Медіакратія

Іван Хомяк

Демократія передбачає, що будь-хто із громадян може обирати найкращих із поміж себе для передачі йому влади. Я не втомлюся стверджувати, що демократія – це міф, ілюзія, міраж, оманлива химера, болотні вогні, які з таким само успіхом можуть вивести нас на твердий ґрунт, як і заманити в трясовину. Демократії, поданої за визначенням її цілей, ніколи не було і для людей сучасного типу ніколи не буде. Демократична процедура, яку ми маємо, знаходиться в прямому конфлікті з незмінною та непорушною людською природою.

Уся біда в тому, що громадянин має право та не має можливості обирати кращих із поміж себе. Я маю право вільно володіти усіма мовами світу, але не маю такої можливості, то яка користь із права, коли ти не можеш його реалізувати?

Чому людина не може скористатися демократичною процедурою? Насамперед тому, що в її основі лежить спекулятивна підміна понять. Ми обираємо не найкращих, а найпопулярніших для себе. На основі чого ми робимо висновки про популярність? На основі авторитету своєї референтної групи. Наш економний мозок соціальної тварини, в більшості випадків, не заморочується щодо моніторингу кандидата: спостереженнями, оцінкою та прогнозуванням. Тому для 70-90% громадян думка референтної групи – це істина в останній інстанції.

Хто формує цю думку для масштабів вищих за коло нашого щоденного спілкування? Медіа, в широкому смислі слова.

Отже, “розподіл голосів” корелює (залежить) від розподілу бажань тих, хто контролює медіа-потоки. Якщо медіа-контролери змовляються, як це сталося в Україні, або зосереджуються в руках однієї персони чи групи, як в КНДР, РФ чи Білорусі, ми маємо “молоду демократію” чи “диктатуру”. “Успішна демократія” там, де є “чесна” конкуренція між кількома медіа-контролерами державниками. Якби продемократичні і прореспубліканські медіа-контролери змовилися, то вони могли б запросто провести процес включення США до складу Венесуели.

Тому устрій, прописаний в наших конституціях та деклараціях, – не демократія, а медіакратія.

На початку ХХ століття “демократична” влада формувалася не через вільні вибори, а через газети і журнали, потім через радіо і телебачення, зараз до цього додався Інтернет (соцмережі, насамперед). Зміна способу поширення інформації змінила принцип отримання влади? Ні. Справа в тому, що звичайний користувач інтернет-мережі не є референтною групою необхідного масштабу. А з більшістю ЛСД можна домовитися.
Як казав Сергій Жадан:

“Історія вчить, що кожен
Рано чи пізно може продатися.
Продаються герої, вписуючись
У формат і займаючи ніші,
Продаються революціонери,
Якщо знайдуть кому придатися,
Продаються навіть психи, більше того –
Психи продаються швидше за інших”…

По-друге, медіа-контролери створюють ботоферми та фабрики тролів, які формують потрібну громадську думку для кожного мікросоціуму.

Чи є вихід? Є – меритократія. Як? То вже інша довга історія.

Поділитися: