Життя – не фестиваль Майданів

Віктор Трегубов

У 2003-му році в Грузії відбулася Революція троянд – одна з перших деконструкцій радянського режиму на пострадянському просторі.

В 2004-му в Україні відбулася Помаранчева революція. Грузини приїжджали до України, підтримували Україну, грузинські прапори майоріли на помаранчевому Майдані. Український та грузинський народ скріпили дружбу, яка триває й досі.

Тепер уявіть, що було не так.

Уявіть, що грузини, замість того, щоб просто нас підтримали, почали:

– розповідати, що ми неправильно майданимо – треба не квіточки беркутам дарувати (так-так, то був 2004-й), а відразу будівлі захоплювати;
– розповідати, що Ющенко – такий собі кандидат, мямлить, а Тимошенко взагалі, схоже, проросійська шахрайка. А ще там на сцені комуняка Мороз. І взагалі Азаров;
– розповідати, що це ж українці, там же більшість совки совками, в них Компартія ще нещодавно перемагала, в них же цілі регіони російськомовні та проросійські, вони ж від Росії економічно залежать, в них же політики слово проти Росії прямо сказати бояться (станом на 2004 все правда) – нащо їх підтримувати, якщо там шило на мило?
– постійно порівнювати українців, недолугих, та себе, класних і гордих.

Скажіть, будь ласка, чи було б від цього краще українцям?

Скажіть, будь ласка, чи було б від цього краще грузинам?

Скажіть, будь ласка, чи було б від цього краще будь-кому, окрім Кремля?

Я про що.

Шановні співгромадяни, які прагнуть якнайшвидше дати критичну оцінку білоруському протесту, розповісти, як там все не так, починаючи від самих білорусів і завершуючи тим, що вони роблять.

Чи не була б ваша ласка ПОЗАКРИВАТИСЯ?*

Дякую за увагу.

______________________

* цензура задля репостів

Поділитися: