Для нового міністра оборони НАТО не на часі

Юрій Бірюков

Сегодня новый министр обороны сказал о том, что соответствие стандартам НАТО является недостижимой целью для ВСУ. Вот прямо так и сказал, это абсолютная цитата:

“… вместо амбициозной, но недосягаемой в ближайшее время, цели – полной адаптации ВСУ к стандартам НАТО, у нас должна быть вполне досягаемая цель – максимальное обеспечение возможности ВСУ взаимодействовать с силами Альянса…”

А два года назад Министр обороны Украины Степан Полторак докладывал вполне четкие планы и цели по достижению совместимости с протоколами НАТО. И тоже цитата, чтобы не вырывать из контекста:

“… Мы поставили перед собой амбициозные планы по приобретению стандартов Альянса до конца 2020 года – мы над этим работаем. По итогам двух лет, процент выполнения – 90% от запланированных мероприятий. Но еще раз говорю – это будет зависеть от обстоятельств, в которых мы будем находиться…”

Вот обстоятельства нас и подкосили. Имя этому обстоятельству – Зеленский. Ему нужно оттянуть нас назад, заставить страну снова топтаться на перекрестке неопределенности.

Стандарты НАТО были достижимой целью. Стандарты НАТО – это ведь не про размер заработной платы, это зависит от экономики. Стандарты – это технологии и протоколы, системы и взаимодействия. Это, в том числе, отмена старых уставов (упс, Зеленский ветировал закон про отмену Строевого Устава).

Стандарты НАТО были достижимой целью! И в этом году впервые в Киеве должна проходить парламентская ассамблея НАТО-Украина! И планировалось именно там и отчитываться о завершающих шагах! Ау! Новые! Зеленые! Вы теперь будете рассказывать о недостижимости цели?

Как корабль назовешь, так он и поплывет. И если Министр Полторак ставил задачу соответствовать, то министр Таран эту задачу сворачивает. Корабль приплыл.

Хуже не будет, я узнавал.


Валерій Прозапас

“… вместо амбициозной, НО НЕДОСЯГАЕМОЙ в ближайшее время, цели – полной адаптации ВСУ к стандартам НАТО, у нас должна быть вполне досягаемая цель – максимальное обеспечение возможности ВСУ взаимодействовать с силами Альянса”.

Шо ти несеш?
Що ти, бл*дь, несеш, генерал?!
Це ж треба так опустити армію, яка воює шість років?
Як воно в міністри пролізло? І головне, навіщо?

2020 рік був перехідним по ключовим змінам, а в 2024 могли подавати заявку на вступ, і ніхто нам не казав “”нєдосягаємо”.

В уряді зрадники.


Ірина Геращенко

“Не треба ставити недосяжних планів щодо вступу в НАТО”, – пряма мова нового міністра оборони під час представлення президентом, Верховним Головнокомандувачем.

Це не обмовка, це свідома зміна нашої політики. Від формування антипутінської коаліції, над чим працювала наша команда, до страусячої політики – аби не засмутити і не розсердити Путіна. Хіба таким сьогодні мав бути виступ МО і Верховного? Яку мотивацію ви даєте нашим воїнам, які протистоять ворогу, нашим союзникам, які знизують плечима, мовляв, як Україна сама не хоче і не спроможна, чому ми маємо її тягти?

Наша Армія захищає безпеку Європи сьогодні, наші ЗСУ протистоять жорсткому та сильному ворогу, наші воїни демонструють приклад мужності та героїзму, вони не гірші солдатів країн НАТО. Ми повинні не з протягнутою рукою в Брюсселі стояти, а наголошувати до партнерів, що Україна гідна бути в Альянсі, бо внесок ЗСУ в безпеку регіону неоціненний.

Р. S. Я вже отримала десятки смс від воїнів. Вони ОБУРЕНІ.


Елена Кудренко

Поздно пить Боржоми.

Сегодня президент представил нового министра обороны. Тот в своей речи заявляет:

“… украинская армия нуждается в комплексной модернизации. В жилье для военнослужащих, в медицинском обеспечении, в гарантиях…”

Приплыли. О чем вы говорите, когда у нас Зеленский? Гарантии? Лечение? Жилье?

Я на днях искала информацию о том, сколько же танков выпустил Харьковский завод им. Малышева для ВСУ с лета 2019, уже при Зе. О них конкретно президент вопил в свой приезд сюда. Это же надо, при Порохе сделали для внутреннего потребителя всего один танк? Это же надо, что остальные все старые ремонтировали? Какой шок случился тогда у Владимира Александровича.

Так что, исправили ситуацию? Сколько жилья построили для военных (не закончили начатое при Порохе, а с нуля, чтобы по-честному)? На сколько повысили зарплату военнослужащим?

Сейчас хочется уйти во внутренний карантин, чтобы пережить этот жесточайший эксперимент с Украиной. Чтобы выйти – а Зеленского нет. И ОПЗЖ нет. И граждане сделали выводы.

И начать возводить стены с нуля, заново, на века.

Поділитися:

Верочка. Кофе с Доктором Смерть

Мартин Брест

Вечер – длинный, ветренный, неожиданно холодный, вечер дурацкий, каким только и должен быть вечер среды.

В новом зале ПиццыВетерано, за угловым столиком, сидит Верочка и читает книгу. На фоне тихо играет саундтрек из “Трансформеров”. Верочка одета в обтягивающие джинсы, сапоги, синий свитер с горлом, волосы подобраны, в тонких пальцах – ручка, которой Верочка что-то черкает в книге. Перед ней на столике стоит стакан с чем-то тёмно-безалкогольным, светильник над столом выхватывает только части – тени от ресниц, локон на щеке и та неистово-сумасшедшая линия шеи, по которой так хочется провести кончиками пальцев.

Распахивается дверь, и вместе с порывом холодного, заставляющего ёжиться, воздуха в бар входит Уляна.

Уляна (с порога): Здрастуйте, Вьєрочка.

Верочка: Добрый вечер (встаёт, и они обнимаются). Присаживайтесь, мадам сенатор, в ногах правды нет.

Уляна (скидывает рюкзак, снимает кепку с тризубом): Я ньє впевнена, шо жінка сенатора то є теж сенаторка. Але шось в цьому є, так, мені подобається. Хоча я більше звикла до іншого позивного. З газет.

Верочка: Міністерка?

Уляна: Доктор Смерть.

Верочка (восхищённо): Боже, как это круто! Многое бы я отдала, чтобы меня так называли… Что будете? Кофе?

Уляна (откидывается на спинку): Так, каву, мені…

Верочка (перебивает): Да, большой латте без сахара, я помню. Сейчас Ярика попрошу (закладывает книжку ручкой и машет ладонью). Ярииик!

Уляна: Шо ви читаєте? Зараз дуже рідко зустрінеш молоду жінку, яка читає вечером у середу у барі. Це говорить про те, шо ця країна не приречена, що вона ще побореться.

Верочка: Да так. Проза. Знакомый написал. Опять. Всё пишет и пишет, скотина…

Уляна (улыбается): О, здається, я його знаю. Там є матюки, дим, окопи, проникаючі кульові та уламкові поранення?

Верочка (смеётся): І навіть мінно-вибухові травми. Вот есть у вас, Уляна, прекрасная черта – умение шутить с совершенно непроницаемым лицом.

Уляна: Це тому, що я ніколи не жартую, насправді (улыбается).

Подходит бородатый Ярик в чёрной футболке “VeteranoPizza”, ставит на столик высокий стакан с латте и угловатую ёмкость с коктейлем “Punisher”. Уляна берёт кофе и начинает пить.

Верочка (кивает на коктейль): Это шо? Я не заказывала.

Ярик (заговорщицки подмигивает): Это воооон от того мужчины за дальним столиком.

Верочка (выпрямляется): Ого, не ожидала… (всматривается в полутьму бара) Не. Не вижу. Хто там?

Ярик (таинственным голосом): Наверное, тайный почитатель.

Верочка (пожимает плечами): Ну я всё равно за рулём… так что отнести, солнце, назад, ладно?

Уляна: А, так ви не п’єте. Я думала… (кивает на стакан).

Верочка: Не-не, я именно за рулём. За большим таким.

Уляна: А шо, пробачте, за авто у такої тендітної жінки?

Верочка (скромно): Мицик эль-двести.

Уляна: Це ви не жартували? Ви реально їздите на пікапі? Я гадала, це буде щось… щось більш елегантне. Та щось більш швидке.

Вера: Неееет. А на полигон пострелять? А на войну? А к Птаху в кемпинг? Без полного привода – никак. Только пикап, Уляна, только хардкор.

Уляна (задумчиво): Але ж на трасі він вельми некомфортний…

Верочка: … зато высокий, проходимый и надёжный. Мама любит скорость, а Вера любит клиренс.

Уляна (с непроницаемым лицом): О, так. Розмір має значення (обе не выдерживают и начинают смеяться).

Подходит Ярик с подносом, на котором одиноко покачивается бокал красного вина.

Ярик: Вот. Чилийское.

Верочка: Опять?

Ярик: Опять.

Верочка (привстаёт): Ну вот не могу разглядеть, хто там такой романтичный, ну шо ты будешь делать… Ярик, возвращай, ну не буду я бухать сегодня.

Ярик (пожимает плечами): Поняв-прийняв.

Уляна: А ви користуєтесь популярністю у цьому закладі.

Верочка: В этом заведении, на моей памяти, первый раз вообще кто-то присылает угощение за чужой столик. Веет чем-то…

Уляна: Тааак, це зветься “класичним вихованням”. Це така ж рідкість, як і книга у барі.

Верочка (с интересом): А ваша когда выйдет? Всё ждём и ждём…

Уляна: Так, все не можу закінчити. Бо все щось нове і нове відбувається. Скоро вже другий том почну, мабуть.

Верочка: Дааа, уж вам есть что написать. Ну хорошо…. Ничто не остановит книгу, час которой настал.

Уляна: Так, ви праві, це я вам як сенаторка говорю…

Снова появляется Ярик, и снова с подносом. На нём стоит железная кружка, холодная, запотевшая. Верочка молча берёт её, втягивает тонкими ноздрями запах и вдруг улыбается.

Уляна: Я навіть не наважуюсь спитати, що це.

Верочка (ещё шире улыбается): Это? Это – коктейль “Пехота”.

Уляна: Так, і з чого він складається?

Верочка (привстаёт и ищет кого-то глазами): Оооо, у него очень много ингредиентов… в основном – пот, слёзы, дым, ветер, грязь, пепел, коньяк и немного любви.

Уляна: Боже, як це поетічно.

Верочка (наконец-то находит глазами искомое и машет рукой): Да. То самое классическое воспитание… Идите к нам! Идите, Степан Тимофеич, чего вы там скромничаете…

Уляна (с непроницаемым лицом): О, так це в нас буде столік звільнених. Така іронія.

Верочка (садится и неожиданно улыбается): Нет, не так. Никакой иронии. Не “уволенных”, а “сумевших”. Почувствуйте эту разницу, пока я думаю над тем, что знать таких людей, как вы, для меня – честь. И далеко не только для меня.

Фото © Facebook Pizza Veterano

Поділитися:

Самый недооценённый министр

Мартин Брест

Я видел его ровно пять раз. Первый раз – в августе шестнадцатого, когда он вручал Василию Коряку награду. Пятый – в августе девятнадцатого, на ветеранском форуме. И знаешь, брат, я безмерно рад, что могу наконец-то всё это сказать, потому что теперь никто и никогда не сможет меня обвинить в підлабузництві к министру обороны. Так как завтра он уйдёт.

Да и… ну блин. Где я, а где министр, скажи? За все время наших встреч я просто пытался понять человека, и понимать мне его приходилось не по беседам, а по отголоскам дел. Потому что он пришел в самое важное министерство в воюющей стране, и про реформы (да какие нахрен реформы? Тупо сначала многое надо было делать) не кричал только ленивый.

А это была осень четырнадцатого, и армия остановилась, и всё было 3,14дец как надо уже на позавчера, и, знаешь…
Я лучше так скажу.

Он стал первым министром, который не продавал, а возвращал земли министерства. Первым, кто решился перебить всевластье фирм-кормильцев. Первым, кто начал массовую стройку жилья. Первым, кто наступил на мафию ТерКЭУ, первым, кто создал отдельное управление контроля качества (ГУРСМЗ) и отобрал кормушку у военприемки, первым, кто начал кормить армию нормально, невзирая на усилия нардепов, первым, первым, первым… я знаю, может, ну пять процентов, ну может семь. Он запровадил, выбил финансирование и обеспечил работу АрмияФМ, первого и единственного военного радио во все еще воюющей стране.

Он стал самым неизвестным, немедийным министром в эпоху всеобщей чертовой этой медийности, он не лез в телевизор и фейсбук, отбивался от большинства интервью, терпел всё медиа-мочилово, наклонял голову и толкал дальше. Человек-глыба, и я не могу этого не сказать, человек с прекрасной памятью и чувством юмора, человек-эпоха, оставшийся на посаде на эти три месяца, судя по всему, для того, чтобы нормально передать дела.

Ни одного коррупционного скандала, даже толкового намёка, и полное понимание, что за все время войны только текущие нужды Армии ни разу не финансировались Кабмином больше, чем на шестьдесят пять процентов. Шестьдесят, сука, пять процентов. И он ни разу не говорил, что українська паперова армія, проверки, хуерки, турпоездки за УБД, кадровые назначения и работа Службы Тыла ВСУ – это не МО, это ГШ. Нет, он не кивал, и за это отдельный респект.

Оооо, конечно, ему можно многое предъявить: не сделал, допустил, ошибся. Наверное, и я уверен, что те журналисты и блогеры, которые пинали его всё это время, с удовольствием помогут в этом… но не я. Нет, уж точно не я.

Да, да, это пост восхищения Степаном Тимофеевичем Полтораком, генералом Армии, самым закрытым и неизвестным членом Уряду, сделавшем самую масштабную положительную реформу в истории всех реформ МОУ. Восхищения, черт побери, неприкрытого и, признаюсь, своеобразного, ведь я видел его всего пять раз – а результатов его работы видел тысячи.

Эпоха, брат. Эпоха крутого дядьки, который никогда не будет оценён по достоинству.

#Тімофєіч

Степан Полторак


Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Він пішов у відставку. Пішла епоха.

Форма укропіксель. Берці на мембрані – кількох типів по сезонах. Кашкет-мазепінка. Нова парадна форма. Українські знаки розрізнення. Фліски. Новий речовий атестат. Автомат «Вулкан». Сухпай у вакуумпакетах з підігрівом. Війни з комерсами-харчувальниками в частинах. Ремонти столовок. Нове харчування. Безпілотники вітчизняного виробництва. Ракетне озброєння. 2200 одиниць бронетанкової техніки. 284 літаків та вертольотів. 1071 об’єкт інфраструктури (по 2018 р. включно). Земля МО повернута МО, а не відторгнута для комерсів. Тощо, тощо, тощо…

Армія схожа на армію, а не на загони повстанців. Сотні виграних битв з чиновниками уряду. Все це – міністр оборони Степан Полторак. Чи покаже ще хтось результат не те що кращий – такий самий? Не знаю. Поживемо-побачимо. Зараз просто хочу подякувати. Дякую Вам, пане міністре. Дякую, мій генерале!

На фото – Степан Полторак спілкується з нами блогерами.

Поділитися:

Ексклюзивне інтерв’ю Міністра оборони України Степана Полторака Інформагентству АрміяInform

Міністр оборони України Степан Полторак дав ексклюзивне інтерв’ю для Інформагентства АрміяInform, в якому розповів про те, що вдалося зробити на шляху реформ нашої армії, а що ні. А також – у чому суть проблематики сучасних воєнних загроз для України, якого потенціалу ще потрібно набути Збройним Силам, аби мати адекватну готовність на них відповідати. Крім того, ви довідаєтеся, як планує нинішній глава оборонного відомства передавати владу, що він думає про військовий парад і що робитиме після закінчення своєї каденції.


У Збройних Силах потрібно змінювати ставлення до людей

Степане Тимофійовичу, ви вже майже п’ять років очолюєте оборонне відомство держави, яка воює. Це достатній термін, аби дати самооцінку – як собі, так і армії. Як змінювався ваш досвід і уявлення про те, яким має бути Українське військо? Чи правильно вдавалося розподіляти ресурси часу, зусиль держави, партнерську допомогу аби наблизитися до ідеального формату змін у Збройних Силах? Якого поступу слід очікувати в сенсі розвитку армії?

Насправді мої погляди змінювалися разом зі змінами загроз, які були в різний час перед Україною і Збройними Силами, виходячи із завдань, які стояли перед ними. На першому етапі ми формували армію, здатну зупинити російську агресію, створювали бойові військові частини, забезпечуючи мінімальними потребами, для того, щоб вони могли діяти відповідно до ситуації. І в цьому процесі виникли серйозні виклики, пов’язані з браком фінансування, обмеженими можливостями ЗСУ, розкомплектованістю техніки, слабкою підготовленістю особового складу й іншими чинниками, що заважали повноцінно виконувати завдання. Все це відбувалося на тлі активних бойових дій – практично два перших роки. Попри це, ми спромоглися досягнути відповідного рівня підготовки й оснащення, аби зупинити агресора на тих рубежах, де він перебуває нині. Тоді ми підійшли до реальних реформ, розробки і ухвалення стратегічних документів планування, нового законодавчого поля. До речі, українська історія знає кілька подібних спроб, але щоразу такі документи не вдавалося до кінця розробити та ухвалити. Після плідної роботи з нашими партнерами із НАТО, ми прийняли Стратегічний оборонний бюлетень, де чітко прописали всі плани й завдання, і приступили до наступного етапу – активної фази реформ Збройних Сил. Тут є виклики, які ми вирішуємо, і які потрібно вирішити ближчим часом. Передусім, вони пов’язані з тим, щоб ми навчилися правильно планувати наші можливості на основі наявних спроможностей.

На цьому етапі реформування серйозним викликом є і потреба переходу на зовсім інший рівень роботи оборонно-промислового комплексу та взаємодії з ним. Зокрема, це аспект закупівлі нової військової техніки. У перші роки війни ми відремонтували все, що могли. Потім почали часткову модернізацію. А згодом – і повну модернізацію, або закупівлі цілком нової техніки. Приміром, завершення випробування та прийняття на озброєння нових РСЗВ «Вільха». До кінця 2019-го мають завершитися державні випробування крилатої ракети «Нептун» та всього її комплексу. Наступного року він має стати на озброєння ВМС. Сподіваюся, що він увійде до бюджету на 2020-й і буде змога замовити перші такі комплекси.

Вже вдалося дійти до такого рівня, що 92% особового складу Збройних Сил є професійними військовими. А решта – це близько 20 тисяч – є строковиками, які не виконують завдань у районі ООС.

Професіоналізація – ключовий чинник, а з іншого боку, його опорним елементом є зміна системи підготовки. А її треба було змінювати кардинально, бо, на мій погляд, наші військові виші надто відірвані від практики. І це не дає змоги офіцеру приймати правильні рішення.

Особливо ця «відірваність» була помітною на початку російської агресії. На жаль, багато викладачів уміли воювати тільки на картах і здебільшого мали теоретичну базу. І коли до такого викладача потрапляє комбриг, який пройшов АТО, воював і приймав рішення на полі бою, то якість такого навчання є сумнівною. Тому ми залучаємо до викладання і вишколу досвідчених бойових офіцерів. Звісно, треба було змінити і програми навчання, адаптуючи до сучасного досвіду. Зокрема і під час підготовки за кордоном. Тільки у США наразі навчаються понад 70 наших військовослужбовців.

Однозначно, потрібно змінювати у Збройних Силах ставлення до людей – і це нам ще не до кінця вдалося. Причому, це виклик для всіх рівнів – від солдата до генерала. Треба усвідомити: армія вже інша. Нині у війська приходить лейтенант, якому трохи за двадцять, а в нього у взводі хлопці, яким під 50 і навіть більше років, із величезним життєвим досвідом…

І вони пройшли пекло війни, а лейтенант іще не встиг її побачити!

Саме так! Здебільшого ж, у виші йдуть вчорашні школярі. І наше завдання – допомогти цьому лейтенантові стати сильним командиром, який приймає правильні рішення і бере на себе відповідальність. Для цього треба продовжувати змінювати систему підготовки у війську.

В одному з інтерв’ю ви говорили про 2019-й як рік реформування військової освіти, і що розпочинається активна фаза цього процесу. Що вже вдалося досягти?

Звісно, втілити все задумане не вдалося. Ми робили певні розрахунки. Виходить, що така ідея не є надзвичайно ресурсно-витратною. Але слід врахувати, що цьогоріч постійно тривали вибори. А щоби реформувати військову освіту, потрібно внести низку змін у законодавство. Верховну Раду перевантажили й не всі необхідні закони вдалося ухвалити. Але в нас є чітке розуміння, що слід зробити. Сподіваюся, що маючи монобільшість у парламенті, у депутатів з’явиться змога ухвалити значну кількість законодавчих актів, що стосуються сфери військової освіти. Зокрема законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (з питань військової освіти та науки)», а також проектів постанов уряду щодо нової редакції Концепції військової освіти.

Тут варто чесно поговорити про те, чи внесло очікувану роль суттєве покращення грошового забезпечення військовослужбовців ЗСУ цього року. Справедлива й адекватна фінансова мотивація професійної військової служби – важливий аспект. Але, вже очевидно, що він не найголовніший. Що потрібно в цій темі іще доопрацювати?

Мотивація особового складу – абсолютно комплексне завдання. За великим рахунком, це завдання не тільки Міноборони, а всієї держави, яка має працювати над підняттям престижності військової служби. Ми працюємо над тим, що залежить від відомства. І це пов’язано не лише зі створенням соціального пакету і грошовим утриманням. Порівняно з 2014-м, останнє зросло більш ніж учетверо. А за участь у проведенні ООС – в рази. Гірсько-штурмовим бригадам ввели додаткові виплати за участь в активній фазі навчань на полігонах перед виходом в район проведення ООС. І на першій лінії комбриг може отримувати понад 40 тисяч гривень. Додатково ми підняли виплати окремим категоріям військових, які виконують специфічні завдання – ДШВ, морській піхоті, ССО, та за укладання першого контракту. Та це ще не всі чинники, які впливають на бажання служити.

На мій погляд, надзвичайно важливим є якраз зміна взаємин між військовослужбовцями і створення нормальних умов для проходження служби, формування потужних колективів, у яких підлеглий поважав би командира, а командир був би авторитетом для підлеглих. Без сильного військового колективу жодна чудова техніка не виконає поставленого бойового завдання. Максимально людське ставлення, комфортні морально умови служби – якщо це буде, то і армія зміниться.

Готовий допомогти і консультувати нове керівництво Міноборони

Нещодавно ви говорили про те, що хочете показати приклад того, як правильно в нинішній ситуації передавати посаду і справи наступникам.

Так, цивілізована передача влади є величезною проблемою української політичної культури та традиції. На жаль, наші політики не завжди роблять висновки й це відбувається тому, що деякі політичні сили і окремі діячі попереду всіх проблем ставлять власні амбіції або бажання мати привабливіший вигляд, чи зведення якихось рахунків. Все, що завгодно, тільки не інтереси країни. Я чесно сказав президенту Володимиру Зеленському під час інавгурації, що допрацюю до останнього дня каденції на посаді міністра оборони. І що Збройні Сили виконуватимуть завдання за призначенням і я зроблю все можливе, аби цей перехідний період у війську не відчули, і щоб підготувати нормальну базу новому керівництву оборонного відомства. Під «базою» маю на увазі фінансово-економічне обґрунтування, підготовку пропозицій до бюджету 2020-го, виконання державного оборонного замовлення, ухвалення рішення про забезпечення ЗСУ… Це фактично готовий «стартовий пакет» для наступної команди. Крім того, готуємо низку пропозицій під час зустрічей із новообраними народними депутатами України, які планують зайти в парламентський Комітет національної безпеки та оборони. Це для того, щоб максимально якісно передати здобуті за ці роки напрацювання, аби існувала наступність рішень і реформ. Бо якщо такого не буде, ми їх ніколи не завершимо успіхом.

Водночас ми передаємо всі напрацювання, які не встигли зробити, або бачення загроз, які бачили, але не змогли на них відреагувати. Ось що значить, на мій погляд, цивілізовано передати владу. І далі я готовий допомогти й консультувати нове керівництво Міноборони. За ці роки я разом зі Збройними Силами зробив величезний крок у рівні власної готовності, усвідомленні сучасних загроз та викликів. А найголовніше, в мене чітко сформувалися програма і завдання, які необхідно вирішити, аби відповісти на ці виклики та загрози. Це стосується багатьох законів, які слід допрацювати. Приміром, закон, що уможливив закупки Міністерством оборони напряму озброєння і техніки за кордоном. Але він досі не працює.

У нового керівництва буде змога чітко і плавно увійти до виконання своїх обов’язків. Я готовий їм допомагати та підтримати.

Чи можна оцінити майбутнє військове лобі в парламенті нового скликання? Бо відомо, що 80% нардепів практично не займалися політикою на такому рівні. А тепер на них буде відповідальність, зокрема, і за безпеку держави.

Моя думка, що люди, які здатні вчитися, швидко опанують ту проблематику, стосовно якої їм доведеться шукати шляхи вирішення. Чесно кажучи, не дуже подобається слово «лобі». Днями зустрічатимусь із військовими та цивільними, які працювали в ЗСУ, і стали народними депутатами Верховної Ради. Хочу подякувати їм за роботу й службу. І я сподіваюся не тільки на них. Переконаний: всі народні обранці, майбутній уряд, якщо поставлять перед собою пріоритети, пов’язані з розбудовою нашої армії, ці проблеми вирішуватимуть.

І ви налаштовані їм усім допомагати?

Так, готовий консультувати всіх, від кого залежить доля українського війська і оборони держави. Я не ховаю, повторюся, під ковдрою всі напрацювання, які є. Можу говорити про поточні проблеми, готовий пояснити, чому і в яких аспектах не вдалося знайти вихід зі становища. Мій пріоритет абсолютно неамбітний – щоб почата нами справа і реформи рухалися вперед, адже найбільше, чого я не хочу, це повернення в 2014 рік!

«У нас немає можливості перевіряти кожну з 4 мільйонів банок із тушонкою»

Які підсумки наразі є щодо роботи української оборонки? Які ключові успіхи і сучасні проблеми, що характеризують виробництво й поставки у Збройні Сили вітчизняного озброєння та військової техніки?

ОПК зробив величезний крок уперед на першому етапі війни. Але, на мій погляд, поступово цей розвиток загальмувався, і на сьогодні ОПК відстає від потреб Збройних Сил, від загроз, які стоять перед країною. Все залежить, як від самих підприємств, які потрібно реформувати, так і від політичних рішень керівництва держави. Наша «оборонка», відверто кажучи, працює недостатньо ефективно.

Приїжджаю якось на одне, колись надзвичайно потужне підприємство, що складалося з КБ і власне заводу. Після розпаду СРСР так сталося, що конструкторське бюро за рахунок продажу технологій та ідей трохи трималося на плаву. А завод, не маючи замовлень від армії, почав випуск цивільної продукції. Зрештою КБ відкрило промислові потужності для виробництва готової продукції. Завод, розуміючи, що на дрібних товарах багато не заробиш, відкрив власне КБ. Тож на одному великому підприємстві створили чотири, які працюють неефективно і не скоординовано.

Я запитував директорів: «От ви виконуєте окремі розробки без погодження із Міноборони. Для кого це робите? Для виставки?» Навіщо нам розробляти крилату ракету, яка в нас уже є, на трьох заводах? Брак координації очевидний. Ось чому ОПК слід реформувати. Особливо останнім часом постачальники часто-густо демонструють несвоєчасність виконання підписаних із Міноборони контрактів. Але вони застосовують для виправдання засоби інформаційної війни, звинувачуючи в усіх бідах нас. Нонсенс!

Подивіться на країни, на які ми хочемо бути схожими, на блок НАТО, приміром. Там ми не почуємо, що постачальник поставив армії некондиційну продукцію, техніку, зброю, послуги. І тільки у нас скрізь волають: Міноборони закупило погану продукцію, немов не розуміючи, що за її якість відповідає за законом постачальник!

Ну немає у нас наразі можливості перевіряти кожну з 4 мільйонів банок із тушонкою, чи якісно її виготовили. Нам тоді потрібна іще армія перевіряльників. І ці ж підприємства виготовляють точно таку продукцію і для цивільного споживача! Чому про це ніхто не говорить? У нас створено підрозділ, який підвищує якість прийняття продукції від постачальників. Торік вони не допустили потрапляння неякісної продукції до війська на суму більше 220 мільйонів гривень. Тобто, її повернули на підприємства. Та дуже сумніваюся, що цю некондицію утилізували. Не виключаю, що вона пішла на інший ринок. І щоб це питання вирішити, тільки засобів контролю замало, бо це свідчить про «хворобу» економіки. На моє глибоке переконання, варто підняти рівень відповідальності виробників за свою продукцію. Без цього проблему не зняти. Причому це стосується не тільки тушонки, а й озброєння також.

От знаєте, чогось видається, що в США військові не перевіряють так недовірливо поставлену для них американську тушонку й інші речі…

Правильно кажете! Бо якби постачальник привіз для американської армії погану тушонку, то він би точно не працював у цій країні на оборонне відомство! Я правоохоронцям зауважую: якщо виявиться, що представники Міноборони проводять з порушеннями закупівлі і щодо них відкриють кримінальне провадження, я підтримаю такі заходи. Бо таких людей треба саджати у в’язницю. Але якщо вони провели законні, відкриті торги, але потім виявиться, що постачальник не має потужностей, фінансів, ще й пов’язаний із якимись кримінальними справами, і він виграв тендер… То це точно не проблема Збройних Сил, а питання до правоохоронних органів, як такий постачальник потрапив на наш ринок? Чому він виконує це завдання? Приміром, ми зустрілися з величезною проблемою такого характеру, коли розпочали будівництво 184 гуртожитків. Так само і зі спорудженням сучасного польового табору в «Широкому Лані» та інших об’єктів. Ідеї тут закладені суперчудові. І все ніби продумано, і ресурс ми мали необхідний для реалізації. І абсолютно відкриті прозорі торги провели, визначивши переможців. Але наше законодавче поле таке, що виграють тендери ті компанії, які демпінгують, а потім не виконують узятих зобов’язань. І з ними важко щось зробити, окрім вжиття розтягнутих у часі і не надто ефективних рішень на кшталт попереджень, накладення штрафів. Якщо ці штрафи вони не платять, треба йти до суду, потім – розірвання контракту, проведення нових торгів. Це надто довго. Так, одна з компаній виграла тендер на будівництво одразу 13 гуртожитків, отримала передплату. І перше, що зробив її керівник, це придбав позашляховик преміум-класу, а згодом прийшов і ще попросив передплати! А потім зник, так і не збудувавши житло… Але коли ми розірвали з ними контракт, одразу отримали купу негативу в ЗМІ, що мовляв Міноборони «душить» будівельну фірму, не даючи їй змоги працювати. На жаль, у нас досі немає жодного рішення по таких от недобросовісних компаніях, які провалюють виконання контрактів. І так вони блокують проведення реформ в оборонному секторі.

Справа не в прізвищах, а в іміджі армії

Подібна ситуація і з новою системою харчування у війську…

Саме так! Причому жодного разу не чув від військових чи кого-небудь, що стара система харчування має якісь переваги перед новою. Дивуюсь, що суд блокує наші реформи. Буквально вчора (наша розмова відбулася 17 серпня. –Авт.) заслуховував начальника Генерального штабу, який повернувся з району проведення ООС. І він доповідав, як заходив на опорний пункт і бачив, що там готують кашу, бо частина іще не перейшла на нову систему харчування. Звісно, у неї є слабкі місця. Але цю проблему не вирішиш одномоментно.

Окремі люди і компанії, коли ми почали в цій темі кардинальні зміни, втратили надприбутки. Раніше вони, перебуваючи у становищі недоторканих монополістів, платили копійки за оренду їдалень, складів, обладнання – це все не ремонтувалось, не оновлювалось. І ми нікого не виганяли з ринку. Навіть і вони могли змінювати підходи, відкидати корупційні ризики й підвищувати якість своїх послуг. Але вони хочуть, аби було як колись, коли можна красти й наживатися на армії.

І в тих 73 частинах, де діє нова система харчування, ми ж її не просто директивно ввели, а капітально відремонтували їдальні, закупили нормальне обладнання, підготували професійних військових кухарів, продукти почали постачати найрізноманітнішого спектру. Причому ці кухари набули змоги працювати не лише в пункті постійної дислокації частини, а й там, де вона воює!

Ми пройшли великий шлях у цьому аспекті. І багато виробників, до їхньої честі, змінилися і тепер зрідка зустрічаємо факти неякісного пошиття форми, значно краще пальне до нас заходить. Це завдяки контролю. Але проблем іще багато. Взагалі доцільно вдосконалювати систему закупівель для армії, бо сьогодні близько 4 тисяч тендерів проводить Департамент державних закупівель. І їх дуже важко провести якісно і без проблем. На моє переконання, треба вивчати ринок, обирати кращу пропозицію серед декількох компаній, укладати довгострокові контракти, приміром, на 5 років. І процес постачання озброєння, техніки тощо стане безперервним. Що дуже добре для Збройних Сил і економіки країни. Підприємець тоді зможе вкладати у виробництво значний ресурс, розуміючи, що це виправдана інвестиція. Тоді відпаде потреба проводити по кілька тисяч торгів. Рахунок йтиме лише на сотні.

Доречно згадати й ініційовані ДБР розслідування, які буцімто поставили під загрозу прийняття нових зразків обмундирування, спецзасобів, низку поставок тощо. Яка тут лінія і тактика дій Міноборони?

Не хочу нічого говорити про те, правильно чи ні вчиняє ДБР… Напевно, вони працюють на основі наявної у них інформації. Але дуже хочу, щоб такі розслідування були об’єктивними. Щодо нових зразків засобів, які ви згадали, ми знайшли вихід з цієї ситуації. Не збираюся втручатися у слідчий процес і готовий допомагати саме в об’єктивному розслідуванні. І прошу всіх бути дуже обережними в таких обвинуваченнях, враховуючи специфіку Збройних Сил, або доводити все до рішення суду. Якщо ж цього немає, потрібна якась реакція правоохоронців, пояснення, чому саме так відбулося. Тут же справа не в прізвищах, а в іміджі армії.

До Дня Незалежності військові ЗСУ отримають премії

Цього року не буде військового параду. Наскільки це критично з точки зору тяглості традицій? До речі, військовим до свята Незалежності мають надати премії. Про які суми йдеться?

У нас має бути чітке розуміння: проводити чи ні парад, на те є рішення Верховного Головнокомандувача – Президента України. Він із тим визначається у своєму указі. Цьогоріч вирішено не проводити парад – це його право, і таке рішення ми маємо виконувати.

Так само президент ухвалив рішення щодо виплат премій військовим до Дня Незалежності – у нас фінансовий ресурс дозволяє це реалізувати. І я підпишу відповідний наказ про належні виплати.

І для того, аби не існувало навколо військових парадів дискусій, нам слід чітко законодавчо визначити порядок проведення парадів. Тобто, коли і з якої нагоди проводити, з якою метою.

Фінансування оборони – воно нині краще, аніж 5 років тому, але однак залишає бажати кращого, оскільки стан економіки не дозволяє, як кажуть, стрибнути вище голови. Якщо на 2019 рік бюджетування Міноборони становило трохи більше 100 мільярдів гривень, то, за попередніми розрахунками, на 2020-й оборонному відомству потрібно ще вдвічі більше. Наскільки реальною є перспектива покращення фінансування потреб армії на наступні роки й чи зміниться підхід у плануванні таких витрат? Приміром, стане трирічним або й на довшу перспективу?

Ми поступово переходимо на довготермінове планування. Але я точно знаю, що для армії грошей завжди бракуватиме. Нам постійно треба рухатися вперед і закуповувати, обслуговувати нову техніку та озброєння, які є дуже дорогими. Із 2014-го оборонний бюджет країни зріс учетверо. Проте і цього замало, бо частка цього кошторису, що виділяється на розвиток згаданої ресурсної складової, є значно меншою, аніж ми вимушені витрачати на утримання (зокрема, грошове забезпечення. – Авт.) Дуже сподіваюся, що Верховна Рада, ухвалюючи новий бюджет, чітко виконає норми закону «Про національну безпеку України» і надасть на оборону не менш, як 3% від ВВП, що поки не виконується. Щодо прогнозів на майбутнє зауважу, що цього року на 2020-ий нам навряд чи вдасться значно підвищити такий ресурс для Міноборони. Чесно кажучи, просто не знаю, де зараз можна знайти такі кошти. Але тут слід підходити комплексно, адже за умови раціонального використання того, на що можна реально претендувати, в армії залишатимуться непогані перспективи. Нам необхідно відходити від практики планування закупок розхідного матеріалу, а витрачати кошти на перспективні моделі – ракетне переозброєння, системи ППО.

Все необхідне для захисту нашої державності й території у Збройних Сил уже є. А щоб підвищити їх ефективність та можливості, слід переходити на другий етап оборонної реформи, що передбачає посилення вогневих можливостей нашої авіації, ракетно-артилерійського озброєння, високоточної зброї, розвідки, нових технологій. І я знаю, що саме слід зробити для якісного переходу до цього етапу.

Мені дуже подобається натовський принцип планування на основі спроможностей. Він кардинально відрізняється від нашої колишньої пострадянської школи військового планування. Ми планували, не враховуючи, що для цього у нас немає зовсім ресурсу, і отримували цілком логічно негативний результат. Це вже почали змінювати. Якщо хочемо бути переконаними у тому, що Росія не закриє нам Чорне море, нам потрібні потужні ракетні комплекси, загоризонтні засоби розвідки й багато іншого.

У контексті запровадження середньострокового бюджетного планування (на три роки. – Авт.) Міністерство фінансів розробило й подало на розгляд Кабміну бюджетну декларацію, що визначає загальні обсяги видатків на оборону та національну безпеку. Загальний обсяг ресурсу на безпеку і оборону на 2020 – 2022 роки (на всі силові структури. – Авт.) передбачено в розмірі 5% ВВП щороку. Нині РНБОУ готує пропозиції щодо розподілу зазначеного обсягу між силовими міністерствами й відомствами.

Маємо орієнтовний план утримання і розвитку ЗСУ на 2020-2022 роки. Загальні наші потреби такі: на 2020 рік – 218,7 мільярдів гривень, 2021-й – 222,7 мільярди, і на 2022 рік – 248 мільярдів гривень. Але скільки отримаємо фактично – ще невідомо.

«Політичних амбіцій у мене точно немає»

Позаду п’ять років важкої роботи над собою у партнерській зв’язці із дружнім щодо Києва Північноатлантичним Альянсом. Який шлях пройдено до утвердження стандартів НАТО і яка основна перепона, аби вони стали фізичною реальністю у нашому війську, яке має набути повну оперативну сумісність з арміями Альянсу?

Справа точно не в стандартах, а у принципах, які для країн Альянсу є подібними. Наприклад, Польща в НАТО 20 років, але у неї іще є озброєння, яке було за радянських часів. Вони разом з нами модернізують МіГ-29, але думають про закупівлю F-35. Ми маємо йти таким же шляхом – іншого виходу не існує. І через різну «вагу» економік та розміри цих країн, історичну спадщину, специфіку загроз, у них абсолютно різні можливості щодо запровадження згаданих стандартів. Приміром, ми не досягнемо повної операційної сумісності з НАТО, поки наші військові не заговорять англійською мовою. Нагадаю: в цю співдружність має вступати не лише військо, а вся країна.

Агресія Росії – комплексний виклик. Кремль зневажає міжнародне право. Яскравий приклад – ігнорування Москвою рішень Міжнародного трибуналу ООН з морського права, за яким наших військових моряків, полонених РФ, і катери, мали відправити додому. Боротьба триває на багатьох майданчиках. Як військове відомство підтримує бранців Кремля?

Так, це стало розвитком нашої поведінки і зовсім іншого ціннісного ставлення до людини в армії. Це ми почали ще 2014-го, коли боролися за кожного нашого воїна. Як підсумок – жоден з військовополонених моряків не зрадив присягу й навіть не перейшов з рідної української мови на російську. Всі моряки, які мали право на отримання житла, його отримали. Періодично їм надають премії, задля забезпечення необхідних потреб, пов’язаних із судовим процесом. Тримаємо повний контакт із родинами, адвокатами, чекаємо на наших моряків удома – в Україні! Такий підхід має бути правилом. Це, повертаючись до ваших запитань про мотивацію українців до служби в армії.

Не кожному міністру оборони вдається залишити настільки реальний позитивний слід в історії національного війська, як це зробили ви. Чи немає тепер у вас певних політичних амбіцій, і чим займетеся ближчим часом?

Політичних амбіцій у мене точно немає. Вважаю, що людина, яка хоче не наслідити, а залишити слід, має працювати практично… Я свідомий того, що мене очікує. Але, відверто кажучи, ще не думав над тим, чим займатися. Однозначно, що намагатимусь бути максимально корисним для України і Збройних Сил.

Дякую за цікаве інтерв’ю!

Спілкувався Геннадій Карпюк

Джерело

 

Поділитися:

Міністр оборони України перевірив хід будівництва об’єктів військової інфраструктури (фото)

Міністр оборони України на Дніпропетровщині привітав військовослужбовців із заселенням в новозбудовані гуртожитки

Сьогодні, 20 червня, в ході робочої поїздки на Дніпропетровщину, Міністр оборони України Степан Полторак перевірив умови проживання військовослужбовців підпорядкованих підрозділів повітряного командування «Схід».

Два гуртожитки поліпшеного планування у селищі Кайдаки Дніпропетровської області, які розраховані на 250 військовослужбовців вже почали обживати.

Глава оборонного відомства поспілкувався з новоселами та побажав легкої служби і затишку в нових оселях.

Довідка: Будівництво гуртожитків поліпшеного планування триває по всій країні, в різних регіонах, областях, районах, містах, містечках та селищах. Це перший етап з розбудови і розвитку інфраструктури військових містечок.

Проект з масштабного будівництва включає 184 гуртожитки, які розраховані на 23 000 військовослужбовців Збройних сил України по всій країні.

Джерело

 

Міністр оборони України перевірив хід будівництва об’єктів військової інфраструктури у смт Черкаське

В смт Черкаське, на Дніпропетровщині, триває будівництво казарм покращеного планування для особового складу 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Також будується містечко бригадного типу для розташування особового складу підрозділів оперативного командування «Схід», які виводитимуться на полігон для відновлення боєздатності.

Окрім приміщень для проживання в процесі будівництва — їдальня, приміщення штабу та клуб.

Розбудова саме такої сучасної інфраструктури дасть можливість і розміщати інструкторів, що займатимуться вдосконаленням підготовки особового складу — зазначив Міністр оборони.

Степан Полторак наголосив, що роботи мають виконуватися якісно та вчасно.

Оглянувши хід будівництва, Міністр оборони відзначив військовослужбовців Державної спеціальної служби транспорту Міноборони, яка здійснює будівництво частини споруд.

— Темпи будівництва — потужні, я не сумніваюся, що зобов’язання, які ви взяли на себе щодо термінів здачі приміщень, будуть виконані! — зазначив Міністр оборони.

Джерело

 

Поділитися:

Степан Полторак відвідав 128-у окрему гірсько-штурмову бригаду ЗСУ на Закарпатті (фото)

Міністр оборони України перевірив стан будівництва військового містечка 128 окремої гірсько-штурмової бригади

В рамках робочої поїздки на Закарпаття, Міністр оборони України Степан Полторак проінспектував стан та процес розбудови військового містечка 128 окремої гірсько-штурмової бригади у місті Мукачеве.

Зазначимо, що розбудова цього об’єкту здійснюється силами військовослужбовців Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України. До кінця поточного року планується введення в експлуатацію цього сучасного військового містечка, який передбачатиме розміщення 2 батальйонів бригади. Воно матиме розвинуту інфраструктуру у відповідності до стандартів НАТО. Для реалізації зазначеного проекту у 2019 році передбачено 50 млн грн, які будуть спрямовані на будівництво та відновлення 13 об’єктів інфраструктури.

Джерело

 

Військовослужбовців ЗС, які приступають до інтенсивної фази підготовки перед залученням до ООС, буде премійовано 3 тис грн, — Степан Полторак

Про це повідомив Міністр оборони України Степан Полторак, перебуваючи у розташуванні 128 окремої гірсько-штурмової бригади ЗС України на Закарпатті.

Зокрема, визначаючи завдання командуванню військової частини, Міністр оборони акцентував увагу на дбайливому ставленні командира до підлеглих, враховуючи значні навантаження, тривале знаходження в польових умовах та виснажливий учбовий процес під час бойового злагодження.

— З метою підвищення мотивації особового складу підрозділів ЗС, які виходять на завершальну активну фазу бойового злагодження на навчальних центрах та полігонах перед виходом в район проведення Операції об’єднаних сил, я прийняв рішення щодо преміювання зазначених військовослужбовців премією у розмірі 3 тис грн, — повідомив Міністр оборони України Степан Полторак.

Джерело

Поділитися:

Тимофеич – глыба

Мартин Брест

#Тімофєіч

Я никогда не мог видеть в людях их высокую посаду, мне было цикаво, шо за людина, яка вона насправді. Если Порох – это дичайший харизмат, заполняющий собой любое пространство, включая стадион (так стадион), то Тимофеич – это как… ну я не знаю. Как блиндаж с тремя накатами, как дзот, как… как отот линейный корабль из “Морского боя”, когда шестнадцатидюймовки рвут огнем лазурь, из колонок орет “Thunderstuck”, дым, грохот, и кто-то говорит: “Нет, сынок. Этот корабль им ни в жисть не потопить”.

Знаешь, если нихрена не писать про этот 3,14дец, про эти будущие кадровые призначення, даже с точки зрения только армии, – оно ничерта не легче.

Я когда первый раз увидел Тимофеича – ну честно, слегка прифигел. Глыба. Глыбище. Думает быстро, говорит мало, никого из себя не изображает. Четыре с половиной года входит в десятку людей страны, от которых зависит… та, пожалуй, как для меня, то ВСЕ. Хорошо помнит людей. Охрененное чувство юмора, никогда не показываемое на людях. Дикая нелюбовь лезть в телеящик и “вещать”.

И знаешь, есть еще такое качество… когда решения человека не зависят от настроения. Вообще. Мне бы так научиться, мля.

В армии нет выражений “плохой солдат” или “хороший солдат”. Там говорят “ровный” или “долбо*б”. Тимофеич – ровный. Военная косточка, а точнее, целый хребет огромного организма, недооцененный, топящийся “ваенными икспертами”, но все больше и больше наклоняющий голову и толкающий вперед эту долбанную войну.

Я виделся с ним три или четыре раза, и мне ничего от него не было нужно. Но, черт побери, он был невероятно крут.

Линкор, шестнадцатидюймовки, thunderstuck.

 

* * *

Тимофеич… ну вы все знаете.

Немного людей до конца смогут оценить, шо именно вы сделали за эти четыре с половиной года. Немного.

Но они – милые и зубастые котики 😆

#котики_Полторака

Поділитися:

Міністр оборони України Степан Полторак подав у відставку

Текст заяви щодо розгляду питання звільнення з посади Міністра оборони України Степан Полторак навів на своїй сторінці в Facebook:

Джерело

 

Степан Полторак: Я розчулений. Я дякую усім за підтримку та теплі слова. Вдячний за те, що усі ці роки ви були разом зі мною. Ми підняли армію з колін. І нині вона на рівні з провідними арміями світу. Це була заслуга кожного з вас.
Ми разом створили потужну армію патріотів, яка готова дати відсіч сильному агресору.
Українці, ви – найкращі! Ми йдемо вперед!
Перемога за нами!
Слава Україні!

Поділитися:

В Одесу прибули бойові машини «Hummer», які будуть спрямовані для бойових підрозділів ЗСУ (фото, відео)

 

Про це сьогодні, 13 квітня, повідомив Міністр оборони України під час перебування в 58-й окремій мотопіхотній бригаді в Конотопі.

— За останній час рівень військово-технічної допомоги значно зріс. Це стосується всіх наших партнерів, в першу чергу, США. На даний час в Одесі розвантажуються бойові «Hummer» (HMMWV – ред.) — 35 машин. З них 20 броньованих, які підуть в бойові підрозділи, і 15 машин медичного забезпечення, — зазначив Міністр оборони України і додав, що вся допомога відразу спрямовується безпосередньо до бойових підрозділів, які перебувають на лінії бойового зіткнення.

За словами глави оборонного відомства, протягом останнього часу США надали допомогу Україні на понад 400 млн доларів.

— Це протитанкові засоби «Javelin», сучасні засоби радіозв’язку, засоби артилерійської розвідки, радіоелектронної боротьби, антиснайперські комплекси, безпілотні літальні апарати, — поінформував Степан Полторак.

Разом з тим, на думку Міністра оборони, Україна не може побудувати сильну армію коштом партнерів, потрібно розвивати власний військово-промисловий комплекс ВПК.

Джерело

Фото © Сергій Смоленцев / Думская

 

Поділитися:

Строили, строим и будем строить!

Юрий Бирюков

Не про выборы, извините…

Это Конотоп, это Сумская область, это 58-я бригада, которая неделю назад вышла домой из зоны ООС. Бригаду создали в 2015 году, и вот в первый раз можно писать “вышла домой”. Встречал Степан Полторак – награды, ордена, медали, премии.

Да, мы сдали сегодня в эксплуатацию 2 из 4 казарм, построенных в рамках проекта #184общаги. Еще в одной заканчивают внутреннюю отделку, будет готова через три-четыре недели. А строительство четвертой было сорвано еще в прошлом году, коммерсы банально украли 4 миллиона гривен аванса. Уголовные дела, обыски, скоро суды. Тем временем – новые торги на ПроЗорро, и скоро новая строительная фирма начнет достройку.

Да, мы сегодня сдали в эксплуатацию жилой дом на 51 квартиру. Это продолжение программы “штатно-должностного жилья”, когда квартира дается не в собственность, а принадлежит самой бригаде. При увольнении или переводе жилье сдается назад в часть, а потом туда заселяется новый офицер.

Да, мы сегодня сдали в эксплуатацию новенькую столовую, с мебелью и оборудованием. Там еще нужно дождаться, финально укомплектовать цех оборудованием, и запускаем новую систему питания.

Одна из многих новосозданных бригад, для которой строительство первой очереди подходит к концу. И еще Глухов – там тоже общага, и еще Стецковка – там тоже общага. А надо еще три общаги, а надо еще дома для сержантов, а надо еще столовые, а надо еще штабные помещения.

Шаг за шагом мы помогали создавать нашу армию.

Фото: Alice Biriuk

Поділитися:

Как блогеры к Президенту ходили… (фото, видео)


Віктор Литовченко

Як я сходив до Президента. Твір.

Ви уже напевне чули, що учора купка продвинутих блогерів зустрілася з Порошенком і його командою. Так от цього разу в їх число потрапив і я. Поламався для виду і таки пішов. Зустрічалися не в Адміністрації, оскільки зустріч була абсолютно неформальною, а в Штабі ББП Солідарність, чи як там воно офіційно називається, не знаю. На зустріч прийшло чоловік 40-50, більшість із яких я наче знаю по фейсбукам, але там нарешті очно познайомились і роззнайомились. Часу було для того достатньо, провели ми там більш ніж половину дня.
Окремо наголошу – це не пресуха і не виставка найкрутіших блогерів. Реально неформальна тусовка, куди потрапили більш ніж очевидні прихильники Порошенка. Тому розмова була досить відкритою і відвертою. Порошенко навіть зі старту для розрядки демонстративно зняв галстук.

Але почну по порядку. Спершу «на розігріві» виступило кілька інших членів його команди. Я їхні виступи переповідати не буду – це багато хто знімав на відео, уже повкидали в інтернет. Так, лише коротенькими ремарками. Почав Ахтем Сеітаблаєв. Але тут був явний удар в штангу. Не знаю на що розраховував Ахтем, але приходити на зустріч настільки непідготовленим і по ходу щось там видумувати про що поговорити і перескакувати з теми на тему – виглядало досить несерйозно. Тому я вам навіть не зможу нічого переповісти з його сказаного – реально ні за що зачепитись, суцільна вода і обтічні фрази ні про що.

А як, Ахтеме, треба готуватись до зустрічей, повчіться у Геннадія Зубка, того, який Віце-прем’єр-міністр та Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства. Тема від мене далека, то я реально провтикав початок. Але той так загорівся розповіддю, показував такі добротно зроблені слайди (нам усім це ще й роздали в роздрукованому вигляді до самого початку), що по ходу і мене затягло. І я з подивом дізнавався ніфіга не маленький об’єм роботи, провернутий його конторою в сфері децентралізації. Про те, як вся Україна на 40% покрилась свіжими ОТГ, наскільки це розкачало регіони і про те, як 52% бюджету уже залишається на місцях. Коротше, дізнався стільки всього цікавого, що аж задався питанням – а як так трапилось, що ми усе це чуємо за кілька днів до виборів? Тут би повчились у запорєбріка, які з десятої частини зробленого уже такий би кіпіш підняли, що воно би з кожного утюга оралось би і всім дірки в голові цим усім ретельно просверлили. Так там народ з гімна пулі ліпить, а тут реально зроблена робота.

Потім прийшов Полторак, якого зустріли оплесками. Він, само собою, розповів про армійські реформи. Я там трохи нуб, тому нехай Мартін Брест, Мирослав Гай чи Капітан Прайс розкажуть детальніше. Я лише оцінив масштаби цієї роботи. Ну і почув те, що хотів почути. Всі розуміють, що сучасна війна у першу чергу ведеться ракетами. І ними ми якраз почали затарюватися. Їх ще далеко недостатньо, але план поетапного ними насичення є і він активно реалізується. На моє тупе питання «А раптом у Путіна таки криша остаточно поїде і він попре в усю дурь, наскільки довго ми зможемо протриматися?», Полторак спокійно відповів: «Довго». Проблема, мовляв, тільки в одному – як швидко перебудуємо економіку на воєнні рейки. Воєнний стан дав можливість спробувати на практиці, полізли якісь конкретні боки, які зараз думаємо як латати. Шкода тільки, що експеримент провели не так комплексно як хотілось. Карочє, привіт диванним хомячкам, які орали – а нафіга воно було треба? З резервами проблем немає, озброїлись уже нехіло. Проблеми знаємо, потихеньку вирішуємо. Напічкані війська по кордону нас уже не лякають. Раптом що, оркам доведеться на повну включатись і це все захлинеться реальними втратами. Які їх і зупинять. Враження від Полторака – Мужик! Реальний мужик.

 

Далі прийшла Іра Геращенко, яка порозповідала шутки-прибаутки зі своїх мінських рандеву з макєєвським люмпеном. Ну іще там багато чого прикольного по мєлочі. І під кінець публіка почала її активно давити щодо наступних президентських виборів. Ні да, ні нєт не сказала – будуть праймеріз, побачимо. Але по очам було видно, що рішення давно прийняте. І це гуд.

Тим більше, що Порошенко прямо з порога одразу поцікавився, чи уболтали ви її на 2024 рік? Порошенка ми чекали довго. Нас, само собою, пошмонали. Вся техніка з залу улєтучилась. Тому записів ні в кого немає, максимум писалося щось у блокноти. Я можливо щось записав неточно, переповідатиму з пам’яті основні тези. Тому раптом що – сорян. Табу на все сказане не було. Двічі тільки попросив на нього не посилатись в конкретиках. Не буду.
В перемозі на виборах Порошенко впевнений. Навіть частину блогерів після їх упадніческих питань підбадьорював: вище ніс! В таких умовах показати таку динаміку – вам це щось же має говорити? Але на згадку про один тур – будьте реалістами. Доведеться ще добре попахати між першим і другим турами. Пахать готов, ефект від зустрічей в регіонах радує. Ну і далі розповідав про плани без оглядок на «а раптом».
Про Коломойського – виключно зневажливо «етот мошеннік».

Про НацЖон і всякі решту Національні Корпуси: нацисти. Відкрили ящик пандори. Недооцінювати їх не треба, але і боятись нічого. Як робиться – я показав, коли сміливо на них пішов і вони розступились. Після чого начальник охорони ледь не звільнився, а Цеголко охрип. Мав розмову з «одним міністром» і попередив про наслідки. Попервах приходили навіть домовлятись, були послані нахрєн. Після виборів готовий жорстко з цієї надмірною нацистською мілітаризацією розібратись. Бабки у них з’явились, бо вони успішно затероризували кількох олігархів. Ті сцикнули і відкупились. Прізвища назвав, але якраз тут попросив на нього не посилатись. Ні, не Коломойський.

Виходка 1+1 взбісила. Я, каже, взяв собі за правило не судитися з пресою, але все має свою межу. Першими під каток попали правдоруби з BBC. Трамп не захотів з ними зв’язуватись, тому Порошенко вирішив лупонути їх сам. Зараз пробують з ним негласно домовитись. Відмовив. 160 тисяч запропонованих фунтів моральної компенсації офіційно переведе на армію. З 1+1 намірений розібратись дєрзко, «до парламентських виборів контент там сильно зміниться, от побачите». Згадав і про медведчуківські канали, намєкнув, що тих чекатиме теж веселеньке життя, як і їхнього босса особисто.

На армію та купу інших проектів (згадав про корпус в Охматдиті та Театр на Подолі) витратив особистих 1,5 мільярди. Витрачав без шуму і надмірного піару, що ми і так уже знаємо.

МінСтець – збитий льотчик, це ясно давно, Стецю він прямо це сказав. Експеримент не те щоби зовсім невдалий, але видно, що такими методами інформаційні перемоги не клепаються. Надалі будуть залучатися в цю історію американці з усім своїм НАТО. Типу: ми уже лупимось з путінськими, долучайтесь, фінансуйте, ми вас багато чому повчимо. Ну і самим треба серйозно мобілізуватись, бо основна загроза для України – гібридна агресія Рашки. В рамках якої нам нав’язали тезу про першочергову боротьбу з дикою корупцією. На фоні якої виплила купа напічканих імпортним баблом «антикорупціонерів», які під цим дахом займаються політичною боротьбою.

Ні, корупції валом, тут ніхто не заперечує. І я сам, каже, хочу з нею боротись. Але не брати з Заходу гроші на «всяку галіматью», на яку нам влили мільйони і які нам точно не потрібні, ми будемо тільки починати вчитись. Не всяка допомога благо.

В боротьбу з гібридним ворогом треба активніше залучати Європу, яка тупо прохлопала, як орки навчились користуватись її демократичними інструментами. Навів приклад Шарія. Даля Грібаускайте навіть не повірила, що той до цих пір числиться в її країні політичним біженцем, чи як там цей чорт числиться… Навіть довго переконувала Порошенка, що той щось напевне сплутав. Ай-ай-ай, Даля…

Плани щодо розвитку України – «Не догнати Польщу, а перегнати США».

Податок на виведений капітал буде. Я, каже, якщо у щось вчепився, уже не відпущу. Ви знаєте, що йому потужно протистоять транснаціональні корпорації з високою рентабельністю. В курсі, мол, що в ціні упаковки жвачки сама жвачка займає щось типу 6 чи 8 відсотків (точно не пам’ятаю, не записав)? Ще 40% реклами, а майже все інше – чистий прибуток? І от цей прибуток вони хочуть виводити за кордон без податкового обтяження? А я хочу, щоб вони лишали ці гроші в Україні.

Щодо Гладковського-Свинарчука. Прізвища як такого не назвав, але при згадуванні самої теми його це очевидно підбісило. Обурювався, що на старті були домовленості на темі армії не заробляти. Тому чувака ніхто не те, що не кришуватиме, а навпаки – «навіть якщо він не винен, нехай сам доказує свою невиновність». Презумпція знімається. Апріорі винен. Ату його!

По Зе і Йу сильно не парився. Сказав, що на кожен план Зе і план Йу відповість планом П. Позлостивив на тему Московського патріархату. Влупили його влучно і правильно. І коли МП прийняв рішення підтримати Йулю, це ще раз показало, що попали влучно, «бо Господь забрав у них розум».

На День тиші поїде в Маріуполь відкривати новий нічний потяг. В планах відкрити аеропорт, за що Генштаб його сварить. А ще «виб’ю гроші в Євросоюзу» на електрифікацію залізниці і пущу туди Інтерсіті. Бо ніщо так краще не переконує орків, як спокійне і комфортне життя в Маріуполі.

Отак некоротко наче усе. Раптом що згадаю, буду дописувати. Чи раптом що не так зрозумів і мене поправлять, тихенько справлю, наче так і було.

Ну а загалом враження таке: якби я не був порохоботом, я б ним став після сьогоднішньої зустрічі. Вміє він росположити до себе і зарядити на хороше, тут йому рівних іще пошукай.

ПОШИРЮЙТЕ ПЛІЗ. Я так довго це писав 😆

Раптом на темі вспливуть боти і хами, попереджу один раз. Я в ваших демократіях не замічений. Баню за перший же хамський закидон. Матюкатись теж ніззя.


Ганна Грушевська

Я слушала его ответы на вопросы и сопутствующие рассуждения, и внезапно осознала: он строит бренд. Не свой личный бренд “Пётр Порошенко”, он создаёт бренд “Украина” – бренд с глубоко переосмысленной концепцией, ломающий всю нашу трагическую, измученную скорбью, страданиями и мытарствованиями историю. Сильный бренд успешного, благополучного, напокорённого государства, который будет питать нашу национальную идею десятилетями.

Свой вопрос я задала о судьбе налога на выведенный капитал, дескать, мы столько сил вложили в его поддержку, и неужели теперь всё, или все же есть планы на его внедрение во вторую каденцию?
С досадой пожурил за упаднические мысли. И твердо заявил, что пакет критически важных законов для экономического роста Украины, в частности, закон о НнВК, закон про службу финансового мониторинга (и ещё было что-то, но я забыла, а записей мы не вели) будут поставлены на голосование ещё в Раде текущего созыва, до новых парламентских выборов. ПП убежден, что эти законы крайне необходимо принять парламентом именно текущего созыва и ещё раз твердо и настойчиво попросил активную общественность оказать этим инициативам в нужный момент максимальную поддержку.

Его вера, даже не вера – истовая убежденность в блестящем будущем Украины не просто вдохновляет, – она взрывает твои самые смелые чаяния. Словно такая Украина уже существует во плоти – государство сильных, уверенных в себе, творческих, благополучных людей. Он строит бренд Украина осознанно и основательно, знает, что именно следует сделать, и как и когда он будет свой план реализовать, чтоб такая Украина состоялась ещё при нашей жизни.

Я хорошо подумала, прежде чем решила написать свои впечатления прямо сейчас. Чтоб эта вера – в нашу общую победу, в потенциал нашей страны и будущее наших детей зарядила сейчас вас так же, как она вдохновила сегодня нас.

Знаю, что вам кажется это невероятным и слишком пафосным, но истинно говорю вам: если бы у вас было веры в Украину с крупицу пороха, то раскололи бы вы горы на своем пути и не было бы для вас ничего невозможного.


Виктор Пузанов

Сначала вчера меня спросили, почему я так уверен, что Порох выиграет. Я, было, начал пространно отвечать о достижениях за первый срок, но осёкся, и просто сказал, что верю в мудрость Украинского народа. Что не просрём мы всё, не повторим ошибок столетней давности.

Потом была встреча с топовыми чиновниками.

Сначала Зубко показал презентацию, в которой, собственно, я всё знал (поскольку практически в центре этих процессов в Сичеславской области), но вот цифру 40% увидел впервые. 40% страны уже покрыто объединёнными территориальными громадами. И это основной ресурс ПП – люди, уже понявшие, что значит быть хозяевами на своей земле, и понявшие, что значит ЛУЧШАЯ (чем раньше) жизнь.

Затем Степан Тимофеевич рассказал, что если орки попрут, мы продержимся ДОЛГО.

Затем Ирина Геращенко рассказывала, что из себя представляет большинство этих самых орков – как они себя ведут и держат на всяческих встречах и переговорах. Как себя ведут и держат “самые лучшие” из них.

И затем ПП отвечал на вопросы. Главный для меня вопрос задал André Alexin – что изменится во время второй каденции. Многое изменится. Экономика. Жесткий отпор нацистским “дружинам”, которые уже в цугцванге. Развязанные руки в кадровой политике. Планы по продолжению модификации Страны. Планы на НАТО.

И третьи выборы он тоже выиграет. Выборы в Европарламент от Украины, члена Евросоюза.
_________________________________

Поздно работать с электоратом Зе и Ю. Всё, что для них можно было сделать – уже сделано. И до них, насколько это было возможно, донесены ожидаемые последствия от прихода во власть в Украине пана ко и непана ПтнПнх. Сейчас, в эти три оставшихся дня, задача другая.

Сделать так, чтоб сторонники ПП пошли на выборы. Чтоб отбросили мысль, что “во второй тур он итак выйдет, вот в апреле пойду и проголосую за него”.

Нет, ребята, так может не сработать. Надо поднимать жопы и идти голосовать. Обязательно. Чтоб не получить опять руину.

Я вот, например, поеду через полстраны на место регистрации, только для того, чтоб поставить правильную галочку в бюллетене.


Alex N Alex Noyt

Пару тезисов по закончившейся встрече с Петром Порошенко, Ахтемом Сейтаблаевым, Геннадием Зубко, Степаном Полтораком, Ириной Геращенко – по свежим следам.

1) Ахтем Сейтаблаев (режиссер Киборгов, Захара Беркута и др) – за появление тех инструментов, которые позволят заставить платить своими доходами в Украине многих “умных” артистов, которые не считают зазорным кататься с турами по запоребрику и косить бабло. Плюс к тем, кто как некоторые, получает деньги от Госкино, часто нарушая свои обязательства по софинансированию – делают продукт на государственные деньги, не вкладывая свои, и также продают его запоребрикам, для того что бы, не стесняясь, накосить денег. Переориентировать тех, кто привык работать на РФ на рынок Европейского Союза – важная задача, но требующая прежде всего времени. Собственные планы – таки снять хороший украинский роад-муви с качественными элементами комедии. Но также есть и еще сценарий классного исторического патриотического боевика.

2) Геннадий Зубко, вице-премьер-министр по регионам и ЖКХ – децентрализация наибольшая успешная антикоррупционная реформа в масштабах страны. Если раньше 30% бюджета на местах, а 70% в Киеве, и чтобы построить школу мэру нужно было ехать и решать вопрос за 30%+ отката – сейчас это ликвидировано – деньги и полномочия на местах. И это не считая Прозорро. Средние цифры увеличения местных бюджетов по стране 3-4 раза, в некоторых случаях в 14!! раз. Представляете какая политическая и человеческая воля нужна была для того, что бы уничтожить такую гигантскую кормушку для коррупционеров в масштабе страны? Энергоэффективность – реальная возможность снизить коммуналку за то же тепло в 3-4 раза. Пример в Киеве: дом на Ярослава Гашека – ОСББ+мероприятия по энергоэффективности – платят за тепло 8 гривен за квадрат, соседний дом 33 гривны. Однако, что бы сделать децентрализацию бесповоротной – необходимо ее закрепить в Конституции. Никто кроме Пороха это не сделает – это реальный факт. Иначе любой другой, просто фасад оставит – полномочия заберут, и все вернется на 23 года назад.

3) Степан Полторак – очень много фактов, цифр и действий. Приведу буквально пару – в ближайшие две недели будут хорошие новости по ракетным противокорабельным комплексам с крылатыми ракетами “Нептун”. Второе – истерия нагнетаемая запоребриками и укрсучмедиа по некомплекту до 100% личного состава многих бригад – никаких поводов для переживаний. Это уже готовая структура, снабженная оружием, боевой техникой, командным составом – предназначенная и уже способная, на случай эскалации агрессии залесьем, принять и добавить за три дня 600 000 человек к существующим 270 000. Степан Тимофеич заверил, что американские ЗРК “Пэтриот” отличная и нужная стране штука – и наши американские друзья с этим совершенно согласны  🙂

4) Ирина Геращенко – позитив, уверенность, управленческий и политический опыт, эмпатия. Поделилась некоторыми фактами по работе в Минской группе, типичными приемами запоребриков увиливать от своих обязательств, затронуты специальные психологические вопросы по пленным, которым уделяется самое пристальное внимание. Позиция по поводу “амнистии” после возвращения захваченных врагом территорий. Ирина однозначно “ЗА” амнистию, но при нескольких условиях – не убийца, не насильник, не палач. 1) Добровольно и публично признает свою вину. 2) Обязуется никогда больше не преступать закон. 3) Выплачивает репарации жертвам либо государству работой в специальных госпредприятиях, пока назначенная сумма компенсации не будет возмещена. И сроки наказания для не тяжких преступлений без жертв не более 8-ми лет. А также ответила на вопрос который волнует многих – 2024 год, выборы Президента Украины – по ее словам кандидата определит праймериз  🙂 То есть участвует, и если праймериз плюс, то…  🙂

5) Петр Порошенко – собран, заряжен, уверен в себе и команде. Если коротко, то после победы на выборах, страну ожидает множество изменений в ключевых сферах, которых очень ждут все вменяемые люди – информационной, бизнес, дипломатической. Естественно в ту сторону, которая укрепляет государство. Все буде “на часі”. Несколько моментов, которые хотел бы отметить:
– совсем скоро ВВС поучаствует в восстановлении украинской армии, на какую сумму – узнаете в декларации Президента. НЕкоторые частные украинские телеканалы -тоже, весьма вероятно, из-за своих действий, хотят они этого или не хотят – но поучаствуют, в этом благородном деле, по тем же причинам, что и ВВС.
– Закон о ННвК – адреналин в сердце украинской экономики. Одно это определение показывает, какое значение Президент придает, и какое место он занимает в его планах на ближайший год.
– Ну, и напоследок, он двумя руками за гендерное равенство 🙂 И поста Президента это касается в том числе. Начиная с 2024 года . 😀

Однако, уверенность Президента – это не повод всем нам расслабить булки. Каждый голос вменяемого человека – на вес золота в этот поворотный момент истории нашей страны. НЕ стоит бездарно профукать этот шанс, как в 1919 году – очень важно подняться и пойти проголосовать и 31 марта, и 21 апреля.


Тамара Горіха Зерня

Вдалося сісти на Хрещатику. Не те що я прямо кинулася на вільне місце, але зараз це більш ніж актуально.

Все-таки Київ дуже сегреговане місто. Варто опинитися у метро на годину пізніше ніж завжди, і ти бачиш зовсім інших киян. По праву руку від мене дрімає бомж. Прямо в коліна впирається білий дерматиновий рюкзак із залізними шипами і потертою шлейкою. Ліворуч сидить жінка у бейсболці з написом New Zeland. І я посередині, намагаюся непомітно скинути туфлі і поворушити пальцями. Що мене відрізняє від цих пасажирів у даний конкретний момент? Те що я десять хвилин тому говорила з Президентом України, а вони ні.

Я розумію, чому так складно писати про заходи такого рівня.

По-перше, ти завжди глибоко суб’єктивний автор, і якщо на шальки терезів з одного боку покладена доля країни, а з другого тебе турбує мозоль на мізинці, то є велика вірогідність, що ти напишеш саме про мозоль.

По-друге, дуже легко помилитися з тоном допису. Тому що є спокуса зірватися у пафос, бо це страх як круто, коли з тобою говорять топ-політики, такі топ, що топіше не буває, а потім на твої питання відповідає сам ПП, і не просто відповідає, а називає тебе по імені (звідки він знає???) і переказує вітання твоєму чоловікові, якого він теж пам’ятає (Свят!!!). Тому що у моєму житті це величезна подія, і я щойно, серед ночі, подзвонила батькам про це розповісти. Мене запросили на зустріч з Президентом тільки тому, що я пишу на фейсбуці! Якщо це не соціальний ліфт, тоді я просто не знаю, що у вашому світі іменується «соціальним ліфтом».

І, по-третє, тема, вірніше теми розмови були over-складними і глибокими. Спікери готові відповідати на будь-які запитання, і у кожного присутнього була можливість такі запитання задати або при всіх, або приватно у коридорчику. (Тут я хотіла вжити слово «у кулуарах», але посоромилася).

Ахтем Сеітаблаєв говорив про кіно, кінобізнес, про Крим, про наш серіальний ринок, який потрібно хоч чучелом, хоч тушкою переорієнтовувати на європейського споживача. Про потребу законодавчого регулювання стосунків з митцями, які продовжують працювати на Москву. Береш гроші з бюджету – не знімаєш для росії, гастролюєш на росії – отримуєш дулю з маком з українського бюджету. (Ви не повірите, але цей принцип досі не запроваджений).

Геннадій Зубко забомбив нас цифрами і статистикою, яку він знає напам’ять, і дідько його розбере, як то тримається у голові міністра регіонального розвитку. Для мене головним посилом було те, що мега-успішну адміністративну реформу та децентралізацію можна угробити за один рік, просто не прийнявши бюджет і бюджетний кодекс. Є політична воля – регіони розвиваються і місцеві бюджети наливаються грошима. Нема політичної волі – все, до побачення. Пам’ятаєте як при Овочі висмоктали бюджет Києва? Ось так і буде, тому що фундаментальні зміни не закріплені у Конституції. Тому, шановні місцеві громади, добре думайте.

Степан Тимофійович носить цивільний одяг як королівську мантію, а ми досі губимося, коли бачимо його у костюмі. Була б моя воля, я б лекцію про стан армії, з яким ми увійшли у війну, витатуювала на лобі деяким кандидатам. От прямо починаючи від бублика коси і до полковницьких вусів. Пишу спеціально для залісся, як паличкою тикаю: у нас не було нічого. Україну можна було взяти голими руками до Києва, до Львова, до Збруча. Їх зупинив наш чистий блеф і алярм, який підняли українці (читай Порошенко) серед світової спільноти. А тепер все, дорогенькі миші, тепер усе. Тепер навіть у відкритих виступах наш міністр оборони говорить про ракетний щит над Україною, а кожному відомо, що він завжди озвучує тільки верхівку айсберга.

Ірина Геращенко. Підозрюю, цю відважну жінку задовбуть до 2024 року питаннями про можливе президентство, вона плюне на все і поїде у село вирощувати помідори. Це так ніби ти на першому триместрі вагітності, а тобі щодня дзвонять спитатися, чи ще не народила. Пані Ірина як завжди іронічна, чіпка, точна у формулюваннях і прагматична. Порадувала її обіцянка продавити гендерні квоти у законі про вибори, хоч ця ідея не знаходить відгуку серед чоловічої аудиторії (чого б то?).

Петро Олексійович. Знає більшість присутніх в обличчя, по іменах і ситуаціях. Читає нашу сторінку. (Хотілося б вірити, що коментує також). Пам’ятає мільйон деталей, які людина його рівня не повинна не те що пам’ятати, а навіть помічати. Вірить в Україну. Проводить історичні паралелі з подіями 100-річної давнини, бачить і усвідомлює ризики, чудово орієнтується у поточній ситуації, моделює перспективу.
Вірить в українців. Вірить, що ми пробуджуємо кращі риси у душі у кожного. Що у кожної людини, навіть найбіднішої, навіть пропащої, у душі є золоте зерно. Є щось таке, за що можна потягти і задіяти для блага країни. Категорично відкидає будь-які технології, що базуються на експлуатації гірших людських якостей – жадібності, заздрісності, продажності. Для нього кожен українець – обраний і оточений ореолом. Ніхто, жоден із відомих мені політиків не має такої твердої віри в українців.

Звичайно, нас цікавили прогнози по виборах. ПП розраховує на перемогу у другому турі. І має кілька серйозних ініціатив, які будуть реалізовані до парламентських виборів. Насамперед – це жорстке наведення порядку у медійному просторі. Це буде коротка кривава битва із каналами, які трансклюють сепарський контент. Медійне поле буде зачищене і перекроєне. Теперішній шабаш фейків є останньою лебединою піснею в інформаційній війні.

Буде змінено підхід до отримання та розподілу міжнародної технічної допомоги з урахуванням певних болючих уроків. Буде впроваджено ряд заходів, які не дозволять використовувати інструменти демократії у боротьбі з демократичним устроєм. Буде посилена співпраця з міжнародними партнерами саме у протидії гібридним загрозам та інформаційній війні.

Моя улюблена цитата з сьогоднішньої зустрічі: «Томос – це наша воєнна перемога над Росією. Після отримання Томосу рейтинг Путіна обвалився на 30%. Це значить, ми влучили у ціль.»

І наостанок, моя особиста думка щодо формату таких зустрічей. Конференції для блогерів – це плювок в обличчя журналістам. Абсолютно заслужений плювок. Якщо ви перекреслили стандарти професії, якщо ви забули про моральну, суспільну та політичну значимість роботи журналіста, будьте готові до того, що на ваше місце прийдуть інші. Аматори, непрофесіонали, самоучки, самі-собі-автори, редактори і замовники. Прийдуть і зроблять вашу роботу, а потім сміятимуться вам в обличчя і називатимуть продажною обслугою Коломойського.


Сергій Місюра

Зустріч блогерів. Чого гріха таїть – порохоботів.

Не хочу писати твори, бо їх довго читати. Розіб’ю по частинам і інтересах.

Частина 1. Про саму зустріч.

Всі ми знаємо, що знати людину в мережі і в офлайні, в реальному житті, це різні речі. І тому задачі зустрічі не тільки поговорити без купюр з міністрами і президентом, а і познайомитись людям, які ведуть активно свої блоги. Це для всіх соціальний капітал, і він зараз грає велику роль у житті кожного.

Я дуже радий, що потрапив на таку зустріч. Тому що стільки відомих людей в одному місці раз на рік можна зловити, а з рахунком того, що багато приїхали з різних міст до Києва – тільки Президент зміг пов’язати та зустріти в одну залу.

Головне: майже всі перезнайомились, хто цього хотів. А це хто? То хто такий? Всі блогери були з різних платформ: фейсбук, твіттер і ютуб. Дай боже здоровля організаторам, що не було інстаблогерів.
Ладно я, знаю з усіх платформ хто є хто, але ця зустріч багатьом відкрила очі людям на інших відомих людей. І це є дуже круто!

Найсмішніша історія: коли у нас забрали усі телефони і пристрої перед приїздом президента – такий гул стояв, як в вулику. Нарешті ніхто не сидів в телефонах, а розмовляли! Що треба зробити людям, щоб вийшли з онлайну і почали говорити? Правильно – відбери інтернет. І через годину хтось звернув увагу на той факт, що з тиші на початку дехто на крик переходив, що б через три стільці комусь сказати)))

Сумна історія: Монова була з лопатою. Била по горбу за погане селфі з нею.

А взагалі – дуже тепла, лампова, комфортна зустріч серед своїх. Серед своїх, які мають одну загальну ціль – добро для України. Яка на даний момент воює і їй потрібен порох для перемоги.

* * *

Зустріч блогерів. Частина 2.

Ахтем Сеітаблаєв.

Ахтем як режисер і як людина – дуже талановитий. Зняв на новому рівні такі українські стрічки як Кіборги та Захар Беркут.

Розказав про свою чітку позицію стосовно Криму. Ставлення його, як кримського татарина до ситуації в країні, в кіноматографі. Чому наші фільми на стільки меньше збирають у прокаті пояснив тим, що власники кінотеатрів знають за рік виходи західних стрічок і вже тоді плануються покази і зали. Українські фільми ще не стали на такий конвеєр для планування так заздалегідь, а при слабому старті на перших двох уікендах отримують одразу мало сеансів на інші тижні.

Половину виділеного бюджету на підтримку індустрії в Україні забирає серіальний ринок. І деякі використовують його для створення продукту і для ринку Росії. При цьому канали чи власники не вкладають своїх коштів, а тільки дотаційні.

На питання, чи можна контролювати на які фільми треба виділяти гроші, а на які ні – чіткої відповіді я не зрозумів, але логічно, що ні. Не можна створити групу в Фб на образно 100к людей і щоб вони читали сценарій і вирішували – виділяти на цей фільм гроші чи ні.
Хоче створити і зняти якісну комедію в роадмуві стилі для масової української аудиторії. Щоб зайшло всім і показати оригінально про життя в Україні через життєві перепитії при подорожі різними куточками країни.

Взагалі, як на першого спікера для нас цікаво, але мені здалось, що Ахтем був наче не підготовленим. Або не зрозумів правильно з ким буде зустріч. Або ж ми були не “розігріті”. Не знаю, склалось таке враження, що не було повного зв’язку з блогерською аудиторією.

* * *

Зустріч блогерів. Частина 3.

Геннадій Зубко.

Я раніше слабо обходив Міністерство регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ, тому що краще писати про зміни в України по новинах саме з локальних перемог на місцях, в областях і містах. Але Зубко мене вразив, тому що розказав підсумовану і узагальнену інфу по всій країні. Та і дуже багато цікавого я дізнався.

Він же, Віце-прем’єр-міністр – Міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ, розказав про обсяги і успіхи децентралізації. Цього не змогла зробити ніяка влада за 24 роки незалежності. Ніхто не хотів віддавати розпорядження бюджету з столиці в регіони, все контролювали з центру. І ви знаєте чому, щоб розділити і розікрасти державні кошти і трохи виділити в регіони.
Він знає майже всіх голів ОТГ, якими покрилась територія Україна на 40%! Розказав як деякі з територіальних груп, після “осідання” податків і коштів в регіоні, області чи місті змогли створити умови росту та розвитку на місцях! А найголовніше, коли ОТГ знає скільки в них коштів, який приріст – вони можуть планувати! І не на місяць, а на роки. Стратегічне планування бюджету на місцях. Ми нарешті відірвались від совково-центрального розподілу крихт залишків бюджету і переходимо на новий розвиток міст і сел.

Ну як раніше село не могло само собі зробити дорогу чи провести газ. Потрібно було чекати десятиліття на добро “зверху”, море кабінетів і відкатів. В селі не будували школу, поки 30% не занесли міністру (цитата). А зараз ОТГ може організувати автобус для доставки їхніх дітей до відповідної школи. Базової, опорної чи спеціалізованої. Це просто європейський рівень і успіх, за який ми боролись усі ці роки.
Місто може провести ремонт мосту чи дорогу, не чекаючи, поки в КабМіні чи депутати приймуть рішення. Або чекаючи поки під такий проект хтось “занесе”.

А тепер найцікавіше питання. Все добре, децентралізація, гроші залишаються на місцях. А який фінал? Як має закінчитися реформа регіонального самоврядування?

Я розумію, що це не популярне рішення. Воно утискалося на всіх рівнях і заперечувалось завжди! Це спрощення таких рудиментів як РайДерж адміністрацій в такому вигляді, як вони існують зараз. Будуть управляти ОТГ і Голови на місцях. А багато противників, тому що уже не будуть місцеві депутати сидіти в районі і “керувати” так, що вирішує райрада. Треба буде працювати в тому селі/місті, від якого ти мав би піти в райраду і голосувати. Буде конкретна людина, яка відповідає за розвиток інфраструктури і побуту громадян в об’єднанні. Не колегіальний орган, який може не проголосувати і нічого не станеться, а тепер конкретно можливо контролювати і питати за розвиток і благоустрій в ОТГ. Гарний приклад для пояснення написаного це ОСББ. Люди в своєму домі самі вирішують, що буде чи не буде в домі, навколо дому. Утеплювати його чи ні. Які дерева навколо, квіти на підвіконні загальних балконів чи потрібність камер на стоянці.

Про енергоефективність. Два поряд стоячих будинки. Різні ОСББ. Один будинок за два роки повністю утеплив фасад, поставив лічильники, замінив труби, установив фільтри на воду. Тепер п’ють чисту воду з крану, а за тепло платять 8 гривень за квадратний метр.
А сусідній, точно такий же будинок, має занедбаний підїзд, хлоровану воду з крану та без утеплення оплачує 32 гривні за квадратний метр.
Ефективність управління на місцях без совкових уламків ЖЕКів на лице. А в ОТГ міст і сіл це ефективність на порядок вище!

Я вірю, що покладений початок успішних змін країни. Я розумію, скільки років ми не розвивались, а пливли по настроєному совковому шляху управління з центру, без можливості навіть голосу з місць, де майже нічого не поліпшувалось. Ми почали розвиватись, ми мали в 2014 році нульову відмітку розвитку, а зараз тільки набираємо обертів. Я хочу через 10 років зовсім іншу, найбільшу країну в Європі, яка розвинулась до такого рівня, щоб зраді не було місця.
І так буде, але потрібно працювати. Тяжко і наполегливо працювати, а не чекати поки добрий дядько принесе вам вищу зарплату, а ви нічого робити не будете. Так не буває, але багато сподівається, що таке може прийти при прочитанні передвиборного білборду.

Все тільки починається!

* * *

Зустріч блогерів. Частина 4.

Степан Полторак

Міністр Оборони України. Зустрічали оплесками. Тотальна радість і народна повага. Головний реформатор нової Армії.

Тимофійович встав і почав говорити. Багато. Точно. Під оплески, бо розповідав як було і як стало, що з’явилось, до чого йдемо.

Конкретно.

В нас уже 1,5 мільйони обліковано військовослужбовців. Оперативний резерв створено на 600 000 особового складу. Тобто в разі воєнної загрози – армія буде мати в найкоротші строки 600 000 “штиків”. І головне – в цьому році маємо добити щоб весь ОР1 одіягнути і екіпірувати. У нас є резерв речового забезпечення!

В армії крокує реформа системи харчування. Я особисто 100 разів писав і показував фото з різних частин, де вже є #НоваСистемаХарчування. В цьому році нас чекає перехід ще майже 300 частин для завершення реформи.

Міністр чітко розуміє, що агресія розпочнеться з авіації і ракет, а не піхотним чоботом залісської армії. Тому у нас “в строю” вся система ПВО на модернізованих комплексах. Йде розробка нових. Наприклад, ракетний комплекс Вільха вже має дальність 120 км, а в планах довести дальність до 200 км. Новий морський комплекс Нептун уже проходить випробування.
Багато комплексів РЕБ, які успішно показують себе в зоні проведення ООС. Я про це знаю і особисто бачив. Про це не можна писати, але комплекси є

Буде збільшуватись флот. Збільшено військ морської піхоти і гірсько-піхотних, бо в Криму також є гори і берегова лінія.

Розказав і підтвердив мої слова коли я писав про воєнний стан. Армія такого раніше не робила. Не все вийшло як треба, тому все допрацьовується. Основна проблема, що воєнний стан зачіпає і ОДА на місцях, а в них там проблеми з виконаннями алгоритмів. Ніхто ніколи такого масштабу не бачив.
Цей воєнний стан був якраз для показу Європі і союзників, що ми готові. Ми готові воювати і показати зуби. Відстояти свою землю. Побачили помилки і недоліки таких масштабних змін в управлінні і взаємодії 9 областей. Ми вчимося. І це правильно.

Цікавий факт про УкрОбронПром. Як виявилось, оборонне замовлення армії через УОП виконується лише на 40%. Хоча я думав там має бути до 90%, то ж державне оборонне підприємство. І при цьому Полторак сказав, що його особисте бачення – максимально розкрити оборонне замовлення. Щоб не було спекуляцій, корупції і непрозорості.

За 5 років відремонтовано більше 60 000 техніки і військового озброєння. Збільшено в 10 разів військово-повітряні сили. Зформували танкові підрозділи в ДШВ, яких ніколи не було. І ще цікаво, що за поребриком одразу в 2015 році, вслід за нами, також додали до десантури танкові підрозділи.

Моє питання було щодо зменьшення відповідальності командира роти, тому що зараз це сама проклята посада. Відповідає за все. Платить за все. І Тимофійович погодився, що ми вже давно не строкова армія, не потрібно командиру за строковиків і їхнє майно відповідати. Зараз контрактна армія – кожен контрактник має сам відповідати за свою амуніцію, зброю і техніку. Я сподіваюсь, що зміна статутів і введення нарешті (яка, до речі вже імплемінтується) системи управління військами не будуть мені подарунком на пенсію

Я задоволений зустріччю. І ажіотажем зовсім не військових людей довкола армії. А ще я знов побачив генерала армії України ще з кращої сторони – він не те що не совковий. Він сучасний, дуже продвинутий і розуміючий. Він перший звільнився на пенсію, щоб не бути “тормозом реформи МО” і довів кількість цивільного особового складу МО до 22%. Він не боїться сказати, що “паперова війна, думаєте, мене не задовбала? Он в УКП зробили звіт на 25 000 сторінок – хто його читає? А скільки бумаги перевели?”. Він прагне змінити своє міністерство (“бувають молоді, але не енергійні, а є старі, але вогонь в очах щось робити і змінювати на краще”) і я бачу як воно змінюється.

З Степаном Тимофійовичем ми ще повоюєм за Україну

П.С. Подивіться який ажіотаж навколо нього після закінчення виступу і питань. Який він цікавий для цивільних блогерів).

* * *

Зустріч блогерів. Частина 5.

Iryna Gerashchenko

Я познайомився з нею в далекому 2015 році, осінню, десь під Гранітним, Донецької області. Звісно, на моїх позиціях, де тоді я проходив службу в славетній 72-й бригаді Чорних Запорожців. Приїжджали різні люди, різних чинів і статусів – всі здавались своїми, простими в доску. Вже тоді ми розуміли, що їхати на фронт треба тільки таким, простим. А в реальному житті вони всі інші, серйозні і закриті.

Так, якби не так. До блогерів зайшла та ж сама своя, чарівна і відкрита жінка в поло з логотипами 95-ї. І перша фраза після привітання була: “ви ж бачите, я за справжню 95 – за 95 десантну бригаду, а не квартал!” Це звісно всім зайшло, і далі тема пішла про такі ж смішні випадки з її життя.

Найбільше запам’яталась історія, як в неї з рук вихватили телефон в коридорі при роботі в Тристоронній контактній групі (ТКГ). Вона не розгубилась і одразу звернулась в міліцію Мінська з заявою, що у неї вкрали телефон. Одразу сказала, хто вкрав, і одразу ж сказала, що через посла Австрії їй його повернули, але факт викрадення з рук залишився. Міліція при фразі, що при цьому свідком ще й був іноземець, взагалі ошаліла. Австрієць, у Міньску, свідок кражі – довелось реєструвати заяву і відкривати провадження. Після такого випадку “ніхто до мене і на 2 метри не підходив 😀 “.

Далі пішли також історії, як їй працюється в Мінській ТКГ та при обміні полоненими.
Як недавно приїжджала з залісся Москалькова і сходу заряджає меседж, що в неї немає мандату говорити чи приймати рішення по обміну. При цьому в Мінську Гризлов постійно повторює те саме. Немає мандату. Говорити можна, але вони не приймають рішення і не мають мандату.
Її група постійно відправляє запити до Москви про обмін – 26 листів, нот і інших документів відправлено вже з початку року! МИ сигналізуємо, що у нас сидять і готові для обміну російські громадяни – заберіть їх в обмін на наших політв’язнів. Там тиша і нікому вони не потрібні. Росія завжди кидає своїх. Як залишає в землях Донбасу своїх солдат, тому що іхтамнєт, так і з своїми громадянами в тюрмах інших країн.

Цікавий момент. При всіх обмінах ми ні разу не віддали злочинця. Якщо він порушив закон, приймав участь у збройному конфлікті, не дай, Бог, когось вбив – він ніколи не піде на обмін, буде сидіти весь термін свого покарання. Президент за 5 років зробив тільки одне виключення: помилував жінку і дитину, яка народилась вже у в’язниці. Жінка закладала фугас (не уточнила Ірина, що саме) і сама ж підірвалась, при цьому залишилась без рук і частин ніг. Якось у в’язниці завагітніла і народила ж там. Тому повного інваліда, і щоб маленька дитина не була відлучена до дитячого притулку, Порошенко помилував. Дозволив обміняти на нашого хлопця з полону.

Після стендапу пішли запитання. Головним і найвдалішим було про президентство в 2024 році. Такі думки давно ходять в кулуарах, і про це не раз писалось в різних місцях ФБ. Але Ірина як фортеця не піддавалась. Розказала, що вона не “владна”, а “амбітна”, і що вона буде приймати участь в праймеріз – там все буде вирішено.
Але! Півгодини тому вона ж сама розповідала, як розвалила в юнацтві комсомол в інституті, коли вийшла з нього. Що вона до сих пір позафракційна – не входить до будь-якої партії. Тому питання, може тут відповість 😀
Тоді, щоб прийняти участь у праймеріз, вам прийдеться вступити в партію. Я-то здогадуюсь, але яку саме?

І на останок. Ірина Геращенко озвучила, як вона бачить інтеграцію ОРДіЛО після звільнення від окупації. Всі громадяни мають пройти перевірку на відношення до самопроголошених республік. Вона признає і підтримує амністію, але вона не має торкнутись бойовиків чи злочинців. Амністію можуть отримати тільки у таких випадках: обов’язковим публічним признанням своєї вини; підпис згоди, що більше ніколи не порушить закон (я так зрозумів, як при умовному терміні покарання); і головне – зобов’язується виплачувати репарації за окупацію частини території України. Тобто усі люди, які були прибічниками ДНР/ЛНР, але не скоїли тяжких злочинів проти України, будуть утримуватись (на термін, визначений судом) в спеціальних “колоніях”, в яких будуть відпрацьовувати на господарських чи інших роботах ті репарації. Термін такого утримання може складати до 8 років в залежності від тяжкості провини.

Підсумок.
Дуже пряма і відверта зустріч. Мені симпатизують її погляди і переконання. Я задоволений її роботою як в Верховній Раді, так і в ТКГ. Я буду підтримувати Ірину і далі, на майбутніх праймеріз і виборах, якщо не назріє ще кращій кандидат на главу держави.


Олександр Дедюхін

Про то как топ-блоггеры с топ-чиновниками встречались

Просто чтоб вы понимали (я сейчас вот это скажу по секрету, но только вы никаким другим блоггерам не говорите). Блоггеры – это циничные сволочи. Они действительно в состоянии размазать по стенке кого угодно и при этом совершенно бесплатно. Просто для собственного удовольствия. Ведь, на самом деле, между мной и моим читателем нет никаких буферов в виде редакторов, главных редакторов и даже корректоров. Вот, например, наша страница «А що там у ПП». Максимум что мы можем обсудить – это темы постов и их время (с последним, кстати, часто какие-то непонятки происходят, и Алла страшно ругается). А все остальное – на усмотрение автора. И какой результат? А вот какой. На прошлой неделе охват читателей – 1,1 млн. Это, между прочим, больше чем у страницы «Зе» и тем более «Ю». А еще когда к нам на встречу приходит Президент, он, поздоровавшись с каждым, говорит: «Особая благодарность коллективу страницы «А що там у ПП» ваши тексты вдохновляют меня.» (В этом месте у нас раздувается ЧСВ, но потом ты вспоминаешь, что наш гений Орк не присутствует на встрече из-за болезни, мысленно гладишь его холодные лапки и грустную лысину, и это христианское милосердие к Божьему творению заставляет немного забыть о ЧСВ).

Но это я отвлекся. Хватит лирики. Единственное чем топы, то есть мы, можем привлечь читающую и думающую публику, то есть вас, – это искренность и свойство видеть суть вещей. Просто то, что у всех на уме, у нас выражается в буквах, переданных фейсбуком. (Гений Орк умеет еще и картинки рисовать, но на то он и гений). И вот вчера в очередной раз мы смотрели в душу чиновникам. Их было несколько, а нас гораздо больше. Ахтем Сеитаблаєв, полковник Кривонос, Геннадий Зубко, Степан Полторак, Ирина Геращенко и Петр Порошенко.

Они все разные, но их объединяет одно. У них есть план, как продолжить строить страну. Да, уже есть плоды, да уже заложена основа, но пока что развернуть нас можно. Схватить за волосы и втянуть в лапы недоимперии. Что нужно сделать для продолжения курса на Запад, и не просто на Запад, а чтобы мы стали одной из ведущих Западных стран, – это не полениться и прийти проголосовать. Не за старых олигархов, вкидывающих миллиарды в эти выборы просто потому, что для них это последний шанс, а за новую Украину – субъект мировой геополитики и успешный бренд. Понимаете, голосуя сегодня за Порошенко, мы голосуем за новых людей. Просто потому, что благодаря реформе децентрализации вырастает новая политическая элита, работают социальные лифты., когда лидеры территориальных общин являются настоящими лидерами, а не затхлыми зубожилыми популистами.
Команда Президента готова говорить честно и открыто с каждым. И про информационную политику, и про систему закупок в армии, и про «Укроборонпром», и про парамилитарные группировки.

Команда Президента честно и открыто предупреждает. Новая каденция будет жестче, решительней и успешней. Наши цели – это ЕС, НАТО и сильная страна – региональный лидер. Мы это можем. Мы построили фундамент и мы добьемся нужных результатов. В конце концов после 2024 года Порошенко собрался избираться в Европарламент и я не думаю, что у этого человека нет амбиций стать его Президентом. А для этого нужно немного. Чтобы Украина вошла в ЕС, а значит мы это сделаем.

И последнее. Регламент был довольно жесткий, и задать вопрос мог далеко не каждый, но у меня была такая возможность. Итак, меня интересовало как раб Божий Петр Порошенко борется с искушением стать украинским императором, его бы многие поддержали. Ведь будь он украинским Бисмарком, Пиночетом или Ли Куан Ю, все медиашавки, «антикоррупционеры», слуги олигархов и пр. тихо сидели бы по норам, а команде Президента гораздо легче было работать на благо страны. В конце концов варваров полно, а император один.

Ответ был такой: «Мне, как верующему человеку, конечно, тяжко бороться с такими искушениями, но я не хочу тирании, я не хочу быть ни украинским Бисмарком, ни тем более Пиночетом. Я хочу быть украинским Порошенко, а это гораздо лучше. У нас самый лучший народ. У меня самая лучшая команда в мире, и она будет пополняться настоящими региональными лидерами, пока наши конкуренты подбирают тех, кого мы выгнали. Все время с нами был Бог, мы чудом остановили российскую агрессию, мы чудом начали наращивать экономику, мы чудом получили безвиз и Томос. И если Бог благословлял нас все эти годы, то Он и дальше будет с нами, если мы будем идти тем же путем».

В общем, мы же помним, что #ПеремогаПороха – это перемога всех нас и победа Украины. Поэтому идем на избирательные участки и голосуем, ибо с нами Бог.

Пы. Сы. Ну на фото хорошо видно к кому Президент решил стать поближе.


Дмитро Левінський

Харизматичный Ахтем.
Умничка и красавица Ирина Геращенко.
Танчик Полторак. По гражданке, а все равно танк.
Увлеченный своим делом Зубко. Ну и, конечно же, Президент. Уверенный в себе, уверенный в своей команде, непримиримый к врагам и такой “свой в доску”.

Не буду цитировать каждого, и без меня наверняка уже цитат хватает. Скажу лишь, что я услышал и то, что ожидал услышать, и много интересного, вселяющего оптимизм. Как по внутренним раскладам, так и по делам военным.
Долго задавали вопросы Зубко, уже за кадром, в коридоре. Это тоже тема для отдельного рассказа, как и по разговору с ПП.

Ну и очень приятно было встретиться с со всей порохобратией, а тем более наконец-то развиртиться со многими.

А Президенту хочется пожелать дополнительной удачи на выборах. Хотя, наверное, это даже лишнее. С таким напором, с таким настроем и такой энергией, как у ПП, мы точно не можем проиграть!

Все будет Украина!

Не дадим шансов ни московским вшам, ни украинским гнидам.


Андрей Шор

Если честно, для меня открытием при личном общении стал Зубко. В принципе, с результатами его работы столкнулись почти все, но одновременно это и самая недооцененная реформа, и одна из самых перспективных, и сложных.

Децентрализация.

У нас немало сторонников “сильного государства” – чтобы в центре держали под контролем все финансы и планирование работ в каждом селе. Децентрализация – движение в противоположном направлении.

И это разделение ответственности. И это новые проблемы.
“У нас в бюджете появилось много денег, а мэр тратит как попало”.

Но почему одни тратят деньги на инфраструктуру и создание бизнес-среды, привлечение инвестиций, а другие – а другие – на бесконечную плитку, которая развалится на следующий год, и бесконечные скульптуры?

Почему в одном городе или ОТГ вчерашний студент со всем справляется, а в другом месте многолетний опытный управленец не знает что делать?

Да, на работу местных органов власти жители не всегда могут влиять (хотя зачем и кого они тогда выбирали?). Но все же это намного проще, чем влиять на неизвестного чиновника в министерстве в Киеве, который выделяет или нет деньги.

И еще момент – это реальная борьба с коррупцией. Возможно, для кого-то секрет, но выделение денег из центра на места всегда было элементом политической и/или очень даже экономической коррупции.

* * *

Немного информации со слов Полторака:

– Модернизация самолетов Воздушных Сил будет направлена на обеспечение живучести, в установке средств поражения противника, без захода в зону поражения самого самолета. Эта работа ведется с нашими израильскими партнерами и американскими партнерами.

– Количество летательных аппаратов у нас увеличилось в 10 раз, средств ПВО только за этот год мы ввели две новых бригады – С-300В1, полк “Торов”, комплексы С-125.

– Также ведутся работы над отечественным комплексом. Однако возможна покупка зарубежных передовых комплексов, в частности, “Патриот”, над чем мы также работаем.

* * *

В принципе, о встрече уже все все написали.

Мое главное впечатление, доказывать не просите, чисто впечатление – все происходящее в жизни меняет человека, любой бой человека меняет.

Эта предвыборная компания изменила Порошенко.

Между президентскими и парламентскими выборами страну ждут большие перемены.


Лариса Вакульницька

Я слухала вчора віце-прем”єра Зубка, а потім міністра оборони Полторака і мучилась однією думкою: ну, чому про це не говорять з екранів і що це все похєриться, якщо зміниться влада на Ю, Зе чи ще якесь Ге.

У Зубка горіли очі, коли він розказував про реформу децентралізації. Вона настільки недооцінена… 🙁

Це така глибинна перебудова, таке знищення совка на фундаментальному рівні: надбаних рис безініціативності, інфантилізму і хижацького егоїзму. Об’єднані територіальні громади – це круто. Колись, коли моя свекруха була жива – ми поїхали в велике село в передгір”ї Карпат, до її родичів. Їхали і тряслись по дорозі, яка не ремонтувалась ще, мабуть, від часів 2 Речі Посполитої. І свекруха ніби вибачаюсь, дивлячись як я потираю відбиту п’яту точку, сказала: от Київ дасть грошей – і її відремонтують. Потім зітхнула: але чомусь не дає.

Я ще тоді так сильно здивувалась: ну, де Київ, а де Мединя? Хто там в Києві має знати за ту дорогу? Чому її не можуть відремонтувати місцевими силами?

А грошей не було у місцевих. Всі податки збирались і йшли в Київ, а Київ вже милостиво віддавав субвенціями. Уявляєте це корупційне поле? Сидить якийсь перчик в Києві і або дає, або не дає. І щоб простимулювати аби дав – відкат.

Ну, от нарешті вперше від, мабуть, часів Литовського Статуту, більшу частину податків стали залишати на місцях – в об”єднаних громадах. Люди самі, а не перець в Києві, вирішують, що їм потрібно. І тепер там, де толкова місцева влада (якщо виборці толкову вибрали. а вчіться вибирати толкову) на наших очах преображаються міста і села: ремонтуються дороги, дитячі садки, школи, лікарні, будинки культури, вуличне освітлення, фонтани і пам”ятники. Простір для нормального життя.

Твій дім – це твоє місто, зона твого комфорту, в якому ти хазяїн, а хазяї не крадуть свіжевисаджені квіти з громадської клумби, не залишають сміття на пляжі, не засмічують річку, в якій купаються.

Ви знаєте, що державний бюджет формується тільки з 40% податків? А більше 50% залишаються на місцях? Так відбуваються зміна культурних практик.

І це все під час війни. Не дивлячись ні на що. На це потрібна була політична воля і розуміння стратегічної перспективи. Польщу мрієте догнати? Так ще десятиліття в цьому напрямку і Польща буде мріяти догнати нас.

А Полторак сипав цифрами і назвами, які мені не впихались в голову. Загалом те, що ми не так боїмось нападу Росії, як боялись в 14-му – саме по собі свідчення глибокої відбудови Армії. Армії, її майна, логістики, що знищувалось і розкрадалось десятиліттями.

Вже зараз ціна навіть повномасштабної війни з Україною для Хуйла буде дуже високою. А ще пару років і нам він буде вже взагалі нестрашний. А ще як вступимо в НАТО – то і витрати наші на оборону зменшаться, а значить більше грошей вивільниться на культуру, науку, інфраструктуру і т.д.

Давайте, коротше, це все похєримо, “зламаємо систему”, як закликає нас проксі Коломойського Зеленський, і будемо знову животіти, красти хто скільки може у себе ж за принципом: умрі тьі сєгодня, а я завтра.
Ну, а враховуючи російський фактор – то повторимо долю ОРДЛО в масштабах країни.

Хочете жити щасливо і безпечно – приходьте на вибори і голосуйте за Пороха.
Іде остання битва з дураками.


Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Митець, міністри, Президент і багато блогерів

Ну, на зустріч з Президентом моєї країни мене ще не запрошували ніколи. Звісно, такою подією знехтувати я не міг. Зустріч пройшла вкрай продуктивно. Вдруге в житті я побачив живу Монову. Дізнався як виглядає Mason Lemberg. Заселфівся з Литовченком (Вата.TV). Побачив чимало цікавих людей, яких бачити звик виключно на ФБ.

Про зустріч. Не прес-конференція. Просто формат живого спілкування. Знаєте, я не буду переповідати саму зустріч – краще за Литовченка все одне на напишу. Я наведу вам низку цитат тих осіб, які перед нами виступали. Вони скажуть за себе самі.

Ахтем Сеітаблаєв. Актор, режисер. Автор фільму «Кіборги».

«Я підтримую Порошенка, тому що я боюся. Боюся, що шлях до ЄС і НАТО може змінитися з приходом іншого кандидата».

«Українське кіно наразі перебуває у певному ренесансі».

«Я дуже хочу зняти комедію. Але потреби часу такі, що треба знімати «Кіборгів» та «Захара Беркута».

Геннадій Зубко. Міністр регіонального розвитку.

«Децентралізація – це не просто реформа, це зміна світогляду людей. Люди самі можуть будувати своє майбутнє».

«Для окупованих теренів краща реклама повернення до України – та частина Донбасу, яка під контролем України. Фонтани в Маріуполі. Будинки з підсвіткою…»

«Кадрова проблема в ОТГ існує. І держава вже має програми для підготовки кадрів».

Для людей які в темі, міністр до зустрічі приготувався вельми якісно – сипав цифрами, знав, про що говорив, демонстрував презентацію. Ще до зустрічі блогерам роздали презентації про тему лекції в друкованому вигляді.

Степан Полторак. Міністр оборони України.

«На момент початку війни 118 держпідприємств МО по факту здавали землі в оренду і офіційно були збиткові. Значна кількість таких схем була створена за одного з відомого нині екс-міністра оборони».

«Наразі маємо можливість закуповувати іноземну військову техніку напряму».

«У 2015 р. провели 29 бригадних навчань. Доти, протягом багатьох років, – жодних».

«Частка «Укроборонпрому» в закупівлях МО складає 40%. Ще 60% – приватні підприємства».

«Закон про Національну безпеку закріплює реформи в МО. Відмінити його буде непросто».

«Кількість літальних апаратів у ЗСУ зросла у 10 разів».

«Росія спершу закривала значні ділянки Азовського моря під виглядом навчань, потім напала на українські бойові кораблі. Зараз вона так само закриває значні ділянки Чорного моря. Але запуск в серію комплексу «Нептун» добряче охолодить їхній запал».

Міністр оборони мав успіх – розпитували його довго і по широкому спектру питань. Відповідав упевнено. Вразила своєрідна сучасність міністра – бажання міняти та вдосконалювати. Степан Полторак явно націлений позбавляти ЗСУ комплексів і умовностей часів совка.

Ірина Геращенко. Перший заступник голови Верховної Ради України.

«Терористи ДНР включають у списки полонених громадян Росії. Але наша позиція незмінна – росіян видаємо тільки росіянам».

«Є червона межа, за яку ми не переступаємо. Убивць не видаємо».

«У Верховній Раді, коли мене намагаються вивести з рівноваги, відповідаю – не виведете, я щойно з Мінська приїхала».

«Росіяни питають, вам корона не тисне? Кажу, корона – не кокошник, тиснути не буде».

«Я за 95-ту бригаду, а не за 95-й квартал».

«Нинішній склад ВР відрізняється безвідповідальністю».

«Про президентські амбіції. Наша команда на вибори 2024 р. виставить кілька кандидатів, і праймеріз визначить кращого».

Ірину Володимирівну розпитували довго і питання ставили самі різні. Відповідала вона цікаво, з гумором. Спілкуватися з людьми вона вміє гарно – все ж таки прес-секретар Президента України в минулому. Але говорила дипломатично – нагадала, що вона віце-спікер ВР.

Петро Порошенко. Президент України.

«Ну що? Ви переконали Іру Геращенко йти в Президенти?»

«ВВС після подачі в суд запропонувала мирову угоду і відшкодування. Зараз обговорюємо деталі угоди».

«Я довго не реагував на критику в ЗМІ, вважав що не можна у будь-якій формі здійснювати тиск на пресу. Але те, що роблять «Плюси», – це вже не журналістика. Та й судитися я буду не з журналістами, а з керівництвом каналу».

«НацКорпусів боятися не треба. Коли ідеш на них – вони розступаються. Хоча тоді Цеголко ледь не зірвав голос, а мій заступник начальника охорони подав у відставку».

«Я не маю плану «Б». А для плану «Зе» і для плану «Ю» я маю план «П»».

Не кожен день, погодьтеся бачиш Президента України в метрі від себе. Завжди цікаво побачити не картинку з екрану, а реакції живої людини на ті чи інші запитання. Що побачив я? Ще у Старокостянтинові (під час передачі техніки я був там присутній) я помітив, що Петро Порошенко твердо керує своєю командою. Якби я не знав, що Президент України саме він, я впізнав би його у тому, кого слухаються.

На цій зустрічі я побачив, що Президент Порошенко вміє ще й заряджати на віру в успіх. Не просто вимагати виконати його наказ, він уміє надихнути той наказ виконувати, так би мовити, переконати, що це важлива частина спільної командної роботи. Що це потрібно всім. Його переконаність передається співбесідникові. По роботі в бізнесі мені ця властивість керівників гарно знайома, і тепер зрозуміло, що зробило Петра Порошенка успішним бізнесменом та що допомогло йому вистояти протягом всіх п’яти років. Він справді вірить в те, що робить, і надихає на роботу підлеглих.

Виглядав Петро Порошенко бадьоро, багато жартував. Випромінював переконаність у свій перемозі.

Надійний успішний керівник. З якісною командою. З гідними прибічниками.


Алла Комарова

“У фейсбуці є така класна сторінка А що там у ПП, я завжди, коли хочу набратися позитиву, то туди ходжу. Отак зайшов, почитав і зразу настрій піднявся. Значить, все в нас буде добре, бо нас багато і всі ми разом – сила. Дякую вам, редакціє!”

Ось приблизно такими словами вчора почалася зустріч Президента Петра Порошенко з блогерами. Саме тому в мене “морда красссная такая” © на фоточках із зустрічі, бо то з мене внутрішній вогонь задоволення пер несамовито та нестримано.

Міністр-відкриття – Генадій Зубко. Я взагалі вважаю людей, які здатні так легко та невимушено оперувати цифрами, памя’тати їх у контексті із подіями, якимись прибульцями. І добре, що саме така людина очолює міністерство, де без цифр та статистики діла не буде. І так, я забрала брошурки із графіками, які він нам показував. Кому тре – сфоткаю за рошенку  🙂

Міністр-когнітивний дисонанс – Степан Полторак. Я вперше у житті бачила людину його статусу, віку та звання, який настільки молодий, незашорений та прогресивний, наче взагалі у совку й не жив. Ще один прибулець, короче 😛

Ірина Геращенко – мій кумир на все життя. І за її позицію, і за спічі, і за тонкий гумор та спостережливість. Ото тіки спробуйте мені не обрати її Президентом у 2024!

Ахтем бодро відповів на моє питання ще до того, як я його поставила (я воліла почути, як особисто він або вся кримсько-татарська громада в цілому бачать статус Крима у майбутньому, коли окупантів виженуть з півострова сраною мітлою під обвислі зади), а потім додаткове моє питання встиг поставити раніше мене Альохін. Ну і добре у принципі, бо я б запнулася у намаганнях швидко знайти цензурне слово для позначення того треш-гівна для бидла, яким годує усіх Зелупа, а Альохін молодец, він руками показав. Зразу видно – артіст, практика є  😀

А Президент що, спитаєте? Президент в нас найкращій. Теж прибулець, звісно, але він цілий БОСС-прибулець. Всередині вулкан, ззовні іскри, потужність енергії та впевненості земними приладами виміряти не вийде – шкала не дозволить. По суті, я хотіла поставити йому лише одне питання, але навіть не стала викликатися, бо сформулювати коротко – нєприлічно, а довго – то купа питань вийде. Але вийшло все настільки круто, що з його відповідей на різні питання від десятка блогерів у мене сформувалася й відповідь на моє непоставлене питання.

Бо хотіла я спитати “де, бл, моя кривава хунта?” у сенсі – чи довго ця зграя шавок-некрофілів буде розхитувати країну, Президента й державність в цілому? А виявилося що таки недовго  😆

От після другого туру відразу й почнемо, бо ГАЛЯ, ВСТАВАЙ, ЕЩЕ ПАРЛАМЕНТСКИЕ! 

Аве, Порох!


Elvira Bulat

Есть такое выражение, если ты хотел апельсин, а тебе достался лимон, ты как минимум имеешь два варианта:

  1. Отказаться и остаться и без апельсина, и без лимона.
  2. Сделать из последнего лимонад и наслаждаться напитком.

Впервые за 27 лет независимой Украины у нас есть Президент, за которого не то что не стыдно, а которым можно гордиться, поскольку он поднял планку президентства на ну очень высокий уровень не только для нашей страны, но и всего мира. Оглянитесь вокруг… Сравните ПП с Трампом, Макроном, Меркель и др. Скажите, у кого есть еще таке стальные фаберже, как у нашего? Кто из них, воюя один на один со внешним и внутренним врагами, умудряется не только удерживать страну, перекрыв кровеносную артерию, не дав войне просочиться в центр Украины, что позволяет людям спокойно жить, думать о бизнесе, об отдыхе, а также о том, продлить ли контракт с успешным менеджером страны, благодаря которому они могут спокойно спать, или выбрать “по приколу” какого-либо идиота, чтобы еще раз испытать судьбу…

Локализация военных действий на востоке страны позволяет людям наслаждаться жизнью, а не заботиться о содержимом своего тревожного чемоданчика…
Это где-то там, далеко гибнут за это все молодые хлопцы… Хлопцы, с которыми возможно кто-то учился вместе… Это там… Это там, далеко есть оккупированный Крым, где каждый день “добрый день” начинается с того, что в крымскотатарские и украинские семьи вламываются ФСБшники, проводят обыски и, подбросив все необходимые “улики”, увозят в автозаках тех, кому жить на руси не так уж и хорошо, как положено считать…

Это там, далеко, в каких-то ЛДНР-ах, в плену находятся наши украинцы, а еще дальше, за пределами Украины находятся наши украинцы, узники Кремля, часть которых уже осудили по сфабрикованным делам и пустили по этапам… а остальные ждут своей участи… Там же находятся наши военнопленные моряки… Все они молодые ребята. Некоторым из них чуть больше 20… Как вы, правда? С одной лишь разницей. Война для них не там далеко. Она рядом. Она проникла глубоко в них, их семьи, души… Эта война, которая калечит, ранит, изматывает, уродует и убивает… Она забирает жизнь близких, отрывает детей от отцов и матерей, заставляет тревожиться, страдать…

И вот на фоне всего этого есть посланный Богом Президент Украины. Гетман. Который не дал растерзать страну. Сделал все, чтобы вы не почувствовали этой самой войны…

  • Работая по 18 часов в день, положив голову на плаху, поставив на кон свои рейтинги и шмейтинги, ополовинив свой капитал, свое состояние на нужды армии, возродив ее из пепла, чтобы мы все могли спать, развернув весь мир к врагу задом, а к Украине передом…
  • Президент, который снял страну с нарко-газовой кремлевской иглы, таким образом сделав Украину энергетически свободной…
  • Президент, который принес Томос в Украину. Таким образом освободив Украинскую Православную Церковь от коррумпированных скреп Московии…
  • В самые сложные для страны часы, чтобы мотивировать свой народ и показать ему вектор развития и будущее, добился безвиз – право свободного человека на свободное передвижение по Европе…
  • Президент, который добивается проведения реформ (порой какой ценой!) и благодаря политике которого мы избежали дефолта в 2014, не пострадала наша банковская система после того, как один из самых влиятельных банкиров страны перевел на свои оффшорные счета деньги миллионов вкладчиков… В том числе и на счета одного из кандидатов, за которого инфантильная часть населения собирается голосовать “по приколу”…

В общем, есть такой Президент. Возможно, он не апельсин, который хотят некоторые из вас, а лимон. Но только в ваших руках оставить себе лимон и всеобщими усилиями сделать из него лимонад, или отказаться и заняться поисками апельсина. Именно того самого апельсина, который нашему народу пытаются подсунуть из-за поребрика… Потому как они как никто другой знают, украинцы любят прикалываться…

Можете думать, можете не думать… Можете хорошо подумать сейчас, а можете начать думать потом… Когда война уже будет не где-то там… А будет рядом с вашим домом… А это произойдет. Обязательно. Обещаю вам…
Откуда знаю? В Крыму и в Донецке тоже многие думали иначе… ПрикАлисты, че…

Поэтому от того, как вы будете думать, и зависит результат, который все получат в ближайшие 2-3 месяца. Те, кто мечтает о полугоде перед парламентскими, забудьте. Путин столько ждать не будет. Ему санкции жмут. Поэтому у нас у всех два варианта. Либо ЕС, либо back to USSR. Другого нет.

Вот такие у меня мысли после вчерашнего общения с командой Президента П.А. Порошенка, которую представляли Вице-спикер ВРУ Ирина Геращенко, Министр Обороны Украины Степан Полторак, Вице-премьер, Министр регионального развития Геннадий Зубко, кинорежиссер, актер и продюсер Ахтем Сейтаблаев, ну и, конечно же, сам Президент Украины Петр Порошенко.

Встреча прошла ну в очень неформальной и дружеской атмосфере. Много было позитива, юмора и приятного общения. Мы плакали и смеялись, выражали беспокойство за будущее страны, рассуждали, обсуждали, задавали каверзные вопросы…

И я скажу вам так, то, что увидела вчера, те перспективы развития, которые намечены на вторую каденцию президенства ПАП, меня очень вдохновило. Не буду подробно описывать презентованную нам программу развития Украины на ближайшие 5 лет. Об этому уже написали другие блогеры. Приведу лишь одну цитату ПАП, в которой все сказано:

“Я не ставлю целью добиться того, чтобы было так, как в Польше. Моя цель переплюнуть Америку!”

Тут больше нечего добавить, я считаю. Если Украина не ошибется с выбором, то впереди нас ждет вкуснейший лимонад. А недозрелые апельсины не только кислые, но и горькие.

Поэтому…
Не прикалывайся.

#думай #think

P.S. Походу, хочу заметить, что порохоботы – наипрекраснейшие и наиадекватнейшие люди страны… Все такие умные, чьорд… 😀 Горжусь своими единомышленниками и новыми друзьями!!!


Oleh Yermokhin

Про зустріч перших осіб держави з людьми, яких прийнято називати блогерами.

Багато хто з присутніх вже висловив свою думку, тому спробую не повторюватись.

Головне моє враження – зібралися однодумці, які щиро вірять в перемогу України. І кожен з цих людей прикладає для цього максимум зусиль.

Ну і звичайно, кандидатів багато, а Президент у нас один!

#Думай

Обіцяне фото з Олена Монова 😆


Татьяна Худякова

Сначала думала не писать о встрече блогеров с ПП. Там такие монстры собрались, что даже как-то ссыкотно, умные все шокапец, матёрые. Но если долго что-то держать в себе – непременно начнёт пучить. Так что в заботе о собственном благополучии поделюсь и своим тоже. И нет, это не отчет.

Сначала я поскакала к парикмахеру Тане, чтоб она из меня сделала что-то приличное. Задача не из простых, но Таня большая умничка. И, кстати, к слову, если вот кто работает свою работу на твёрдую пятёрочку, он почему-то не скулит о плохой жизни. Не замечали? И не важно, парикмахер ты, слесарь или аж целый министр. На хорошую работу всегда есть спрос.
Так что грустному зрадойо*у бесплатный совет. Ты научись что-то делать по-нормальному и нормально тебе будет.

Потом блогеры встретились в точке икс.
Обнимашки там, книксены, респекты, уважушечки, все дела.
Я привычно подскакивала, как суслик из травы, видела новое лицо и спрашивала «А кто это?».
Алла Комарова терпеливо объясняла. А нечего на аватарки котиков ставить и фотки 10-ти летней выдержки 😎 .

У Луганского смешная шляпочка, Мисюра большой и основательный, Литовченко маленький и юркий, на сомика аквариумного похож очень, Монова пришла худая и в бусиках, у Подгорной клёвая кофточка, а падре куда-то в сторону Лавры унёс бутылку с зелёной жидкостью и зловеще при этом хихикал.
Только и успевай хлебалушкой по сторонам клацать.

А ещё перед всем этим нас угостили пирожками. Да.
Я не очень люблю всякую муку, но когда к пирожкам направился решительный Прозапас, надо было как-то учесть его габариты и успеть сожрать хоть что-то.
Батюшка тоже оптимизма в отношении пирожков не добавлял…

Нажрамшись пирожков, стали мы всяких там первых лиц страны слушать и легендарных режиссеров. Ну да. Вот так, по-простому. Хотя если честно, в голову не очень укладывается, что к нам приехал аж целый Полторак, а перед этим готовился тщательно.
Нет, ну представьте. На секундочку.
Вице-премьер. Министр. Президент. Приехали к нам и отвечали на вопросы. Причем на любые вопросы, никто нас не сдерживал в порывах. А потом они выходили, их ловили в коридоре и снова задавали вопросы.

Знаете, я не люблю понты.
Ну вот этот ни на чем неоснованный, демонстративный пиетет к собственной персоне. Трепещите, мол, смерды.
И я, впервые в жизни глаза в глаза встречаясь с людьми на таких высоких должностях, опасалась именно понтов.
А их не было. Вообще.
Сказать «они такие же простые люди, как и мы» не поворачивается язык. Потому что не простые. Простых на завтрак жрут пачками, чем выше горы, тем меньше кислорода. Но понтов не случилось.

Был очевидный профессионализм, когда Полторак и Зубко сыпали цифрами, не заглядывая в бумажки даже одним глазом.
Не было бумажек. Зато было очевидное желание работать, причем не «на отъе*ись», а по-нормальному. Чтоб все то, что мы строим, не рухнуло через год.
Не было показухи и вот этого бесящего «Ура и побежали!» – у каждого из них есть четкий план действий.

Как сказал Зубко «Мы не сможем снизить тарифы в 3 раза. Никто не сможет. Но мы можем показать, как сделать цифры в платёжках меньше в эти самые 3 раза». И он рассказал о двух рядом стоящих домах в Киеве, где в одном платят 32 грн за 1 м/кв, а в другом – 8 грн. Просто потому, что научились экономить тепло.
Которое, сцуко, дорогое и дешевле не будет.

Полторак вапще завораживал.
Взгляд у него такой…То ли за ухом почешет, то ли глаз сейчас откусит – не разберешь.
Настолько увлечен армией, настолько ориентируется в деталях – я фигею. Кароче, яжедевочка и не шарю во всех этих красивых, металлических и смертоносных штуках. Я поняла одно. Мы строим, покупаем, улучшаем, затариваемся ракетами.
А на вопрос, долго ли мы продержимся, если РФ попрёт в открытую атаку, Поторак ответил «Долго». Так что те дурашки, у которых нет войны, таки успеют от этой самой войны удрать в мокрых и грязных штанишках. А мы успеем мобилизоваться.

Потом приехал Порох.
Тоже без бумажек и понтов.
Нет, не выглядит уставшим.
Выглядит готовым всех порвать на хомяки. Выглядит уверенным, спокойным и даже весёлым.
Удивил подчеркнутой корректностью формулировок в адрес своих оппонентов. Я так не умею 🙁 .
А ещё у него планы. Х*ова гора планов.
Крутых, правильных. И по нацбезопасности, и по информполитике, и по Донбассу, и по везде. Не просто «мы сделаем вот это». Порох рассказывал, КАК это будет сделано. И когда. И кем. И за какие деньги.

Я увидела главное для меня.
ПП не отступится. Не спетляет с половины пути.
И он совершенно однозначно не хочет пожизненного президентства. Ему нужно ещё пять лет, чтобы доплыть до точки невозврата в то говно, из которого мы выплыли.
НАМ нужно ещё пять лет.

В общем закругляюсь, лонгриды мало кто любит, и не репостит 😕
Скажу одно.
Мы победим. Украина победит. Не сцать!

ПыСы. Спасибо всем, кого увидела живьём. Кому ещё из нашего обильного кандидатозника удалось собрать в один строй столько умных, читаемых, любящих Украину людей? Отож 😆

ПыСы-2. Отдельное спасибо Дедюхину за поездку по ночному Киеву под Гражданскую Оборону.


Олена Монова

После встречи блогеров с Президентом есть одна вещь, о которой я жалею. Остро и зло. Я жалею о том, почему такие встречи не начали проводиться года два-три назад. Регулярно, сначала хотя бы раз в квартал, а в предвыборный год — так и раз в месяц даже. Потому что я отчетливо вижу, скольких проблем и прое*ов в информационном поле удалось бы избежать, сколько лютой зрады сбить еще на взлете.

Вселенная не терпит пустоты, информационный вакуум заполняется всем, что удается получить. А удается получить немногое. И то, что удается — это в основном СМИ (включая телеканалы) на иждивении у олигархов типа бабушки Бени или откровенных коллаборантов типа Мураева или Медведчука. В этом информационном Зазеркалье черное называют белым, коррупционеров — антикоррупционерами, зеленую дрисню — кандидатом в Президенты, диффамация и клевета там в порядке вещей, что-то вроде корпоративного кодекса бесчестья.

И самое главное — они все время уходят от ответственности. Они безнаказанны, от этого наглы и напористы. Мы сдавали информационные крепости либо вообще без боя, либо дрались маленькими отрядами. Без информации, без разведданных.
Кто владеет информацией — тот владеет миром, эту максиму еще никто не отменял. И кто знает, если бы такие информационные подпитки от власти к блогерам проходили бы на регулярной основе, возможно, мы сейчас и не наблюдали бы такого бурного роста зеленой плесени. Выборы не были бы столь грязны и пропитаны компроматом и фейками, как бинты гноем.

Мы бы успевали бить на упреждение. А если не на упреждение, то купировали бы болезнь, начиная с первых симптомов, а не тогда, когда уже распад и тлен. Мы бы перестали оправдываться, в конце концов. Потому что объяснить расклад ДО гораздо проще и полезнее, чем оправдываться после.

Даже после этой встречи я встречаю перевранные и искаженные факты. В частности, о том, что Порошенко якобы назвал бойцов «Азова» нацистами. Так вот, это вранье. Порошенко НЕ НАЗЫВАЛ «Азов» нацистами. А вот НацКорпус и НацДружины — назвал. Так ведь это большая разница, не так ли? Но только не для тех, кто изо всех сил хочет раздуть противостояние между Порошенко и «Азовом», который сейчас на передовой.

Кстати, вопрос о НацКорпусе и НацДружинах задала Президенту я, поэтому именно на данном моменте я остановлюсь подробнее, об остальном, пока я каталась поездами ЮЖД, уже практически все написали. Подборку публикаций можно прочитать на Tverezo.info, и, конечно же, на странице А що там у ПП.

Так вот, с прошлого года, как сейчас модно говорить, у меня остался незакрытый гештальт. На прошлогодней встрече Порошенко с блогерами я задала вопрос, доколе трехзубый парламентарий Сімьон будет гасать теренами України и кошмарить общество своими выходками за бабушкино (ох уж эта бабаБеня) бабло. Получила ответ, что очень скоро нас ждут вдохновляющие новости по поводу Семенченко, и вообще недолго ему бегать осталось. Но прошел год, Семенченко продолжает бегать там и сям, включая Афганистан, Польшу (где засветился на милитарных базах), после чего оглушительно и потужно всрался в Грузии, до сих пор вонь не выветрилась.

Но я терпеливая, я еще подожду, тем более, что сейчас появилась угроза куда мощнее Лушпайки — парамилитарные группировки, которые в последнее время оскалились так, что я всерьез начала беспокоиться за цивилизованное течение выборов. Да что там вилять, я всерьез боюсь провокаций с кровью.
В этот раз я спросила у Петра Алексеевича, понимает ли он опасность таких группировок не только в краткосрочной, но и в долгосрочной перспективе, какими средствами намерен с этой опасностью бороться, и нивелирована ли опасность срыва выборов этими группировками.

Да, вполне понимает, считает, что этот ящик Пандоры был открыт еще в 2014, но тогда мало кто придал серьезное значение, и лишь немногие параноики (и я в том числе) сразу стали называть подобные группировки карманными армиями. Порошенко убежден, что нельзя их недооценивать, но и панически бояться незачем, ибо они питаются нашим страхом. Именно в этот момент и прозвучало слово «нацисты», «Азов» в этой связи не упоминался вообще. Очень доволен своим проходом сквозь строй НацКорпуса, когда те расступались.

После этого случая начальник охраны поседел во всех местах и написал заявление об отставке, а Святослав Цеголко охрип, убеждая Президента обойти агрессивную толпу. Ну как Порошенко их «обошел», видели все. Это было красиво и войдет в хрестоматию большого политического троллинга. Жестко разобраться с проблемой намерен сразу же после выборов, потому что знает источники финансирования группировок. Нет финансирования — нет проблемы. При этом срыва выборов не допустит ни в каком виде.

Вообще Порошенко выглядел предельно собранным, сконцентрированным, ни тени расслабленности (даже несмотря на показательно снятый в начале встречи галстук), весь уверенность, сосредоточенность и напор. На вопрос о «плане Б» сказал, что он ему не нужен, у него есть план ПП, и он отлично работает. И попросил всех нас (и вас тоже, да-да!) тоже собраться и в оставшиеся дни до выборов убедить как можно большее количество людей думать, а не рефлексировать. И, конечно же, прийти на избирательные участки.

И еще: такие встречи, по большому счету, нужны не только и не столько блогерам, как их читателям. Ведь если суммировать аудиторию читателей всех тех, кто присутствовал на встрече, то можно смело говорить о многочисленной, мотивированной, идеологически настроенной армии. Армии воинов, заточенных на победу. И с оружием в виде прямых фактов в руках.

Я так жалею об упущенных возможностях, если бы вы знали. Но я очень надеюсь, что все-таки где-то там наверху прислушаются к моему голосу, который, я уверена, поддержит еще множество голосов. А пока я стою с друзьями и единомышленниками плечом к плечу и говорю:
#Думай!
Иди на выборы!
Голосуй!
#ПеремогаПороха

P.S. Пока я писала пост, стал известен финал судебного дела Порошенко vs ВВС. Так вот корпорация ВВС признала, что обвинения в организации встречи с Трампом в 2017 году за сумму в 400 тыс. долл. были неправдивыми от начала и до конца, и принесла свои извинения Президенту Украины. Это первый суд в истории ВВС, который корпорация вчистую продула действующему Президенту.

Мало кто об этом знает, но Порошенко еще будет выплачена компенсация в размере 160 тысяч фунтов, которую Президент намерен задекларировать и впоследствии перечислить на помощь ВСУ. Кстати, компенсацию ВВС намерены были врулить тихо и под столом, чтобы не афишировать. Порешать все в лучших стандартах ВВС. Но получили бодрый отлуп. Только официально, только через суд, только с декларированием и указанием источника поступления средств в декларации.

Г+Г и бабушке Бене приготовиться, взять вазелин, дежурную извинялку и пересчитать гроші в гаманці.


Светлана Любовникова

Всі, хто був на зустрічі блогерів з ПП і міністрами, вже написали про це максимально відверто та інформаційно вичерпано. Залишилася, здається, тількі я. Тому можу дозволити собі емоції та “личностные оценки”. И лонгрид.
Одже…

Постукали в лічку – не хотите ли приехать поучаствовать? Если да, сообщите полные ФИО.
Ничесе..
Первая мысль – что значит, не хотите ли? Конечно, ДА!
Вторая – чьорд… осталось 2 дня, похудеть уже точно не успею, ааа… Ну, уже чьтож, надеюсь, как-нибудь узнают, тимболия приходить надо с паспортом, в случае чего 🙂

А развиртуализация со всеми прошла так, что это скорее напоминало встречу хорошо знакомых людей, которые просто давно не виделись, но при этом постоянно были на связи.

Ну и вот, подтянулись все к месту встречи, некоторым уже не впервой такой формат, мне лично все в новинку. Всю свою жизнь я старательно избегала всяческий официоз, терпеть ненавижу всю эту суету, пафос и трепет перед ВИПами. Когда тщательно отобранные присутствующие начинают соревноваться как мачеха у Золушки – кто трепетней в глаза заглянет и сколько знаков внимания можно в блокнотик записать. Ну ,так вот, это тот случай, когда ВИПы были, а суеты, пафоса и трепета – НЕТ, не было.
Ни у кого, ни разу, ни намека.

Совершеннейшим для меня открытием стал Геннадий Зубко. Ну, я знала, конечно же, какой он пост занимает, за что отвечает, как выглядит, ну и все. А перед нами выступал не чиновник, которому поручили поручение, а настоящий профи, темой децентрализации живет, слайды и графики были для наглядности слушателям, – он сам это наизусть знает, и там, где все видят цифры, он видит конкретных людей, изменения, что было, что стало, кто отвечает, какие проблемы и что надо делать дальше. За всем этим огромная реальная работа. Главный посыл – ми маємо продовжити децентралізацию, там, де вона запрацювала, результати вражаючі. Збережемо цей темп – через кілька років результати відчують по всій країні. До нього ще й після виступу черга стояла – ні від кого не відмахнувся. Респект, короче.

Від себе додам, реформа децентралізації потребує широкого медійного супроводження, – з поясненнями,  з конкретними прикладами, там, де є за що, – похвалити, там, де треба, – паличкою потикати, щоб чиновник та громади на містах швидше рухалися.

Про виступ Степана Полторака до вже сказаного важко щось додати, информативная часть уже разложена по полочкам – с аббревиатурами и скоростью подлета. Поэтому я о другом хочу сказать, он современнее многих 30-летних – в мировоззрении, в подходе к поставленным задачам, без “эге-гей, стандарты НАТО, равняйсь-смирно!”, а с пониманием того, как глубоко совковая плесень въелась и в МО, и в ВСУ, сколько напластовано рутины, как бережно ее охраняют те, кого хрен уволишь “згідно чинного законодавства”, – что мамадорогая. Но останавливаться и разводить руками никто не собирается. Это работа каждого дня, от результатов зависит какой будет Армия. Від Армії залежить, чи буде країна.

Ирина Геращенко. Огромный пласт проблем и все на разрыв аорты. Самая болючая тема – полонені, тяжело это идет, РФия морозится, на своих им плевать, нашими играют, твари… Рассказывала о казусах минских переговоров – уже все написали об этом. Это ж какие нервы надо иметь, канаты… Когда кто-то завистливо вздыхает “конеееечно, вот у них там Голда, Маргарет, Даля…” Знаете, что? Их есть у нас – зовут Ирина. Ну, вы поняли…

ПП приїхав, коли вже був вечір. Почав з того – промов не буде, ви і так все знаєте. Задавайте питання.
Ну и понеслось.
Никаких зараннее согласованных тем, никаких табу – откровенный разговор.
Задавались именно вопросы по делу, без придыхания и комплиментов. О чем спрашивали и что отвечал – уже все написано. Многое из озвученного откровенно порадовало – посмотрим, как пойдет. Как пойдет, зависит от выбора, который мы сделаем. Каждый из нас. Уже послезавтра. И, если понадобится, еще и 21.04.  Это реальный сценарий. На кону не просто многое, на кону – все. У нас – страна, у них – реванш.

Думайте.


Андрій Карпов (Андрій Полтава)

Відеозвіт (1 год 36 хвил)

Про зустріч з Президентом Порошенко.

Виступ Степана Полторака та Ірини Геращенко.

https://youtu.be/BJj-H2njfpM



Юрий Бирюков

Это был реально удивительный вечер, когда свои общались со своими. Во всех, ну вот самых широких, смыслах слова. Когда назывались факты и вспоминались истории 14-го и 15-го, когда открывались глаза у самых, казалось бы, информированных блогеров.

А не буду писать содержание, об этом написали и еще напишут многие. Тем более, что я метался бешеным электровеником, встречая-провожая.

Я сейчас о другом. Я сейчас о том, что высшие должностные лица, звучит официальнейше, совершенно спокойно пришли на встречу с блогерами, сыпали тонны фактической информации, приоткрывали завесу закулисья, отвечали на сложные и острые вопросы и… доверяли своей аудитории.

Посмотрите просто фотографии. И почитайте про эмоции у блогеров. Им доверяют.

Поділитися:

Просто порівняй

Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Скажи мені, друже, як тобі подобається більше, коли військові вітаються одне до одного «Здоров’я бажаю!» чи «Слава Україні – Героям слава!»? Напевно, «Слава Україні».

Скажи, а що тобі більше до вподоби у холодну погоду – куртка-фліска чи зелений светр з наплічниками? Судячи з того, що фліски в АТО/ООС вже перетворилися на символ української армії, ти таки обереш фліску.

Якому камуфляжу ти надаси перевагу – совковій «афганці» кольору «дубок» з тканини, лагідно прозваної в армії «стєкляха», чи нинішньому «укропікселю»? Поглянемо на підрозділи ЗСУ, в «дубку» там не знайти вже нікого. Вважатимемо це відповіддю.

А взуття яке ти обереш – «Талани» на підкладці-мембрані чи берці класу «тисяча кроків»? У збройних силах зараз побачити можна чимало різних берць – і штатні «Талани-мембранка», і «Lowa», і «Mendel». Не знайти лише «тисячі кроків».

До речі, довелося вже чути ідіотський довід, мовляв, «солдати в «дубку» і «тисячі кроків» звільнили третину Донбасу, а в новій формі перемог нема!» Сміливо нагадай тим мудрилам, що шведи Карла ХІІ зі шпагами та кременевими рушницями захопили колись пів Східної Європи. Якщо мудрилам закортить іти добувати подвиги зі шпагою та кременевою рушницею, не заважай. Хто зна? Може, здобудуть чогось?

Взагалі, а от яка форма Збройних сил України тобі більше до вподоби – та, що нагадує однострої Дієвої армії УНР, чи та, що нагадує форму радянської армії часів Льоні Брежнєва? Можеш не відповідати – все очевидно.

Скажи друже, як краще – коли у командира взводу зарплатня еквівалентна $179 чи коли вона $524 (без бойових)? Ну так, я теж хочу, аби було ще більше. Але бажаючих повернутися на $179 чомусь не зустрів.

А яке харчування тобі подобається – сухпай у вакуум пакетах з підігрівом чи у бляшаних банках, підігріти який можна лише на багатті як у Другу Світову війну? А звичайне харчування – те, яке з бананами і круасанами, чи те, що з перловкою та капустяним бігусом? По очах бачу, твій вибір – сухпай у вакуумпакеті та обід з бананами.

А чи подобається тобі, друже, коли візит міністра оборони до столової в/ч – буденність, на яку не надто звертають увагу, а не як раніше, коли поява міністра оборони в столовці – подія сезону, задля якої за місяць починали ремонт, а офіцери скидалися з зарплатень на продукти? Переконаний, офіцери від процедури скидання на продукти у захваті не були ще ніколи.

Ще, друже. Скажи, тобі подобається, коли земля повертається у власність Міноборони – ну от як 2,5 гектара землі у центрі Харкова (півтора десятки казарм і складів, ринкова вартість – біля 70 млн грн.)? Чи гарно для тебе – коли землі роздають комерсантам через різноманітні схеми як 167 військових містечок, тобто 4931 будівлі? Напевно, коли повертаються, подобається більше?

І якщо ми вже торкнулися цієї теми, як ти гадаєш, що краще, – коли в країні збудували 184 нових гуртожитки (!) для військових, чи коли раз за разом «підшаманюють» старі казарми, окремі родом з Російської імперії та Австро-Угорщини? Я ще не бачив людини, яка погодилася б змінити гуртожиток на казарму.

Й нарешті. Як краще, коли за 5 років в армії відновлено та поставлено більше 22,5 тисяч одиниць військової техніки, чи коли з армії розпродається і списується 5158 одиниць (за даними «Global Firepower» 2019 р.)? Ні, я вже чув ці пояснення, ніби міністр оборони тут ні до чого, то все Генштаб, РНБО та уряд техніку продавали. Відповідно, питання. А що міністр оборони – це папуга і «Грицько-передатчик», задача якого мовчки виконувати все, що накажуть? Чим він тоді кращій за тих, хто наказував? І саме головне – а що він зробив за три роки? Не ефемерні «реорганізував» та «створив плани», а щось таке, що можна побачити і доторкнутися? Що?

І от розумієш, друже, якщо твої вподобання збіглися з моїми, твій вибір – міністр Степан Полоторак, а точніше – кандидат Петро Порошенко, членом команди якого є чинний міністр оборони. Бо все, мною перелічене, зроблене саме за президентства Петра Порошенка, в той час як все, що нам НЕ сподобалося, – форма «дубок-стєкляха», берці «тисяча кроків», сухпай в банках, харчування перловкою та старенькі казарами – все це було ознаками армії часів міністра Анатолія Гриценка. Точніше, все це залишилося нам від совка, і міністр Гриценко там не поліпшив ні чорта. Здогадайся з трьох разів, що от такий організатор здатен поліпшити в цілій Україні?

І так, про політика, який закликав людей нести на Майдан зареєстровану зброю, а сам, коли на Майдані стало гаряче, від’їхав кататися на лижах, аби повернувшись, вивезти з Києва кримський «Беркут» – я вже (Бог з ним) не згадую. Я не згадую про кадрового військового, який коли доля країна висіла на волосині, до фронту не доїхав, «бо йому Турчинов заборонив уміти батальйоном командувати». Бог з ним. Аналізу діяльності Гриценка як міністра цілком досить.

Просто порівняй.

Поділитися:

Міністр оборони України Степан Полторак зустрівся з делегацією Конгресу США (фото, відео)

Сьогодні, 21 березня, в оборонному відомстві відбулася зустріч Міністра оборони України з делегацією Конгресу США

 

В рамках діалогу сторони обговорили безпекову ситуацію в Україні та світі, зростаючий масштаб загроз з боку РФ, а також актуальні питання подальшого двостороннього оборонного співробітництва між Україною та США.

Степан Полторак ознайомив членів американської делегації з попередніми результатами та перспективами реформ в Україні та вітчизняному оборонному відомстві.

Окремо він наголосив на важливості допомоги, яку наша держава отримує від своїх стратегічних партнерів, зокрема Сполучених Штатів Америки.

– В умовах, коли агресивні військові авантюри Кремля продовжують впливати на національну економіку та забирати життя українців, нам потрібна підтримка обох палат Конгресу США для продовження успішної політики санкцій проти країни-агресора. Хочу висловити вдячність конгресменам із обох палат Конгресу США, Уряду США, Американському народові за послідовну політичну, фінансову, дорадчу та матеріально-технічну підтримку України, – сказав Міністр оборони України.

У свою чергу представники Конгресу США завірили українську сторону у продовженні політики підтримки України у боротьбі за територіальну цілісність, незалежність, а також прагненні до подальшої євроатлантичної інтеграції.

Глава американської делегації, сенатор Конгресу США Майк Крейпоу наголосив на важливості спільних зусиль щодо побудови стабільного безпекового середовища у регіоні та подальшої підтримки України.

Міністр оборони України Степан Полторак відповів на питання конгресменів і підкреслив важливість посилення військово-політичного і військово-технічного діалогу зі Сполученими Штатами Америки.

– Приємно відзначити єдність Конгресу США у питаннях підтримки України. Ми добре пам’ятаємо, як американські сенатори зустрічали Новий рік разом із українськими військовослужбовцями у армійському наметі, ми цінуємо це і будемо пам’ятати ці факти історії, – зазначив Степан Полторак.

Джерело

 

На території Міноборони делегація Конгресу США вшанувала пам’ять загиблих Українських Героїв

Сьогодні, 21 березня, під час візиту до Міноборони, іноземна делегація Конгресу США, яку очолює Посол США в Україні Марі Йованович відвідала Залу пам’яті захисників України.

Під час візиту заступник Міністра оборони України з питань європейської інтеграції Анатолій Петренко ознайомив представників іноземної делегації із Меморіальним комплексом, який збудований з метою вшанування пам’яті військовослужбовців Збройних Сил України, які загинули в бойових умовах виконуючи військовий обов’язок під час проведення миротворчих операцій в гарячих точках світу та під час проведення Антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил на сході України.

В ході спілкування, представник Меморіального комплексу розповів іноземним гостям про те, що це єдине місце в нашій країні, де зібрані та назавжди вписані в історію імена загиблих військовослужбовців і тут зберігається пам’ять про кожного воїна, хто віддав життя, захищаючи нашу державність та незалежність. Тут вічно звучатимуть їх імена й надаватимуться військові почесті.

Іноземній делегації розповіли, що у Залі пам’яті на спеціальному подіумі знаходиться Книга Пам’яті, куди внесені імена загиблих військовослужбовців. Тут є всі, хто загинув в бою зі зброєю в руках, або унаслідок поранень у миротворчих місіях, а також в ході проведення Антитерористичної операцій та Операції об’єднаних сил на сході України.

Книга побудована за принципом календаря — один розворот відповідає одному дню у році. Щоранку під час урочистого ритуалу відкривається нова сторінка на якій зазначені імена тих, хто загинув у цей день.

На Церемоніальному майданчику делегація Конгресу США вшанувала пам’ять захисників України, які ціною власного життя виборювали волю і незалежність нашої держави від підступного російського окупанта та поклали квіти до Стели з Дзвоном Пам’яті.

Джерело

Поділитися:

Степан Полторак провів робочу зустріч з Громадською Радою при Міноборони України (фото, відео)

 

Сьогодні, 13 березня, у Міністерстві оборони України відбулась робоча зустріч керівництва оборонного відомства з правлінням Громадської Ради.

Під час зустрічі Міністр оборони України Степан Полторак обговорив з представниками Громадської Ради важливі питання, які стосуються діяльності оборонного відомства та Збройних Сил України.

Зокрема, йшлося про соціальний захист військовослужбовців, забезпечення їх житлом, пенсійного забезпечення звільнених у запас військовослужбовців, заходи щодо запобігання і виявлення корупції, реформування військової освіти, актуальні  питання, що стосуються військово-патріотичного виховання молоді, а також інші питання.

Значну увагу під час обговорення було приділено питанням дієвої взаємодії Громадської Ради із Міністерством оборони та Збройними Силами України.

– Зміни, які наразі відбуваються в оборонному відомстві та Збройних Силах набули системного характеру, та мають значні зрушення і досягнення, – зазначив Степан Полторак. – Водночас, попереду в нас дуже багато роботи, що потребує, у тому числі, координації зусиль Міністерства оборони і Громадської Ради.

У підсумку зустрічі Міністр оборони України висловив підтримку ініціатив, що впроваджуються Громадською Радою та визначив відповідні завдання щодо посилення взаємодії між оборонним відомством та  Громадською Радою Міністерства оборони України.

Джерело

Поділитися:

Любит он ломать шаблоны

Юрий Бирюков

Есть один человек в этой стране, который вечно ломает шаблоны и стереотипы, спорит со своей службой протокола и… ходит без шапки. Да-да, это я про Петра Порошенко.

А история началась 20 декабря прошлого года, когда Президент был у 72-й в Бахмуте и пообещал их обязательно встретить дома, в Белой Церкви.

Программа “встречи” была бы в строгом соответствии со всеми формальностями – плац, построение, речь, награждение, ура-ура. И это все было, но… Но это была бы не “встреча”.

А потому встречал он последний эшелон на вокзале (отдельная история про синхронизацию графика поездки главы государства с графиком движения поезда №92041 Константиновка – Белая Церковь). С городом, с родными, с военными и гражданскими. С фотографиями погибших бойцов 72-й.

Программа “встречи” была бы в строгом соответствии со всеми новыми формальностями – встретили на вокзале, сели в машину, ждем на ППД. Но это была бы не “встреча”.

А потому, вместе со всей бригадой Верховный Главнокомандующий прошел от вокзала до ППД. С сотней селфиков и обнимашек  🙂

Он чувствует себя комфортно среди военных. Спокойно, естественно и комфортно. А военные комфортно себя чувствуют в его присутствии – это потом проявилось и в столовой, и в общежитии.

***

Люблю эту обыденность и обычность, серьезно.

Паааадумаешь, Петр Порошенко пообедал с бойцами в солдатской столовой, это все пиар-ар-ар-ар!

Вот только… Это уже обыденность – бригада на новой системе питания. И цитрусовыми, салатами, печеньками и кексами их уже не удивить. Обычность.

Вот только это одна из 60 столовых, которые мы ремонтируем прямо сейчас, на разных стадиях ремонта. В 72-й бригаде одновременно ремонтируются три столовые. Все года независимости до этого не было дела. А сейчас это обыденность. Хорошая, приятная, правильная обыденность.

Я смотрю на эти фотографии с особого ракурса, сказывается небольшая профдеформация.

Смотрю на то, что на фотках все бойцы одеты в форму, которая появилась за последние 4 года.
Смотрю на отремонтированные столовые, которые начали ремонтировать за последние 4 года.
Смотрю на новую систему питания, которая появилась за последние 4 года.

Без Верховного и без Степана Полторака все наши красивые планы и мечтания так и остались бы планами. Но вместо планов у нас – приятная обыденность.

***

И про пиар, предвыборный. Ибо некоторые таки это пишут.

Этот предвыборный пиар начался в 2015 году, в момент начала расследования одного из дел по воровству денег предыдущей властью. Не знаю, про какие выборы тогда шла речь, и почему это все про выборы.

Дальше этот предвыборный пиар продолжился в 2017 году, когда команда Юрия Луценко смогла конфисковать много миллиардов гривен. Тогда же Петр Порошенко дал поручение Степану Полтораку продумать и начать массовое строительство жилья для военнослужащих.

Весь прошлый год наша команда пиарилась… Вот прямо с утра начинали и поздно ночью заканчивали. Александр Погребиский, Dasha Nedozim, Василий Зернецкий, Ruslan Kalayda, Alexey Petrov – те еще пиарщики.

А сегодня весь этот пиар достиг своей кульминации – заселили еще одно общежитие из проекта #184общаги. То есть, пиар длился все эти годы.

С – стратеги!

P.S. А кота зовут Борода. Нет, я не знаю, почему.

Поділитися:

Робоча поїздка Міністра оборони України Степана Полторака на Львівщину (фото, відео)

На борту з Міністром оборони України діти військовослужбовців, які віддали життя захищаючи країну, вирушили на новорічний відпочинок

Минулого тижня в рамках благодійної ініціативи «Я Миколай» Степан Полторак вітав зі святом дітей загиблих українських захисників, які героїчно загинули, захищаючи Україну — військовослужбовця ЗС України Олександра Сидоренка та прикордонника Олега Корпача. Семирічний Артем Сидоренко та сімнадцятирічний Іван Корпач у своїх листах до Миколая побажали зустрітися з Міністром оборони України.

Тоді Міністр оборони України запросив дітей зустріти прийдешні новорічні свята в реабілітаційному центрі Навчально-спортивної бази зимових видів спорту Міністерства оборони України «Тисовець», що на Львівщині.

А вже сьогодні вранці, 30 грудня, Іван та Артем зі своїми мамами, братами і сестрами відправилися на відпочинок на військовому літаку з Міністром оборони, який з робочою поїздкою вирушив до Львівського гарнізону.

— Ми намагаємося використовувати усі можливості, аби підтримати сім’ї загиблих захисників, — розповідає Міністр оборони Степан Полторак. — Переконаний, що обов’язок кожного українця — оточити теплом дітей Героїв, які віддали своє життя, захищаючи нашу незалежність. Для мене особисто велика радість бачити щасливі очі дітей, які вірять у дива.

Джерело

 

«Наявність комфортного житла дасть можливість набрати до 184-го Навчального центру професійних, вмотивованих і добре підготовлених людей» — Міністр оборони

 

«Зараз ми тут заселили 500 осіб. Наступного року планується, що ще 1000 осіб будуть проживати в таких самих умовах. Крім того, поряд будуються два будинки для військових, які є одруженими».

На цьому сьогодні, 30 грудня, наголосив Міністр оборони України Степан Полторак під час перебування у 184-му Навчальному центрі Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, що на Львівщині.

Керівник оборонного відомства привітав з Новим роком військовослужбовців за контрактом, які кілька тижнів тому стали новоселами, заселившись у нещодавно введені в експлуатацію гуртожитки покращеного типу.

— Ми сьогодні відвідали наших військовослужбовців, які проживають в якісно нових умовах. За програмою Президента, в Україні будується 184 гуртожитки такого типу, де є всі можливості для того, щоб і відпочити, і підготуватися до служби, — зазначив він.

За словами Степана Полторака в Старичах завершили і здали 4 гуртожитки.

— Я приїхав подивитися, настільки комфортно тут живуть люди, для того, щоб визначитися — вдалий це проект чи ні. Уточнити, які зміни зробити в інших проектах, щоб створити для наших воїнів достойні умови життя, — підкреслив Міністр оборони.

Як він додав, це дасть можливість начальнику Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного набрати професійних, вмотивованих і добре підготовлених людей на постійну основу, які б готували підрозділи, що прибувають на навчання до центру.

Степан Полторак також передав вітання голові Львівської обласної державної адміністрації Олегу Синютці.

— Львівська область є передовою в плані допомоги військовим. Деколи ми стикаємося з проблемою, коли будівельники не виконують свої зобов’язання перед армією. Ми з ними судимося, ми на них накладаємо штрафи, тому що вони погано працюють. Тут начальник академії і голова адміністрації зробили все можливе, розуміючи пріорітети, що необхідно зробити, — наголосив Міністр оборони України.

Джерело

 

Степан Полторак: «У нас з’являється нова потужна високотехнологічна зброя, яка дасть можливість наносити ураження противнику і захищати свою країну»

 

На цьому сьогодні, 30 грудня, наголосив Міністр оборони України Степан Полторак під час робочої поїздки на Львівщину.

— Хотів би зазначити, що державне оборонне замовлення, яке ми прийняли на Раді національної безпеки і оборони, є дуже оптимістичним і дає нам всі підстави боротися за майбутнє з великою перспективою, — наголосив Міністр оборони.

Як підкреслив Степан Полторак, «у нас з’являється нова потужна високотехнологічна зброя, комплекс високоточної зброї, яка дасть можливість наносити ураження противнику і захищати свою країну».

Міністр оборони України зауважив, що пріоритет при цьому надається вітчизняному виробнику.

— Ми плануємо збільшити закупку нового озброєння і того, якого в нас ще немає на озброєнні. До 20 найменувань тих, яких немає сьогодні на озброєнні, ми плануємо закупити, і не тільки закупити, а й створити в Україні. Я б сказав, більшість із озброєння буде вітчизняного виробництва, — акцентував Степан Полторак.

Джерело

 

«Підготовка молодших командирів, інструкторів та спеціалістів є одним із пріоритетів в діяльності Міноборони» — Степан Полторак

 

«Навчальні місця у Центрі будуються правильно і дуже якісно, особливо йдеться про містечко, де відпрацьовується навчальний елемент „бій у місті“. Це один з найскладніших видів бою, і там до дрібниць продумано все, аби навчитися, як під час цього виду бою звести до мінімуму втрати людей і максимально виконати бойове завдання».

Про це сьогодні, 30 грудня, розповів Міністр оборони України Степан Полторак під час огляду об’єктів навчально-матеріальної бази  та інфраструктури 184-го Навчального центру Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, що на Львівщині.

Степан Полторак висловив переконання, що за підсумками року, одним із головних здобутків Української армії є те, що солдат почав довіряти своєму командиру, а командир навчився приймати правильні рішення, аби зберегти життя солдата.

— Сьогодні командири з повагою ставляться до своїх підлеглих, і дбають про збереження солдатських життів під час виконання завдань. Якраз ця взаємна довіра, і комунікація між солдатом і командиром створила справжнього Воїна, патріота, мотивованого і підготовленого, — підкреслив Міністр оборони.

Керівник оборонного відомства наголосив на тому, що підготовка молодших командирів, інструкторів, спеціалістів та фахових офіцерів є одним із пріоритетів в діяльності оборонного відомства.

— Проблеми на фронті виникають тому, що люди можуть бути недостатньо готові до виконання бойових завдань. Отже, аби підготувати справжнього військового фахівця ми повинні не «рахувати копійки», а виділяти максимально необхідний фінансовий ресурс, безумовно, виходячи з наших можливостей, — зазначив Міністр. — У цьому році академія Сухопутних військ отримала на розвиток навчально-матеріальної бази дещо більше 200 мільйонів гривень. Це досить немалі кошти, які можуть дозволити рухатись вперед. Я заслухаю керівника навчального закладу про плани на наступний рік, в тому числі стосовно необхідного фінансового ресурсу. Але можу сказати напевне, що темпи збавляти ми не збираємося, і фінансовий ресурс стане більшим, ніж цього року, — зазначив Міністр оборони, додавши, що йдеться не лише про Національну академію Сухопутних військ, а й про інші військові навчальні заклади України, зокрема в Одесі і Харкові.

Міністр оборони України оглянув об’єкти, які були здані в експлуатацію наприкінці 2018 року. А саме навчальний корпус, загальною площею майже 700 квадратних метрів, який побудовано за сучасними новітніми технологіями, для одночасного комфортного навчання понад 400 осіб, а також спортивну залу з сучасним спортивним інвентарем та тренажерами.

Джерело

 

«Під час проходження служби військовослужбовці або забезпечуватимуться службовим житлом, або отримуватимуть компенсацію за його піднайом» — Степан Полторак

 

«Маю надію, що в наступному році ми зможемо значно покращити ситуацію щодо вирішення житлової проблеми військовослужбовців Збройних Сил України». Таке переконання сьогодні, 30 грудня висловив Міністр оборони України Степан Полторак під час робочої поїздки на Львівщину.

За його словами, усі військовослужбовці, які на сьогоднішній день проходять службу, будуть забезпечені житлом за двома формами.

— Перша — це службове «штатно-посадове» житло, будівництво якого триває по всій країні. Вчора в Чугуєві, 92-й бригаді ми вручили вже не просто квартири, а цілих два будинки. У наступному році плануємо здати стільки ж, у тому числі гуртожитки для сержантів. Фактично, 92 бригада стане першим підрозділом в Збройних Силах України, який буде повністю забезпечений житлом, — повідомив Степан Полторак.

За словами Міністра оборони, другий спосіб вирішення житлової проблеми полягатиме в можливості отримувати компенсацію від держави за піднайом військовослужбовцями житла.

— При цьому порядок оформлення документів стане максимально спрощеним. Слід буде надати лише три довідки, а саме: рапорт на отримання компенсації, довідку про склад сім’ї і довідку про відсутність житла, — повідомив Степан Полторак. — Раніше ця процедура тривала надто довго, і право на грошову компенсацію мали виключно офіцери. Зараз таке право надаватиметься також військовослужбовцям військової служби за контрактом.

Джерело

 

«Президент України є лідером реформи, створення нової армії» — Степан Полторак

https://youtu.be/upHOxrVOdMQ

 

«Пріоритети, визначені на наступний рік Президентом України, він тримає на контролі. Він є лідером реформи Збройних Сил, лідером створення нової армії». На цьому сьогодні, 30 грудня, наголосив Міністр оборони України Степан Полторак.

— Я дякую йому за те, що він приймає дуже сміливі, рішучі, а головне — своєчасні рішення, тому що це дуже важливо для кожного військового. А ще має за плечами велику відповідальність за прийняті рішення, — зазначив Міністр оборони. — Нам вдасться відстояти свою територіальну цілісність і повернути те, що у нас захопила Росія, відновити мир і спокій для всіх українців.

Говорячи про соціальний пакет військових, Степан Полторак звернув увагу на те, що відбудеться значне підвищення їх грошового утримання.

— Розподіл зробимо таким чином, щоб той, хто більше ризикує, більше працює — отримував більше грошей. Мінімальне грошове утримання трохи більше 10 тисяч гривень. Якщо йдеться про участь в ООС, ця сума буде більше 20 тисяч гривень в залежності від строку служби і посади, — конкретизував він.

За словами Міністра оборони, триває не тільки будівництво навчально-матеріальної бази, але і створення належних умов для проживання, відпочинку і підготовки до служби військовослужбовців.

— Це дуже важливо і при кожній зустрічі з Президентом він завжди питає, як іде будівництво, в яких умовах живуть солдати, як харчуються, — наголосив Степан Полторак.

За його словами, вже 73 військові частини перейшли на нову систему харчування. Вона показує себе дуже добре, але є деяка симуляція з боку постачальників.

— На жаль, були часи, коли деякі бізнесмени рахували, що на армії можна просто заробляти гроші: поставляти неякісну форму, неякісно харчувати, неякісно будувати. Зараз ситуація кардинально міняється. І тут ми маємо проблеми, тому що навіть будівельні компанії не всі виходять на торги, адже вимоги, графіки будівництва жорсткі, хоча ми з усіма розраховуємось. Втім, думаю в нас є хороша перспектива для того, щоб все необхідне ми для армії зробили, — зауважив він.

Степан Полторак акцентував увагу на тому, що питання створення військової інфраструктури вирішується комплексно.

— Ми будуємо містечка разом з інфраструктурою, щоб там була можливість і відпочити у Центрі відпочинку з кінотеатром, і поїсти в кафе, і зібратися колективом поспілкуватися, де будуть розваги для дітей. Такі проекти є, ми вже над ними працюємо і вони вже будуються, — наголосив Міністр оборони.

Керівник оборонного відомства підкреслив важливість формування таким чином здорового морально-психологічного клімату у військових колективах, родинах військовослужбовців.

— Не повинно бути заборон, має бути змінена культура. І саме інфраструктура, яка буде в цих містечках дасть можливість вводити правильну культуру серед особового складу. Інфраструктура буде обов’язково, — запевнив Степан Полторак.

Джерело

 

На Львівщині Міністр оборони України привітав військових новоселів сучасних гуртожитків з новорічними та Різдвяними святами

Сьогодні, 30 грудня, під час робочої поїздки до Львівської області, Міністр оборони України Степан Полторак завітав до однієї з чотирьох казарм покращеного типу. Слід зазначити, що ці будівлі кілька тижнів тому були здані в експлуатацію у 184 Навчальному центрі Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного.

Як розповів глава оборонного відомства, під час цього візиту він передусім хотів почути думки новоселів, їхні емоції, навіть перші поради і побажання стосовно планування та дизайну, облаштування, роботи систем, які забезпечують побут та затишок мешканцям, що є надзвичайно важливими в процесі реалізації наступних проектів будівництва житла для військовослужбовців і загалом військової інфраструктури. Таких інфраструктурних ініціатив, як зазначив глава оборонного відомства, «у 2019 році буде помітно більше, ніж у попередні роки».

— Ми маємо знати, що і як потрібно змінити чи покращити, щоб наші військовослужбовці не мали жодних побутових проблем, — наголосив Степан Полторак, оцінюючи новобудови з прагматичної точки зору. — Я вирішив сам пересвідчитися, чи справді тут комфортно живеться новоселам, чи є у них можливість відпочити та організувати якісний побут. Відгуки військовослужбовців, які проживають в якісно нових умовах, свідчать, що ми на вірному шляху і, що такі проекти потрібно далі вдосконалювати, адже в центрі уваги оборонного відомства завжди перебуватиме військовий, — підкреслив Міністр оборони України.

Військовослужбовці з радістю запрошували Степана Полторака відвідати їхні помешкання. Під час спілкування керівник Міноборони цікавився найменшими дрібницями: від того, з яких регіонів тут проживають солдати і сержанти й чи задоволені вони новими умовами. Всі вони одноголосно відповідали, що ці помешкання не йдуть в жодне порівняння з колишніми казармами чи табірними наметовими містечками.

Під час спілкування військовослужбовців з Міністром оборони розмова зайшла за родину, про те, як їм вдається попри напружену службу не втрачати зв’язку із близькими людьми, які знаходяться дуже далеко. Міністр оборони подарував для новоселів оргтехніку та солодощі.

Глава оборонного відомства привітав військовослужбовців із прийдешніми новорічними та Різдвяними святами.

— Вітаю із новосіллям і дякую за сумлінну службу від себе та від імені Президента України. Успіхів і перемог вам і з Новим роком! — сказав насамкінець глава оборонного відомства на адресу новоселів.

Джерело

 

Поділитися: