парням…

На войне алкоголь и смерть ходят, держась за руку, и напевают песню «Дружба крепкая, неразлучная!».

Тот, кто этого не понимает, как минимум, пособник костлявой старухи!

У меня всё!

Поділитися:

Шлях від мецената до воїна

Він завжди допомагав нужденним людям, малозабезпеченим родинам, а коли розпочалися події на сході України, став волонтером, забезпечуючи військовослужбовців на передовій тактичними речами.

Світлодарська дуга. Під час однієї із поїздок Олег Ляденко потрапляє під мінометний обстріл. Йому разом з водієм вдалось вистрибнути з «Ниви», а от у хлопців позаду заклинило двері. Дивом ніхто не постраждав. Тоді ж Олег Васильович поставив перед собою наступне завдання: забезпечити підрозділ автівками підвищеної прохідності. Зараз п’ять позашляховиків допомагають бійцям в районі проведення АТО.

Для забезпечення захисників всім необхідним, Олег Ляденко витратив понад півмільйона доларів. Багато зробивши для Збройних Сил України як волонтер, Олег Васильович вирішив приміряти військову форму. 6 березня 2017 року прийняв Військову присягу. Його взвод виконував бойові завдання по всій лінії розмежування. Найбільше досягнення командира взводу — збережене життя особового складу.

Волонтерську справу Олег Ляденко не полишив. В багажнику його автівки лежать маскувальні сітки, халати та інші речі, які надійдуть захисникам на передову…

Джерело

Поділитися:

Командувач ВМС вручив волонтеру почесний нагрудний знак начальника Генштабу за постійну підтримку морпіхів

Командувач Військово-Морських Сил ЗС України віце-адмірал Ігор Воронченко від імені начальника Генерального штабу ЗС України вручив волонтеру Юрію Микуляку почесний нагрудний знак начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України «За заслуги перед Збройними Силами України».

Віце-адмірал Ігор Воронченко від себе особисто та морських піхотинців подякував волонтеру за постійну підтримку.

З 2014 року Юрій разом з колегами постійно допомагає 36 бригаді морської піхоти ВМС ЗС України. Неодноразово він доправляв прямо в підрозділи, у тому числі і в район АТО, теплі речі, харчові продукти, запчастини для автомобільної техніки тощо. До Дня захисника України Юрій разом з партнерами подарували чорним беретам два автобуси. Зараз волонтер веде роботу щодо закупівлі крану та екскаватора для потреб морпіхів.

Джерело

Поділитися:

Пан капелан, або як сибіряк став українським священиком та волонтером (фото)

Літнього сонячного дня невеликий золотистий купол з хрестом буквально світиться, відкидаючи яскраві відблиски. Це тимчасове приміщення, поруч будують новий храм – козацький, на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Між сараями хтось вправно рубає дрова. Цікавимося у незнайомця, де можна знайти протоієрея Олександра. Чоловік із сокирою просить зачекати хвилину і, відклавши інструмент, рушає до старої церкви. За кілька хвилин повертається, але вже вдягнений у рясу священика. Він простягає руку і відрекомендовується: «Отець Олександр»…

Олександр Філіппов родом із Сибіру. Понад п’ятнадцять років тому, будучи командиром підрозділу спеціального призначення Внутрішніх військ Росії, вирішив кардинально змінити своє життя. Переїхав до України, а саме до Одеси. Тут він здобув освіту психолога і влаштувався на роботу в хоспіс. Стало в пригоді вміння уважно слухати людей і допомагати їм словом.

Згодом Олександр відчув у собі поклик до священичого служіння. Після закінчення Одеської духовної семінарії вступив на службу священиком до Київського патріархату. Спочатку організував невелику каплицю при хоспісі в обласному Центрі профілактики і боротьби зі СНІДом.

Велику популярність Олександрові Філіппову принесло блогерство під ніком «pankapellan» у «Живому журналі». Кілька тисяч осіб стали підписниками його сторінки. Як і належить священику, в своїх дописах Філіппов проповідував вчення Христа. Водночас  у публікаціях він обговорював серйозні духовні та філософські питання,  висміював користолюбство деяких духовних осіб і перетворення релігії з усвідомленого звернення до Бога в набір обрядів, бездумне дотримання яких нібито гарантує порятунок душі. Однак навіть такий топовий блог довелося згодом видалити.

З початком бойових дій на Сході України його військові знання вкупі з духовним саном стали просто незамінними. Псевдонім «Пан Капелан» набув нового змісту. Перейшовши на Фейсбук, він з друзями  зібрав першу посилку для фронту.

Священик почав збирати і передавати бійцям Збройних Сил України допомогу від себе особисто і від одеситів. Також Філіппов регулярно їздив на передову, де не тільки допомагав військовим, а й не забував і про свої обов’язки духовного наставника.

 – У перший рік війни я приїжджав на передову в рясі, чим викликав у хлопців деяке занепокоєння, – каже отець Олександр. – Присутність некомбатанта в специфічному одязі змушувала бійців постійно супроводжувати мене і охороняти. Сєпарський снайпер, побачивши в приціл капелана, довго не роздумуватиме, а відразу натисне на спусковий гачок. З введенням нової уніформи стало набагато простіше. З нашивками капелана я не муляв очі, і це зняло деяку напруженість у відносинах.

Однією з перших поїздок в зону проведення антитерористичної операції була поїздка до Мар’їнки. На превеликий жаль, військовослужбовці, з якими він там познайомився, незабаром загинули, потрапивши під обстріл. Для тих, хто і нині захищає Україну, отець Олександр постійно збирає гроші й вантажі. Зазвичай на передову їде доверху забитий речами мікроавтобус. Насамперед це тепла білизна, домашні заготовки, верхній одяг і взуття. І так уже третій рік поспіль.

Велика аудиторія, харизма, щирість і почуття гумору дали змогу Філіппову ініціювати та реалізувати чимало цікавих проектів. Головним його досягненням як священика можна вважати будівництво Покровської церкви в одному зі спальних районів Одеси. Це спорудження починалося і триває не тільки як волонтерський проект, а й як незвичне, та, на думку священика, більш правильне розуміння духовної громади.

 За велінням долі єдиний на весь район храм Київського патріархату об’єднав волонтерів і військовослужбовців. Все оздоблення тут зроблено руками волонтерів, більшість – із «сувенірів» з фронту. Розписують храм теж волонтери. В майбутньому при храмі збираються відкрити недільну школу, проте вже нині діють мовні курси.

– У нас відкриті курси української мови, для того щоб російськомовні одесити могли практикуватися. Тому що всі прекрасно розуміють мову, перекладають, читають без проблем, але немає суто мовної практики. Тому ми спробували створити унікальне мовне середовище, – розповідає Олександр Філіппов.

Отець Олександр провів для нас невелику екскурсію будмайданчиком і розповів, який вигляд матиме новий православний храм.

У віддаленому кутку двору, закутаний ганчірками від негоди, стоїть великий байк, дуже схожий на легендарний «Харлі Девідсон». Насправді ж це японська «Хонда» – машина менш знаменита, проте за своїми характеристиками нічим не поступається американській.

Олександр Філіппов каже, що це була його давня мрія, яка випадково справдилася в Одесі. Кілька років тому вірянин запропонував йому мотоцикл на виплат і за дуже помірну ціну.

– Мабуть, це єдина віддушина, яка у мене є. Як капелан я повинен бути дуже мобільним і маю вільно пересуватися містом, тому влітку і в суху пору року вирушаю на службу на мотоциклі. Звісно, в рясі я не їжджу. Затори мені байдужі, це зручний вид транспорту, – продовжує він.

Надавати допомогу, на його думку, нормально для християнина. Тому робить те, що повинен. Нині його парафія опікується 121-ю окремою бригадою зв’язку. Так  було вирішено після того як 29 серпня 2014 року, під час виходу з Іловайського котла так званим зеленим коридором, на дорозі в районі села Новокатеринівка в командирському уазику загинув його друг полковник Борис Кифоренко. Разом з ним також загинули майор Андрій Гладков та капітан Олександр Світличний. А в підбитому БТРі зв’язку, що рухався попереду, заживо згоріли майор Яків Губа, солдат Євген Солодовнік та молодший сержант Ігор Юрковець. Саме тому тепер у його храмі завжди горять свічки і звучать молитви за душі загиблих військових.

Джерело

Поділитися: