Вогнехреща на Водохреща – сім років тому (фото, відео)

Петро Порошенко

7 років тому «беркутня» Януковича влаштувала українцям криваву Водохрещу на вулиці Грушевського.

19 січня багатотисячне народне віче, обурене прийняттям «диктаторських законів», рушило з Майдану до урядового кварталу і зіткнулося з кордоном «Беркуту» перед стадіоном «Динамо».

У ході протистоянь силовики використовували світлошумові гранати та сльозогінний газ, а ввечері спецназ пригнав на Грушевського водомети і, брутально порушуючи українські та міжнародні закони, у 10-градусний мороз поливав протестувальників.

Пізніше тодішня міліція виправдовувалася, що водомети використовували, щоб загасити палаючі автомобілі…

Українці з того часу неодноразово довели: вільний дух і жагу справедливості не змити водою і не спалити вогнем.
Давайте сьогодні ще раз згадаємо, як ми боролись за нашу свободу і будемо гідними наших Героїв…


Гліб Бабіч

Ополонка

Рівно сім років тому хтось отримав жорстке Водохреща на Майдані. Все по канонах. Бо тоді було модно хрестити все, в тому числі й техніку МВС. І я не виключаю, що ставний батюшка з РПЦ свого часу окропив водомет разом з екіпажем і пішов собі за щедрий стіл разом з начальством у погонах побільше, ніж у водометників.

І поливали водометники людей щедро і старанно. Змивали кіптяву від паралельного хрещення вогнем. І гріхи. Гріхи минулої сліпоти, спокою та байдужості. Рабського терпіння і злагоди зі знахабнілим злом. Будили пам’ять, яка досі спала сном коматозника. Щоб згадати відповіді на питання – хто ми, звідки ми, навіщо ми, де наше коріння? І де наші совість, гордість, Батьківщина і честь?

Крижана вода була просто доповненням до всього. Але дуже допомагала зрозуміти необхідність щось робити та чимось жертвувати, щоб жити не як слухняне стадо. Жити у великому світі, а не в “баранячій загорожі”. І захищати те, у що віриш.

А саме в цей час (як до і після) по всій країні радісні люди пірнали в ополонку, фотографувалися і бігли “зігрітися” святкової дозою спиртного. Їм хтось сказав, що гріхи змиваються крижаною водою. Просто так, без каяття і думок.
Швидке рішення. Як і все, що любить більшість. А ті, хто ще слабше (або ледачіше), набирали воду з-під крану в запас на рік. Тому що вона “в цей день вся свята”. І брали теплу ванну з пінкою і “святою водою”. Як найкомфортнішу “лайт-версію” позбавлення від гріхів. Тому більшість з них після ополонки (або ванн) пірнула в щоденну байдужість. Їм невтямки, навіть якби свята вода текла з крана кожен день – це нічого б не змінило.

Тому що більшість з них піде грішити далі. Брехати, зраджувати, розмивати розмітку на шкалі “добро-зло”, перекладати вину за все на інших, вклонятися сильним і штовхати слабких. Дозволяти собі все, але судити інших навіть в дрібницях. Хотіти всього разом, багато і задарма. І шукати простих рішень, які будуть прийматися за них. А раз на рік весело пірнати в ополонку і отримувати індульгенцію за все, що встиг накоїти.

Ні, дорогі мої. Хрещення – це завжди жертва. І гріхи змиваються з душі, а не з загартованих вадами тіл. Ви погано вивчили історію того, у що “умовно вірите”. Для Ісуса хрещення було початком остаточного шляху на свою власну Голгофу. Де він довго і важко помирав на хресті. За всіх. Включаючи тих, хто грішив, брехав, зраджував і скупився.
За байдужих до всього, крім видовищ. Які дивилися на його смерть, як на шоу.

А це було не шоу. І навіть не кульмінація, необхідна для легенди, що стане вірою. Це був урок. Але ви його не вивчили.

Тому Бог відпускає одним водомети, вогонь, фронт і виснажливу боротьбу зі злом ззовні та всередині себе. З власною сліпотою, слабкістю, боягузтвом і байдужістю. Щоб стати людьми ще тут – в цьому світі.

А інші над цим сміються. Вони думають, що знають секрет. Вони пірнають в ополонку раз на рік і думають, що обдурили всіх (включно з Богом). Хтось із них навіть ходить до церкви і старанно виконує кожне правило як ритуал. А потім робить крок назовні та стає таким же байдужим, фальшивим, всеїдним і добровільно сліпим.
Він думає, що “обдурив систему”. І йому все пробачать.

А десь там, нагорі, мабуть, дивиться на це той, хто краще всіх знає – нічого не дається просто так. Той, хто, можливо, більш привітно дивиться на чесного, доброго і щирого агностика, ніж на “віруючого” негідника. Той, хто виграв війну зі злом і власними спокусами. За всіх. Тільки багато хто цього не оцінив. Байдужа, велика ополонка.
Він дивиться, знизує плечима і каже – “Ну ладно. Я дав вам шанс. А там самі вибирайте…”

І знаєте в чому різниця? В ополонці немає нічого поганого. Ті, хто отримував хрещення водою з водометів, хрещення вогнем на фронті, жертвував чимось (або собою) заради інших і спільного, опирався злу в будь-який спосіб, теж можуть пірнути в ополонку. А потім сфоткатися і хильнути сто грамів.

А ось навпаки – ні. Майже ніколи. Байдужість і слабкість не несуть хрест. І не виходять на барикади. Максимум в ополонку. На мить.

Тому, не плекайте ілюзій. Нам завжди доведеться робити все самим і в меншості. За себе і за них. І вирішувати теж. Навіть коли їм це не буде подобатись. Навіть коли вони будуть тикати в нас пальцями і кричати – “розіпни”.

Так було завжди. Так буде завжди. Принаймні, ще довго. Поки ми не зробимо себе і їх іншими. Десь в районі дорослішання наших онуків. Якщо не втомимося і не кинемо це все.

А решта погодяться і звикнуть. Як завжди. Головне, у них ніхто не відніме ополонку. В якій вони купають свої загартовані гріхи.


Алла Комарова

Найстрашніше, що я сьогодні раптом усвідомила, це 7…

Сім років тому палав Майдан.
Сім років тому почалася війна.
Сім років вже мільйони людей змушені були тікати з власного дому.
Сім років поспіль чи не щодня вбивають та катують за український прапор, за герб, за мову.
Сім років
Сім!

Діти, народжені того страшного року, вже закінчують перший клас.
Родини, створені того чорного року, вже пережили першу значну кризу.
Людина, яка вперше опанувала того мертвого року якісь навички, вже викладає їх як підтверджений експерт.

І ось сьогодні, коли до США повернувся дорослий керівник, і рашу трясе зсередини, саме сьогодні ми могли б мати справжній політичний криголам на чолі держави, який би точно не боявся робити сильно непопулярні, але вкрай необхідні речи (бо трьох термінів не буває), от саме сьогодні в нас фарбоване говоряче какаду на Банковій, замість Пороха.

Господи, за що ти позбавив розуму аж стільки дієздатних людей одночасно?..

 

Поділитися:

Вибачте, ви втримали там над нами небо. А ми не зуміли тут втримати нас

Євгенія Подобна

Накипіло, вибачте.

В смерті кожного українського солдата чомусь в першу чергу і найбільш винними виявляються наші депутати і генерали. І їхні діти, звісно, куди ж без них. А не той, хто вистрілив, не той, хто приїхав на нашу землю на танку і навіть не предводитель цих чортів в Кремлі. Не росія, не зрадники з українськими паспортами.

Ми хочемо повернення територій, але в упор не розуміємо, що штурми без смертей і поранень – це більше про диво і голлівудські фільми з хепі-ендами. А в реальності людей прошиває кулями, вони підриваються на мінах і розтяжках, їх вбивають снайпери чи осколки снарядів. Я не люблю фразу «герої не вмирають», бо вони якраз вмирають. І дуже страшно вмирають. Ми хочемо перемоги, але, давайте чесно, скільки з тих, хто пише про це в фб, готові йти в військкомат чи відправляти на штурми своїх синів і чоловіків? Щось підказує, що коли настане час Х, в стрій стануть ті самі, хто вигрібав це все всі ці роки.

Ми хочемо рішучих командирів, щоб вони приймали рішення і давали команди повертати наші села і міста під український прапор, але ці ж люди готові розірвати і розіп’ясти цих самих командирів за кожну смерть. Закликають судити і саджати їх після кожної невдалої операції, забуваючи, що навіть при найкращому плануванні помирають люди. Що хоча ми й називаємо ворога ідіотами і дебілами, але насправді люмпеном керують добре освічені та досвідчені виродки в офіцерських погонах. І ще, ви, правда, думаєте, що командирам легко жити після того, як їхні хлопці гинуть?

Чомусь нарід не розуміє, що війни виграють не лише силою, а й розумом. І аж ніяким не порожнім популізмом. Всі хочуть запальних промов, пафосних гасел і махання прапорами (я не про національний стяг, якщо що). І щоб кожен приймав рішення і контактував лише з тими, хто вписується в їхню (зазвичай далеку від реальності) ідеальну картинку світу. Забуваючи, що правильно іноді не те, що відповідає високим ідеалам, а те, що допоможе хлопцю з автоматом в окопі. Особливо, якщо допоможе вижити.

Всі хочуть правди в найменших подробицях, бо ж нарід має знати все, до найменших деталей. Навіть якщо вона принесе лише шкоду. Якщо йому дадуть деталі, він їх, можливо, навіть послухає по тєлєку, жуючи бутерброд, або приєднає гіфку зі свічечкою в коментарях і свайпатиме далі. А що далі його мало цікавить. Я пригадую одну небойову втрату (винуватці тієї історії були покарані, все було по закону і правильно), але мама думала, що її дитина померла в бою. Але ж ніт, треба було витягти це все, наплодити постиків, зібрати лайків-репостів і добити її. І матері, які їли повістки своїх синів, писали «Ой, як харашо, що ви написали. Народ має знати правду».

Знаєте, не думала, що колись скажу це, але я сумую за 2014-м. Це був страшний рік. Земля йшла з-під ніг, ночі без сну. Робота на межі фізичних можливостей, а після неї то купити продуктів переселенцям, то довезти речі для хлопців, то допомогти ящики завантажити волонтерам. Страшні цифри в зведеннях речників АТО, за кожною з яких зламані долі та люди, яких більше ніколи не буде. І цей переляк від червневої грози спросоння, бо накрученій невідомістю на мить здалось, що то нас бомбить російська авіація 😀 . Але я розуміла, що роблю щось правильне. Але тоді були МИ. Один за всіх і всі за одного. Ті, хто кидали роботи і волонтерили, ті, хто ризикував життям і доставляв, ті, хто в кросівках і без броніків йшов воювати. МИ вірили, що це ненадовго, в нас був дух, в нас була одна мета. Тоді ще Волонтери не розгризлись з волонтерами, військові не розсварились з військовими, ми не розділились на порохоботів і зєлєбобіків, а вата не надто ризикувала гавкати. Ми вірили, що зараз все стане по-іншому. Ми знали, що ми маємо робити. Ми вірили в те, що після перемоги Майдану все зміниться на краще.

А зараз все не так. В морі суцільного трешу, хейту один на одного і невідомості, і незрозумілості, що далі, хочеться вхопитись бодай за соломинку. Так, лишились ті самі морально і фізично виснажені, а часом і переламані зовсім цією війною, які з останніх сил тримають стрій. Але як надовго вистачить їхнього ресурсу? Навіть ті, хто з тобою начебто по один бік барикади, іноді демотивують і роблять більше шкоди, аніж добра.

Наші душі, здається, почали розкладатись раніше за тіла наших ворогів. І сьогодні, дивлячись в очі десяткам кіборгів в стрічці, мені особливо соромно. За те, що не зуміли втримати тил, поки вони втримували ціною своїх життів фронт. Вибачте, ви втримали там над нами небо. А ми не зуміли тут втримати НАС.

Поділитися:

Право на протест і демократія

Володимир Омелян

З американської історії ми повинні зробити єдиний висновок.
Мирно і спокійно Зеленський з посади ніколи не піде – Росія не дозволить.
Тому чим швидше – тим краще.

До речі, я сподіваюся, Зеленський не штурмував Капітолій?
Бо Москва кинула всі сили на це, а його вже тиждень ніде не видно.
Чи можна чекати відео, як вони є Єрмаком поїхали дивитися на шпілі?

П.С. Свого часу багато незрілих умів захоплено аплодували струнким шеренгам фанатів Гітлера, Муссоліні, Сталіна, Каддафі та інших популярних на злеті диктаторів. І з презирством ставилися до млявості і нерішучості демократій.

Таке ставлення тривало рівно до того моменту, допоки черговий диктатор під улюлюкання натовпу колишніх прихильників не зустрічав свою смерть в трубі з трубою в дупі.

І всі далі поверталися і лаяли демократію – найкращий з найгірших способів управління державою.


Олексій Осипенко

Быдло: врывается в Капитолий, учиняет дебош.
Хомячки: ой-ой-ой, где нацгвардия, где полиция, это же зохват власти!
Так же хомячки летом 2020: надо распустить полицию, это аппарат угнетения свободных людей!

Мораль происходящего такова: нех*й заигрывать с быдлом. Не важно, какие прогрессивные или консервативные лозунги вы перед ним толкаете. Не важно, за все вы хорошее или за все плохое. За Трампа или за Байдена. Когда кто-то спускает с поводка скот, то надо понимать, что скот полезет отовсюду, и всей полярности.

Потому что рядовой реднек, глядя как всякие БЛМы жгут участки, думает не о том, что это же ужасно, а о том, что чего это им можно, а мне нельзя?! И рядовой БЛМщик смотрит, как менты винтят упоровшегося наркотой уголовника, и такие “а хуле это нам так нельзя?!”.

Дерьмократы заигрывали с одним полюсом люмпенов, Трамп – с другим. Демократы втюхивали свою всратую идеологию, Трам потакал дебилам типа QAnon. Результат стоит на фотографии в шапке бизон-стайл.
Оба лагеря хороши.

Я надеюсь, что там все достаточно обосрались с перепугу, чтобы больше подобное не повторялось. Потому что, если сейчас не настучать по башке всей этой движе с ОБЕИХ сторон, будет 3,14дец, к гадалке не ходи. Не на эти выборы, так на следующие. Когда быдло становится весомой политической силой, 3,14дец становится неизбежен. Если не верите, оглянитесь вокруг. Мы живем в стране, где в 1917-1921 быдло всех победило.


Ростислав Павленко

Російські речники і їхні міньйони в Україні та не тільки понесли думковірус: мовляв, події у Капітолії – «ета как Майдан».

Це дуже далеко від істини. Бо оксамитова революція, яка відбувається підкреслено мирно (радикалізація може настати лише у відповідь на неадекватне насильство влади), та інспірований насильницький штурм – це глибоко різні за природою речі.

Але росіянам, для яких створення і використання хаосу – частина агресії (як-от проти України), але які не розуміють і бояться мирних масових протестів, конче потрібно створити інше враження.


Mason Lemberg

Київ-2005, Київ 2013-2014, Гонконг-2016, Гонконг-2019, Київ-травень 2019 і навіть великою мірою Мінськ-2020
VS
Сімферополь, Севастополь, Донецьк, Луганськ, Харків-2014, Алкомайдан-2014, “блокада” Донбасу-2017, “прорив грузинською свинею кордону”-2017, “штурм Жовтневого”-2017, “безтрусий Мондан колоРади”-2017 (який прикривали нібито реформами), Париж-2019 (жовті жилети), BLM-2020, мітинг в підтримку спроб клоуна розпустити Конституційний суд-2020 чи вчорашній Вашингтон.
Я не включив в цю групу Антимайдан в Києві, Йуліни/Беніни, Рабіновича путінги за гроші, бо це лайно за гроші до протестів відношення не має.
___________

То в чому ж різниця?
Адже і там, і там відбувались протести, право на які (як і право на вибір) є одним зі стовпів демократії. Але різниця є і вона, хоч малопомітна на перший погляд, але вона настільки суттєва, наскільки суттєвою є різниця між героєм і злочинцем, наскільки суттєвою є різниця між правдою і брехнею, наскільки суттєвою є різниця між свободою і рабством, наскільки суттєвою є різниця між державою і колонією.

І хоч в обох варіантах люди щиро вірили в свою правоту, різниця між ними – прірва:

1) Кожен, хто виходив на Майдан, виходив боротися за свої порушені права, за відкриту, очевидну наругу над своїми правами.
Кожен, хто виходив на антимайдан, виходив боротися зі штучноствореною інформаційним зомбуванням проблемою.
І коли в Києві чи Гонконгу права громадян, народу були очевидно порушені, то ніякого ущемлення російськомовних не було, як і не було порушень в інших випадках, які б не можна було вирішити іншим законним чином.

2) Кожен, хто виходив на Майдан, міг сформулювати, що він хоче, і зв’язати його вимоги з результатом: “фальсифікаціям – ні”, “підпиши, і ми підемо”, “покарай беркутівців, і ми підемо”, “відміни закони 16 січня, покарай винних та випусти наших, і ми підемо”, “відміни закон, який китаєзує Гонконг всупереч домовленостей, і ми підемо”.
Ніхто з тих, хто виходив на антимайдан, не міг сформулювати, як його хотєлки зв’язані з результатом. “рі-фі-рєн-дум”, і що далі? Протягнули свиню через кордон, і що далі? Реформи за 70 днів? 2.5 алкаша “заблокували” Донбас, і що далі? Звільнять заручників? Захопили конгрес, і що далі? Трамп від того став президентом?

3) Вимоги кожного, хто виходив на Майдан, стосувались законних дій тих, проти кого вони протестували, вимагаючи дій.
Покарати злочинців законно? Відмінити закони, які порушують права і домовленості, законно? Відмінити фальсифікації законно?
Вимоги кожного, хто виходив на антимайдан, були або незаконні, або недосяжні, або їх можна було вирішувати іншими методами.
Рі-фі-рєн-дум законний? Свиню через кордон протягувати законно? Можна було вирішити повернення свині законним чином, а не порушенням закону? Можна було вирішити процес підрахунку голосів в США законним чином?

4) Брехня як рушійна сила антимайдану:
“Заблокуємо Донбас, Путін припинить війну і відпустить полонених”;
“Проведемо свиню через кордон, і будуть реформи за 70 днів”;
“Трамп виграв вибори”;
“Правий сектор убіваєт русакоязичних”.

5) Антимайдан руйнував свою державу, порушував підвалини державності, руйнував і дискредитував державні інститути.
Майдан зберігав їх.
І Порошенко, БПП, програвши президентські вибори не зривали засідання ВР, яке мало призначити дату інавгурації, не кричали про фрод, не називав себе президентом, як робить Трамп. Хоч CNN не розказували, що Трамп вбив свого брата.

То ж не потрібно називати демократією класичний антимайдан, який відбувся, зокрема, вчора, тому що хвора людина ставить власні амбіції та страх вище держави. І це ж не тільки про Трампа. Те ж саме про нашого клоуна, який буде триматися за трон всіма методами з тих самих причин.


Валерій Прозапас

Наш Майдан захищав закон після того, як за відмашкою з Москви посадовці на чолі з президентом Януковичем та прем’єром Азаровим спочатку відмінили євроінтеграцію, а потім беркут побив дітей.
Тітушки захищали мафію у владі, а потім на чолі з фсбшними провокаторами захоплювали державні установи на Сході.
Я був на і на Майдані, і потім заважав “повстанцям” захопити Запорізьку ОДА, бо між цими подіями була фундаментальна різниця.

Так от хто був у Капітолії?
Захисники закону чи тітушки?

Купа добрих патріотів заговорила про “право на протест”, бо пропагандою навіть їм збито приціли, і понеслась хвиля “от бачите, що таке ваш Майдан!”.
Ну, і, звичайно, чомусь “бачите, що Порошенко наробив!”.

Кидання гранат в гвардійців під час голосування у ВР – не Майдан.
“Прорив кордону” – не Майдан.
Виступи фсбшних провокаторів з мутними гаслами – не Майдан.
Боцман, Саакашвілі та Грішин – не майданівці.

Не допомагайте пропаганді дискредитувати перемогу Майдану зими 2014 і нівелювати різницю між правом на повстання та більшовицьким бунтом, бо це і без вас давно зроблено для 4/5 населення мінімум.


Гліб Бабіч

Не Майдан

Події в Америці виявилися несподівано хорошим лакмусом ставлення до України. Глибинного. Справжнього. Ну, або помилок.
Бунт імені Трампа, і захоплення Конгресу дехто несподівано почав порівнювати… з Майданом.
Ось такі асоціації.

А мені це нагадує захоплення Верховної Ради Криму. Російськими «зеленими чоловічками». Ввічливими людьми, що купили форму і зброю в найближчому «воєнторзі». А ще нагадує захоплення державних установ на Донеччині. Ними ж. І відео з криком “Атайдітє за парєбрік!” з характерним акцентом. Тому, коли дивлюся відео натовпу, що розносить Конгрес, я не дивуюся схожесті. При всьому абсурді порівняння.

А ще це нагадує спроби захоплень обласних адміністрацій по всій Україні. Вже місцевими прибічниками «русськага міра» з російськими командирами і на російські гроші. Правда, звідти їх винесли в кривавих шмарклях. Як в моєму рідному Миколаєві, наприклад.

В Америці не було тільки російських прапорів (напевно). Бо «палевно». Бо ідея “русского міра” нескінченно далека від абсолютної більшості багатонаціональної народу США. Але Росія не вкладалася в пропаганду “русского мира” в Америці і “старій Європі”. З огляду на марність, доведену ще СРСР. І його ідеєю “всесвітньої революції” і “вічно загниваючого заходу”. Проте росія дуже вкладалася в “дружній хаос”. І в світову хвилю популізму, що веде до хаосу. І яка зачепила навіть Америку.

Можна зважувати на точних вагах Трампа і Байдена. Порівнювати і сперечатися, що краще для Америки. Але краще, коли це робитимуть американці. Нам ніхто не забороняє робити те ж саме. Бо це “думка, що ні на що не впливає”, і це правильно.

Але не можна не бачити очевидних речей. І не можна не бачити цих “асоціацій з Майданом”, що виникають не тільки там, далеко за океаном. Але навіть серед нас. Справа в суті. Справа в методах. Справа в тому, хто, як і з чиєю підтримкою проявляє агресію. І в тих, хто їй протистоїть.

Ми дуже дорого заплатили за розуміння методів “що можна” і “коли”. Ми самі ще не зовсім визначилися з розумінням меж і засобів. Але те, з чим асоціюються події, – кращий тест. Він показує, на чиєму боці ти був. Він показує, чи не помилився ти. Він показує, чи все ти правильно зрозумів із цих жорстких уроків.

Тому що це вже з нами було. Тому “вуха” наших “колишніх братів”, які стирчать із-за спин і подій, ми відчуваємо на рівні внутрішнього радара і по найменших ознаках, – це наше питання виживання.

Тому що самі ми ніколи і ні до кого не будемо лізти, щоб поправити їх реальність по своєму розумінню. Залишимо вирішувати американські проблеми американцям. Не будемо лізти до них зі своїм “планом дій”. Я, принаймні, цього не хочу. Неправильно і дуже нерозумно виглядає.

Але ми маємо право пояснити, що “ось це – не Майдан! Це, скоріше, навпаки”. А вирішувати їм. І, головне, самим все згадати. І не втрачати відчуття реальності та пріоритетів.

Ну і абсолютно приватна думка наостанок. Я не дуже вірю, в те, що Трамп може бути прямим агентом Москви. Просто він думав використовувати Москву. А вийшло навпаки. Бо не дотягує він до їх рівня у підкилимних справах. Але його поведінка на “фінішній прямій”, наростаюча істерика і готовність використовувати будь-які методи змушує мене підозрювати прості речі. Десь там, неглибоко, лежать доступні факти про “ігри з ворогом”. Які з точки зору американської Феміди можуть виглядати як кілька довічних термінів. І для того, щоб вони стали доступними, просто має змінитися влада. А може все і не так. Подивимося, наскільки я не маю рації.

До речі, щось подібне нас чекає і зі своєю нинішньою “безгрішною владою”. Так що і нам є що побачити і запам’ятати в американських подіях.

І головне, не дати змінити полюс і розуміння Майдану для нас самих. Тільки тоді ми можемо розраховувати на нього як на “останній довід”. Який рятує, а не знищує нас самих і все навколо.

А Америка з усім впорається. Вони, кажучи армійською мовою, влили стільки бетону в фортифікацію своєї державної системи, що її не взяти простим нахабством. Колись і ми будемо такими.

UPD: Ви знаєте, я прибрав з картинки і з тексту тему “хто що кричав?” Тому що всі раптом кинулися в аудіоаналіз елемента, який не має основного значення. Най вже там буде англійська мова – знімемо це питання. І ви знаєте що? Без написів картинка ще краще відображає абсурд порівняння. Так як і навпаки – зовнішню схожість ситуацій. Як кому буде завгодно.
Може тепер дехто уважніше прочитає текст.
Хто захоче подивитися, старий варіант на моїй офіційній сторінці. Там її не можна змінити.


Виктор Майстренко

Возвращаясь к вчерашнему разговору про сравнение штатовских походов в Капитолий и нашего Майдана.
Еще пособирал манипуляции и заблуждения.

Особенно понравилось, когда написали уничтожили “Украину Януковича” применительно к Майдану.
Так вот в этом вся и разница.

Нет и не было никакой Украины Януковича, как нет никакой Америки Трампа. Есть Украина. И есть США.

Майдан не сносил Януковича. Тот уехал сам, совершив кучу ошибок (сам или по указке Пу, или не сумев обуздать провокацию, – сейчас не суть важно). Требования отставки – это не свержение. Это протест. Который силами и мужеством людей, стоявших на Майдане привел к досрочной смене президента (по инициативе президента на тот момент). Но не привел к потере государственности. Государство осталось государством. И вот это первая манипуляция, какую вбрасывают. Иначе Майдан оказался бы переворотом, как его любит показывать рашка.

Вчера в штатах было нечто иное. Была попытка уничтожить именно государственность. Силой (по факту слабой, но все же силой) отменить результаты ДЕМОКРАТИЧЕСКИХ ВЫБОРОВ. Это было не несогласие с результатами. Это была попытка захвата власти. Кто-то не согласится… Но мы же видели результаты… Это в штатах. Какая фальсификация там в таком масштабе? Это выглядело так, если бы у нас в Украине после выборов 19 года Порошенко, мобилизировав сторонников, пошел бы захватывать Банковую, Раду и т.д… И это было бы попыткой узурпации власти.

Потому, повторюсь, Майдан и вчерашний захват Капитолия – это два совершенно разных по природе своей события. Это даже не антимайдан… Тут даже не вопрос стороны – кто прав или не прав. Просто разные события. Просто ПРОТЕСТ, на который имеют право свободные граждане, и НЕ ПРОТЕСТ, а ПОПЫТКА (слабая) помешать ВЫБОРУ граждан.

Да, там участвовало большое количество людей, которые действительно ЗА ТРАМПА. Америка – она разная. И они шли протестовать. Но… суть опять же в природе события.

Сравните на нашем примере.
Майдан и происходившее в Славянске, Краматорске, Луганске, Донецке. Вроде и там, и там были недовольные. Вроде бы и там, и там были убежденные. Но протест и разрушение государственности – две разные вещи. И произошедшее на Майдане – это не то же самое, что произошло весной 2014 года на ныне оккупированных территориях.

Потому не путайте. И не давайте себя запутать.

Поділитися:

Погляньте на Білорусь і побачте різницю

Джон Сміт

Народ, а повідомте мені, як там білоруси? Скинули вже свого Януковича без такої трійки опозиції, яка ото у нас лише “жувала соплі”? Як у них там? Народ наче соплі не жував. І сотнями тисяч виходили.

А картопляний фюрер все сидить.

А причина в тому, що у диктатора є організація, а у протестувальників нема. Немає у білорусів Сотень Самооборони. Не знайшлося того, хто закликав їх створювати і створив. Якби були Сотні Самооборони з дерев’яними щитами, то з мусорами було б кому битися. Пес режиму одразу отримував би у зуби черенок від лопати, якби спробував хапати на вулиці людей. І якби стали у центрі Мінська під будівлею уряду напіввійськовим табором з барикадами, створили б для влади умови, коли влада змушена діяти, а ми зобов’язані лише тримати оборону. В якийсь момент у влади ресурсу не вистачає розігнати табір, і влада програє.

Фантастика? Ні. Саме так Майдан переміг в Україні. Опозиція закликала будувати барикади, Парубій організовував Сотні Самооборони, за що зараз отримав справу від зелені, Порошенко і інші фінансували господарські потреби, а політичні лідери ходили до Яника і вели з ним переговори, аби свита пахана постійно бачила, що пахан вимушений йти на поступки. І в якийсь момент свита пахана пахана злила.

Україні щастить на сильних політиків, здатних брати на себе відповідальність. Але українці не цінять цього. Українці повторюють тупі цитатки, підкинуті їм ворогами.

Погляньте на Білорусь, побачте різницю.

Поділитися:

Очередной Майдан грянет до дефолта или после?

Отто Йорк

И о ситуации в экономике.

На мой субъективный взгляд, открытым остаётся лишь один существенный вопрос: дефолт накроет страну уже этой зимой, или вазелиновые гении умудрятся дотянуть агонию до весны?

Больше, в общем-то, особо обсуждать нечего. При нынешнем уровне отношений с МВФ других вариантов выхода из сложившейся катастрофической ситуации в природе не существует.

Кредит от х*йла? Ну, это мгновенное самоубийство. Думаю, даже нашим слабоумным “властителям” это должно быть очевидно. Если забыли, пусть позвонят кой-кому в ростов, там напомнят.

А, хотя вру – есть ещё один важный вопрос: очередной Майдан грянет до дефолта или после?

Свои минусы присутствуют в обоих случаях. Если до, то избиратели нынешней властной мразоты не успеют сполна насладиться плодами её “жизнедеятельности”. А это было бы обидно. Хотелось бы, чтобы нажрались до рвоты.

А если после, то собирать до кучи то, что останется от украинской экономики, будет очень и очень сложно. Пожалуй, даже сложнее, чем после донецкого кордебалета 2010-14-го годов.

Особая сложность будет заключаться в восстановлении доверия инвесторов. Хотя бородатая бабушка убеждает нас в обратном – последефолтные депрессии могут длиться годами и даже десятилетиями.

Поэтому хороших вариантов развития ситуации нет. Только плохой и очень плохой.

Хотя, нет, опять вру. Ещё хуже может быть в том случае, если Майдан не случится вовсе.

P.S. Но такой вариант я даже не рассматриваю.

 

Фото © Brendan Hoffman

Поділитися:

Зелені почали та провалилися

Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Історія про те, як влада намагалася організувати пікетування помешкання п’ятого президента Петра Порошенка силами найманої масовки, добула цікавий поворот – активісту, ветерану і щойно обраному депутату київської міської ради Олександру Погребиському стали приходити повідомлення з погрозами. Схоже на те, що активісти «Європейської солідарності» сильно зламали плани нинішній владі.

Причина згаданого перфомансу була очевидна – це відповідь на поїздку Руху опору капітуляції до Феофанії, де Зеленський перебував на лікуванні (але це не точно). Але не тільки. Вже очевидно, ті тушки під садибою Порошенка мусили з себе вдавати активістів Майдану та ветеранів, «збурених тим, що Порошенко зрадив Майдан». Таке дійство виглядало б логічним продовженням обшуку в Музеї Революції Гідності та розсилки повісток колишнім лідерам Майдану. Проте.

Чому задум влади провалився – очевидно. Ті високомудрі особи, які взялися організовувати це дійство, зекономили буквально на всьому. Вони примудрилися обговорювати деталі майбутнього перфомансу у відкритих групах на Телеграмі. Вони заздалегідь повідомляли, для чого і куди вони збираються. Вирахувати, коли вони приїдуть, аби зустріти, було справою техніки. Далі більше.

Нас не раз лякали «ветеранами в прострілених бронежилетах» і подібним. В реальності, за словами ветерана Гліба Бабича, жодного ветерана серед тих, хто приїхав до Порошенка, не виявилося, а лідери цієї масовки договорилися до фраз «Росія з нами не воює». На пам’ять про себе тітушки покидали плакати, на зворотному боці яких було написано, що кричати. І ще – вони покинули прапор Україні. Активісти Майдану, кажете? Ветерани?

Далі більше. Наступного дня низка видань опублікувала статті. ніби до садиби Порошенка приїхали ветерани АТО і націоналісти, а зустріли їх «озброєнні працівники охоронної фірми». Заспівувачем виступила «Lenta.ua», за нею потягнулися «Фраза.юа», «Вести.юа» і подібні. Характерно, російські ЗМІ і медіа Коломойського події не помітили, що саме собою говорить про провал дійства. Очевидно, «Lenta.ua» і дотичні скотилися у відверту безсоромну брехню. Єдині ветерани, які були під час перфомансу, були як раз прибічники Порошенка, а серед «учасників акції» не було жодного ветерана чи націоналіста. Відверта брехня – ще одна ознака повного провалу.

Проте до справи підключився сайт «Миротворець» – його адміни пообіцяли включити в базу всіх ідентифікованих учасників шабашу. Щоправда, не включили, бо учасники здали «Миротворцю» осіб, які їх організовували. До цього ветеран і депутат Олександр Погребиський заявив про намір показати фільм з детальним розслідуванням, хто збирав масовку, і які ниточки ведуть в ОПУ. Після чого… Погребиському почали приходити повідомлення з погрозами.

Чому так? Причина очевидна. Характер того, як неоковирно на це дійство збирали масовку, і що вийшло з того в підсумку, наводить на цілком конкретний висновок. Активісти зірвали намір влаштовувати регулярні подібні шабаші, аби поширювати знову заїжджені байки про Порошенка – про корупцію, Іловайськ, «свинарчуків» тощо. Але нині перед рекрутерами постала реальна перспектива потрапити в базу «Миротворця». А це майбутні проблеми з правоохоронцями та банками. Вочевидь, структурам Банкової рекрутери почали відмовляти у співпраці. І цим когось сильно розізлили.

Що далі? Очевидно, що подібні перфоманси будуть повторюватися. І це насправді дуже добре. Бо нема кращого засобу повністю зруйнувати міф про «злочини Порошенка», ніж повторювати ці байки 100500 разів на тлі жодної доведеної до кінця кримінальної справи. Трагедія вдруге обертається на фарс.

 

Були тітушки, стали арестушки (фото, відео)

Поділитися:

Янукович-2 майже готовий до використання Путіним

Валерій Прозапас

Державний переворот насправді вчинив Янукович, коли узурпував владу, відмовився підписати євроасоціацію, вступивши в змову з Путіним, а його “сім’я” пограбувала країну до залишку 108 тис. гривень в казні.

Майдан лише повернув країну в законне поле.

А десь 2/3 з вчиненого Януковичем вже виконав і Зеленський, свідомо чи ні, не має значення.

Влада узурпована через незаконний розгін парламенту та відновлення люстрованих чиновників на посадах, вплив Портнова на суди та ДБР, через таємні перемовини в Омані, а колективним Коломойським-Шефіром бюджет пограбовано, як не снилося і Пшонці з Сашею-стоматологом.

Лишилося знищити співпрацю з цивілізованим світом, що вже більше року в турборежимі й робиться владою, і Янукович-2 буде готовий до використання Путіним, то може бути вже зовсім і не Зеленський.

Хто цьому заважає, теж відомо, – частина українського суспільства, об’єднана навколо “ЄвроСолідарності”, та незмінна державницька політика Петра Порошенка.

Тому і воює влада методами Януковича не з Путіним, а з Порошенком – все, як було передбачено на тому борді.

Ніхто нікуди не дінеться від справжнього вибору, як би не хотілося уникнути його хованням голови в телевізор з ламповим “слугою народу”.

Поділитися:

День, що змінив нас назавжди (відео)

Петро Порошенко

7 років з початку Революції Гідності — події, яка, здавалося б, остаточно визначила європейський шлях України та згуртувала націю навколо ідеалів свободи і демократії.

Але, вимушений констатувати, ця боротьба ще далека від завершення. Ми знову маємо об’єднуватися, щоб захистити майбутнє України. Ганебне звільнення «беркутів» з лави підсудних на вимогу Путіна, зняття заочного арешту з Януковича, недавні обшуки у Музеї Небесної Сотні, порушення кримінальних справ проти лідерів Майдану за нібито «державний переворот» — влада Зеленського вкотре дослівно повторює офіційну риторику Кремля. Усе це — явні ознаки наступу Антимайдану, реваншу проросійських сил і справжнє знущання над подвигом Героїв Небесної Сотні. І це — погроза збанкрутілої влади кожному з мільйонів активних учасників Революції Гідності.

Але Революція Гідності ставила на меті дещо більше, ніж зміну влади. Тоді українці зробили ціннісний вибір, який не під силу зрозуміти ані Януковичу, ані Зеленському.

Українці народжені жити вільними. Ми стоїмо на варті власної свободи. Ми не зрадимо нашу гідність. Ми збережемо права і свободи людини, українську мову та ідентичність, наш європейський вибір.

З Днем Гідності і Свободи, дорогі українці! Ми переможемо! Слава Україні!


Олександр Турчинов

Друзі, сьогодні – День Гідності та Свободи. День, коли ми відзначаємо початок і перемогу двох революцій – Помаранчевої та Революції Гідності, разом із цим згадуємо, яку ціну довелося заплатити за наше право бути вільною нескореною нацією.

Як в 2004, так і в 2013-2014 роках українці довели, що немає такої сили, зброї та тортур, які б примусили нас стати на коліна. Ми вибороли нашу свободу, розчавивши жорстоку, підступну та зрадницьку владу, що спробувала підняти руку на свій народ.

Наша сучасна історія доводить, що коли влада не чує свій народ, намагається фальшувати вибори, підігравати ворогам країни та переслідує патріотів, українці завжди піднімаються, щоб захистити свою країну, свою свободу, свою гідність! Так було в 2004 році, так відбулося і наприкінці листопада 2013. Саме намагання перекреслити європейський шлях розвитку та спроба повернути країну до сірої прірви Російської імперії змусили мільйони патріотів вийти на київський та інші українські Майдани. Агресія влади тільки прискорила її падіння, тому що українці були, є і будуть нацією вільних людей, які не потребують ані господарів, ані слуг!

Коли патріоти єднаються – вони завжди перемагають! Це треба зрозуміти тим, хто сьогодні в опозиції думає виключно про власні рейтинги.

Український народ може розчавити колаборантів, капітулянтів та будь-яку владу, яка працює проти майбутнього власних громадян. Це треба вже зрозуміти тим, хто знову починає нас тягнути в бік московської орди, тим, хто роззброює армію та принижує державу, хто намагається продовжити своє перебування на державних дачах та у віп-палатах, фальшуючи вибори та переслідуючи опозицію. Вивчайте історію своєї країни та починайте збирати речі!

Гідність і свобода – це сутність душі українського народу, це наш прапор, наш дороговказ. Вічна пам‘ять героям, що віддали своє життя за нашу країну! Нехай Господь береже Україну і всіх, хто завжди готовий її захистити.

Слава Україні! Героям слава!


Віктор Муженко

У День Гідності та Свободи українців доречно згадати слова морального авторитету нації Ліни Костенко:

“Якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава… ”.

Щоб не втратити Свободу, треба мати самоповагу і постійно утримувати її в моральній чистоті, мати честь і Гідність.

Армія Воїнів, які володіють ними, переможе будь-яких ворогів.

Слава Україні!


Mason Lemberg

Зеленський не має морального права вітати українців з Революцією Гідності.
Бо “гідність” і “бенін шут” – це антоніми.
Не має права, бо стояв по той бік барикад.
Не має права, бо випустив убивць Героїв.

Зрештою, не має права, бо він і сильна Україна – це теж антоніми.

Вітаю тих, для кого гідність – це частина “я”.
Хто не проміняв Україну, пам’ять, свободу на гундосіння клоуна, байки про тарифи та дешеву ковбасу.

Впевнений, що іскри в наших серцях змусять палати знову той вогонь, що очистить Україну від погані.

Зі святом, українці!


Татьяна Худякова

Майдан был далеко.
Там какие-то наколотые апельсинами люди за деньги Госдепа и под предводительством рептилоидов нагло кидались голой грудью под пули самого демократичного, легитимного и клевого на свете президента.

Их поливали из брандспойтов ледяной водой, чтобы привести в чувство и остановить, ведь Киев лежал практически в руинах и зиял пустыми глазницами разграбленных бутиков.
Эти фашиствующие маргиналы распинали беззащитных беркутовцев в трусиках и собирались в карательные отряды, насилующие русскоязычных пенсионерок с эпилепсией и катаплексией.

Именно это мы в Донецке слушали из каждого утюга, но Майдан был далеко.
Мы ещё не знали, что скоро нас приедут защищать от нормальной, мирной жизни хмурые ребята из ближнего зарубежья. И тогда начнется наш собственный, недолгий Майдан.

Несколько дней единения.
Несколько дней, когда Донецк искренне, зло и мощно разукрасился жовтоблакиттю.
Несколько дней и шесть лет для понимания того, что свобода – это не даром. Не бесплатно, не по умолчанию. Свобода – это постоянная война за нее. С победами, с поражениями, с павшими и с дезертирами, с разочаровашками и с теми, кто всегда в строю.

Я не знаю, что мы в скором будущем будем жрать.
Я не знаю, сколько ещё лет и жизней уйдет прахом в землю.
Одно знаю: Украина – страна баррикад, а не автозаков.
Так было и так будет.

Слава Україні!

Поділитися:

Как я стал патриотом

Отто Йорк

Вчера общался по телефону со своей бывшей любимой девушкой (к счастью, мы остались с ней лучшими друзьями), и она вдруг задала мне неожиданный вопрос: А когда ты стал таким ярым патриотом?
Решил ответить ей (да и себе) постом в фб.

Она барышня аполитичная, при этом талантливая бизнес-вумен, с четырьмя высшими образованиями, гражданка двух государств (преимущественно живёт в Украине, а рожать своих прекрасных детей летает к маме в Майами 😆

И мы с ней как-то никогда не касались тем политики – и так всегда хватало, о чём поговорить. Она – невероятно интересный, глубокий человек, кладезь идей и проектов, с совершенно неуёмной энергией и нестандартным взглядом на жизнь (ну и просто очень красива) 😛

И вдруг этот вопрос. И я всерьёз задумался: а действительно, когда? И почему? Как это произошло? Что послужило триггером? И, признаюсь, ответ я для себя нашёл совершенно непатриотичный и меркантильный, да.

Нужно отдать должное всемирно известному кровопийце – ульянову из ульяновска, по кличке “ленин”, он однажды выродил довольно-таки толковую мысль: “Политика есть концентрированное выражение экономики”.

И это факт, который я проверил на себе лично. Я тоже до 2010-го был абсолютно аполитичным человеком. Помаранчевая революция по-настоящему зацепила лишь Киев. На местах всё свелось лишь к вялым спорам на работе, какое из зол хуже – Ющенко или янукович.

У нас на юге электорат склонялся к тому, что, конечно же, далёкий от простого народа Ющенко. Тем более что при нём была эта конченая тимошенко. Потому народ массово (включая меня) поставил в бюллетенях галочки напротив фамилии дважды несудимого донецкого проффесора.

Что, впрочем, не помешало тому же народу довольно спокойно принять победу Ющенко. Большинству, в общем-то, было абсолютно пофигу. Десятилетнее безвременье кучмы окунуло народ в какой-то летаргический сон. “Украину без кучмы” поддерживали считанные единицы.

Затем незаметно пролетело пять лет и, в результате очередных выборов президентское кресло таки занял видный завгар из Енакиево. И вот тут началось…

Донецкая братва, не откладывая дело в долгий ящик, принялась за распил страны. Открывая ногами двери, братки заходили в кабинеты директоров всевозможных предприятий и ставили вопрос ребром: “Или мы покупаем ваш бизнес за полцены, или отбираем его по суду, бесплатно. Срок на раздумья – три дня”.

Смельчаков находилось немного. Спорить с гамадрилами было опасно для здоровья. Для жизни тоже. Таким образом, бизнесы переходили в новые руки. Менеджмент заменялся на донецкий. Персонал сокращался и оказывался на улице.

Примерно такая участь постигла и вашего покорного слугу. А надо сказать, те годы были блестящим (в прямом смысле слова) пятном в моей трудовой биографии – я трудился топ-менеджером в ювелирной сети, принадлежавшей бывшим одесситам, давно и успешно обитавшим в Великой Британии.

И вот эти замечательные и наивные люди в течение нескольких месяцев тщетно пытались найти общий язык с новой властью. В результате были вынуждены прикрыть эту лавочку, собрать драгоценный товар из сорока своих магазинов, раскиданных по всей стране, и вывезти его в родной город-герой Лондон.

А я, как и тысяча сотрудников сети, однажды проснулся безработным. К моему счастью, не совсем безработным. Потому что уже десять лет помогал своим близким друзьям организовывать и раскручивать концертный бизнес. И эти друзья не дали мне помереть с голоду (спасибо им).

Но злобу на македонцев (макеевско-донецких) я затаил нешуточную. Можно сказать, лютую. И когда осенью тринадцатого года начался шухер, я поддержал его всей душой. К тому времени во мне уже созрел революционер. “Я ждал перемен” ©

К тому же, как экономист, я видел, куда катится страна. Какие фантастические масштабы воровства. Какими темпами тают золото-валютные резервы страны, идущие на поддержание пресловутого #долларповосемь (по итогу, минус $23 млрд!), и растёт госдолг (плюс $20 млрд!). Итого страну натянули на $43 млрд за каких-то вшивых четыре года! Второго их срока страна бы точно не вынесла. Здесь бы осталась пустыня.

А тут ещё и демонстративный отказ от евроинтеграции, о которой мечтали все приличные люди страны. Плюс кредит от х*йла. Это выбесило уже окончательно и стало последней каплей в чашу терпения. А потом кровь на Майдане… Вот тут я уже был вместе со всем прогрессивным сегментом украинской нации.

Ну, а окончательную мою шлифовку, как патриота и гражданина своей страны, завершил вышеупомянутый неугомонный мистер х*йло. Своими дебильными и кровавыми геополитическими выкрутасами. За что ему большое человеческое спасибо (штоб ты сдох, мразь).

В общем, нет худа без добра – если бы не овощ и не х*йло, я (да и миллионы таких, как я), скорее всего, так и остались бы аморфными и аполитичными субъектами, без определённой национальной принадлежности. Вот такие парадоксы бытия.

p.s. Марина, я ответил на твой вопрос? 😉

Фото © Facebook автора

Поділитися:

Бігус і сутенер

Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Подивився я нове розслідування Бігус-інфо “Сутенер антимайдану”. Тема – автором відомої мульки про повій на Майдані-2014 був особисто Дубінський. І це далеко не межа. За ним водиться ще сотня різних подвигів, які, зауважимо, дуже непогано оплачуються.

Причина появи цього резонансного розслідування очевидна. Дубінський нещодавно видав інфу про те, як “чесний розслідувач” Бігус примудрився купити облігацій державної внутрішньої позики (ОДВП) аж на 3 з гаком мільйони грн. А це набагато вигідніше за просто депозит. І так, спробуйте самі купити ОДВП, багато цікавого дізнаєтеся. Я вже писав, дата заснування контори, що виступила покупцем ОДВП, наводить на роздуми, що ОДВП Бігус придбав на гроші, отримані за передачки про “свинарчуків”. Як то кажуть, свиня, підкладена іншому, колись хрюкне тобі.

З передачі Бігуса про Дубінського особисто я не дізнався нічого нового. Я не сумніваюся, те, як клепати журналістські фейки, Бігус може розповісти детально. Він сам по таких фейках – профі. Але. Я реально хочу подякувати Денісу Бігусу особисто і всій команді “Бігус-інфо”. Одною передачею вони розкрили сутність всіх фейків про “брата Порошенка”, про Кононенка і Грановського, і чимало іншого. Саме про це багато років кудкудахтав Дубінський. Якщо ж Бігуса звинуватять у брехні, автоматично постане питання: “А зі свинарчуками бігусята часом не збрехали?” Далі починається низка питань про те, як клепають свою матеріали Бігус, Дубінський, а з ними – усі інші “палкі розслідувачі”.

До речі, мене вразило з яким олімпійським спокоєм Бігус наприкінці передачі знову попросив про донати. Кортіло крикнути: “Чувак, та с твоєю кількістю ОДВП ми в тебе про донати просити мусимо, а не навпаки”.

Дубінський вже пообіцяв “атвєтачку”. Обіцяє розповісти подальші деталі закупівлі Бігусом ОДВП і деталі тендерних махінацій татка Дениса Бігуса. Чує моє серце, сумно не буде. Черговий сексуальний спаринг школи Жаби і Гадюки особисто я подивлюся з інтересом.

Коли ще дізнаєшся так багато цікавого про палких борців за інтереси гноблених і обидлених?!


Олексій Петров

Живёт такой непризнанный румын Александрэ Дубинеску (в девичестве ещё тот Дубинеску). Я не знаю, как так получилось. Или судьба решила постебаться над нами за грехи наши тяжкие. Или за то, что Сашка в народе носит погремуху «Кудрявый газовщик». А может, дело в том, что, судя по количеству квартир и машин, он самый высокооплачиваемый журналист не только в Украине, а и в обозримой галактике…

В общем, совершенно случайно Шурик получил позолоченный значок депутата. Сбылась мечта идио… детства. Повелевать так повелевать. Если властвовать, то над всеми. По улице, так с бодигардами. Да, так иногда бывает. Бог просто пошутил, и вышло сплошное недоразумение.

«Любит наш народ всякое говно». Нет, никаких намёков. Просто песня вспомнилась.

© Дмитро Гапчинський

И вот совершенно внезапно выяснилось, что почти семь лет назад, этот самый Дубинеску взялся хейтить Майдан. Поливать грязью десятки тысяч людей, которые были там. И сотни тысяч тех, кто их поддерживал. Придумывал истории про бордели, и уже после его придумки шли в информационные массы. Нужно же было Януковичу как-то маргинализировать народные протесты. А тут такой специалист подвернулся под руку. Золото, а не человек. Вернее, человек-говно! От макушки и до плинтуса. Вероятней всего после таких Сашкиных фортелей, его автопарк резко увеличился. Как качественно, так и количественно. Кто знает.

Годы шли. Дубинеску думал, что старая история поросла зелёным мхом. Ан нет, вылезло шило наружу и, хищно поблёскивая, нацелилось на Сашкину жопу. Говна в салфетке не утаишь. Хотя Дубинеску думал, что утаит.

А ведь судьба она ещё та любительница поиграть судьбами. Может депутатом сделать, а может и вывернуть кудряшками внутрь.


Bihus.Info: Дубінський продюсував фейк “Проститутки на Майдані” для оточення Януковича:

Нардеп і екстелеведучий Олександр Дубінський під час Революції Гідності займався створенням антимайданівських фейків на замовлення найближчого оточення ексміністра доходів і зборів Олександра Клименка.

Поділитися:

Я більше не вірю в щирість інших людей

Mason Lemberg

Сім останніх років майже зруйнували моє особисте відчуття болю в питаннях, що стосуються трагедій незнайомих людей

Не знаю, в чому причина.
Чи то така захисна реакція, спроба закритися в “будиночку” на фоні постійних трагедій і вбивств українців. Просто, щоб не зійти з розуму, стараєшся не зациклюватися на цьому і йти далі. Жити далі.

Чи то причина в тому, що я більше не вірю в щирість інших людей, які типу співчувають і оплакують.
Не вірю, бо надто сильного болю завдали люди, в щире співчуття яких я повірив свого часу.
Люди, які оплакували вбитих на очах всього світу дітей на Майдані, 5 років маніпулювали тим, що ніхто не сидить (хоч йшли суди, вбивці були за ґратами), а потім як ішаки повторювали дічайші штампи про те, що правильно вимінювати вбивць на таксистів, яких бамбаські макаки наловили на КПП.
Потім ті ж ішаки мовчали в трубочку, забувши про те, яке цінне життя кожного солдата, коли нелюдською смертю помирав зраджений і покинутий Ярослав Журавель.

То ж не вірю я, що це все щиро.
Що за черговими співчуттями та свічками в фейсбуці буде якась людська реакція. Реакція, притаманна людям.
Не вірю я, що люди, в більшості їх випадків, які сьогодні так співчувають вбитим, завтра на виборах не будуть голосувати за їх вбивць тільки тому, що їм хочеться посміяться або “дішовой” московской ковбаси.

Я розумію, що це все не правильно. Бо я змішую в один котел всіх, в тому числі й тих, кому болить.
Але не можу себе пересилити і знову повірити в щирість і послідовність загальної маси “співчувальників”.
І може це й правильно, бо ж не бачу жодних ознак, що ці люди хоч щось усвідомили.

Поділитися:

Життя – не фестиваль Майданів

Віктор Трегубов

У 2003-му році в Грузії відбулася Революція троянд – одна з перших деконструкцій радянського режиму на пострадянському просторі.

В 2004-му в Україні відбулася Помаранчева революція. Грузини приїжджали до України, підтримували Україну, грузинські прапори майоріли на помаранчевому Майдані. Український та грузинський народ скріпили дружбу, яка триває й досі.

Тепер уявіть, що було не так.

Уявіть, що грузини, замість того, щоб просто нас підтримали, почали:

– розповідати, що ми неправильно майданимо – треба не квіточки беркутам дарувати (так-так, то був 2004-й), а відразу будівлі захоплювати;
– розповідати, що Ющенко – такий собі кандидат, мямлить, а Тимошенко взагалі, схоже, проросійська шахрайка. А ще там на сцені комуняка Мороз. І взагалі Азаров;
– розповідати, що це ж українці, там же більшість совки совками, в них Компартія ще нещодавно перемагала, в них же цілі регіони російськомовні та проросійські, вони ж від Росії економічно залежать, в них же політики слово проти Росії прямо сказати бояться (станом на 2004 все правда) – нащо їх підтримувати, якщо там шило на мило?
– постійно порівнювати українців, недолугих, та себе, класних і гордих.

Скажіть, будь ласка, чи було б від цього краще українцям?

Скажіть, будь ласка, чи було б від цього краще грузинам?

Скажіть, будь ласка, чи було б від цього краще будь-кому, окрім Кремля?

Я про що.

Шановні співгромадяни, які прагнуть якнайшвидше дати критичну оцінку білоруському протесту, розповісти, як там все не так, починаючи від самих білорусів і завершуючи тим, що вони роблять.

Чи не була б ваша ласка ПОЗАКРИВАТИСЯ?*

Дякую за увагу.

______________________

* цензура задля репостів

Поділитися:

«Куда там вашему Майдану до горестей беларусского народа?!»

Олексій Осипенко

Почему беларусы так старательно отрицают схожесть Майдана и своих протестов?

На то есть ряд причин – как объективных, так и субъективных.

Объективно – да, разница есть: на первом Майдане обошлось вообще без жести. Постояли, попели песни, провели “переворот” через “третий тур выборов”. Есть схожесть? Да, выборы были сфальсифицированы и у них, и у нас. Есть разница? Ну разумеется. Как же можно сравнивать первый Майдан с его песнями и то, что творил ОМОН в Минске и не только?

Второй Майдан? Ну так тоже ведь не торт! Выборов даже не было, а смуту учинили. Как бы без повода вообще, а что “Беркут” зверствовал – ну так выборов же не было, а вы бучу учинили! Зачем, спрашивается? Вот дождались бы выборов – и тогда, да, по факту учиненной несправделивости, так сказать (то, сколько этой несправделивости наворотили за 4 года, внешнему наблюдателю неведомо).

Субъективно – тоже разница огромна. Ведь в представлении рядового россиянина или беларуса, на майданах буянили всякие иждивенцы и безработные – так по ТВ сказали, так многочисленные “родственники кума брата мужа троюродной племянницы” лично свидетельствовали. Наколотые апельсины, опять же. Нацисты же. Беззащитные беркутята против боевиков Правого Сектора.

Да и даже если без этих штампов, тут ведь все очевидно: в РБ народ вышел против надоевшего диктатора. Разве Янукович был диктатором? Он же всего 4 года был Президентом. Разве Кучма был диктатором? Он же не баллотировался даже на третий срок! Где ж тут схожесть, а?

Как вы смеете сравнивать гнев трудяг и славных простых людей с движем полоумных безработных оранжевых нацистов?! Да даже если не нацистов – все равно вы там воевали с опереточными злодеями, а у них там настоящее КГБ и диктатура, длинною в четверть века! Нам сложнее! Куда там вашему Майдану до горестей беларусского народа?!

Но все, о чем говорят эти тезисы, так это лишь о непонимании комментатором схожести процессов, идущих в любом пост-советском обществе.

И бунт в Хабаровске, и нынешняя движуха в Беларуси, и оба Майдана – это не выступление народа против конкретного зла, будь то Путин, Лукашенко или мафии ПР. Это даже не бунт против насилия мусоров или воровства олигархов. Это – лишь явные раздражители, которые видны “издалека”. Подоплека события одна: усталость от собственного бесправия и окружающей безысходности.

Тридцать лет постсовок выживает. Да, есть условно-пригодные для жизни города: Москва, Киев, Минск. Есть более-менее сносные областные (региональные в РФ) центры. Кое-где даже сделаны дороги и починены фасады зданий, а в Москве вырос целый свой мини-Манхэттен. Но это не важно.

Важно ощущение, что не меняется нихрена. Потому что и вправду не меняется одна максима стран СНГ: быть законопослушным и честным не выгодно.

Выгодно нае*ывать. Выгодно воровать. Выгодно быть подонком – уе*аном с корочкой МВД, уродом с корочкой гэбни. Выгодно быть военной шишкой, судьей, прокурором или крупным чиновником. Потому что это возносит тебя на вершину пищевой цепочки общества. Цепочки, которой в принципе не должно быть. Но чем ты в ней выше, тем ты ближе к статусу божества.

И именно потому мы видим, как цепляется за осколки утраченного могущества Лукашенко. Он готов на все, лишь бы не терять статус бога. Например, стать полубогом в московском пантеоне. Именно потому беззастенчиво творит х*йню Зеленский. Он тут верховное божество (формально), ну или полубог, учитывая реальный пантеон всемогущих олигархов. Хули вы ему сделаете, смерды? Обещания напомните? Ахаха три раза. Божество не держит ответ перед паствой (покуда оно на Олимпе, а вы там – в дерьме и грязи). И именно потому кремлевским похрен на все эти “путен памаги”. Если боги снисходят на каждую молитву, то они уже не боги, а просто мальчики на побегушках. Милость божества должна быть редким и ценным товаром.

И именно усталостью от этой нездоровой хрени является Майдан. Он может быть мирный. Он может быть кровавый. Он может быть насильственным в начале и мирным в конце. Он может начаться с кружевных трусиков, а закончиться Институтской.

Выступление народа против опостылевшего статуса бессловесного быдла – это и есть Майдан.

И не надо “заслужить” это название. Назовите это как хотите. Майдан. Бунт. Митинг. Протесты. Да хоть революцией, это не важно. Важно, что это – не более чем попытка изменить это доставшее всех статус-кво.

Любые коллективные (массовые) действия по смещению точки равновесия от пищевой цепи к иерархическому коллективу со внятными правилами игры для всех (здоровому обществу) – это и есть Майдан.

Так что если вам обидно, что они ходят с лозунгами “мы не майданутые” или яростно отрицают схожесть событий, успокойтесь. Это, на самом деле, лишь расхожесть в терминах. Термины вторичны. Важны процессы.

И они идут: одинаковые для Киева 2004/2014, Минска/Хабаровска 2020. Это неумолимый исторический процесс. Нам с вами просто не повезло застать его лично, но это не повод грызть друг другу глотки. Все шишки, которые должны будут быть набиты, будут набиты. Все ошибки, которые мы должны совершить, будут совершены. Каждое принятое решение влечет за собой необратимые и неизбежные последствия. Для кого-то фатальные, для кого-то спасительные.

Никто не в силах остановить ход истории. Ни тираны, ни герои. Но всякий, кто попытается ему препятствовать, будет стерт в пыль.


Виталий Медведев

Хорошо, что живе Беларусь.
Придумать было б не то.

Напоролся на пространный текст одного беларуса под лейтмотивом “вам нас не понясць”. Особенно убил один аргумент “мы /бидоси/ 26 лет жили под Лукой, а у вас уже 6 президентов сменилось”. Я не буду осуждать беларусов за классику совкового мышления, таких примеров и у нас валом. Нам, бидосям, с неба свалился на голову совок, а в понятии беларуса с неба же нам свалилось 6 Президентов, а им бидосям один Лука. Вот то же самое.

Нет, 6 президентов нам не свалились с неба. 6 Президентов потому, что тут через ходьбу по граблям, зашквары и ошибки
РОЖДАЕТСЯ ГРАЖДАНСКОЕ ОБЩЕСТВО и
РОЖДАЕТСЯ ПОНЯТИЕ СВОБОДЫ.

Да, медленно, намного медленнее и совсем не в тех масштабах, что хотелось бы. Но процесс идет, и в процессе с голоду еще никто не умер. Разве что под артобстрелами “браццкого народа”, которого этот процесс ну совсем не устраивает.

Беларусы тоже в свое время сделали свой выбор. В том смысле, что на свое время, разгул постсовкового бардака и полную незграбнисть “демократических сил” Лукашенко был весьма прогрессивным диктатором и, без иронии, крепким хозяйственником. До уровня Кучмы там как до луны, но на ту ситуацию с головой. Только наш Кучма вовремя ушел, а бацьку законсервировали “ради стабильности”. И где-то даже против нас выиграли. Теперь пришло время платить по счетам – все на свете имеет свою цену. Мы платим добробутом за строительство более прогрессивного общества, беларусы заплатят за стабильность. Как и руские.

Фишка в том, что любой диктатор прежде всего озабочен тем, чтоб “не подсидели”. От мелкого начальника до Президента. Значит, сопоставимые с ним по масштабу персоны давятся в зародыше. На уровне системы. Только и сам Диктатор с годами слабеет и теряет хватку. А передать власть, которую удержать не может, уже некому. Задавлены потенциальные преемники. На выходе имеем классический хаос. Готовьтесь, сябры.

У нас, да, в 2014 хаоса не было, потому что Порох, не Порох так Пастор, не Пастор так Сеня, где лучше, где хуже, но затащил бы. Тоже мало, но во неисчислимое число раз больше нуля.

Вот для чего мы строим демократию. Вот почему мы сдадим зе-экзамен. Вот ради чего. Ради настоящей стабильности.
И при всех зашкварах это то, почему я горд и рад за украинцев.
И почему я оптимист при кажущемся отсутствии внешних причин для оптимизма.

А еще у Славні сказано:
“А завзята праця щіра свого ще покаже…”

Так что “Живе Беларусь” оставим сябрам, а свое не забуваймо.
Слава Україні!


Роман Кулик

З цікавості глянув увесь виступ Лукашенка з мітингу своїх прихильників. Окрім чорних та всіляких солдатів НАТО, “вимог України”, “войск НАТО на граніцах” там ще купа неймовірно диких речей, від яких у цивілізованої людини очі на лоба полізуть.

І манера виступу – натурально поміщик звертається до кріпаків. Для нього це не ново, але на максималках, бо видно нервує. Цікаве відео для психіатрів й дослідників авторитарних правителів.

Хотів написати “дід остаточно поплив”, але це буде некоректно – дід давно такий, просто зараз підсвітили. Поїхавший диктатор, готовий на все, щоби зберегти владу у своїй маленькій КНР посеред Європи. Сподіваюсь, білоруси його дотиснуть.


Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Кволі заяви Зеленського

Дещо дивують обурені пости, мовляв, Україна опустилася в зовнішній політиці на дно і не реагує адекватно вже на закиди навіть Білорусі. Йдеться про заяви Лукашенка, мовляв, Україна наказує провести нові вибори, і “будете стояти на колінах, як в Україні”. Так, керівництво України наразі НЕ дало оцінку тому, що сталося в Білорусі, та обмежується пісними закликами “поважати права громадян”. Так. В той час, коли Захід говорить про фальсифікації та про впровадження санкцій, а Москва вітає Лукашенка з перемогою, президент України зайняв позицію “і вашим, і нашим”. Максимум, на що він спромігся – це дорікнути Лукашенку видачею Росії заарештованих “вагнерівців”. Дорікнути у вигляді кривди, мовляв, “я вам повірила, а ви!..”

Хоча не виключено, що саме кривдою викликана бодай якась реакція президента Зеленського. Лукашенко заявив, що Україна штовхає Білорусь на нові вибори. Але заяву про потребу перевиборів зробив не чинний президент Зеленський – її зробив п’ятий президент Порошенко. Виходить, Лукашенко досі чинним президентом України вважає Порошенка? Враховуючи параною Зеленського щодо дядька Петра, можна уявити міру збурення вчорашнього шоумена.

Проте. Дивуватися нічому. Так, дипломатія часів президента Порошенка – уже минуле. Зеленський намагається не сказати зайвого, діяти “і вашим, і нашим”, прослизнути між крапельками тощо й тощо. Так само як з Іраном і збитим українським Боїнгом. Очевидно, Зеленський не хоче дратувати Росію, бо від Росії залежить припинення вогню на Донбасі, а Зеленському треба втримати припинення до місцевих виборів і подати як перемогу. Але.

Запитайте себе, хіба не того самого хоче та частина країни, яка обрала Зеленського? Хіба не байдуже, що робить вище керівництво країни тій майже половині громадян, які на вибори не прийшли взагалі? Хіба не хочуть вони так само “і вашим, і нашим” та “між крапельками”? Аби тільки не чіпали особисто їх. Аби не примушували знову втомлюватися від війни, а ще гірше – злізти з дивану?

Претензії до Зеленського – це претензії нас, людей, які хочуть жити в заможній, сильній і самодостатній державі. Але більшість українців хочуть не цього. Вони хочуть халяви. Як мінімум, аби їм нічого не міняли та дали просто плисти за течією. Аби не гірше.

Але з такою логікою не створюють нових фірм, не покращують собі добробут і не розбудовують сильних держав.

Це – реальність. І з нею треба жити.

Поділитися:

До свободи та демократії ще дуже і дуже далеко

Отто Йорк

Судя по десяткам видео из Беларуси, колхозный диктатор останется сидеть в своём кресле вплоть до своей естественной (или неестественной) смерти. Се ля ви.

Притом что, судя по поступающей оттуда информации, большинство граждан страны на избирательных участках всё же отказали в доверии своему бессменному “лидеру”.

Причины, как мне видится, две.

Первая. Явно ощущается разность менталитетов двух соседних народов – украинского и беларусского.

С одной стороны (по моим впечатлениям), жестокость тамошнего ОМОНа превосходит жестокость даже нашего пресловутого и конченого “беркута” – по-звериному и с наслаждением, не разбираясь, избивают и расстреливают подростков, женщин и стариков. Причём даже тех, кто не принимает участия в волнениях, а просто оказался не в том месте, не в то время.

Отдельно стоит сказать об их омоновском “ноу-хау”: приезжать по вызову на машинах “скорой помощи” – вываливать оттуда гурьбой, добивать и увозить с собой раненых участников противостояний. Это просто трындец и серьёзный пункт в будущих обвинениях и санкциях Запада в отношении беларусской диктатуры.

С другой стороны, даже те смелые и отчаянные люди, которые посмели выйти на улицы отстаивать своё право оставаться людьми, не готовы физически противостоять этим бандитским формированиям в милицейской и прочих формах. Максимум что они могут делать – это снимать происходящее на видео и порицать бандитов словесно.

Очевидно, это уже какой-то генетический страх перед представителями “правоохранительных” органов. И это немудрено – подавляющее большинство протестующих родились и прожили всю жизнь в полицейском государстве лукашенко. Им неведом дух свободы. То, что эта молодёжь просто вышла на улицы, – уже подвиг.

У нас всё было иначе. У нас было “один за всех – и все за одного”. Не зря наших героев называли “майданутые”. Рискуя жизнью, они бросались на выручку друг другу, невзирая ни на количество “беркутовцев”, ни на их дубинки, ни на их пули и гранаты. Потому и победили. С большой кровью…

Причина вторая. Беларусь – член “Союзного государства” с расией. Юридически и фактически её вассал и общая территория, с абсолютно формальной границей. А бацька – генерал-губернатор, которого москва всего лишь терпит, до поры до времени.

В любой момент путин может принять решение о полной аннексии Беларуси, и, самое печальное, это будет выглядеть как пустая формальность. Защищать её будет некому. Ни гражданам, ни “западу”.

Четверть века Беларусь живёт на содержании кремля. Без расийских денег её экономика накроется медным тазом в течение полугода. Она член всех этих ЕвраЗэсов, таможенных и военных союзов (ОДКБ), то есть формально она уже давно не-суверенна и не-независима, как бы ни надувал там щёки великий усатый “патриот”.

Его усилиями Беларусь сознательно отказалась от герба, гимна, флага, языка. Двадцать пять лет официальной политикой и пропагандой был миф о “братских народах”. В результате, 90% личного состава армии, нацгвардии, спецслужб и прочих военизированных формирований насквозь пропитаны “русским духом”. Они никогда не станут стрелять в своих “братьев”. И не исключаю, что будут встречать с триколорами.

В общем, весёлого там мало. До свободы и демократии там ещё очень и очень далеко, к огромному сожалению. Остаётся лишь утешать себя иллюзией, что лукашенко – действительно “великий государственник”, и каким-то удивительным образом не позволит окончательно превратить свою подконтрольную территорию в “белорусский федеральный округ”.


Алла Комарова

Посты беларусов – это какой-то гребанный ппц и огромное такое, как вселенская жопа, дежавю. Такое вот прям ДЕЖАВЮЩЩЩЩЕ.

Цитата:

“Ребята, по БТ идут сюжеты, дискредитирующие наше движение. Это больно смотреть. ((( В отсутствие Интернета люди смотрели телек и некоторые поверили. Я вчера лично на детской площадке общалась с пожилой женщиной на эту тему. […] подвели все к тому, что какие-то наркоманы- экстремисты-уголовники выходят на протесты. Это не так!!! Вы же знаете меня, а я вижу тех, кто стоял рядом со мной. Это самые обычные люди всех возрастов и всех профессий”.

Я вот это вот всё уже где-то видела, слышала и читала…

Печеньки госдепа, литовские тренировочные базы, мохнатая рука кукловода в тени, ага. А тем временем, говорят, военные самолёты сРаши летят в Минск…


Елена Кудренко

На мой субъективный взгляд, практически в каждой постсовковой стране будущее есть лишь в том случае, если ты осознаешь опасность. Если ты чувствуешь ее на звук, на запах, на ощупь, даже с закрытыми глазами. И ты все свои потуги противостоять системе, тебя не устраивающей, осуществляешь с оглядкой на эту самую опасность.

Эта опасность граничит с твоей страной. И она никому не желает европейского будущего. Потому что у нее есть танки и Грады, потому что твоя граница для нее продуваема ветром, и тот гуляет по многочисленным дырам. А ты перед этой опасностью не защищен. Возможно, ты думаешь, что тебя она минует, в отличие от Украины, и потому бОльшей опасностью ты считаешь другие вещи. У тебя же нет Крыма, думаешь ты. И участь Донбасса тебя не постигнет, потому что не постигнет никогда. Это не укладывается в твоей голове. А ведь выходить и говорить “я против” имеет смысл всегда, само собой, но никогда не забывая о том, кто и что тебе действительно угрожает.

Убрав одного диктатора, имеет смысл выбрать противоположность ему. В данном случае того, кто поведет страну “в лучшее будущее”. Если это будет пророссийский кандидат, то поведет он тебя только в Россию, еще глубже. И тут давай вспомним, как живет Крым – он дотационен. Как живут татары – у них обыски по ночам, их сажают в тюрьмы, их детей убивают. Как живут российские регионы – они бедны, как церковные мыши. Как живут страны рядом с этой опасностью – они погрязли в диктатуре. Как жила сама Украина до войны – на российской игле. Выгодно ли это тебе? Покупать российский газ на их условиях? Закруглять свои стремления на местечковые союзы с центром в Москве? Не иметь своей, именно своей армии, в которой патриоты твоей страны, а не патриоты России? И когда “полиция” (пардон, милиция) с народом, то с твоим ли?

Повторюсь, на мой субъективный взгляд, другой кандидат, не пророссийский, вырвать страну из лап России может только ценой неимоверных усилий, и то, если ты его поддержишь. Если осознаешь, кто и что тебе и вам мешает жить по другим, более высоким стандартам. И к тому, что тебя 26 лет угнетало, добавь еще то самое, о чем я говорю.

У нас опасность одинаковая. Та, у которой танки и Грады. И до тех пор, пока ты не примешь этот факт, что без осознания истинной угрозы твой протест не будет полным, не будет вести к реальным изменениям, ты будешь терять жизни без полного результата.

Это не стремление вмешаться. Это не стремление поучать. Это пожелание заметить, увидеть, осознать истинных виновников, и что отторгать нужно и тех соседей, которые готовы отрезать от твоей земли или кусок, или два. Как случилось с нами. Не говоря уже о том, что ему нужна ВСЯ земля. И моя, и твоя.

С пожеланием мира и рывка, уважаемая Беларусь.


Кирилл Данильченко

Удивлен сравнениям событий в Беларуси и Майдана. У них нет партии “УДАР” на Майдане с кучей мест в парламенте и КМДА. Нет половины “Батькивщини”. Нет “Свободы”. Нет “случайно” познакомившегося с Корбаном и Коломойским Яроша, по результатам этого знакомства один станет губером, а другой депутатом. Нет КУН, “Братства”, ОУН, С14 – в принципе нет в стране, или сидят, или за пределами.

Миллионеры не пишут, что “ОМОН – не люди”, и из Израиля люди не координируют протесты. Нет сцен. Нет палаток, А певцы не зажигают толпу, а говорят, что не нужно сегодня выходить. Нет неприкосновенных депутатов, которые идут домой вечером, и их пальцем никто не трогает. Вместо боксера с мировым именем и какого-никакого экономиста из пятерки партий в Раде, у вас политическое крыло – блогер с трясущимися губами, рассказывающий про детей. А силовое – только студенты и только футбольные фанаты, которые все на карандаше.

Нет сотен групп в социалках, в которых боевые блогеры сутками постят мемы и призывы вставать – просто интернета нет. Запрещено продавать пиротехнику. Сразу перекрыто метро, в городе ССО и милиция с автоматическим оружием. Про телевизионные каналы я молчу – откройте беларусские новости и охренейте от заголовков: Лукашенко дал команду увеличить экспорт продовольствия – самая актуальная новость часа.

Что на выходе в итоге? У нас максимум Михомайдан, который вируе и просит трусы больших размеров, и тячевские повстанцы. А если все, что выходит, 3,14дится, заливается газом и гранатами, баррикады разрушаются, на улицах бронетехника с крупнокалиберными пулеметами и армейские машины разграждения? Ага. Вот так вот выглядят режимы, которые работают. До того, как вы вырастете до протестов и лидера партии, к вам придут люди в костюмах или посадят, или дадут место в партии папы Коли, или вы исчезнете. Все, что вырастает выше бордюра, или выкорчевывается, или садится в горшок.

Как в совке, когда половина шестидесятников вечером шила флаг, чтобы развернуть его на могиле Шевченко, а утром уже сидела, потому что половина организации – сексоты и на довольствии органов. Поэтому когда мы через губу говорим про украинский особый свободолюбивый дух и неправильных беларусов, то нужно договаривать: наш вечный движ во многом – те самые украинские олигархи и бароны, их ручные каналы, блогеры и силовые крылья. Потому что в Беларуси вы бы просто изначально не услышали бы ни про каких детей-студентов, которых побили – без интернета, с госновостями и перекрытым метро, возле которого пулеметчики. И у вас бы не вышел никакой сотник неизвестной сотни угрожать идти на штурм, потому что сцены бы не было, а те, кто должны её ставить, сидят с 2010 года.


Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Щоразу, як читаю чергові гли-и-ибокі прогнози про ситуацію в Білорусі, кортить криком закричати: «Люди, кожен хто пише, що він знає, як буде, або тупо піариться, або ні чорта не розуміє в тому, як працює людське суспільство». Бо спрогнозувати розвиток ситуацію в Білорусі нереально, так само, як влітку 2014 було нереально сказати, де стабілізується фронт.

І тоді, і зараз були 1001 фактор, які впливали на розвиток подій, врахувати їх всі – нереально. Ті, хто «передбачили», насправді видали тоді десяток різних варіантів розвитку, один з яких виявився близьким до реальності. Тобто як раз таки попіарилися.

Ситуація в Білорусі нині така, що вирішити її може кожна окрема група протестувальників в одному з міст країни, і де й коли це станеться – не відає ніхто. Іде бійка. А бійка – танок парний. Або – або. Обидві сторони напружили м’язи. Прогнози будуть, коли хтось підніме лапки. А доти можна лише спостерігати. І робити висновки. Так чесно.


Олексій Петров

Під час кривавих подій на Інститутьскій я ніяк не міг усвідомити просту істину. Звідкіля у співробітників МВС такая звіряча жорстокість? Снайпери же бачили, що демонстранти були неозброєними. Вони не могли цього не бачити. Але всеодно били на ураження. Ні поруч, щоби налякати. Ні по кінцівках, в решті решт, щоби припинити рух. А в голову, в шию, в серце…

Я відмовлявся це розуміти. Як?! Як в центрі столиці європейської країни можна спокійно розстрілювати людей, у яких в руках лише палиці?

А потім, коли в соцмережах стали спливати фотографії співробітників російських силових структур, які під час Майдана маскувались під «Беркут», все стало по місцях. Пазл склався. Виключно радянські методики. Українців посилали служити у Вірменію, таджиків у Біларусь, казахів в Україну, а латишів у Росію. Щоби під час можливих заворушень не було співчуття до учасників. Методічка, яка була написана хто зна коли, працює наче швейцарський годинник.

Спрацювала вона і знов. Цього разу в Біларусі. Не здивуюсь, якщо відсотків тридцять ОМОНівців, які зараз на вулицях Мінська чи Гродно проявляють дивуючу усіх жорстокість, – такі ж сябри, як і я – чукча. Під балаклавами ховаються рязаньскі, тамбовські чи новосибірські пики… Тим паче що представники «брацкава народа» вже засвітились в Біларусі.


Костюк Олександр

Біда Білорусі зараз в тому, що у них практично немає національної самосвідомості. І відповідно – патріотичної, державницької опозиції. Через це кремль виграЄ за будь-якого розкладу.

Залишиться Лукашенко: з підірваною заворушеннями опорою в суспільстві, критикою Заходу за нечесні вибори і загалом послабленою позицією – кремль виграЄ. Прийде до влади слабка і залежна Тихановська (після потрясінь революції і внутрішньої бійні) – кремль виграЄ. Хаос та анархія білоруського можливого майдану (без перспектив приходу до влади патріотичної, державницької опозиції, яка просто не сформована) – кремль виграЄ джек-пот, вводячи “миротворців” і анексуючи Білорусь.

Це один з уроків Білорусі для України. Наскільки важливим є формування національних, патріотичних, державницьких (не популістських) еліт. Які є єдиною опорою держави в часи зовнішніх загроз.

Так, білоруси зараз роблять перший крок до своєї національної самосвідомості. Але який довгий і важкий шлях ще у них попереду! Ми вже пройшли частину цього шляху. І вже маємо сталу частину суспільства зі сформованою національною самосвідомістю. З розумінням цілей та напрямку руху. Маємо патріотичні, державницькі політичні сили, політичних лідерів. В цьому наша надія.

* * *

Різниця між нашим Майданом та білоруським: у нас була конкретна ціль “за” – за євроасоціацію, за шлях від совка, від тайожного союза до Європи, ЄС. У нас була сформована проєвропейська і патріотична опозиція. У нас була національна самосвідомість, мова, культура.

Саме тому, незважаючи на те, що кремль дуже активно втручався в наш Майдан, мав підготовлену агентуру серед правоохоронців, протестуючих та націоналістів, розкручував підставних лідерів (усіх цих найємів, зіміних та парасюків), провокував з обох боків протистояння, створював анархію та хаос, – ми вистояли, хоча понесли втрати: Небесну сотню, Крим, частину Донбасу, тисячі вбитих та поранених. Але опозиція змогла взяти владу і відновити державне управління, побороти анархію, хаос та безвладдя, утримати державу, провести легітимні вибори, відновити легітимність держави. Організувати опір москві. Якби не це, не Турчинов, Парубій, Кличко, Порошенко – України зараз уже б не було.

У білорусів НІЧОГО цього немає. У них лише ціль “проти” – проти Лукашенко. У них немає ніякого сформованого та зрозумілого “за”. У них немає ні опозиції, ні лідерів. Перспективи цього сумні…

Найгірше, що може там відбутись, – тотальний хаос, безвладдя і бійня. До чого штовхає кремль. Працюють кремлівські провокатори на вулицях. Під новинами і відео з Білорусі масово працюють кремлеботи. З конкретною метою – посилити ненависть, агресію і протистояння. Працюють з двох сторін. Одні агресивно пишуть: “майдауни, поліція должна прімєніть оружіє на поражєніє”. Інші, так само кремлеботи, пишуть: “3,14діть мєнтов, омоновци – звєрі” і т.п. Мета – стравити між собою до тотальної бійні.

Можливо кращий вихід для Білорусі запропонував Порошенко у своєму останньому звернені. Порошенко пропонує: припинити насильство і підбурювання до насильства. Створити діалог між владою та суспільством (от тут не вистачає притомної опозиції, чітких цілей). Провести вибори під наглядом інституцій ЄС (не вистачає, на жаль, опозиційних лідерів). Звернути увагу цивілізованого світу на агресивні плани кремля і протидіяти їм. Це хоч трохи зупинило б кремль в його планах.

 

Ілюстрації © Нікіта Тітов

Поділитися:

Революції та їх лідери

Джон Сміт

В хаосі рулять організаційні ресурси. Ресурси у Білорусі зараз на стороні влади. Навіть зі сторони протесту ресурс не у опозиції, а у РФ. РФ заздалегідь наситила натовп своїми провокаторами, щоб направляти небайдужих білорусів у вигідному собі напрямку, саме її підрозділи інформаційних операцій зараз тригерують білоруський народ фейками і відосіками, і саме її пропагандистські ресурси все детально показують.

А у народу тільки безстрашний героїзм і самопожертва. Ні Самооборони Майдану, ні Штабу Майдану, ні коменданта Майдану, ні політичного представництва в парламенті.

Ось тут ми і бачимо, ЩО в свій час здійснили Кличко, Яценюк, Тягнибок, Турчинов, Пашинський, Парубій і Порошенко. І за що так і не отримали заслуженої вдячності. Саме своїх Кличка, Яценюка, Турчинова і Парубія сьогодні бракує білорусам, коли їхня опозиціонерка вже втекла за кордон.

Втікши закордон, Тихановська нанесла удар по білоруському Майдану більший за будь-якого Лукашенка. Якщо ти оголошуєш невизнання результатів виборів, то вибухне революція. Ти маєш її очолити. Якщо ти тікаєш, прикрившись піклуванням про заручників, то, по-перше, ти прирікаєш народ стати їжею диктатора. А по-друге, ти повертаєш диктатору моральне право керувати, право, яке він втратив дві секунди назад.

Ось результат голосування по принципу “хуже не буде, аби не лукашенко”. Перша ж хуженебудька, за яку проголосували білоруси, злила протести.

В 2013-14 наші лідери опозиції залишались серед людей, організовували Сотні Самооборони, Штаб Майдану і фінансували всі господарські потреби. Вони надзусиллями стримали протест від тупої радикалізації, щоб не дозволити владі дискредитувати протестувальників і не дати моральне право владі його розігнати. За це кожен з них вигріб свою порцію негативу, Кличко взагалі отримав в обличчя з вогнегасника – фактично привселюдний плювок. Але коли настав час Ч, в день розстрілів фактор правоти перемістився на сторону народу. Влада втратила моральне право керувати, і далі стало лише справою техніки переграти її політично. До речі, і переграли легітимного у Верховній Раді. Його ж власна більшість констатувала його самоусунення і призначила Турчинова в.о. Президента.

Недалекоглядні люди вірили, що це Парасюк покричав зі сцени, і яник злякався та втік. В реалі революція – це вивіряння ходів і розумні голови в керівництві. Ось зараз можемо побачити в Білорусі: ану! як їхній Яник втече від якихось криків?

Поділитися:

Нація та держава

Іван Хомяк

Нація ніколи не матиме успіху без поваги до власної держави. Держава не матиме успіху без абсолютизованої поваги до закону. Успіх не з’явиться без готовності чимось жертвувати.

Перш, ніж намагатися ставити за контрприклад Майдан, звернімося до Конституції. Майдан – це була законна акція зі збереження державного ладу.

Наведу приклад. Якщо ви бачите на вулиці, що когось б’ють і грабують, то маєте право грабіжника бемкнути в голову? За законом (презумпція невинуватості) він ще навіть не злочинець (не грабіжник). Тобто де юре нібито він ще навіть не винний. То що, ви вдарили невинного? То що, потрібно чекати рішення суду, а потім йому перешкоджати? Ні. Закон передбачає дію в момент можливого злочину. Однак, обов’язковим є наступний процес встановлення, чи дійсно це був грабіж, і чи дійсно ваші дії були виправдані. Іншого алгоритму не придумали.

Тому якби з кодлом Януковича ми намагалися боротися через суди в момент здійснення їхнього злочину, то порушили б встановлену законом процедуру. І слід визнати, що наступним кроком має бути не лише встановлення злочинності Януковича і Ко, а й юридична оцінка наших дій. Цього не слід боятися, бо наші дії виправдані як Конституцією, так і підзаконними актами, в тому числі ККУ.

Як підсумок, справжній націоналіст ставить збереження національної держави понад усе, і тому ставить повагу до закону вище відданості партії та передвиборчих інтересів. Справжній націоналіст ніколи не завдасть навіть ймовірної шкоди державі, аби лише із опозиції прийти до влади. А те, що зверху цього, то з-за поребрика.

 

Поділитися: