Сухопутні Війська – бойовий монстр на захисті своєї країни

Петро Порошенко

Щиро вітаю військовослужбовців Сухопутних військ ЗСУ з професійним святом!

Ви — надійна опора нашої Незалежності. Символ впевненості в наших силах, взірець стійкості, честі та гідності.

Вічна пам’ять всім військовослужбовцям, які віддали своє життя за незалежну Україну.

Честь і слава воїнам-сухопутникам! Слава Україні!


Гліб Бабіч

Сухопутні Війська – це такий велетень-трансформер. Бойовий монстр на захисті своєї країни. Він багатоликий, багатофункціональний і може в разі потреби перетворюватися в різні бойові суті. Залежно від обстановки і того, чим саме зараз потрібно чистити пику ворогові.

Це Піхота, яка вгризається в землю – хрін виколупаєш. А коли треба, вона вилазить з нори, як озвірілий монстр. І неквапливо, як гігантська м’ясорубка перемелює ворога. Піхота багатолика і оснащена різним веселим залізом на колесах, гусеницях і просто так. До зубів механізована і навіть Гірська, здатна залізти на будь-яку висоту і дати ворогові люлєй там. Піхота може дуже довго не спати, не їсти, не пити, тому що весь цей час тримається зубами за горло ворога. А ось коли вона його нарешті перекушує, то спльовує ворожий кадик і сідає біля вогню чекати, поки закипить і можна буде додати тушняка.

Це Розвідка, яка завжди є там, де треба, але її ніде немає. Тиха як смерть, точна як стилет в рукаві та невідворотна як заряд пластиду, закладений в потрібному місці. Це сталеві ельфи-невидимки з совою на плечі, смертоносними приблудами по всьому тілу та з кавою і батончиками, розпиханими по всіх кишенях. Розвідка бачить все, навіть коли спить. І навіть коли спить, вороги продовжують нез’ясовно вмирати. Тому що навіть коли вони сплять – це не точно. І швидше за все – не вони. І взагалі. Це завжди не вони.

Це Танки, стрімке і важке покарання для ворога. Сталеві та оманливо-неповороткі залізні туші з караючим стволом на башті та з безбаштовими екіпажами всередині. Там, в танку, погано чути – це всі знають. Тому, коли вони починають когось вбивати в землю, марно просити пощади. І говорити їм слово “досить” теж марно. Вони задоволено зупиняються тільки тоді, коли рельєф вигладжений ними до повної відсутності сторонніх предметів. І задоволено кип’ятять чай на паяльній лампі – прямо посеред димлячого пекла.

Це Арта і Ракетники. Гнів Божий, укладений в снаряди і реактивні капсули відплати. Коли вони місять ворога спочатку в тісто, а потім розсипають на борошно, Тор з розчаруванням дивиться на свій молот і питає “А що так можна було?” Гнів Арти страшний. А підтримка завжди довгоочікувана і остаточна. Це єдині люди, які люблять вираз “це не ми” більше ніж розвідка. Тому що вони “не ми” на набагато більших площах.

Це армійська Авіація. Яка, навіть коли її не видно, змушує ворога думати про себе. Вона може дати вогню прямо з неба. А може витягти з вогню і врятувати. Ось це ваше “смерть летить на крилах ночі” – ніщо в порівнянні з тим, коли, де і на крилах чого їм доводилося літати.

Це ті спадкоємці древніх лучників, які б’ють вліт все зайве в повітрі та називаються Протиповітряною Обороною. Це той самий драконячий хвіст, який відганяє настирливих крилатих бестій, а якщо треба, зіб’є з ніг будь-якого монстра. Над старим жартом “самі не літають й іншим не дають” вони не сміються. Так, не дають. А таємниці крилатої протиповітряної душі – не ваша справа.

Це Інженерні маніяки, здатні побудувати будь-яку лінію оборони для своїх і підірвати все, до чого дотягнуться, у супротивника. Скажені кроти з добрим серцем і екскаватором у вічному процесі ремонту.

Це Зв’язківці – загадкові хобіти війни. Вони бродять всюди, чаклують ефірні зв’язки і тягнуть наземну павутину. Коли вони шукають обрив своєї магічної мережі, вони не помічають нічого і легко проходять крізь вогонь, не звертаючи на нього уваги. І тільки після того, як кричать мантру “Знайшов, курво!” і з’єднують порваний дріт, вони з подивом дивляться на обгорілий одяг.

А назустріч їм, через вогонь і воду блукають володарі колісниць, яких називають Автомобілісти. І немає нічого, що вони не могли б доставити. І немає таких місць, куди вони не могли б проникнути. А якщо вона “ось тільки що заводилася”, а тепер ні, у них є чарівна монтировка, ключі від чуда і неперекладні заклинання на стародавній мові.

Є ще маги і чаклуни, яких для простоти називають РЕБ. Вони засліплюють, приголомшують і вганяють у депресію ворога на величезній території. А потім зловтішно хихикають і п’ють міцну каву.

Є ті, хто забезпечує всього цього трансформера, що володіє величезним апетитом і потребами, всім життєво необхідним. І ім’я їм – Логістика.

І є ще маса менш помітних, але не менш важливих частин цього організму. І кожен на своєму місці. І кожен важливий в діях цього безстрашного і смертоносного монстра. І так живуть, воюють і роблять найголовнішу справу, недоступну навіть штатним супергероям, Сухопутні Війська.

У них добра душа. Тому що у них є дім. І їх чекають вдома.
Тому що вони складаються з тисяч нас. Тому що вони – це ми.
Тільки робота у них важче і небезпечніше.

Я вітаю Сухопутні Війська України з їх святом!
Я сам їх частина назавжди. І я знаю, що Бог вже в процесі створення Світу мав купу креативних ідей, які не вкладалися в первинний план. І тому десь день на дванадцятий створив Піхоту, а щоб їй було не нудно, вмонтував її в Сухопутні Війська.
І вирішив він, що це – добре!


Шановні воїни та ветерани Сухопутних військ Збройних Сил України, вітаю з професійним святом!

Олександр Турчинов

Ви – найпотужніша складова Збройних Сил України, на якій базується міць армії.
Ви – взірець військової доблесті й відваги, що яскраво проявились під час захисту нашої країни та відбиття російської агресії.

Ваші зусилля у складі міжнародних миротворчих операцій здобули найвищу оцінку наших зарубіжних партнерів. Український народ пишається своїми воїнами!

Світла пам’ять воїнам, які загинули у боротьбі за нашу землю, відстоюванні свободи та незалежності Українського народу!
Подяка ветеранам, які передаючи набутий досвід молодому поколінню, виховують сміливих та непереможних воїнів!

Бажаю вам міцного здоров’я та перемог! Нехай Господь береже вас, ваші родини та нашу рідну Україну!

https://youtu.be/r89EE9_cjj4


Віктор Муженко

Вітаю весь особовий склад, ветеранів Сухопутних військ з професійним святом!

Бажаю вам, щоб бойовий дух невпинно зміцнювався, ставлення командування до підлеглих ґрунтувалося на повазі гідності, масовість і кількість завжди переростала в якість, турбота держави зростала у соціальному і правовому захисті вас і ваших родин та забезпеченні новими зразками озброєння і військової техніки, а бойові спроможності невпинно зростали і дозволяли знищувати будь-якого агресора!

Щиро бажаю вам, щоб оцінка українського суспільства вашої відданої служби завжди була справедливою і адекватною вашому титанічному внеску і заслугам по збереженню України!

Слава Сухопутним військам ЗСУ!
Слава Україні!

Поділитися:

Зі святом, «єноти»! Слава українським десантникам!

Петро Порошенко

Сьогодні професійне свято відзначають Десантно-штурмові війська – еліта еліт Збройних сил України.

Для всіх українців ви – Герої, які без вагань пішли боронити східні кордони України та продовжуєте захищати і зараз. Битва за Савур-Могилу та Карачун, героїчна оборона Донецького та Луганського аеропортів, боротьба за звільнення та утримання стратегічно важливих об’єктів і населених пунктів – все це назавжди увійшло в історію України.

Пишаюся тим, що три роки тому ми поклали край традиції святкування за радянсько-російським календарем. Та встановили свято новостворених Десантно-штурмових військ ЗСУ у день їх небесного покровителя – Архистратига Михаїла.

Можу з упевненістю сказати, що український народ під надійним захистом «марунових беретів». Рішучих, сміливих, сильних волею та незламних духом бійців. Пишаюся вашим «братством перших» і бажаю вам завжди повертатися без втрат з найскладніших завдань. Нехай ваш Ангел охоронець оберігає вас та ваші родини.

Зі святом, «єноти»!
Слава українським десантникам! Слава Україні!


Віталій Гайдукевич

Все в цьому світі пов’язано…

Люди, яких били і переслідували чорти-беркути, знайшли захист і мир під куполами Михайлівського Золотоверхого. Набат Архистратигової дзвіниці підняв Київ на битву Людей за Гідність. І Люди перемогли. А небесне воїнство тоді точно всипало бісівщині…

Коли московитська чортівня поперла на країну, теж небесні воїни стали до зброї. Серед перших. Відклали романтику куполів і занурилися в бруд, кров, злість і біль війни. І вони зупинили чортів…

Але разом із тим вони перемогли чортячі сенси, міфи і образи. Вони переродилися у вогні. В якійсь мірі перемогли і самих себе. Знайшли себе справжніх.Стали на ступінь вище. Як Гендальф Сірий у битві зі злом, коли став Білим…

… ми сиділи і намагалися вловити нитки образів, складали із розхристаних уривків: … прихисток, Михайлівський, набат, битва добра зі злом, воїни світла, війна, закривавлена блакить – бордо, усвідомлення – “никогда мы не будем братьями”, падіння совкової матриці, світова традиція, марунові “вишеньки”, Архистратиг – покровитель парашутистів, Михайло – командувач небесного воїнства, 21 – його день, день Свободи і Гідності, день воїнів, які ведуть бій за Свободу та Гідність і на небі, і на землі.

І тут все стало на свої місця.
Глибинні речі відбуваються не просто так, а тому, що так має буть…

Десантні.Штурмові.Воїни.Завжди Перші.
Вітання і вдячність. Це честь бути причетним до ідейно-естетичної боку Вашої історії…

Поділитися:

З Днем Захисника України! Не було би нас, якби не було вас…

 

Петро Порошенко

Дорогі співвітчизники!

«Зродились ми великої години з пожеж війни, із полум’я вогнів..» Тому День захисника України для нас – одне з найбільших свят. А чому воно припадає саме на 14 жовтня, всі наші люди прекрасно розуміють.

Україна – країна героїв. Яким ми з вами зобов’язані незалежністю. Героїв різних поколінь і епох, різного віку і статі. Княжа дружина і козаки-запорожці. Армія УНР і УПА. Українці, які захищали Вітчизну від Леніна і Троцького, Гітлера і Сталіна. І які боронять її зараз від Путіна.

Міцний духом народ призупинив російську агресію. Армія стала підготовленою, впевненою і сильною. Захисники державності не дадуть перейти червоні лінії. Бо ці червоні лінії того ж кольору, що кров тисяч захисників Україні, які загинули, боронячи Вітчизну.

Верховний Головнокомандувач каже, що у своїй голові війну вже завершив. Це було би добре, навіть чудово… Якби те ж саме відбулося і в голові Верховного Головнокомандувача країни-агресора.

І дуже дивно, що в проекті бюджету на наступний рік витрати на армію зменшуються. Вперше з часів Януковича. Зірване виконання державного оборонного замовлення на поточний рік. Згортаються успішні реформи з речового забезпечення та харчування. На паузі – житлова програма для військових. Добудовують лише те, що заклала ще наша команда, а нової програми навіть не проектують.

Рішення про підвищення зарплат для військових востаннє ухвалювалося на початку 2019 року, ще за попереднього Президента. Ми це, до речі, робили регулярно. А тепер грошове забезпечення практично заморожено, і про плани його збільшення нічого не відомо. Мабуть, військова таємниця.

Стали забувати, що головна людина в армії – це солдат, воїн. І головне, до речі, не гроші, а ставлення. Навіть без сучасної військової оптики, неозброєним оком видно, що армія для влади, на жаль, більше не пріоритет. Слова можновладці в основному говорять правильні, але люди відчувають фальш. І коли ці слова формально теплі, від них все одно віє байдужістю.

Та з якою б прохолодою влада не ставилася до військових та ветеранів, як би вона не випихувала армію на периферію громадської думки, народ шанує і поважає свою армію. Ми з вами пишаємося нею. Саме Збройні Сили мають найвищий авторитет у суспільстві. Вищий, ніж у будь-кого з Президентів.

Будьмо оптимістами! Те, що зараз відбувається з нашою країною, забутою радянською мовою зветься «временные трудности», і ми їх обов’язково подолаємо! Бо ми сильні і ми переможемо.

Ми нічого не хочемо більше, ніж миру. Але більшість з нас розуміє, що дипломатія може бути успішною, лише коли вона спирається на сильну армію. «Бо плач не дав свободи ще нікому, а хто борець – той здобуває світ». І мир.

Вітаю зі святом наших воїнів! В першу чергу тих, хто несе службу на передовій, в зоні Операції об’єднаних сил.

Слова подяки пожежникам, які приборкали вогонь на Луганщині.

Окремо вітаю наших лікарів. Вони, попри неспроможність та недієздатність влади, захищають Україну від коронавірусу. Вони ризикують своїми життями, як і військові на фронті.

Вітаю всіх українців з Днем захисника України!

З Днем УПА!

З Днем козацької слави! І з Днем Покрови.

Слава захисникам!

Слава Україні!


Михайло Забродський

Наша рідна країна – прекрасна. Даним Богом багатством своєї землі вона може все: нагодувати своїм хлібом, напоїти водою чистих джерел, здивувати своєю красою. Батьківщина не може лише одного – захистити саму себе. Саме тому захист рідної землі є святим обов’язком тих, хто їсть її хліб, п’є її воду і любується її красою.

Наш народ шанує своїх співвітчизників багатьма почесними і поважними званнями. Саме високе з них – захисник Батьківщини. Пам’ять нації віками береже імена відважних воїнів – також як імена великих вчених, поетів, мислителів, видатних політиків, а з недавніх часів і видатних інженерів, технологів, бізнесменів, громадських діячів.

Але чи є вірним залишати на одній стороні людей науки, мистецтва, виробництва і бізнесу, а на іншій – воїнів? Ні, так робити не можна! Коли воєнна небезпека загрожує рідній землі або національним інтересам поети і інженери також , як і аграрії і робочі стають воїнами. Воїн приховано живе в кожному з нас, але тільки до певного часу – приховано.

Сама важка біда, яка може обрушитись на країну – війна. Складний процес із перемогами і поразками, потом і кров’ю, пораненнями і смертю, відвагою і боягузтвом, героями і покидьками… Але крім випробувань і горя війна приносить і єдину для більшості людей можливість розбудити в собі воїна і проявити свої якості захисника!
Коли ми говоримо про захисників, то в першу чергу маємо на увазі людей, одягнутих у військову форму. І тих, хто присвятив цьому життя, і тих хто виконує свій громадянський обов’язок. Нам бачиться величезний стрій військовослужбовців Збройних Сил і Національної гвардії, бійців добровольчих підрозділів і волонтерів, співробітників Служби безпеки і Національної поліції, розвідників і зв’язківців, прикордонників і охоронців, транспортників і рятувальників. Цей день, в першу чергу – їх свято.

Поруч з ними завдання із захисту Батьківщини виконують дипломати, державні посадовці, лікарі, правоохоронці. В кожного з них – своя ділянка фронту, своя відповідальність і свої виклики для безпеки країни.
Всіх захисників чекають дома і не сплять ночами батьки, брати і сестри, дружини і чоловіки, подруги і друзі, діти. Вони всі теж мають бути в цьому строю, вони теж на захисті своєї країни!

В надскладних економічних умовах десятки тисяч українців працюють на виробництві і сільському господарстві. Більша частина з них безпосередньо не пов’язана з оборонними замовленнями, але їх руками і розумом робиться все щоб захисники були нагодовані, одягнуті і забезпечені всім, що необхідно для виконання завдань.

Незважаючи на несприятливі обставини працює вітчизняний бізнес всіх масштабів. Самі доброчесні із бізнесменів сумлінно платять податки і тим самим вносять свій вклад у справу захисту країни. Це їх гроші в першу чергу перетворюються на військову техніку, боєприпаси, обладнання, продовольство і пальне без яких захист країни зі зброєю в руках уявити просто неможливо.

Вітчизняні науковці, незважаючи на суттєві матеріальні обмеження, здебільшого на ентузіазмі, продовжують фундаментальні і прикладні дослідження. Адже без цього важко говорити про захист Батьківщини перед лицем технічно розвинутого і оснащеного новітніми військовими технологіями противника з яким ми маємо справу.
Творчі особистості в усіх видах мистецтва і служителі культу всіх без виключення конфесій працюють на укріплення духу нації і протистоять гібридним викликам, бережуть наші мову і віру.

Освітяни, здебільше за покликом серця, ніж від бажання заробляти великі гроші, докладають зусилля до навчання і виховання майбутніх громадян, в тому числі – і майбутніх професійних захисників Батьківщини.
І всі ми, українці, вже сьомий рік кривавих випробувань таким чином демонструємо одне. Ми – нація, яка ніколи не жадала нічого чужого, але й своє без боротьби нікому віддавати не стане, хто би не зазіхав на наше сьогодення і майбутнє, на наше право жити так, як вирішим ми самі.

Захист Батьківщини для нас – дещо більше ніж професійна військова справа, це справа і обов’язок кожного з нас. І кожен українець має пишатися високим званням – захисник України!

Зі святом, мої співвітчизники! Зі святом вас, захисники!


Олександр Турчинов

Друзі, вітаю захисників і захисниць України зі святом!

Сьогодні унікальний святковий день – День захисника України та Покрови, Свято українського козацтва і річниця створення УПА.

До речі, «козак» з тюркського – вільна людина. Вільні люди, лицарі духу – козаки, були тими, для кого життя не мало сенсу без свободи. Саме вони створювали та захищали Україну, виборюючи її волю та незалежність і завжди були готові без коливань за це віддати своє життя.

Продовжувачі героїчної традиції козаків, воїни УПА, повстали, виборюючи самостійність рідної землі, кинувши виклик найпотужнішій тоталітарній імперії того часу. Вони йшли на смерть, усвідомлюючи, що немає іншого шляху до незалежності держави.

Саме такі люди заклали фундамент, на якому постала наша країна. Сучасні захисники України гідно продовжили цю лицарську естафету, давши відсіч російським загарбникам.

Україна існує тільки завдяки тому, що у неї є справжні воїни-захисники. Ті ж, хто не бажає зрозуміти, що свободу і незалежність треба захищати, навіть ціною власного життя, приречені бути переможеними і приниженими.

У цей день згадаймо найкращих синів і доньок України, які віддали свої життя, захищаючи нашу країну. Саме відповідальність перед їх пам’яттю примушують нас сьогодні не здаватися, не відступати, а йти вперед та перемагати!

Тільки сильну Україну поважатимуть союзники і партнери, тільки сильну Україну боятимуться вороги!

Зі святом, справжні захисники! Нехай Господь береже вас, ваші родини та нашу рідну Україну!

Слава Україні!
Героям слава!


Андрій Смолій

14 ЖОВТНЯ – ОСОБЛИВИЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ НАШОЇ ДЕРЖАВИ ТА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ!

День-боротьба, День-гідність, День-пам’ять, день, коли всі українці згадують та вшановують своїх Героїв! Тих, завдяки кому ми зараз живемо, дихаємо, розвиваємо нашу Незалежну Україну!

Українське козацтво, воїни Армії Української Народної Республіки, повстанці Холодноярівської Республіки, Герої УПА, Героїв Небесної Сотні, а нині – Герої російсько-української війни, хлопці та дівчата, сини та доньки, батьки та матері,внуки та кохані, брати та сестри, які пішли захищати нашу державу, нашу цілісність, нашу рідну Україну.
Це Ваше свято!
Ваша звитяга!
Всі вони, українці, боролися за свою мову, свою історію, свою гідність, свою національну ідентичність, своє місце на нашій землі!

Сьогодні, у 2020 році, ми продовжуємо стояти на сторожі Незалежності. У нас безліч викликів та загроз. Ми досі боремося зі споконвічним ворогом – московською ордою, яка намагається відібрати наші національні символи.
Наше завдання – об’єднатися заради своєї України! Утвердити свою єдину українську мову, свої традиції, свою справжню історію, свій рух до цивілізованого світу.
І головне, відродити справжню – УКРАЇНСЬКУ ТА ЄВРОПЕЙСЬКУ УКРАЇНУ!


Мартин Брест

Булава.

Это – кассовый аппарат.

Именно тут я рассчитывался, покупая свое убд. Именно эта мезанизьма клацала железом, принимая взнос и отсчитывая сдачу, и кассир нажимал на тапок, увеличивая розрахунковий рахунок, и именно на этом агрегате вел свой скрупулезный подсчет до копейки.

Это МФО, ЕДРПО и пин-код от карты в одном наборе. Это подвалы НацБанка, хруст новеньких купюр, пахнущих бумагой, горячей краской и идиотской эмиссией. Это устройство для мгновенных транзакций на два-с-половиной километра, плюс НДС и обязательно – военный сбор, с переснаряжаемым товарно-кассовым чеком.

Это свифт-по-украински, где левый ствол – виза, а правый – мастеркард, и золотых карточек тут не бывает, извини, здесь все – ви-ай-пи. Здравствуйте, я ваш персональный менеджер калибром двадцать три мэмэ, посмотрите, пожалуйста, в камеру, сейчас вылетит гильза.

Наш День Захисника оплачен, пробит, пропечатан и подшит в расходную книгу. В этой книжке – дохера страниц, большая часть из которых уже стерлась, потускнела и почти нечитаема, и ты не представляешь, как я злюсь, когда понимаю это, где-то между стеной Михайловского и Светлодаркой, вспоминая, оплакивая и гордясь.

Поэтому ты можешь свою переходящую булаву возить по Киеву, Днепру, Харькову, Ростову – но этот праздник ты у меня хуй заберешь. Это – моё. Наше. Здесь все свои, понимаешь, и булава твоя стоит дешевле пачки влажных салфеток и трех последних сигарет в разйобанной посадке возле разйобанного села.

Этой булавой своей ты можешь разве что похвастаться – но я знал десятки людей, имя которых вызывало трепет уважения здесь и брызги страха там, и знаешь… у них не было пяти вопросов, и им не нужно было хвастаться.

Вот и весь счет.

До копейки.


Юрій Бірюков

Всех причастных.

Всех, кто был.
Всех, кто сейчас.

Всех, кто защищал.
Всех, кто защищает.

С праздником!

Смотрите это видео сердцем, до мурашек по коже, до комка в горле. Сердцем.
Глазами не получается, глаза мокрые сразу.
Сердцем.


Alex Noinets

У всіх свій фронт.
У контрактників.
У волонтерів. У журналістів.
У Ріффа в СІЗО.
У котів, що ловлять мишей на ВОПі.
Навіть у тих держслужбовців, які намагаються втримати щось від країни і чекають зміни влади.

Ніхто нікого не любить.
Ніхто нікому нічого не винний.
Давайте просто тримати фронт.
Кожен свій.


Елена Кудренко

“… Снега почти нет, он обнажает узкую дорогу с застывшими волнами грязи. Изо рта идет пар, кто-то хлещет воду из пятилитровой баклажки, рискуя подхватить ангину, слышны разговоры и смех. Странный смех, на острие смерти звучащий отрывисто, с напряжением. На обочинах деревья укрылись изморозью, благодаря ей не такие мрачные в своей серости, и колонна людей тихо сходит в лесопосадку, ступая друг за другом, след в след. Они вышли последними, оставив за собой Дебальцево. Вышли все – и дойти должны все. Но дойдут ли?
Потеряна техника. Разбита Градами и минометами, и дорога за их спинами осталась усеяна столпами огня и грудой металлолома. Догорают танки, и тот малыш-танк, вырвавшийся вперед, отбросивший башню на несколько метров в сторону, тоже догорает. Недолго прожил.
Иванов идет молча, замыкая колонну, вдыхая носом морозный воздух и внимательно изучая окрестности. Люди шагают спокойные, время от времени они прислушиваются к взрывам, разрывающим небо.
– Мішаня, ти слухаєш тих придурків?
– Мовчи, тихо…
– Не поняв. Ти їх слухаєш?
– Так, у них один трьохсотий…

В колонне трое пленных россиян. Сначала их везли, теперь они топают наравне со всеми, еще и отрабатывая сохраненную жизнь – тащат на своих спинах раненых украинцев и их вещи. Омск, Волгоград, Саратов… Шахтеры, мать их. Где Омск, а где украинская степь с неубранными с осени полями?
Ожила рация:
– Внимание всем, внимание всем! Возможно воздух. Возможно воздух…
– Отлично… – Хмыкает Иванов, крепче сжимая свой АКМС.
– Всем в укрытие…
Люди бросаются к земле. Тонкие деревья перебиты надвое, склоняют свои израненые верхушки на землю, и вот уже взрывающиеся вокруг снаряды подбрасывают замерзшие комки чернозема высоко вверх. Что будет на этом поле, когда все закончится? Такое же черное и израненное, изрезанное и порванное на тряпки, как и десятки полей Донбасса, уже не подарит урожай ни в этом году, ни в этой жизни, потому что у них она здесь короткая. И у тех, кого назвали «карателями», и у тех, кого кличут «освободителями», и у всех, кто будет пытаться жить здесь, как раньше. Потому что «как раньше» – уже никогда не будет.

Вышли все, но уже не все дойдут. В начале и в середине колонны слышны крики:
– Давай, оттягивай его! Вот так, взялись… Автомат брось!!
– Легенько, легенько! Обережно…
Кого-то тянут волоком, схватившись за рукава. По снегу волочится раненая нога, оставляя ручеек крови, алый, на грязно-белом полотне поля. Иванов бросает взгляд на пленных – Волгоград уже домой не вернется, никогда. Омск и Саратов по команде продолжают тащить на себе поклажу, спесь и величие сбиты еще несколько часов назад, и теперь оба сопят, с усилием преодолевая метры дороги. Пусть скажут спасибо, что живы остались…
К Иванову оборачивается среднего роста с обветреным лицом Костик из Чугуева:
-У нас все плохо, у нас нет обеда…
Иванов хлопает себя по карману и нащупывает ломоть черного хлеба, он сам любит его отщипывать по кусочку или покусывать, когда тот превращается в сухарь. Привычка с детства, любимое лакомство.
-На, Кот. Вот тебе и обед.
Костян молча и задумчиво жует затвердевший ломоть, пережевывает, наслаждаясь вкусом размокшего во рту ржаного сухаря.
-Нормально!
-Смачного тобі, дядьку. – Посмеивается Иванов, и глаза его становятся синими-синими на фоне серых зимних облаков и унылого черно-белого полотна вокруг. Он обгоняет впереди идущий десяток людей, заглядывая в лицо раненого побратима, которого тащат пленные россияне. Жив еще, и Слава Богу. Скоро должны выйти, а там свои, и такой нужный вой маленькой и необходимой сейчас машины скорой помощи перекричит шум работающей военной техники. «Волонтерська медична служба», которая на бешеной скорости понесет ребят от смерти к жизни. Только бы успеть.

– Их можно бить. Их нужно бить. Но только не так, как мы это делаем. Нам нужно больше техники, больше артиллерии. Послушай, они воюют с нами по методу Жукова, Гудериана, то есть толпа народа, людей побольше, и вперед. Вот эту массу можно задавить именно технически… – Рядом идущий широкоплечий здоровяк рассуждает о ситуации с товарищем.
Омск нервно кривит нос, сжимает губы, вынужденный слушать чужой разговор. Саратову, похоже, уже все-равно – почти выдохся. Но тащи, сука, тащи!! Иначе для чего ты здесь нужен?!..
Иванов поправляет руку раненого, свесившуюся вниз, и быстрым шагом идет вперед. За спиной успевает услышать гневный окрик здоровяка:
-За Иркутском там смотри, понял?! Слышь… «Освободитель»…

На горизонте восходит солнце, но идти еще немало. Сейчас бы какая-нибудь молоденькая журналистка, сунув в лицо диктофон, спросила:
-Вы как себя ощущаете? Рады, что вышли? Угнетены, что отступили?
Иванов предпочитает думать, что отступили, чтобы ударить. И радости никакой, но и руки никто не собирается опускать. По крайней мере он, сжимая кулаки и стискивая зубы, уже строит планы на завтра. Нет, на сегодня же.

Небо разрывает свист снаряда, и вот уже ничего не видно. Хотя через минуту его глаза все-таки смутно различили красную полоску горизонта, снова погасшую в кромешной темноте.
– Иванов… Слышь?!… Иванов…
– Ти чуєш мене, Іванов, сучий ти сину?!.. Пацани… Ей!!!… ”

З Днем Захисника України. Не було б мене, якби не було вас.
Дякую, рідні!

© Max Avdeev

Отто Йорк

Очередные выкрутасы украинской истории: сегодня, в День защитника Украины, сами наши Защитники нуждаются в своей защите от собственной власти.

Клоуны-пидар*сы с Банковой шалеными темпами сносят то, что неимоверными усилиями всей страны было создано за тяжелейшие предыдущие годы – одну из самых боеспособных армий Европы, наши ВСУ.

Откровенное недофинансирование всех программ, серьёзное сокращение личного состава, сворачивание разработок новейших ракетных систем, фактический откат от сотрудничества с НАТО и его стандартов в питании и прочих сферах, остановка строительства казарм по всей стране, возврат к массовому призыву и пр., и пр., и пр…

Совершенно очевидно, что современная украинская армия – основная мишень в прицеле пророссийских сил в Украине. Она как кость в горле в планах реваншистов всех мастей и оттенков. Её жизненно необходимо уничтожить для того, чтобы в Украине беспрепятственно воцарился так называемый “русский мир”, который ценой колоссальных жертв был остановлен шесть лет назад в Крыму и на Донбассе.

И главная проблема на сегодняшний день заключается в том, что проукраинские силы в Украине, те самые пресловутые “25%”, как это ни парадоксально, оказались в роли своеобразной “пятой колонны”. Упорно не позволяющей кремлю, в виде медведчуков, боек и прочих рабиновичей с шуфричами, осуществить быстрый и качественный аншлюс нашей территории.

Впрочем, совершенно очевидно, что нынешний цирк в государственном масштабе уже отрезвил значительное число из тех, кто привёл его к власти. И ближайшие местные выборы, думаю, это продемонстрируют. Судя по всему, “слуг” на всех уровнях муниципальной власти станет меньше.
(Недаром коломойский был вынужден откреститься от них и быстренько замутить свой новый политпроект – “за майбутне”. А клоуны с Банковой придумали некий “опрос” в день выборов. Всё это не от хорошей жизни, факт).

В общем, в очередной раз за свою долгую историю Украина оказалась на перепутье, куда ей идти: в Европу или в Азиопу.

Но, учитывая, что Азиопа в последнее время испытывает серьёзнейшие проблемы на всех фронтах и направлениях, полагаю, ей не хватит ресурсов (политических и финансовых) для того, чтобы успеть утащить за собой в преисподнюю и нашу многострадальную неньку.

Поэтому, Украинцы, сцепили зубы и стоим насмерть. Время играет за нас. А значит победа будет за нами.

Зі Святом вас!
Слава ЗСУ!
Слава Україні!


Гліб Бабіч

Немає кращої долі, ніж захищати своїх і своє.

Війна – дволика зараза. Навіть покалічивши тебе зовні або всередині, вона обов’язково щось виправить. В мізках або в душі. Питання, чи зможеш ти це зрозуміти і прийняти.

Війна щедра на хороших людей. Серед тих, хто захищає, відсоток хороших людей надзвичайно високий.
Щось відкривається в тобі, коли ти готовий щось робити за інших. Наприклад вмерти.
І це щось допомагає тобі вижити. А якщо не повезло, «щось» допомагає іншим пам’ятати тебе, нудьгувати за тобою, зберігати частину тебе для інших.

Це прекрасно, що у захисників є свій День. Але процес захисту безперервний, нескінченний і багатоликий. Це як шлях воїна. Він завжди є.
Тому я завжди пам’ятаю про свій шлях. І про шлях кожного, хто доторкнувся до таїнства захисту.
Вони знають головне, але про це головне ніколи не говорять. І нікому не розкажуть.

Світлого шляху вам, ангели захисту. Будьте живими.


Кирилл Данильченко

Часто говорят, что древнейшая профессия – это проституция. Недавно ученые из Гарварда признали, что шаманизму – идее стучать в бубен и обещать странное, чтобы не работать, 10-15 тысяч лет. Где-то тогда же начали находить скелеты со связанными руками и ногами, с расщепленными стрелами костями и лопатками. У нас такая стоянка находится у села Волосское – наконечники в ребрах и перебитый позвоночник.

12 тысяч лет назад поняли, что зачем десятилетиями отбирать лучшие зерна, копаться в грязи и тащить их в корзинке на спине, если можно удачно метнуть дротик. Тогда же из охотников профи начали выделяться те, кто занимается военным делом, живет с этого, и те, кто во время опасности берет в руки оружие.

Спустя 480 поколений почти у каждой страны на планете есть министерство обороны и ни одного министерства нападения. Но войны так и не закончились. Прямо сейчас идет два десятка. Включая ту, что у нас дома. Все по той же причине, чтобы не говорили шаманы и телевизор. Всех много, а всего мало. Значит, подозреваю, без работы не останемся в обозримом будущем.

Всех причастных – с праздником. И тех, кто был и кто помогал, и кто не мешал. Не последний раз. 12 тысяч лет практики гарантируют.


Ігор Артюшенко

Сьогодні Україна вітає своїх захисників – воїнів українського війська, які зі зброєю в руках захищають державу на фронті, та патріотів, які відстоюють її суверенітет, Незалежність та територіальну цілісність у мирних містах.

Вшанування захисників саме 14 жовтня, замість звичного «червоноармійського» 23 лютого, запровадив п’ятий президент України Петро Порошенко буремного 2014-го. Саме в рік, коли російські окупанти зазіхнули на частину території країни – Донбас та Крим, й тисячі українців стали на захист держави. Тоді прокинулась нація!

І ця боротьба триває. Сьогодні наявні нові загрози для української державності. Поки українське військо захищає країну на передовій Донбасу, вороги роблять спроби захопити її з тилу, готуючи проросійський реванш на усіх рівнях державної та місцевої влади.

Партія «Європейська Солідарність» фактично залишилася єдиною з проукраїнських сил, яка здатна цьому протистояти. І одна з причин, чому ворог постійно ламає о нас зуби – це захисники, яких об’єднала наша команда. В жодній політсилі немає стільки героїв і патріотів, здатних втримати усі здобутки країни, вести її європейським шляхом та дати гідну відсіч кремлівським посіпакам.

В День захисника України ми вклоняємося усім, хто зі звитягою захищав у минулому та боронить зараз нашу країну сьогодні – чоловікам і жінкам, добровольцям, військовим української армії, волонтерам! Ваша відвага, сила духу, сміливість та самовідданість береже нашу Україну, її народ, та прийдешні покоління.

Ми пам’ятаємо кожного Героя, який віддав життя за Незалежність, за волю українського народу. Весь український народ завдячує вам.

День Захисника України символічно збігається з Днем Українського козацтва, Днем створення УПА та святом Покрови Пресвятої Богородиці, яку українські захисники історично вважали за свою покровительку.

Тож, бажаю усім нам незламності, а головне – перемоги!

Слава Україні! Слава Героям!


Олексій Петров

Да, можно придумать длинный, пафосный и очень правильный текст. Вспомнить скифов, которые Дарию накрутили антона на нос и вынудили его в районе современного Бердянска свалить нах, в свою задрипанную Персию лапотную. А потом уже возле современного Мелитополя скифы принесли в жертву богу войны пленных оккупантов-балалаечников и после справили тризну по воинам, погибшим в бою. Не верите? Приедьте на Каменную могилу. Она расскажет истории боевых походов скифов, сарматов, гуннов и так далее.

Можно вспомнить походы Киевских князей. И можно узнать какой длины саморезы использовал киевский же князь Олег (московия в тот момент даже не звучала в песнях любви медведей и жаб), когда он пришпандорил свой щит на ворота Царьграда….

Века. Не дни и десятилетия, а века Украина создавала защитников своей земли. На смену тем, кто погиб в битве или умер от старых ран, из тумана веков приходили другие. Дружины князя Святослава и короля Данила. Козаки, січові стрільці, вояки ОУН та УПА, те солдаты и офицеры, кто рубились с нацистами на линии Вотан, возле моего родного Мелитополя. Бійці Мірослава Симчича, які в бою під Космачем влаштували сраним НКВСкам сучасний Айзенкур.

Но тех воинов я, можно сказать, не знал.

А вот других ВОИНОВ знаю. И если на лично, то видел их лики на фотографиях. Бачив власнооч хлопців та дівчат, яки бились та продовжують битися на смерть з російськими окупантами на Савур-Могилі, у ДАПі, під Широкіним та на Промці. И знаю тех, кто помогал армии в тылу. Таскал на фронт всё подряд – от зубных щёток до снайперских комплексов и автомобилей.

Ми – нація ВОЯКІВ! Ми знищимо будь кого, але лише тоді, коли повіримо у це та забудемо власні суперечки! Це так просто… І в той же час так важко!

Зі святом, ЗАХИСНИКИ УКРАЇНИ!

P.S. Всё же текст получился длинный и пафосный! 🙂


Рефат Чубаров

Шановне українське воїнство!

Дорогі захисники України – чоловіки та жінки, хто зі зброєю в руках боронив та боронить свободу і незалежність Української держави, мужньо протистоїть російської збройної агресії та відстоює територіальну цілісність нашої держави!

Від імені Меджлісу кримськотатарського народу і себе особисто вітаю вас з нагоди Дня захисника України!

Схиляємо голови в пам’ять про тих, хто віддав своє життя в ім’я свободи України.

Висловлюємо глибоку повагу до всіх учасників російсько-української війни, захоплюємося їхньою мужністю і самовідданістю.

Пишаємося подвигами воїнів – кримських татар і їх побратимів – вихідців з тимчасово окупованого Криму, які захищаючи Україну на Донбасі, готуються до звільнення Криму від російських окупантів.

Бажаємо перемоги над російськими окупантами і відновлення територіальної цілісності України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, включаючи Автономну Республіку Крим та місто Севастополь!

Миру, благополуччя та добробуту кожній українській родині!

Слава Україні!
Героям слава!

Рефат Чубаров,
Голова Меджлісу кримськотатарського народу


Serg Marco

Я видел вас.
Вне зависимости от формы. Звания. Контрактник или мобик. Доброволец или офицер. Парни и девушки.
Не все военные – защитники. И много гражданских достойны этого праздника.

Я видел вас.
Видел вас лежащими по госпиталям. Видел вас попивающими из металлической кружки растворимый сладкий кофе. Видел вас, когда вокруг летали куски металла с запредельной энергией.
Видел гражданских, которые братались с военными и растворялись с ними в темноте, уходя незримой смертоносной тенью в сторону врага.
Я видел бойцов, спокойно чистящих свое личное орудие смерти в часы перерыва.
Я видел вас во время боя…
Я видел вас лежащими в гробах, со стоящей рядом матерью, выплакавшей глаза…

Вы все такие разные…
Вы носите, бывает, разную форму, выполняете разные функции, но все же являетесь винтиками защитного механизма, отсекающего конечности врага, что тянется к Украине.

Я видел вас.
Я горд вами.
Я благодарен вам.

С днем защитника Украины!
Пока вы есть – будет и Украина!


Олена Монова

Янгола на плечі тим, хто на лінії вогню.
Янгола за спиною тим, хто не дожив.
Нам всім терпіння і віри.
Зі святом, Україно.
Мама Божа, дітей своїх бережи.

* * *

Вшосте я це пишу, шість років поспіль.
І буду писати доти, допоки три слова — на лінії вогню — не розпорошаться курявою при дорозі, стануть лише пам’яттю і назавжди залишаться в минулому.


Дмитро “Калинчук” Вовнянко

До Перемоги!

У День захисника України відчуття якесь дивне. З чим його можна порівняти? З тим, ніби ти знаєш, що тобі по спадку мусив прийти багатоповерховий готель у центрі, але натомість тобі дали заправку на Окружній і лагідно сказали: «Ну тобі ж так буде краще! Менше клопоту!» Безумовно, заправка на Окружній – це класно, але що таке вона порівняно з багатоповерховим готелем в центрі? Клопоту менше? А моєї думки хтось питав?

Два роки тому я, не ставлячи питань, забивав на роботу, коли треба було бігти допомагати в черговому волонтерському проекті, та коли командир загону повідомляв, що знову треба виїхати на фронт – для нас є робота. Мені чхати було, що на цьому я втрачаю гроші, здоров’я, свій власний час. Я точно знав, так треба.

Я точно знав, що і для чого робилося в країні. Я знав, що країну-агресора задавити можна тільки санкціями – доведено дохлим СРСР. Я знав, що існує коаліція держав – наших союзників. Я бачив, як українська делегація класно працювала в Раді Європи. Я бачив, як на очах мінялися збройні сили України. Берці на мембрані, форма укропіксель, нові знаки розрізнення, броньовики «Кугуар» і «Тритон», БПЛА «Лелека» і «Sparrow», десятки тисяч одиниць відновленої техніки, переданої у війська.

Я бачив, як в умовах війни було припинене падіння економіки – і вона пішла в зростання. Не стрибками, як хотілося б багатьом, але пішла. Я чудово розумів, що інакше й бути не може, – то тільки в казках великого реХВорматора, що тиняється по еміграціях, і якому співвітчизники навіть у Греції рило рівняють, економіку можна перебудувати на раз-два. В реальності все не так. Але, чорт забирай, я бачив як приходять інвестори, я бачив, як з’являлися можливості, я бачив потребу в робочих руках.

Нині цього всього нема. Нині хороша новина – не те, що впроваджене щось нове і прогресивне, нині хороша новина – це відсутність поганих новин. Нам їздять по вухах завершенням війни, але війна не завершується. Нам розповідають, що з агресором можна домовитися в той час, як агресор висуває Україні нові й нові ультиматуми. Все це надто схоже на ситуацію, коли за спинами нас, тих, хто захищав свою країну в Збройних силах, у добробатах, у волонтерських групах тощо, за нашими спинами намагаються «порішати», а нам сунути в рот по шматку м’яса. Аби заткнулися.

Забагато є ознак того, що чинна влада давно і з радістю пристала б на принизливі і ганебні умови замирення з агресором, єдине що їх стримує – це страх перед нами. Перед захисниками. Перед тими, хто так неймовірно хоче миру. Шалено хоче миру. Хоче миру як той, хто знає, що воно таке ховати товаришів. Ми всі дуже хочемо миру, але НЕ ціною приниження. Не ціною ганьби, після якої наші онуки соромитимуться говорити, що вони – українці. Ніж таке – краще все те, що було два роки тому. Важко, тяжко, виснажливо, але з перемогою наприкінці.

Гірке те відчуття, що після захисту країни на фронті її доводиться тепер захищати у тилу – від тих, кому країна власне не потрібна. Для кого стиль життя – «ласкаве телятко сім мамок смокче», а агресора треба «не злити і не дратувати». Від тих, хто 5 років втомлювався від війни на дивані і хто просторікує про те, як треба керувати країною, але не здатен збудувати свій власний добробут. Бо саме такі особи привели до влади коміка з усіма цими Єрмаками, Тищенками, Дубінськими тощо.

Так, тепер доводиться захищати Україну від цих згодних принижуватися, аби лише був борщ зі сметаною на столі. Але нікуди не подітися. Не ми перші – не ми останні. Дитячі хвороби країни нам доводиться долати в прискореному ритмі. Люди міняються, хто б там що не казав. Я вірю, Україна повернеться на шлях розвитку, і те, що з нами бити глеки собі дорожче, збагнуть навіть у Москві. Ми пройдемо цей важкий шлях – і перемога наша буде неймовірно солодка.

Збройники! Нацики! УСБеки! Добробатівці! Волонтери! Всі, хто захищав і захищає! З Днем захисника!


Віталій Гайдукевич

День, коли…
День, коли тіло, яке є Верховним Головнокомандувачем, по факту відчуває, що воно – випадковий пасажир.
День, коли атавізми совкодрочерського тонуть в історичних паралелях українського.
День, коли побратими і посестри однаково – ВОЇНИ.
День, коли вся стрічка в символіці НОВОГО ВІЙСЬКА, а на паперах указів імена історичних найменувань, а значить, започатковане нами живе всупереч рефлексіям зелених чортів.
День, коли ті, хто воював, постачав, волонтерив, сприяв, підтверджують – якщо треба, то знов не питання.
День, коли мало хто в голос, але майже усі адекватні подумки визнають – наш вибір війна до перемоги, інакше ті, хто не повернувся, лишилися в бою дарма.
День не сліз, а стиснутих кулаків.
День «Дякую!».
День, коли ми ще не придумали, як краще виказати свою повагу і прихильність, але воно вже витає в повітрі та точно розродиться в щось щемливе, світле і піднесене.
День, коли Героїка придушує малоросійське гречкосійство.

День Справжніх.


Роман Донік

С праздником всех, кому есть что защищать.

Всех, кто понимает, что именно защищает и защищал.

Всех, кто понимает, от кого и почему Украину нужно защищать.

 

Постер на заставці © Andriy Yermolenko

Поділитися:

Зі Святом тебе, рідна та єдина!

Петро Порошенко

День Незалежності – це наше свято свят. Неначе Різдво і Воскресіння одночасно.

29 років тому на уламках імперії з’явилася самостійна Україна. І це день народження нової країни. Але ж постала вона не на порожньому місці, а в продовження тисячолітньої державної традиції. Після майже трьохсот п’ятдесяти років російського панування в Москві твердо були впевнені, ніби Україна навіки вже розчинилася в неосяжних просторах імперії. А вона відродилася. І хіба це не є наше справжнє воскресіння як великого європейського народу?

Своєю волею, своєю незалежністю ми не поступимось ніколи. Добре сказано у святковому зверненні групи Першого грудня: “Україна дихає свободою. Це її кисень”.

Вітаю вас, дорогі українці, з цим великим святом – З Днем Незалежності України!


Дмитро “Калинчук” Вовнянко

День Незалежності…

За 29 роки він для мене був двох типів. День Незалежності зразка 1992-2013 рр. – «Слава Богу, що незалежні, все решта налагодиться». Потім був День Незалежності зразка 2014-2018 рр. – «Нарешті! День Незалежності! Тепер тільки вперед!»…

Вже другий рік я бачу, як День Незалежності від зразка 2014-2018 повертається до зразка 1992-2013. І от це – страшно. Чорт з ним, що може й праві зелені, відверто на Москві не зіллють. Але… Буде втрачено час. Дуже дорогий. В той час як Епл буде створювати новий смартфон, а Ілон Маск запускатиме нову ракету, ми будемо доводити більшості, що дилетант у владі – це хибний шлях… Що поробиш? Доведеться. Іншого шляху нема, а їхати з України я нікуди не хочу – категорично. Вам важко – тікайте. А я – тут. Зі своїми. Я їм обіцяв – в день, коли обрали зелене одоробло. Та й взагалі не хочу я нікуди їхати. Після фронту – не хочу. Пліснява завелася вдома – тут її і виводити. Виводити цвіль, виводити вату класу ОПЗЖ…

Знаєте, я часто мрію про Україну, якою я хотів би її бачити. Про Україну, яка не думає, як би краще простелитися «аби не було війни», а аби ворог думав, як від нас ноги уносити. Про Україну, торгівельні марки якої беруть призи на міжнародних конкурсах у Європі та США. Про Україну, до якої росіяни ломляться, доводячи своє українське походження дуже непривітним українським чиновникам. Як у 1918 р. – в часи гетьмана Скоропадського. Про Україну, де довіряють своїй еліті та не вірять брехні Москви.

Я знаю, така Україна буде. Згодом. Я знаю, нинішні часи ми пригадуватимемо як тимчасові незручності. Ми повернемося на рейки будівництва держави, а не торгівлі нею.

Я не знаю, як і коли це буде. Але буде, обов’язково. Всім ворогам на зло. Побачите!

Слава Україні! З Днем Незалежності!


Олексій Петров

Важко, напевне, порахувати точно, скільки разів народжувалась Україна? Ставала сильною державою, щоби потім наробити купу помилок, пересваритись один з одним і фактично зникнути. І співали потім хлопи-кріпаки сумні пісні. До наступного відродження. І знову шанс від Бога, щоби вже остаточно. Щоби не повторювати помилок минулого. Але…

Майже тридцять років тому ми отримали ще один шанс. (Напевне, Бог дуже любить нас). Шанс, щоби остаточно перетворитись на сильну націю. Зробити нарешті свою країну заможною та квітучою. І зараз ми вже не можемо змарнувати цей подарунок Всевишнього. Дуже багато пролито поту та крові українців. Невже все дарма? Та й… А раптом це було востаннє, той шанс о 1991-му…

Вітаю тебе, моя рідна Україно! Зі Святом, ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ!


Юрій Бірюков

Доброе утро, любимая! С праздником тебя!

Вот парадокс, у тебя сегодня день рождения, а мы никак толком не можем понять твой возраст. Привычно-просто считать, что двадцать девять. Но так ли это?

Тогда, в том 91-м, это было легко и без усилий. Практически бескровно развалился СССР, мы порадовались диковинному понятию “независимость” и беспечно продолжили жить дальше убаюкиваемые разговорами о том, что мы в безопасности. Что США наш союзник, что Китай наш союзник, что Европа наш союзник, а Россия так вообще – брат. Мы не задумывались о бредовости самого термина “братские народы”. Мы не могли представить себе, что не брат, а трус и подлый предатель живет по соседству с нами. И мы снисходительно относились к безопасности, мы снисходительно относились к тем, кто уничтожал армию. Очень долго мы даже встречали Новый год два раза: по Москве, а потом уже и по нашему времени. И в какой-то момент мы совсем было расслабились.

А оказалось, что независимость нужно было защищать. А оказалось, что независимость от России нужно будет выбороть. И началась война.

Война за твою Независимость.

Мы повзрослели, вместе с тобой. Мы закалились, мы помудрели. Ну, конечно, еще не все, да и не во всех вопросах. Но мы готовы за тебя сражаться, мы уже шесть лет сражаемся за тебя.

А еще мы помним.

Мы помним пряно-эвкалиптовый запах Крыма и дымку над морем. Мы помним розово-маслянный запах Донецка и солнце над терриконами. Мы помним наших воинов, которые погибли в борьбе за Независимость. И током по открытому нерву бьет понимание того, что в борьбе за твою Независимость еще будут гибнуть твои сыновья и дочери. Но ты того стоишь.

Вот и думаешь – так сколько же тебе сегодня лет? Двадцать девять? Или только шесть?

Любимая наша. Родная наша. Единственная наша.

С праздником тебя!

С Днем Независимости!


Татьяна Худякова

Я не верю в «отдали свои жизни».
Нет. Не отдали. Эти жизни забрали. Пришел враг и отнял жизни наших братьев.

Я не верю в то, что герої не вмирають.
Умирают. Кто-то в одно мгновение, кто-то долго и страшно. Кто-то на фронте, кто-то уже дома, так и не сумев выйти оттуда до конца.

Я не верю в то, что не забудем и не простим. Забывают всех, а забыв, прощают. Чтобы снова обняться с оккупантом. Чтобы не победа, а «мир».

И я, к сожалению, не умею писать так, чтоб проняло тех, кому похрен и «я их туда не посылал». Жрать, срать, драть – это базисные установки стада, и их не проймет ничего, пока они могут спокойно жрать, срать и драть.

Я помню момент, когда слова «Донбасс», «аэропорт», «котел», «Иловайск» поменяли своё значение, стали триггерами, спусковыми крючками, отпускающими на волю страх и ярость, надежду и неверие, ощущение беспомощности и понимание, что ты можешь всё, и что уже не страшно.

Я помню людей, которые уходили драться только лишь за право жить на своей земле, и людей, которые несли последнее, чтобы драться было легче.

Я тысячу раз, наверное, ставила себя на место жены, матери, которая едет опознавать останки, и до сих пор не понимаю, как это можно пережить. Как объяснить детям. Как?

Сколько сейчас вокруг нас пустых людей? Людей, потерявших самых близких. Людей, из которых выпили жизнь.
Сколько имен уже выбито на граните? Сколько раз надо ударить в колокол, чтобы почтить все смерти в этой войне?

Но мы забудем.
Не мы, так наши дети.
Не дети, так внуки.
И герои умирают, выплеснув свою кровь на украинскую землю.
Останется только в который раз выцарапанная из глотки врага свобода.

Наша свобода НИКОГДА не была бесплатной. И никогда не будет.
Можно превратить парад в фарс, можно «договариваться», можно «перестать стрелять». Можно прое*ать все и еще вот это.
Но хорошо бы помнить, что в это самое время, каждый день, каждую грёбаную минуту звонит колокол. Звонит, отсчитывая цену нашей Независимости.


Mason Lemberg

Більшість, переважна більшість українців люблять Україну.

Тільки люблять українці Україну по-різному.

Хтось любить мову, культуру, традиції й пісні.
Для когось любов до України – це любов до власного чи батьківського дому.
Для когось любов до України починається і закінчується на носінні вишиванок та/або державної символіки, в суть держави і державності такі не вникають.
Для когось любов до України починається і закінчується на двіжняках з можливістю покричати в мирних містах під час війни “Смерть ворогам!”
Для когось любов для України – це можливість безперешкодно зшибати бабло на концертах, порівнюючи Україну з повією.
Для когось – можливість зшибати бабло не на концертах, а грабуючи держпідприємства і банки.
Для ще інших – можливість за гроші грантодавців чи спонсорів підривати основи державності, відверто брешучи, аби отримати більше бабла. Таке собі споживацьке відношення до України як для скатєрті-самобранки. Але й ці люди теж люблять цю державу, прагнуть сюди, бо де ще вони таке знайдуть…
Для когось любов до України – це посада і можливості, які вони мають чи хочуть мати.
А хтось сприймає Україну як нереалізованого донора, який би мав їм допомагати, давати гроші, пєнсії, субсидії, низьку комуналку. Але чомусь цього не робить. Але і ці люди теж люблять Україну. Для них любов до України полягає в можливості разом помріяти про щасливе комуністичне майбутнє, а потім разом поплакатись, що їх знову кинули.

Але сьогоднішнє свято – це свято інших людей.
Це свято тих, хто любить Україну не формально, а реально, хто не сприймає її з точки зору споживацького відношення чи донорства.
Це свято тих, хто ставиться до України як до своєї дитини. Відповідально і оберігаючи її.
Це свято тих, хто не експериментує зі своїми дітьми і з своєю державою, залишаючи дітей клоуну, який навчиться.
Це свято тих, хто не ставить на шальки терезів існування держави взамін за те, щоб погладити свої брехливі стереотипи про бариг.

Це свято тих, хто своїми діями показав, що любить цю державу.

То з Днем Незалежності України, рідні.

А всім іншим бажаю усвідомити написане і те, що дуже важливо щоб в майбутньому Україна була, і у вас була можливість її любити.
А для того, як мінімум, треба переглянути своє ставлення до держави.


Daniel Tchikin

Велич епохи вимірюється виключно людською пам’яттю. Ані пафосними промовами, ані пропагандою, а лише тим, що ми здатні згадати.

Що ми пам’ятатимемо про сьогодення?
Пам’ятатимемо прапор над звільненим Слов’янськом.
Вогонь на Майдані, плач і пісні.
І дзвін по загиблим під Іловайськом.
Та сльози на очах вірян, які вперше за 350 років отримали власну, українську церкву.
Хтось пригадає безвіз, а багато хто (зокрема, я) взагалі вперше в житті побував в Європі завдяки йому.
І, звісно, Марш ветеранів – людей доброї волі, що прийшли не за наказом та разнарядкою, а лише за власним покликом.

А все інше врешті-решт забудеться. Всі ці дрібні провокатори і дурнуваті шахраї. Вся ця пліснява і цвіль. Хто їх згадає? Балади складають про героїв. Іноді – про злодіїв. Але ніколи – про слимаків і пристосуванців.

Ми живемо в еру великих трагедій і величезних подвигів.
“Сумно, страшно, а згадаєш –
Серце усміхнеться!”

Бережіть пам’ять.
Бережіть гідність.
Бережіть Україну.

Слава Україні!


Тарас Чорновіл

З Днем Незалежності!

Особливо знакові речі в житті дуже скоро стають настільки звичними й невід’ємними, що їх просто перестаєш помічати. Це як дихати – не задумуєшся, доки раптом фатально не забракне повітря. Так і з незалежністю своєї держави. Чому б то про неї думати, згадувати, замислюватися? Аж раптом якісь відсотки якихось мешканців, що заселяють міста і села твоєї країни, торік зробили так, що цієї незалежності може й не стати… Ні, звісно ж, формально її ніхто не скасує. Бо навіщо? Можна просто вихолостити весь її зміст і перетворити на ганебну пародію. А пародії робити ці, кого завели у владу, вміють – це, мабуть, єдине, що вони справді вміють, можуть і роблять… І коли бачиш у сучасній Україні, як твоїм краєм керують ті, кому воно все “как-то по пріколу і нє очєнь-то і важно”, розумієш усю її цінність і важливість для всіх і для себе особисто. Цінність безцінної – незалежності нашої єдиної у світі України.

Шкодую, що не пощастило цього дня бути поряд з вами. Зміг вирватися в недовгу відпустку лише в середині серпня, тому поки ще не в Україні. Але останні мегабайти пакету потратив, щоб побачити вражаючий марш справжніх українців. На жаль, смикнув лукавий переглянути ще й виклад дійства від офіціозу… Таки з цим експериментом “дай кретинам владу” треба швидше закінчувати – за країну соромно…

А всіх вас, у кого Україна в серці, ще раз вітаю з цим чудовим святом!

СЛАВА УКРАЇНІ!
ГЕРОЯМ СЛАВА!

Постер © Нікіта Тітов

 

Постер на заставці © Андрій Єрмоленко

Поділитися:

Петро Порошенко привітав українців з Днем Європи

Петро Порошенко

З Днем Європи, дорогі українці!

У Революції Гідності та війні з російським агресором ми захистили своє законне право бути частиною єдиної європейської родини. Підписали та запустили виконання Угоди про асоціацію з ЄС. Створили поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі, відкривши величезний європейський ринок для українських експортерів. Запровадили безвіз. Словом, протягом п’яти років ми добилися безпрецедентного зближення з ЄС.

Рік тому передали цю історію успіху як естафетну паличку іншій команді з надією та вірою у відданість нової влади європейському курсу України. Та, як бачимо, під лежачий камінь вода не тече. Ніби все гладко. Заяви робляться правильні: і про ЄС, і про НАТО. От тільки руху вперед нема. А біг на місці означає поступове сповзання назад, у сферу російського впливу.

Але я переконаний, що це — тимчасові труднощі. Час все і всіх розставить по своїх місцях. Історично Україну з дороги до членства в Євросоюзі та НАТО збити вже неможливо. Бо ця стратегія спирається на потужну суспільну підтримку з боку переважної більшості українських громадян.

Наше майбутнє — в Європейському Союзі, найсильнішому союзі держав на нашій планеті. Вступ до ЄС — це єдино вірний курс розвитку держави і гарантія незалежності, безпеки, територіальної цілісності України і добробуту українців.

Поділитися:

Петро Порошенко привітав Об’єднану Європу з днем народження

Петро Порошенко

«Європа не буде створена одразу, чи відповідно до одного єдиного плану. Вона буде побудована шляхом конкретних досягнень, які спершу створять де-факто солідарність».

Саме таким словами 9 травня 1950 року змальовував майбутню Об’єднану Європу один з її батьків-засновників Роберт Шуман. Знадобляться десятиліття віри і стратегічного бачення, плекання і захисту спільних цінностей та копіткої роботи для того, щоб колишня мрія виросла в найпотужніший континентальний проект.

Цей проект подолав не одне випробування і кожного разу виходив сильнішим. Переконаний, що ЄС з гідністю пройде і нинішні складні випробування, стане ще сильнішим та міцнішим.

Україна завжди була і залишається відданим союзником ЄС в утвердженні наших спільних цінностей, свободи та стабільності, а також у нашій спільній справі з побудови Європи незаперечного авторитету верховенства права, надії на процвітаюче майбутнє для всіх і вільної від територіальних посягань та розподільчих ліній. Щиро вдячні Євросоюзу за незмінну і тверду підтримку як на полях реформ, так і на фронті протидії російській агресії. Майбутнє України в ЄС! Разом ми обов’язково переможемо.

З Днем народження, Європо!

* * *

Europe will not be made at once, nor according to a single master plan of construction, but will be built by concrete achievements, which create de facto solidarity.

It is with this declaration on May 9, 1950, Robert Schuman described a future United Europe. It would take decades of faith and strategic thinking, consolidation and protection of common values as well as a great amount of committed efforts to turn such a dream in the strongest continental project.

This project has overcome a number of trials and challenges but every time it has emerged as much stronger entity. I believe that the EU will pass with dignity through pressing challenges and become stronger and more united.

Ukraine remains a committed ally of the EU in strengthening our common values, freedom and stability, as well as achieving our common objective to build A Europe of the rule of law, democracy, prosperity, which is free of territorial claims and dividing lines. We are grateful to the EU for unwavering and solid support of Ukraine both on the track of reforms and in countering Russian aggression. Future of Ukraine is in the European Union! Together we will prevail.

Happy Birthday, the United Europe!

Поділитися:

Петро Порошенко привітав із днем народження Володимира Балуха

П’ятий Президент України, лідер партії «Європейська Солідарність» Петро Порошенко на своїй сторінці у мережі Facebook привітав із днем народження Володимира Балуха.

«Він не погодився на жодні компроміси, коли йому сказали: здай Україну і вийдеш із в’язниці.

Історія політв’язня Кремля Володимира Балуха – приклад неймовірної сили духу, незламності і справжньої любові до України. За його визволення боролися українці в усьому світі, і для мене особисто було справою честі зробити все, щоб Володимир повернувся додому.

Щиро вітаю з 49-тиріччям, Володимире! Міцного здоров‘я, миру та добра.

Україна боролася, бореться і буде боротися за кожного українця, який залишився в застінках Кремля!»

Джерело

Поділитися:

Петро Порошенко привітав із днем народження журналіста і політв’язня Романа Сущенка (фото)

П’ятий Президент України, лідер партії «Європейська Солідарність» Петро Порошенко на своїй сторінці у мережі Facebook привітав українського журналіста, політв’язня Кремля Романа Сущенка з днем народження:

«Сьогодні святкує день народження український журналіст та політв’язень Роман Сущенко.

Роман та його дружина Анжела для усіх українців і для мене особисто стали прикладом справжньої мужності. Його сильний дух не зламався у кремлівських застінках. Листи, які Роман писав мені з полону, надихали на боротьбу за Україну і за кожного її громадянина.

Справжнє щастя, що 51-ий день народження Роман Сущенко зустрічає вдома. Радію, що це сталося у тому числі і завдяки зусиллям нашої команди.

Бажаю вам, Романе, міцного здоров’я та щасливого життя. Дякую, що у вашому серці була і є Україна».

Джерело

 

 

Поділитися:

Петро Порошенко привітав Ахтема Чийгоза з ювілеєм (фото, відео)

 

14 грудня 55 років святкує Ахтем Чийгоз – український кримськотатарський політик, правозахисник, заступник Голови Меджлісу кримськотатарського народу, народний депутат України з фракції «Європейська Солідарність».

Лідер партії «Європейська Солідарність», п’ятий Президент України Петро Порошенко з дружиною Мариною, колеги та побратими зібралися у кримськотатарському кафе на традиційний плов, щоб привітати ювіляра.

«Ахтем Чийгоз – це великий кримський татарин і великий українець. Ми давно знайомі. Але розкрився Ахтем-ага під час великої боротьби за права кримськотатарського народу з незаконною російською анексією в Криму. Він не тільки сам висловлював свою позицію – він вів і веде за собою цілий народ. Це його слова, що Україна без Криму неможлива. Його тверда позиція припиняє будь-які спроби розміняти Крим на Донбас», – наголосив Петро Порошенко.

Він поділився спогадами про те, як після звільнення з кримського ув’язнення Ахтем Чийгоз з гордістю дістав свій український паспорт, від якого не відмовився під тортурами окупантів.

«У залі урочистих подій він дістав український паспорт і сказав великі слова: «український паспорт – це можливість щось робити для України. Це твоя відповідальність перед українською державою і українським народом». Коли російські окупанти, катуючи Ахтема, хотіли зламати його, запропонувавши йому зрадити свою державу: «Розірви український паспорт – і йди на волю!» Ахтем, будучи справжнім героєм, не зрадив держави і своїм прикладом зараз демонструє поколінням українських патріотів – що таке бути українцем», – зазначив лідер «Європейської Солідарності».

«Останніми днями пішли такі думки серед людей, начебто Революція Гідності програла, і зараз наступає реванш. Йдуть атаки на добровольців, на волонтерів, на військових і на кіборгів. Намагаються принизити кримських татар. Подивіться на Ахтема, він ніколи в житті не втрачав тверду віру в перемогу. Спитайте його зараз – що чекає Путіна – і ви не будете здивовані його відповіддю. Спитайте його зараз, якою буде доля Криму – і він точно скаже, що Крим це Україна, і Україна поверне собі Крим. Моя тверда порада – беріть приклад з Ахтема Чийгоза», – порадив всім Петро Порошенко.

Спеціальний подарунок до цього дня – традиційний кримськотатарський кавовий набір – передали для Ахтема Чийгоза з Бахчисараю.

Ахтем Чийгоз з перших днів російської анексії Кримського півострова очолював акції протесту проти окупаційної влади. За сфабрикованим звинуваченням майже три роки провів в ув’язненні в анексованому Криму. Був звільнений за сприяння Президента Туреччини Ердогана. У 2019 році взяв участь у позачергових виборах до Верховної Ради України у команді Петра Порошенка, був обраний народним депутатом за списком партії «Європейська Солідарність».

 

Джерело

Поділитися:

Зі святом, Арта! Бережи вас Бог!

 

Петро Порошенко

Вітаю «богів війни», воїнів ракетних військ та артилерії зі святом!

Артилерія завжди була головною вогневою силою українського війська і била точно в ціль.

Російські окупанти вже не раз відчули на собі міць наших гармашів.

Гордий за те, що мав честь бути Верховним Головнокомандувачем таких мужніх воїнів.

 


Гліб Бабіч

Коли смерть присяде на бруствер, спитає – “Ну що тут ти?”,
Коли нас, як тісто, місить вогняний вал,
Я не стану смикати Бога – вийду в канал арти.
У піхоти з артою і Богом – зАвжди прямий канал.

Заглушаючи криком в рацію хрипкий голос війни,
Продиктую чарівні цифри, наче магічний код.
Скрипне радіо – “Прийняв. Тримайтеся, пацани”.
Решту слів не почую. Бо знову накрив “приход”.

Оживе на позиції стадо сталевих слонів,
Поверне свої хоботи в сторону наших бід.
І зайде у стволи із клацанням стиснутий божий гнів,
Для швидкої доставки – без декларацій і мит.

Навіть янголи завмерли в небі – як театральний зал,
Небо теж полюбляє сипати – снігом, градом, дощем.
Дочекалися. Наче кулак по всесвіту стукнув залп.
Другий, третій, а потім іще і ще.

А над нами небо луснуло наче віконне скло,
Аж земля підстрибнула, і трохи змінився ландшафт.
Смерть сиділа на бруствері. Більш немає. Змело.
Та зі стиснутих рук повернулася в серце душа.

“Що там, брате? Прийом? – Та все по плюсах, братан!
Так вломили, що вщент. І цілей більше нема!”
Що я ще відповім? Вклоняюсь тобі, Арта!
Не дарма вас кличуть богами. Ой не дарма…

Зі святом, #Арта! Бережи вас Бог!


Алексей Петров

Если на войне за твоей спиной нет пряморукой артиллерии, ты – потенциальный двухсотый. Это аксиома. Не сегодня, так завтра оккупанты пронюхают, что батальон никто не прикрывает, и тогда молись. Но Боги войны всегда были рядом. Наверное, понятие смелые не совсем будет уместно. Скорей, бесстрашные и где-то совершенно безбашенные!

Ленка… Да-да, я не оговорился, хрупкая девушка, умудрялась вытаскивать свою батарею «стодвадцатых» туда, куда нельзя было. Безрассудно это. Неправильно. Так не делают. Но ей было всё равно, правильно это или не правильно. Если со второго залпа она не накрывала цель, то считала это личной трагедией. Если бы на стволах своих минометов она ставила зарубки, там бы не было пустого места. Ещё в начале пятнадцатого о ней ходили легенды.

– Что у вас с минометами?
– Только «васильки».
– А стодвадцатые?
– Откуда?
– Плохо… Кстати, тут девчонка стоит с двумя стодвадцатками за нашей спиной. Такое исполняет…
– В смысле девчонка?
– В прямом… Командир батареи. Россиян как веником подметает. Ближе чем на три километра подойти не могут. Гы-гы… (Ехидный смех). Они, ублюдки вонючие, даже представить не могут, что это баба их тут минусует каждый день…

Филигранная работа наших Ивы, Бронзы, Сарматов, десантника Судака, нацгвардейских Бормана, Волена, Стоматолога, Клинов, Дантиста, Бабушки, Кактуса, Хохла… Помощь соседей справа и слева (30-я бригада… ну вы поняли, парни, да?!) спасли тысячи жизней и мою, наверное, тоже.

Спасибо вам, Боги войны! И с праздником!


Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Гармашів – зі святом!

Аби кожен снаряд та ракета – в ціль.

Прикрийте.
Дістаньте.
Накрийте.

Поділитися:

Свято для кожного, у кого в серці Україна!

Петро Порошенко

Важко навіть уявити, ще 2014 року, коли зелені чоловічки вже окопалися в Криму, Україна відзначала день захисника за російським календарем – 23 лютого.

За п’ять років 14 жовтня вкарбувалося в українську історичну пам’ять. Отже, рішення про нове свято було правильним.

Український народ поважає свою армію і пишається нею. Її боїться агресор. На неї з острахом озираються капітулянти. Вона виставила для них жирні червоні лінії, – і горе тому, хто їх перетне.

Щиро вітаю наших воїнів із Днем захисника України! Слава Україні!

* * *

Сильні, відважні, мужні та вірні – такі сучасні захисники України!

Для всієї України ви – герої. Завдяки вам Україна була, є і буде!


Ірина Геращенко

ДЯКУЄМО! Нашим захисникам і захисницям! За мужність і справжність. Дякуємо, що живі!

… Згадуємо сьогодні кожного і кожну, хто загинув за Україну, й вклоняємося їх пам’яті.
Молимося за поранених і заручників.
Просимо Господа, щоби були звільнені всі полонені та знайдені всі зниклі безвісти.

Надихаємося подвигом живих, хто воював і воює за Україну!

Зі святом захисників і захисниць України!

Дякуємо!!!


Гліб Бабіч

З Днем Захисника України!

Низький уклін вам, побратими! Живим і всім, хто пішов у небо.
Поки ви є – Україна жива!

Низький уклін вам волонтери і всім, хто допомагав нам, – ваш внесок у захист України величезний.

Низький уклін всім, хто підтримував нас, співпереживав і чекав.

Низький уклін тобі, Україно! Країна, за яку варто воювати. І за яку не соромно загинути.

Зустрінемося на Марші в Києві. Вихід з Парку Шевченка о 16:00, приходьте заздалегідь.

Хто не зможе – ви все одно з нами. Ми завжди разом.


Victor Tregubov

Есть разные чувства.

Вот есть, например, чувство, когда от твоей большой родины отрывают кусок (например, твою малую), а ты хрен что можешь сделать.

А есть чувство, когда ты постоянно проверяешь новости о перемещениях техники у границ.

Но есть и чувство, когда новость об этом перемещении вызывает у тебя ироничное ну-ну.

А есть чувство, которое испытываешь при виде своего флага над городом, над которым раньше висело тряпье оккупантов.

А ведь где-то есть еще чувство, когда ты знаешь, что вчерашний оккупант испытывает вот это вот самое первое чувство из списка.

Вот за то, чтобы испытать последнее чувство, можно и всю жизнь потрудиться, нэ?

С праздником, котики.


Николай Ильинов

Не просто так…

Каждый год в Украине более 300 тыс людей умирают от болезней сердца. Умирают просто так: из-за неправильного питания, из-за злоупотребления алкоголем, из-за того, что не уделяют внимания профилактике заболеваний, в конце концов, из-за хреновой медицины, на которую нужно увеличивать финансирование, а не на офис президента.

Каждый год в Украине гибнет в ДТП более 3 тыс человек и более 30 тысяч получают травмы. Гибнут просто так: из-за несоблюдения правил дорожного движения, из-за пьянства за рулем, в конце концов, из-за хреновых дорог, на которые нужно увеличивать финансирование, а не на поддержку предприятий Коломойского.

Каждый год в Украине осуществляется около 5 тысяч умышленных убийств. Убивают просто так: из-за ревности, по пьяни, из-за денег, в конце концов, убивают по причине хреновой работы правоохранительной системы, которую нужно совершенствовать и увеличивать на это финансирование, а не на марафоны и прочие «фишечки» нового преЗедента.

За 5 лет войны погибло около 2,5 тысяч украинских воинов. Погибли НЕ ПРОСТО ТАК, а за то, чтобы на территории Украины люди спокойно жили, строили планы, воспитывали своих детей, в конце концов, чтобы они не умирали от болезней, пьянства, невежества, не убивали друг друга в мирное время, а наоборот задумались о ценности жизни. Возможно это единственные 2500 смертей, которые за последние 5 лет были в нашей стране НЕ ПРОСТО ТАК. Много ли это? Для семей погибших это трагедия, которую нельзя измерить цифрами. А для страны? Это приблизительно в 2 раза меньше, чем за это же время утонуло в реках, озерах и морях страны в мирное время или в 15-20 раз меньше, чем за это же время покончили жизнь самоубийством.

Но этого достаточно было, чтобы сохранить страну, сохранить десятки, а может, и сотни тысяч жизней тем, кого они прикрыли своими спинами. И сегодня один из тех дней, когда хочется вспомнить погибших и просто сказать спасибо живым!

ВСЕ БУДЕТ УКРАИНА!

СЛАВА УКРАИНЕ! ГЕРОЯМ СЛАВА!


Олена Монова

Ангела на плече тем, кто на линии огня.
Ангела за спиной тем, кто не дожил.
Нам всем терпения и веры.
С праздником, Украина.
Мама Божа, дітей своїх бережи.

***
В пятый раз я пишу это, пять лет подряд.
И буду писать до тех пор, пока три слова — на линии огня — не рассыпятся в придорожную пыль, станут лишь памятью и навсегда останутся в прошлом.


Татьяна Худякова

Спасибо тем, кто не отпетлял, не отмазался. Тем, кто боялся, но вставал.
Тем, кто умирал, но возвращался снова.
Тем, на кого всегда не хватает денег.
Тем, кого “туда не посылали”.
Павшим – память.
Живым – шана.
Всем нам – победы!

Увидимся на Марше.


Алексей Петров

День захисника України

Більш ніж свято військових. Цей день – свято майже для всієї країни.
Для кожного, хто все покинув та пішов на війну, захищати свою землю.
Для кожного, хто збирав допомогу армії в тилу. Пік пиріжки для солдат, усіма правдами та неправдами таскав через кордон шоломи та бронежилети, в’язав зимові шкарпетки та ремонтував техніку.

Свято для кожної малечі, що старанно виводила на білому папері “Дякую тобі, солдат, за мир!”, і потім ці малюнки закрили собою стіни тисяч бліндажів та блок-постів, були причеплені всередині башт броньованої техніки, лежали за пластиною броніка.

Свято для наших родин. Вони чекали, вірили, допомагали кожним словом та інтонацією в голосі…

Свято для кожного, у кого в серці Україна! Хто зупинив та допомагав зупинити окупанта!

Шана живим, та вічна пам’ять загиблим…

СЛАВА УКРАЇНІ!

Фото by Anatolii Stepanov


Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Вибачте, сьогодні було багато вражень і багато емоцій. Не вийде у мене зараз гучних слів.

Просто от розумієте? 5 років тому ми були в стані, коли здавалося – бери нас голими руками. А от знайшлися люди, які пішли в армію. Які пішли в добровольчі батальйони. Знайшлися люди, які взялися робити те, що мусив би робити армійській тил, – волонтери. Знайшлися ті, хто фінансував волонтерів.

А ще були звичайні люди – водії, електрики, залізничники, які забезпечували роботу армії. Які під вогнем ремонтували ЛЕПи, тягли інтернет, надавали допомогу пораненим. Були люди, які були небайдужі.

Оце і є захисники. Всі. Життя набагато складніше за бойовик, вправний повар для комбата насправді не менш цінний за досвідченого підривника – ви це знали? Захищати країну – це не тільки стріляти. Потрібно дуже багато супутніх професій. Фахівець тилу… Логіст… Штабний оператор, який щодня перетравлює гігабайти інформації, аби надати її командиру…

Всі потрібні.

З днем захисника України вас. З днем фахівців! З днем небайдужих.

Поділитися:

З Днем народження, наш Президенте!

Ірина Геращенко

Ми познайомилися в 98 році, я була ведучої політичного ток-шоу на телеканалі «Інтер», а Порошенко тоді вперше став нардепом, новим обличчям 😛 , одним з наймолодших в ВР того скликання.

В 2002 він керував виборчою кампанією «Нашої України», опозиція посіла перше місце на парламентських виборах, я ж доєдналася до цієї сильної політичної команди як прес-секретар В. Ющенка.

А потім був жовтень 2003, поїздка НУ в Донецьк, де нашому літаку не давали посадку, ворота аеропорту були заварені, а зала забита тітушками з кастетами та ПТУшниками з плакатами «Путін – наш президент!»… і ПП ламав ворота аеропорту, щоб змогли вийти ми та іноземні посли. Колись я напишу книжку, і там обов’язково буде сторінка про перший після Помаранчевої Революції візит вже президента Ющенка в Москву і про перші його призначення, серед яких були Порошенко та Тимошенко.

А в травні 2014 ПП подзвонив мені відразу після перемоги і попросив стати його уповноваженою з мирного врегулювання на Донбасі. Й під час тієї важкої весни він поїхав вже в захоплений зеленими чоловічками Крим і був єдиним українським політиком, який мчав на наш прикордонний пункт в Ізварине, де вже вольготно, під воплі істеричних тіток, розгулювала гебня.

За роки свого президентства він мав пару тижнів відпустки і мучив свою команду ненормованим графіком, робочими суботами-неділями і безкінечними відрядженнями світом і країною. В нього точно непростий характер, він жорсткий і буває розлюченим. Але я дякую, що п’ять найважчих для країни років могла допомагати там, де було можливо і потрібно. Й за те, що члени команди мають право голосу, а не сприймаються лише як «100% свої люди», це теж важливо.

Я пам’ятаю Армію в 14 і зараз, дипломатичний фронт в 14 і потім. ПП вдалося сформувати антипутінську коаліцію в світі та бити ворога на всіх майданчиках і фронтах. Він, як і всі ми, дуже любить перемоги, але, на відміну від багатьох, вміє гідно приймати поразки. Він сильний.

У нього не найлегший рік в житті. Але точно не найгірший, бо поряд чудова родина, команда, об’єднана ідеологією, і мрія – стати депутатом Європейського парламенту. Хороша стратегічна мрія. Бажаю її здійснення 🙂


Тарас Чорновіл

З Днем народження, справжній Президенте України!

До речі, уродини Петро Олексійович зустрічатиме не вдома, а на засіданні високого рівня в польському Сопоті, де спробує хоч трохи мінімізувати катастрофічні наслідки “дипломатії” свого тупого наступника…

І ще одне. Наш Президент (той, що з великої літери, а не це зелене непорозуміння) молодший від мене на понад рік. Це можна було розгледіти ще кілька років назад. Але за ці роки президентства його голову щедро посріблила сивина. Що ж, одні йдуть до влади, щоб золотити кишені, інші жертвувати собою та вкривати скроні сріблом. Я гордий, що лідер, до команди якого маю честь себе зачисляти, виявився саме з когорти тих других, які завжди в меншості – чесних, патріотичних і самовідданих.

Успіхів Вам, пане Президенте, а ще хоч трошки миру й спокою в цій збожеволілій країні.


Юрий Бирюков

Спасибо. Вот именно так, спасибо, а не “с днем рождения”.

Спасибо за этот год Вашей жизни. Во время которого Вы снова не отступали и не сдавались, как и в предыдущие годы. И не отступили. И не сдались.

Спасибо за то, что не было стыдно. За то, что не было противно. За то, что не было страшно. За то, что служили Украине и ее народу. За то, что не сломались.

Спасибо. И с днем рождения, мой Президент!

Фото © Алиса Бирюкова


Varvara Bernat

Вітаю Президента України вільної, України гордої, України європейської!

Низький уклін за епоху поступу вперед і зміцнення потенціалу держави на всіх рівнях.

Дай, Боже, Вам здоров’я і радості в колі люблячої родини і гідних людей, здатних бути вдячними і відданими.

Многая літа, мій Президенте!


Валерій Прозапас

Навіть якщо б Порох не зробив нічого крім надати можливість у строю на Хрещатику в День Незалежності відповісти “Героям Слава!” на військове вітання Головкома ЗСУ, мабуть, тільки за це я був ви йому вдячний, бо десятиліттями навіть уявити собі таке було важко.

Але його зусиллями зроблено набагато більше, в тому числі і такого, про що мріяли століттями, і що стане видно лише з відстані пройденого часу.

Така доля державника, яку він обрав та не розміняв на роль “рубахі-парня” в пошуках дешевої популярності.

За цю позицію його цінують українці з державницьким менталітетом, поважають в світі та ненавидять в Кремлі.

А День народження – то особисте, просто зайвий привід отримати підтримку однодумців та вдячність тих, хто на неї здатний.

Маю честь приєднатися до всіх привітань 🙂


Олена Монова

Я много лет поздравляла словами.
Такими, что за мной потом бегали разнообразные мизерабли с горящими хвостами.

А сегодня вместо слов будет гифка.
Потому что Филл – чортов гений.

С днем рождения, Президент.

Для тех кто, в танке: написание слова Президент с заглавной буквы как бы намекает, кого конкретно я поздравляю 🙂


Татьяна Худякова

Петр Алексеевич, с безднем!

Вам не хватило самой малости – народа, который умеет не прое*ывать все полимеры и учиться на своих ошибках.

Скоро зеленого понесут на палке по Майдану адепты доллара по 8 и бесплатного всего остального.

А вы, Петр Алексеевич, далеко не уезжайте, вам потом снова это все разгребать.

Тримайтеся поруч, i дякую вам за цi 5 рокiв перемог, поразок, але нiколи не сорому.


Vasyl Skorobohach

Гарний день, щоб озирнутися на зроблене.
Це була славна битва… хоч для багатьох вона стала останньою.

Гарний день, щоб відчути підтримку мільйонів братів і сестер по зброї.
Вони тримають свою ділянку лінії вогню зі спокійним серцем, доки Ви тримаєте свою.

Гарний день, щоб дати волю мріям про Перемогу
Попереду ще багато славних битв, які загартують Україну.

З Днем народження, Петро Порошенко!


Алексей Петров

З Днем народження, пане Президенте України!

Дякую Вам, Петре Олексійовичу, за все, що ви особисто зробили для України в той час, коли ми усі стояли біля прірви!

Нехай завжди Бог оберігає вас та вашу родину!

Слава Україні!

Слава нації!


Ольга Печеніжська

Вітаю, мій Президенте!

Дякую, мій Президенте!
За врятовану Україну.
За гордість називатись українкою.
За реанімовану з мертвих і відроджену армію.
За суб’єктність держави.
За Мову і Віру, як невід’ємні атрибути Незалежності.
За створену антипутінську коаліцію, що хай би як, але завдає свої нищівні удари.
За незламну впевненість в те, що сильній і вільній Україні – бути – попри всі тимчасові негаразди.

В надважкий час, коли, здавалось, крах неминучий, Ви взяли на себе відповідальність.
Ви змогли. Ми зможемо.

ПиСи: і велика подяка за найсмачніші в світі солодощі – як же без цього! 🙂


Дмитро “Калинчук” Вовнянко

З Днем народження, Президенте!

Один відомий письменник (далеко не порохобот) якось ще до виборів в розмові мені зізнався, що протягом останніх п’яти років жити йому стало справді краще. Справа не в грошах – їх заробляти він навчився задовго до Революції Гідності. Справа – у відчуттях. Зник страх. Стало зрозуміло, що Україна нарешті твердо рухається в правильному напрямку. Що вибору між цивілізацією і Москвою більше нема, і загроза потрапити в обійми Москви – в минулому.

Як показало життя, заспокоюватися було зарано. Обійми Москви нині знову постали перед нами у всій своїй потворній привабливості – від пафосних імперських парадів до балалаєчно-часниково-видрижечного «а ти мєня уважаєш?!» Проти тих, хто захищав Одесу від захоплення ватниками, порушують кримінальні справи. Генералів, що їх звинувачують у Іловайській катастрофі, роблять керівниками Генштабу. Блокують децентралізацію. Знищили парламентаризм. У наших громадян, що живуть на прифронтових територіях серце зупиняється від перспективи «розведення військ» – читай, від загрози, що терористи приходитимуть в їх дім зі зброєю безкарно.

А лише півроку тому я бачив зовсім інше. Я бачив Асоціацію Україна-ЄС. Я бачив людей, які оцінили переваги безвізу. Я бачив, як військо перевдягалося у форму «укропіксель», у фліски та у берці на мембрані, бачив, як армія отримувала тисячі одиниць техніки та безпілотники, яких раніше не було. Я бачив, як Україна на 7 пунктів покращила показник корумпованості по Transparency. Бачив, як Україна увійшла до першої п’ятірки експортерів харчів до ЄС. Ми не купували газ у Москви, і Москва нам стала винна за газ, а не навпаки. Я бачив, як в Україну зайшли Ryanair та IKEA. Як експорт України до країн ЄС зріс до 42% від загального. Я бачив, як ще живі повстанці УПА стали учасниками бойових дій, а українське військо почало вітатися «Слава Україні! Героям слава!». Я бачив, як Україна здобула власну помісну Церкву, визнану світовим православ’ям, – те, що називали нездійсненим і нереальним. Я бачив Е-декларування, «ProZorro», скасування печаток, відкриття електронних реєстрів майнових прав. В рейтингу Doing Business Україна піднялася до 71 місця. Я бачив, як частка української мови на радіо і телебаченні зросла до 75%, і як разюче побільшала кількість нових книжок українською мовою. З’явилося якісне українське кіно. Я бачив школи і дитсадки, які будували в селах, де запрацювала децентралізація. Я бачив…

Я бачив, як країна іде в правильному напрямку – напрямку реформ. В напрямку на Захід. До цивілізації. Геть від совка і бражко-газової імперії «Третього Риму». Я бачив блискучі перспективи в майбутньому. Це були дивовижні п’ять років.

Можна довго сперечатися щодо ролі особистості в історії. Але якось так постійно складається, що Франція з Бонапартом – це одне, а з Бріаном – дещо інше. Є різниця між Британією з Тетчер і Британією з Джонсоном. І вже точно є різниця між Україною з Порошенком і Україною… з Януковичем? З Ющенко? З Кучмою? Безумовно є. У випадку України – особливо. За Порошенка Україна мала децентралізацію, безвіз, Томос та нову армію. А до Порошенка?

У нашій країні все дуже персоніфіковано – політика, бізнес, громадське життя. Від лідера у нас залежить дуже багато. Тому подобається нам це чи ні, але з одним лідером Україна йде шляхом реформ (а не казок), а з іншим вона йде шляхом деградації (а не казок – казок не існує). З Порошенком Україна йшла шляхом реформ. І це його, і в першу чергу – його заслуга.

У день народження Петра Порошенка хочеться йому просто подякувати. Дякую вам, пане Президенте. Дякую, що дали змогу трошечки пожити в Україні сподівань, надій і світлих перспектив. Все мине, громадськість, яка мріє про президента-чародія, переконається, чарівників не існує. Не існує гарних керівників – існують ефективні керівники. Час все розставить на свої місця. Пам’ять про часи, коли Україна рухалася в правильному напрямку, залишиться. І Україна знову повернеться на правильні рейки. Це теж буде заслугою президента Петра Порошенка.

З Днем народження, президенте!


Журавель Юрій

Це Він отримав від мене найбільше критики і гідно витримав її, це Він миттєво відреагував на мій заклик додати драйву і додав його разом з дісторшеном, це Він перший поповнив свою бібліотеку моєю книгою ЗНАЙ НАШИХ.

Це мій ПРЕЗИДЕНТ, з яким я вперше в житті відчув себе частиною України, як держави!

З Днем народження, пане Президенте!

За єдине ціле – за Україну, за герб, за прапор і за президента не шкодуватиму ні сил, ні життя!

Слава Україні!


Олександр Погребиський

Петре Олексійовичу, ми з вами не близькі друзі, але якщо порівняти наші ідеологічні спрямування та цілі, ми з вами побратими.

Петре Олексійовичу, дякую за ту планку, на яку ви підняли нашу дипломатію, нашу армію, адже це найголовніші функції вашого президентства.

Дякую за те, що ви не здаєтесь навіть після програшу на виборах, бо якби там не було, країна в нас одна!

З днем народження вас!
Натхнення вам!

Ми поруч.


Гліб Бабіч

Вперта Історія не буде нікого питати, коли розставить все на свої місця.

Вона не буде слухати, що про кого говорили, навіть якщо говорили, зриваючись на крик. Вона відокремить факти від домислів, а сказане від зробленого.
І те, що залишилося, запише в підручники.

Кожен запам’ятовує щось важливе. Щось справжнє.
Я запам’ятаю Катеринівку. Нещодавно взяту нами під контроль Катеринівку.
І то, як я виводив його до хлопців на точку в 800 метрах від ворога. І як він перевищив вдвічі всі ліміти “часу ризику”. І на ВОПі, і на зустрічі з мешканцями, на відстані в 1000.
Як поводився і що говорив.

Є речі, які не можна зіграти. Вони або є, або немає.
Якщо ти справжній – це видно. І мені це було видно. І всім було видно.

З Днем народження, Верховний!


Владіслава Діденко

Порохоботом бути складно. Ти мусиш розбиратися в історії, економіці, грамотно писати, і, бажано, знати іноземні мови.

Порохобот – це не про політичну силу. Це про Україну. Це про віру не в месію та холодильник, а про те, що головний ворог у Кремлі, нашій боротьбі не одне століття, і ліпше ми передамо своїм внукам меча, аніж кайдани.

Порохобот – це коли за вдячність своєму Президенту дорікають люди, що репостять вірша про маму ріму.

Порохоботом бути втомлює. Ти мусиш постійно відбиватися від нападів зрадофілів, русофілів та зелефанів, які один до одного чомусь дуже лояльні. Ти завжди повинен чути питання “Хто убив Гандзюк”, але не маєш права у відповідь запитати: “Хто убив Тимчука і Комарова?”. Тому що опонент вже не пам’ятає, хто це.

Це постійний супротив пропаганді та інтелектуальна праця.

Порохобот – це бути в меншості. Але у такій, яка нікому не продасться, нікуди не дінеться і в більшості своїй складається із найкращих людей.

Порохобот – це тоді, коли багато хто соромиться свого вибору через 100 днів, не пошкодувати щодо свого жодного разу протягом п’яти років.

Путч так путч, Петре Олексійовичу! Лупайте сю скалу, а ми будемо тилом.

Многая Вам літа і з Днем народження!

 

Фото на заставці © Михайло Палінчак

Поділитися:

З Днем Піхоти тебе, свята Піхото!

Петро Порошенко

Шановні воїни-піхотинці!

Дорогі ветерани!

Щиро вітаю вас із професійним святом – Днем піхоти.

Сьогодні ми вперше на державному рівні вітаємо справжніх «трударів» війни – українських піхотинців.

Саме вони складають основу бойової могутності Сухопутних військ Збройних Сил України та є славою українського війська. Саме вони, загартовані в боях із російським агресором, щоденно демонструють стійкість, непереможний характер, відвагу та мужність, доводячи, що немає такої сили, яка може здолати їх волю до перемоги. Саме на піхоту війна покладає найбільші навантаження, а на долю воїнів-піхотинців лягає найважчий тягар бойових дій та військового побуту.

Завдяки наполегливій, самовідданій службі військовослужбовців-піхотинців механізовані, мотопіхотні та гірсько-штурмові військові частини та підрозділи стали потужною силою, яка поєднує в собі професійну майстерність, високий моральний дух особового складу та сучасне озброєння і техніку.

Щиро дякую вам за сумлінне виконання конституційного обов’язку, героїзм та самопожертву, виявлені під час захисту незалежності та територіальної цілісності України.

У цей день ми схиляємо голови перед пам’яттю героїв, які віддали своє життя за нашу благословенну українську землю. Вічна їм слава!

Вірю, що ваша готовність до негайного виконання завдань, спрямованих на захист незалежності та територіальної цілісності рідної землі й надалі залишатимуться могутнім гарантом обороноздатності нашої держави.

Бажаю вам і вашим родинам міцного здоров’я, щастя й добробуту та нових звершень в ім’я нашої перемоги.

Слава воїнам-піхотинцям!

Слава У країні!


Гліб Бабіч

Піхота ніколи не спить.

Піхота нікого не боїться.
Іноді зубного лікаря та слів “ти не влучив”.

Піхоті завжди не вистачає боєприпасів, кави, сигарет і часу на сон.
Але для ворога БК завжди чомусь вистачає. А сигарети та запашна кава завжди знаходяться для гостей.
А для сну завжди є чарівне слово “потім”.

Піхота ніколи не копає – вона творить прекрасне.
Якщо будуть копати ще один тунель під Ла-Маншем, цілком вистачить одного піхотного батальйону, десяти днів, поставленого завдання, кави та сигарет.

Для піхоти немає нічого неможливого. Вона спочатку виконує завдання, а потім перекурює і, мружачись на сонечко, слухає, що “зробити це було в принципі неможливо”. І рже.

Для простих людей мороз за -25, спека за +40, вода по пояс і ураганний вітер – стихійні лиха. Для піхоти – просто спосіб життя.

Піхота знає толк в чуді. Воскресати з моторошного вогню – для неї звичайна практика. А ходити по воді – взагалі не питання. Потрібен тільки хороший дощ, або щоб сніг танув.

Своїм піхота завжди відповідає “так”. Ворогові – завжди “ні”.

Армія – це зброя. А піхота – одночасно його основа та вістря.
Піхота – це щит і меч одночасно.

Піхота не виживає. Піхота просто живе там, де більше ніхто не зможе.

Піхота знає смерть особисто. Тому дуже любить життя.

Піхота знає головне – до будь-якої мети можна дійти. Крок за кроком. Плазом. Іноді по сантиметру. Але дійти. Навіть якщо тобі сильно заважають.

Піхота бачить самий виворіт реальності та не втрачає оптимізму.

Поки є піхота – є все.

Краще слів “Ніхто крім нас” можуть бути тільки слова піхоти “Завжди ми!”

З Днем Піхоти тебе – свята піхота.

Фото Вячеслав Скоряк


Віталій Гайдукевич

Що ближче довбаний червень, то більше сум за те, що не встигли зробити, і вже не дадуть.

Але сьогодні таки день святковий, тому про хороше – сьогодні день піхоти.
Ні, навіть так – П І Х О Т И!

Раніше піхота була що байстрюченя – їх найбільше, а вони, бідосі, не мали ані персонального берету, ані знаку, ані якоїсь крихти уваги на тлі звичних реверансів спецпризначенцям, десанту і морпіхам…

Але прийшла війна, і піхота довела, що вони вміють. Практично все. Воювати, вбивати, бідкатися, чудити фронтовий побут так, що окремим тиловим не снилося, сумувати за рідними, геройські повертатись додому і, на жаль, геройські гинути. Вони творять самі про себе легенди, які стають мемами, анекдотами, книжками…

І приємно, що тепер піхота не щось аморфнобезлике, а брендоване та горде – в беретах вигорілого степу, із гренадою та схрещеними козацькими самопалами і блакитним військовим тризубом на рукаві…

А далі по суті питання доповідає Мартин Брест.


Мартин Брест

#ПесниНародовАТО

День Пехоты – как он был от нас далек,
Как начпрод, отдавший лишний сухпаек.
Были берцы – от легпром, “Талан-Ромны”,
Из мембраны, а точнее – из кирзы.

Этот день Пехооотыыы
Порохом пропаааах 😆
Это праааазднииик,
Но с лопатою в руках.
Это раааадооость –
На комбрига не попааааасть.
День Пехоты,
День Пехоты,
День Пехоооотыыыы!

Дни и ночи – на курортных берегах,
Под Донецком, на зеленках и мостах.
Дни и ночи – олл-инклюзив ООэС,
Кроме кофе, кофе нужен позарез.

Этот день Пехооотыыы
Порохом пропаааах 😆
Это праааазднииик,
Но с лопатою в руках.
Это раааадооость –
На комбрига не попааааасть.
День Пехоты,
День Пехоты,
День Пехоооотыыыы!

Здравствуй, мама, возвратились мы не все,
Мы бригаду потеряли на войне.
Но пехота прокопала весь Донбасс –
Хай теперь не обижается на нас…

Этот день Пехооотыыы
Порохом пропаааах 😆
Это праааазднииик,
Но с лопатою в руках.
Это раааадооость –
С “покемона” и попааааасть.
День Пехоты,
День Пехоты,
День Пехоооотыыыы!

С наступающим, Infantry 😆

 

* * *

Мало кто знает, но беретный знак пехоты придумал зампотех мотопехотного батальона по итогам залетов обычной мотопехотной роты.

Мне этот знак откровенно нравится, и вот почему:

1. Круг. Круг обозначает колесо ЗиЛа, которое было темной донбасской ночью аккуратно скручено с грузовика РМТЗ и установлено на такой же грузовик мотопехотной роты с обещанием непременно вернуть “потом”. “Потом” наступит после победы. Залет.

2. Левое ружжо. Некоторым кажется, что ружья одинаковы, но это не так, у них разные номера, причем левое ружье числится в “відомості закріплення зброї”, а правое – нет.
Левое ружье провтыкал аватар и планокур Минус осенью пятнадцатого в Прохоровке, когда его поставили охранять штаб батальона. Чтоб никто наш штаб не украл. Минус накурился и залез на дерево, а когда попустило, ружжа уже не было. Минус не знал, что ружжо забрали мы от греха подальше. Залет.

3. Правое ружжо. Когда Минус понял, что провтыкал зброю, он резко протрезвел и ушел в ночь. Вернулся под утро, грязный, почему-то мокрый, но счастливый и с ружьем. Это ружье в батальоне никогда не числилось, а выдавать, где он его взял, Минус отказывался наотрез. Это залет.

4. Бонба. Бонба символізує собоє палаючу та взрывную звиздюлину, которую зампотех обычного мотопехотного батальона вкатит утром командиру роты за все происшедшее.

Но все закончится хорошо – это же армия 😛 .

* * *

Копать.

– Бажаю здоров’я, товарищі десантники!
– Баааажаю здоров’я, товарищ генерал!
– Поздоровляю вас з професійним святом – Днем ДШВ!
– Аааааа!!!

От смотри, бро, у них у всех есть своя аббри… абре… у них є свої скорочення. Десант – ДШВ. Морська піхота – МП чи “морпєхі”. Спецназеры – ССО. Нацики – НГУ.

– Бажаю здоров’я, товарищі морпєхі!
– Баааажаю здоров’я, товарищ генерал!
– Поздоровляю вас з професійним святом – Днем морської піхоти!
– Ааааааа!!!

В десант попасть нелегко – отбор, элита, навантаження, фізичні вправи, прыжки с парашютом. В морпехи тоже – рейд, экзамен на берет, снова фізичні вправи і знову, зачем-то, выбрасывание людей из вертолета с куском белого шелка на верёвочках.

– Бажаю здоров’я, товарищі спецпризначенці!
– Бажаю здоров’я, товарищ командир.
– Поздоровляю вас з професійним святом – Днем ССО!
– Ага, ура-ура.

Q-курс отбора в ССО долгий, утомительный, почти запредельный, тяжелый. Я очень уважаю парней, которые прошли его и стали нашими special forces, позвякивающими при ходьбе и никогда не фоткающимися даже для семейного альбома 😎

– Бажаю здоров’я, товариші піхотинці!
– Бажаю-бажаю!
– Поздоровляю вас з професійним святом – Днем піхоти!
– Подякували!

У пехоты нема аббревиатур – она даже не знает, шо это такое. Пехота не прыгает с парашютом – она не понимает, почему хорошего человека тре выбрасывать из вертолета та ще й з інвентарним майном. Пехота не шарит, зачем это “тихо прийшов – тихо пішооов” – она громко, со ржачем, грохотом, матами и ревом “бэх” спускается с холма и перееб…

Короче. Пехота примет тебя любым – и оденет, обует, накормит тушлом, научит копать, заряжать, стрелять и даже попадать, копать, решать нерешаемое и рожать нерожаемое, копать, носить, грузить, воевать, знать, уметь и гордиться самым большим, самым неизвестным, самым древним и самым лучшим видом войск.

И копать 😆


 

Поділитися:

Зі святом твого Війська, Україно!

Алексей Петров

Кто бы ещё десять лет назад сказал, что нам придётся воевать, я бы покрутил пальцем у виска и посоветовал обратиться к врачу. Но поговорка «Хочешь мира, готовься к войне» решила оттанцевать свою правдивость на земле вчера ещё мирной, гостеприимной, солнечной и беззаботной Украины.

«Братские» оккупанты все рассчитали правильно. Как учили в академиях. Их агенты влияния в высоких украинских кабинетах постепенно отрезали кусочки от некогда мощной армии, пока она не стала номинальной. Условной. Теоретической. Армией на бумаге. Армией для ежегодного парада. Армией в железных касках, но с очень красивыми фуражками. Да и зачем на парадах каски? Даже очень современные… Правильно. Незачем.

И когда всё было готово, Россия привычно ударила в спину. Всадила нож по самую наборную ручку, сделанную где-то в лагере под Кандалакшей. Провернула финку и отошла в сторону, дабы насладиться картиной. Как будем умирать истекая кровью. Но…

Я могу сейчас написать много пафосных слов про дух предков, который бьет боевыми барабанами Святослава у нас в генах (написал всё-таки), но для меня так и останется загадкой феномен украинской армии. Откуда взялась? Как?.. Кааааак дрыщи-ботаники, которые вчера при виде мухи падали в обморок, сегодня стали героями. Прижавшись щекой к прикладу «покемона», сцепив от ярости зубы вдавливали спусковой крючок. Так, что аж палец немел.

По лестнице, ведущей вверх уходили навсегда с поля боя, едва успев мысленно попрощаться с мамой, которая ещё вчера без шапки на улицу не выпускала. На смену им пришли другие и так же яростно минусовали орду. Вгрызались в землю Саур-могилы. Держали терминалы Донецкого и Луганского аэропортов. Как заведённые, через не могу таскали снаряды к гаубицам под Дебальцево…

Пока махровые полковники, которые всю свою никчемную жизнь молились на звёзды на своих погонах, пересчитывая их ежедневно, оставались на диванах (не можем, не учили, опыта нет), пацаны-сержанты брали под своё командование БОЕВЫЕ взводы и роты. Кто их этому учил? Как так получилось? Откуда взялась армия, которой не было? Каким образом в мозгу сотен тысяч украинцев включилась та самая команда, и вчерашние слесари, диджеи, банкиры и художники, не задумываясь, взяли в руки оружие?..

Прошло всего пять лет. Почти прошло. И сейчас в Украине, которая как и несколько лет назад стоит перед выбором – драться или сгинуть навсегда, уже есть АРМИЯ. Настоящая. С колоссальным боевым опытом. Злая армия. Готовая драться до последнего за мирный сон мальчишки из соседнего дома, имени которого солдаты даже не знают…

Не совсем праздничный пост получился. Вернее совсем непраздничный, но День Збройних Сил України – свято особливе. З сумом в очах, спогадами про загиблих від рук російських окупантів друзів та розумінням того, що останній бій з ордою ще попереду!

Але… Все ж такі вітаю зі святом тебе Україна! Святом твого війська! Святом твоїх солдат!


Олександр Дедюхін

Когда Моисей пришел к фараону и сказал: “let my people go”, фараон презрительно фыркнул и подумал про себя: “Я, Рамзес ІІ, величайший правитель в мире, моя держава на трех континентах, никак не могу слушать этих козопасов, придуманных в австро-венгерском генштабе! Да кто они вообще такие? Нищие! Нет! Никуда не пущу! У меня самая могучая армия! Никаких майданов! Вон с глаз моих, и больше работать во славу мою, великого египетского Пуйла!”, – потом приказал уйти подальше с глаз.
«Добре, – відповів Моїсей. – Якось з Божою допомогою розберемось».

И разобрались. Фараон потонул в море, а євреї згодом почали розбудовувати свою державу і зараз мають одну з найсильніших армій у світі.

Гриценки, тимошенки и януковичи украинскую армию распродавали и уничтожали. Поэтому в 14-м году, азиатский сцарь Пуйло рассчитывал, что с помощью местных коллаборационистов он легко сомнет нас и увеличит свою империю. Но с Божьей помощью, навалившись на него гуртом, мы смогли остановить орду. А потом мы не стали ждать тысячи лет. У нас не было этого времени. У нас были лишь месяцы и Главнокомандующий, который твердо и решительно сказал Пуйлу: «Let my people go».

Теперь у нас есть АРМИЯ, завдяки якій ми можемо спати і жити спокійно. Неважливо, які місця в яких рейтингах вона займає. Вона – найкраща. Завдяки їй московський сцарь вже неодноразово вкусив сам себе за причинне місце, і рано чи пізно буде мати довгії літа у в’язниці.

А моя земля буде квітнути під мирним небом завдяки Збройним Силам України, день яких я сьогодні щиро святкую, і за які щодня істово молюся. Дякую Вам, воїни!

Поділитися:

Зі святом, Українська Арміє!

Алексей Петров

Мы были солдатами… Всегда. В детских мечтах, фильмах, юношеских грёзах. Даже в реалиях были. В рассказах, но в виде лапши на уши друзьям.

Из армии, тобто срочной службы, зачем-то привезли форму. Выцветшую на солнце афганку, в которой потом бегали на рыбалку. А что, удобно же?! И парадную форму, которая до сих пор висит в шифоньере, тускло улыбаясь значками. Китель, брюки и рубашка каждый год почему-то уменьшались в размерах, но все равно были дороги твоему сердцу. А уж потускневшие фото и подавно. Там какой-то чувак улыбается тебе. Кстати, ровесник твоей дочери. Так и старели… С тесным кителем на плечах.

А потом пришла война. И мы вдруг стали бойцами… Не сразу, конечно. Постепенно. Если судьба позволила, и ты остался жив. Ну хотя бы сегодня. Ведь одно маленькое СЕЕЕЕГОООООДНЯЯЯ… – это столько много. Ты просыпаешься утром. О, б*дь, живой! Ночью нюхал пол. Метался как мышь с постели в укрытие и матюкал себя на чем свет стоит за то, что забыл автомат возле кровати. Всё-таки живой? Повезло.

Глаза продрал и сразу же звонишь домой! Нет, не для того, чтобы доложить о том, что утром проснулся сам, а не поп разбудил ресницы. Ты звонишь для того, чтобы услышать то, что тебя заставляет жить. Их голоса. Матери, жены, дочери…

Когда у меня спрашивают «А какие у тебя планы на отпуск?», я сразу посылаю нах! Война отучила загадывать больше чем на пять минут вперёд. И так нам жить всегда. С теми снами. Звуками. Правилами. Голосами. Запахами. И лицами погибших ребят…

С нашим Днём, УКРАИНСКАЯ АРМИЯ! Устояли тогда, выстоим и сейчас!

P.S. Героическая фотка. Ноябрь 2014 года. Окраина Авдеевки. Наш ВОП 3703. Джек, Белый и я. Пацаны… А чуть выше висит наш беспилотник.


Роман Доник

Армія, зі святом!

Сьогодні найважливіше свято України на поточний час. Подобається чи не подобається, але все наше життя, життя кожного з нас, залежить від ЗСУ. Незалежність у нас дуже умовна, якщо ми за неї 300 років воюємо, та тільки зараз з’явилася надія на Перемогу. І як не крути, але цю Перемогу видобуватимуть ЗСУ. Так, із суміжниками з інших відомств, так, за дипломатичними столами, але основне навантаження все таки на армію.

І тільки усвідомлення цього свята, як найважливішого, дасть нам гарантію, що ми більше ніколи не потрапимо під російську окупацію. Або якусь іншу.

Зі святом Збройних сил!

Величезне людське спасибі всім причетним до ЗСУ.


Светлана Любовникова

23 года считай, а то и больше,Армию планомерно и упорно, тихо и по-подлому гнобили, а ни хрена, – она есть! А будет такая…, что уух..!

За эти несколько лет мы узнали, КАКИЕ они, наши мужчины. Защитники.
НАШИ.

Как невыносима боль утраты, сколько слез… и преклоненные колени при прощании навсегда…

Узнали, что такое ярость и гордость. И единство. И доброта. И честь, и отвага. И предательство.И свой-чужой. Сколько среди нас Героев, уже легенд современной истории Украины, здесь, сейчас, среди нас…
Много чего узнали, не из книг и киношек, из жизни.

И как помогали всей страной все, кому было не все равно. Все – женщины, дети, старики, кто как мог…

Зі Святом!

Вдячні всім живим.
Вічна пам’ять і вічна пошана загиблим.
Вічна вдячність.

Ми горді бути вашими співвітчизниками.
Будьте нам тільки ЖИВІ!
Янгола-Охоронця вам за спину.

Слава Збройним Силам України!
Ви є у нас,а ми – у вас!

Картина Олега Шупляка


Serg Marco

Когда начал писать это поздравление, вдруг понял, что в Украине столько людей, которых сегодня хотелось бы увидеть и обнять, что всех и не упомнишь.

Барсуки Сухаревского в пыльных полях Приазовья, целые города, накопаные в земле, и торчащие из капониров стволы БМП, еноты Курача и вереница БТРов, движущаяся вдаль, мишки Адама, крутящие карусели на полигоне, люди, подчинившие злобных стальных зверей, спецура Редута, мерно шагающая по посадке, и другие, десятки, сотни, образы, воспоминания…

Армия давно перестала быть какой-то абстрактной силой, она приобрела лицо людей, эту силу олицетворяющих.

Спасибо вам, спасибо за то, что делаете и делали. В нашей стране вы – единственные, кто заслужили безоговорочную поддержку народа и притом заслужено.

С днем ВСУ, воины!

Рад, что имею честь вас знать!


Іван Виговський

За останні роки армія перетворилась із інституції, над якою всі насміхались, в інституцію, яку поважають, якій довіряють і на яку покладають надію.

Дякую Президенту та всім причетним політикам.

Дякую кожному офіцеру, солдату та чесному волонтеру.

Зі святом, Українська Арміє!!!

 


Юрий Бирюков

Можно написать слова. Такие вот маленькие буквочки сложить в красивые слова.

Вспомнить и поклониться каждому, каждому-каждому.
Вспомнить друзей, живых и уже ушедших от нас.
Вспомнить героев.
Всех, всех-всех. От простого солдата, смешного и невероятного, в шлепках и шортах, таскавшего 120-мм мины к миномету. И до Героев, ставших примерами и легендами.

Можно сыпать буквочки, как сейчас градом сыпятся слезы. Каждый раз, когда смотришь этот ролик сердцем.
Не глазами. Не умом. Сердцем.

Армия. С праздником.
И спасибо вам. Всем вам.


Олена Монова

Вам сьогодні напишуть багато гарних і правильних слів.

Я напишу просто — повертайтеся всі.

І дякую, що я можу це написати зараз.

P.S. Фото Дмитра Муравського


Валерій Прозапас

Збройні Сили вже існували тоді, коли Україна не була державою, і вони билися за неї полками Хмельницького, Богуна, Кривоноса, Виговського, армією Мазепи, підрозділами УНР, стрільцями Коновальця та сотнями Шухевича.

Нам випало побачити результат цієї боротьби.
Результат того, що завжди знаходився той, хто не здавався попри поразки, невдачі та зради, хто вірив і бився за те, щоби колись святкувався день Українського Війська Української Держави.

Цю мрію поколінь треба цінувати, занадто високою ціною вона здійснилася.
І сьогоднішній ворог намагатиметься знову її знищити, як завжди не в бою, а підлістю та підкупом, залякуванням та дезінформацією, гібридно.

Нарешті нам є що йому протиставити – ЗСУ гарант існування нації.

Зі святом вас.


Victor Tregubov

Я обычно как-то больше воспринимаю 14-е октября как свой праздник. Козацкие предки тому виной, не иначе.

Однако же.

У меня есть фляжка от сослуживцев, а на фляжке написано “Стоявшему у истоков”. Трехгрошовый сувенир. Но если я доживу до преклонных лет, надеюсь, будет дороже многих других наград.

Мы сейчас все стоим у истоков. У истоков новой украинской церкви. У истоков новой украинской культуры. У истоков новой украинской инфраструктуры, энергетики, сервиса.
(исток новой украинской экономики еще не пробился, но мы работаем над этим)

Так вот, все эти истоки сейчас, и здесь нельзя не согласиться с ПП (отсюда можно начинать бомбить, да), –  небольшой исток украинской армии.

Маленький такой еще, хоть и многочисленный.

Наша армия – подросток. Чтобы она повзрослела, нам нужны не только новая техника и новое финансирование, но и принципиально новое военное образование, и новая структура снабжения. Это титаническая работа. Сейчас она скорее фрагментарная, чем системная – голых-босых-голодных накормили вкусным, одели в теплое, обули в неплохое и заселяют по новым общагам. Впереди еще куча задач, куча пробивания стен головой (порой осознание, что пробили не те – так у всех бывало, это естественно), куча решений нерешаемых проблем.

Но этот подросток такой своре кинзы дал…

Мне страшно. Мне каждый день страшно, потому что я понимаю, что до победы (больше над собой) и построения действительно крутой армии нам годы работы, и что в течение этих лет хватит лишь одного предательства или глупости, чтобы многое пришлось начинать с начала. Стараюсь использовать этот страх, как мотивирующую силу.

Но, как говорил один замечательный телегерой, мы все еще летим. Это немного, но этого достаточно.

С праздником!


Віталій Гайдукевич

Відкрив телефон – десятки номерів, десятки вже славних імен. Одні – вже легенди, інших широкий загал знає менше, але то сталеві люди – кожному за честь потиснути руку. Певен, такі відчуття сьогодні у багатьох цивільних…

Якщо в твоєму записнику є номери військових, і “допомогти армії” не потребує додаткових розжовувань, значить, останні 5 років ти прожив не бадиллям.
Якщо ти знаєш, що далеко не всі номери в телефоні скажуть тобі “Привіт…”, але ти не видаляєш їх, бо так зберігається ілюзія, що абонент лише тимчасово поза зоною досяжності…, то ти усвідомлюєш ціну твоєї спокійної ранкової кави.

Усвідомте – якби не військо, ми б зараз жили у федеральному окрузі Малоросія. Ну як “ми” – ті, хто б лишився живим, не в застінках і не в еміграції. Це варто пам’ятати.

Воїни, спасибі. Адекватні українці намагаються бути гідним тилом для вас. Вибачте, якщо у нас не все виходить вчасно, швидко і так, як мріялося. Ми теж вчимося.
Перемоги вам, Воїни. Бо мир без перемоги, це капітуляція. А капітуляції нам не пробачать ті, чий номер назавжди мовчатиме в телефоні. Та й діти теж… не пробачать.

6 грудня – в день початку славетного Зимового Походу – зі святом, Військо. Зі святом, спадкоємці Святослава Хороброго, Романа Великого, Короля Данила, Костянтина Острозького, козацьких гетьманів і полковників, старшин і вояків Перших та Других Визвольних Змагань.

ЗСУ, Ви гідні спадкоємці великих!


Iryna Gerashchenko: «Пишаюся знайомством і дружбою з кожним і кожною військовослужбовцем ЗСУ…»

Поділитися:

Вітання Президента військовослужбовцям, працівникам та ветеранам Збройних Сил України

Шановні воїни!

Сердечно вітаю вас із Днем Збройних Сил України — святом, яке уособлює мужність і незламність захисників рідної землі.

Україна пишається своїм військом і довіряє йому. Наші боєздатні Збройні Сили — це здобуток і заслуга мільйонів українців-патріотів, які зробили неймовірне — збудували армію і зупинили агресора.

Щодня, спираючись на всенародну підтримку, зростає вишкіл українських воїнів, які зі зброєю в руках забезпечують мир та спокій українських громадян.

У цей складний для нашої історії час вважаю за важливе звернутися до молоді України із закликом: «Виконай свій громадянський обов’язок! Захисти Україну! Отримай необхідні військові навички та вміння для захисту нашої держави! Вступи на військову службу за контрактом!»

Від імені українського народу висловлюю щиру вдячність усім, хто вже носить горде звання — військовослужбовець Збройних Сил України, за Ваше сумлінне виконання військового обов’язку, відвагу, героїзм та самопожертву, яку ви щодня демонструєте у війні з російським окупантом.

Світла пам’ять героям, які віддали своє життя за Україну. Їх подвиг вічно житиме в наших серцях та слугуватиме взірцем чесного й самовідданого служіння Вітчизні.

Переконаний, що Збройні Сили України й надалі надійно стоятимуть на варті незалежності та територіальної цілісності України, а висока професійна майстерність наших воїнів у поєднанні з потужною зброєю і військовою технікою й надалі залишатимуться могутнім гарантом обороноздатності держави.

Бажаю вам і вашим родинам міцного здоров’я, мирного неба та непохитної віри у нашу перемогу.

Слава Збройним Силам України! Слава Україні!

Петро ПОРОШЕНКО

Джерело

Поділитися: