О финансовой грамотности

Николай Ильинов

Планируя сегодня свой семейный бюджет, я только сейчас понял, насколько Зеленский финансово грамотный человек.

Понятно, что он ранее был хорошо оплачиваемый актер, все-таки 9 млн, согласно декларации за 2018 год, не каждый сможет заработать. Но с другой стороны, у него и расходы были большие. Едешь на гастроли: за проезд заплати, за проживание заплати, за питание заплати, за охрану заплати, куда-то пошел расслабиться после концерта – заплати.

А сейчас поехал на гастроли в качестве президента. Проезд бесплатно, проживание бесплатно, питание бесплатно, экскурсии, пострелять из лука – бесплатно. Смотришь декларацию за 2019 год + 27 млн грн.

Видать, он тоже планировал семейный бюджет, как и я, посчитал расходы, и решил: “Ну его в баню это актерство – пойду в президенты”.

Вот, что значит финансовая грамотность и финансовая стратегия…

Поділитися:

Петро Порошенко дав інтерв’ю інформаційному агентству «Главком» (фото)

Головними опонентами «Європейської Солідарності» на дочасних виборах до Верховної Ради є політичні партії і сили, орієнтовані та підтримувані Росією. Про це п’ятий президент України, голова партії «Європейська Солідарність» Петро Порошенко заявив під час інтерв’ю інформаційному агентству «Главком».

«Я багато чого переосмислив і поставився з повагою до вибору українського народу»

Це інтерв’ю з Петром Порошенком «Главком» пише через чотири тижні після завершення найнеочікуванішої і найеффектнішої президентської кампанії за всю історію України. Ми їдемо в «Інтерсіті», поїздом, який прямує з Європи до Києва. Символічно як для Порошенка, за часи якого цей рейс був запущений.

Експрезидент з дружиною і донькою Олександрою повертаються з форуму Via Carpatia поблизу Івано-Франківська. Порошенко не виглядає стомленим «Я вже забув, коли так відпочивав», – каже він. І ще до того, як потяг рушає, у вагоні формується черга з охочих зробити селфі. Це триває щонайменше хвилин сорок.

Феномен Порошенка – в умінні тримати удари і не здаватися. Він настільки міцно закріпився в українській політиці, що навіть зміна його політичного статусу не позбавляє його впливовості. Як показують останні соцдослідження, попри бажання суспільства «знести» всю систему, у значної частини виборців існує острах неконтрольованого хаосу. І певні цільові групи все ж вбачають у ньому запобіжник проти дестабілізації і популістських експериментів. І як не парадоксально це звучить, невдовзі Порошенко може стати новою надією навіть для тих, хто ще вчора був у ньому розчарований.


Мабуть, традиційне журналістське запитання: про відчуття, коли вперше прокинулись не в статусі президента. Що це було – полегшення, тривога, злість, радість?

Точно не злість (сміється). Але сказати, що я відчував спокій я теж не можу. Бо мова ж йде не про крісло. Мова йде про справу, якій я присвятив п’ять років свого життя, велику кількість здоров’я і безсонних ночей. А країна у стані війни з Росією заплатила життями найкращих свої синів і доньок. І у мене є тривога – щоби ні в якому разі ці жертви не були марними. Ви розумієте, про що я.

А особисто – кризи кар’єрного росту немає?

У мене точно немає. Бо для мене влада ніколи не була самоціллю. Це був вибір суспільства і я його прийняв. Я багато чого в останні місяці переосмислив і поставився з повагою до вибору українського народу.

Рік тому на зустрічі з журналістами, коли йшли дискусії, чи варто вам балотуватися повторно, ви сказали, що ще ніколи не програвали вибори. Що пішло не так?

Можна багато говорити про помилки. І про певні комунікаційні недоліки, і про певні кадрові недоліки, можна говорити про елементи гібридної війни з боку Росії, яка в будь-який спосіб домагалася мого програшу… Тим більше, що ви знаєте вислів: «можна виграти бій, але програти війну». Подивимось, наскільки зараз парламентська кампанія продемонструє, чи усвідомлюють це українці. І чи зможемо ми їм це донести з оновленою командою «Європейської солідарності», і я впевнений, найкращим списком серед усіх учасників політичних перегонів.

«Емоційно країна втомилася»

Кілька років тому Ігор Гринів проводив фокус-групи, досліджував асоціації…

Він любить це…

…асоціації політиків з автомобілями. Коли ви стали президентом, вас уособлювали з «Хаммером». Велика машина, яка має прокладати шлях, попри труднощі. Через рік «Хаммер» трансформувався у лімузин. Дорогий, імпозантний. Але до його бампера раз за разом почались навішуватися бляшанки. Авто їде ніби в правильному напрямку, але за ним торохтить купа бляшанок. Очевидно, таку асоціацію у людей викликали дрібні і більші скандали, які «прилипали» до постмайданної влади. Чи не здається вам, що саме ці бляшанки потім перетворилося на непідйомні гирі, які й потягнули ваш рейтинг донизу, а 73% виборців емоційно вибрали докорінну зміну влади. Навіть попри загрози, які очевидні.

Цікаві асоціації, хоч вони й дещо спрощені. Емоційно країна втомилася. І, зважаючи на те, що ці роки були нелегкими, українці женуть від себе спогади, що ми пройшли за ці п’ять років. Багато хто забув, з чого ми почали у 2014-му. Окремі дні, коли Україна втрачала десятки своїх воїнів. Коли не було ні армії, ні резерву. Коли на Казначейському рахунку у нас було всього сто тисяч гривень на всю країну. І це в умовах війни. Коли після того, як у нас Росія відтяпала Крим, і ввела війська на Донбас, ми зупинили подальше просування. Щопівроку ми ініціюємо продовження санкцій щодо Росії. В 2008 році Росія вдерлася до Грузії. Через півроку ніхто вже не говорив ні про санкції, ні про відповідальність Росії. Очевидно, що тут не можна було діяти у такий спосіб і далі там якимось чином робити вигляд, що нічого не відбулося…

Петре Олексійовичу, повертаючись до асоціацій. З яким транспортним засобом ви б порівняли Зеленського?

Я взагалі не дуже люблю цю гру в асоціації. Хоча Зеленський сам же на бордах зображував себе на велосипеді.

Після 21 квітня ви зустрічалися з Зеленським?

Декілька разів говорив по телефону. Наголосив, якщо йому потрібен мій досвід у питаннях, пов’язаних з просуванням України до Євросоюзу і НАТО, готовий йому в цьому допомагати.

Тобто особистої зустрічі, передачі справ не було?

Я не бачу в цьому жодних проблем. Все, що я міг зробити для того, щоб організувати цивілізовану передачу справ, я зробив. Були дані відповідні розпорядження Державному управлінню справами, Держохороні, Міністерству закордонних справ, Міністерству оборони. Щоб президент отримав повну інформацію, яка йому потрібна в перші дні вступу на посаду.

«Новий президент і його політична сила можуть на мене розраховувати»

Сьогодні соціологи кажуть, що багато ваших виборців хочуть, аби ви підтримали нову команду в тих питаннях, які ви компетентні – в першу чергу, це зовнішня політика. В чому ви б могли допомагати діючій команді? От Юлія Тимошенко добре відчула цей «тренд» і зразу побігла в Адміністрацію Президента і заявила, що готова підставити плече…

Юлія Володимирівна Тимошенко – сучасний і принциповий політик. (посміхається).

А щодо моєї допомоги – справжньої допомоги – то моя позиція така: я – не просто п’ятий президент, я – лідер політичної сили, яка не словом, а ділом демонструє державництво. Ми – державники. І я часто робив речі, можливо, дуже непопулярні, і ті, які тягнуть за собою падіння рейтингів. Але по-іншому ми не могли.

Це що за кроки?

Проводити реформи – це завжди ризиковано і непопулярно. А от імплементацію Угоди з Європейським Союзом я, навпаки, вважаю одним із своїх найголовніших досягнень.

І якщо мова йде, що треба порадами і зв’язками допомогти рухатись в напрямку європейської та євроатлантичної інтеграції, новий президент і його політична сила можуть на 100% на мене розраховувати. Якщо мова йде про протидію спроб реваншу, то тут теж є підтримка. Бо мені видається, що під розмови про євроінтеграцію до нас має намір повернутися вся колишня гвардія Януковича. Але якщо ці люди будуть долучені до процесу прийняття рішень – звичайно, ми не можемо на це не реагувати. І я передбачаю, що тільки наша команда здатна зупинити реванш і в майбутній Верховній Раді. І в країні загалом.

Здавалося би, ну що поганого в тому, що хтось там проголосив: «Давайте проведемо референдум, чи варто захищати Україну, чи ні?». Але ж ми розуміємо, про що йде мова…

Може, це просто такі «фігуральні вислови», за якими просто бракує розуміння відповідальності за слова?

Не хочу давати тут персональних оцінок. Але я точно знаю, що мушу викрити небезпеки, які ця заява тягне за собою.

Тобто внутрішньо ви готові навіть допомагати попри те, що частина команди Зеленського «заточена» на те, щоб переслідувати вас і політично, і бізнесово.

Я не розумію, що таке «заточені переслідувати»? І якщо зараз прихильники Януковича будуть намагатися провести руйнацію правосуддя, в тому числі, і Верховного суду, базових принципів судової реформи, то це – не про Порошенка особисто. Це – про знищення незалежної гілки влади. Бо рух до Європейського Союзу означає в тому числі і верховенство права.

Після поразки ви розглядали рішення для себе відійти від політики і подивитися на неї збоку?

Очевидно, що розглядав. Якби я не бачив небезпеки реваншу – я б не мав жодної мотивації очолювати цей політичний процес.

Указ про розпуск парламенту, про дострокові вибори вважаєте конституційним?

Я чітко розумію, що висловлення категоричних оцінок впливає на судовий розгляд питання і саме по собі є впливом на судову гілку влади.

А приїзд президента прямо в Конституційний суд?

Тим більше. Так само, як і викликання до себе суддів – чого я до речі ніколи не робив. Я, безумовно, зустрічався з кандидатами на посади суддів Конституційного суду, я може один чи два рази бачився з паном Шевчуком (колишній голова Конституційного суду – «Главком»), але я точно щотижня не запрошував і не обговорював порядок денний Конституційного суду.

Ви знаєте точно гравців, які зацікавлені в тому, щоб вибори відбувались восени. Особливо тих, які зараз роблять нові передвиборчі проекти, на кшталт Ахметова. То чиї аргументи по-вашому зіграють?

Моя позиція проста. Я і моя політична сила виконаємо будь-яке рішення Конституційного суду. І я категорично проти закликів окремих політиків і рекомендацій діючому президенту не виконувати рішень Конституційного суду. Подібне – це повна руйнація держави, хаос.

А з точки зору користі для держави, як вважаєте: ці вибори краще провести посеред літа чи вже восени?

Гарне питання. Але повторюсь ще раз. З точки зору держави – треба проводити вибори тоді, коли це законно. Все інше – вторинне. Так само, як не можна йти шляхом скасування кадрових указів президента.

Ну, технологія не нова. Вона, якщо не зраджує пам’ять, була започаткована ще за часів Віктора Андрійовича Ющенка.

Не нова. Але Конституційний суд уже надавав оцінку подібним діям. Наскільки мені відомо, після рішення Конституційного суду подібної практики точно ніхто не застосовував.

Ну от скажіть, завтра буде скасовано Указ про подання кандидата на прем’єр-міністра у Верховну Раду – і він перестане бути прем’єр-міністром? Чи, наприклад, не дай боже, хтось помре – треба скасовувати свідоцтво про народження чи видавати свідоцтво про смерть?

Такий хаос може потягнути за собою анархію. Я списую це на те, що біля нового президента сьогодні є певні юридичні радники, які не мають червоних ліній, тим самим підставляючи його.

«Є сили, які претендують забрати голоси у «Європейської солідарності»

У 2012 році багато хто голосували за «Свободу», вбачаючи в ній силу, яка може протистояти Партії регіонів. Дехто на фокус-групах так і казав: «Вони здатні набити морду регіоналам!». «Європейська солідарність» – єдина сила, яка зможе протистояти російському реваншу в наступному парламенті?

Це ви сказали – і я вимушений це визнати. (сміється)

Чи розглядали ви варіант об’єднання з кимось на цих виборах?

Ми готові були об’єднуватись з усіма демократичними силами і навіть закликали це зробити. Я прекрасно розумію, що розпорошення демократичних сил точно не грає на користь України. Порушується система стримування і противаг, розпорошуються голоси демократичного табору. І результатом цього може бути дуже небезпечні процеси у Верховній Раді.

Демократичний табір може опинитися у меншості?

Ні! Значна його частина може взагалі не пройти! При чому наголошую, що я нікого не лякаю. Я говорю про те, що це питання є питанням національної безпеки – і ми повинні чітко розуміти можливі сценарії розвитку подій.

Є сили, які претендують забрати голоси у «Європейської солідарності». Вони марнують голоси демократичного табору, голоси українців, які є прихильниками демократичного курсу – це є відповідальність конкретних політиків.

Кого саме?

Подивіться на останні заяви – все буде зрозуміло.

Гройсман і Кличко вас зрадили?

Я не апелюю такими категоріями. Закінчилась президентська каденція, ми починаємо з чистого аркуша. В рабство ніхто нікому не продавався. А виборці дадуть оцінку – подивимося, хто був правий, а хто ні. Ніхто ніколи не брав на себе зобов’язання, що ми там ідемо спільним політичним проектом forever.

Як я ставлюся до Гройсмана? З повагою. Він в моїй команді реалізазувався…

(Знову підходять охочі сфотографуватися, розмова на 5 хвилин обривається. Підходять все нові і нові люди…)

Співчуваємо вам…

Навпаки! Це означає, що люди не впадають у розпач, приходять і кажуть: «Борітеся!». І це відповідь на питання, чому я не пішов з політики.

То повернемось до Гройсмана…

Ще раз повторюю, я шаную, що було зроблено Гройсманом в складі єдиної команди. Я шаную, що було зроблено Кличком у складі єдиної команди. Але це їх право обирати зараз власну долю. Я шаную це право.

Зрештою, може, це добре, що у вас у списку другим номером не йде Гройсман, а третім – Кличко, і що список пройшов upgrade?

Але ж у нас дійсно вийшов список, який зробить прикрасу будь-якій політичній силі. Це список особистостей. Не партій, а особистостей. Ми б могли нашинкувати партій десятки. Але в списку опинились люди, про яких повинна знати вся країна. Таких, як Яна Зінкевич. Бо це – надзвичайно світла людина. Людина, яка в 19 років пішла створювати медичний батальйон «Госпітальєри». Ахтем Чийгоз. Хто його знав чотири роки тому? Подивіться яка глиба! Пройшов би кожен з українців такі випробування, як він? За паспорт України він відсидів більше трьох років у в’язниці, щоби не зрадити державу! Іра Геращенко відбулася як справжній боєць і як уповноважений президента з питань Донбасу, і як захисника євроатлантичної європейської моделі у стінах Верховної Ради. Михайло Забродський – військовий стратег з досвідом світового рівня…

Ніхто ж і не сперечається, перша десятка прекрасна. А от друга…

Та й друга, і третя гарна, четверта непогана.

Петре Олексійовичу, ну як непогана? А ось цей скандал з 30-м місцем у списку – як так вийшло?

Я не коментую скандали. Я вважаю, що це була помилка, яку ми швидко виправили…

Підходить стюард:

– Доброго дня, бажаєте чай, каву? Ще є батончики Рошен.

(Всі сміються)

– Дякую за приховану рекламу, каже Порошенко. – Але, якщо можна, я буду американо…

…Я визнаю, що в мене були кадрові помилки. Але хочу наголосити: не помиляється той, хто ніколи нічого не робить. І що разом з кадровими помилками, були очевидні кадрові успіхи. В тому числі ті, які не були оцінені.

Це ви кого маєте на увазі?

Хоч це зараз, можливо, не популярно, я дуже добре оцінюю роботу людини, яка вичистила авгієві конюшні повністю паралізованої банківської системи – це Валерія Гонтарева та її команда.

Тобто це було правильне кадрове рішення?

Так. Я вважаю, що було закладено добре підґрунтя для того, щоб забезпечити сталий економічний розвиток.

Друге. Я вважаю, що правильним було призначення міністра оборони – Степана Полторака. Він відіграв важливу роль для армії.

Вдале було призначення Ірини Геращенко – уповноваженої з питань Донбасу. Вдале призначення у зовнішній політиці – Костянтин Єлісєєв. І ще ціла низка послів.

Взагалі, я вважаю, що усі призначення, які стосувалися зовнішньої політики і сектору оборони були вдалими.

Призначення Бориса Ложкіна главою Адміністрації – теж було вдалим?

Ложкін виконав свою функцію. На тому етапі він взяв на себе дуже важливі функції і зробив це абсолютно адекватно.

Тоді як ви можете пояснити, що на президентську посаду ви прийшли з однією командою, а вийшли – з іншою? Чому так сталось?

Це особливості політичного життя. В нас же мета полягала не в тому, щоб за будь-яку ціну зберігати команду, а щоб реформи проводити. Якщо той чи інший член команди, якому довірили ділянку роботи, не справляється, або продовжує робити помилки – він не працює.

Але якщо взяти так звану «стратегічну сімку», яка була започаткована вами на початку президентства – Яценюк-Аваков-Турчинов-Ложкін-Луценко-Гройсман, – більшість з цих людей тепер не ототожнюють себе з вами. До речі, Олександр Турчинов чому не в «Європейські солідарності»?

Олександр Валентинович – дуже досвідчений державний діяч, він прийняв рішення не балотуватися до парламенту. Чому це сенсація? Так само як частина людей з моєї команди, яких я шаную і поважаю за великі досягнення, теж вирішила не балотувались. Той же Степан Полторак. Це право людини – не йти у Верховну Раду. Я шаную цей вибір.

«До речі, я вже не у владі, але ж Медведчук не перестав літати до Москви?»

Коли ви говорите про проросійський реванш, який може відбутися у Верховній Раді, ми розуміємо обличчя цього реваншу. Це – Віктор Медведчук. Про нього ми забули після 2004 року. А сьогодні у нього – вже три інформаційні канали… Сил він набирався не в один момент, а поступово…

Ви прекрасно знаєте, що певний час Медведчук був інколи єдиним каналом зв’язку з Путіним. І коли треба було проводити переговори щодо звільнення заручників, у нас іншого механізму просто не існувало. Це була єдина причина, якою він мотивував часті перельоти до Москви. Але потім все це перетворилось у фарс, бо від нас почали вимагати звільнення засуджених вбивць, які взагалі не мали жодного відношення до агресії і до військових на території окремих районів Донецької і Луганської областей.

Але коли ми не змогли зв’язатися з Путіним після агресії у Керченській протоці, я зрозумів, що ситуація у нас кардинально змінилася. Останній рік Путін розумів, що будь-який крок, спрямований на вирішення ситуації з заручниками, за його уявленням, працював на Порошенка.

Чи правда, що напередодні виборів готувалося подання на притягнення Медведчука до відповідальності за його висловлювання, які можна було трактувати, як державна зрада і сепаратизм? І що навіть розглядався сценарій його арешту?

Це питання лежить в компетенції СБУ. Але я прогнозую, що арешт Медведчука міг закінчитися лише збільшенням його рейтингу.

До речі, я вже не у владі, але ж Медведчук не перестав літати до Москви? І СБУ не має до нього претензій, хоча там нове керівництво.

Ще раз наголошую, за відсутності посла Росії Медведчук для мене був лише одним з представників Путіна. Поганий, небезпечний, але один з представників. Бо завтра нам могли закинути якого-небудь… Як прізвище посла, якому я відмовив в акредитації?

Михайло Бабич.

…Бабич, якого потім вимушений був прийняти Лукашенко. І подивіться, чим це закінчилось.

Так, його вже спровадили з Білорусі.

Так, фактично після міждержавного конфлікту. Політичну силу Бойка-Медведчука вважаю нашим головним опонентом на виборах. Вони хочуть стати другими після «Слуги народу». Вони претендують на те, щоб зайти у більшість та в уряд. Але п’ятій колоні – не місце в українській владі: Бойко і Медведчук, Мураєв і Вілкул – всі вони мають залишитися на маргінесі.

Якщо повернутися до теми заручників. Може таке статися, що найближчим часом буде звільнення хоча б моряків, які потрапили в полон в Керченській протоці?

Я налаштований позитивно, оскільки зараз ми маємо позитивне рішення Морського трибуналу ООН. Раніше цього документу не було, тепер рішення суду Росія просто зобов’язана виконати.

Оцініть повернення Кучми в Мінську тристоронню контактну групу…

Леоніда Кучму я ввів до складу Тристоронньої контактної групи. І вважаю, що це було правильне рішення.

А хто зараз ввів Кучму до складу контактної групи? Віктор Пінчук?

Думаю, Володимир Зеленський, а не той, кого ви назвали. Я вважаю, що повернення Кучми означає, що президент приділяє велику увагу мінському процесу. Я хочу нагадати, що останні два роки захищав мінський процес лише Порошенко. А всі ходили і видумували якусь маячню, на кшталт женевського формату, вашингтонського формату, будапештського формату…

То виявляється, що мінському процесу і тому фундаменту, який заклали ми, альтернативи немає? А хто спробує це скасувати, наслідки будуть катастрофічними! Бо відразу, ті, хто це зробить, знімуть відповідальність із Путіна. Де факто, мінський процес визнає Росію агресором. І зобов’язання, які бере на себе Російська Федерація, – це зобов’язання припинити агресію. І я розцінюю призначення Кучми, як факт кращого розуміння таких процесів, які відбуваються з агресією проти нашої держави.

У якій формі може відбуватись подальша ескалація, подальший тиск Росії на Україну?

Я б не хотів бути поганим пророком і когось лякати. Але останні п’ять років продемонстрували, що жодних червоних ліній для Путіна не існує. Це єдиний висновок, який ми маємо розуміти. Коли хтось там каже, що на початку червня 2014 року Путін не міг зі своєї території вести ракетні обстріли проти наших військових і проти наших цивільних, я в це не вірю. І цьому є підтвердження. І перші обстріли здійснювалися з території Російської Федерації. Це – міжнародний злочин.

Так само багато хто казав: ну, не може Путін напряму допомагати там сепаратистам, ну не може він віддати наказ на введення регулярних військ! А 23 серпня регулярні війська Російської Федерації вторглися в Україну.

Чи може Росія використовувати Військово-повітряні сили? Я впевнений, що може. Тому нам треба рішуче укріплювати протиповітряну оборону. Чим я і займаюсь. Чи може Росія зараз використати кризу в Молдові для посилення військової присутності на Придністров’ї? Може! І цим треба займатись.

Бачите, ви мене постійно витягуєте, щоб я давав публічні поради новій владі. Але я не можу тут змовчати, оскільки ризики і загрози зашкалюють. І, безумно, політичне забезпечення захисту від цих ризиків і загроз має бути на належному політичному рівні.

Дещо провокативне запитання: на вашу думку, чи може нова влада розміняти Крим на вирішення ситуації в Донецьку і Луганську?

Очевидно, що може. Але одразу ж перестане бути владою. Але це буде дуже небезпечно для людей, в першу чергу, бо доля нової влади мене цікавить набагато менше.

Зараз у вас відбуваються контакти з людьми, з якими спілкувались раніше на рівні президента?

Так.

Що ви відчували, коли президент Єврокомісії Юнкер плескав по плечу Зеленського і сказав, що тепер у нього є новий друг?

Нічого. Я вважаю, що чим більше у Юнкера є друзів з України, тим країні краще. Я дуже погано себе почуваю в іншій ситуації – коли доля України обговорюється без України. Бо за час мого президентства кожна зустріч міжнародна базувалась на принципі nothing about Ukraine without Ukraine. Якщо ми зараз, на жаль, запровадимо інші моделі, Україна знову із суб’єкта перетвориться в об’єкт міжнародної політики. Цього я точно не можу допустити.

«Чому я маю коментувати тролінг Коломойського?»

Обговоримо кілька ідей, які зондуються членами нової президентської команди на предмет їх реалізації. Почнімо з запровадження двопалатного парламенту.

Який двопалатний парламент? Двопалатний парламент – це є президент, який обирається в парламенті. А у нас і президент, і перша палата, і друга палата парламенту – це управлінський хаос.

Пан Коломойський, який так хотів вашої поразки, озвучив прізвища потенційного прем’єр-міністра України і спікера парламенту. Сказав, що це має бути Андрій Коболєв і Юлія Тимошенко. Як вам така «гримуча суміш»?

Чому я маю коментувати тролінг Коломойського? Я сприймаю це виключно так. Ви й коментуйте.

Повернення Саакашвілі – це спецоперація під вибори проти вас?

Це – такий самий тролінг, як і заяви Коломойського…

Саакашвілі, до речі, подзвонив вам після того, як приїхав?

Ні.

І якщо повернутись до питання про кардові помилки. Саакашвілі – одна з них?

Ні. Бо він змінився. У 2003 році це був один Саакашвілі, а у 2015-му – інший. Чому? Тоді у нього була команда. У першу чергу, це Каха (Бендукідзе – «Главком»). Шкода, що він помер. Він умів направляти енергію Міхо у конструктивне русло.

За яких умов «Європейська солідарність» може перейти в опозицію до нинішньої влади?

В опозицію не переходять, в опозиції опиняються. Мені більш подобається визначення Ірини Геращенко про те, що ми будемо спецназом у наступному парламенті проти проекту «Новоросія». А спецназ – це не опозиція…

Як ви збираєтесь протидіяти тому шквалу справ, які відкриваються проти вас.

Я думаю, їх вже не менше двадцяти. Я до цього ставлюся, як до політичного шоу. І це дає мені підстави для певного оптимізму щодо того, що я все правильно робив…

Тобто вас це заводить, мобілізує?

Якщо проти мене порушують кримінальну справу про те, що я віддав наказ про контрнаступ, це відповідним чином характеризує тих, хто звертається, і тих, хто порушує подібні справи… Бо в результаті того контрнаступу було звільнено дві третини Донбасу. Якщо хтось звертається щодо того, що Україна намагається захищати морське узбережжя, не визнаючи анексію Азовського моря і Керченської протоки, і це було підтверджено вже рішеннями міжнародних трибуналів, а в Україні проти цього порушуються справи, я це розцінюю як підігрування агресору. Це ж робиться для того, щоб міжнародній громадськості представити все так: слухайте, в Україні за це порушуються кримінальні справи, то що ви хочете від нас?

Тому це має обмежене відношення до Порошенка, це підігрування агресору.

«Для нашої церкви це – загартування»

Не можемо оминути питання церковні. Слідкуєте, за тим, що відбувається у Православній церкві Україні? Ви як свідок і безпосередній учасник перемовин, могли б виступити арбітром у конфлікті Філарета та Епіфанія?

Перш за все, я – віруюча людина.

Друге. Раніше це була справа державотворча.

А ситуація, яка сьогодні розгортається навколо Філарета, демонструє наскільки це було складним надзавданням для мене і моєї команди.

Я точно не буду обговорювати Філарета. Але вся Україна дякувала йому за жертовність. А зараз він позбавляється підстав так думати.

І третє – я не вбачаю, що українській церкві щось загрожує. Навпаки, це випробування, які зроблять українську церкву ще міцнішою. Так, я маю це визначити, уповільнились переходи парафій, але процес продовжується. Я тішуся поведінкою Його Всесвятості (Вселенський патріарх Варфоломій, – «Главком»). Такої любові до України мало хто очікував, крім мене, бо я вірив Його Всесвятості, коли публічно звернувся у квітні 2018-го. Тоді всі, хто міг, і це були люди, які хотіли Україні добра, зверталися до мене і сказали: «Пане президенте, ви щось не те робите, ви себе знищуєте. Бо нічого не буде, і вам це поставлять у провину!» Чи могло це стати моєю помилкою? Так! Але якби я думав тільки про те, як не робити помилок, я б нічого не робив. І я пишаюсь тим, що нам вдалось.

Православна церква, по суті, це і ваша дитина теж. Ви не можете залишатись ось так в стороні…

Моїй дитині нічого не загрожує. Це як взимку дитина вибігає роздягнена на сніг робити зарядку, це – загартування. І для нашої церкви це – загартування, яке зробить її міцнішою. Я у цьому впевнений. Я вірю. Люди залишаються з церквою. Ніхто нікуди не йде. І це означає, що церква не залежить від волі однієї особистості.

Скільки депутатських мандатів плануєте взяти на наступних виборах?

Не думаю, що це буде більше, ніж 225. Треба реально оцінювати ситуацію.

Віктор Шлінчак, Микола Підвезяний, «Главком»
Світлини надані прес-службою Петра Порошенка

Джерело

 

Поділитися:

Один день с Президентом

Татьяна Худякова

К метро я шагала по лужам со страшно гордым фейсом. Патамушта это завтра я буду бежать к метро, чтоб поехать на работу или ещё куда-то там, а сегодня я лечу на Восток с Президентом. И в этом офигенно буквально всё.

Во-первых, летать – это удивительно само по себе. Тот, кто делает это часто, он, наверное, привыкает и не вкуривает всей торжественности момента. Твоя, рождённая ползать, тушка поднимается за облака в алюминиевой коробочке и там сидит в кресле и жрёт завтрак, одновременно перемещаясь из точки Х в точку У. Причем конкретно твоя тушка не способна ни самолёт построить, ни понять, как он, собака, летает, ни даже поймать рыбу, которой нас кормили.

Во-вторых, сколько себе не тверди, что президент – он такой же человек из мяса и крови, как и ты. И что хватит тут мандражировать, ты ж тоже не шо попало, а всё равно колбасит от важности момента. Потому что конкретно твоя голова, конечно, что-то может, не вопрос. Писать тексты, лечить кошаков, критиковать других всех идиотов, которые пишут тексты и лечат кошаков. А вот голова Пороха смогла вырулить из болота целую страну. Огромную, инертную, неповоротливую. Когда пытаешь эффективно организовать работу даже десятка человек – это уже жопа, адище и каждый день кто-то на кого-то прибегает жаловаться. А тут миллионы. Хотелось бы уважительно снять шляпу, но это как-то мало. Поэтому молча трепещу и немножечко завидую.

Ну а в-третьих, я еду на Восток. Впервые за 5 лет. Да, я уже привыкла к Киеву. Да, везде можно нормально жить. Да, есть куча мест, куда более красивых, чем Донбасс. Но я его люблю, так уж получилось. Люблю своё море, свои степи и своих земляков. Ну где-то половину из них люблю. Ну ладно, треть – уж точно. И я буду совсем рядом с Донецком. Если залезть на крышу девятиэтажки на краю Авдеевки, то его даже видно глазами. И да, я этим всем крайне взволнована. Совсем близко вроде, но страшно далеко.

Пока летели, я всё думала. Вот висю я здесь, в небе, как шпрота в банке, полностью зависима от мастерства пилота и штурмана, от исправности техники и погодных условий. И если тут любому предложить посадить за штурвал просто какого-то левого пацика с хорошими пиарщиками, хрен бы кто согласился. А внизу, на земле, иллюзия безопасности вытеснила из мозгов здоровый прагматизм нафиг. И летим мы теперь под управлением виртуальной мурзилки прямо у самисиньку сраку. А пипл жрёт попкорн и уверен в хэппи-энде. Незамутнённость детишки, мол, папка вовремя подхватит и не даст нае*нуться. А у папки руки заняты мамкой, пивом и пультом от телевизора.
Ну ок, полетаем, чё уж. Выбора-то особо нет.

Из Харькова в Авдеевку летели вертолётом. Очень гремело, трясло, воняло и сильно хотелось погладить мохнатые верхушки деревьев, которые казались почти рядом. Поразило количество теплиц, над которыми мы пролетали, их просто море. И ещё одно. Новые красивые, современные школы, где спортплощадки с белым песочком и с тренажерами соседствуют со старыми, раздолбанными халабудами, с кривыми футбольными воротам и будяками на поле.

Сёла рядом, один регион, но в одном смогли вынуть руки из жопы, чтоб сделать красиво, а в другом – «ничё не меняется», ага. И ничего им не поможет. Ни Порох, ни Вовка. Я бы посоветовала паяльник ректально, но меня часто обвиняют в негуманности, поэтому не буду.

В машине ко мне подсел большой мужик и немножко меня вплющил в окно. Думаю, вот щас кому-то глаз его неуклюжий откушу, смотрю – а это Кровавый Пастор. И сразу такое мимими. Можно, говорю, селфик? Отчего же нельзя, говорит? Непременно нужно селфик. Дорог там особо нет, трясло капец как, ну и фотограф из меня такой себе. Но даже мои кривые ручки и тряска не могли испортить таких фотомоделей.

Говорили о Донецке, о том, что у меня там остался дом и что давит меня жаба лютая. Пастор пообещал, что Донецк вернём обязательно. И я чет поверила. Убедительный такой мужик. А ещё он мне про сирень рассказывал. Очень много заброшенных домов проезжали, сирень разрослась и пропитала воздух совершенно. Кривавый таки няшка 🙂

Потом были цветы у памятника погибшим защитникам блок-поста №10.

Потом должны были ехать к муралу. Его рисовал обезбашенный австралиец, замотанный в 48 броников, под обстрелами, на разбитой девятиэтажке. Там изображено лицо учительницы украинской мови Марченко Марины Григорьевны, обращенное в сторону оккупированного Донецка, к бывшим своим ученикам. Очень символично всё это.

Должны были просто посетить, рассказать о том, что Авдеевка живёт вопреки всему, что КХЗ работает, что газ-вода-свет в городе есть. Но тут Порошенко узнает, что эта учительница до сих пор работает в школе, и мы едем туда. Прям на урок, без предупреждения. Дирекция в шоке, дети офигели, учительница держалась молодцом.

Я смотрела на это всё немножко со стороны, и знаете, что разительно отличает Пороха от Зеленского чисто визуально?

Вот когда я смотрю на фото Вовы с официальных каких-то визитов, меня не покидает ощущение, что его сначала побили, потом накормили невкусным, потом у него случилась изжога, и только после этого отправили на встречу. Он искусственен, наигран. Мучительно тоскует, измученно скалится, ручки эти вечно не знает куда деть. Рыбка на суше, калоша в супе, он какой-то везде неуместный и только на сцене Квартала живой и не жалкий.

Порох наоборот. Он спокоен, собран, одинаково легко общается с учительницей, со старушкой у подъезда в Авдеевке и с высшим мировым политикумом. На Порошенко не виден дискомфорт, даже если он и есть. И даже с истерящей, визгливой ватницей, которая подбежала рассказать, как ей Украина разбила дом, и пусть сделают электричку в Донецк, он пытался говорить.

Я вот сразу мучительно захотела ей разбить е*лет. Мне всегда этого хочется, когда я вижу крысу, живущую дома, имеющую работу, пенсию, защиту и варианты, но при этом, сцуко, страшно недовольную, проклинающую и настойчиво требующую жмени ништяков вот прям щас. Нагло орущую свои требования тебе в лицо. У меня нет слов для таких, только инстинктивные и еле сдерживаемые позывы уничтожить опасность.

А у Пороха нашлись. Да, она не слушала, слишком занята была собственным слюнявым визгом. Да, КПД этой беседы нулевой. Но он подошел говорить с очевидно агрессивно настроенной и тупой бабой. И пытался это делать, теряя собственное время и нервы. Теряя, по сути, впустую.

Хреновую ты себе работу выбрал, Вовчик. Или тебе выбрали, не суть. И самое хреновое в ней то, что сколько бы ты хорошего ни сделал, НИКОГДА не будет достаточно. Тебя будут проклинать и плевать в лицо. Потому что у какой-то е*анашки из Авдеевки нет электрички в Донецк. Привыкай уже. Пора, гетьман ты наш, пальцем впопыхах деланный.

И на закуску оставила вам самое, наверное, волнительное. Между Авдеевкой и Часов Яром я летела в другом вертолете. С Порохом, Муженко, Полтораком и Пастором. Эпичная компания. Градус трепета просто зашкаливал, несмотря на мою природную черту наплевательства к чинам. Потому что не в чинах дело. Потому что без этих четверых Украины не стало бы еще в 15-м. Это факт. Кстати, я тут не пытаюсь унизить воевак, волонтёров и всех прочих сопричастных. Машина едет тогда, когда работает двигатель, есть горючее и за рулём сидит тот, кто умеет её водить.

Приветы передала, обнимашки тоже, заспасибила всех и от Львова, и от Киева, и от Днепра, и даже от тех, кто сейчас в оккупации. Если вы ждёте от меня конкретных каких-то утешалок, то их не будет. Про парламентские мы тоже не говорили. Но.

Я услышала несколько важных слов:

– Украине упасть во влажные ладошки одного кремлёвского гениталия никто не даст.
– Для этого существуют механизмы сдерживания влияния пророссийских сил как внутри страны, так и вне её.
– ПП не считает выборы провальными, он напротив гордится вами. Потому что 25% для человека, проводящего реальные реформы, даже в устойчивой, спокойной стране – это более чем нормально. Мы растём как нация, и это тоже не бывает вот так сразу.
– Когда я спросила, вернётся ли ПП в политику, он ответил «А я никуда из неё и не собираюсь уходить. Я сделаю всё, чтоб Украина процветала».

И знаете, я ему почему-то верю.
Может, потому, что очень этого хочу.
Может, потому, что у Пороха очень большой кейс с надписью «у меня УЖЕ получилось».
А может, потому, что в Украине есть мы. Двигатель, горючее и, может, даже будущие пилоты.

Не знаю, как вы после прочтения, а я после поездки вернулась снова подключенная к оптимизму. Подключайтесь и вы.

Не всремося! 🙂

 

Робоча поїздка Президента до Донецької області (фото, відео)

Поділитися:

Теорія слабкої влади

Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Питання. Чому у 2010 р. олігархи підтримали Януковича? Секрет Полішинеля – вони боялися Юлію Тимошенко. А чому? А тому, що Тимошенко була і є керівником авторитарним. Олігархи чудово розуміли, що ідеал Тимошенко – зігнути олігархів в баранячий ріг, аби на наказ «Стрибати!» вони з готовністю відповідали: «Як високо?»

Ідеал влади для олігархів, це коли президентська влада – слабка. Олігархам гарно за слабкого президента, тобто такого, який загруз у протистоянні з парламентом, свариться з прем’єром і мов вогню боїться преси. Такої влади можна не боятися, бо в таких умовах олігархи – і є влада. Їхні лобі в парламенті писатимуть потрібні їм закони. За тими законами і силовики, і чиновники робитимуть те, що потрібно самим олігархам. Уся країна в єдиному пориві працюватиме виключно на них коханих. Єдиним, що обмежуватиме в такому разі олігарха, буде інший олігарх, у якого свої інтереси і свої лобісти. Але з іншими олігархами можна або домовитися, або порішати.

Схожого дзену олігархам практично вдалося досягнути за Ющенка. Віктор Андрійович, при всій моїй до нього повазі, у протистоянні з Тимошенко з одного боку і з Партією Регіонів з іншого, був просто змушений опертися на когось з олігархів – і тим дав їм можливість крутити владою як циган торбою. На моє глибоке переконання, якби олігархи могли, Андрійовича вони залюбки переобрали на другий термін, але… Янукович і Тимошенко від Ющенка не лишали каменя на камені. Обирати довелося між Януковичем і Тимошенко, і олігархи поставили на того, хто тоді видавався їм слабшим. Але.

Після посадки Тимошенко стало очевидно, що «хто переміг демона – сам став демоном». Прибравши Тимошенко з активної політики, Янукович заходився сам ставати «суперолігархом», який намагався всіх інших впливових багатіїв притиснути до нігтя.

Ви думаєте, всі ці Ахметови, Коломойські, Пінчуки тощо горювали, коли на вулицях Києва перемагав Майдан? Та нічого подібного – вони раділи. Вони уявляли, як протягнуть через вибори якусь сірість – і отут почнеться найбільш цікаве. Але. Почалася війна. І суспільство перелякалося – обрало Петра Порошенка, теж ніби олігарха, але, так би мовити, «другого ешелону». І отут на олігархів чека вельми несподіваний сюрприз – Порошенко заходився таки справді реформувати країну. Серед іншого, став примушувати їх платити по боргах.

Чи задоволені олігархи Порошенком? Згадаймо про «Укртелеком» і нерухомість у Британії, які посміхнулися Ахметову. Згадаємо «Укрнафту», банк «Приват» і кримінальні справи, які ведуть і ГПУ, і ФБР США. Згадаємо пана Фірташа, який безвилазно сидить в Австрії. Згадаємо втікача Онищенка. Згадаймо, кому належать телеканали, які зранку до ночі змальовують Петра Порошенка ледь не демоном в людській подобі? Вам усе зрозуміло?

Віталій Портников повністю правий. В Україні було два сильних президенти, які примусили олігархів рахуватися з собою і виконувати те, що хотів президент. Перший – це Леонід Кучма, який олігархів практично породив. Другий – це Петро Порошенко, який не києм, то палицею примушує олігархів ставати просто заможними бізнесменами. Що їм, природно, не подобається.

І отут на це дійство з’являється Ігор Валерійович. І каже Ігор Валерійович щось в дусі: «Я знаю, як владнати ваші проблеми! Я маю рецепт». І пропонує Ігор Валерійович олігархам замість акторів-аматорів (потрохи кожен політик у нас такий) зробити ставку на актора-професіонала. Ігор Валерійович добре знає, що чимала частина українців обирають не ефективного менеджера – вони обирають мрію. Того, хто мусить стати керівником їхньої мрії, хто не обдурить і обов’язково вирішить за них їхні проблеми у їхній країні. То чому б їм такого не дати?

А те, що державою ще подекуди керувати треба?.. Так не для того актора у владу пхають. Його справа – на екрані торгувати пикою. Решту зроблять серйозні дяді.

Люди хочуть обирати надію – їм дають надію. Якщо все піде гарно – люди з готовністю оберуть свою «надію» президентом, а тоді… Ні, у олігархів гарно буде все – можете не сумніватися. А яку долю таке майбутнє віщує нам?

А нам залишиться лише обирати, під котрим з панів ходити – під Демідовими, чи під Салтичихою?

І це якщо ще й дадуть обирати.

Поділитися:

Свадебный президент и газовый кардинал

Дмитрий Левинский

Россия всегда мечтала видеть Украину как failed state.

Они никогда этого не скрывали. Это всегда было в их интернетиках, еще задолго до войны. Лично я помню эту мантру от копытных года с 2009-2010, когда много играл в ММО игры, в т.ч. в командах с копытными.

Я не сомневаюсь ни на йоту, что вилка тимоха-янык была поставлена нам именно кремлевскими технологами как продолжение стратегии деления Украины на восток-запад с планами дальнейшей федерализации.

На тех выборах Кремлю было абсолютно пофиг, победит ли абсолютно ручная Тимошенко или такой же ручной Янукович.

Просто если бы победила Тимошенко – в пропаганде «илиткой» у нас бы стал запад, а «рагулями» – восток, а не наоборот, как было при яныке.

А вся жабогадючья борьба между овощем и газовой принцессой – всего лишь борьба за право называться любимой женой карлика и право стричь вассалов, то есть нас.

И совершенно логично, что на президентских выборах-2014 кремль даже не пытался поддержать местных князей в лице бывших рыгов. Очевидно, что сразу после Майдана это было бы абсолютным провалом.

Но зато как пытались пиарить прынцессу. Вот же она, вся в белом, верхом на коне, спасительница Украины. Вот она едет в Донецк договариваться с сепарами. Воплощение матриархального мира. И полагаю, если бы ее тогда выбрали, активных боевых действий действительно не было бы.

Она быстро организовала бы «особый статус» сначала для Донбасса и Крыма, потом для Закарпатья, потом для Буковины и дальше, дальше, дальше. Может быть, кто-то всерьез полагает, что Кремлю нужны были депрессивный Донбасс и Крым в составе РФ, но мне это кажется более чем сомнительным. У России и так есть своя часть Донбасса, не менее депрессивная, чем Донбасс наш, и еще 3 миллиона голодранцев — и в пуп не впились. А Крым без воды и электрики из Украины — чемодан без ручки, требующий колоссальных инвестиций. Да, база в Крыму несомненно нужна. Но зачем к ней впридачу еще и весь Крым?

Вот и сейчас основная мантра юльков – «вона закончит войну и вернет мир на Украину». Каким путем – умалчивается. Просто остановит братоубийственную войну. Вот так возьмет и остановит. Братоубийственную. Ибо адиннарот. А война выгодна Пете. Вот только Пете она выгодна. Наживается он. А мы вот Петю прогоним – и сразу будет мир.

И это не слова фанатичек из фейсбука. Это слова моих знакомых партийцев.

Кстати, попытки продолжить пропаганду failed state продолжались еще и в 14-15 годах. Вспомните лето-осень 14-го, когда из добробатов, а позже НГУ, лепили спасителей Украины, параллельно убивая армию в медиаполе. На фронте какое-то достижение – это постарались добробаты. А где-то факап – виноват Генштаб.

О рейдах к границе, о том, какую роль сыграли боевые бригады и реактивная артиллерия, о том, что добробаты вообще не играли особой роли уже к концу июля, мы узнаем лишь постфактум, спустя год-полтора.

А кто же тогда за этим всем стоял? А кто же основную бучу тогда устраивал? Не цензурион ли юльевич-арсенович?

А кто же еще тогда начал продвигать идеи парламентской республики? Не те же ли юльевичи-арсеновичи, только под другой вывеской?

Все последние 5 лет в медиа у нас мочат Пороха. Причем мочат не только Пороха как человека и политика, а мочат Президента. Мочат сам институт президентства.

А теперь давайте посмотрим на рисуемые рейтинги к грядущим выборам. Если не считать совершенно мусорные рейтинги третьесортных кандидатов, то в основных рейтингах лидирует Зеленский. Даже у тех агентств, которые традиционно рисовали рейтинги для БЮТ-НФ (надеюсь, не осталось таких, кто сомневается в том, что НФ и БЮТ сейчас в одной пятой колонне идут).

Не кажется ли вам это странным?

Вот и мне тоже так казалось поначалу.

Но медиаактивность в последние недели Зеленского и Тимошенко и вчерашнее фрикшоу на «минусах» развеивают все сомнения.

Продвижение Зеленского в президенты – явная попытка забить последний гвоздь в гроб института президентства. И как-то странно тимошенковцы не особо мочат самого Зеленского, хотя если исходить из рейтингов – именно он, а не Порох, основной конкурент.

Выходит, что вовсе и не конкурент? Да, так и выходит, имхо. Выходит, что вся эта кутерьма затеяна ради того, что бы в случае проигрыша Тимошенко (а это очень и очень вероятно) в первом туре, все силы будут брошены на победу Зеленского. А там дело за малым – в ноябре получить ручной парламент и совершить конституционный переворот в пользу парламентской республики.

Хотя изначально ставка, конечно же, была на Тимошенко-президента. А Зеленский был запасным вариантом. Но вот с реальной социологией у БЮТ не сложилось. И схему с подкупами зарубили. И российских наблюдателей зарубили. Лишили админресурса. Поэтому вот вам план Б, уже только на медиаресурсе.

И привет, парламентская республика. И привет, федерализация, и прощай, свободная, сильная, соборная Украина.

И да, все сплетни о внутреннем расколе в НФ на условно нейтрального Яценюка, проБЮТовского Авакова и антиБЮТовского Пастора считаю именно сплетнями. Разгоняемыми не снаружи, а из самого что ни на есть логова спрута. Диверсификация, так сказать. На любой из возможных сценариев. Победит Порох – сказать, что крыло Пастора взяло верх. Не победит – единым фронтом в новую коалицию.

В общем, политика – это искусство договорняка и умения раскладывать яйца в разные корзины, а совы – не то, чем кажутся ©

Поділитися:

Один день с Президентом по очень секретному маршруту

Владимир Завгородний

Главный порохобот посмотрел на коллег взглядом почти добрым.

— В последний раз почти нормально получилось, — обнадёжил он коллег. — Почти без эксцессов. Только по мелочам прокололись. Бехеровку нашему избраннику через охрану, конечно, не стоило пытаться протащить, — признал он неохотно. — Бесполезно было настаивать, что это народная чешская медицина, даже если отчасти правда.

Собравшиеся покивали. Где-то в заднем ряду звякнула бутылка.

— С Юлей Владимировной, опять же, так себе вышло… — продолжил Главный. — Зачем было караулить её возле туалета, внезапно выскакивать и пытаться пожать руку?
— Пусть попробует собственного лекарства, — мрачно пробормотал неизвестный в заднем ряду и спрятал бутылку с лекарством своим.
— Но в целом ничего, — признал Главный наконец. — Мы справились. Поздравляю вас. Теперь успех надо закрепить, и не облажаться второй раз подряд.

Все приняли вид внимательный, сосредоточенный и конструктивный.

— В этот раз нам нужен кандидат очень взрослый и ответственный, — подчеркнул Главный. — Поездка очень особенная.
— Монова, — предложил кто-то.
— Монова не может, у неё алабаи, — ответил другой.
— Тогда пусть едут алабаи, — упорствовал первый.
— Можно Мирослава послать, — предложил ещё кто-то.
— В поездку?!
— Нет, просто.
— Богоугодно есть весьма, — подтвердил ещё один неизвестный участник собрания, рекрутированный как специальный консультант по вопросам морали, духовности и антиномий (что бы это ни было такое).
— Давайте отправим в поездку блогера Каменяра.
— Почему именно его?
— Ну хоть узнаем, как он выглядит…
— Интересная мысль.

Главный прервал обсуждение:
— Дело всё в том, что эта поездка будет очень необычной…
— Можно подумать, бывают обычные…
— И очень секретной! — повысил голос Главный порохобот. — Поездка будет очень секретной, в очень секретное место, по очень секретному маршруту.
— В Запорожье, что ли… — предположил неглавный порохобот.
— Можно сказать, — Главный посмотрел на собравшихся, — эта миссия небезопасна.
— В фавелы Бразилии? — спросил кто-то.
— На Сицилию?
— Точно в Запорожье, — кивнул неглавный порохобот.

Главный снова попытался привлечь внимание:
— Можно сказать, что наш блогер, чтобы справиться с вызовами этой поездки, должен обладать специфическими навыками выживания…
— Джунгли Амазонки?
— Северный полюс?
— Да точно Запорожье, Зелёный Яр, сто пудов…
— ПОЭТОМУ… — почти закричал Главный, пытаясь перекрыть голосом бардак, — сегодня выбирать никого не будем.

В помещении воцарилась недоумённая тишина.

— А нафига мы собрались? — последовал наконец вопрос.
— Мы не будем выбирать кандидата, — пояснил Главный. — Мы пошлём лучшего из нас. Он определится сам в ходе испытаний. — И он зловеще ухмыльнулся. — Бег по пересечённой местности, 500 метров. Подтягивания. Прыжки со стула в высоту и длину. Подъём из-за фейсбука с переворотом. Подъём на пятый этаж без лифта. Спортивное ориентирование на месте в поисках фургона с пресс-службой. В общем, я подготовил программу испытаний.

Он снова нехорошо ухмыльнулся.

— Вы же все захватили удобную одежду и обувь, как я просил?.. Ну вот и отлично. Пойдёмте, коллеги, разомнётесь. А то вы толстеть начали, а миссия очень ответственная… а Сам жаловался, что блогеры медленно ходят, отстают, теряются и задерживают всех. Так мы это исправим, а тот из вас, кто выживет, поедет в следующую рабочую поездку с Президентом!

Поділитися:

Куда ведет Новый курс?

Светлана Самборска

Я Новый курс не читала, вот НВ прочло, – и открылись бездны. Первым делом, конечно, парламентская республика. Да не простая!

1. Двухпалатный парламент. Верхняя палата типа Палаты лордов – неизбираемые пожизненные члены. Только там лорды, а нам предлагают неких “моральных авторитетов”. Как я понимаю, назначаемых по принципу “Бильдягу кричи!”.

2. Для нижней палаты план не хуже. «До того ж вибори до ВР відбуватимуться у два тури, щоб визначити одного переможця. Саме та політсила, яка виграє, отримає 51% місць у парламенті – 226 мандатів. І зможе сама з себе сформувати парламентську більшість». И сама из себя выдвинет канцлериню. Хехе.

Для воплощения этой красоты есть план А, план Б и план В.

План А. Тимошенко выигрывает президентские выборы.
«У цього плану вже є деталі: джерело НВ у Батьківщині розповіло, що Тимошенко розглядає кандидатуру Арсенія Яценюка на посаду прем’єра. Мовляв, той отримає посаду в обмін на фінансову допомогу в справі просування політреформи в редакції Тимошенко. А також додасть 80 голосів фракції свого Народного фронту в нинішньому скликанні ВР до 20 мандатів Батьківщини».
Кто-то спрашивал, почему молчит Яценюк, глядя на фокусы Авакова? Вот и ответ.

«План Б підготовлений на випадок програшу на президентських виборах. У такому випадку Тимошенко вкладає всі ресурси, фінансові та людські, в перемогу на парламентських виборах. І отримує працюючу більшість у новій Верховній Раді, яке призначає її прем’єр-міністром.
Цю посаду Леді Ю використовує для ініціації все того ж референдуму, який через нову Конституцію вручить Тимошенко-прем’єру небувалі політичні повноваження, запхавши президента на периферію системи влади».

Хорошо Портнов в Москве поработал. Масштабно. Не отнять.


Богдан Карпенко

Думки наступні: багато хто з політиків-лобістів та керівників ФПГ різних таборів давно відкрито агітує за скасування посади Президента (додам логічне: для Москви у сьогоднішній ситуації Україна з подібною колективною безвідповідальністю – це був би взагалі найкращий подарунок), аби управління відбувалось через ручну ВРУ, і Зеленський ідеально підходить для реалізації ідеї – вважаю, він ще й максимально підіграє навмисною гіперболізацією тупості свого вже політичного персонажу у випадку перемоги.

Все, що сьогодні потрібно актору Коломойського – тримати закритим рот (з чим, як бачимо, поки що складності – то й же випадок зустрічі на вулиці з журналістом “Схем” по його серіальному іміджу сильно вдарив, наприклад) та озвучувати лише заготовлені тексти, аби до виборів втримувати в інформаційному просторі власної пастви статус видуманого “слуги народу”.

А вже після виборів у разі його перемоги йому не тільки скажуть побільше говорити та робити дурні, але й валитимуть його за всі дурості ті самі інформаційні площадки, які зараз його активно просувають, що дасть змогу цілому табору різноманітних лобістів пробивати буквально ліквідацію посади Президента або зведення її до декоративної ролі.

Якщо ж Зеленський не переможе на цих виборах, то його і далі вестимуть у ролі опозиціонера “на білому коні”, аби за ним провести у ВРУ якнайбільше Беніних тітуханів, відібравши голоси у подібних проектів, наприклад, Ахметова: у Ляшка та якоїсь модифікації регіоналів.


Алексей Петров

Следите за руками друзья. Сейчас постараюсь объяснить на пальцах природу некоторых, якобы добрых, замыслов. Предупреждаю сразу, я военный недолік, а не политический аналитик. Так что если немного ошибусь в своих суждениях, то не судите строго.

Итак. Есть такое понятие – система сдержек и противовесов. Очень ярко данная политическая структура представлена в США. Разделение компетенций между органами государственной власти позволяет им контролировать друг друга, чтобы не сильно борзели. Законодательная, исполнительная и судебная власти в США разделены организационно и независимы друг от друга. Ведь каждая из властей обладает полномочиями, позволяющими ей контролировать и ограничивать другие власти. В итоге выходит так, что ни одна из них не имеет ни формального, ни фактического верховенства, что обеспечивает устойчивость конституционной системы США.

Вроде все понятно. Сила действия может быть равна силе противодействия. Система обкатана, и, значит, её можно брать на вооружение, что, собственно, Украина и сделала. С одной стороны есть Президент со своим чемоданом полномочий, а с другой Премьер-министр, за спиной которого восседает кабмин. И все это называется исполнительной властью. Причем акцентирую внимание медийных толстолобиков на том, что Президент НЕ НАЗНАЧАЕТ Премьер-министра. А в чьих это полномочих? Прааааавильно, детки. Их Величество Верховная Рада (Еще та кастрюля с пауками), тобто законодательная власть. Они могут проголосовать ЗА – и кандидатура будет утверждена. Могут проголосовать ПРОТИВ – и придется искать нову постать. Они могут не ходить на заседания, игнорить принятие важных для страны законов, при этом орать из каждой собачьей будки, как они любят Украину. Эти же депутаты в состоянии притащить в зал заседаний дымовую шашку, сумку с гранатами или семь часов ковыряться в носу, когда нужно срочно принять постановление о введении военного положения в стране. Да, цирк еще тот. В их полномочиях прокатить любой законопроект, поданный на рассмотрение Президентом Украины. И в тот же момент уже сам Президент может наложить вето на решение Верховной Рады.

Сложная система. Как одной так и другой стороне приходится постоянно метаться между каплями. Доказывать, убеждать, давить, наверное, даже покупать кого-то обещаниями. Политика, мать её. И она такая многранно-грязная не только у нас, а, наверное, везде.

И вот тут одна очень бедная, но безумно умная, тётенька решила пойти лошадью. Век воли не видать. Дескать, выберите меня (тобто её) в Президенты, и сразу же её новая команда с кривым дулом предложит стране новую Конституцию (чем старая не устраивает, понять не могу), где пост Президента будет упразднён. А вместо него будет посада, которая соберёт в себя все печенюшки. Канцлер. Нет, не так… «Политический канцлер – киборг. Мать драконов, коров и блокчейнов. Вторая после Лазаренко. Повелительница газовых труб». Да, примерно так будет звучать официальная должность.

А вот если заглянуть за кулисы тонно-километров лапши для ушей электората, то можно рассмотреть следующую картину. Канцлер так или иначе получает большинство в парламенте, и, как следствие, очень быстро происходит узурпация власти в руках одной жіночки. Ведь системе сдержек и противовесов уже, того, кирдык.

Да, да. Я в курсе, что в Германии есть пост канцлера, и они живут припеваючи. Вот только мы – не фатерлянд. Нам еще учиться и учиться. И нужно начать с простейшего – пользоваться урнами, думать головой и нести ответственность за свой политический выбор.

Поділитися:

Кто поедет с Президентом в этот раз?

Владимир Завгородний

Главный обвёл сидящих за столом насмешливым, но недобрым взглядом.

— Доктор Ливингстон, я полагаю? — обратился он к человеку справа.
— Что? — тупо ответил тот.
— То, — огрызнулся главный. — Тоже был великий путешественник. И тоже потерялся. Точно как вы в прошлый раз.

Собравшиеся потупились.

— Двенадцать гениев не смогли в темноте найти нужную комнату, — насмешливо продолжил главный. — Уточним: они не смогли все вместе найти НИКАКУЮ комнату, а потому так и не собрались на совещание. И чем закончилось?

Он снова обвёл взглядом притихших коллег.

— Чем говорю, закончилось? — повторил он вопрос. — Кто поехал в результате?
— Так…
— И кто это допустил?
— Но…
— И что вышло, я вас спрашиваю? — продолжал заводиться главный.
— Нормально же вышло… — раздался голос из угла.
— Отлично вышло! — съязвил главный и достал смартфон. — Вот, хроника того, как всё отлично вышло. В заметках от пресс-службы. Десять ноль ноль: где ваш блогер? Он опаздывает. Десять ноль пять: ваш блогер пристаёт к людям в очереди в храм.
— Зато путевые заметки интересные… — снова раздался голос из угла.
— Десять пятнадцать: ваш блогер не проходит в рамку металлоискателя, он всё время пищит…

Сидящий слева хихикнул, и заслужил осуждающие взгляды.

— Десять двадцать пять: ваш блогер курит. Десять тридцать пять: ваш блогер ВСЁ ВРЕМЯ курит.
— Ну это не так чтобы прямо уж… — робко вступился сидящий справа, и главный наградил его уничтожающим взглядом.
— Двенадцать двадцать: ваш блогер потерялся. Двенадцать двадцать пять: всё, нашли. Двенадцать сорок пять: ваш блогер пытался залезть на строительные леса в храме. Двенадцать пятьдесят девять: ваш блогер пытался потрогать грамоту Томоса…
— Но…
— НЕМЫТЫМИ РУКАМИ! — рявкнул главный, и быстро начал листать на смартфоне. — Четырнадцать тридцать три: можно ли попросить вашего блогера перестать тыкать незнакомым людям, в том числе высокопоставленным? Четырнадцать пятьдесят две: можно ли попросить вашего блогера перестать всё время материться? Пятнадцать сорок восемь: можно ли попросить блогера ВЫБРАТЬ либо материться, либо тыкать, но хотя бы что-то одно. — Главный закатил глаза. — Шестнадцать ноль четыре: хотя бы в разговоре с Президентом?

Собравшиеся молчали.

— Семнадцать двадцать пять: блогер мешает охране, задаёт дурацкие вопросы… — продолжал главный. — Восемнадцать тридцать: пытался делать селфи с работниками пресс-службы, наставлял им над головой рожки… Девятнадцать одиннадцать: ваш блогер всё время ноет, что он устал и у него болят (цитирую) ладошки на ногах…

Главный спрятал смартфон.

— Вот что бывает, когда мы проявляем недостаточную бдительность! — заключил он. — Да… — грустно и задумчиво протянул главный. — Опозорились, конечно… Нехорошо вышло…

Он в последний раз обвёл коллег строгим взглядом.

— А теперь давайте реабилитироваться, — предложил конструктивно. — И в этот раз в поездку пошлём НОРМАЛЬНОГО человека, а не этих ваших… — Главный скривился. — Троллей…
— Орков, — пробасили из угла.
— Я с тобой не разговариваю! Опозорил коллектив!
— Я не старался.
— А должен был быть лицом нашей тайной организации!..
— Чё я виноват всё время? Это потому, что я зелёный? — несколько раздражённо спросили из угла.
— Всё, тихо! — рявкнул главный. — Давайте, НОРМАЛЬНОГО человека. Взрослого. Ответственного. Серьёзного. Но не Монову. Она не может. У неё алабаи.

Он обвёл взглядом собравшихся.

— И чтобы выглядел прилично, — дополнил он список требований. — А не как в прошлый раз вышло на селфи: рожа бандитская, ещё и в кожанке… Ужас… Позор!..

Главный взял себя в руки.

— Но в этот раз всё будет в лучшем виде! — оптимистично закончил он.

Поділитися:

Президент у Давосі: Підписання Угоди між NBT (Норвегія), Total Eren (Франція) та ЄБРР щодо проекту «Сиваш» (фото)

 

В присутності Президента України Петра Порошенка в Давосі відбулось підписання Угоди між норвезькою компанією NBT, французькою компанію Total Eren та Європейським банком реконструкції та розвитку щодо проекту «Сиваш». Пакет документів передбачає фінансування на 150 млн євро будівництва найбільшої вітрової електростанції в Україні та однієї з найбільших вітроелектростанцій Європи загальною вартістю близько 400 млн євро.

«Я вважаю, що на сьогоднішній день це дуже важлива характеристика, коли кожен день, кожен тиждень, кожен місяць в Україну приходять інвестиції. Дуже важливо, що вони приходять з відомими французькими компаніями. Дуже важливо, що вони приходять у таку сферу як відновлювальна енергетика. Дуже важливо, що це доводить ефективність інвестиційної ради при Президенті, коли за одним столом сидять компанії, які мають загальну капіталізацію трильйон доларів і частину з цих коштів спрямовують в Україну», – сказав Петро Порошенко.

Президент додав: «Я думаю, що це найкраща характеристика того, які зміни відбулися в державі. Незважаючи на будь-які обставини інвестори довіряють Україні, інвестори довіряють українцям, інвестори довіряють українському бізнес-середовищу».

В свою чергу, Президент Європейського банку реконструкції та розвитку Сума Чакрабарті наголосив, що пишається, що ЄБРР долучився до цього підписання. «По-перше, це показує, що Україна відкрита для бізнесу, оскільки вона проводить реформи в енергетичному секторі вже декілька років і рухається до стандартів ЄС. По-друге, Україна буде світовим лідером, а для початку регіональним лідером, в сфері відновлювальної енергетики», – наголосив він.

«Це найбільший проект з вітрових електростанцій в Україні», – зазначив Президент ЄБРР.

За його словами, Україна є другим європейським ринком після Греції за розміром інвестицій компаній Total та NBT. «Це показує, що іноземні інвестори повертаються в Україну завдяки реформам», – особливо відзначив він.

Угоду NBT-Total-ЄБРР щодо проекту «Сиваш» підписали керівник Total-Eren Давід Корчіа, керівник NBT Жоар Вікен та Віце-Президент ЄБРР Алан Пілу. Норвезька компанія NBT спеціалізується на будівництві вітрових електростанцій та наразі має проекти у Норвегії, Кіпрі, Китаї, Сінгапурі та Пакистані. Компанією планується збудувати 67 вітрових електроустановок загальною потужністю до 250 МВт, які будуть розміщені вздовж північного узбережжя озера Сиваш. Французька Total Eren є незалежним виробником електроенергії (IPP), який розробляє, фінансує, інвестує, будує та експлуатує електростанції з відновлюваних джерел енергії у довгостроковій перспективі на глобальному рівні.

Крім того, Засновник і Головний виконавчий директор компанії Horizon Capital Олена Кошарна повідомила про створення нового фонду у 200 мільйонів доларів для інвестицій в Україну. «Коли ми почали збір коштів для фонду, люди говорили, що це неможливо. Ми встановили за мету – 150 млн, і ми перевищили це», – розповіла вона.

«Наш успіх – це успіх України. Він посилає потужний сигнал ринку, що Україна приваблива для інвесторів», – наголосила Олена Кошарна.

Джерело

Поділитися:

5 проблем для Президента

Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Кандидат в кандидати в Президенти України, відомий комік, шоумен, ще й офшорний і російський бізнесмен Володимир Зеленський оприлюднив на сторінці своєї команди у Фейсбуці головні проблеми, які турбують українців. На цей перелік я пропоную звернути увагу, позаяк вважаю його таким, що більше-менш відповідає реаліям і справді називає проблеми, які стоятимуть перед кожним Президентом України ще багато років.

Чому багато років? Та тому що вирішити їх протягом одної президентської каденції практично нереально. Поглянемо на першу п’ятірку. Проблеми які найбільше хвилюють українців це (по зростанню): зростання цін на товари і продукти харчування, підвищення цін на комунальні послуги, боротьба з корупцією, низький рівень зарплатень і пенсій та війна на сході України. А тепер проаналізуємо кожен з пунктів.

Зростання цін на товари і послуги. Мушу привітати – припинити цей процес неможливо. Ціни на товари зростають з багатьох причин – збільшення купівельної спроможності населення, наявність на руках в людей великої грошової маси (через випуск грошей на ринок), через зростання цін на харчі у світі (агфляція в світі триває вже багато років), тощо й тощо. Результат – харчі стають дорожче, але на прилавках вони є. Якщо ж ціни зменшувати штучно, то… Люди віком постарше ще пам’ятають блаженні часи совка, коли грошей в людей на руках було хоч залийся, а товарів у продажі не було як таке. Люди ж молоді (з неатрофованою пам’яттю) мусять пригадати «антиінфляційні закони» від уряду Юлії Тимошенко, результатом яких було придушення дрібних магазинів і підвищення оптових цін виробниками харчів (у тому числі фірмами нардепа БЮТ Євгена Сігала та рідного чоловіка Юлії Тимошенко). Вибачте. Або – або. Або пусті прилавки. Або збагачення олігархів під маркою боротьби з інфляцією. Або ціни, які диктує ринок. Збити ціни може лише перевиробництво харчів, але за умови зростання цін на харчі у світі станеться це ще не скоро. Президент країни тут зробити не зможе НІ ФІГА.

Підвищення цін на комунальні послуги. Маю привітати всіх – комуналка росте і ростиме далі. Аж допоки не зрівняється з рівнем комуналки у Європі. Просто тому, що не буває так, коли послуга в багатій Німеччині коштує стільки-то, а в Україні – у половину менше. Ба більше, деякі кандидати, які зараз обіцяють знизити комуналку удвічі, в часи, коли вони самі очолювали уряд, як раз таки обіцяли керівництву МВФ підняти ціни на комуналку до рівня Європи. Тобто зробити як раз те, що робиться протягом останніх років.

Взагалі громадянам, які волають «а раніше я платив менше», давно час збагнути – ви платити більше стали не тому, що хтось на вас наживається, а тому, що раніше ви були утриманками. Ви жили на шиї «багатого папіка». Уряд сплачував за вас частину ціни за комуналку коштом грошей, які позичав за кордоном. Більше нам позичати ніхто не хоче – як наркоману, якому скільки не позичай, все спустить. «Папіку» ви насточортіли, і він вас, утриманок, кинув. Тепер вам доведеться або заробляти наданням якихось інших послуг, або знайти нового «папіка». Московський завжди до ваших послуг. Президент країни тут зробити не зможе НІ ФІГА.

Боротьба за корупцією. Чи знаєте ви, що у світі повністю і остаточно корупцію перемогли 0 (нуль) країн. У тій чи іншій формі корупція існує скрізь. У багатьох країнах те, що у нас називається корупцією і карається за законом, легалізовано і є передбаченою законом платною послугою. Частково таким шляхом йшла Грузія Саакашвілі. Взагалі Великому Грузину я щиро вдячний, що він приїхав в Україну, – якби не він, я ще й досі жив би ілюзією, ніби в Грузії він переміг корупцію. Саме його витівки в Одесі примусили мене уважніше придивитися до того, що було в Грузії, і переконатися – корупцію там не перемогли. Її просто загнали на елітарний рівень. Так само як і в Сингапурі. Змія змінила шкіру – і залишилася змією.

Взагалі тема корупції в Україні спекулятивна. Якщо говорити про корупцію в її класичному значенні, система «проЗЗоРо», Е-декларування, децентралізація, низка змін в системі держзакупівель і ненависне населенню приведення тарифів ЖКГ до ринкового рівня, удару по корупції завдали як ніколи за всю незалежність України. Але. Корупція, яка існує в свідомості наші громадян, – це не те, що називається корупцією за тлумачним словником. Боротьбою з корупцією чимало наших громадян називають «експропріацію експропріаторів» та жагу «відняти та поділити». Сучасні антикорупціонери – це прямі нащадки більшовиків Леніна та Троцького, саме тому найбільший відгук їхні гасла знаходять не в середовищі підприємців, а серед люмпена – так само як і гасла більшовиків. Це означає, що «перемогти корупцію» в їхньому розумінні зможе тільки диктатура, – вона заткне роти всім незадоволеним корупцією. Вибачте, це не до демократично обраних президентів.

Низькі зарплатні і пенсії. Так – низькі. І ще довго низькими будуть. Бо не може існувати високих з/п і пенсій в країні де 95% продукції вироблені на підприємствах третього й четвертого технологічного укладів (підприємства п’ятого й шостого укладів – електроніка, роботобудування, телекомунікації, інформаційні та біотехнології створюють додану вартість у десятки разів більшу за 3-й та 4-й уклад. Але в Україні таких підприємств не більше 5%). В Україні продуктивність праці одна з найнижчих в Європі. В середньому працюючий українець за годину роботи виробляє продукції на $2,8, в той час як француз або німець – біля $60. Вибачте, але жити в борг нам більше не випадає. Совок залишив нам пустий бюджет і величезну кількість пенсіонерів, а працювати за трьох українці не хочуть – вони хочуть качати права. Я це знаю як колишній майстер з заводу, керувати нашими «працелюбними та охайними» громадянами – це ворогові не побажаєш. І зміниться це лише з еволюцією суспільства. Президент тут може сприяти поліпшенню ситуації (і сприяє), але змінити її швидко – ніяк.

Нарешті – війна. Повідомляю всім, хто не в курсі. Закінчити війну існує два варіанти – перемога і капітуляція. Розповіді про те, ніби з Москвою можна взаємовигідно домовитися, – казочка. Вся українська історія свідчить, «взаємовигідна домовленість» з Москвою – це домовленість на її умовах і ніяк інакше. Але як раз завершити війну Президент справді може. Він може дочекатися часу, коли санкції російську економіку придушать так, що Москва буде змушена відмовитися від військових авантюр так само, як свого часу вона відмовилася від війни в Афганістані. І тоді Збройні сили України зможуть зайти на окуповані терени, придушити або вигнати ще існуючі банди терористів і забезпечити роботу МВС та СБУ з зачистки цих територій, виявлення терористів і посібників та встановленню там конституційного ладу. А прецедент звільнення ОРДЛО стане гарним важелем в переговорах по Криму аж до військового звільнення. І станеться все це тому, що протягом останніх п’яти років армію в Україні зміцнювали як ніколи. Зараз ми маємо чим і на чому воювати.

Але станеться це лише в разі, якщо Президент продовжить нинішню лінію поведінки, а не побіжить «взаємовигідно домовлятися» з Москвою.

Підсумок. Викладені проблеми реальні. Так, вони потребують вирішення. Але. Вирішити їх можна або шляхом поступової еволюції суспільства, або у далекій перспективі. І все це за умови, що Україна продовжить той курс, який ми маємо зараз. Бо інакше…

«Буде як зараз – років за 15 будемо як нинішня Польща. Оберемо популіста – накиньте ще 10 років». Дуже люблю цю цитату.

Поділитися:

Монетизация субсидий – демократия или популизм?

Антон Швец

Итак, господа, лонгридик про дела в монетизацией. Все, что вы хотели спросить, но не знали где и как.

Слезай с лошади путник, садись поудобнее, испей кумыса и нарежь махан. Слушай же мою историю.

Тут уже весь субсидиантский нарид готовится получать денежки, телевизор считает суммы, но вот что скажу вам я – глас документов и юстировки.

ПОКА НЕТ ДАЖЕ ПРОЕКТА (!) ПОСТАНОВЫ КАБМИНА о новой монетизации взамен старой “монетизации”. Ничего нет, я не знаю, что можно обсуждать предметно.

Что есть и что все обсуждают?

Обсуждают все встречу (встречи) Президента с представителями общественности, Кабмином и участниками рынка. Я узнал об одной встрече из фейсбука Татьяны Бойко, например, которую Президент позвал туда, по ее словам, лично. Когда была встреча – точно не известно, но вчера Президент и Рева заявили, и понеслась.

Вспомним же хронологию.

О монетизации субсидий говорилось давно. Очень давно. Но мало что делалось. И вот Кабмин в лице могучего батыра Ревы таки разработал проект “монетизации”, о котором я писал ранее. Если кратко, то проект Ревы НЕ БЫЛ проектом монетизации. Именно этот проект был принят 27 декабря 2018 года. Критика, про которую мы писали, была, конечно, учтена Ревой, но это были косметические изменения.

“Монетизация” Ревы была просто схемой изменения взаимозачетов и сравнения баз между Минфином, Минсоцем, Ощадом и частными\мунуципальными монополиями – облгазами, облэнерго, облгазсбытами, водоканалами, теплоэнерго и т.д.

И еще было два минуса. Первый состоял в том, что НИКТО не мог и не имел ни задачи, ни возможности верифицировать выставленные монополиями субсидиантам счета. И значит облгазы и облэнерго могли Минфину и Ощаду рисовать любые счета. Второй минус – остаток на руки, если он и мог возникнуть, субсидиант мог бы увидеть, если бы не пропустил СМС от Ощада.

Но это было крайне маловероятно, поскольку был установлен порядок расчета по субсидиям, где на каждом этапе тот, кто выставляет счета, осваивал 100% полагающихся ему средств. То есть сначала облгазы получали ВСЕ, что им должны, потом облэнерго все, и так далее. Самые последние в ряду стояли ОСББ, которые при такой схеме не получали бы никаких денег НИКОГДА. Для этого никогда при Минсоце и была создана рабочая группа, которая и должна была определять сколько денег выделять, так чтобы тем, кому надо, хватило, потому что денег не хватает никогда.

Как только я разобрался в проекте постановы, я выкатил пост, набравший кучу перепостов, и начал пояснять что это не монетизация, это “монетизация” имени Мадуро. Начал пояснять, что я верю в украинцев, если украинцы воюют за свое. И что если дать каждому человеку украинцу деньги, то украинец будет ОЧЕНЬ заинтересован их экономить и будет крепить всех вообще за то, сколько ему счетов выписывают и за что.

И эта критика и это давление, как я уже сказал, повлияли на постанову, но не сильно.

Естественно, аналогичные действия (и намного более эффективные) предприняли и представители ОСББ, и активисты. Самая системная работа по теме была выполнена сообществами ОСББ, огромная им благодарность, отличный пример низовой демократии в чистом виде. Люди бились сами за свои деньги. Те самые украинцы, в которых я верю, УЖЕ пошли воевать за свои деньги и победили.

Понятно, что ко мне пришли фанаты Ревы и начали говорить, что народ не тот, что деньги давать на руки нельзя, что Минсоцу и Реве видней, а ты вообще кто, и прочие вещи. Мне в каменты писать можно. Влияет это на людей, которые будут воевать за свои деньги, никак. Эти люди пошли в бой и победили.

Эта победа заключалась в том, что по словам Татьяны Бойко, Президентом было принято ПОЛИТИЧЕСКОЕ решение о том, что субсидии будут монетизированы в формате выдачи на руки денег людям. Будет это в марте, раньше никак не успеть потому, что до этого Рева рисовал совсем не ту монетизацию, а рисовал какую надо “монетизацию” понятно для кого.

Причем, по словам Татьяны, Порошенко был настроен еще более радикально чем она в вопросах монетизации. Это к слову о том, что Рева был молодец, ага. Дословно – “Позиція Президента навіть більш радикальна, ніж моя – досить дурити людей і називати монетизацію те, що нею не є”. Я бы назвал это выдачей 3,14юлей соцблоку.

Это победа, но это промежуточная победа. Во многом пока декларативная.

Минцсоц в кратчайшие сроки должен будет подготовить проект реальной монетизации. При этом текущая “монетизация” Ревы будет действовать до марта (судя по всему включительно). Точный механизм монетизации еще предстоит разработать, и в этот законопроекте еще предстоит разработать кучу механизмов и подвинуть монополии. Там еще куча работы, и мы будем ее вести и будем вас информировать. Я больше чем уверен, что Минсоц опять выкатит х*ню. Там еще хватает подводных камней, о которых я напишу позже, когда появятся хотя бы первые драфты постанов.

Тут же раздался вой о том, что монетизация и выдача денег это популизм, что бабушки-субсидиантки эти деньги прокутят в Монако, и мы получим долги. Предвыборный популизм.

Я уже говорил, что демократия – это не когда хорошие люди сделают для вас какие-то вещи. Потому что хороших людей не бывает. Я уже говорил, что демократия – это когда мы все вместе вынуждаем любых людей во власти делать то, что выгодно нам в большей части и в меньшей части то, что выгодно им.

Это называется, ребята, вин-вин и это называется демократией. Субсидианты получат деньги на руки и мотивацию контролировать выписанные им счета, потому что будут воевать за реальные деньги. Все мы получим сокращение схематоза фирташей, бойко, ахметовых и много кого еще, им будет тяжелей высасывать наши налоги. А кто-то получит предвыборных баллов как от тех, кто понимает, зачем нужна настоящая монетизация, так и от тех, кто РЕАЛИЗУЕТ СВОЕ ПРАВО РАСПОРЯЖАТЬСЯ СВОИМИ ДЕНЬГАМИ САМОСТОЯТЕЛЬНО.

Это и есть вин-вин, это и есть победы, которыми строится демократическое общество людей, которые отвечают за свои поступки сами.

А теперь выпьем, дорогой путник, сделаем репост и отправимся дальше. Впереди у нас еще долгий путь и много битв.

 

Про «монетизацию» субсидий

Поділитися:

Один день у Рівному, або Обнімашки з Президентом

Ольга Юрко

Рівне президента чекало.
• Оголошення в усіх храмах УПЦ.
• Збуджені соціальні мережі.
• Просто ошалілі від потоків і перепитувань телефонні мережі.

Моя подруга В. ( пенсіонерка, опєчалєна тарифами, чий електорат – здогадайтесь). Прийшла в Покровський собор, подивитись на Епіфанія. Повернулась збентежена. Епіфанія не побачила, в собор не попала, але була вражена: «Наш Президент чудовий, я не думала що стільки народу його любить».

Моя мама, пенсіонерка. Все життя в опозиції до чинної влади (як щира українка). Електоральні вподобання: Гриценко. Прийшла в собор подивитися на Томос. Випадково потрапила в хвилю людей, які обнімалися з Президентом. Також обнялась. З післяобіду до мами не додзвонитися. Вона та її подруги порохоботствують.

Моя подруга В. Переселенка з Алчевська. Живе у нас вже 4 роки. В неї є розвага – ходити на всі визначні події в Рівному. Саме від неї я дізнаюсь, хто приїздив і про що говорив. Політичні уподобання: «а переселенцы не голосуют». Вчора вона була всюди. Результат: «Обалдеть! Никогда такого здесь не видела. Там говорят, можно переселенцам на президентских голосовать. Узнай, как это сделать».

А потім Президент відвідував військових у центрі реабілітації.
Ліричний відступ.
Ми тут всі – волонтери. Раніше я мало задумувалась над таким. Просто плела шкарпетки солдатам. Потім, напевне, зі своїм в’язивом в автобусі або на зупинці, або у черзі, дуже стала помітною, і оточуючі просто розказували свої історії, як вони допомагають. Як же багато тих історій! Я зрозуміла, що для нас, українців, дуже важливим є відчуття співпричетності.
Тому візит президента в госпіталь – просто підтвердження того відчуття єднання (колективне «Ах!» від друзів-волонтерів).

А ввечері Президент знову «подався» в народ. На цьому дійстві я вже була присутня. Пройшли чутки, що буде зустріч у центрі, біля Воскресенського собору. Там навіть поставили невеличку сцену, з неї народ розважали колядники. Ми з дочкою пішли разом. Мета була різна. Я – пообніматись з Президентом, дочка – «дати п’ять» (вона навіть рукавичок не брала, щоб доторкнутись власне рукою).

Зустріла двох знайомих зі школи (чий електорат – невідомо, шифруються). Вони зайняли місце так, щоб добре бачити сцену. Запропонували стати біля них.
– Нє. Я обнімацця.
Скептично: «Нічого у вас не вийде», але потягнулися за мною. На ходу дістали телефони, щоб їх хтось сфоткав. Я не буду. Нема дурних. Я обнімацця. Сфоткали нас офіційно (див. фото на заставці). Таких фоток є безліч. Президент зупинявся кожні 10 метрів, кожному казав щось приємне. Нам, наприклад, сказав «Які гарні жінки». Ми возгордились.

 

На сцену Президент не виходив. Йому передали мікрофон, і він сказав кілька слів просто посеред натовпу.

Подібно до того, як в російській дєрєвнє весілля вважають невдалим, якщо немає бійки, у Рівному політичний захід вважатимуть невдалим, якщо не буде фріка. Фрік знайшовся. Хтось крикнув «Коли піднімуть соціальні стандарти?» Народ посміявся, але загордився: у Рівному також є політична боротьба.

Ввечері чергова напруга на мережі: соціальні і телефонні. Здогадайтесь, що обговорювалось.

Ми – рівняни. Ми класні. І у нас класний Президент.

Поділитися:

А сорок років по пустелі хто ходити буде?

Ірина Ніка

Основний антипорошенківський лозунг нашого фебе “он обманул людей”.
А от ніхуа. Це оті “люді” чомусь думали , що сьогодні Майдан, завтра вибори, а післязавтра райська жисть, гроші тазіками, життя краще ніж в Німеччині та Канаді, обов’язків ніяких, воює син Порошенка і так далі по списку “подарунків”.

Бгг, а сорок років по пустелі хто ходити буде? В’ябувати, платити податки, вичавлювати із себе совка, вчитися не срати в ліфті?
Тяжко, скучно і взагалі на казочку не схоже ?
Умгу, краще силіконова біобаба з бігбордами по всій країні і “родиною”, яка їй на тухлі скидається?
А ще краще палковнік, який не може обігріти мамусю, але зробить багатими усіх.
А клоун із чужим стержнем у дупі, здохнути можна від сміху, вобше заї*ісь.

Ну а якщо серйозно, Президент – це лише одна людина, є ще 40 мільйонів, відповідальність яких за країну одним голосуванням не обмежується.
Ці люди живуть, працюють, воюють, будують, керують, виконують, вчаться, організовують.
Країна, така яка вона є – це результат спільної праці. Це, звичайно, пафосно-затасканий лозунг, але це і дійсність.
Німці стали німцями не в один рік, Японію теж не одна людина з руїн підняла.

Може харе вже цієї пітерпенщини, цього впертого бажання бути дитиною в чарівній країні? Фей не існує, чарівний пилок шкідливий для мозку, а капітан Крюк у нас не гротескний, а дуже навіть реальний, товчеться біля кордонів.

Поділитися:

Один день з Президентом. Частина 2

Валерій Прозапас

Один день з Президентом надав можливість зблизька подивитись не тільки на роботу першої особи, але і на дії його команди.

Зокрема в зону ООС вирушили Керівник Департаменту стратегічного планування, Начальник Генштабу та Секретар РНБО, співробітники адміністрації. Причому з Харкова близько трьох годин ми їхали з ними в звичайному бусі, ви бачили фотки, і я майже годину говорив з Віктором Муженко, але про це трохи згодом.

Думаю, зараз вже можна сказати, що планувався виїзд Головнокомандувача безпосередньо на передню лінію наших позицій, як це вже бувало, але через погоду не дали добро на політ гелікоптерами – і було видно, як полегшено видихнув командувач ООС генерал Сергій Наєв.

Цей час було витрачено на детальний огляд Президентом підземного військового об’єкту, де Петро Порошенко намотав пару кілометрів по складам та ремонтним цехам зброї та обладнання, нагородив співробітників та військовослужбовців і в тирі особисто випробував модернізований ДШК. Фотографувати було не можна, тому вірте на слово, яке може підтвердити Роман Донік.

До речі, командир цього об’єкту в 2014 році спочатку відмовив “ополчєнцам” в здачі складів і потужностей в обмін на шалені обіцянки, а потім ще й успішно відбивав їхні спроби штурму. Як бачите, вже тоді у нас були не самі поразки, але хіба це так цікаво, як нити безкінечну зраду.

Далі на командному пункті 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців, яка несе службу на тій ділянці фронту, Головнокомандувач нагородив бійців різних підрозділів, розповів про особливості періоду воєнного стану, про дії росіян поблизу наших кордонів, побував в штабі бойової бригади.

Юрій Бірюков тим часом оглянув їдальню, розповів мені про нову систему харчування, на яку нещодавно перевели бригаду, а потім ми обоє фотографували кота, який сердито їв шинку.

Після цього був виїзд до Бахмуту, де президентське подружжя разом з головою Донецької ОДА передало сертифікат на 30 тисяч україномовних підручників для учнів Донбасу від “Фонду Порошенка”. Як пояснили, підручників не вистачає, бо все більше учнів обирає навчання українською мовою.

До речі, навчальний заклад, де проходила зустріч, має інклюзивну форму навчання, тобто діти з особливими потребами не мають ніяких обмежень в отриманні знань. Таку систему вже кілька років впроваджує Марина Порошенко, і Президент відмітив, що саме від неї вперше дізнався про таку методику та вирішив підтримати.

План заходів було виконано, попереду був тригодинний переїзд до Харкова та переліт до Києва. До речі, весь цей час охорона та прес-служба перебували в постійному русі, і я сподіваюсь, не дуже плутався в них під ногами.

Під час дороги назад я звернувся до Віктора Муженка з питанням про стан переходу військ на систему планування та управління за стандартами НАТО. І отримав відповідь, якої навіть не очікував, – докладну, вичерпну, зрозумілу навіть для мого невисокого рівня обізнаності. Це окрема велика тема, докладніше напишу коли вивчу глибше.

Далі Начальник Генштабу докладно розповів, по яких напрямках йде розбудова ЗСУ – озброєння, бойова підготовка, забезпечення, формування бригад тероборони, відновлення протиповітряної оборони, будівництво житла для військових, робота з нормативною базою тощо. Він явно очікував вже наступний день, коли в Житомирі ЗСУ отримали кілька сотень зразків нового озброєння.

Кожна людина, з якою я мав справу цього дня, була компетентною і впевнено виконувала свою роботу, без показухи та нервів, було помітно, що високий темп і напружений графік для них звичне діло.

А це був лише невеликий рутинний епізод, уявіть, якого напруження та якого професійного рівня потребують ті системні зміні, які проходять в країні.

Вже в літаку Президент виділив кілька хвилин для розмови, про це був мій попередній пост.

Цієї короткої розмови, проведеного з Президентом дня і результатів його зусиль останніх чотирьох років достатньо, щоби знову констатувати для вас хороші новини – у нас є держава.

Це наразі головне, все інше наша спільна робота, дороги вистачить на всіх.

 

Один день з Президентом

«Мішечки щастя» на фронт от Президента и тернопольских скаутов

Робоча поїздка Президента до Донецької області (фото, відео) (оновлюється)

Поділитися:

«Мішечки щастя» на фронт от Президента и тернопольских скаутов

Роман Доник

Пересеклись сегодня в зоне ООС с Петром Порошенко.

Поговорили каждый о своем. Я о пулеметах ушатанных, о том, как занятия со скрипом, но идут, он о санкциях РФ, о поддержке МВФ, ЕС и НАТО. В общем, кто чем занят, кто в чем шарит, о том и говорили.

Потом спрашивает:
– Ты куда сейчас?
– Да вот, – говорю, – обратно, ближе к фронту, ещё два дня занятий у пулеметчиков осталось.
– О, – отвечает Петр Алексеевич, – ты ж на нуле будешь?
Говорю:
– Ну да, буду.
Говорит:
– Передай парням гостинцы из Тернополя. Вместе со скаутами собирали “мішечки щастя” на фронт.

Так что подарки будут доставлены.

Поділитися:

Один день з Президентом

Юрий Бирюков

Подзабыли?

А сегодня Один день с Президентом, в главной роли – Валерій Прозапас, который изучает программку поездки и озадаченно кряхтит от маршрута.

В качестве бонуса – с вами еще и Юрий Бирюков, который пишет эти строки.


Валерій Прозапас

З різних причин трошки затягнувся Один день с Президентом, вибачте, і дякую за терпіння, продовжуємо.

Я досі не знаю маршруту, знаю тільки, що рушимо кудись на Стіну на Схід, розповідатиму по ходу.

Судячи з його графіку, Президент якнайбільше воліє побачити на власні очі, тому після доленосного Собору без перерви спочатку була прес-конференція, потім Дніпро, Тернопіль, зустрічі з керівником ЄБРР та спецпредставником США в Україні.

Зустріч Петра Порошенка з Куртом Волкером показова, особливо на фоні безрезультатних намагань кремлівських функціонерів добитися уваги американських посадовців. А там повний ігнор, від Трампа до Помпео, так що аж Лаврову лишилося хіба що клацати зубами та безсило проїржати про “нацистскій та нєонацистскій рєжим”тм.

А от Волкер вчергове засвідчив, яким серйозним союзником є Сполучені Штати, чий Конгрес своїми резолюціями по так званому “сєвєрному потоку” та ситуації в Азовському морі підтвердив солідарність з позицією України. Продовжиться стратегічне партнерство, військова допомога нам та тиск на РФ в питанні розгортання місії ООН для деокупації Донбасу тощо.

До речі, пан Волкер майже постійно перебуває в Україні. Яка необхідність була в Юлії Тимошенко на зустріч з ним летіти за океан, щоб навіть пропустити голосування за припинення Договору “про дружбу з РФ” – питання риторичне.

Але кожному своє.
Ми кудись летимо 🙂


Юрий Бирюков

И с вами путевые заметки из серии Один день с Президентом.

Подготовка такой поездки – гремучая смесь из нюансов протокола, требований службы обеспечения безопасности, задач по прессе и… желания Петра Порошенко сократить количество «паркета».

Сегодняшняя поездка готовилась три недели, дважды переносилась, десять раз перекраивалась.

Вчера вечером уже вроде бы было достигнуто шаткое равновесие, но… он нам опять напомнил про уменьшение количества «паркета». Настойчиво так.

Итог – я доволен, протокол ворчит, безопасность фырчит.

P.S. Смешно про «паркет» в десятке километров от переднего края, ага.


Валерій Прозапас

Якщо не знати, ніби звичайна маршрутка, але це Один день с Президентом, і в ній на Донбас їде військово-політичне керівництво країни, зокрема начальник ГШ та секретар РНБО.

Машина Президента попереду.

До речі, в поїздці і Марина Порошенко.

Буде кілька зустрічей з військовими, потім в одному з навчальних закладів Бахмута від “Фонду Порошенка” для учнів області буде передано 30 тисяч україномовних шкільних підручників.

Графік напружений, кажуть, такий темп роботи звичайний для Президента.

Намагатимусь не відставати 🙂


Юрий Бирюков

Ну, мега-репортаж о том, что Петр Порошенко приехал в {засекречено}, где встретился с {засекречено}, они поговорили про {засекречено}, а потом он наградил {засекречено} человек.

Не, ну вот офигеть, да, Виктор Николаевич!

А история о том, что эти люди весной 2014 года спасли нашу страну от гигантской проблемы. Сепары ставили им ультиматумы, пытались штурмовать, а наши минировали подходы и ходили в контратаки.

Для Верховного Главнокомандующего это была не просто «экскурсия», а честь – встретиться с этими людьми, пообщаться с ними, наградить их.


Валерій Прозапас

Головнокомандувач зі своїм військом.
Як завжди.
Зона ООС.

Він не військова людина, але знову доводить, що значення та роль армії розуміє прекрасно та її розвиток зробив пріоритетом на посаді Президента. Знову демонструє бажання побачити та відчути все самому, тим більше під час воєнного стану.

Дякує бійцям за службу, проте наполягає на готовності в будь-який момент відбити агресивні дії російсько-проросійських підрозділів.

Впевнений, що будуть репліки про “піар”.

Та заради Бога, дорога до такого піару відкрита всім “спасітєлям народа”, тільки вони чомусь чотири роки надають перевагу більш простим методам “спасєнія” типу “форумів”, “декларацій”, заяв, проповідей та інших ток-шоу.

Робота. Важка, іноді небезпечна робота.


Це не просто кіт, це Чорних Запорожців кіт тестує нові норми харчування.

І мурчить на генералів – “Голі-босі, криві дула. Нас і тут нєплохо кормят”.


І знов, без перерви, одразу з КП 72-ї бригади – передавати 30 тисяч підручників в бахмутській загальній школі інклюзивної освіти від “Фонду Порошенка” для учнів Донбасу.

Президент каже про європейські можливості українського Донбасу, про мир і деокупацію, про українську мову та українську церкву.

І дякує цій школі за те, що завдяки цьому заходу нарешті побачив дружину 🙂

Графік дійсно майже не залишає часу на особисте. На моє питання начальнику охорони, коли в Президента були повноцінні вихідні, з п’ятниці до понеділка, – той лише сміється.

День продовжується.


Юрий Бирюков

Это такая история, которую невозможно спрогнозировать или спланировать, которая происходит сама по себе, из-за черт характера.

Во-первых, это я про инклюзивное образование и отношение к деткам, которые раньше просто были заперты в четырех стенах, без единого шанса. А вот семье Президента оказалось не все равно, и Марина Анатольевна уже четыре года целенаправленно занимается вопросами именно инклюзивного образования. И сегодня я видел КАК она смотрела на этих деток, КАК он помогал им. Эту заботу и помощь, эту теплоту – нет, тут нет фальши, нет.

А во-вторых, сегодня же в Бахмуте же в школы передавали часть из 30 000 современных школьных учебников на украинском языке. Ага, купленных за счет денег Фонда Порошенко. И это тоже весьма характерная история – набор в классы с преподаванием на украинском языке оказался в регионе столь велик, что заказанных заранее учебников банально не хватило. А в украинские первые классы пошли практически 100% детей. Украинизация? Она самая, происходящая спокойно, плавно, комфортно. А за счет помощи – теперь и с нормальным количеством новых учебников.

Это ради пиара, да? Серьезно? Но на учебниках нет никаких пометок, там нет никаких надписей про источник книг. Пару раз мелькнут в новостях и соцсетях фотографии? Кто об этом вспомнит через месяц? Так ради чего? Ради пиара? А может ответ значительно проще – просто ради помощи в построении действительно независимой и сильной Украины? И как-то этот вариант значительно правдоподобнее.


Валерій Прозапас

Один день с Президентом для мене закінчився вже пізно ввечері, і Президент знайшов трохи часу поспілкуватися.

Я не журналіст і їхав не на інтерв’ю – тому одразу передав йому ваші слова поваги та підтримки.

Президент каже, що спокійно сприймає, коли його в соцмережах називають Порохом, сміється – “звучить як позивний”. І тішиться, що термін “порохоботи” набув позитивного значення, хоча недоброзичливцями задумувався як зневажливий. А це взагалі в його стилі – дії ворогів обертати на користь.

Не дивлячись на очевидну втому від тягаря відповідальності та напруженого графіку роботи, відчувається його впевненість, спокій та запас сили, тут вам знову прийдеться повірити мені на слово.

Він масштабний, вірить в те, що робить, володіє неосяжним масивом інформації. Саме тому за ним не всі встигають, але Петро Порошенко не залишає вибору – бо справжні зміни не приходять без напруження.

Наш український Президент.

Це й день був честь для мене.


 

Робоча поїздка Президента до Донецької області (фото, відео) (оновлюється)

Поділитися: