День Соборності України. День Єдності, без якого нас не буде

Петро Порошенко

Сьогодні Україна відзначає День Соборності — свято втілення багатовікової мрії українців про єдність.

102 роки тому на Софійській площі в Києві був урочисто проголошений Акт возз’єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.

22 січня 1919 року ми нарешті заявили на увесь світ: Ми — єдині. І жодна імперія не зможе нас розділити.

Традиційно у День Соборності України українці від Заходу до Сходу брались за руки, формуючи ланцюг єдності. Нині через пандемію це свято набуває нових форм і нового глибокого змісту.

Попри війну, хворобу, популізм і непрофесійність влади, цього року ми знову відчули нашу єдність, допомагаючи і підтримуючи один одного у непростих обставинах. Відчули, як ми об’єднані почуттям любові до ближнього і спільної відповідальності за майбутнє.

Любов до рідної країни, відповідальність, патріотизм об’єднують усіх українців від Луганська і Донецька до Львова і Ужгорода, від Чернігова до Криму. Знаю, що разом ми будемо сильними, здійснимо нашу волю, здобудемо перемогу, забезпечимо вільній соборній Україні європейське майбутнє.

Слава Україні!

* * *

День Соборності не тільки свято об’єднання нашої держави. А й, на жаль, скорботний день в українській історії, коли перші Герої Небесної Сотні віддали свої життя за ідеали Гідності і Свободи.

7 років тому, 22 січня, захищаючи Євромайдан, загинули великий українець вірменської національності Сергій Нігоян, великий білорус, який любив Україну, Михайло Жизневський, та львівський науковець Юрій Вербицький.
Вони віддали своє життя, аби ми мали шанс побудувати вільну європейську країну.

Про це важливо пам’ятати не тільки сьогодні, а й, буквально, кожну хвилину. Особливо зараз, коли ми, на жаль, бачимо і безсоромну передачу «беркутів»-убивць країні-агресору, і відновлення політичних переслідувань часів Януковича, і тиск на волонтерів та воїнів, і спроби підірвати авторитет армії, і багато-багато чого іншого, що можна об’єднати єдиним гірким словом — реванш. Усе це — спроба переписати історію під диктовку Кремля.

Але вона не вдасться. Тому що є ми. Ми — носії пам’яті. Ми були там і ми пам’ятаємо все. Заради пам’яті про наших Героїв ми не дамо жодного шансу розвернути країну назад у російське ярмо.

Слава Героям! І Слава Україні!


Олександр Турчинов

«…Однині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини Єдиної України – ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна УНР. Однині Народ України, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну державу Україну на благо і щастя всього її трудового люду». (з тексту Універсалу про Злуку).

Сьогодні 102 роки тому на Софіївській площі у Києві був проголошений Універсал про Злуку між ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) та УНР (Наддніпрянщина) в єдину соборну Україну. Подія величезної ваги. Але сто років тому наші предки не змогли повною мірою відчути, що означає це об’єднання, за два тижні був захоплений Київ. Україну розірвали на шматки та окупували на багато десятиліть. У кожного, хто шматував Україну, були свої інтереси, і кожен з них не був готовий миритись з існуванням соборної незалежної України.
Наш народ довго, із великими втратами, йшов до власної державності та незалежності. В історії України були різні етапи, але всі вони доводили, що за свободу і незалежність треба боротися, треба прикладати неймовірні зусилля, жертвуючи власною кров‘ю і навіть життям.

Ніхто не подарує нам сильну демократичну країну, чесні прозорі суди, відсутність корупції, моральну авторитетну владу. Ми самі повинні розбудувати і захистити нашу країну, не дати її зруйнувати та розірвати ані зовнішнім, ані внутрішнім ворогам. Ми здатні звільнити від окупації та об‘єднати нашу країну від Львова до Донецька, від Одеси до Луганська, від Херсона до Севастополя, зробити її сильною, заможною та європейською. Нехай Господь буде з нами та благословить всіх нас.

Зі святом!

Слава Україні! Героям слава!


Ірина Геращенко

З Днем Соборності! Вже 7 років в ці дні ми згадуємо не лише Ланцюг Єдності, наш романтичний період становлення незалежності, але й трагічні події на Майдані, перші смерті, які стали найвищою платою за реальну Незалежність України.

Вчора російські окупанти вбили нашого воїна на Донбасі. Підлий ГБістський почерк – напередодні важливих наших днів загострювати ситуацію на фронті, нагадувати про «братські обійми», робити боляче. Тисячі вбитих і поранених, сиріт і вдів мали б давно вилікувати наше суспільство від ілюзій щодо сусідки.

Єдність залишається нашим ключовим внутрішнім викликом. Гібридна війна триває, боротьба йде за наші мізки, щодня п’ята колона через своїх адептів, свої телеканали і «експертів» намагається дискредитувати українські символи, Революцію Гідності, нашу Армію, наш зовнішній вектор, демократію, реформи, патріотизм. На жаль, влада всіляко підіграє розколу суспільства, влаштовує полювання на опонентів, замість боротися з ворогами. Справжніх ворогів, внутрішніх і зовнішніх, нинішня влада воліє не помічати і не згадувати, призначаючи своїми особистими ворогами опозицію.

Ми зможемо відновити нашу територіальну цілісність, тільки посилюючи нашу Армію, нашу дипломатію і культивуючи нашу єдність як нації. Дай, Боже, нам мудрості.

P.S. В зверненні до Дня Соборності Зеленський згадав людей, що загинули в пожежі у Харкові. І забув про вбитого напередодні на Донбасі Воїна, який захищав Україну. Маємо людину на Банковій та не маємо Верховного Головнокомандувача. На жаль.


Володимир Ар’єв

Даруйте на слові, президент знову виступив зі святковим епістолярним жанром. Тепер з нагоди Дня Соборності. Краще би мовчав.

Виявляється, в тому, що не зберегли державність 100 років тому, винні лише українські політики, а зовнішніх ворогів, які завдавали удару Україні з усіх боків, і серед яких – більшовицька Росія, Зеленський навіть не згадав.

Так само не висловив жаль з приводу щойно вбитого російським снайпером воїна та всіх українців, що загинули від російських окупантів, хоча знайшов слова жалю щодо трагедії в Харкові.

Салат з пафосу, цинізму та вдаваного патріотизму. І щоб ворога не чіпати, бо його «95 кварталу» треба робити бізнес на крові. Але народ вже наївся цих маніпуляцій. Починається фізіологічно зворотній процес.


Валерій Прозапас

Українська Злука – кілок в серце адептам “руского міра”, які розповідають, як Україні “подарілі” території, та як їх “обьєдініла советская власть”.

Тоді українці голосно заявили про себе як про єдину націю, але втратили державу через наївну довіру населення до червоних “слуг народу” та традиційну зраду частини нашої “еліти” з гнучкими хребтами.

Проте боротьба триває досі, і, не дивлячись ні на що, Українська держава розвивається, долаючи хвороби популізму та реваншу.

І кожен наш День Соборності наближує час, коли громадяни України постануть рівноправною складовою об’єднаної Європи.


Олександр Дедюхін

З Днем Соборності!

Соборність — це церковне слово. Означає вона єдність у багатогранності. Такою я бачу сучасну і майбутню Україну. Так, ми всі різні, але обʼєднані Ненькою.

Трохи більше 100 років тому була проголошена Декларація про Соборність, сьогодні ми бачимо цю Соборність в дії. Так, у нас багато людей, котрі ще просто не розвинулися до усвідомлення хто ми, куди ми, для чого ми, і які справжні перспективи в нас є. Але є активна меншість, котра лупає цю скелю совку та крок за кроком прорубає в ній вікна, стежки, дороги, а згодом, сподіваюсь, зовсім зруйнує її.

Маленький приклад. Введення в дію Закону про мову. Навіть в ці, далеко не найкращі часи, ми стаємо свідками чергового вичавлювання узкоязичія та імперського насліддя. Активна меншість діє, активна меншість обʼєднує, активна меншість скликає собор, активна меншість стає ядром Соборної та вільної України.

Так ми і рухаємося: крок за кроком, біль за біллю, від радості до радості.

І ось ідемо в бою життєвому
Тверді, міцні, незламні мов граніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ.

Вітаю! Слава Україні!


Юрій Гудименко

Мене нещодавно спитали, якою є українська національна ідея. Я не знав, і сказав про це відверто. Але тепер, здається, знаю.

Українська національна ідея – це свобода.

Підручник історії України за будь-який клас сповнений повстаннями проти загарбників і визвольними війнами. Козаччина, визвольні змагання, Українська повстанська армія – навіть назви говорять самі за себе. За останні десятиліття було три революції, і кожна з них – за свободу: свободу від імперії (Революція на граніті), свободу вибору (Помаранчева революція), свободу від тиранії (Євромайдан). І війна, яка зараз точиться на Сході, – це війна за свободу і про свободу.

Ніщо так не характеризує українця будь-якого часу, як це слово. Свобода на межі хаосу, свобода за будь-яку ціну, свобода від усіх обмежень. Не дивно, що саме українці зробили такий величезний внесок в історію розвитку космічних польотів, і не дивно, що саме на українських землях розвивалася авіація. Це – також про свободу. Свободу літати. Свободу від обмежень нашої планети.

Україна завжди буде країною свободи. Ми завжди будемо прагнути більше. Більше прав, більше можливостей, менше утисків і обмежень. Менше заборон. Менше «ні».

І ми завжди будемо єдині.
Бо єдність – це також свобода.

З Днем Соборності, українці.
За нашу свободу.


Гліб Бабіч

Сьогодні День Соборності України. Ми вітаємо один одного, тому що для нас це важливо. Це день Єдності, і без нього нас просто не буде.

Але вже другий рік в цьому святі все більше гіркого осаду. Ми котимося назад і вниз. І я бачу маркери розвилки, що наближається. Де одна з доріг веде в нікуди.

Можна довго говорити про сьогоднішню владу. Про абсурд, брехню і катастрофічні дії. І настільки ж катастрофічну бездіяльність. І про те, що рот може говорити одне, а руки роблять завжди інше. Розбирають по цеглинці те, що, власне, майже стало сильною, усвідомленою і вільною Україною.

Коли День Незалежності підміняють на дешеве шоу – це маркер.
Коли “верховний головнокомандувач” говорить про “війну, яка закінчилася в його голові” і вводить бойову Армію в режим “просто перестати стріляти” – це маркер.
Коли “головнокомандувач” оббрехав загиблих і зрадив їх – це маркер.
Коли влада намагається вести “договірні ігри” з ворогом на його умовах – це маркер.
Коли зі всіх щілин лізе зголоднілий “рускій мір” в уха і мізки – це маркер.
Маркерів занадто багато, щоб їх перерахувати.

Біда в іншому. Маркери вказують на наближення логічного завершення схеми. Тому що ця влада глибоко транзитна. І основне її завдання (про яке можуть не знати навіть багато з “ляльок”) – забезпечити прихід тих, хто знищить Україну вщент. Якщо не назавжди, то дуже надовго.

Тут за кілька днів стався дуже характерний каскад медіаподій. Спочатку Олена Бондаренко називає українських військових злочинцями. Потім юне створіння, яким явно почали керувати дорослі досвідчені дядьки, публікує скандальне відео, де “вибирає росію”. А після ще й іде в атаку на офіцера, який цим відкрито обурився.

А сьогодні вночі на телеканалі ЗІК виступила Ганна Герман, і це – квінтесенція того, що відбувається. Просто всі встали і вшанували пам’ять загиблих. У тому числі на Майдані “з одного і з іншого боку”. І на Донбасі – “з того чи іншого боку”. Тому що це все – “наші люди”. А потім було головне. Після слів про злочинний Майдан і державний переворот, про те, що винна у всьому і досі одна людина (вгадайте хто?), що треба “відняти і поділити”, що армія воює не з тими (а повинна з внутрішнім ворогом), і що факторами розділу є мова і віра, і ще багато чого. Головними були слова про те, що “є в Україні чесні люди”. “По обидва боки”, звичайно. І що “хтось із цих людей” може стати лідером. Хіба що прізвище Медведчука не назвала.

Влада мовчить. Активна патріотична частина суспільства обурюється. Але, думаю, що “обурювалка” у багатьох скоро зламається від перевантаження. Країну просто готують до “змін”.

Чим глибше зариває себе нинішня влада, тим яскравіше світяться зірки проросійських сил і партій. Вони готуються до того, коли більшість приведе їх до влади. Тому що вони “спробували нове”. А тепер захочуть “спробувати старе”. І ймовірність цього більш, ніж висока. Вони просто виконують план і нарощують присутність в нестійких умах більшості. Вони будять примітивні інстинкти і згодовують під це навіть неймовірну брехню. По технологіям, яким можуть позаздрити навіть передвиборчі технологи Зеленського.

А завтра вони, цілком імовірно, прийдуть. І якщо хтось сподівається на “м’який варіант”, не сподівайтеся. Вони розуміють, що якщо не зачистити Україну від “патріотичної загрози”, існування їх буде коротким. Тому все буде жорстко.

І Дня Соборності більше не буде. І соборності не буде.

І не треба про “нерозумну більшість”. Ми всі винні в тому, що вона такою і залишилася. І йшла не за нами. Хоча спочатку – за нами. Ви ж пам’ятаєте це? Всі винні – хтось більше, хтось менше. Але всі. Занадто рано ми почали вважати, що головне досягнуто. І взялися гризтися між собою.

І закінчитися це все може точно так же, як і з тією самою соборністю 1919 року. Кров’ю, репресіями і зникненням на довгі роки.

Найцікавіше, що об’єднання українських сил вистачило б не тільки щоб протистояти загрозі, а й на те, щоб качнути чималу частину більшості на свою сторону. Але кожен продовжує тягнути загальний Прапор на свою сторону. Як ковдру. Не помічаючи, що в руці вже не прапор – клаптик.

Або ми згадаємо головне значення слова “соборність”. Або від нас залишаться тільки тихі спогади. А потім і вони зникнуть. А замість цього знову буде альтернативна історія. Де ми будемо лиходіями і вбивцями. Тому що писати її будуть виключно негідники.

З Днем соборності України! Пам’ятайте, що це значить. І навіщо ми вже стільки і дорого заплатили за все. І як прикро буде це все знову втратити.

Вибачте, якщо зіпсував комусь святковий настрій. Бо щось не те відчуття для бадьорих криків “Ура!”.
Просто хочеться не втратити.

І тим не менш,
Слава Україні!

© Андрій Єрмоленко

Зоя Ярош

Цей день в історії України. Сьогодні день Соборності України. А ще це день, який ми, сучасники, не забудемо ніколи. Революція Гідності.

22 січня проти кримського та донецького «Беркуту» виступили звичайні українці. Звичайні в повсякденному житті, але в кожному з нас живе дух вільних предків, дух гідності. Вони воювали не за себе, а за нашу незалежну європейську Україну. Вони стояли за кожного з нас і наше майбутнє.

Саме цього дня Російська Федерація дуже чітко зрозуміла, що втрачає минулий тотальний вплив на внутрішню політику України. І тому невдовзі окупувала Крим і Донбас.

Я згадаю тих, хто бився не на життя, а на смерть заради усіх нас. Це 21-річний вірменин Сергій Нігоян із Дніпропетровщини. Це 25-річний білорус Михайло Жизневський, якому снайперська куля влучила прямо у молоде і гаряче серце. Так само у цей день був поранений 45-річний львів’янин Роман Сеник — його не змогли врятувати кияни, хоча під лікарнею десятки стояли у черзі, щоб здати кров для переливання. 22 січня у лісі під Києвом було виявлено тіло львів’янина Юрія Вербицького зі слідами тортур – активіста Майдану викрали невідомі з лікарні напередодні. Через кілька днів від численних травм, яких зазнав 22 січня, помер ще один учасник Майдану – киянин Олександр Бадера.

Що ж ми маємо сьогодні? Зраду. Зраду їх пам’яті, намагання розхитати ситуацію ізсередини, аби злити Україну з європейського шляху, посварити нас із нашими стратегічними партнерами США та ЄС і переписати історію під себе, де є лише «беркут», і немає нашої Небесної сотні. Де є лише тітушки і убивці, і немає місця світлим людям.
Переписати нашу пам’ять.

Ось тому розгорнуто цілу кампанію з очорнення Революції Гідності будь-якими способами. Ось тому зливають справи Майдану як на стадії розслідування, так і в судах. Тому віддають ключових свідків і підсудних Росії по обміну.

Ось тому є намагання викреслити слова «Революція Гідності» і «Небесна сотня» із шкільних підручників. Бо коли нема пам’яті про недавнє героїчне минуле, тоді народжується покоління тіктоку, який прославляє Росію і гнобить ветеранів війни на Сході.

Я хочу сказати, що наш вибір і наші дії були вірними. Днями ЄСПЛ чітко відповів на питання, яке турбувало багатьох: чи мав місце “переворот”. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у четвер, 21 січня, ухвалив низку рішень у справах, які стосуються подій під час Революції Гідності у Києві та інших містах України. Вони включають випадки силових розгонів протестувальників, їхнє затримання, викрадення активістів, неналежне поводження з ними та відповідні провадження…

«Суд встановив, що владні органи умисно застосовували жорстоке поводження, та що держава була відповідальна за вбивство одного із протестувальників. Суд також зауважив, що багато з рішень про тримання під вартою були свавільними», – йдеться у пресрелізі рішення ЄСПЛ.

Зазначається, що суд дійшов висновку, що «владні органи умисно намагались завадити початково мирним протестам, використовуючи для цього надмірне насильство та незаконні затримання».  Тобто ЄСПЛ дуже чітко пояснив, що був протест людей, проти якого влада задіяла силові методи, які порушили права людей. Суд навіть вживає слово тітушки без лапок, вказуючи на безпосередню причетність влади до їх задіяння з метою силового придушення мирного протесту.
Тут п’ять взаємопов’язаних рішень:
CASE OF SHMORGUNOV AND OTHERS v. UKRAINE
CASE OF KADURA AND SMALIY v. UKRAINE
CASE OF VORONTSOV AND OTHERS v. UKRAINE
CASE OF LUTSENKO AND VERBYTSKYY v. UKRAINE
CASE OF DUBOVTSEV AND OTHERS v. UKRAINE
Це вже встановлені факти рішеннями ЄСПЛ. А розгляд наступних справ продовжується і рішення вже скоро.

Але війна продовжується. Найголовніше – інформаційна війна за наші голови. Тому і вчиняються дії то з оскарження підручників, то безперервна брехня на каналах. І тому гинуть українці на війні не віртуальній і телевізійній. Сьогодні вбито снайпером ОРДЛО українського воїна в зоні ООС. Вбито людьми, мізки яким давно промили брехнею та дали в руки російський автомат.

Майте власну пам’ять. Бережіть себе, свою гідність, наше майбутнє і Україну.


Тарас Чорновіл

До Дня Соборності зринають багато думок: і радісних, і не дуже… Але коли починає наростати скептицизм, звертаю погляд на цю карточку видану у Львові ще в 1905 році за панування в моєму рідному місті Австро-Угорської Імперії, у якій українці так і не стали рівними серед рівних. А на Великій Україні (так називали галичани решту українських земель) усе національне гнітила й топтала кривава російська тюрма народів. Що знали українці Галичини в ті давні часи про Київ і Наддніпрянщину? А чи багато киян мали якісь достовірні повідомлення з-за кордону, який розсікав нашу землю? А прагнення до єдності було й передавалося десь на генетичному рівні. Передавалося й прив’язувалося до значимих і зрозумілих символів. Так на цій карточці Велику Україну відобразили в образі Шевченка, до якого прагне Галицький Лев.

Та й згадаймо, що один із офіційних символів Української Держави – наш Гімн також є уособленням соборності творців та видатних громадян двох на той час розірваних частин України. Музику створив греко-католицький священик Михайло Вербицький з села Млини на Яворівщині, яке після сталінських переділів української землі було передане до Польщі. А слова написав Павло Чубинський з Київщини. Ще в 1860-их роках два автори, які ніколи не бачили один одного й навіть заочно не були знайомі між собою, створили майбутній символ Української Держави – її Гімн.

Якщо в такій символіці нашого Гімну та в образі Шевченка наші далекі предки бачили для себе, абсолютно бездержавних і упосліджених у країнах-окупантах, світло надії на єдність, то нам сьогодні гріх впадати в безнадію. І жодні 73% “какая разніца”, ніякі московські підступи й інтриги нас не розколють… А стараються, навіть дуже.

Усі наші внутрішні проблеми, непорозуміння, мовні й історичні колізії мають дуже чітку адресу відправника: Москва, Крємль. Доки ми навіки не відгородимося від тієї диявольської Московщини непроникними стінами відторгнення, зневаги, мінімізації будь-яких контактів, глобального вибору, урешті-решт надійного кордону з жорсткою візовою системою, нас будуть протиставляти й колоти, щоб потім ослабленими й пересвареними було легко маніпулювати й управляти.

Погано, звісно, що в більшості українців нема цих бар’єрів проти всього ворожого у власній душі та свідомості. Жахливо, що й серед українців знаходиться вдосталь паскудства, яке свідомо чи несвідомо підігрує провокаціям ворога. І мені якось байдуже, хто сьогодні на догоду Москві пробує розколоти Соборну Україну. Це можуть бути відверті сепаратисти, які ненавидять усе українське, або ідеологи вторинності українства, як і професійні малороси, які зневажливо фиркають на “галиційство” й переконують українців, що то якісь напів поляки, а ми ж лише тут справжні й автентичні…

Повірте, з усіма цими категоріями доводилося перетинатися. І нічим не легше, а може й гидкіше, коли московський план Лемберг відпрацьовує мер Львова Садовий, а його Самопоміч пробувала узаконити внутрішні кордони та навіки відкинути єдність і соборність України. Так само огидно, коли ряджені під професійних націоналістів дітки стребків і гебістських стукачів зараз у створених частенько й за ворожі гроші партійках і організаціях борються проти патріотів України, а не проти її ворогів, розколюють суспільство своїми провокаціями й підливають оливи у вогонь, розпалений проклятою світом і людьми Московщиною.

Але ж пережили й гірші часи розчарування, зневіри та зради 100 років тому. Так само, як до того не дали спорожнити свої душі відповідно антиукраїнською політикою одної імперії та агресивним москвофільством у межах іншої. Увесь цей бруд відійде. Можливо, не скоро, тоді це буде лише додатковими випробуваннями й стражданнями для нашого покоління, але відійде. Спливе у каналізаційні люки разом із космополітами зеленськими, із апологетами русскага міра та продажними агентами ворога, що закамуфлювалися під українську ідею. Усе це відбудеться. І в масштабах історії України не так уже важливо, станеться це з нами, чи вже після нас. Історія – це така невибаглива дама, що може почекати, а ми зможемо?

© Нікіта Тітов
Поділитися:

Тиск на Кремль має тривати безперервно, доки не будуть звільнені українські землі – Петро Порошенко (відео)

Петро Порошенко

Попри те, що 22 січня — робочий день, стало справжньою державницькою традицією відзначати цю дату. Чим би не були ми зайняті, завжди знаходимо час згадати, що соборна Україна — неподільне ціле з усіх українських земель, які колись належали до різних імперій, а тепер об’єднані в незалежну європейську державу. Та на тридцятому році незалежності відкритою раною на тілі України і в наших душах залишаються окуповані російським агресором райони Донбасу та анексований Крим.

Тому сьогодні, продовжуючи розмову про найголовніші плани на 2021 рік, хотів би загострити вашу увагу на тому, що цього року слід робити, щоби наблизити повернення захоплених імперією територій і людей до єдиної соборної країни.

Відновити зусилля з метою ухвалення «дорожньої карти» Мінська, який залишається основою для врегулювання. Його критики за два роки нічого іншого не придумали. Ця дорожня карта має передбачати чітку послідовність кроків. Спочатку досягнення безпеки, і лише потім — політичні питання.

Те ж саме стосується і питання про миротворців ООН на основі мандату Радбезу ООН на всій окупованій території Донбасу. Кілька років наша команда витратила, аби переконати партнерів. Правляча коаліція Німеччини навіть включила цей пункт до своєї програми. Але парадокс, для нього не знайшлося місця в програмі Зеленського.

Коли ви в останнє чули від української влади вимогу до наших партнерів посилити санкційний тиск на Росію? Над цим треба наполегливо працювати. На дипломатичному фронті не може бути жодного перемир’я. Там облога Кремля має тривати безперервно.

Слід забезпечити активнішу участь американської сторони у переговорному процесі та на донбаському треку, і на кримському треку, в тому числі через її залучення до нормандського формату.

Минулого тижня Європейський суд з прав людини ухвалив перше рішення у справі «Україна проти Росії», визнавши прийнятною скаргу Києва на порушення прав людини в окупованому Криму. Наша команда дуже довго і ретельно готувала цю справу, і перший результат істотно посилює міжнародно-правову позицію України в питанні деокупації Криму.

Всім вже зрозуміло, що зелена влада час від часу, щоб не збитися з правильної дороги, потребує зрозумілих їй знаків у вигляді червоних ліній. На поточний момент їх дві. Вже ясно, що цього року не буде створено належних умов для проведення на окупованих територіях виборів, які б відповідали європейським стандартам, і владі не слід дратувати суспільство порожніми балачками. Ця ж сама заувага стосується і спроб відновити закупівлю газу в Росії і повернути нас в енергетичну залежність від Кремля. Особливо тепер, коли поставки американського скрапленого газу завдали потужного удару по позиціях російського Газпрому у Європі. Коли є шанс «осушити» Північний потік-2, заблокувавши цей проект.

Дорогі українці! На місцевих виборах минулого року «Європейська Солідарність» провела своїх депутатів до обласних Рад у всіх без винятку регіонах. Ми — соборна партія національної єдності, яка об’єднує країну на засадах європейського цивілізаційного вибору. Різноманітність країни не є нашим недоліком. Вона навпаки робить нас багатшими, а спільне почуття соборності — ще сильнішим.

Головним же гарантом миру і соборності залишається наша армія. І сьогодні насамперед вітаємо воїнів, які захищають Україну від російської агресії.

Зі святом вас, дорогі співвітчизники. З Днем Соборності.

Слава Україні!

Поділитися:

Нам не треба, щоб в Росії було добре, нам треба, щоб Росія від…чепилася

Віктор Трегубов

Дуже задовбався спостерігати за прекраснодушними співгромадянами, що щиро співчувають Навальному. Мовляв, от він – шанс Російської Федерації стати нормальною, демократичною, ліберальною державою…

Я тут вбачаю відразу три помилки: помилку образу, помилку масштабу, та помилку цілі.

Помилка образу – це такий дуже чудовий wishful thinking, який не перестає мене дивувати. Люди люблять натягувати на політиків певні образи просто тому, що їм хочеться, щоб цей політик був саме таким. Часто цей образ на політику сидить, як на корові черкеське сідло, але люди тільки піддають напору у спробі їх сумістити.

Сонечки, Навальний – російський нацик. Коли його країна рвала Грузію, він обзивав грузинів “гризунами” та вимагав негайно депортувати усіх етнічних грузинів із РФ. Він жартував про “білоруську мову, яку вигадали кавказці з падонками”. Він йшов на мера Москви з обіцянками депортувати мігрантів у Середню Азію. Він брав участь у “Російських маршах” із відвертими зігометами. Про “Крим не бутерброд” ви в курсі.

Ні, це я ще не кажу, що він поганий (хоча він, звісно, рідке лайно). Я просто хочу запитати: яким боком він – ліберал та демократ? Ну, курча, яким? Ліберал та демократ не може бути шовіністом, а він – органічний шовініст, який щиро зневажає всі нації довкола. Так, останній час він це трішечки маскує, але натура проривається – як цитата його самки з “Брату-2”.

Чи, може, ви десь бачили його вибачення перед тими самими грузинами? Чи, може, в своїх публічних виступах він просуває хоч якусь саме ліберально-демократичну повістку, а не тільки антикорупційну та антипутінську? Це не одне і те ж, рідні. Я вам страшну річ скажу: якщо ви подивитеся інтерв’ю Путіна середини дев’яностих, до стрімкого злету його кар’єри, то Путін там виглядає більш ліберальним, демократичним та європейським діячем, ніж Навальний зараз.

Втім, окей. На секундочку уявімо, що в Росії до влади прийшов не справжній Навальний, а такий собі Навальний мрії, яким його бачать прекраснодушні людоньки. Не нацик-нарцис, а ліберал і демократ. От як змінить він Росію на демократичну державу…

Десь тут був кордон між ідеалізмом та ідіотизмом. Обережніше. Не притулятися.

Роль особистості в історії не настільки велика. Люди, які намагалися зробити Росію чимось, схожим на цивілізацію, були. Інколи навіть приходили до влади. Результат ви знаєте. Гірше того, відкати були жахливі. Класичний приклад – більшовики після Тимчасового уряду.
Це була друга помилка – помилка масштабу.

Третя помилка – помилка цілі. Окей. Уявімо, що якимось чином Росія стала ліберальною, демократичною та цивілізованою. Радий за неї.

А нам-то що? Що нам треба від Росії?

Нам від Росії треба деокупації українських територій і припинення як відвертої, так і прихованої агресії проти самої нашої суб’єктності. Нам не треба, щоб в Росії було добре, нам треба, щоб Росія від… чепилася.

І тут часто чую таку сентенцію: а от якби Росія стала ліберально-демократичною, вона б і сама перестала…

І ось тут дуже важливо. Тут я не буду казати, що це прекраснодушна помилка. Це не вона. Це брехня. Небезпечна брехня. Ідеологічно-догматичне твердження, що не має нічого спільного з реальністю.

Якщо в Росії буде вільний ринок, зміна влади, свобода преси та зібрань, ЦЕ АЖ НІЯК НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО РОСІЯ ВІДЧЕПИТЬСЯ ВІД УКРАЇНИ ЧИ ПОЧНЕ ПОВАЖАТИ СУСІДІВ ВЗАГАЛІ.

Ні, не означає. Точно не означає. Це непов’язані речі. Російський шовінізм та імперіалізм сидить не в Путіні чи в Навальному (хоча в них – повні штанці), він сидить у абсолютній більшості росіян, які мають хоч якийсь політичний світогляд.

Вибачте, що ламаю догми вашої громадянської релігії, але це занадто важливе питання, щоб дозволити собі самообман. Це європейці можуть собі дозволити наївне “проблема в Путіні”. Ні, проблема в типовому російському виборці. Він саме такий: ксенофобічний, агресивно-параноїдальний, схильний сприймати весь світ ворогами, а Україну – законною ціллю.

Росія не почне себе добре вести, бо стане цивілізованою. Цивілізаційний прогрес в Росії ніяк не стримує її імперіалістичне світосприйняття і загарбницькі тенденції. Петро Перший та Катерина Друга були дуже, дуже прогресивними монархами.

Отже.

Ні, ворог нашого ворога не завжди наш друг. Нам немає сенсу принижуватися, підтримуючи шовіністичну мерзоту, яка вголос заявляла, що зневажає українську територіальну цілісність. Укріплення цієї мерзоти аж ніяк не на нашу користь.

Єдиним нашим серйозним союзником в російській політиці є конфлікт сам по собі.

Єдиною нашою ціллю щодо Росії може бути створення в ній такої ситуації, коли вона припинить окупацію українських земель та агресії проти України тому, що буде змушена. Не тому, що стане доброю та сама захоче – не стане і не захоче, а тому, що не зможе інакше. Тому що змушена буде піти з Донбасу, з Криму, з Сирії, з Придністров’я. Чисто фізично, бо не стане коштів, бо війська будуть потрібні вдома, бо постане питання про утримання власних регіонів, а не загарбання чужих.

Це важкий сценарій. Наразі малоймовірний. Але значно, значно ймовірніший за прекраснодушну лабуду про російських демократів.

P.S. Один коментар був настільки хорошим, що я його прямо сюди додам.

Поділитися:

Миротворець Зе

Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Мабуть, нічим нині ЗЕвлада не хвалиться так, як «Великим перемир’ям». Хоча хвалитися, насправді, нічим. За солодкими байками про те, що «менше стріляють і менше гинуть» ховається жахлива правда. Українська влада марнує можливість добитися від Москви широких поступок суто дипломатичними шляхами. Слідкуйте за руками.

Попри всі бравурні заяви війна триває. Україна має п’ятьох загиблих та більше десятка поранених. До цієї цифри не входять сержант Журавель, лейтенант Красногрудь та сержант Ілін, які загинули ще до початку перемир’я. Те, що сержант Журавель був покинутий помирати, бо керівництво країни боялося рятувальною операцією зірвати перемир’я, – вже очевидно. До речі, приблизно в той самий час з ОПУ відбувся злив інформації про операцію по вагнерівцям. Наявність такої операції ОПУ ще й досі заперечує. Чекаємо фільму від Billingcat. Бо заперечення керівництвом України фактів від Billingcat поставить під сумнів розслідування Billingcat по малайзійському Боїнгу.

Тим часом президент Зеленський категорично не виконує наміри, які сам же оголошує.

На квітень 2020 р. була призначена зустріч у Нормандському форматі. Зустріч не відбулася, офіційно – через пандемію. Неофіційно – тому що Москва не бажає зустрічатися до значних поступок з боку України. Поступок, через які вже відбуваються акції протесту. Офіс президента весь рік годує суспільство «завтракамі» – обіцяє зустріч самим найближчим часом. Не відбувається нічого. Але щойно голова ОПУ Єрмак пообіцяв зустріч радників лідерів Норманського формату у січні 2021 р. Ну-ну!

Весь рік нас годують обіцянками нових і нових обмінів полоненими. Крайній обмін відбувся 16 квітня. Про можливість обміну до кінця року радник голови ОПУ Олексій Арестович востаннє заявив 3 грудня. Обміну не буде, це очевидно.

Нарешті, наприкінці серпня 2020 р. сам президент Зеленський заявив, що сподівається завершити війну на Донбасі до кінця 2020 р. Щойно сплив термін завершення війни на Донбасі, призначений самим Зеленським. Проте нічого не помінялося, влада продовжує годувати суспільство обіцянками та сподіватися на «прорив» колись у щасливому майбутньому.

На користь влади працює той факт, що Росія намагається постійно давити на українську владу – вимагає участі окупованих територій у виборах, спільних інспекцій українських позицій тощо. Але навіть коли відбулося явне порушення перемир’я, українській делегації вдалося ситуацію владнати. Виходить, українська дипломатія таки примудряється примушувати Росію до миру?

Все було б так, якби не одна деталь. Протягом 2020 р. Москва взагалі демонструє просто якийсь неприродний пацифізм. Москва утрималася від введення військ до Білорусі. Москва практично проспала революцію в Киргизстані. Москва неприродно в’яло відреагувала на Карабаську війну, хоча, на секундочку, вперше від 1813 р. територія колишньої російської імперії стала союзницею Туреччини. Пацифізму Москви існує цілком логічне пояснення – економіка.

Для російської економіки 2020 р. став повною катастрофою. За підсумками січня-вересня фінансовий результат підприємств Росії (за винятком банків і малого бізнесу) скоротився на 43,5%. Таких провалів Росія не зазнавала від «лихих 90-х».

Це означає, що для війни Росія нині банально не має грошей. Економічний провал, безперечно, став наслідком пандемії КОВІД, «нафтових війн» із саудитами і… санкцій Заходу, впроваджених після Криму та Донбасу, які діяли й діють завдяки команді президента Порошенка. Вочевидь, тактика Порошенка давити Росію санкціями і посилювати власні збройні сили таки приносить результати. Економічна слабкість Росії – дивовижна нагода зараз на Росію давити і вимагати поступок уже у неї. Але…

Український уряд на Росію не давить. Український уряд «дотримується перемир’я». Водночас український уряд скорочує бойові частини ЗСУ, зупиняє реформу харчування і провалює оборонне замовлення. Все це під оплески більшості громадян, які досі підтримують чинну владу. Чим це завершиться, очевидно.

Поділитися:

Ексклюзивне інтерв’ю Олександра Турчинова в ефірі програми «Таємниці війни» на 5 каналі 17.12.2020 (відео)

 

У програмі “Таємниці війни” на 5 каналі з Яною Холодною. Гість – Олександр Турчинов.

Перші “зелені чоловічки” в Криму. Коли і як цю інформацію отримав офіційний Київ?

Розвалена та роззброєна армія, саботаж проросійського керівництва міноборони та генштабу. Куди тікали та як діяли зрадники з оборонного відомства?

Перші рішення Ради нацбезпеки та оборони. Та команда, яку отримали українські військові на півострові Захоплений український флот, заблоковані військові частини.

З ким з російських чиновників у перші тижні окупації Криму розмовляв Верховний головнокомандувач України і яким був цей діалог?

Джерело

На фото: Олександр Турчинов, в.о. Президента України, весна 2014 р.

Поділитися:

Петро Порошенко привітав рішення Ради ЄС продовжити санкції проти Росії

Петро Порошенко

Вітаю рішення Ради ЄС продовжити на півроку економічні санкції проти Росії за агресію проти нашої держави.

Важливо, що демократичний світ бореться разом з нами єдиним солідарним фронтом за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України. Це той запас міцності, який ми будували роками і який залишається надійним фундаментом української боротьби і тепер.

Разом ми точно переможемо!

Агресор піде з окупованого Донбасу і анексованого Криму, а Україна разом з ЄС та НАТО будуватимуть спільне демократичне майбутнє.

* * *

I welcome the decision of the EU Council to extend for 6 months the economic sanctions against Russia due to its ongoing aggression against our state.

It is important that the democratic community is fighting on our side in unity and solidarity for independence, sovereignty and territorial integrity of Ukraine. It is an asset which we have built for years and which has remained the solid basis for Ukraine’s struggle at the present moment.

Together we will be victorious!

Aggresor will leave the occupied Donbas and annexed Crimea! Ukraine together with the EU and the NATO will build common democratic future!

Поділитися:

Оксюморон «чесний кремль»

Костюк Олександр

Повернути окуповані території можна, лише якщо кремль ЧЕСНО піде звідти.

А це станеться лише за умови:

1. Жорсткого утримання лінії фронту з чіткою відсіччю на будь-які спроби агресії.
2. Системного, комплексного тиску на ворога: міжнародного, дипломатичного, економічного, військового, ідеологічного, інформаційного, юридичного.
3. Підтримки союзників, приєднання до блоку НАТО.

І ЧЕСНО кремль піде тільки тоді, коли РФ-ія посиплеться під тиском санкцій та економічних проблем. До того вони чесно не підуть.

Ніякі загравання, заглядання в очі і поступки не примусять кремль піти чесно – не було такого прикладу в історії.
Вони будуть намагатися впхнути ОРДЛО в Україну на своїх умовах, під своїм контролем. Байдуже, через ТКГ чи Нормандський формат. Їм це без різниці, а Німеччина та Франція запросто здадуть Україну і в Нормандському форматі.

 

Карикатура © Сергей Ёлкин /Радио Свобода

Поділитися:

Хто курує інформаційну війну проти України, або Про секрети однієї військової частини

Які сили та засоби російських спецслужб залучені в інформаційній війні проти України. Відповідь на це питання в «Інформаційному спротиві»  дає військово-політичний оглядач Олександр Коваленко.


З 2014 року проти України був залучений широкий спектр російських ресурсів, що проводять  цілеспрямовану інформаційну війну у вигляді поширення регулярних фейків, маніпуляцій, прокремлівських наративів і перекручування перебігу як українських подій, так і міжнародних. Для цих цілей використовувалися не тільки російські інформаційні ресурси, але і проросійські в самій Україні.

Але куди цікавіше те, хто при проведенні цих інформаційно-психологічних спеціальних (ІПСО-АІ) операцій є головним ляльководом. І не дивно, що практично за всіма інформаційними операціями в Україні російської п’ятої колони стоїть ГУ ГШ ЗС РФ.

У період з 2013 по 2014 рр. у його складі була сформована нова структурна одиниця – «Війська інформаційних операцій», на яку покладалось планування і проведення ІПСОА в інтересах Російської Федерації. Керівництво військами було покладено на генерал-майора Коновальчика П.М.

Російські «Війська інформаційних операцій» отримали досить розгалужену структуру, що складається з так званих центрів інформаційного протиборства, які розподілені по військових округах ЗС РФ.

Безпосередньо в операціях проти України бере участь мережа центрів Південного військового округу ЗС РФ у складі 8-ї Армії ППО, командування операціями якої розміщується в Новочеркаську і знаходиться під командуванням полковника Карпова Костянтина Леонідовича.

Так само в операціях проти України залучено центр Західного військового округу з командуванням у Санкт-Петербурзі, в/ч 76836, що знаходиться під командуванням полковника Києня Валерія Миколайовича та його заступника полковника Бичкова Василя Сергійовича. Відомий цей центр так само і як 706-й центр інформаційної протидії ЗВО ЗС РФ.

Цей підрозділ складається з чотирьох відділів, у кожному з яких 2-3 відділення. Зокрема:

Перший відділ «інформаційної ізоляції району бойових дій» знаходиться під командуванням полковника Шаніна Станіслава Анатолійовича і складається з 11 відділення «нейтралізація телекомунікаційних систем», 12 відділення «нейтралізація систем життєзабезпечення» і 13 відділення «організація телерадіомовлення на контрольованих територіях».

Другий відділ «інформаційне прикриття військ, дезінформації та контрпропаганди» знаходиться під командуванням полковника Дубініна Андрія Валерійовича і складається з 21 відділення «дезінформація», 22 відділення «контрпропаганда», 23 відділення «бойове фото- і відеодокументування».

Третій відділ «військово-цивільної взаємодії, роботи з населенням на підконтрольних територіях і післяконфліктного врегулювання» знаходиться під командуванням майора Волгіна Максима Євгеновича і складається з 31 відділення «робота з органами влади», 32 відділення «робота з населенням», 33 відділення «проведення гуманітарних акцій».

Четвертий відділ «інформаційне забезпечення» знаходиться під управлінням Чубенко Тетяни Іванівни та складається з 41 відділення «лінгвістичне забезпечення» і 42 відділення «спеціальні матеріали».

Завдяки роботі саме цих відділів і здійснюється проникнення та максимально можливе домінування в інформаційному просторі України, особливо на тимчасово окупованих територіях, російських наративів. Наративів, що являють собою дискредитацію української влади, створення позитивного образу Росії, поширення цілого спектра брехливої інформації про економічну і соціально-громадську обстановку в країні.

Для посилення ефекту і додання авторитетності ІПСО російські окупанти вдаються до послуг низки українських діячів, які мають проросійські погляди, як тих, що проживають на території України, так і тих, хто давно втекли в РФ. Для цих цілей навіть створюються псевдоекспертні організації, зокрема так зване Агентство соціального інжинірингу, генеральним директором якого є Авксентьєв Максим Юрійович, син Юрія Авксентьєва, людини з команди Миколи Азарова і Олени Лукаш.

До слова сказати, в цьому році Максим Авксентьєв став лауреатом всеросійського конкурсу майбутніх керівників «Лідери Росії – 2020», що говорить про досить високу оцінку його роботодавцями старань молодого та перспективного майбутнього «керівника» зі дестабілізації України.

Джерело

Поділитися:

Обстріли та ув’язнені – Росія «вмикає» усі важелі тиску на Україну

Ситуація на Донбасі почне далі загострюватись, і в цьому немає жодних сумнівів, про це пише Армія.Inform. Про такий розвиток подій свідчать кілька факторів. Зокрема те, що насправді «велике всеосяжне перемир’я» фактично закінчилось ще кілька тижнів тому. І хоча українські Збройні Сили ще намагаються його дотримуватись і не відповідати на обстріли російських бойовиків (які вже у переважній більшості не є провокативними), але «лінія фронту» дедалі більше «оживає». Навіть у щоденних рапортах спостерігачів СММ ОБСЄ стало значно більше зафіксовано пострілів і вибухів.


Вогнева активність ворога зростає

Пресцентр штабу операції Об’єднаних сил вже кілька тижнів майже щодня повідомляє про порушення противником режиму «тиші», ведення ним розвідки за допомогою БПЛА і роботу ворожих снайперів. І це вже не поодинокі «провокації», а системна «вогнева активність на ураження». Днями на Світлодарській дузі нашим бійцям довелось відбивати вихід диверсійно-розвідувальної групи противника. Останні такі виходи траплялись ще в першій половині літа…

Обстріли наших позицій для російських бойовиків, за якими стоїть Москва – це досить ефективний метод політичного впливу і навіть, можна сказати, тиску на Україну. Вже неодноразово так бувало, що перед важливими самітами і зустрічами, на яких вирішувалась стратегія врегулювання ситуації на Донбасі, значно зростала вогнева активність, збільшувалась кількість провокацій з боку ворога, снаряди і міни починали вдаряти по мирних мешканцях.

Обстріли, на жаль, це майже єдиний ефективний метод тиску на Україну, адже для того, щоб їх зменшити, нашій стороні інколи доводиться йти на суттєві поступки Росії і її маріонеткам на окупованих територіях Донбасу.

Цього разу вони намагаються «протиснути» План (так звану дорожню карту) врегулювання ситуації на Донбасі від російської ТКГ в Мінському процесі. Цей російський «План» майже одночасно з українським «Планом спільних кроків» внесений на розгляд «мінської» групи. Але ні Україна, ні ОБСЄ (третя сторона «Мінська»), його офіційно не схвалили, а взяли до роботи і надіслали учасникам «Нормандського формату» саме українську «дорожню карту».

Але РФ намагається змусити Україну грати за її правилами, і для досягнення необхідного результату вже увімкнула кілька «важелів». Москва хоче витиснути від Києва зміни в українське законодавство, яке стосуватиметься припинення «юридичного переслідування осіб», яких свого часу затримували наші правоохоронці за злочини, скоєні проти української держави. Фактично, на нас тиснуть, щоб ми прописали у законодавстві повну амністію бойовиків…

Амністія – авансом?

Амністія, простіше кажучи – це звільнення від кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні злочину. Виконуючи один із пунктів Мінських домовленостей, в якому йдеться про амністію (…Звільнення від покарання, переслідування і дискримінації осіб, пов’язаних з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької та Луганської областей), Україна стоїть на позиціях міжнародного права. Тобто ті, хто вчиняли воєнні злочини, мають за це нести кримінальну відповідальність. Лише за таких умов українське суспільство прийме подібну «амністію».

Але у всьому цивілізованому світі провину особи визначає суд, який виносить вирок, винна вона чи ні, і лише потім до неї застосовують амністію. А в цьому випадку РФ тисне, щоб Україна звільнила від кримінальної відповідальності усіх без винятку бойовиків авансом, попри те, які б тяжкі злочини вони не коїли. І забезпечити таке «помилування» введенням у силу відповідного закону, що забороняє переслідування й покарання таких осіб…

Пункт Мінських домовленостей «Про амністію» давно став наріжним каменем суперечок не лише в українському суспільстві, а й одним із «гачків», за який чіпляються росіяни і підконтрольні їм представники ОРДЛО, щоб блокувати процес мирного врегулювання.

Фактично, шантажуючи Україну цим пунктом «Мінська», російська сторона заблокувала гуманітарні питання на засіданнях ТКГ. Зокрема обмін заручниками, який Україна пропонувала провести до 24 грудня 2020-го. За словами української сторони, ми подали на затвердження список з 11 осіб, частина з яких потребує невідкладної медичної допомоги. Розраховуючи на аналогічні дії окупантів.

«Ми чотири рази за пів року подавали списки на обмін полоненими. У Путіна придумували то одне, то інше, і жодного разу не подали свої списки ОБСЄ. Вони не збираються нікого обмінювати. І гуманітарні питання, які турбують нас – повернути людей до Різдва додому – їх не цікавлять. Їм навіть «свої» ж бойовики не потрібні», – так про зрив переговорів розповів виданню LIGA.net представник ОРДЛО в українській ТКГ Сергій Гармаш.

Однак представники ОРДЛО в російській ТКГ, зірвавши підготовку до звільнення ув’язнених, звинуватили в цьому українську сторону. За їхніми словами, Україна продовжує переслідувати вже звільнених свого часу осіб, бо їх не захищає українське законодавство, в якому не прописана для них амністія (процес обміну ув’язненими доволі складний і передбачає певні юридичні нюанси).

Обміну не буде…

«Тож без виконання Україною зобов’язань ймовірність обміну до Нового року відсутня», – розповіла представниця так званої ЛНР в гуманітарній підгрупі з питань Донбасу Ольга Кобцева, маючи на увазі зняття юридичних претензій зі звільнених в’язнів. Конкретної кількості людей, яких би хотіли обміняти бойовики, вона не назвала.

Останній обмін ув’язненими відбувся ще в квітні 2020-го, коли Україна повернула 20 своїх заручників. Торік були два обміни: у вересні додому повернулися 35 осіб, у грудні – 76. Анонсовані Офісом Президента України обміни в форматі «100 на 100» теж не відбулись.

Наразі, згідно з даними Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Людмили Денисової, у підвалах і в’язницях ОРДЛО перебуває 235 українців, ще 112 – незаконно утримують у Росії і в Криму.

Блокування Мінського процесу, який за словами російської сторони і призвів до зриву обміну ув’язненими, є лише маніпулятивним важелем тиску на Україну в переговорах. Але, розуміючи, що лише ним необхідного результату (змін в українське законодавство, яке стосуватиметься амністії своїм бойовикам) Росії, однак, не досягти, вона змушено посилюватиме тиск на Україну.

Для цього їй доведеться «вмикати» останній наявний у неї метод – загострення бойових дій. Тим більше, що дотримуватись режиму припинення вогню вагомих причин у росіян взагалі немає. Бойовикам з так званих днр-лнр однаково, стріляють вони чи «мовчать» – лінія зіткнення жодних змін не зазнає, бо йти у реальний наступ вони не збираються.

Крім того, на їхню думку, українська влада, декларуючи мирне врегулювання конфлікту, наказу на силове звільнення Донбасу наразі теж не дасть, а відновити «пінг-понг з обстрілами» – досить просто. Тож за наказом від «кураторів» з Росії, вогнева активність з боку окупантів може зрости будь-коли. Тим паче цю активність, як і тиск на Київ, доведеться посилити.

«Мета Росії – зрив наступного «Нормандського саміту», який мав би десь в цей час відбутися », – заявив виданню LIGA.net голова української делегації в ТКГ Леонід Кравчук. «Якщо немає прогресу у виконанні попереднього саміту – тоді немає сенсу проводити й новий. Тому вони блокують усі питання. Зокрема – обмін. Завдання України – домагатися, щоб зустріч в «Нормандському форматі» відбулася.

Президента Росії Путіна досить непросто всадити за стіл перемовин, на яких йому доведеться відповідати перед партнерами по «Нормандському формату», чому його держава лише блокує всі українські ініціативи. Йому доведеться пояснити, чому мирне врегулювання знову зупинилось за їхньої вини, і Москва не бажає шукати компромісів у відверто неприйнятних для Києва питаннях про місцеві вибори і амністію бойовиків. Тож, розмовляючи мовою шантажу, ультиматумів і обстрілів, РФ реально демонструє свої наміри щодо миру на Донбасі – їй він не потрібний…

Влад Волошин, кореспондент АрміяInform

Джерело

Поділитися:

Участь Петра Порошенка у пленарній сесії Міжнародної безпекової конференції у Галіфаксі (фото, відео)

Російська агресія є глобальним викликом, потрібно посилювати санкційний тиск – Порошенко під час Безпекового Форуму у канадському Галіфаксі

 

Військова агресія з боку Російської Федерації це не тільки загроза Україні, це глобальний виклик. Агресивна політика РФ дедалі посилюється, тому потрібно продовжувати санкційний тиск на Кремль. Про це п’ятий Президент України, лідер партії «Європейська Солідарність» Петро Порошенко заявив під час онлайн-дискусії на Міжнародному Безпековому Форумі у Галіфаксі (Канада).

«Коли ми зустрічалися з японським прем’єр-міністром, то побачили, що у нас різні погляди, але один ворог – це Росія. Це – джерело нестабільності, і я впевнений, що ця ситуація є просто неприйнятною. Ми маємо боротися проти агресії, як можемо, адже кожного року вона дедалі посилюється. Ми маємо аналізувати новий список санкцій, ми маємо розуміти, що треба продовжувати боротися проти агресії РФ», – наголосив Петро Порошенко.

Щорічний Міжнародний Безпековий Форум у м. Галіфакс (Канада) – це провідний міжнародний майданчик у Північній Америці для обговорення найбільш важливих безпекових викликів у світі.

Джерело

 

Порошенко на безпековому форумі у Галіфаксі запропонував залучити Вашингтон до Нормандського формату, укласти безпекову угоду зі США та реформувати Радбез ООН

П’ятий Президент України, лідер політичної партії «Європейська Солідарність» Петро Порошенко під час онлайн-виступу на Міжнародному Безпековому Форумі у Галіфаксі виступив за реформування механізму «права вето» у Раді Безпеки ООН та посилення Нормандського переговорного формату через залучення Сполучених Штатів Америки.

«Ми маємо запросити США і розширити формат Нормандської переговорної групи. Крім цього, очікуємо на якнайшвидше залучення до мирного процесу Спеціального представника США. Колишній спецпредставник Курт Волкер був дуже ефективним і я глибоко йому за це вдячний», – наголосив Порошенко.

«Після окупації Криму та частини Донбасу Росією ми бачимо необхідність реформування Ради безпеки ООН. Якщо постійний член РБ ООН здійснює агресію як Росія в Криму та на Донбасі, він не повинен володіти «правом вето» у питаннях, що стосуються цього напряму світової безпеки. Я хотів би нагадати, що СРСР був виключений з Ліги Націй, адже він був країною-агресором. У нас є прецедент міжнародного права в такій ситуації», – вважає п’ятий Президент України.

Порошенко висловив переконання, що новообраний президент США Джо Байден щиро прагнутиме відновлення та зміцнення міжнародних інституцій, підвищення трансатлантичної солідарності та збільшення ефективності НАТО.

«Я впевнений, що Джо Байден – це той світовий лідер, який дуже потужно впливатиме на країни, що порушують міжнародні домовленості та міжнародне право. Джо Байден – це абсолютний професіонал у міжнародних відносинах, який повністю розуміє важливість України для світової безпеки», – зазначив Петро Порошенко.

«У мене є дуже великі сподівання, що відносини між США та Україною будуть посилені – від стратегічного партнерства до союзництва. Я пропоную повернутись до ідеї укладення безпекової угоди між нашими країнами, щоб пліч-о-пліч захищати демократію, свободу та наші спільні цінності», – підкреслив Петро Порошенко.

«За 5 років свого президентства я відчував підтримку обох партій у США, президента Обами, президента Трампа. Ми відчували їхню допомогу, наших друзів та союзників з НАТО. Я пишаюсь тим, що ми змогли відновити військову потужність України, зупинити військову російську операцію, створили такі умови, що Росії довелось дуже дорого платити за злочини проти нашої держави. Як президент, зараз як лідер опозиції у парламенті, я бачу, що плани членства України в Євросоюзі та НАТО – це одні з найважливіших цілей, які у нас є», – наголосив Порошенко.

«Я впевнений, що ефективна міжнародна взаємодія, єдність та солідарність є дуже важливими. Немає кращої стратегії боротьби проти Росії, ніж підтверджувати нашу єдність та рішучість. Ми маємо дати чітко зрозуміти, що для агресора цей злочин буде мати дуже велику ціну. Саме це – ми впевнені – є найкращою гарантією для безпеки, міжнародного права та демократичного світопорядку», – резюмував Петро Порошенко.

Джерело


Петро Порошенко

Щиро вдячний за запрошення на Міжнародний безпековий форум у Галіфаксі. Для мене велика честь і приємність бути в колі однодумців та сприяти безпечному майбутньому нашого демократичного світу. Зараз світ переживає період складних викликів, але жоден вірус не зможе зупинити нас у реалізації наших цілей та переконань.

Під час онлайн-включення на пленарній сесії Форуму я наголосив, що питання Криму та Донбасу — це не лише виклик суверенітету та територіальній цілісності України, але і виклик системі глобальної безпеки. Адже вперше за 75 років після створення ООН ядерна країна порушила міжнародне право, захопила частину території іншої країни і намагається підірвати систему глобальної безпеки після Другої світової війни.

Як результат, маємо тисячі жертв російської агресії, жахливу ситуацію з економікою та правами людини на окупованих територіях Криму та Донбасу. Що допомагало Україні протидіяти агресору протягом останніх 6 років? По-перше, Путін не чекав такої рішучої реакції світу на підтримку України. Він вважав, що повториться ситуація з Грузією 2008 року, коли вже через півроку ніби всі забули про Південну Осетію та Абхазію. А натомість: ми отримали потужну реакцію, унікальну солідарність міжнародного співтовариства з Україною, Росію вигнали з «Групи 8».

Ми побачили дуже ефективну політику міжнародних санкцій проти Росії. Я переконаний, що санкції працюють і це дієвий інструмент захисту міжнародного права. Ми разом притягнули Росію до відповідальності у міжнародних судових інстанціях, зокрема за фінансування тероризму, за дискримінацію, за агресію проти України біля Керченської затоки. Важливо, що Росія отримує покарання за вчинений злочин. І це стало можливим за сприяння наших міжнародних партнерів — США, Європейського Союзу, НАТО, країн Групи Семи, інших демократичних країн світу.

І я впевнений, що потужна світова єдність та солідарність — це надійна зброя проти триваючої агресивної політики Російської Федерації на міжнародній арені.

Фото © Михайло Палінчак

Поділитися:

В ОП і Конча-Заспі вже 65 день всеосяжного миру…

Ірина Геращенко

На Донбасі триває гібридна війна РФ проти України. І поки СММ ОБСЄ фіксує тисячі порушень режиму тиші з боку кремлівських найманців, слуги на ефірах кричать про 64 дні тиші. Не помічають загиблих і поранених.

Вчора нєкто Pavlo Frolov, який жодного разу не був на фронті, кинув мені в ефірі, що Зе звільнив більше людей, ніж ви. Та чи знаєте ви, слуги, яке це щастя – витягти бодай одну людину. Та чи думали ви хоч раз, як це – боротися за людину, бути на постійному контакті з її родичами, рвати серце, коли зірвався обмін, і летіти до небес, коли ти забираєш людину з полону? Я б пишалася і раділа, аби вдалося витягти бодай одну людину з катівні.

За 4 роки мені вдалося сприяти звільненню сотень українців – цивільних і військових, й це була велика і важка робота великої команди однодумців, а не однієї людини. Й звичайно, ключову роль в тих перемовинах відігравав президент Порошенко. Я щаслива кожному звільненому й сотням тих, кого вдалося витягти завдяки нам (робота додала мені сивини та нервів, про які ці базікали навіть не можуть уявити), … і всіх, кого вже звільнила нова команда. Щаслива бачити на волі та неодноразово вітала ці кроки Зе публічно, це єдине, що він зробив доброго.

Слуги не помічають п’яти загиблих у серпні, їм легше списувати тих, хто підірвався на мінах, на небойові втрати. Слуги виправдовують указ міністра оборони про штрафування військових за вогонь у відповідь, бо “нужно просто перестать стрелять”.

Цього року на Донбасі посуха, дощів не було кілька місяців. Й ось “другая сторона”, яка, за версією Зе і слуг, не стріляє вже 64 дні, обстріляла околиці мирних міст. Так, нікого не вбили, тому можна говорити про безпрецедентний 65 день тиші, а офісу президента розповідати пропагандистську лабуду про мир, який настав. Але ці обстріли спровокували масштабну пожежу, вигоріли ліси, будинки, загинули і поранені люди. Але то все не потрапить в хроніки війни. Бо в ОП і Конча Заспі – мир.

Фото © МВС

* * *

Російська сторона на ТКГ вже не приховує, що несанкціоновано писала і знімала перемовини. Українські учасники і ОБСЄ справедливо обурилися і навіть перервали засідання.

Згадала Мінськ, Президент-готель і всі ці треш-переговори. Ми ніколи не мали жодного сумніву, що спецслужби РФ і Білорусі, що одне й те саме, нас пишуть. Це було на підсвідомості. Тому переговори завжди треба вести так, щоб у разі виходу інформації, ти міг пишатися, а не стидатися 🙂 Але, як справедливо зазначає Aivazovska Olga, яка також добре пам’ятає весь цей мінський треш, якщо російська сторона так відверто шантажує оприлюдненням записів і демонструє настільки відверту неповагу до переговорної групи, що сам Гризлов погрожує оприлюднити незаконну фіксацію розмов, це погано. І свідчить не лише про глухий кут і можливе загострення, але й про те, що тепер РФ дозволяє собі подібну тональність перемовин.

Наскільки я розумію між рядків цього скупого офіційного повідомлення про підсумки відеоконференції, в такий екзотичний спосіб Москва хоче дотиснути Київ виконувати зобов’язання, які набрав на себе Кравчук щодо внесення змін до постанови про вибори. Бо не треба обіцяти те, що ти не виконаєш і на що не впливаєш, пане Кравчук.

Добре, що ВР не працюватиме до виборів в сесійному режимі, й тому ніхто нічого не прийматиме. Дарую мінській групі цей аргумент як ідею на наступний раунд переговорів – списуйте все на пандемію і не беріть на Україну ніяких зобов’язань, поки на Донбасі стріляють, а заручники залишаються в тюрмах.

Мінськ – це фон, набагато небезпечніше те, що Україна стає слабшою. Україна зникає з інформаційної картинки світу, Україну обговорюють без України Франція, Німеччина, США з Путіним. А ми тим часом бавимося, кого ж ще делегувати в групи, щоб переплюнув в своїй безпринципності та антиукраїнській позиції Фокіна.

LB: Російська делегація в ТКГ несанкціоновано вела запис переговорів

Поділитися:

Стратегія безкровного повернення Донбасу існує

Ігор Артюшенко

Війною, яка зараз точиться між Азербайджаном та Вірменією, перенасичений інформаційний простір, але я зверну увагу на те, що не існує “заморожених” конфліктів. І навіть через 30 років у будь-який момент на території, де, здається, вже все покинуто, може политися кров. Це урок для тих, хто хоче заглянути в очі Путіна і знайти там мир. Для тих, хто хоче з метою стримання падіння рейтингів піти на здачу інтересів та “умиротворення” агресора. Таким чином стратегічні цілі підміняються тактичними, а країни опиняються в багаторічних пастках Кремля. І в будь-який момент може спалахнути не тільки Донбас чи Крим, але й Придністров’я.

Створення маріонеткових держав — давня стратегія Росії, яка наживається на конфлікті та виступає третьою стороною – “миротворцем”. Це виходило у неї аж до подій в Україні, коли завдяки дипломатичній роботі Петра Порошенка Росію прив’язали до столу перемовин як учасника, а не “посередника”. І це вдалося зробити вперше за історію початих РФ конфліктів завдяки підписанню Мінських домовленостей.

Саме тому сьогодні проросійські політики не втомлюються атакувати Мінські домовленості, стверджуючи, що їх не можливо виконати та що їх необхідно переглядати.

Неможливо їх виконати тільки з однієї причини — небажання Росії, яка повинна вивести свої війська з Донбасу та надати доступ до кордону. Чого ми не спостерігаємо.

А поки Росія цього не виконає, на неї та на її громадян введені санкції, а її бюджет втрачає мільярди доларів.

Тобто стратегія безкровного повернення Донбасу існує — необхідно тиснути на Росію з вимогою виконати підписані зобов’язання, а не зливати інформацію ФСБ про вагнерівців, щоб потім сподіватися, що Росія не почне обстріли.

Поділитися:

Рада нарешті спромоглася визначитися щодо подій в Білорусі (фото, документ)

Ірина Геращенко

ВР нарешті спромоглася прийняти заяву по фальсифікації виборів в Білорусі та неприпустимості насильства, придушення мирних протестів. Доволі беззубу заяву, в якій немає ключової позиції – невизнання результатів виборів. Але навіть за такий беззубий текст дав голоси тільки… 151 слуга.

Проти – традиційна група в кокошниках, але до них доєдналися, наприклад, Леся Забуранна, викладачка, мажоритарниця з Києва. Не перше «цікаве» голосування цієї пані. Так само вона була проти заяви ВР до роковин закінчення Другої світової війни, якою засуджувалися два тоталітарні режими.

Мені страшно, хто навчає наших студентів. Кого обирають кияни… Пані Забуранна є співголовою групи дружби з Канадою. Як член цієї групи дружби буду ставити питання про її переобрання, бо надто далека вона до усвідомлення, що таке права людини, демократія, цінності цивілізованого світу.


Роман Кулик

Нарешті Рада дала офіційну позицію на революційні події в Білорусі: заледве вистачило голосів проголосувати відповідну постанову (228 депутатів).  Засудження фальсифікації виборів, терору проти власного населення, підтримка позиції ЄС та персональних санкцій проти людей Лукашенка, вимога звільнення усіх затриманих.

Передостанній абзац тексту постанови:

“Вважаємо неприпустимим будь-які наміри залучити сили РФ та ОДКБ для врегулювання ситуації в Білорусі. Вважатимемо такий крок прямою загрозою для загальноєвропейської безпеки та безпеки України”.

Нот бед постанова. Запізніла на кілька тижнів, щоправда, але краще так.

Проєкт Постанови зареєстровано за №3053а.


Nick Vest

Истерика сейчас у ватных, пророссийских и провластных телеграм-каналов. 😆

Сегодня в Раде 228-ю голосами было проголосовано решение о признании выборов в Беларуси сфальсифицированными, и, по сути, Рада признала лукашенко нелегитимным.

“За” голосовали Голос, ЕС, проевропейская часть Слуг и часть БЮТ. Из ОП сигнала за это голосовать не поступало!

Прошариевские каналы вопят о новой коалиции в Раде. Медведчуковская “Страна” вопит о внутреннем вмешательстве в дела Беларуси. 😆

В общем, что-то пошло не так у ватных тварей, истерикой удовлетворен.

Власть увидела, что слишком много слуг проголосовало без их указки за это решение и уже начала разгонять по своим каналам методичку, что так и было задумано – 151 слуга проголосовал. 😆


Ігор Артюшенко

Слідкую за подіями в Білорусі з моменту останніх президентських виборів. Протести не зменшуються.

Є підрахунки, що в акціях непокори беруть учать близько 10% населення, а це дуже високий показник, який свідчить про велику ймовірність перемоги протестів.

Лукашенко перетворюється на південноамериканського диктатора середини 20-го сторіччя — знищує лідерів опозиції, користується послугами тітушні та кримінального “світу”. Правоохоронні органи вже приходили до нобелівського лауреата з літератури Світлани Алексієвич, а вчора МВС визнало недійсним паспорт голови білоруської католицької церкви Тадеуша Кондрусевича.

Тобто зрозуміло, що Лукашенку байдуже на думку цивілізованого світу, економіку власної країни та, тим більше, на права людини. Він, як і інша маріонетка Кремля Башар Асад готовий знищити все це тільки заради однієї хворобливої мети — залишитися при владі.

За цей час Лукашенко вже не один раз звинувачував Україну в організації протестів, недоброзичливо висловлювався про лідерів нашої країни та поводився явно недружньо. Зате вчора він зустрівся з лідером Російської Федерації, яка вже більше 6 років веде проти нас війну, та отримав від Путіна кредит на 1,5 мільярда доларів.

В цій ситуації мене все більше дивує імпотентна позиція України. Верховна Рада має повні повноваження визначати зовнішній вектор, але не може сформувати власну позицію.

Я розумію, що Зеленський боїться Путіна. Я розумію, що в Верховній Раді цього скликання достатньо колаборантів та агентів ФСБ, але позицію необхідно сформувати. Інакше ми ризикуємо не тільки отримати на північному кордоні територію, яку будуть утримувати російські військові, але й образ країни боягузів в очах Європи.

Поділитися:

Бідоносець в Австрії

Андрій Смолій

Поїхав до Австрії. Розповідає що «Діалог з Путіним призвів до перемир’я». Це просто вершина дипломатії – розповідати в Європі про «діалог з агресором».

Каже, що «зустріч в нормандському форматі скоро відбудеться». Або Зеленський знаходиться в прострації, або ми чогось не знаємо по здачі країни.

Зеленський також сказав, що «раніше у нас (з РФ) були прекрасні стосунки, але, НА ЖАЛЬ… На жаль, ми втратили це слово і втратили значення цього слова між нашими країнами».

Підсумок брифінгу на всю Європу:

– Зеленський розповідає про діалог з Путіним. Кращого меседжу для зняття санкцій з РФ і не придумаєш.
– Зеленський жалкує, що «зіпсувались стосунки». Тобто всі ці роки знищення Росією України в усіх сенсах – це «прекрасні стосунки».

Так і знав… Поїде кудись, і буде знову біда та велика ганьба.

Поділитися:

Чекайте скоро на провідних каналах України

Тамара Горіха Зерня

«Води, води…» виснажений дядько у вишиванці бреде порепаною пустелею; під ногами зі свистом пролітає перекотиполе; над головою ширяють грифони; позаду тигр догризає верблюда.

Або ні, не чоловік, хай буде дитина. Хлопчик, три рочки, у трусиках. І не бреде, а повзе. Повзе, повзе, а потім припиняє повзти. І така музика жалісна, скрипочка.

Чекайте скоро на провідних каналах України.

Тому що дати воду окупантам і воєнним базам у Криму ми не можемо, звичайно, що ж ми, зовсім дурні. Але там же наші люди купаються по графіку. Як можна не пожаліти наших людей, чи ми звірі?

«Там живуть українці, і якщо раптом трапиться якась гуманітарна катастрофа, яка пов’язана з водою, то людям можемо дати воду, але промисловим підприємствам, військовим базам – ми ніколи в житті на це не підемо.» – сказав Кравчук.

Розумієте, так? Питання не в тому, чи давати воду у Крим. Для Зеленського і команди це питання вирішене, разом із війною, яка закінчилася в окремо взятій голові. Проблема в тому, як відрізнити зерно від полови, тобто як зробити так, щоб вона пішла адресно нашим людям.

А це вже зовсім інший рівень технічного пошуку. Зрештою, у вас цілий офіс простих рішень для того є.
Дивіться: навішуєте на всі крани запорний клапан із датчиком голосу. Кран має спрацьовувати на «Слава Україні!». Сказав гасло – вода потекла. Не сказав – дуля з маслом. І тече, поки ти співаєш «Червону руту». Як тільки замовк, починай спочатку.

А тепер на хвилинку заплющіть очі та уявіть, що ви живете з президентом здорової людини.
Із президентом, який не зливає наші розвідувальні операції ворогу.
Із президентом, який може відрізнити день від ночі, праву руку від лівої, свою кишеню від державної, інтерес українців від інтересів путіна.

Ну от могло ж таке бути, правда? Ну було ж не так давно, невже забули, як це?

Уявіть, як Україна на всіх світових майданчиках порушує питання про гуманітарну та екологічну катастрофу у Криму, влаштовану окупантами. Як запрошує спеціально навчених екологів з НАТО моніторити ситуацію на кордоні. Як з кожним днем просувається на Сході, видавлюючи колорадську срань у єдине місце, де вона може принести користь – тобто на перегній, і де пушиліни не те що ультиматуми українській армії не ставлять, а взагалі пікнути бояться і нагадати про своє існування.

Уявили? От добре, прокидайтесь і вйо до роботи. Бо попереду осінь. А осінь у нас що? Осінь у нас час генерального прибирання. Зелена пліснява сама не виведеться, треба дустом допомогти.

Поділитися:

Командувач ОС пообіцяв відповідь із усіх сил і засобів у разі агресії бойовиків

Мною, Командувачем Об’єднаних сил, разом з керівником української сторони СЦКК здійснено перевірку фактів, викладених в заяві так званого голови так званої «ДНР» щодо обладнання українською стороною інженерних споруджень в районі населеного пункту Шуми Донецької області з відповідними координатами (48°22′57′′N 37°56′55′′E).

За результатами перевірки встановили, що це звинувачення не відповідає дійсності та є провокаційним і несе за собою політичну складову, яка має на меті зрив домовленостей, що були досягнуті 22 липня 2020 року Тристоронньою контактною групою про додаткові заходи з дотримання повного і всеосяжного режиму припинення вогню.

За вказаний період українська сторона порушень домовленостей в населеному пункті Шуми не здійснювала, так як і протилежна сторона.

В разі застосування вогневого впливу збройними формуваннями Російської Федерації по території України, Командування Об’єднаних сил залишає за собою конституційне право на захист територіальної цілісності України з наданням адекватної відповіді всіма наявними силами та засобами.

Командувач Об’єднаних сил генерал-лейтенант Володимир Кравченко.

Джерело


05 вересня 2020 р. ватажок проросійських бойовиків так званої “ДНР” Пушилін дав наказ атакувати у понеділок, 7 вересня, укріплення підрозділів Об’єднаних сил поблизу Шумів. Він додав, що направить інформацію про це рішення в Тристоронню контактну групу.

Українська сторона ініціює термінове засідання Тристоронньої контактної групи через заяву ватажка бойовиків “ДНР” Дениса Пушиліна.  Про це заявив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба в ефірі телеканалу “Прямий”.

Поділитися: