31 січня в Укрінформі зустрілися люди, які хотіли зрушити з місця досить дивну ситуацію зі створенням «українського Арлінгтону». Лишився післясмак нерозуміння – а чи хтось почує.
Читати далі
Поховання у відповідних меморіальних місцях тих, хто віддав або присвятив життя служінню Батьківщині, є по суті останнім в цьому світі наданням почестей з боку держави і суспільства. На тлі першочергових завдань, раптових викликів і “турборежиму” народних обранців, які залучені до формування порядку денного і планів законодавчої роботи, якось не доходила черга до створення Національного військового меморіального кладовища. Ситуація змінилася у жовтні минулого року, коли до розгляду був поданий відповідний законопроект, який частково дає відповіді на багато запитань. Щоправда викликає і чимало додаткових.
Читати далі
Самоідентифікація неможлива без героїзації, меморіалізації. Топоніми, меморіальні дошки, пам’ятники, почесні найменування, меморіальні парки, комплекси, музеї (там пацієнт скоріше мертвий, аніж живий) тощо. І тут не слід винаходити велосипед – взірці є. Про що цей “потік літер”? Про місце в історії. В неї можна вляпатися, а можна увійти. Увійде той, хто лишить по собі Національний Пантеон і меморіальні кладовища.
Читати далі
Цинічний кремлівський гуманоїд Грем збиткувався над могилою Степана Бандери. Скільки треба “дзвіночків”, щоб усвідомити – Україні потрібно терміново вирішувати питання військового меморіального кладовища (умовний термін “Арлінгтон”) та Національного Пантеону?
Читати далі
Меморіальне кладовище – це не лише місце останнього спочинку тих, ким пишається нація. Це й глибинний виховний момент. Як для майбутніх військових, так і для цивільних, особливо і перш за все – молоді. Сум і жах від того, що дивишся на соціологію і розумієш – наступним владосидільцям ці питання взагалі будуть по цимбалах.
Читати далі
