Вы нас туда не посылали…

Елена Подгорная

Вы нас туда не посылали…
Это чистая правда. Так и есть. Вы действительно не посылали нас на Майдан. Мы сами туда вышли. Потому что у нас с вами разногласия по поводу вектора движения нашей страны. Нашей, не вашей. Вы её своей не считаете. Скирдуете, царюете и постоянно оглядываетесь – куда потом бежать?
А ещё нам не нравится, когда нашей страной торгуют. Ведь в 13-том году так и было. Янукович торговался в прямом эфире. Всё ждал – кто больше даст ему любимому за Украину. Дождался…

Вы нас туда не посылали…
На Грушевского не посылали, на Институтскую тоже. Мы сами пошли. Думаете, было не страшно? Страшно. Но мы пошли, а вы сбежали. Затихарились, как крысы. Мимикрировали.

Вы нас туда не посылали…
Прямо с Майдана, в тапочках и камуфляже вразнобой мы пошли на Донбасс. Сами пошли, не дожидаясь команды. Потому что так было нужно. Потому что там война, и ваши братья решили, что право имеют.

Вы нас туда не посылали…
Ни в Луганский аэропорт, ни в ДАП. Ни в Славянск, ни в Краматорск. Была бы ваша воля, вы бы нас никуда не посылали, только в Сибирь в теплушках. Но вашей воли не было.
Мы воевали на три фронта. Каждый на своём месте. Кто-то с оружием в руках, кто-то на реанимобиле. Кто-то вёз продукты и форму, броники и шлемы, колёсных коней и даже патроны. Кто-то пахал в тылу, поднимая экономику и не забывая перечислять свою десятину. Кто-то отвоевал независимость, политическое признание, безвиз и даже Украинскую церковь.

Вы нас туда не посылали, конечно. Мы всё сами, без вас и даже вопреки вам.
Да, мы проиграли эту партию.
Желудки победили, у вас реванш.
Вы шлёте нас в тюрьмы. Вы с радостным гиканьем разворовываете и дерибаните то, что мы собирали пять лет. Потом и кровью. Вы сейчас борзые. У вас закон, у вас власть. Угу. Ваши попередники тоже так думали.

Но я вам напомню, что нас не нужно посылать. Мы придём сами. Когда-то всё, что вы наворотили, достигнет критической массы, и нам будет абсолютно похрен – посылали вы нас или нет.

Поділитися:

Відзавтра «чому не державною?» вже офіційно

Ігор Артюшенко

Як один зі співавторів мовного закону я добре пам’ятаю, як важко його було лобіювати та просувати його ухвалення в залі ВР.

Бо 300 років бездержавності, російської імперської, а потім і радянської окупації, численних заборон та системних винищень українства, млявої національної політики з 1991 року зробили свою ганебну справу – виховали комплекс меншовартості серед українців та глибоко вкорінили денаціоналізованих манкуртів серед бізнесових та політичних “еліт” держави.

Але завдяки принциповій позиції проукраїнської частини Верховної Ради, наполегливості Миколи Княжицького, Андрія Парубія і, особливо, Петра Порошенка ми змогли проголосувати мовний закон в цілому. І таким чином виправити помилку та недопрацювання всіх попередніх скликань часів Незалежності. Сторінка була перегорнута, а українська мова нарешті стала захищеною та отримала можливість для вільного розвитку.

Поступово вводяться норми закону, за який я голосував, і вже з 16 січня підприємці та інші суб’єкти господарювання мають здійснювати обслуговування та надавати інформацію про товари та послуги, зокрема через інтернет-магазини та інтернет-каталоги, українською.

Зрозуміло, що в умовах ідеології “какая разніца” ці норми будуть саботуватися слугами. Тому українцям час об’єднуватися та політично мобілізуватися — це питання виживання нашої нації та безпеки наших життів.

Переходьте на українську та вимагайте виконання законів!


Олена Монова

Нушо.

Вже відзавтра набувають чинності норми мовного закону, прийнятого Порошенком в квітні 2019 року, які дадуть змогу доколупуватись «чому не державною?» вже офіційно. Як в державному, так і в комерційному секторі. Виключно українська мова мусить стати мовою обслуговування будь-де, і лише на прохання клієнта обслуговування може здійснюватись іншими мовами.

За порушення накладатиметься штраф в розмірі 5100-6800 гривень, чому саме такі цифри, я хз, але мрію, аби перший штраф виписав собі той, за кого я з дєцтва, і виписував доти, поки не перестане виходити в люди і балакати там на общєпанятном. Другий штраф Бужанському, просто він прикольно верещить і на лобі надувається жила.

Але я відволіклась.

Що я бачу на сьогодні. Навіть в нашому узькощелепному Харкові у тих супермаркетах, де я буваю, все більша кількість касирів переходить на обслуговування українською. Навіть якщо касир починає розмову російською, то, почувши у відповідь мою українську, продовжує вже нею. І частіше за все, що найцікавіше, володіння мовою на досить пристойному рівні. Відтак в мене питання: якого дідька тоді було, га?!

З інтернет-магазинами трохи гірше, там все ще майже тотально панує російська, але у відповідь теж переходять. За останні десять днів лише один впертий чувачок з магазину, що торгував чохлами для смартфонів, вперто теревенив російською, за що магазин отримав від мене одну зірку і словесну еквілібристику у відгуку у вигляді 3,14дюліни.

Як відомо, я кончена оптимістка, тому мені здається, що за півроку-рік бізнес вдуплить навіть без особливих штрафів, що спілкуватись з клієнтами українською ВИГІДНО. І ще я впевнена, якщо ввічливо, але наполегливо вимагати обслуговування державною мовою, то якось воно буде, бо ніколи не було такого, щоб не було нічого.

Звісно, що деякий час буде певний дискомфорт у тих, хто звик прокрастинувати або взагалі думав «це станеться з будь-ким, тільки не зі мною», а тепер буде бігати з вибалушеними очима, словником і димом із дупи. Але, повторюсь, що мене не залишає надія на те, що бізнес і громадяни адаптуються досить швидко. Тим більше, що використання мови в побуті ніяк не регулюється (і це безумовно правильно), тому в себе вдома хоч на суахілі.

Звісно, що навколо закону політичні спекуляції не закінчаться ніколи, і умовні бужанські завжди будуть намагатись довести, що держава не має права втручатись в комерційну сферу і там щось регулювати, тим більше штрафувати. Це питання міг би розглянути Конституційний Суд, якби він у нас був, а конституційної кризи не було. Але КС у нас в сраці, а його голова наразі пісяє в Перську затоку.

Але ми вперто робимо своє і говоримо українською.

Майте гарний день, люди.

 

З 16 січня 2021 року мовою обслуговування споживачів в Україні є державна мова! (інфографіка, відео)

Поділитися:

Як мудрий український народ переміг олігарха, баригу і крадія Порошенка

Олександр Костюк

Прийнявши в найважчі для України часи посаду Президента, Порошенко не став бігати і кричати про неймовірні посадки. Не став займатися популізмом. Він просто зібрав команду, засукав рукави і став затикати найбільші діри, з яких кремль та союзні з ним олігархи нахабно викачували гроші та добробут ВСІХ без виключення українців.

1. Найбільшим джерелом корупції, на якому робилися мільярдні статки (Фірташ, Тимошенко, Лазаренко), на якому виріс справжній монстр нашої політичної корупції, яке було основою залежності України від РФ, були поставки газу з Росії, цінові ігри на цьому, газові прокладки. За політичної волі Президента Порошенко та прем’єра Яценюка Україна перестала закуповувати газ в Росії, ми отримуємо його з Європи за чітко визначеними ринковими цінами.

2. Стокгольмський арбітраж. РФ висувала до України вимоги щодо сплати 56 млрд доларів.

Отже 22 грудня 2017: По-перше, стокгольмські арбітри повністю скасували вимоги «Газпрому» щодо умови «бери або плати» (угода, укладена Ю.Тимошенко), за якою Україна була змушена платити навіть за той російський газ, який не відбирала. За цим пунктом «Газпром» вимагав 56 млрд доларів.

По-друге, арбітраж задовольнив вимогу українського держхолдингу про перегляд ціни в контракті з урахуванням ринкових умов. Завдяки перегляду контрактної ціни «Нафтогаз» зекономив 1,8 млрд доларів на газі, придбаному у 2014-2015 роках.

По-третє, компанія домоглася компенсації в сумі 4,63 млрд доларів за недопоставку «Газпромом» погоджених обсягів газу для транзиту. Частиною цієї суми був закритий борг «Нафтогазу» за отриманий газ. 2,9 млрд «Газпром» виплатив «Нафтогазу» чистими грошима. Загальний ефект стокгольмської перемоги оцінюється в 75млрд.долл. врятованих для українського народу.

Прі простом парнє із народа: Україна відмовилася від подальших претензій до «Газпрому». Активізувалися розмови про «прямиє поставкі дєшового газа із Расії», тобто про відновлення чудової кормушки для олігархічних прокладок і нового багатомільярдного тягаря для народу.

3. При Порошенко були припинені поставки електроенергії з РФ, Україна інтегрувалася в європейський ринок. Зараз, зусиллями Гєруса, Дубінського, Коломойського це зруйновано. Коломойський отримує дешеву електроенергію, українські шахтарі втрачають роботу;

4. «Нафтогаз» при Порошенку вперше став прибутковим (після звільнення з-під контролю Коломойського). Згадаймо епічну битву 2015 року за «виковирювання» з управління «Укрнафтою» людей Коломойського, яких було заведено в правління за дорученням Ю.Тимошенко. Зараз все втрачено, «Нафтогаз» знову збитковий. «Укрнафта» відпускає Коломойському нафту за ціною у 2 рази нижче ринкової;

5. За Порошенка було відкрито всі реєстри Міністерства юстиції;

6. За Порошенка прийнято Закон про публічні закупівлі. В сфері держзакупівель діє система PROZZORO. Мабуть, барига зробив це, щоб було легше красти. Зараз простой парєнь нє із сістєми надає контракти в рамках «Великого крадівництва» своїм людям. Вартість будівництва доріг значно зросла;

7. В податковій сфері за бариги і крадія Порошенка введена автоматична реєстрація податкових накладних, через що значно зменшена корупція. Зараз, прі простом парнє нє із сістєми, це повертають в ручний режим;

8. За злодія, нечесного Порошенка була перебудована система постачання ЗСУ, в МО прийшла команда волонтерів, вводились стандарти НАТО. «Укроборонпром» постачав в армію новітню зброю і був прибутковим. Зараз це зруйновано. «Укроборонпром» став годівницею для Найємів, став збитковим. Харчуванням солдат знову займаються ручні фірми;

9. В банківській сфері ліквідовано десятки банків, що не відповідали вимогам НБУ, займалися відмиванням корупційних грошей або просто кидаловом вкладників. Проведена чистка банківської системи (що викликало шалену атаку на Гонтарєву). Націоналізовано Приватбанк, з якого виводились гроші вкладників (за оцінками незалежних аудиторів бабушкой Бєнєй за участі мальчіка Вови виведено 5,6 млрд доларів). Приватбанк готували до штучного банкротства (щоб кінці у воду), що потягло б за собою: втрату грошей всіма вкладниками, обвал фінансової системи України. Зараз Коломойський намагається повернути банк під свій контроль, щоб продовжувати доїти лохів;

Для порівняння: Гладковському-Свинарчуку, справою якого звалили Порошенка, інкримінують неправомірну вигоду у 17 млн гривень. Так от, потрібно «викрити» 9166 Свинарчуків, щоб компенсувати лише один цей епізод по Коломойському. До того ж, справа Свинарчуків розвалюється за браком доказів.

10. За Порошенка відкрито реєстри карних справ. В цій мутній водичці раніше гарно наживались менти та судєйські;

11. За Порошенка введене електронне декларування доходів чиновників, контроль їх видатків. За чесного Зє тривають спроби це відмінити різними способами;

12. За Порошенка прийнято Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна», де прописані чіткі і прозорі правила приватизації, відкритий, прозорий конкурс з використанням інтернет-майданчиків;

13. За Порошенка проведена децентралізація, що дозволило повернути місцевим громадам кошти, які непрозоро розподілялись раніше на рівні центральних органів влади. Чиновники з Києва втратили мільярдні відкати;

14. За Порошенка повернуто державі «Укртелеком»;

15. За Порошенка Україна стала першою серед європейських країн, яка підписала меморандум щодо приєднання до глобального реєстру бенефіціарів. Створення такого реєстру завдає відчутного удару по корупції у світовому масштабі. Відтепер нашим корупціонерам значно важче буде відсидітись в Європі чи в теплих краях;

16. За Порошенка Україна стала першою країною на теренах Європейського Союзу, яка на рівні закону встановила обов’язок для всіх без винятку компаній вказувати кінцевих власників бізнесу;

17. За Порошенка Укрзалізниця стала прибутковою. Зараз її зробили годівницею для Лєщєнків, Укрзалізниця знову збиткова;

18. За Порошенка на посади (в тому числі в антикорупційні та правоохоронні органи) призначалися посадовці за Законом, конкурсами, процедурами відбору. Чесний парєнь нє із сістєми роздає посади друганам із квартала, ручним прокурорам. Дійшло до цинічної торгівлі посадами братом Єрмака, чого «чесний Зє» не бачить в упор. Не помічає. Що закономірно потягло за собою розрив співпраці з МВФ.

І це далеко не повний перелік.

На подяку за перекриття найбільших годівниць корупції, на подяку за залатані діри, з яких просто хлистали народні гроші, на подяку за врятовані для бюджету і для кожного українця десятки мільярдів доларів, український народ зненавидів Порошенка.

Подивився 1+1, ньюзван, послухав Бєніних «розслідувачів», Бутусових, Дроздових, Іванових, Бєлєцкіх та Тягнибоків. Подивився квартал 95 і серіал про «простого парня із народа» Голобородька. І, задерши голову, побіг голосувати за московське і Бєніно ярмо на свою шию. Під личиною дешевого і пустого паяца.

Вітаю всіх виборців зеленського з цією перемогою.

Поділитися:

У нас йде битва за уми та серця. Між ватниками та людьми

Віктор Трегубов

Я вам одну річ скажу, тільки ви мене не розірвіть, ок?
У нас йде битва за уми та серця.
Між ватниками та людьми.

Битва за уми та серця – це коли людина була такою, а стала іншою. Була проукраїнською, але стала ватною. Або була ватною, а стала проукраїнською.
Правильно ж кажу?
Себто наша мета, в ідеалі, – щоб якнайбільше ватників стало українськими патріотами. А мета Кремля – зворотна.
Все ще правильно, чи не так?

А зараз скажу дещо, що запалить сраки.
Якщо це справді наша мета, то ми маємо приймати тих, хто раніше був ватниками, але змінив свої погляди. Логічно? Логічно.
Бо ж якщо ми не будемо їх приймати, то наша мета так і залишиться недосяжною. Навіщо вести проукраїнську пропаганду і переконувати людей, що вони – українці, а не ватники, якщо коли вони це переконання здобуть, ти їм відразу розповіси, що вони не українці, а ватники. Бо ж в минулому – яке вони вже не змінять – вони такими були?
Сорі, але це арифметично просто. Але чомусь не всім очевидно.

Тут зараз народ бігає з цькуванням дівчини-журналістки, що-де у 2014-му (у віці 14 років) закликала “врятувати Донбас від української армії”, а зараз гарною українською пише, що була мала та дурна. Мовляв, не віримо дівчині.
Я поняття не маю, чи можна вірити конкретно цій дівчині. Тут потрібен хтось, хто довго її знає. Але я бачу певний негатив в тому, що низка коментаторів явно готова проголосити “відрізаними шматками” усіх, хто хоч колись мав ватні погляди – навіть у підлітковому віці.

Але з таким підходом ми війну за душі не просто програємо. Ми її вже програли. Бо якщо ми оголосили навічно проклятими усіх, хто не мав проукраїнських поглядів станом на якийсь конкретний час, немає жодного сенсу вести якусь проукраїнську пропаганду після цього часу. Адже якщо ми вже не готові приймати цих людей, якщо не віримо в саму можливість зміни їхніх позицій, то нащо витрачати зусилля?

Сорі. Розумію, що інколи горить, але це дуже проста арифметика.
І дуже невблаганна.

Поділитися:

Запорізька обласна інфекційна лікарня отримала кисневі концентратори від Фонду Порошенка (фото)

Кисневі концентратори є важливою частиною лікування Covid-19 у складних випадках, однак вони встановлені далеко не у всіх лікарнях.

Сьогодні життєво-необхідне обладнання отримала Обласна інфекційна клінічна лікарня. Директор закладу Володимир Шинкаренко відзначив, що наразі в медзакладі гостро стоїть питання забезпечення медичним киснем, і допомога від Фонду Порошенка суттєво полегшить лікування тяжких хворих.

«Лікарня вирішує питання з киснем методом встановлення п’ятитонною кріоємністю, де буде зберігатись медичний кисень і далі подаватись в два наші лікувальних корпуси. Поки у нас немає такої можливості. Оксімати, які нам передають небайдужі люди, і сьогодні ми їм дякуємо за це, ми будемо використовувати для тих хворих, яким на сьогоднішній день поки недоступний медичний кисень, який буде подаватись централізовано. На сьогоднішній день це дійсно вирішить питання надання допомоги цим хворим», – зазначив Володимир Шинкаренко.

Кисневі концентратори в лікарню передали керівник Секретаріату Запорізької ТОП «Європейська Солідарність», депутат Запорізької обласної ради Олег Чернов, представник ГО «Справа громад», депутат Запорізької міської ради Валерій Прозапас та депутат Запорізької обласної ради, заступник керівника Секретаріату Запорізької ТОП «Європейська Солідарність» Дмитро Траілін.

З початку пандемії партійці «Європейської Солідарності» стали частими гостями в лікарні, адже Фонд Порошенка регулярно допомагає українським лікарям рятувати життя. Олег Чернов розповів про колосальну роботу, яку Фонд, партія та волонтери провели в боротьбі з ковідом.

«Цей рік Фонд Порошенка розпочав з передачі українським лікарням кисневих концентраторів, що є продовженням регулярної допомоги українцям в боротьбі з Covid-19. Загалом з самого початку пандемії тільки в Запорізькій області Фонд Порошенка та партія «Європейська Солідарність» відремонтували і оновили три апарати штучної вентиляції легенів експертного класу для опорної лікарні Бердянського району, передали 400 високоточних ІФА-тестів для виявлення коронавірусу, забезпечили медиків Запорізького регіону понад 1000 сертифікованих захисних костюмів та комплектів окулярів, придбали для медзакладів пульсоксиметри, закупили і доставили мешканцям Запорізької області більше тисячі наборів першої необхідності з ліками та продуктами», – зазначив Олег Чернов.

Це вже друга партія кисневих концентраторів, які Фонд Порошенка то ГО «Справа Громад» передали Запорізькій області за останній місяць. Раніше обладнання отримали медзаклади Бердянська та Мелітополя.

Від початку пандемії коронавірусу Фонд Порошенка, компанія Рошен і волонтери передали медзакладам понад 157 тисяч захисних костюмів, 10 тисяч антивірусних окулярів, понад 50 тисяч високоякісних швейцарських ІФА-тестів Roche, профінансували закупівлю та ремонт понад 50 апаратів ШВЛ. Допомогу отримали близько 200 лікарень.

Понад 50 тисяч продуктових наборів отримали люди із вразливих категорій. Загальна сума благодійної допомоги сягнула 150 млн грн.

Зараз Фонд Порошенка та ГО «Справа Громад» опікуються закупівлею кисневого обладнання для хворих на COVID-19. Апарати вже надійшли в лікарні та військові шпиталі на Донеччині, Буковині, Прикарпатті, Тернопіллі, у Запорізькій, Рівненській, Львівській, Київській та інших областях України.

Джерело


Валерій Прозапас

Чергову партію кисневих концентраторів від “Фонду Порошенка” передано для потреб лікарів, цього разу до Обласної інфекційної лікарні.

А Європейська Солідарність Запоріжжя та ГО Справа Громад продовжують допомагати боротися з епідемією.

Долучайтесь!

ПриватБанк (картка ГО «Справа Громад»)
5169 3305 2043 6350
У призначенні платежу, будь ласка, – «благодійна безповоротна допомога на користь ГО від П.І.Б»

Найменування отримувача: ГО СОЛIДАРНА СПРАВА ГРОМАД
IBAN рахунок: UA183052990000026003046205728
Код ЄДРПОУ/ІПН: 42992954
Назва банку: АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
Призначення платежу: благодійна безповоротна допомога на користь ГО від (П.І.Б, або організація)

Поділитися:

Комплексы недолюбленного народа

Елена Кудренко

Я считаю, что все фразы про “свои, из народа”, “народовластие”, “сметем олигархов, посадим простого парня, из народа” базируются на обычной зависти и еще нескольких аспектах.

У нас в постсовке многие столкнулись с трудным детством. Пришел дед с войны или не пришел, бабушка сама детей воспитывала – пришлось тяжело нашим родителям. Пришлось тяжело родителям – не смогли дать что-то нам, нашему поколению. Мы, по сути, – нищие, нищий постсовок, получивший крохи со стола, в стране (нет, мы, скорее, оккупированы страной), где большевики смели царей и всех образованных людей. Из того, что было, нам сварганили “детство”, и далеко не такое, как в сытой Европе.

Далее, сомневаюсь, что процент тех, кто становится на ноги и получает высшее образование самостоятельно, выйдя из семьи с пьющими, безработными, нищими, необразованными родителями, слишком велик, чтобы привлекать внимание. Потому у нас такое большинство – сами знаете, какое. Оно напичкано установками, что быть богатым – зло. Что богат – значит, украл. Всякой дребеденью про лучшее время в совке и бесплатные школы, про тяжелый труд (потому что наши родители работали на фабриках-заводах), и что труд, который умственный, почти не считается. Я знаю, я сама наслушалась от старшего поколения.

Народ у нас покалеченный совком, и неосознанно он чувствует себя недолюбленным. Ему недодали, он недожил, недопробовал, недополучил. Женщины угробили молодость на работу, мужчины спились. Кто-то потерял деньги на сберкнижке, кто-то не смог пойти на рынок, когда все забурлило в 90-х.

И вот, пожалуйста, а-ля русские – неуверенные, непонятные сами себе, не знающие ни своей истории, ни культуры, ни основ государственности, да и, собственно, надоело писать о переселении народов. Что украинцев у нас с гулькин нос, а большинство – гибрид. И теперь меньшинство берет на себя вину большинства, якобы мы все отвечаем и за Зеленского, и за падающую экономику, и за отвод войск и потерянные позиции… И вот уже всеобщее чувство неполноценности как нации, и…

Это все – Янукович, Зеленский и пассивность – от недополученного даже не столько нами, сколько нашими предками. И потому устами убийц-большевиков – “народовластие”, “свои, из народа” и так далее. Кивы, Володи, слуги…

Скажете, утопия? Замкнутый круг? Народ воспитывает такой же народ, и все продолжается? Было бы катастрофой, если бы меньшинство не воспитывало меньшинство, и мотивации, понимания процессов и энергии здесь больше. А зависти и недопонимания меньше.

Так что вот такие мысли.

 

На фото: скульптура “Любовь” украинского скульптора Александра Милова (Одесса) на Burning Man, 2015.

Поділитися:

Про хибне уявлення щодо схем лікування та «доказової медицини»

Дмитро Левінський

Дякуючи деяким діячам культури (не медицини, а саме культури), в наших людей склалося хибне уявлення про схеми лікування та про “доказову медицину”.

По-перше. Ніде у світі не існує ніяких ПРОТОКОЛІВ лікування. Протокол в медицині є лише один: протокол розтину. Все інше – СХЕМИ. Ніде у світі вони не мають імперативного характеру. Лікар має право відступати від рекомендацій, але при цьому він повинен мати й доводи, щоб відступити. З іншого боку, так, дотримання рекомендацій для лікаря є своєрідним юридичним захистом. Але тільки в тому випадку, якщо розслідування не виявить чогось такого, що мало спонукати лікаря відступити від рекомендацій.

Взагалі, всі ці рекомендації при різних патологіях, охоплюють від 70 до 90% випадків. У разі поєднаних патологій – до 50%. Завжди є місце для нетипового перебігу хвороби, прихованих супутніх патологій, індивідуальних особливостей організму тощо. Тобто в добрій половині випадків суворе дотримання рекомендацій може бути небезпечнішим, ніж діяння на власний розсуд.

Щодо “доказової” медицини. Немає ніякої доказової медицини. Є “case evidence”. Всі рекомендовані схеми лікування, всі рекомендації по препаратах – лише тимчасовий науковий консенсус щодо оптимального вибору на базі останніх досліджень. І якщо сьогодні дослідження встановили, що при патології Х краще працює препарат А, ніж препарат Б, це не означає, що препарат Б застосовувати не можна або що він не є ефективним. Це означає лише, що препарат А ефективнішій в більшій кількості випадків. Або більш ефективний в більшості випадків.
Причому його “кращість” може складати лише лічені відсотки.

І горе тому лікарю, який діє лише за стандартними схемами, не вивчаючи пацієнта докладно. Бо будь-яка виявлена дрібниця може поставити хрест на будь-який стандартній схемі. І якщо лікар не почне складати індивідуальний план лікування, пацієнта він втратить. А якщо й не втратить, буде довго і довго мудрувати зі “стандартними” схемами та “стандартними” препаратами.

В більшості таких випадків виною всьому є недостатня діагностика. Тут бажано б було зробити КТ, тут – КТ з контрастом, тут – МРТ, бажано всього тіла, тут – коштовний перелік аналізів. Але лікар “пожалкував” пацієнта, точніше, його грошей, і пропустив поєднану (або навіть основну) патологію. Або, що трапляється ще частіше, пацієнт сам відмовився від усіх потрібних досліджень, погодившись лише на мінімальний набір. А інший ще й скандал закатив і скарг понаписував в усі інстанції на лікаря, що не може поставити діагноз, лише оглянувши пацієнта.

Так і живемо.

І вся ця хрінота навколо скорочень персоналу, змін схем взаємодії між лікарями різних ступенів, схем фінансування так і буде хрінотою, поки якісна діагностика не стане доступною для більшості населення, і поки лікарі не перестануть боятися призначати всі потрібні діагностичні процедури.

Поділитися:

Ніколи не майте справ з брехунами

Сергій Марченко

У нас неймовірна країна.

20% населення – відверті зрадники, а ми вистояли проти російської воєнщини.
Зеленські-милованови впустили економіку, а ми якось живемо. Навіть, жартуємо.
Нас тягають по судах за образи влади і небажання помирати від рук найманих кілерів, а ми постимо факи вельможній морді.

Наша земля достойна кращого. Ми достойні кращого, ніж маємо. Я багато думав, чого так, і чого нам не вистачає. Прийшов до висновку, що одна з найбільших проблем України – брехня.

Ми багато брешемо самі та дозволяємо брехати іншим. Брехня здається нам найлегшим шляхом досягнення результату. Нашим батькам було впадло пояснювати, чому не можна їсти багато цукерок, і вони брехали, що прийде бабай і нас забере. Пам’ятаю, як ревіла через бабая моя молодша сестра. Совєцькі люди жили одним днем і не думали, що сьогодні їхня дитина заткнулася і дала їм спокій, а завтра вона буде лежати в ліжечку і сцятися бабайки. А коли виросте, в неї будуть розлади психіки, вона стане лякливою, невпевненою в собі.

Ми толеруємо брехню зі школи. Шкарлети привчили нас, що списувати – нормально, брехати вчителям – нормально, посилати на змагання дітей на 2-3 роки старших – нормально.

Ми втратили інститут нерукоподатності брехунів. Ну, збрехав Лещенко про квартиру, але ж він наш друг, і ми будемо його підтримувати! Ну, написала Тимошенко в декларації, що живе у орендованому будинку, а ми за неї проголосуємо. Ну, збрехав Яременко про експеримент з повіями у Раді, а ми його запросимо на ефір, бо він же експерт.

А потім ця брехня руйнує нас зсередини. Бо все, побудоване на брехні, крихке: відносини, ділові зв’язки, комунікації. І тому в нас не можна планувати наперед, бо тебе завжди кинуть, обдурять, не виконають зобов’язань.

Бажаю всім у Новому році переглянути своє відношення до брехунів. Не майте з ними справ. Не пробачайте їм брехні. Не подавайте руки тим, хто бреше. В ідеалі – й тим, хто толерує брехню. І тоді все буде добре 🙂

Поділитися:

Проти плюралізму

Іван Хомяк

1) Правда не завжди десь посередині між двома крайніми точками зору. Розподіл Гауса – чудова річ, але теж має межі свого застосування.

2) Не кожна альтернативна точка зору має право на життя. Деякі з них потрібно придушувати та прикопувати, доки вони не наробили непоправної шкоди.

3) Потрібно не боятися бути категоричним в своїх судженнях. Краще помилитися самому, ніж робити помилки нав’язані зі сторони.

4) Той, хто йде в невірному напрямку, рано чи пізно кудись дійде. Той, хто топчеться на місці, на місці й залишиться. Якщо ти заблукав у лісі, то чим більше сумніваєшся і слухаєш альтернативних думок, то тим менше шансів кудись вийти.

5) Намітив шлях – йди. Собаки відстануть, будяки відчепляться, бруд обтруситься. Дорогу осилить той, хто йде.

Поділитися:

Мы живем среди совка и его последствий

Віктор Трегубов

Цей пост буде російською, і я в ньому буду вживати інвективну лексику, малодушно запікуючи зірочками. Ви нижче зрозумієте, чого я так.

* * *

Давеча в меня с нескольких сторон сразу (под Новый Год обычно обостряется) прилетела логичная предъява. Вот, мол, ты ругаешь совок, ты везде рассказываешь, как ты хочешь его изжить, а совок-то ты толком и не застал.

Логично. Я 85-го года рождения, на момент выхода Украины из совка мне было шесть. Казалось бы, сколько моей жизни прошло в том совке?
ДА, БЛ*Ь, ВСЯ.

Давайте посмотрим на мое поколение. Поколение рожденных в восьмидесятые. А то, кажется, не все понимают, в чем мы росли.

Да, некоторые из нас разминулись с пионерством и даже октябрятством. Да, мы уже жевали жвачку турбо, а по выходным иногда попадали на Утиные Истории, когда вместо них не показывали “Играй *бучая Гармонь”. Да, счастливчики даже читали “Трамвай”. Но это была капля в теплом океане из сизых колготок, мира булыжного цвета и Людмилы Зыкиной.

Я был очень читающим ребенком. И так получилось, что практически все книги, которые удавалось достать читающему ребенку в девяностые, были советского издания. Я сраного Гайдара с *бучим Бонч-Бруевичем до сих пор напамять цитировать могу. К концу девяностых уже стало получше, до библиотек доносили переводную фантастику. Но детство мое начиналось с советской макулитературы и дедушкиных подборок журналов “Перец” и “Крокодил” за конец семидесятых – начало восьмидесятых.

Кстати, про эти журналы. В одном из них я нарвался на стишок:

“Спросили мы у руководства теле,
Что нового на музыкальном фронте?
Он же нам: все то, что вы хотели:
Ротару, Пугачева и Леонтьев.
Мы любим их. Но, может, есть другие?..
(вот эту строчку, каюсь, я забыл)
Но видим: снова наши, дорогие
Ротару, Пугачева и Леонтьев”.

То есть советский журналист был несколько задолбан Ротару, Пугачевой и Леонтьевым. В конце 70-х – начале 80-х считал, что их в телеящике как-то избыточно.

Я не смотрю телевизор с начала нулевых. Но, к сожалению, доносится. Я почти уверен: и в этом году, и в предыдущих, в каком-то из многочисленных голубых говноогоньков был кто-то из этих троих. Возможно, все трое.
Понимаете, да. В журнале, который был издан до моего рождения, уже выражали мысль, что они подза**али. Прошло сорок лет. Они с нами до сих пор.

Они со мной всю жизнь. Как и “Ирония зло**учей судьбы”. Я даже немного завидую вам, дорогие представители старшего поколения. В вашей жизни, возможно, был период без них. В моей – нет.

Так почему вы говорите, что я не застал совок? Я застал его в полной мере. Я живу среди него и его последствий. Мне кажется, только в 2014-м году вонь стала разрежаться, но многие стараются вернуть ее обратно.

И да. Мне противно. Потому что мне есть, с чем сравнивать. Меня одинаково тошнит от героических жанров советского кинематографа, где герои абсолютно картонные, и от его сентиментальных жанров, где герои либо полное ничтожество вроде Лукашина или Кузякина, либо социопаты вроде Гоши или Жеглова. Мне одинаково противна советская культура и советская контркультура, Кобзон и Грушинский фестиваль, Михалков и Рязанов, Райкин и Жванецкий. Потому что они все советские, а я, извините, нормальный. Возвеличивание советской действительности или протест против нее, сколь угодно тонкий, извините, одинаково требуют в нее нырять, а это противно. Я и так с трудом вынырнул.

Что же мешает перестать ее постоянно воспроизводить?
Возможно, кто-то из вас, друзья мои. С вашими “ах, оставьте нам”.
Не имеем права.

Меня-то не так жалко, поймите. Я родился в египетском рабстве. Но у моего поколения уже есть дети. И если за что мне эти голубые огоньки, я еще понимаю – за грехи отцов, то за что они им, я в толк взять не могу. Я так не нагрешил.

Поэтому хотя бы ради них одна из задач нашего поколения, злого такого, – замести всю эту крошку из-под разбитых Лениных куда-то, куда не жалко. Например, в Россию. Там на это дрочат, вот и замечательно. Закопать всех стюардесс и начальников транспортного цеха. Да, включая Рязанова с Гайдаем, хоть они и хорошие люди, и им есть за что сказать спасибо. В идеале – до трижды переваренного Цоя включительно, хотя последнего мне искренне жаль.

Но все это должно остаться сухими страницами истории без эмоциональных привязок. Без “это наша традиция”. Без “каждый новый год с друзьями”. Без ахов, охов и вздохов.
Не, сорри.
После развала совка была куча времени, чтобы вы успели налюбоваться и отрефлексировать по самые небалуйся. Собственно, ради этого мое поколение промучилось среди этих осколков розочки из оргстекла лучшие свои годы.
Следующие уже надо спасать.

* * *

По первому закону Фейсбукодинамики каждый пост после определенного количества комментариев превращается в маленький ад. Не стал исключением и мой пост про совок и желание наконец-то сменить советские киноленты и литературу на что-то поприличнее. В некоторый момент в комментарии на пылающих ранцах прилетели граждане, которые обвинили меня в том, что я-де сам совок.

Ну, понятно, величайший риторический прием “сам дурак”, он же проекция. Но каковы же ваши доказательства?

Довольно обычные для такой беседы. Дескать, вот большевики так же с царским наследием боролись, отменяя прошлую культуру. Следовательно, ты большевик.

С чисто логической точки зрения ошибка очевидна (сходство по одному признаку – не есть тождество, и то, что ты ешь огурцы и Наполеон ел огурцы, еще не делает тебя Наполеоном). Но, на самом деле, звучит достаточно часто, чтобы разобрать предметно. Потому что это очень смешной передерг, только нет.

Например, у некоторых ты – “фашист” просто по факту уважения к армии. Милитарист, значит? Фашист, значит?!
И вроде не поспоришь, что нацизм и фашизм были склонны к милитаризму. Да вот только, во-первых, не только они, а во-вторых, основные претензии к ним были не в этом. Так что недостаточно все-таки носить оливковые штаны. Нужно еще, как минимум, концлагеря построить или вторгнуться в Польшу. И даже с такими уточнениями определение налезет и на СССР.

Так давайте-ка обсудим, делает ли меня советским человеком стремление изжить из нашей жизни совок.
Э.
Нет.
И вот почему.

Стремление сменить культурную и эстетическую пластинку, дорогие, не было свойственно исключительно СССР, боровшемуся с царским наследием. Возможно, вы другого не помните в силу особенностей “самого лучшего в мире образования”. А оно было свойственно вообще всем постколониальным странам и нациям, переосмысливающим себя после важных изменений. От Французской, прости небо, революции, до чехов, пропалывающих культуру от немецкого влияния. Где-то это было сделано тонко, а где-то приобретало некрасивые черты, но это просто неизбежно. В смысле, не бывает так, чтобы евреи из Египта всерьез вышли, а египетские традиции с собой взяли.

Поэтому само стремление спустить, наконец-то, в утиль весь этот “культурный багаж” сомнительной ценности – это как раз вполне неизбежное желание любого человека, который просто не готов жить с головой в… прошлом.

Скажете, это роднит меня с большевиками? Ну, возможно. Вот только помимо большевиков, это роднит меня с очень длинным списком людей, которым повезло жить на сломе эпох. С немцами после денацификации Германии, например. Или с жителями стран Балтии еще недавно.

Окей, а давайте теперь поговорим о том, что меня с большевиками разделяет.

Возьмем, например, ноги оппонентов моей позиции. Если они не сломаны в нескольких местах, значит, наверное, вы сгущаете краски. Короче, кто-то должен хромать – или оппоненты, или сравнение. Потому что попытка вступить в дискуссию с большевиком о необходимости сохранить царское наследие неизбежно бы закончилась именно так – на подвале, в самом лучшем для здоровья случае.

В смысле, меня с моим желанием изжить с телеэкранов говнокино сравнивают с людьми, которые за “не такую” политическую позицию или просто не то происхождение истребили семи-восьмизначное количество человек. При том что я это желание реализую через увещевания, а не через насилие.

Мое желание поскорее отправить в прошлое одновременно Михалковых и Рязановых позволяет некоторым гражданам ставить меня в один ряд с людьми, устроившими красный террор, Голодомор, репрессии тридцатых, депортацию целых народов и оккупацию целых государств.

Я польщен, учитывая, что часть моих оппонентов фанатеет от всего вышеперечисленного, но все же нет. Ребята, аналогия несколько натянута. Истинно говорю вам. Даже больше, чем “от саксофона до ножа”.

Нет, не всякий, кто хочет вымести совок – совок. Нет, не всякий, кто хочет выключить Ротару, готовит построение концлагеря. Цвета штанов для вступления в НСДАП по-прежнему недостаточно.

Я понимаю, что такая аргументация исходит от беспомощности, но и я тут ничем помочь не могу. Думайте еще.


Олена Монова

Гляньте, на яку фублю я натрапила в отетіх ваших інтернетах сотонінських.

Знаєте, якби не рядочок «поздоровлення Зеленського», я би крепко засумнівалась, що це цьогорічна програма передач. Бо це такий лютий совкодрочний треш, шо аж очі порепалися.

Вірніше, Інтер мене аж ніяк не здивував, там по дефолту давно всі бігають в кокошниках і лаптях на голе тіло, але СТБ?! Та ви здуріли нах*р тим лайном обмазуватись, запроданці притрушені, скільки можна вже дрочити на труп есесесера?

Хто хтів поригать після вчорашнього, але стіснявся, то можна зараз.

Спали їм всім телевежі з космосу, Ілон Маск.

Поділитися:

Новорічне привітання Олександра Турчинова (відео)

https://youtu.be/VB14mlEAAM8

 

Олександр Турчинов

Друзі, вітаю з Новим роком!

2020-й рік був неймовірно важким. У цьому році ми пережили, здавалося б, всі проблеми, які тільки можна було собі уявити, – перманентні соціально-економічна, політична та безпекова кризи, до яких ще й додалася незахищеність країни від пандемії коронавірусу та підвищення цін на газ і електроенергію, яке влада принесла нам під ялинку. Але, коли приходить Новий рік, ми бажаємо один одному, щоб усі негаразди, проблеми, конфлікти і протиріччя залишилися в році, що минає.

Особливо хочу привітати наших воїнів, які в Різдвяно-новорічні свята у важких умовах війни продовжують захищати нашу країну.

В новому 2021-му році щиро бажаю всім вам сердечного тепла, оптимізму, міцного здоров’я, гарного настрою і перемоги! Для того, щоб все це відбулося, нам необхідні любов і віра, які ведуть нас по життю. Нехай наш Господь, який не залишає своїх дітей в будь-якій складній ситуації, благословить вас, ваші родини і нашу рідну Україну.

З Новим 2021 роком!

Поділитися:

Новорічне привітання п’ятого Президента України, лідера партії «Європейська Солідарність» Петра Порошенка (фото, відео)

Петро Порошенко

Кажуть, в темні часи краще видно світлих людей. Так сталося і у цей непростий двадцятий рік.
Ми шануємо подвижництво медиків, які самовіддано рятують життя українців.
Ми цінуємо подвиг наших воїнів, які боронять країну.
Ми бачимо відповідальність благодійників.
Ми в захваті від волонтерів, які роблять те, що повинна зробити влада.

Двадцятий рік добряче нас потріпав, але зробив кращими, сильнішими, мудрішими. Стільки мужності й добра… Стільки терпіння і безкорисливості… Стільки людяності і любові ми, українці, проявили цього року.

Тепер ми ще краще знаємо ціну простим радощам життя. Навіть у складних обставинах слід радіти кожному дню. Недаремно ж «Ода до радості» стала гімном об’єднаної Європи, куди й лежить наш магістральний шлях.

Буквально днями десь вичитав слушну думку: у наших українських колядках слово «радуйся» — одне з головних.
Бажаю колективного імунітету. Людям — від коронавірусу, що прийшов у двадцятому році. Країні — від вірусу популізму і непрофесійності, безтолковості та безвідповідальності, штами якого вразили державний організм роком раніше. Слава Богу, запас міцності ми заклали непоганий. Подужаємо всі випробування.

Все буде добре.
З Новим роком!

* * *

Подивіться на це прекрасне виконання юних фігуристів Мирослави Ткаченко, Андрія Капрана. Їх танець зачаровує. Саме вони стали героями нашого новорічного ролика, продемонструвавши високу майстерність.

А хто хоче так само впевнено триматися на ковзанах, як переможці міжнародних конкурсів Мирослава і Андрій, запрошую тренуватися на ковзанку Roshen Winter Village.

Гарного вам катання і веселих свят!

 

Поділитися:

Різдвяний Кіт (правдива чарівна історія)

Гліб Бабіч

Я вчора довго їхав по дорогах своєї улюбленої країни. Власне, так само як завжди останнім часом. Тільки невблаганно наближалася зміна цифри на календарі. Бо зміна року.

Але в цей раз у мене був особливий попутник. Зі мною їхав Кіт. Ось так, з великої літери, хоча він і маленький зовсім. Це тому, що ім’я у нього поки не було. Ім’я йому мала дати шестирічна дівчинка. Яка ще не знала на той момент, що цей Новий Рік буде найщасливішим. Тому що тато везе їй подарунок. Кошеня. Ну, ви ж уявляєте, що означає в шість років отримати в подарунок кошеня, ще й на Новий Рік?

Ми їхали, а я по черзі дрімав, і дивився в цей збожеволілий світ через телефон. Якщо траплявся інтернет. Кіт лежав на спинці сидіння за головою господаря. І з цікавістю розглядав навколишнє і мене – через брак цікавого об’єкта для спостережень.

Потім йому набридла одноманітність. Він потягнувся і зістрибнув мені на коліна.

“Знаєш? – сказав він мені. – Я розумію, що у вас тут все начебто летить коту під хвіст (що мені не дуже подобається), і обличчя, он, у тебе не особливо святкове. І як в телефон подивишся – шерсть у тебе дибки стає, я ж в цьому розбираюся.

Я маленький ще, зрозуміло. Але я – Кіт. Істота потойбічного порядку, як у вас кажуть. Так що дещо сказати тобі можу. А ти мене поки ось тут почухай. І взагалі, погладь. Тому що я, знову таки, – кіт, тим більше, маленький і “мімімі”.

Ви іноді настільки серйозно до всього ставитеся, що починаєте думати більше, ніж робити. А від цього у вас в голові дурні думки заводяться. І безнадія. А це гірше бліх. І ви себе потихеньку переконуєте, що все, що могли, ви вже зробили. І у вас не вийшло. Тому що навколо знову не те, що ви хотіли. І взагалі, всі як з розуму посходили. Настільки, що божевільні березневі коти в порівнянні з цим – зразок виваженості та здорового глузду.

І ви себе цим починаєте катувати день за днем. Копатися в собі. Докоряти собі навіть більше, ніж оточуючим (що теж не забуваєте робити). Тобто готувати себе до того, щоб здатися. У вас вся ця лабуда називається рефлексією, здається?

Хоча багато хто з вас – серйозні хлопці. Майже коти. Он, я за твій шеврон (правильно назвав?) на сумці кігтем зачепився. І пахне від нього залізом, димом і злістю. Воював, значить. У нас такого немає. Бійки бувають. Війни не буває. Коти мудрі. І серед них не буває таких виродків, які у вас водяться. Щоб одних котів зібрати і піти вбивати інших котів в чуже подвір’я.

А у вас є. І відбиватися треба, розумію.
Але ви ж змогли?
А тепер розводите руками – розчарування, типу. І кажете, що вас перемогла дурість. І пройдисвіти взяли верх над сильними. Перемогла. Вас. Дурість. Ти сам чуєш абсурд цих слів, коли вони стоять поруч? Пройдисвіти перемогли? Це що? Як начебто котами стали б керувати щури?

Хоча, у вас ситуація схожа, згоден. Вибач. Але хто вам ветеринар, вибач, доктор?

Простіше треба бути. Ближче до коріння. Ви ж хижаки чистіше нашого. І хитріші, і упертіші іноді. Дивіться на котів, якщо вже про себе щось забули. Кіт не може бути примушений. Коту не можна насипати в миску пінопласту і сказати, що це їжа. Він подивиться на тебе як на ідіота. І пошле по-котячому.

Кіт ніколи не скаже собі, що – все! – він більше не може ловити мишей. Що мишей більше. Що вони плодяться. Що цей світ пропах мишами, і котячої правди в ньому немає (хоча звучить красиво, авжеж). Тому що кіт створений ловити мишей. І кіт створений вільним. І навіть ви визнаєте, що він гуляє сам по собі. У цьому ми з вами схожі, до речі. І по “ловити”, і по “волі”. Але у нас це завжди. А ви примудряєтесь про це забувати.

Дивіться на котів. Кіт, якого загубили, може йти додому тисячу кілометрів. Не жерти, не пити, не спати. Тому що є мета. Тому що є щось дороге йому. Є головне. Є його дім. І ті, кого він любить. Хоч він і на кшталт “сам по собі”.

А маленька кішка, коли її кошенятам загрожує небезпека, може порвати кого завгодно не гірше за тигра. І битися буде до кінця. Тому що не стане себе переконувати в перевазі супротивника і безнадійності ситуації. У неї немає на це часу. Вона повинна перемогти, нагодувати кошенят і бігти до кота.

І головне – кіт завжди падає на ноги. Тому не розбивається навіть при падінні з великої висоти. І навіть якщо падає, завжди встає. І навіть якщо його сильно вдарили, завжди встає. Тому що тільки на ногах і в опору можна вціліти і перемогти.

Дивіться на нас. На котів. І пам’ятайте, що ви теж десь коти. А ми вам за це, до речі, даруємо все ось це. Можливість побути дітьми. І отримати кайф від того, що ти ось мене гладиш, і тобі теж стає спокійніше.

Гаразд. Я вірю у вас. Ці всі ці ваші “розчарування” (в котячої мові такого слова немає) і “безвихідь” (дурне слово зовсім) паскудять вам в мозок, як голуби на пам’ятник. Це мине. Ми вас в справі бачили.

Ми тут через своїх вирішили зі Святим Миколаєм поговорити. Виправити дещо. Через кого – своїх? Через його котів, звичайно. А ти думав, у нього тільки олені? Олені, брат, його возять. А Коти консультують. На предмет світоустрою і вселенського добра з кулаками. Загалом, налагодить він вам тут в Новому Році дещо. За рахунок шефської допомоги. І злегка дурь витрусить з декого. Коротше, попустить вас. І шанси з’являться, обіцяю. Але далі самі. Тільки не підведіть.

Гаразд, розбалакався я тут. Мені готуватися треба. Знайомиться зі своєю Людиною. Їй шість. Маленька вона ще. Мені її ще виховувати. Берегти. Щоб не стала як деякі.

Все зрозумів? Ну бувай. З прийдешніми. Гаразд. Доглянемо ми за вами. Як завжди.

І не витріщайся на мене так. Вважай, я просто твій різдвяний кіт-хранитель. Янголи твої різдвяні ще відпочивають. Бо ти їх своїми військовими пригодами задовбав”.

Я здригнувся. І чи моргнув, чи відкрив очі після провалу в сон.

Кіт дерся назад на спинку переднього сидіння.

“Наснилося! – подумав я. – Точно наснилося!”

Кіт влаштувався за підголовником. Повернувся до мене. Похитав головою і підморгнув…

Поділитися:

Cмертний гріх мрійливого та співучого українського народу

Валерій Прозапас

Коли Зеленський дав інтерв’ю про свої перші 100 днів президенства актору з серіалу “Слуґа народа”, це, в принципі, було вироком всій його каденції, просто очаровані телеглядачі не були здатні одразу усвідомити цей прискорбний факт.
Уявіть, актору.
Лідер країни, частина якої окупована і веде війну багато років.

А потім він “домовлявся про зниження тарифів” з олігархом.
Літав до Оману комусь “посмотреть в глаза”.
Ходив на брифінг, щоби невинних людей посадили в клітки.
Робив тепличні умови для пограбування бюджету, збитків державних підприємств, повернення люстрованих чиновників.
Кривлявся у відосіках, в яких не сказав жодного слова правди.

… і попри все це досі має перший рейтинг.

Але прихильники здорової та перевіреної державницької політики президента Порошенка – “секта”, не переплутайте.

Схоже, спокійно сприймати маразм та відмовлятися бачити реальність – смертний гріх мрійливого та співучого українського народу.

Поділитися:

Внутрішня еміграція – вихід не для всіх

Володимир Ар’єв

Добре розумію, чому Ліна Костенко у внутрішній еміграції. Геніальна людина, еталон порядності та глибини розуму, вона давно побачила кількість навколишнього глупства і не захотіла вступати з колективним дурником в дискусію. Її коротка спроба виходу на публіку, коли 10 років тому вийшли «Записки українського самашедшего», миттєво завершилася після публічного хамства на її адресу з боку кількох самозакоханих, але обмежених персон. Вона вирішила більше не витрачати свій час.

Прости мені, мій змучений народе,
що я мовчу. Дозволь мені мовчать!
Бо ж сієш, сієш, а воно не сходе,
І тільки змії кубляться й сичать.
Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні.
Злість рухає людьми,
але у бік безодні.
© Ліна Костенко

З того часу глупство поширилось, відтворило себе президентом, працівниками і радниками його офісу, депутатами, міністрами, залізло в усі життєво важливі структури і почало працювати термітами. Воно розповсюджується не гірше за ковід, доводить правоту Даннінга і Крюгера, успішно множить на нуль інтелект і агресивно витоптує спроби чомусь його навчити, переконати, пояснити.

Вочевидь, іншого шансу порозумнішати, окрім як вчергове пройти через біль і втрати, немає. І то не факт, що допоможе. Від цього, правда, хочеться заховатись і піти у внутрішню еміграцію. Але це може дозволити собі лише Ліна Костенко. Нам треба спробувати боротися з небезпечним і руйнуючим глупством. І тим ворожим, що за ним заховалось. І тим, що до нього прийшло на службу.

Наступний рік стане вирішальним. Зібратися, зосередитися – і вперед. Іншої України немає, а цю треба рятувати.

Поділитися:

Лікарні Запорізької області отримали кисневі концентратори від Фонду Порошенка (фото)

Кисневі концентратори від Фонду Порошенка та ГО «Справа Громад» отримали лікарні у Бердянську та Мелітополі.

Кисневе обладнання передали голова Запорізької територіальної організації партії «Європейська Солідарність», голова фракції в Запорізькій обласній раді Ігор Артюшенко, депутат ЗОР, керівник Секретаріату Запорізької ТОП «Європейська Солідарність» Олег Чернов та депутат облради, представник ГО «Справа Громад» Андрій Хімічев.

Директор Бердянського територіального медичного об’єднання Дмитро Єгоров наголосив, що наразі кисневе обладнання вкрай необхідне для медзакладів. «Киснетерапія – це унікальний метод лікування кисневого голодування у пацієнтів з порушенням дихання. Всі пацієнти нашого шпиталю потребують його. Дякую Фонду Порошенка за надану допомогу», – сказав Дмитро Єгоров.

Дефіцит кисневого обладнання відзначили і лікарі мелітопольського медзакладу. «Кисневі концентратори – це такий момент, коли терміново виникає необхідність кудись перевезти пацієнта. Це вкрай необхідна і потрібна річ. Якщо виникають якісь форс-мажорні обставини, то кисневий концентратор завжди замінить кисень, який є у нас централізований», – зазначила начальник Мелітопольського відділу охорони здоров’я Лариса Саприкіна.

«В умовах пандемії концентратори – це дуже важливо, це допомога, якої дуже не вистачає», – додав лікар-хірург Андрій Радченко.

«Це тільки перша партія. Скоро життєво необхідна апаратура буде доставлена і в інші медичні заклади області, які надають допомогу хворим на COVID-19», – зазначив Ігор Артюшенко.

«Тільки для Запорізької області у квітні Фонд Порошенка передав сто сертифікованих захисних костюмів та окулярів в обласну клінічну інфекційну лікарню. У травні понад 500 костюмів було розподілено закладами з надання медичної допомоги в Запорізькій області. Крім того, Фонд оновив апарати ШВЛ для Бердянського територіального медичного об’єднання. І допомога не припиняється. У вересні разом з однопартійцями передав 400 ІФА-тестів до Бердянського територіального медичного об’єднання. Дякую медичним працівникам за жертовну працю. І дякую Петру Порошенку за благодійну допомогу», – додав Артюшенко.

Від початку пандемії коронавірусу Фонд Порошенка, компанія Рошен і волонтери передали медзакладам понад 157 тисяч захисних костюмів, 10 тисяч антивірусних окулярів, понад 50 тисяч високоякісних швейцарських ІФА-тестів Roche, профінансували закупівлю та ремонт понад 50 апаратів ШВЛ. Допомогу отримали близько 200 лікарень. Понад 50 тисяч продуктових наборів отримали люди із вразливих категорій.

Зараз Фонд Порошенка та ГО «Справа Громад» опікуються закупівлею кисневого обладнання для хворих на COVID-19. Партія з 50 апаратів, кожен з яких розрахований на одночасну терапію для двох хворих, вже надійшла у лікарні в різних регіонах України.

Джерело

 

Фонд Порошенка з волонтерами передають у лікарні 50 кисневих концентраторів (фото, відео)

Поділитися: