Приключения Кремля в Центральноафриканской республике

Віктор Трегубов

Очень весело наблюдать за приключениями Кремля в Центральноафриканской республике.

Предыстория кратко: местный президент Туадера крышует в стране бизнесы и отмывочные российских бонз, РФ в ответ крышует Туадеру. В рамках крышевания РФ предлагает Туадере на президентских выборах просто не допустить основного оппонента к выборам судебным решением. Что тот и делает.

В результате полстраны восстает, объединяются даже ранее враждовавшие группы, даже христиане с мусульманами, и армия повстанцев уже бьется с президентскими войсками и поддерживающими их вагнеровцами на околицах столицы.

Почему весело, спросите вы?

Потому что здесь Кремль в еще более гротескной форме повторяет ошибку, регулярно допущенную им в украинской и не только политике: считает, что если насоветовать местной власти просто всех нагнуть через колено, местное население это съест.

Они не учли того, что за пределами МКАД много краев, в которых местное население скорее съест местную власть.
Это в Москве двадцать лобуряк будет снимать на айфоны, как мусор крутит ребенка, и выражать свое несогласие с политикой власти испражнением в автозаке. Но не в Украине. И даже не в Центральноафриканской республике. Просто в Центральноафриканской республике время Жан-Биделей Бокасс (погуглите) проходит, а в России – расцветает.

Поэтому российские политические советники все чаще оказываются не у дел.
Российские военные советники все еще ценны. Но как знать, как знать. Сейчас даже в Африке все не так однозначно. Возможно, повстанцы пригожинцам все-таки зад поднадерут.
Как-никак, цивилизационная дистанция уже в их пользу.

Поділитися:

28 січня 1992 року Верховна Рада офіційно затвердила синьо-жовтий стяг Державним прапором України

Helgi Sharp

У якості бонуса, деякі факти про наш прапор:

Кольори прапору походять від герба Галицько-Волинської держави. Жовтий (золотий) і синій кольори використовувалися на гербі Королівства Руського XIV століття. Вони також вживалися на гербах руських земель, князів, шляхти і міст середньовіччя і раннього нового часу. Найдавніші українські прапорні полотнища були трикутно-клинової форми.

Проте, за поширеними легендами, прапором УНР ніби був жовто-блакитний стяг (жовта смуга зверху). Однак насправді протягом 1917 року в Україні порядок кольорів на прапорі не був остаточно усталений, хоча переважно використовували варіант з верхньою блакитною смугою, а з жовтою внизу.

За часів Гетьманату Павла Скоропадського 1918 року порядок кольорів не зазнав змін. Іноді помилково Скоропадському приписується «перевертання кольорів».

Аналогічний порядок прийняла й ЗУНР, проголошена в листопаді 1918 року, але верхня смуга визначалася як «синя», а не «блакитна».

Після повалення Гетьманату в грудні 1918 уряд УНР залишив прапор без змін, таким чином остаточно закріпивши теперішній порядок смуг. У 1920 верхню смугу, з огляду на низьку світлостійкість блакитного кольору, також почали вживати синьою.

Після поразки українських визвольних змагань на Західній Україні певну плутанину спричинив своїми публікаціями Т. Скотинський, який наполягав на зміні порядку смуг, апелюючи до німецьких «геральдичних правил». Це спричинило до непорозумінь між прихильниками синьо-жовтого і жовто-синього порядку поєднання кольорів, які закінчилися постановою Української Національної Ради від 27 червня 1949 року, яка відзначала, що до остаточного встановлення державних емблем незалежної влади в Україні національний прапор буде синьо-жовтий.

Карпатська Україна в березні 1939 року прийняла такий же порядок смуг — синя над жовтою. Той самий порядок смуг був і на прапорі, який підняли у Львові 1941 року з ініціативи ОУН(б). Натомість протилежний порядок смуг використовували структури, ініційовані ОУН(м), в тому числі і адміністрація окупованих територій на сході, а також і Українське Визвольне Військо.

Зрештою саме синьо-жовтий порядок закріпився як основний і саме його було офіційно прийнято в незалежній Україні 28 січня 1992 року.

В Україні періодично порушують питання порядку кольорів на прапорі, закликаючи «перевернути» його. Зокрема, ця тема набула відносно більшого поширення під час Євромайдану, коли деякі громадські організації використовували саме жовто-сині прапори. Основними аргументами прихильників цієї ідеї є посилання на перший прапор УНР (як було сказано, протягом 1917 року порядок кольорів на прапорі не був усталений), на вигадані «геральдичні правила», а також езотеричні ідеї, які до становлення прапора не мають жодного відношення. У відповідь на це в серпні 2014 року історики-дослідники цієї теми та низка інших науковців опублікували відкритого листа із осудом подібних дій, вказавши їх безпідставність.

Поділитися:

Реанімація партійного трупу

Валерій Прозапас

Цікаво спостерігати за спробами реанімувати політичний труп партії “Слуґа народа”.

Активізувались “позитивні блогери”, в рази збільшилась платна політична реклама в соцмережах, функціонери-слуги отримали завдання випромінювати оптимізм, в телевізорі хвиля реляцій неіснуючих досягнень тощо.

Все це покликане приховати повний провал цього колективного голого короля в абсолютно всіх сферах їхнього управління країною – в економіці, в реформах, в міжнародних відносинах, в розвитку армії, в соціальній сфері, в своїх передвиборчих обіцянках.

Тому дивуватися наявним результатам соціологічних опитувань не доводиться, популістичні проекти за природою не здатні існувати довго, “какую разніцу” на хліб мазати дійсно дуже складно, а пропагандистський туман рано чи пізно розвіюється реальністю – і брехня постає смертями від ковіду, безробіттям, корупцією, тарифним пограбуванням, врешті решт війною, яку виявилося не так просто “остановіть”.

Тенденція місцевих виборів продовжиться, і державницька “Європейська Солідарність” не випадково отримала найбільшу кількість мандатів в обласних та міських радах – запит на справжню незалежність та шлях до Вільного світу нікуди не зник.

Інша справа, що проросійська ідеологія теж збирає своїх прихильників, розчарованих в “нових ліцах”, а тому попереду обов’язковий вибір між Україною та Росією з того знаменитого плакату весни 2019 року.

Як бачите, малоросія виявилася нежиттєздатною – думати доведеться, навіть якщо не хочеться.

Фото © Instagram Banksy

Поділитися:

Что осталось за кадром разговора Путина с Байденом

Helgi Sharp

Кремль решил не предавать огласке ряд тем, которые выставляют Путина в невыгодном свете. В частности, в пресс-релизе на сайте Белого дома отмечается, что Байден поднял вопрос продления СНВ-III и подчеркнул, что Соединенные Штаты все так же поддерживают суверенитет Украины.

Кроме того, новый президент акцентировал внимание на масштабной и продолжительной (с весны текущего года) кибератаке на правительственные структуры США со стороны российских спецслужб; на сообщениях о том, что Россия платила талибам за убийство американских военных в Афганистане (Трамп эту тему спустил на тормозах); на вмешательстве в американские выборы в 2020 г. и на отравлении Навального.

В Кремле, в свою очередь, заявили, что переговоры Байдена и Путина носили “деловой и откровенный характер”. Тезис о поддержке Америкой Украины назвали “внутриукраинским урегулированием”, а темы хакерской атаки, вмешательства в выборы и отравления Навального вообще потерялись.

У Путина сосредоточились, в первую очередь, на продвижении нарратива о договороспособности нового президента США, чему подтверждением, дескать, служит его готовность продлить СНВ-III.

Таким образом Кремль пытается убедить сограждан в том, что приход Байдена в Белый дом соответствует интересам РФ. Мол, в отличие от Трампа, тот хочет якобы нормализовать отношения с Россией, отказавшись от гонки вооружений.

Отчасти — подчеркну, лишь отчасти — это так. Демократы действительно хотели бы избежать гонки вооружений. Об этом, к примеру, комментируя переговоры Байдена и Путина, заявила сенатор от Демпартии Дайэнн Файнстайн.

Но все же мухи отдельно, котлеты отдельно.

Этот договор, подписанный Медведевым и Обамой, чьим вице-президентом был Байден, закрепляет сокращение количества стратегических наступательных вооружений (ядерных боеголовок — до 1550, межконтинентальных баллистических ракет — до 700).

СНВ-III позволяет Пентагону сократить ассигнования на поддержание боеготовности и модернизацию ядерных сил, перевести финансирование на разработку и модернизацию высокоточного оружия. Следовательно, Байден закладывает основы для дальнейшего наращивания военного и технологического отставания России от Соединенных Штатов.

В то же время продление договора объективно выгодно и России — в частности, комплексы Р-36М “Сатана” без планового обслуживания специалистов “Южмаша” деградируют гораздо быстрее, чем планировалось. Соответственно, их нужно срочно снимать с дежурства и вооружения. Но при этом, разумеется, российские части РВСН перевооружаются “Тополями-2” и “Ярсами”, которых можно развернуть меньше. А это уже плюс для российской экономики.

Так что неудивительно, что Путин оперативно — сразу после разговора с Байденом — внес в Госдуму РФ законопроект о продлении срока действия СНВ-III до 2026 г.

В том факте, что в этом вопросе Байден и Путин нашли общий язык, на самом деле, не стоит искать предательства интересов ни США, ни Украины.

Потому что, во-первых, см. пункт о технологическом отставании; во-вторых, см. список претензий Белого дома к Москве. Байден предельно ясно дал понять, что еще спросит с России и за кибератаку, и за вознаграждения для талибов, и за Украину. Причем российская агрессия против Украины закреплена в списке приоритетных вопросов. Поддержка Киева Штатами лишь усилится. На это указывают и ответы утвержденного Сенатом на пост госсекретаря известного критика Кремля Энтони Блинкена во время слушаний в верхней палате Конгресса: он выступил за предоставление Украине военной помощи.

В общем, у Киева нет причин беспокоиться относительно стремления Вашингтона развить союзнические отношения. Пусть Украина и не внизу внешнеполитической повестки Байдена, но с Зеленским он еще не созванивался и, вероятно, еще нескоро это сделает. Отсутствие коммуникации вынуждает задуматься об уровне сотрудничества США и Украины. И не будет ли администрация Зеленского лишь отыгрывать роль наблюдателя, при случае смотря, как администрация Байдена “дрессирует” Кремль? А назначение нашим послом абсолютно аморфной Маркаровой только усиливает это впечатление.

Ведь пока Банковая, за исключением обещаний разобраться с септетом вмешивавшихся в американские выборы украинцев, среди которых и член президентской партии, ничего не сделала. Даже в случае с “пленками Деркача” гарант снова продемонстрировал свою лидерскую слабость, а Венедиктова (то ли сдуру, то ли с испугу) не придумала ничего лучшего, как возбудить новые уголовные дела в отношении Байдена и Порошенко. Эпического скудоумия создание.

Кстати, о Порошенко. Создаётся впечатление, что на этом направлении пока работает только он, готовя почву не только для смены власти Украины, но и для полноценного присоединения её к Североатлантическим структурам.

Зе собрался на второй срок? Не смешите мои тапки.

Via Dsnews, Hill.


Тарас Чорновіл

Джо Байден, ще як віце-президент США, разом з Президентом Порошенком напрацювали і впровадили в дипломатичну практику принцип “ніколи не домовлятися без України про Україну”. Це не так просто, як виглядає на письмі, бо не передбачено міжнародними конвенціями, світова практика давно узаконила ганебну традицію, коли сильніші розпоряджаються долею слабших, навіть не ставлячи їх до відома про досягнені домовленості. Та згадайте хоча б цинічні Мюнхенську й Ялтинську змови. Склад переговірників інший, а принцип той самий. Відмовитися від нього сильних світу цього ніщо спеціально не спонукало. А голос невдоволених і так ніколи не вислуховували.

Але мав прийти в Україні такий президент, яким був Порошенко, якого в іноземних диппредставництвах одностайно прозвали “Бульдозером”, ще коли він був міністром закордонних справ, щоб для однієї зовсім не потужної та, здавалося б, загнаної в глухий кут країни зробити виняток. Це прийшло не зразу, але в США, Німеччині й Франції визнали: “Без України про Україну ми не домовляємося”. Навіть прихід Трампа до влади не скасував цієї позиції.

З Трампом узагалі цікава історія. Він цінив сильних і напористих лідерів і дуже по своєму вмів їх поважати. Трамп став ганьбою для Америки, але для України аж до відходу з посади Порошенка він був доволі вигідним президентом, кращим ніж Обама. І не просто визнав цей постулат підкресленої суверенності України, але й дотримувався його в деталях, до яких не був готовий його попередник Обама. Він перед кожною розмовою з Путіним, на якій серед тем розмови анонсувалася “українська проблема”, розмовляв телефоном з Петром Порошенком і узгоджував позиції. Це вже з приходом зеленого телепня цей принцип перестав діяти, а Трамп схвалював більшість посягань путлєра на наш суверенітет. І нема чого за це на нього ображатися. Ви б стали поважати людину та щось узгоджувати з нею, якщо вона під час вашого першого дзвінка до неї серед невнятного мукання та мекання десять разів вам дякувала за те, що ви її привітали, ще разів 6 запросила вас у гості (ви таких намірів не мали й не маєте), а потім ще невідомо з чим почала вітати вас… От і Трамп більше не побачив з другого боку рівноцінного партнера, з яким щось потрібно узгоджувати.

Але то Трамп із його рашистськими скелетами в шафі. Але ж Байден! Як же він міг?! – вигукнете ви у відповідь на повідомлення про телефонну розмову Байдена з Путіним, на якій президент США підняв українську тему та предметно її обговорював. Ні попередніх узгоджень із Зеленським, ні навіть інформування його про суть розмови після її завершення взагалі не йшлося. Як же так, Джо?!

Самому образливо. Але… Не той політик Байден, щоб здавати Україну Рашистану. Він своїм завданням бачить узагалі ослаблення російського ведмедя та виривання йому без наркозу кігтів і зубів, щоб не загрожував оточуючим державам, а найперше Україні. А чому раптом “про Україну без України”? Бо, на жаль, на офіційному рівні нема з ким в Україні. Так, після тривалого застосування цього принципу його скасування – це не лише відвертий і демонстративний плювок в одну огидну зелену морду. Це ще й певна неповага до країни, в якій якісь безвідповідальні відсотки цю морду зробили президентом. І скажіть, що не заслужили на таку неповагу…

Але на виправдання Байдена та пом’якшення національної ганьби маємо повне право сказати, що тут тимчасово спрацювала інша формула – не “без України”, а “за Україну, замість її влади”. Ви думаєте, що Байдену не доповіли про нові орієнтири Зеленського на проросійську ОПЗЖ, про реванш, який коїться руками влади, про зрадницьку політику, яку тихенько впроваджує колаборантський режим? Такі деталі могли б не надто зацікавити обох Бушів, але не Байдена. З ким йому консультуватися в Україні на офіційному рівні? Я не про особисті контакти з Порошенком, на жаль, не він зараз очолює країну.

Фактично, Байден у розмові з Путіним у певній мірі говорив якщо й не від імені України, бо на це повноважень не має, то в інтересах України. І з протилежного кінця телефонного спецзв’язку вбачав не лише пуйла, але й зейла. Отака баєчка може іноді відбуватися в міжнародній політиці…

І зовсім на останок. Те, що про цей факт особистої зневаги, як і з якимись виправданнями та представленням події у вигідному світлі виступав не сам зеленосяйний, не його недовчений міністр закордонних справ, не головний канцелярист Єрмак, а якась Подолянка… Чи Подоляк? Весь час випадає з пам’яті прізвище цього не службовця, не урядовця, не політика, а чорт зна що і збоку бантик. Отже, те, що якось відбріхуватися доручили тому, хто у владній ієрархії “ніхто і звуть його ніяк” – це підтвердження, що в Зеленського та по всій вертикалі сигнал зрозуміли дуже добре. Як там писав класик: “Зеленскому стало очень тоскливо. Он понял, что его будут бить, бить долго, больно и наверно ногами…” Ну, може класик сказав трохи інакше, а бити будуть таки нашого недоноска. Шкода, що ця ганьба й на нас усіх поширилася…

Поділитися:

З новим рейтингом КМІС Вас, Володимире Олександровичу

Елена Подгорная

Нам тут новых рейтингов подвезли.
КМИС проводил опрос и вот что нам выдал.

Во-первых, у нас рекордное количество людей, которые считают, что Украина движется куда-то не туда, куда бы хотелось. Целых 74,3%. Это очень много. Это критично много.
Открытым остаётся вопрос – насколько можно доверять этим всем рейтингам? Но тренды изменились очень заметно. КМИС постоянно указывает на снижение поддержки Зеленского и всего, что с ним связано.

На выборах это были пресловутые 73%. По опросам КМИС, в апреле 20-го года уже 40,9%, в октябре – 33,3%, а в январе 21-го – 19,8%.

А ещё в плюс КМИС идёт корректно составленный опросник, где представлены все электоральные конкуренты, а не выхолощенный опрос, где Зеленскому якобы альтернативы нет.

И вот настало время, когда мы видим, что рейтинг Зеленского 19,8% отличается от рейтинга Порошенко 15,7% на две социологические погрешности. Для этого потребовалось реально полтора года. Во втором туре, если бы он состоялся, тоже разница минимальная. 55,2% поддержали бы Зе, а 44,8% – Порошенко. То есть разница несчастных 11%, на выборах она была 48%. А это значит, что Порошенко сократил разницу в 4 раза за полтора года.

Среди жаб и гадюк тоже пертурбации. Бойко со своими 11% впервые отстал от обновлённой Тимошенко с её 11,8%.

Самые большие изменения в партийном рейтинге у “слуг народа”. Эти чемпионы во всём первые, во всём молодцы. Лидерство партия потеряла давно, поддержка партии обвалилась даже не на второе – на четвёртое место. Это фиаско, господа.

Итак, как у нас выглядит рейтинг партий сегодня:
Впереди планеты всей ОПЗЖ – 20,7%;
на втором месте ЕС – 15,3%;
на третьем месте Батькивщина – 12,6%.
Слуга народа в жопе, на четвёртом месте со своими 11,2%, стремящимися к нулю.

Рилли, пацаны. Вы поставили рекорд. Рекордное падение рейтинга президентской партии. Это говорит нам о том, что у Зеленского рейтинг будет падать и дальше. А если бы выборы внИзапна случились прям на следующей неделе, то не было бы у нас монобольшинства, и, вообще, большой вопрос – зашли бы “слуги” в парламент? Ну, может, и зашли бы, но были бы никому не интересны.

Что лично меня в этих всех вопросах не радует – это лидерство проросийской ОПЗЖ. Потому что само существование этой партии – угроза национальной безопасности страны. И на следующих выборах Медведчук сделает всё, что бы оттянуть голоса от ЕС.

Выпустит Смешка с его 8,3%, очень “новый” и “демократичный” Голос, который сохранил таки 5,6%, добавит туда Притулу с Поляковой в шлёпках, – и будет ещё пара процентов в плюс. У Гройсмана 5,3% и ни грамма совести.

Народ у нас плохообучаемый, потому чудес я не жду. Но призываю сторонников движения Украины в цивилизацию подумать дважды или даже трижды перед тем, как ставить галочку в бюллетене.


Володимир Омелян

З новим рейтингом КМІС Вас, Володимире Олександровичу.
Мушу Вас розчарувати, реальні цифри Вашої підтримки ще гірші.
Але Вам вже 43, Ви вже майже дорослий…

Партія Слуг Народу фактично припинила існування (на четвертому місці з 11% підтримки) і залишається лише в парламенті, а не в серцях людей.

Це ціна хайпу, безглуздих рішень і повальної корупції.

І ще, звісно, чекаємо платіжки за січень.
Буде весело.

Поділитися:

Голокост означає «всеспалення»

Петро Порошенко

Завдяки військам Першого Українського фронту 27 січня 1945 року було визволено в’язнів нацистського концтабору Аушвіц-Біркенау. Як відомо, першими браму головного табору відчинили солдати 100-ї Львівської дивізії з батальйону полтавця єврейського походження Анатолія Шапіро. На вшанування цієї події Генасамблеєю ООН встановлено Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Сьогодні Україна разом із усім світом молиться за тих, хто пройшов через пекло тотального знищення.

Масштаби загальнолюдської трагедії Голокосту, що розгорнулася, зокрема і на нашій землі, шокують — із шести мільйонів мирних мешканців України, які стали жертвами Другої світової війни, чверть склали євреї. А з урахуванням загиблих на фронті ми втратили близько 60% від довоєнного єврейського населення українських земель.

Протягом століть українці і євреї живуть разом на одній землі, у спільній країні. Тож ми, українці, розуміємо скорботу євреїв як свою власну.

Цей день — нагадування для нас, до чого може призвести політика нетерпимості та ненависті, загострення імперського божевілля й агресивний націоналізм.

Україна разом з усім цивілізованим світом непорушно стоїть за втілення ідеалів людяності, гідності та свободи. І наша спільна пам’ять — надійний запобіжник від повторення трагедій, подібних Голокосту і усій Другій світовій війні.

Ніколи знову. Вічна пам’ять жертвам Голокосту…

Фото © ООН / Е. Шнейдер. Меморіал на місці концтабору Аушвіц-Біркенау в Освенцімі. Цей табір смерті – один із символів Голокосту

Ірина Геращенко

Найстрашніший артефакт сьогоднішнього дня – публікація фотографій сучасного концтабору в окупованому Донецьку, зони «Ізоляція», де утримують полонених. Символічно, що ці шокуючі фото оприлюднені в день пам’яті жертв Голокосту.

В Освенцимі вперше побувала двадцять років тому. В таборі смерті утримували батька В. Ющенка, і ВАЮ в архівах вдалося знайти рядок про солдата Червоної Армії, бранця Андрія Ющенка. Експозиція Освенциму вражає і назавжди закарбовується в пам’яті: груда взуття з крихітними пінетками немовляти і величезними солдатськими чоботами, волосся, яке нацисти обрізали з жертв перед крематорієм і потім використовували для матраців, зубні коронки, одяг, камери, де проводили медичні досліди над дітьми, кімнати для тортур, крематорії в полі, казарми і фото з живими скелетами.

В січні 2005 Президент Ющенко разом із іншими світовими лідерами були на церемонії звільнення Освенциму. На вулиці мінус 15, сніг, вітер, в цю пору казарми і крематорії викликали ще більший жах. Головними героями церемонії були старенькі чоловіки та жінки, в візочках, дбайливо закутані в теплі пледи, вони сиділи в своїх табірних шапочках і робах, одягнутих поверх зимового одягу. В кожного на руці було вибито табірний номер. Це – в‘язні , яких вдалося врятувати, коли радянські війська звільнили Освенцим. Тоді весь світ побачив потворне обличчя і людиноненависницьку сутність нацистського режиму.

В той самий час в Сибіру інший людиноненависницький тоталітарний режим щодня вбивав в ГУЛАГу сотні українців, євреїв, росіян, представників інших національностей, яких оголосили ворогами народу. Здавалося, концтабори, фабрики смерті назавжди залишилися в минулому, людство зробило уроки зі страшних подій Другої світової. На жаль, ні…

І досі існують тоталітарні режими і маніяки, готові катувати, вбивати, сегрегувати за іншу позицію. Кати, які сьогодні створюють концтабори, всі причетні до тортур громадян мають бути покарані.

Ніколи знову – це головний урок Другої Світової, і він має бути засвоєний.

В цей день пам’ятаємо всіх жертв Голокосту. В сучасній Україні не повинно бути місця для ксенофобії та расизму у будь-яких проявах.

Фото «Ізоляції» зі сторінки Станіслава Асєєва.

 


Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Голокост і вата

Сьогодні міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Треба казати прямо, йдеться про одну з найбільш жахливих сторінок світової історії. Німецький режим соціаліста Гітлера знищив у Європі біля 60% євреїв, біля третини ромів, а також поляків, білорусів, чехів… І українців. Я нагадаю, саме відповіддю на терор нацистів стала поява і боротьба Української Повстанської армії – руху опору, який не підтримував ніхто, крім самих українців.

Я чудово розумію, що відчувають євреї в цей день. Так сталося, що мої родичі-українці теж стали свідками проявів Голокосту. Бабуся розповідала мені, що творила дивізія СС «Адольф Гітлер» в єврейських селах під Уманню. Дідусь, в’язень нацистського концтабору, теж побачив чимало. Євреїв не просто нищили, їх нищили, так би мовити, на науковій основі, з усім німецьким педантизмом. Таке не мусить повторитися знову. Це не обговорюється.

Але от знаєте, нестримну огиду викликає, коли режим лицемірної скорботи по Голокосту включають в цей день відверті та приховані шанувальники путінізму. Чому? Та певно тому, що кати з СС виникли не на порожньому місці.

Я можу нагадати, що у той час, коли Адольф Гітлер ще ходив до школи, в Російській імперії євреїв уже заганяли за межу осілості, а ніжно любимий ватою «великий реформатор» канцлер Столипін впроваджував обмеження на навчання єврейських дітей в навчальних закладах і заборонив приймати євреїв до військових училищ. Саме Столипін поширив всі перелічені обмеження не тільки на іудеїв, а й на євреїв-християн. “Народи забувають інколи про свої національні задачі, але такі народи гинуть, вони перетворюються в гній, в добриво, на якому виростають і зміцнюються інші, більш сильні народи”, – гадаю, Гіммлер і Кальтенбруннер з радістю розписалися б під цими словами Столипіна. Чи був дотичний Столипін безпосередньо до єврейських погромів – питання відкрите, частина істориків вважають, що був.

А ви в курсі, що ніякого Голокосту могло не бути, якби не московські більшовики? Якби у 1932 р. Сталін просто не втручався б у Німецькі вибори? У сучасній Росії не бракує істориків, які стверджують, ніби німецькі комуністи Тельмана у 1932 р. розвернули безкомпромісну війну проти соціал-демократів і тим штовхнули їх в коаліцію з нацистами Гітлера з власної ініціативи, а не за наказами Комінтерна, який повністю контролював Сталін. Було б дуже смішно, якби не було дуже гірко. Влітку 1932 р. партія Гітлера програла вибори та була вся у боргах, а сам Гітлер всерйоз був готовий до самогубства. Проте…

Можна також пригадати факти, коли сталінська НКВД передавала євреїв, що намагалися рятуватися в СРСР від нацистів, прямісінько в міцні руки гітлерівського гестапо. Таке було в часи, коли гітлерівська Німеччина і сталінський СРСР були союзниками, тобто від вересня 1939 по 22 червня 1941 р. Після Пакту Молотова-Рібентроппа. Фактів – до біса.

Я знаю, чому вата так спекулює Голокостом, – вони й зараз намагаються прищепити думку, ніби від остаточного знищення євреїв Європи врятувала Червона армія, яка знищила гітлерівський режим. Це твердження, по-перше, – брехня. Гітлерівський режим знищила коаліція союзників двома фронтами, причому саме СРСР отримував від союзників допомогу по ленд-лізу, а не навпаки. А по-друге, вже після закінчення Другої Світової війни у СРСР-рятівнику євреїв катували вже сталінські НКВД/МГБ по справах космополітів, сіоністських заколотів та горезвісній «справі лікарів». До чого дійшов би Сталін, якби не помер у 1953 р., історія мовчить. Мовчить так само, як вата мовчить про факти перелічені мною.

А правда така. Голокост став наслідком постімперського синдрому, що охопив Німеччину після програшу у Першій Світовій війні. Бажання «снова павтаріть» породило Бухенвальд і Освенцим. Воно ж принесло війну на німецьких багнетах в країни Європи. І я знаю нині ще одну країну на сході, з якою зараз робиться те саме. Ця країна хворіє на постімперський синдром. Толерує етнічну ненависть. Несе війну сусідам. Нині.

 

Фото на заставці © Укрінформ

Поділитися:

«Європейська Солідарність» презентувала ініціативи щодо широкої вакцинації населення (відео)

Депутати з фракції «Європейська Солідарність» зареєстрували у Верховній Раді законопроекти №4645, №4646 та №4647, які передбачають заходи щодо подолання наслідків пандемії коронавірусу. Про деталі «антиковідного» плану розповіла під час брифінгу народний депутат Марія Іонова.

«Вчора влада Зеленського пообіцяла українцям розпочати вакцинацію вже з лютого. Але лютий за чотири дні, і ми розуміємо, що чуда не станеться. Резервація вакцин, їхня реєстрація, закупівля, підготовка кампанії вакцинації, логістика в регіонах. Всі ці стадії провалені. Ми тільки чуємо анонси, теорію, обіцянки», – наголосила Марія Іонова.

У «ЄвроСолідарності» пропонують провести тотальне тестування, визначити пріоритетні групи громадян для щеплення від коронавірусу, заборонити закупівлю вакцини в Росії, встановити кримінальну відповідальність за оборудки з вакциною. Також «ЄС» пропонує надавати у 2021 та 2022 роках податкову знижку на витрати з діагностики і тестування COVID-19, придбання лікарських засобів та виробів медичного призначення, необхідних для лікування.

«Європейська Солідарність» вже рік пропонує план Порошенка по боротьбі з Covid, аби всі медики отримали надбавки до зарплати, аби всі, хто працює з ковідними пацієнтами, отримали не одну зарплату, а три. Ми пропонуємо збільшити в бюджеті кошти на вакцинацію і негайно розпочати просвітницьку програму. Інакше Україна надовго опиниться за новим ковідним муром», – нагадала Марія Іонова.

«Перше – це тотальне тестування, контрольована самоізоляція безсимптомних, безкоштовне лікування хворих, які потрапили на госпіталізацію. Це вакцинація здорових. Припинення антиковідного мародерства з боку влади і зловживань на «Великому крадівництві», – наголошує Іонова.

«Питання загального тестування абсолютно реально провести протягом місяця. Таким чином ми зупинимо розповсюдження вірусу, і не треба тоді тримати всю країну в локдауні, не треба ізолювати всю країну», – зауважує Іонова.

Кабмін має розробити Національну програму імунізації громадян від коронавірусу та забезпечити фінансування закладів охорони здоров’я, залучених до вакцинації, – йдеться в одному із законопроектів. Уряд має передбачити у державному бюджеті на придбання вакцини не менше 15 млрд грн.

Також необхідно затвердити критерії пріоритетності – першими мають вакцинуватися медпрацівники, військовослужбовці; люди похилого віку; працівники закладів освіти та соціальної сфери. Завершити щеплення цих соціальних груп необхідно до 1 вересня 2021 року.

Уряд має встановити і контролювати граничні ціни для товарів і послуг протиепідемічного призначення – у тому числі вакцин і тестів.

«Європейська Солідарність» закликає заборонити ввезення, поширення та реалізацію в Україні вакцини, розробленої або виробленої на території чи за участі держави, визнаної в установленому порядку державою-агресором. «Нехай нарешті Зеленський і його уряд чітко заявлять, що не буде закуплено ані російської вакцини, ані російського газу від країни-агресора», – наголошує Іонова.

Законопроектом пропонується встановити, що щеплення здійснюється безкоштовно – оплата за щеплення у державних та комунальних закладах охорони здоров’я у будь-якій формі заборонена. «Європейська Солідарність» також вимагає заборонити перепродаж вакцини, яка була придбана за бюджетні кошти.

Водночас проект закону передбачає можливість для приватних закладів охорони здоров’я за власний рахунок ввозити дозволені для використання в Україні вакцини, розповсюджувати та використовувати їх для щеплення громадян проти коронавірусу.

«ЄвроСолідарність» також пропонує внести зміни до Кримінального кодексу, встановивши кримінальну відповідальність за порушення порядку щеплення, за використання в комерційних цілях вакцин та тестів, придбаних за бюджетні кошти.

За ці злочинні дії пропонується штраф від тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк. Ті самі дії, вчинені представником влади, повторно або за попередньою змовою групою осіб, – пропонується карати позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

«Штаб боротьби з Covid-19 очолює Зеленський. Хотілося б почути звіт цього штабу. Як так сталося, що Україна – єдина країна в Європі, яка не розпочала вакцинацію, не закупила її і не почала щеплення? Хто за це несе відповідальність? В інших країнах і уряди, і прем’єри, і президенти боролися за резервацію достатньої кількості вакцин для своїх громадян. А в нас боролися за те, яка «прокладка» буде це робити. Поки влада без кінця обіцяє і нічого не робить, хворіють тисячі українців. І ці всі жертви коронавірусу – вони є жертвами влади», – підкреслила Марія Іонова.

Джерело

Поділитися:

«Європейська Солідарність» буде оскаржувати у КСУ закон Зеленського про референдум як неконституційний

Фракція «Європейська Солідарність» планує подання до Конституційного Суду щодо закону про референдум, оскільки його норми суперечать Основному закону України. Про це повідомила народна депутатка, голова парламентського комітету з питань інтеграції України до Європейського Союзу Іванна Климпуш-Цинцадзе в ефірі телеканалу «Прямий». Вона назвала цей закон «інструкцією з демонтажу держави».

«Насамперед дуже сильно турбує те, що він передбачає можливість електронного голосування в той час, коли в нас немає серйозної системи захисту кіберпростору. У нас, на жаль, країна-агресорка має можливість постійно втручатися в наш кіберпростір», – пояснює Климпуш-Цинцадзе.

«Наш медіапростір є незбалансованим і заангажованим, у переважній більшості належить різним олігархічним структурам, що буде призводити до маніпуляції громадською думкою», – зауважує представниця «ЄвроСолідарності».

За її словами, ухвалений монобільшістю закон передбачає дуже велику кількість незрозумілих норм.

«Наприклад, закон передбачає, що можна залучати судимих осіб до комісій, які будуть організовувати процес цього референдуму. Закон не передбачає жодних юридичних наслідків для будь-якого спостерігача, якщо він втручається у процес волевиявлення людей під час референдуму, наприклад, якщо допомагає заповнити бюлетень в кабінці, якщо замість людини заповнює бюлетень», – застерігає Іванна Климпуш-Цинцадзе.

«Немає забезпечення пропорційності противників чи тих, хто підтримує те чи інше питання референдуму. Тобто закон є сирим і може бути використаним для того, щоб руйнувати ті чи інші процеси в країні», – наголошує вона.

Климпуш-Цинцадзе також наголошує, що попри заборону виносити на референдум питання щодо територіальної цілісності України, закон від Зеленського допускає голосування на плебісциті питань щодо зміни території.

«Ми що, анексувати когось зібрались? Приєднувати? Ми що, Кубань зібрались приєднати? Чи чому ми ставимо це питання як таке, яке може розглядатись на референдумі, хоча це заборонено Конституцією?», – обурюється депутатка.

«Ми будемо готувати конституційне подання до КСУ. І я переконана, що цей закон буде визнаний неконституційним», – резюмує Іванна Климпуш-Цинцадзе.

Джерело

Поділитися:

Інструкція з демонтажу держави під прикриттям народовладдя

Іванна Климпуш-Цинцадзе

Слуги і «Довіра» в другому читанні таки проштовхнули законопроєкт про так зване народовладдя. Деякі експерти вже заспокоюють щодо тривожних норм, наприклад:

– про електронне голосування в часи кібер-війни,
чи тих питань, які можуть бути серед предметів референдуму:
– зміну території країни,
– відміну норм законів чи цілих законів.

Не можу погодитися з усіма заспокійливими аргументами, але навіть це далеко не всі питання до документа. Відкинувши політику, спробую про інше.

Читаємо лише сухий висновок Головного юридичного управління Верховної Ради, де зауваження до законопроєкту розписані на 27-ми (!!!) сторінках.

Юристи Парламенту чітко вказують:

«… наразі держава не в змозі гарантувати і захистити право голосу виборця, який захоче його реалізувати шляхом електронного голосування, від його спотворення чи навіть фальсифікації результатів голосування».

Це вже не кажучи про спотворений залежністю від олігархів медіа-простір та вплив агресорів на медіа в Україні…
Є в законопроєкті цікавий рядок:

«висвітлення офіційної позиції Президента України та Верховної Ради України про проведення всеукраїнського референдуму… не є агітацією всеукраїнського референдуму».

Це так само як намети під час місцевих виборів чи трансляція фільмів із Зеленським напередодні виборів?

Юруправління справедливо зазначає, що Парламент і Президент не уповноважені мати «офіційну позицію» щодо такого референдуму:

«за таких умов будь-яка «офіційна позиція» Верховної Ради України чи Президента України безумовно впливатиме на волевиявлення виборців, а отже фактично буде агітацією…».

Далі більше.

«Суб’єкти подання – прихильники та опоненти питання всеукраїнського референдуму – мають право на пропорційну частку кожної категорії керівних посад в окружних комісіях з всеукраїнського референдуму. Однак, така вимога не передбачена положеннями проекту…».

Тобто на місцях такі комісії зможуть утворювати лише з «потрібних» людей, а щоб не було кадрового голоду, перестрахувалися можливістю брати в комісії… судимих.
Судимих, Карл!

Знову цитую висновок Управління ВРУ:

«…здійснення повноважень члена комісії може бути покладено на особу, яка має судимість за вчинення умисного нетяжкого кримінального правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг або відбуває покарання у виді громадських робіт, виправних робіт, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю тощо за інше правопорушення».

А щоб таким «чесним» членам комісій було кому допомогти, то зі спостерігачів знімається будь-яка відповідальність за втручання в процес волевиявлення:

«У разі порушення офіційним спостерігачем вимог пункту 3 частини другої цієї статті комісія з всеукраїнського референдуму, на засіданні якої присутній офіційний спостерігач, робить йому попередження».

Попередження, Карл!

Для особливо оптимістичних юристи тут же пояснюють:

«Таким чином, офіційний спостерігач, якому… заборонено заповнювати замість виборця (у тому числі на його прохання) бюлетень для голосування, а також бути присутнім під час заповнення виборцем бюлетеня для голосування у кабіні для таємного голосування або іншим чином порушувати таємницю голосування, може порушувати зазначені заборони без жодних юридичних наслідків».

Законопроєкт пробує дати визначення «питання загальнодержавного значення» (котре може бути предметом всеукраїнського референдуму) як «питання, вирішення якого впливає на долю всього Українського народу та має загальносуспільний інтерес». На думку юристів, це визначення є:

“дискусійним та таким, яке важко буде застосувати на практиці, оскільки завжди буде залежати від суб’єктивної оцінки”.

Ну, і як вишенька на тортик:

“всупереч конституційному припису порядок проведення референдуму буде встановлюватися не законом, а підзаконним актом, яким є рішення ЦВК”.

Тому не знаю, де люди беруть приводи для оптимізму. Мене цей документ лякає, бо він точно не про безпосереднє здійснення влади народом.

Це нашпигована чорними лазівками інструкція з демонтажу держави…


Ірина Геращенко

Аналіз закону Зеленського про референдум.

Мій прогноз: нас чекає парад популізму в 2022-2024, коли Зеленський і Ко спробують в такий спосіб наростити рейтинг перед майбутніми виборами.

І будуть вам референдуми в стилі «5 питань від президента» про скорочення депутатів, відрубування рук корупціонерам, чи хочете ви хороші дороги, за все хороше проти всього поганого.

Олігархічні телеканали, освіта імені Шкарлета, відсутність критичного мислення в великої кількості населення і готовність підтримати що завгодно за пакет гречки допоможуть сформувати необхідну думку.

Й зав’язне країна в цій імітаційній рутині, замість рухатися вперед.


Михайло Забродський

Вчора Верховна Рада протягом одного дня відпрацювала всі працевтрати за час вимушеної перерви в роботі. А якщо вести мову про правлячу монобільшість, то і за майже півтора роки, які пройшли після президентських виборів.

Передовий загін народних обранців в складі монобільшості, групи, яка бореться за наше майбутнє, і декількох позафракційних депутатів більшістю голосів, за відсутності підтримки інших політичних сил, прийняв історичне рішення про прийняття в цілому славнозвісного Закону про народовладдя. Незважаючи на пафосну офіційну назву закон більш відомий широкому колу наших громадянам як Закон про референдум. Так, мова саме про нього. Здається все логічно і природно. Президентською більшістю виконана ще одна передвиборча обіцянка президента.

Спробуємо розібратися, що віднині робить обов’язковим для виконання всіма громадянами і державними органами зазначений Закон. Зупинимось лише на трьох найбільш принципових його елементах.

По-перше, схвалений текст Закону не забезпечує рівних умов для прихильників та опонентів питання, яке винесене на всеукраїнський референдум. Він прямо визначає преференції лише для політичних партій, які утворили депутатські фракції у ВРУ, під час формування окружних та дільничних комісій з референдуму, а також в питаннях контролю за виготовленням бюлетенів для голосування. Інші, втому числі й впливові, національні політичні сили будуть позбавлені такої можливості. Що це може означати? З одного боку, це спроба зберегти хоч якийсь вплив на процес з боку Парламенту. З іншого, ні що інше як пряме намагання “замкнути” політичне життя країни, зокрема в розрізі найважливіших питань, що виносяться на референдум, лише в межах правлячої політичної сили та її сателітів.

По-друге, окремі положення Закону зазначають, що:

“текст законопроекту про втрату чинності законом України… не може бути змінений після його затвердження більшістю зареєстрованих учасників зборів щодо проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою”.

Таким чином Верховну Раду України та її органи загалом усунуто від процесу опрацювання проекту закону, що виноситься на референдум, як з точки зору змістовного аналізу, так і в частині перевірки викладення тексту відповідно до усталених правил законопроектної техніки. І це не просто зауваження щодо запобіганню “крючкотворству” або застосуванню брудних парламентських технологій! Це пряме потурання можливому подальшому перешкоджанню вступу закону в дію або його блокуванню.

По-третє, Законом, серед іншого, серед питань, що можуть бути винесені на всеукраїнський референдум, зазначене питання про ЗМІНУ ТЕРИТОРІЇ України, рішення про яке затверджується простою більшістю виборців, які взяли участь у голосуванні. В той же час згідно з пунктом 32 частини першої статті 85 Конституції України надання згоди на обов’язковість міжнародних договорів України є предметом виключної юрисдикції парламенту. Але відтепер питання про ратифікацію міжнародного договору про зміну території України, прийнятого Верховною Радою України, потребуватиме затвердження на всеукраїнському референдумі, що прямо суперечить Конституції! Можна легко уявити, яку загрозу територіальній цілісності потенційно несе в собі зазначене положення.

Додатково, не зважаючи на прямі застереження Венеційської комісії та Бюро демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ, які рекомендували виключити з проекту Закону положення про електронне голосування, відповідні пропозиції правок були відхилені профільним комітетом і не знайшли належної підтримки в сесійній залі. Таким чином схвалений Закон передбачає запровадження електронного голосування на всеукраїнському референдумі попри відсутність чітко визначених прозорих процедур! Так, наприклад, не зрозуміло, як саме відбуватиметься електронне голосування, яким чином ідентифікуватиметься особа виборця, як забезпечити таємність такого голосування та інше. За таких умов держава не в змозі гарантувати і захистити право голосу виборця від його спотворення чи навіть фальсифікації результатів голосування, що ставить під загрозу реалізацію виборцями їх права! До речи, практику відмови від електронного голосування в умовах постійної кіберзагрози вже застосовували декілька провідних країн Європи. Вочевидь нам до вподоби виключно наш власний гіркий досвід…

Можливо, найближчим часом нас чекає непроста, суперечлива і… захоплююча процедура імплементації нового закону. Приймався-то він здається не “для галочки”. Будемо чекати. А ще будемо пам’ятати, що кожен народ гідний тієї влади, яку він обрав…


Володимир Ар’єв

Вчора ВР відкрила двері охлократії та олігархократії вкупі. Бо те, що подано під соусом «народовладдя», насправді руйнує демократичний процес і конституційний устрій.

Референдум тепер може приймати рішення щодо законів, хоча в правових державах такого немає і близько.
Референдум може скасовувати закони, хоча в правових державах це прерогатива правників у відповідних судах, які трактують конституційне право.

І це далеко не всі «іновації»!

А тепер уявіть, що всіх експертів, фахівців, які беруть участь в роботі над законодавством, замінить телевізор. Який контролюють здебільшого олігархи.

Уявили? От і добре. Тому цей закон просто зобов‘язаний бути скасований Конституційним судом в частинах, де він грубо суперечить основному закону. Або олігархи з обробленим охлосом тепер не лише обиратимуть клоуна президентом, а й будуть ухвалювати закони. З таким самим результатом для народу і для них самих як зараз, коли народ стрімко бідніє, а коломойські та ахметови отримують профіт за профітом.


Helgi Sharp

Во время обсуждения законопроекта о Всеукраинском референдуме Рада провалила поправку, согласно которой, на обсуждение нельзя будет выносить вопрос об уменьшении территории Украины.

Сам референдум может назначить парламент (моностадо), и теоретически на него смогут вынести вопрос об уменьшении территории украинских земель.

Ещё раз хочу подчеркнуть, что прямое народовластие – утопия, и его внедрение в слабых демократиях очень опасно. Процедура любого общегосударственного референдума в случае её подконтрольности номинальному большинству и непрозрачности проведения, открывает широкие возможности для манипулирования и легитимизации решений, выгодных Коломойскому, Зеленскому, а через них и Путину. В частности, это касается Крымско-Донбасского кейса.

Напомню также, что во многих странах (например, в Германии) общенациональные референдумы под запретом.

Нынешняя власть, ежедневно теряя поддержку, настолько торопится, что продавливает антиукраинское законодательство в ускоренном режиме.

Одна надежда на Конституционный суд, но с учётом того, кто там засел… В этой ситуации даже Шарп не зарядит вас оптимизмом. Разве что дядюшка Сэм…

Гіфка © Fill Feaouill


Валерій Прозапас

74% українців вважають, що країна рухається в неправильному напрямку, а “слуги” проштовхують закон про “референдум”.

Ну що ж, їхні економічні “реформи” закінчилися крахом.
“Борьба за мір” – приниженням армії та втратою авторитету держави в світі.
Обіцянки “посадіть корупціонерів” – наступом поліцейщини та поверненням мафіозної системи.

Чим обернеться “народовладдя” під час війни та наступу реваншу, спрогнозувати неважко.
“Хуже будєт”, але це тільки справедливо, – може, наступного разу обиратимуть не клоунів.


Юрій Бірюков

Народовладдя…

Понимаете, наш мудрый народ умудрился избрать Верховным Главнокомандующим воюющей страны клоуна… отставить… шоумена. Ага, мудрость прям прет.

И теперь народовладдя решили расширить и углубить, причем это сделали по законопроекту свадебных фотографов.

Твою дивизию.


Андрій Смолій

Зелена Рада проголосувала «за» Закон про референдум. 255 голосів. Абсолютно сирий і недолугий законопроект, що має масу недоліків та небезпек, тепер ухвалений остаточно. Що це означає?

Перше. «Референдуми» від Зеленського – це пряма загроза державності, зважаючи на те, як стрімко набирають обертів проросійські сили в Україні, та, головне, наскільки міцнішає російський інформаційний простір імені Медведчука. В цей же час завдяки діям влади державна система та інституції деградують та стають нездатними чинити опір агресії як всередині країни, так і ззовні.

Друге. Згідно з цим «законом», реалізувати його зможуть лише потужні фінансово-олігархічні групи або сама ж влада. Як у нас «реалізовують» різні опитування, вже було продемонстровано на виборах 25 жовтня. Маю на увазі так звані «5 запитань», що по суті стали великою аферою та брехнею.

Третє. Подивіться на сайт президента та на якість петицій. А головне на те, як влада реалізує самі петиції. Та ж петиція щодо закону «про колабораціонізм» просто ігнорується другий місяць.

У «референдуми» Зеленського можна буде запакувати що завгодно. Від питань Донбасу та війни до російської мови, від скасування певних посад до ліквідації інституцій. Зважаючи на те, в чиїх руках ЗМІ, все це дуже небезпечно.

Тепер маємо ще одну загрозу під час війни.
Куди вже гірше?


Елена Подгорная

Про референдум. Это закон Зеленского, и парламент поддержал его в целом большинством голосов (255 штук).

Предметом всеукраинского референдума могут быть вопросы:

  • об утверждении изменений в разделы I (Общие положения), III (Выборы и референдум), XIII (Внесение изменений в Конституцию) Конституции;
    *сразу обращаю внимание на вот это – “внесение изменений в Конституцию.” Позволить нашему избирателю менять Конституцию под влиянием телевизора от олигархов – ну такое себе рисковое дело…
  • о решении вопросов общегосударственного значения;
  • об утверждении закона о ратификации международного договора, предусматривающего изменение территории Украины;
    *вау! Жир – да?
    Нардеп Матусевич предлагал внести правку, что если на референдум будет выноситься вопрос об изменении территории Украины, то чтобы речь шла только о ее увеличении. Но правку не внесли.
  • о прекращении действия закона Украины или отдельных его положений.

На референдум нельзя выносить вопросы:

  • противоречащие положениям Конституции Украины, общепризнанным принципам и нормам международного права, закрепленным в первую очередь Общей декларацией прав человека, Конвенцией о защите прав человека и основных свобод, протоколами к ней;
  • направленные на ликвидацию независимости Украины, нарушение государственного суверенитета и территориальной целостности Украины.
    *и как тут пляшет вот это:
    “на референдум можно выносить вопрос об утверждении закона о ратификации международного договора, предусматривающего изменение территории Украины”, создание угрозы национальной безопасности Украины, разжигание межэтнической, расовой, религиозной вражды?;
  • относительно законопроектов по вопросам налогов, бюджета, амнистии;
    *хитрые какие. Знают, что мудрый нарид первым делом ломанётся налоги и сборы отменять. 🙂
  • отнесенные Конституцией Украины и законами Украины к ведению органов правопорядка, прокуратуры или суда.

На референдум одновременно может быть вынесен только один вопрос, который сформулирован чётко, понятно, не должен допускать разночтений и вводить избирателя в заблуждение.

Для того, что бы референдум состоялся, на нём должны проголосовать не менее 50% избирателей.

Референдум про изменения в Конституции и референдум по народной инициативе может назначать президент. А референдум про  изменения территории Украины – Парламент.

Вот как ни крути этот закон, всё равно получается 3,14дец.

Так что мой комментарий остаётся в силе – с народными республиками вас, господа, пані та панове…


Олексій Осипенко

Вот сейчас Вова выждет полгода где-то и объявит какой-нибудь референдум.

Тогда интеллектуальное большинство припрется на него и проголосует так, как ему велит его вековая народная мудрость.
И все станет плохо.

И тогда Вова (или кто там будет сидеть на Банковой) объявит второй рефенедум, чтобы исправить результаты первого.
И все станет еще хуже.

А виноват будет Порошенко. Потому что, во-первых, это он Зеленского к власти привел, а во-вторых, потому что почему путч не устроил, и нарид от самого себя не спас?! Мало крови народной попил этот упырь?!


Гліб Бабіч

Все просто. І вам про це вже не раз говорили. Закон “про народовладдя” – просто чергова (але велика) віха на шляху знищення України. В найнадійніший спосіб – шляхом передачі її в руки сил, оріентованих на головного ворога.

Простий план дає деякі збої, завдяки чому нам стає видно “підкилимну” частину процесів. За цим планом всю брудну роботу і всі “зашквари” повинна взяти на себе монокоаліція і “найвпливовіший”. Саме тому у ОПЗЖ було таке собі “вільне голосування”. Де 7 утрималися та аж 15 проти. Ну, для своїх виборців у них є аргумент. Вони хотіли, щоб в законі були прописані ще й регіональні референдуми (привіт ДНР! Як живеш, ЛНР?). А ще їм немає ніякого сенсу палитися. Якщо (коли) прийде їхній час, вони скажуть “не ми цього хотіли – ви хотіли”.

Владна “партія тих, хто йдуть до прірви”, панікує і шле сигнали ОПЗЖ про готовність до злиття в будь-якому з екстазів. Ось і новоспечений “рот влади” Арестович слідом за майстром контекстів Арахамією говорить про те, що партія Бойко – дуже українська партія.

І відкриття нових справ на Порошенка та Байдена (перше – звично і смішно, друге – суіцидально), і виграш Портновим суду першої інстанції по знищенню згадок про Майдан із шкільних підручників саме з цієї обойми.

Просто одні готові перестати “працювати під прикриттям” і об’єднатися з другими.

Але “другим” це не потрібно. “Більшості” давно видали лопату. І її завдання закопати себе самим і взяти на себе всю повноту “народного гніву”. А заодно й вирити фундамент для того, що побудують “нові українські патріоти” з російським ухилом.

Що до закону, ви вже бачили сто детальних аналізів. Там теж просто.

Народу пропонують замінити парламетаризм із завжди поганими депутатами (бо пишуть якісь дурні закони) на “пряме управління”. Найчеснішими, чистими і все знаючими людьми – усередненим народом. Якими тепер легко буде маніпулювати будь-якій владі. Яка зможе виносити потрібні їй питання, минаючи номінальний парламент. Маніпулюючи привченими до маніпуляцій людьми. І підтасовуючи результат в незрозумілому “електронному варіанті”.

А наявність головного пункту “про зміну території” – найпростіше питання. Якби територію не збиралися “змінювати”, цього б пункту взагалі ніколи не виникло б, навіть в самому ідіотському законі. Є простий розрахунок на максимально можливий результат таких референдумів. Якщо завтра винесуть перше питання “Чи хотіли б ви визнати “незалежність” Донбасу і виключити його зі складу України, і війна відразу закінчиться?”, захоплена більшість заволає “Тааааак!”. А коли післязавтра їм запропонують офіційно відмовитися від Криму в обмін на дешевий (на якийсь час) газ із Росії та зменшення комуналки, крик “Таааак!” буде ще голосніше.

Десь там, в зовнішньому світі, тихо знімуть санкції з росії, і чудовисько розправить плечі. А всередині країни перестане існувати народ і будь-які зачатки Нації. Залишиться керований “охлос”, що пожирає власну країну та себе. Якому будуть підкидати смачні ідеї. Від “відняти і поділити” по волі народу до оголошення поза законом будь-якої частини суспільства за будь-якою ознакою.

Це все вже проходили протягом тисячоліть. І тільки ми прийшли до цього в найбільше просунуте століття.

Все питання в тому, що у них залишилося мало часу. І цей закон має відновити і консолідувати розпливчатий електорат. Який повинен “докошмарити” владу на “майданах за миску”, після чого кермо можна прибрати до рук “російської української опозиції”.

А плюсом є те, що до свідомої та по-справжньому української частини суспільства поступово доходить необхідність залишити захоплюючу гризню між собою і повернуться на бойові позиції. Тим більше що навіть статистика говорить про те, що маятник впевнено рухається на нашу сторону.
І наша консолідація важить на порядок більше умовної “консолідації” будь-якої “умовної” більшості.
І відкотити і виправити все, що навернув це цирк, ми теж зможемо досить швидко.

Біда тільки в тому, що більша частина з Нації здатна на дії тільки тоді, коли спільний корабель зануриться вже наполовину і почне черпати воду бортами. Правда, ми вмудряємося виплисти і тоді. Правда, в цей раз в нашому борті вже не колупають, а рубають грунтовну діру. А скоро спробують підірвати наш корабель під три чорти. “За бажанням пасажирів корабля”. Той, хто змирився з напівзатопленим станом, обов’язково піде на дно.

Так що не дивуйтеся, що відбувається. Дивуйтеся тому, як ми це все допустили.
І ще. Всім прихильником “негайних дій” і криків “Доки?”.
Про що ви? Я вам на військовій мові скажу (і це не про переворот, пане майоре). Там, де можливо діяти тільки силами умовного батальйону, силами умовної роти нічого не вийде. Крім героїчної загибелі роти.
А нас поки і роти не набереться.
Подумайте про це на дозвіллі. Без референдуму.

* * *

У моєму ранковому пості про “торжество референдуму” окремо варто відзначити коментарі про “ви нагнітаєте” і “ви лякаєте”.

Гаразд, любі мої. Я ще навіть не починав.

А ось тепер, вибачте, інсайд, якому я повністю довіряю.
В одній мононкоаліцїі після прийняття “Закону про народовладдя”активно обговорюється можливість першочергового винесення на референдум …
…барабанний дріііііб. …
ТЕКСТУ НОВОЇ КОНСТИТУЦІЇ. Повністю переписаної. Без всієї цієї нудної недоторканності Основного Закону і пов’язаних з цим обмежень.
Це ж нічого страшного, правда?

А далі не нагнітаю. Кожному буде дано по мірі його уяви, тверезості та реалізму.
Насолоджуйтесь.

Поділитися:

Як же бісить цинізм жалюгідної нікчеми (відео)

Антон Сененко

Мене дуже вибісив цей пост Зеленського. Охопила така лють, що пальці клякнуть на клавіатурі. Володимир Олександрович сповіщає нам про підлітка, якого якісь нелюди побили у Парижі. Щось там він нам розповідає про покарання, про державу, цивілізованість, реакцію та інше.

Мені дуже шкода хлопця. Я пишу це як людина, якій довелося битися із покидьками прямо біля Лувру серед білого дня на День Бастилії, захищаючи літніх французів від молодих, п’яних і дурних французів. Але у нього є французька медицина, французька поліція, прокуратура і суд.

І я не розумію уваги президента до цього інциденту.
Чому?

Тому що 14 січня 2021 року в селищі Маклаївка Малинського району Житомирської області такого самого підлітка наші українській поліціянти били, приставляли до голови пістолет та спускали гачок, били пістолетом, ногою в голову, вимагаючи від нього зізнатися у злочині, якого він не скоював. Нібито він вкрав автівку. Потім стріляли на подвір’ї його родини, лякаючи мешканців. Погрожували. Коли з’ясувалося, що автівка знайшлася сама по собі, відпустили і намагалися зам’яти справу.

Деталі цієї моторошної історії тут.

Я уважно подивився сторінку Зеленського – жодної згадки про цю подію, що сталася на території України, і про яку завдяки небайдужій громадськості вже пішов величезний резонанс.

Тобто маємо такий собі Кагарлик-2 (до речі, шо там по ньому?), вбитого п’яними поліціянтами Кирила Тлявова (а там що?), Авакова, який найпотужніший міністр, та купу злочинців в погонах, при зброї, на службових автівках.

Я дивлюся на свого малого сина і розумію, що з ним будь-де в світі може статися що завгодно. Але у Франції є поліція і суди. І шанс нарватися там на неприємності значно менший, аніж тут. Бо в Україні ти маєш остерігатися як просто злочинців, так і покидьків з написом “поліція” на спинах. Які спокійно у відділку прикують кайданками до батареї, дістануть протигаз і зроблять “слоніка” (коли доступ повітря перекривається), аби він підписав будь-який папірець, що дозволить збільшити відсоток розкриття злочинів, аби виправдати стомільярдний бюджет міністерства внутрішніх справ.

Це все відомі речі.
Нічого нового я не написав.
Але як же бісить цинізм жалюгідної нікчеми, котра більше уваги приділяє нашим громадянам за кордоном і ховає голову в пісок від внутрішньоукраїнських проблем.
Немає сил на те дивитись.
Немає сил.

(кликабельно, посилання відкриється в новому вікні)

Поділитися:

Стратегія ОПЗЖ, Шарія та інших прокремлівських сил в Україні

Костюк Олександр

Стратегія ОПЗЖ, Шарія та інших прокремлівських сил (фактично кремля) в Україні.

Основні завдання:

– Деморалізація, дезорієнтація та розпорошення проукраїнських, прозахідних, державницьких сил в Україні;
– Пропаганда Росії та проросійських сил, об’єднання їх проти всього українського, залучення нестійких, та тих, що коливаються;
– Максимальний розкол, анархія та хаотизація всередині України аж до руйнації державних інститутів або передачі їх під контроль кремля. Старий більшовицький принцип: «чим гірше – тим краще».

Реалізація завдань досягається рядом стандартних і давно застосованих кремлем методів і маніпуляцій:

1. Конспірологічна теорія про «внєшнєє управлєніє запада», експлуатацію Заходом України та українців;
2. Нагнітання істерії про «в странє полний бардак, страшная корупція, всє украінскіє власті только воруют, разграбілі богатєйшую страну», «нє построілі нових заводов» і т.п. ;
3. «Народ обніщал» і доїдає пів-вареника, в цьому ключі експлуатується тема тарифів і «шлункових майданів» (тарифних, підприємницьких, автобляхерських), які в певній мірі направляє і якими точно користується кремль;
4. Подання всього українського як деструктивного та агресивного (для цього використовується образ «радикальних націоналістів», часто керованих кремлем, фашиста-Бандери і т.п.), або як недолугого та шароварного;
5. Впровадження в свідомість українців презирства та неповаги до власної держави, державних інститутів та символів. Стандартна кремлівська маніпуляція “Поднімітє нам зарплату і пєнсію в 10 раз, і тогда ми полюбім ету вашу Украіну”. «Дайтє нам много водкі і колбаси, і тогда ми, может бить, начньом говоріть на етом вашєм язикє»;
6. Розкол суспільства за різними ознаками, зокрема мовною. Тут кремлем тактично використовується вступ в дію мовного закону, який стратегічно є перемогою державницьких, патріотичних сил. Розкол штучно створюється нагнітанням, провокативними заявами та діями з обох сторін. Шаріями-Ківами-Германами-Бондаренками, з одного боку, та Фаріонами-Ніцой-Дроздовими-Бєлєцкіми, з іншого боку. Провокативні заяви та дії активно поширюються ЗМІ та в соцмережах;
7. Настійлива та агресивна дискредитація державницьких політичних сил стандартними тезами про «розкрадання та корупцію». Маніпулятивне зрівнювання в свідомості державницьких політичних сил та колаборантів-популістів, приведених до влади зусиллями самого ж кремля, ОПЗЖ та псевдопатріотів. Оголошення державницької політичної сили «націоналістами та фашистами» – для проросійського електорату та «союзнікамі рєгіоналов і Мєдвєдчука» – для патріотичного електорату. Протиріччя не турбують кремль, кожній групі заходить своє;
8. Подання проросійських сил як сил «стабільності, міра, дружби, об’єдінєнія страни», Росії – як джерела «порядка, багатства, культури» і т.п. З цієї ж опери: «Как хорошо било в СССР» з натяком: потрібно повернутись в чудову російську імперію;
9. Традиційне вже спокушання електорату сиром в мишоловці: «дєшовий газ, електроенергія, руская вакцина» і т.п.

Нічого нового, насправді. Ті ж прийоми активно застосовувалися кремлем у 2013-14 роках і мали успіх в Криму та на Донбасі.

Потрібно розуміти реальні цілі кремля та методи їх досягнення. Не купуватися на них, не підтримувати (навіть у запалі політичної боротьби), вміти їм протидіяти.
Протидіяти правдою щодо кремлівських маніпуляцій.
Але про це, мабуть, в наступному дописі.

Поділитися:

Верочка. «Хэээпи бёздэээй то ююююююю…»

Мартин Брест

#Верочка

Понедельник – тяжелый день для всех, кроме Офиса президента в центре Киева. Дождь, смывший пушистый снег, продолжает стекать по окнам приемной президента на четвертом этаже Банковой. В комнате пахнет кофе, сигаретным дымом, моющим средством и четырехдневным ожиданием.

За столом сидит Верочка в черном узком платье. На полированной столешнице лежит снятая трубка серого телефонного аппарата, из которой играет какая-то музыка, иногда прерываемая английским текстом, рядом – блюдце с дымящейся сигаретой, наполовину полный стакан латте и айфон. Возле окна баба Люба молча поливает горшок с алоэ.

Резко распахивается дверь в кабинет президента, и высовывается напряженное лицо главы государства. Он уныло оглядывает Верочку, стол, бабу Любу и алоэ и в конце концов страдальчески косится на лежащую трубку.

Владимир: Ну шо? Не берут?
Верочка (с наигранным сожалением): Не берут, Владимир Александрович. Музыка играет, и автомат иногда текст повторяет.
Владимир (печально): Четвертый день уже… А шо хоть за текст?
Верочка (по памяти): Please wait in line until your next presidential election.
Владимир: Ээээ… не понял. Переведите.
Баба Люба (мрачно поправляет колючие веточки): Ваш дзвінок нахуй неважливий для нас.
Верочка: Они просят подождать на линии… примерно три с половиной года.
Владимир: Скоооолькооо?

Резко открываются двери, и из гулкого коридора в приемную вваливается огромный букет роз. Из под безвкусного многообразия слегка увядшей флоры виднеются ноги премьер-министра. За ним, тяжело дыша от подъёма по лестнице, толпятся некоторые министры. Шкарлет и Малюська пихаются, пытаясь вылезти вперед. Шкарлет – выше и крепче, Малюська – умнее и проворнее. Нестройный хор голосов визгливо затягивает «Хэээпи бёздэээй то ююююююю…» Верочка морщится, баба Люба начинает прикидывать, как швырнуть алоэ прямо в дирижера. Владимир, как всегда про проявлении верноподданических знаков внимания, начинает довольно улыбаться и даже помахивать рукой. Содрогающий конец «Хэппи бёздэй, Владималексаныыыыыч, хеппи бёздэээй тууу… ЮЮЮЮЮЮ!!!» ставит жирную точку на вокальных способностях кабмина.

Владимир (довольно прижмурившись): А хорошо, хорошо вышло! Стоять! Куда? А ну давайте еще раз!
Денис (оглядываясь): Три-четыре! Ииии…
Верочка (с озабоченным видом хватая трубку): Да? То есть – yes?
Владимир: Тихо! Да тихо вы!

Министры резко затыкаются. Руки Дениса, сжимающие букет, подрагивают, а министр образования, набравший воздуха в грудь, начинает краснеть, сипеть и выпучивать глаза. Баба Люба с сожалением ставит горшок на место и косится на тумбочку, в которой початая бутылка коньяку.

Владимир (оборачивается к Верочке): Ну что там? Дозвонились, да? Дозвонились?
Верочка (выслушивая в трубке голос, говорящий по-английски, что-то быстро набирает в телефоне): Yes… Yes, of couse, I`ll wait. Yes, ma`am, good day, this is president Office of Ukraine. Yes, yes, “opeshechka”. Yes, our president wonna be talk with mister Joe Biden… Which president? (поднимает голову) Ну какой есть… Sixth president. No, no Poroshenko, his name is Volodymyr Zelensky. Yes, Vo-lo-dy-myr. “V” as “victim”, “O” as “ondatra”, “L” as “lukashenko”…
Владимир (зачем-то вытягивает шею): Ну шо там, шо там, шо там, шо там?
Верочка (внимательно слушает, отмахиваясь): Yes… Oh, it will be a big surprise for mister Zelensky… Thank you… Как у нас говорят: «Thank you, thank you very much» (кладет трубку).
Владимир (провожаю трубку глазами): Так, я не понял. Эт че за херня?

При слове «херня» Денис роняет букет и начинает пинками выпроваживать всех обратно в коридор. В приемной повисает нервное напряжение. Баба Люба потихоньку вытаскивает коньяк из тумбочки и пытается незаметно открыть. Булькает кофеварка.

Верочка (поднимает букет роз): Пойду в вазу поставлю. Ну или в ванну кину. (громко) Владимир Александрович, тут такое дело…
Владимир (как обычно, тут же теряет самоконтроль): Да не тяните, говорите уже!
Верочка: Ээээ… Я не очень поняла, но Администрация Белого дома просила напомнить вам два имени.
Владимир (без сил падает на стул для посетителей возле двери): О Господи. Какие еще два имени?
Верочка (улыбаясь краешком губ): Первое – это Петр Порошенко. Дело в том, что мистер Байден уже получил поздравления от през… от представителя украинской политики еще в первый день, поэтому пока затрудняется найти для вас время.
Владимир (с силой трет ладонями лицо): Порошенко… постоянно Порошенко… везде Порошенко… Да что ж его посадить-то никак не могут…
Верочка (безжалостно): А второе имя – Хантер Байден.
Владимир (поднимается и, ссутулившись, уходит к себе в кабинет): Ччччерт. А я говорил Баканову… Я предупреждал – нахер нам лезть в этот скандал с сыном Байдена…

Баба Люба наконец-то с громким чпоком открывает коньяк. За дверью слышится гомон голосов, шипение шампанского и смех. Гаснет сигарета на блюдце, мигает приходящими сообщениями телефон. Становится слышно, как под окнами собирается «Тарифный майдан».

Верочка: Это не все, что они сказали, Владимир Александрович.
Владимир (резко оборачивается): Да? Что еще?
Верочка (улыбается): “Z Dnem Narodzhennya”. Конгратьюлейшенз.

_______________________________

Дополнительный тираж книги «Верочка» выйдет к середине февраля. Все книги из предзаказа обязательно будут с автографом автора.
Ссылка для заказа книги.

Конгратьюлейшенз 😆

Поділитися:

А судьям стоит смотреть на Дубинского

Антон Швец

Сегодня я буду в 14:00 под Киевским административным апелляционным судом на Московской, 8.
Знаете почему?
Потому что мне не похрен на законы нашей страны. И ее будущее. И не похрен на наш бюджет, в котором могут сделать дыру размером с ПриватБанк.
Мне все это не похрен, а судьям похрен.

С огромным трудом и при колоссальном противодействии Дубинских, Василевских-Смаглюк и прочей плесени, был принят антиколомойский закон. Принят, проголосован и подписан.
И знаете что?
И всё.
Какие-то украинские суды применяют антиколомойский закон, когда разбирают дела о национализации банков. А какие-то нет. Почему так?
Потому что украинские суды судят не по украинским законам.
У украинских судов свои законы – закон джунглей, круговой поруки, волчьей стаи и омерты.

Сегодня в 14:00 на Московской, 8 судья Чаку будет изворачиваться, чтобы не применять антиколомойский закон.

Потому что между первым и вторым туром выборов Беня выиграл суд первой инстанции в ОАСКе (вы же не сомневались в чьей-то политической проституции, да?). И теперь если судья Чаку применит антиколомойский закон, бабки Бени, вложенные в решалово судьи Вовка, сгорят. Потому что дело, согласно закону, будет закрыто. Нельзя по закону национализацию оспаривать. Можно только компенсацию получить. А размер компенсации устанавливает международный аудит. И в случае Коломоя размер этот будет МИНУС пять и пять миллиардов баксов совокупно.

Потому Киевская апелляция должна трупом лечь, но решение волчьего правосудия закрепить и подтвердить. И делает это судья Чаку, петляя и перенося заседания уже который месяц. А Демократична Сокира караулит его под судом.

Сейчас под судом, а в будущем все будет не так.
Когда мы придем к власти, судьи, которые захотят судить не по законам Украины, лишатся мантии. Потому что в Вищій Раді Правосуддя будет большинство у независимых международных экспертов, а не у судей Вовка, Тупицкого и Данишевской.

А пока мы не у власти, я буду ходить на суды и под суды.
Потому что мне не пофиг. И я знаю, что вам не пофиг.
Сегодня, вторник, Московская 8, 14:00.

После суда будет афтопати.
Те, кто придут, получат возможность увидеть меня лично первыми без бороды (очень веселое зрелище, вчера смотрел в зеркало и смеялся).
Так же я отвечу на вопросы, что я думаю о кандидатах на главу ПриватБанка(и планах Коломоя на Приват) и о кандидатах на главу Специальной антикоррупционной прокуратуры. И расскажу, какая у нас ситуация с МВФ на сейчас. Инсайдов хоть лопатой греби.
Еще обговорим перспективы киевского организационного и партийного строительства (агитация запрещена).

Так что до встречи под судом.

А судьям советую смотреть на Дубинского. Потом пищать, что вы просто были против дискреции, будет поздно.

Лайк, репост, спрашивайте свои ответы.

 

Фото © Facebook Демократична Сокира

Поділитися:

Все можно, как у других. Только не сразу

Олександр Михельсон

Все чаще слышу от “русскоязычных” и примыкающих к ним приятелей что-нибудь типа “а почему в Украине нельзя вести культурную (и прочую) политику, как в Чехии/Финляндии/Швейцарии?!”

Отвечаю на родном языке: а кто вам сказал, что нельзя? Можно. Да даже нужно.

Можно, как в Чехии, резко перевести вообще все на чешский, а если “коренные пражане”, высокоученая профессура или кто угодно плачутся на свои немецкоязычные права, так это их интимные проблемы, kurva tě. 😉

Можно, как финны, выменять территории на язык. Крым, например, вернуть. Обменяли же финны госстатус шведского языка на Аландские острова… и за сто лет снизили численность шведоговорящего населения почти в пять раз. 🙂 Не физически, конечно, – просто как-то так “получилось”, что, несмотря на конституционный статус шведского, говорить на нем становилось все неудобнее и невыгоднее. О, разумеется, без малейшего вмешательства государства! 😉

Вот сделать “как в Швейцарии” труднее. Украинский в Украине – это не немецкий, французский или даже итальянский в Швейцарии, чи не так? Им что, у них у всех есть метрополия. У украинского другой метрополии, кроме Украины, нет. Но все остальное можно и как в Швейцарии, чего там: всего только и надо постоянно наваливать в морду всем поголовно соседям в течение ну лет хотя бы шестисот.

В общем, друзья мои, все можно, как у других. Только не сразу, вот ведь в чем фишка-то. А шаг за шагом. Так мы ведь так и делаем. 🙂

Поділитися:

Що ж з нами сталося?

Анна Оскомина

А пам’ятаєте, як ще кілька років тому скільки чудових нагод в нас було для святкування та шанування? А пам’ятаєте, як ми раділи кожній, навіть найменшій, перемозі нашої Армії, кожному звільненому містечку та селу? Тоді, незважаючи на болісні втрати, ми мали нагоду не тільки оплакувати, але й радіти.

А пам’ятаєте, як ми відкрили Бескидський тунель та трасу Одеса-Рені? А пам’ятаєте, як потужно був встановлений новий сучасний саркофаг для Чорнобиля?

А як виграли Євробачення? А яке стильне та яскраве ми потім провели Євробачення в Україні? А фінал Ліги чемпіонів в 2018? А пам’ятаєте наше захоплення від появи української вишиванки в трендах деяких модних будинків? А пам’ятаєте, коли наші виграли в Газпрому в Стокгольмі? А коли ми отримали Томос?

І хоча з усіх сил всі наші досягнення від найдрібніших до найсуттєвіших топили в бруді та лайні і місцеві олігархічні медіа, і кремлівські вечірні мудозвони разом з армією кремлеботів, і чисельні путінські та бенінські рупори в соцмережах, але в нас все одно знаходилися приводи для радощів та гордості. Десь нова дорога, десь сучасна школа чи термінал, десь ЦНАПи, десь лікарні, там наші спортсмени перемогли, там десь українці премію отримали…

Куди те все поділося? Як можна було за неповні два роки перетворитися з молодої перспективної демократії, яка кров’ю та жертвами виборола собі право на підтримку всього світу і покладання великих сподівань, на кволого сіренького непоказного аутсайдера всієї Європи, в якого кожен день якісь сороміцькі зашквари, непристойні до гидотності скандали та настільки тупі витівки та недолугі вислови псевдополітичної квазіеліти, що їх навіть переказати комусь соромно?

Що ж з нами сталося?

Сторгували свою хоч і маленьку, але чисту, високопробну, викарбувану на майданах та у боях новонароджену українську гідність за пайку – навіть не хліба, ні, бо ми й тоді не голодували, – за пайку дешевих гнилих обіцянок, нашвидкуруч пофарбованих у зелене, щоб цвіллю не смерділо.

Знаєте, коли я в останнє всерйоз чула “Україна – це Європа”? Два роки тому. Бо зараз, окрім як з сарказмом, це і вимовити ніяково.

Поділитися:

Про російські протести, давайте на чистоту

Сергій Єсіпов

Ні ви, ні я не зацікавлені в «демократичній трансформації в росії». Тому що сама ця «трансформація» нічого нам не дає – така ж імперська, але «демократично трансформована» рф так само буде вести війну на Донбасі під прикриттям «внутрішнього конфлікту», так само буде окуповувати Крим і так само буде дестабілізувати внутрішню політику в Україні. Тому що так само буде вважати Україну частиною «спільного простору». І справа не в конкретних персонажах, а в системі, яка буде працювати з путіним чи без нього.

Єдине наше сподівання може бути пов‘язане з подальшим розпадом імперії. Тоді, вірогідно, в імперії не буде ресурсів на цю війну і окупацію. І з‘явиться шанс повернути своє.

Ще невеличкий дисклеймер всіх тих, хто каже, що можна не повертати і мудріше напевно відмовитись, – ні, шановні, так це не працює. Україна не відбудеться, як Нація і як Держава, допоки не поверне в повному обсязі всі втрачені території. Окремі успіхи можуть бути, але тільки як епізоди великого шляху.

Тому цілком природно, що багато українських громадян з надією спостерігають і співчувають ситуації з навальним і протестами в рф. Не треба лаятись на цих громадян і викреслювати їх із українців. Єдина проблема, що всі ці добрі люди ще не зрозуміли, що розпад рф не відбудеться під час їхнього біологічного життя.

Ще одна важлива річ – це розуміти, що олексій навальний дійсно не хоче розпаду рф і працює виключно на збереження статус кво і на зміцнення існуючої рф і російської доктрини. І це не тому, що «навальний – агент фсб», ні. Він насправді громадянин своєї держави і любить існуючу рф всією своєю душею. І це правда. І саме тому він хоче демократичної трансформації в рф, зняття санкцій і повернення рф до родини цивілізованих країн світу. І станеться це виключно за наш з вами рахунок.

Ще раз для розуміння – демократична трансформація рф означає, що про Україну забувають надовго і рекомендують дослухатись до «старшого брата», який став кращим. Саме це казали українцям в далекому 1991 році. І тільки випадок тоді допоміг Україні відбутись.

Тому, як це не парадоксально, але єдиною людиною в рф, яка сьогодні твердо і впевнено працює на розпад цього державного формування є володимир володимирович путін. Тільки і виключно він. І він – поки що – все робить в цьому сенсі правильно, і тільки це тішить.

Хоча жоден з нас до розпаду рф просто не доживе. І сам цей розпад насправді буде не такий як 1917-го і навіть не такий як 1991-го. Так все влаштовано, що будь-які події світової історії, якщо повторюються, то в версії лайт. І розпад рф насправді збереже всіх цих ватників і їх добробут. Не буде, на жаль, «біжить матрос, біжить солдат», всі вийдуть після розпаду з тим приблизно, з чим і зайшли.

Саме тому увесь пафос всіх дискусій сьогодення просто безглуздий. Втримався лукашенко, втримається путін, і все, що нас сьогодні цікавить, відбудеться пізніше.

* * *

Українське суспільство дивиться на білорусів і росіян, як онкохворий на першій стадії на такого ж хворого з четвертою.

Ой, як все занедбано.

Так, в нас є свої проблеми, зеленський, аваков з мусорами, олігархи і корупція. Але ми принаймні пройшли перші два курси хіміотерапії та маємо шанси на одужання.

Ми якось не дали гангрені буквально розростися на всю поверхню – вчасно почали лікуватись. І незважаючи на всі труднощі, наших людей і наших дітей не місять дубцями по головах на мирних акціях.

Вони ж вже на стадії розпаду, з напівзгнившими органами і кінцівками, весело розповідають нам, як лікувались сечею і ходили до дуже дорогої «бабки», як читали молитви і спалювали ляльок вуду, але ось – не допомогло, і вирішили звернутись до лікарів. І, можливо ж, що тут і зараз допоможуть? Ну якщо вони теж зроблять все красиво і правильно?

І як тут сказати безнадійному, що ні, вже не допоможе, шановний, ви вже засмерділи.
Надії немає, спостерігати за останніми конвульсіями вмираючого – ну таке собі задоволення.
Єдине тільки, тому що хворий встиг накуролесити перед смертю і натаскав з чужих кишень, є певний шанс після розпаду всім повернути своє.

Але цей шанс відбудеться ще не скоро.

Поділитися: