Сатанинське варево під назвою «вибори мера в Харкові»

Олена Монова

Ну шо ви тут, ще не попухли?
Бо поки ви длубаєте виделками рештки завітрених салатів, в Харкові відбуваються містичні речі. Власне, вони і не припинялись, але зараз щось пішло не за прогнозованим графіком.

А сталося неочікуване: напередодні новорічних свят секретар Харківської міської ради Ігор Терехов попросив Верховну Раду призначити позачергові вибори мера міста через смерть обраного мера Геннадія Кернеса. Звісно, що це все повністю відповідає нормам чинного законодавства, але…

Але кожен, хто бодай якось намагався спрогнозувати подальший перебіг подій в Харкові, приходив до одного висновку: момент призначення нових виборів міського голови будуть відтерміновувати в часі якомога довше, для цього існує купа варіантів, і прецеденти в Україні вже теж є. І Терехов буде виконувати обов’язки довго, можливо, навіть до чергових виборів. І тут раптом з’являється документ, направлений до Верховної Ради.

А практично одночасно з документом з-під йолки вигулькнув Мішаня Добкін, рум’яний, вгодований та радісний, який в своєму новорічному привітанні досить прозоро натякнув, що «у меня многие харьковчане спрашивают, и таки да», і що «все будет Харьков».

Звісно, що кулуарами одразу поповзли чутки щодо того, хто в Мішаню вливає бабла. Ну і з огляду на те, що Допа знаний сєпар і любитель Росії, то всі сходяться у висновку, що бабло йде від українських політемігрантів, випижджених з країни одразу після Майдану, які пропонують Кремлю Добкіна в якості нового/старого політпроекта. На цю роль деякий час готували Мураєва, але він менш впізнаваний, менш харизматичний, ніж Добкін, тому це все швидко здулося. Хоча я би не відкидала Мураєва остаточно.

Поки що достеменно не відомо, чи дадуть в Кремлі гроші на це, можуть і дати, бо Харків завжди буде ласим шматком для лаптєй як стратегічне в промисловому і територіальному плані місто. І чому б там не мати повністю керовану людину. Бо слід визнати, що покійний Кернес не був керований ніким, окрім власних інтересів і хотєлок.

Але тут цікавою буде поведінка Медведчука, бо, знову ж таки керуючись чутками, він дуже сильно проти такого сценарію, бо якщо він буде реалізований, то Допа може вирости з часом до президентської гонки (от тільки не треба ржати) і почне жваво пастися на електоральному полі Медведчука, відкушуючи потенційних виборців.

Отже, в нас знову починає булькати сатанинське варево під назвою «вибори мера в Харкові». Слово за парламентом, і щось мені підказує, що дата виборів не забариться.

Поділитися:

Юрко Іздрик і німфи

Олена Монова

Вчора мене дивовижним зюйд-зюйд-вестом занесло під пост в групі «Книжкова барахолка», який би я назвала «Іздрик і німфи». І за моєю особистою шкалою цей пост цілком претендує на звання «пост року». Я там зависала в коментарях пару годин точно і шаленіла від захвату. Там можна грітися в морози до самої весни.

Фабула: в групі виставили на продаж літературний календар, який своєрідно ілюструє нову збірку Іздрика «Оголений» (Naked One). Не буду розповідати власне про саму збірку, поціновувачі знайдуть і так. Мова про календар. На якому є фото самого Іздрика. Фото ню. Ну як ню, письменницького пісюна там немає, є лише оголений торс. Торс, мушу сказати, вельми пристойний: підкачаний, підсушений, з кубиками пресу.
Іздрику п’ятдесят вісім.

І отут відкрились ворота пекла, звідти з лементом порскнули фрустровані німфи.
— Боже. Він же голий! — зойкнула одна німфа, яка спромоглася виставити на своїй сторінці крупним планом власні бліді ноги в синцях і подряпинах, заголені майже до самих трусиків.
— Так! Голий і старий! На старе тіло бридко дивитись! — підхопила друга німфа, яка з усіх чеснот має хіба шо тридцять рочків в паспорті та драглисту сраку, як розварений пєльмєнь.
— Як можна таке виставляти на люди, хай би прикрився! — кричала третя, перед тим заваливши цицьками в різних ракурсах половину фейсбуку.

Не буду цитувати всі коментарі, там такого добра три кілометри. І німфи досі там б’ються на смерть, шматуючи в лахміття всіх, хто намагається довести їм, які вони ниці смішні потвори.

Але ж, але ж, курва мама. Двадцять перше сторіччя. Вікові кордони вже давно посунулись, і, взагалі, які тут можуть бути кордони. Чуваку п’ятдесят вісім. П’ЯТДЕСЯТ, СУКА, ВІСІМ! Не сто двадцять чотири і не дев’яносто. Чувак має гарне тіло. Чувак, зрештою, досяг таких вершин в своїй письменницькій майстерності, що може виставити на фото навіть пісюна, якщо забажає. І крутанути пропеллером на ньому тридцять п’ять разів поспіль весь той ханжеський, ейджистський, переполоханий обісраний курятник так, щоб їм гівно через ніздрі повилітало. І йому зась показати своє тіло. Якійсь умовній Мотрі в тридцять рочків показати драглисту сісю можна, бо вона ж молода сіся. А письменнику в п’ятдесят вісім зась, навіть якщо у нього тіло, як у Mister Universum. І взагалі, у письменників пісюна не буває, у них там ручка паркер.

Аби пост не виглядав вкрай мізогінним, мушу визнати, що там яскраво виступили і деякі мальчікі. Один, наприклад, з неохайною бородою, в яку роки зо три як мінімум срали синиці, видав сентенцію, що краще повісити на стіну кавйор, а не оце голе страхіття.

Але все одно чемпіонським став коментар «а що таке іздрик, підкажіть».
Майте гарний іздрик, люди, йоу.

 

Фото © Facebook Юр Іздрик

Поділитися:

Батоно Сулугуні занепокоєний

Олена Монова

Побачила шматок відео, де жвавий син Грузії батоно Сулугуні повідомляє, що такої сраки з економікою, яка є зараз, в Україні не було з дев’яностих років. І свисток при цьому у батоно вкрай занепокоєний.

Звісно, шо ржала, а як же ж.

Бо я чекала, коли ж це станеться, відтоді, як тільки цього геніального дестроєра взяли на посаду лише за одним принципом: гнал валну на Пороха? Гадіцца, бєрьом!

Не розуміючи при цьому однієї простої речі. Водитися з Саакашвілі — це як запхати лапмпочку в рота. Дуже смішно зі сторони, і треба хірургів, аби витягли. Ну або йо*нути зверху по голові лопатою, проковтнути уламки і потім швиденько вшпиталюватись. В дурку чи в реанімацію, це вже кому як пощастить.

Цікаво, видряпається знову на дах, чи має якісь нові номери в програмі?

Поділитися:

Хтивий пупс Андруша нічого просто так не робить

Олена Монова

Поки ви тут всім колгоспом носите ведмедиків, я подивилась інтерв’ю мого улюбленого хтивого пупса Богдана, яке він дав Собчак. Взагалі пупс зараз став напрочуд балакучим, і сам цей факт вартий уваги, бо Андруша нічого просто так не робить.

Але це інтерв’ю побило всі мої найсміливіші сподівання, бо стільки лулзів на одну хвилину ефірного часу я вже давно не бачила. Я буквально наступила собі на горло і змусила нічого не писати про Собчак, бо точно би захопилась описом її тюрбану з маминої фіранки і забула, для чого я власне пишу цей пост.

А пишу я його для того, аби ви знали: я збилася з рахунку, скільки разів Богдан поцьомав в дупу Путіна і Медведчука, думаю, що їм зараз присипали сідниці дитячим тальком, бо там між булками дуже вогко. По ходу п’єси пупс осипав цьомками і Собчак, бо це ж не в людських силах, бачити перед собою таку красу, загорнуту в фіранку (чорт, не втрималась знову), — і не поцьомати. Сказав, що Собчак буде кльово виглядати в кріслі президента Росії, як «сладкая конфетка», особливо якщо в фіранці (про фіранку то вже моє, як ви здогадались). Тут я голосно заволала.

Але основна канва всієї розмови — це муркотіння про мир, прощення і про те, що треба домовлятись. Адіннарот, каторий пассорілі, у всій красі. Я, звісно, дуже потужно ох*їла, тому що я геть не зрозуміла причини такої пупсової ескапади. Бо попередні інтерв’ю, в яких він накидував на Зеленського (в цьому, до речі, теж накинув, але дещо акуратніше), здобули йому деяку прихильність у невибагливого прошарку порохоботів, а от це, з його відверто замірською риторикою і плазуванням перед балалайками, відверне від пупса всіх, окрім хіба що Бужанського і Нюсі Шуфрича. Ну і Медведчука, звісно, після того, як в того дупа висохне. А Путіну на пупса взагалі пох*й, як власне і на Собчак (Монова, не пиши про фіранку!)

Ну і в кінці Богдан елегантно пропіарив Гройсмана як майбутнього президента України. Тут я заволала вдруге.

Тому в мене тільки два варіанти:

1. Пупсу було нудно в Стамбулі, а модний піджак треба було вигуляти, а тут Собчак у фі… карочі, тут Собчак, тому пуркуа би і не па.
2. Ї*анувсь.

Нє, все-таки три:

3.Бабушці Бєні так моцно затисли яйки в Штатах, що зараз дуже гостро стоїть потреба в лояльності російської сторони і х*йла особисто.

Ну але, може, хоча б після цих перлів деякі неперебірливі громадяни перестануть ліпити з Богдана героя спротиву і дисидента.

Це, звісно, не всі марципани з цієї розмови, їх там насправді купа, і було багато тем (більшість з них Богдан піднімав і раніше), але я виділила лише той вектор, який мене вразив, і якого точно не було у всіх попередніх пупсових інтерв’ю.

Якщо комусь цікаво, і він готовий витратити дві з половиною години часу, то дивіться. А якщо нє, то і добре.

Майте гарний вечір.

Поділитися:

Інавгурація щура

Олена Монова

Як завзятий мамкін психолог (чи то пак психологиня) завжди намагаюсь влізти в голову усіляких ееее… дивних людей. Хочу зрозуміти, що відбувається у них там всередині, коли вони роблять якусь несамовиту дічь. Що відчувають, про що думають. От я вже доволі тривалий час колупаюсь в голові у Лукашенка. На що він розраховує? Як уявляє подальший перебіг подій і своє життя? Ким бачить себе в історії Беларусі?

Ота його таємна інавгурація — вона ж насправді про все це красномовно розповідає. Свідчить про те, що Лука десь в підсвідомості розуміє своє місце в цих історичних подіях. Про інавгурацію ніде не повідомляли (ще б пак), нікого не запрошували, навіть Пуціна, весь Мінськ був перекритий силовиками, всюди воєнна техніка і військові. Це називається легітимний президент? Він радше злий, переляканий, загнаний у кут щур. Загнаний, а тому небезпечний.

Але як можна керувати цілою країною із кута? Коли тебе там затисли ненавистю народу, придавили непокорою. Коли тебе не визнав президентом жоден з демократичних лідерів. Тільки Росія і Казахстан бачать в тобі президента. Ані Європа (Україна в тому числі), ані США не вважають Лукашенка легітимним президентом, а церемонію таємної інавгурації — законною. Власний народ тебе зневажає і бажає смерті, ну хіба що за винятком мусорні, яку Лука щедро підгодовував десятиліттями, і ще деяких безхребетних бюджетників, яким підкинули грошенят і налякали звільненням.

І ніякої бодай найменшої спроби вийти на діалог з власною країною. Натомість ОМОН, кийки, водомети, скалічені демонстранти, викрадені активісти, смерті. Але ж, трясця, невже ніхто з цих кровожерливих вар’ятів не вчить історію? Не знає, чим це все закінчується? В тому числі і для сім’ї. Вони ж одним махом ставлять тавро на всіх своїх нащадках до сьомого коліна. Їх будуть знати лише як членів родини узурпатора і вбивці. І потім деякі з них будуть міняти прізвища і робити все можливе для того, щоб ніяк не ототожнюватись з катом свого народу.

А міг би знайти в собі сміливість і піти на справжні чесні вибори, а потім гідно прийняти їх результат. Але ні. Тривале перебування при владі розбещує. Наразі не знаю, чим і як скоро скінчиться це протистояння, але вже очевидно, що це надовго. І все буде через силу і кров, бо такою є ціна свободи.

Наша задача не втручатися, підтримувати, не паплюжити їх шлях і їх вибір, за потреби надавати притулок активістам. І побажати беларусам сили, терпіння і усвідомлення свої мети.

 

Карикатура на заставці © Сергей Ёлкин / DW

 

Реакція соцмереж:

Поділитися:

УПячка знову залізла на броньовичок

Олена Монова

Дивлюся, як УПячка зараз намагається стати центровим опозиційним ЗМІ, і сльози заважають мені говорити і капають в декольте. Воно звісно дарагую рєдакцию можна зрозуміти, бо чим голосніше ти валуєш з броньовичка щось пафосно-викривальне, тим більше грантів тобі відвалюють. Зараз он розродилися цілим лонгрідом про рудого Гудка і його зв’язки з фракцією Єдинорогів і ОПою. Гудок і ОПа звісно пішли в глухую нєсознанку, але справа не в цьому.

Я чомусь згадую УПячку часів Порошенка. Всі ці упереджені матеріали, які валили просто в режимі нон-стоп. Всі скандали з Лещенком. Всі свинарчукгейти і ліпєцьку фабрику. Але найбільшим потрясінням для мене стало, коли редакція УПячки майже у повному складі підписала листа, в якому просила Європу не давати нам безвіз. Може хтось вже забув, але я пам’ятатиму про це вічно.

Я дивилася тоді в монітор і не могла повірити своїм очам. Намагалась проморгатись і вмовляла себе, що мені здалося. Що не можуть дорослі відповідальні люди при повній пам’яті отаке взять й ісполніть. Поставити свої підписи під цим скандальним трешем. Це ж йо*аний сором, від якого не відмитися потім до скону. Але виявилося, що не здалося. І що ці люди можуть.

А тепер вони можуть знову залізти на броньовичка і знову триндіти з нього щось пафосно-викривальне. Але альо, криси, хіба ви не зробили все для того, щоб саме так сталося?

Пфффф.

 

Карикатура © Сергей Ёлкин / Радио Свобода

Поділитися:

Богдан нам не союзник

Олена Монова

Штош.

Все йде саме так, як, власне, і мало йти. Пупсятіна вилізла не для того, аби сприяти пошукам правди, а виключно для помсти і внесення хаосу. А сіяти хаос пупсятіна вміє як ніхто. Уявила собі свистки ахвіцерів в ДБР під час допиту і волаю. Невже хтось сподівався, що юрист Коломойського вилізе на броньовичок і під протокол надиктує те, за що його потім можна буде взяти за пухку сраку і прівлєчь? Та прям щас.

Наразі пупсятіна тикає паличкою в мурашник і спостерігає, що буде далі. Звісно, що рже. Можливо навіть, що облизує потім ту паличку, якою тикав, знаєте, як в дитинстві робили? Вона кисленька від мурашиної кислоти, смакота

Які висновки. Дві основні речі, які треба пам’ятати.

Перша: Богдан нам не союзник. Ніколи не був і ніколи ним не стане. Просто спостерігаємо за банкою з павуками і фіксуємо, де у кого слабкі місця. Це стане в нагоді рано чи пізно.

Друга: Богдан з’явився з політичного небуття не просто так, не тому, що скукатіща. Юрист Бені просто так нічого не робить. Місцеві вибори гарячішають з кожним днем, причому якось майже всюди по ключових містах України. Ще й Корбан вискочив із конопель з дуже цікавим інтерв’ю, що дає підстави думати про те, що у Коломойського настають скрутні часи. Ну і добре, хіба сторож я олігарху моєму?

Поділитися:

Лукашенка потроху заганяють в глухий кут. Невідворотно

Олена Монова

Спочатку країни Балтії (першою була Литва), Польща, потім європейські лідери, Штати, підтягнулася й Україна. І якщо перші українські меседжі були дещо розмитими, то останні вже не залишають сумнівів. Відкликання українського посла поставило остаточну крапку. Цей крок (який в дипломатичній спільноті вважається демаршем і містить конкретну конотацію) був зроблений вперше за всю історію українсько-біларуських відносин.

Вчора в Європарламенті випустили заяву, в який говориться про те, що лідери Європарламенту не визнають перемогу Лукашенка на виборах і оголошують його персоною нон-грата в ЄС.

Звісно, все те, що відбувається зараз в сусідній країні, може мати (і матиме) той чи інший вплив на Україну, навіть досить істотний. Сценарії можливі різні, особливо з огляду на те, що Росія аж ніяк не відмовиться запхати туди свій свинособачий п’ятак і утнути щось гібридне, як вона любить. І хоча в тому самому Європарламенті закликали Росію «утримуватись від будь-якого втручання, прихованого чи відкритого, в Біларусь після виборів», всі ми прекрасно знаємо (і відчуваємо на собі вже шість років поспіль), що Путін мав в гебістській сраці всі заклики. Тому внутрішньополітичне загострення в Біларусі буде мати неминучі наслідки у вигляді зовнішньополітичного загострення. Та, власне, воно вже має.

І загнаний в кут щур, який вже попросив воєнної допомоги у старшого щура, наразі стає вкрай небезпечним. На те, що він погодиться під зовнішнім тиском на мирну передачу влади, я не сподіваюсь. Зараз йдеться про те, який сценарій він обере: залити країну кров’ю чи обрати варіант «хто кого перемітингує».

І наостанок: коли два кончених ує*ана заварюють криваву кашу у тебе під боком, годі сподіватись, що тобі не прилетить. Тому треба бути готовим. Завжди.

Поділитися:

Діти кукурудзи (фото)

Олена Монова

Побачила в стрічці фоточки, як поліціянти ганяють полтавського тіраріста кукурудзяними полями. Ржала так, шо мало не всцялася. Ганяють вже хрінзна яку добу, і це не дивно.

Бо як знаний кукурудзен-фахівець мушу сказати, що кукурудзи в нас стільки, що в ній можна заховати з десяток в’єтконгівських армій, і ніхто не знайде. Нікагда.

Я навіть не знаю, що Борісичу порадити, якщо на гелікоптер чи ще якийсь дрон грошей з ковід-фонду не вистачило. Хіба що чекати, поки та вся хрінь пожовкне і засохне, а вже тоді ловити.

Але до того часу тіраріст може прорити тунель до Києва і вилізе десь на Банковій, буде невдобно.

Фото © Поліція Полтавської області

Поділитися:

Бабушка Беня любит сверхприбыль

Олена Монова

Когда мы только собирались ехать в увлекательный трип по Украине, я сказала Нора Макарова, чтобы она калькулировала счета за бензин. Подбить итоги потом и поделить расходы пополам.

«Не боись, Монова, у меня машина на дизеле», — сказала Нора и довольно подмигнула. Сегодня, похоже, подмигну ей я, потому что вычитала прекрасное: компания «Укртатнафта» потребовала от правительства с 1 августа ввести пошлину на импорт дизтоплива. Почти на 8,5%. Кому принадлежит «Укртатнафта», знаете? Правильно, Бене.

И это уже четвертая попытка только за последний год ограничить импорт нефтепродуктов, чтобы схлопнуть конкуренцию внутри страны и повысить цену на дизтопливо. Которое, как все знаюттм, бабушка Беня производит на своем Кременчугском заводике. Коломойский — монополист рынка дизтоплива в стране, на Кременчугский НПЗ приходится 90% всего украинского дизеля.

Что происходит при повышении пошлин? Правильно, автоматом повышается цены на продукцию (в т.ч. и бабушкиного НПЗ), монополия только усиливается, здравствуй, сверхприбыль. Последнее, правда, только Бени касается.

А нас ждет мгновенный рост цен на дизель, по оценкам экспертов отрасли, как минимум на 1 грн/л на АЗС или 40 долларов за тонну для промышленности.

Теперь считаем: по информации из открытых источников, Кременчугский НПЗ производит сейчас 110 000 тонн дизтоплива в месяц. Дополнительная бабушкина прибыль от повышения пошлин — 120 млн грн в месяц или полтора миллиарда в год. И это только в случае принятия решения всего лишь по одной пошлине.

А потребители натомість пососут пісос и на том же потеряют как минимум 10 миллиардов грн. Сюда же плюсуем неизбежное падение экономики, где первыми пострадавшими станут аграрии: скоро уборочная кампания, а вся сельхозтехника работает на дизеле.

Ну и не могу не отметить, что бабушка отлично усвоил, как бесконечно долго можно юзать беспроигрышную тему — импорт из России. Хотя сам не раз был замечен в импорте российских нефтепродуктов. А тема беспроигрышная потому, что как только обыватель слышит «а, так это же российское, так им и надо, давайте поднимать пошлины» — он сразу же перестает слышать что-то еще.

Перестает слышать о бабушкиной сверхприбыли. О том перестает слышать, что за все время владения НПЗ в Кременчуге Беня ни копейки не дал на модернизацию, никакого инвестирования, ни одной новой установки. Завод сейчас — это говно и палки, но вместо того, чтобы модернизировать и развивать свой же бизнес, Коломойский хочет просто урвать, а дальше срать он хотел, ему последствия не интересны. И никогда не были интересны.

Уже сейчас цены на ДТ (без учета налогов) в Украине считаются одними из самых высоких в сопредельных странах. Но у нас есть шанс стать впереди планеты всей. Было бы еще чем гордиться, нда-с.

А по Украине с деткой, конечно, мы все-таки поездим. Хорошо, что до 1 августа успели.

Поділитися:

Нас упорно продолжают откатывать в средневековье

Олена Монова

То, о чем я высказывала опасения позавчера, все-таки случилось: мешок Амбу с педалькой, громко названный мамкиными изобретателями «вітчизняним апаратом ШВЛ», все-таки получил сертификацию в МОЗ. И теперь будет производиться в промышленных масштабах. За бюджетные деньги, разумеется.

Что, впрочем, совершенно неудивительно, если помнить историю с Протефлазидом. Но если гербарий на спирту, в сущности, безобиден (если не считать его стоимости), и убить им можно разве что чей-нибудь гаманець и остатки здравого смысла, то этим конем педальным угробить пациента вполне реально.

Анестезиологи-реаниматологи уже выпали в жесткий ах*й, только их никто не слышит: хомяки засунули себе эти педали в защечные мешки и носятся с ними, нечленораздельно выкрикивая «ВІТЧИЗНЯНИЙ!, НЕМАЄ АНАЛОГІВ!» Потому что для хомяков все просто: раз педалька жамкает мешок, как сиськи, и там что-то шипит и свистит, значит, этим можно спасти мир.

Теперь давайте разбираться. Чем отличается механизированный мешок Амбу от апарата ИВЛ. Если вкратце, то приблизительно тем же, чем калькулятор Casio отличается от компьютера. То есть сколько будет дважды два, вы с помощью калькулятора узнаете, но выйти в интернет и там смотреть порнушку уже не сможете.

Так и здесь. По сути, мешок Амбу предназначен для того, чтобы доставить пациента с легочной недостаточностью в стационар. С его помощью можно поддерживать дыхательную функцию, но на протяжении весьма ограниченного отрезка времени. Доставили — передали пациента в ОРИТ, там его подключили к аппарату. Все. Больше эта штуковина ни для чего не годится.

Не годится для длительного применения. НЕ ГОДИТСЯ ДЛЯ ПРИМЕНЕНИЯ У НОВОРОЖДЕННЫХ! Ни длительно, ни кратковременно. В этом случае вот вообще никак. А эти два пункта (возможность длительного использования, до нескольких недель, а также использования в неонатологии), между прочим, заявлены производителем.

Аппарат ИВЛ — это целый мир. Это последний рубеж между жизнью и смертью. Каждый раз при подключении его параметры подгоняются под конкретного пациента. Там регулируется все: от скорости подачи, состава и давления газовой смеси до ее влажности. Это все можно быстро менять при необходимости. Это куча датчиков и постоянный мониторинг.

Вот эта х*йня с педалькой — неуправляема. Невозможно узнать, какой объем, какой состав газовой смеси и под каким давлением она подается в легкие. Пациент чаще всего без сознания и никак не может сообщить, что ему больно, потому что вы рвете ему легкие. Или что ему недостаточно давления и кислорода, и он продолжает задыхаться.

То есть, повторюсь: как вариант для медицины катастроф, чтобы доставить пациента из точки происшествия до стационара — да, возможно. Все остальное — нет, идите нах*й. И цену в 20 тысяч гривен с собой заберите, вместе с педалькой. Ну или еще можно проверять медицинские перчатки на проницаемость.

Я уже ничему не удивляюсь у нас. Но как же это зае*ало. Нас упорно продолжают откатывать в средневековье, только чтобы срубить с этого бабла. Возможно, пора применять принцип мостостроения и в других отраслях? Это когда на новый мост заезжает колонна фур, а проектировщик в это время стоит под мостом.

Поділитися:

Очень эластичный мужчина (видео)

Олена Монова

Аж заставили меня в воскресенье в фейсбук вылезти, трясця. Потому что смотрю, как из мэра Черкасс делают революционера и борца с режимом, и стремительно седею жопой. Мемасов напилили разнообразных героических, где мэр Черкасс чуть ли не Годзилла, Че Гевара и Ланселот в одном флаконе.

Открою вам страшную тайну. Если Аваков и Зеленский зачетно триггернулись на явную подначку, это не значит, что мамкиного оппортуниста нужно поднимать на знамя. Это значит, что мэр Черкасс просто ловко унюхал конъюнктуру (или жопастенькая валькирия Юльця дернула за нужное яйцо, она умеет) и начал приспосабливаться, как сто раз до этого. Ведь совсем недавно он 3,14дел тревожным голосом о том, что карантин вещь в хозяйстве нужная, даже такой жесткий, как в Италии. По всему фейсбуку видео гуляет.

И когда я пару дней тому писала пост о реакции ах какого министра и Зеленского на демарш этого недомэрка, то меня интересовала только их реакция, а никак не сам деятель. Хреновая реакция, лузерская, ну так другой я и не ждала, но это не значит, что сам недомэрок – Ланселот. С ним пусть в Черкассах разбираются, тем более там есть с чем разбираться, вплоть до криминала. А то еще нідайбох вы его так героизируете, что снова в мэры попадет. Для того и вые*ывается, собственно, чтобы кресло от него никуда не делось.

Ну это же так очевидно, что даже странно, что приходится объяснять. Вот нашла видео, где герой просит, чтобы ему сделали «жорсткіше», и вообще, в жопу демократию. Очень эластичный мужчина 😆

Поділитися:

Отъем денег у государства на прокорм веселой шоблы

Олена Монова

Никогда особо не интересовалась ярким мужчиной по фамилии Криклий, пока не напоролась на интервью, в котором министр инфраструктуры выразил желание отжать шматок денег, которые Нафтогаз выиграл в результате арбитража у Газпрома. Смеялась, конечно, не ну а шо. Это как кто-то выиграл в лотерею крупную сумму, и тут же сразу набегает куча заклопотаних родичів разной степени дальности с намерением поживиться, в долг попросить на опохмел или просто так на новые туфли и трактор. Но это их внутривидовые разборки, нехай собі чубляться.

Тем более, Криклию надо кормить Леща, который жрет шо не в себя. Одна его зарплата в полмиллиона гривен до сих пор вызывает полыхание в соцсетях. А там еще и дєвучька какая-то 24-летняя имеется в Набсовете Укрзалізниці рядом с Лещом, тоже аппетит нівроку, так что пану министру приходится изобретать все новые способы отъема денег у государства на прокорм этой веселой шоблы.

Например, появилась отличная идея повысить тарифы Укрзалізниці на грузовые перевозки в разгар кризиса, когда многие предприятия на грани закрытия. Правда, судя по всему, Криклию за эту богатую идею навтыкали шершавых, в том числе и со стороны АМКУ, и это повышение решено отложить до июля. Можно подумать, в июле все волшебным образом рассосется, и мы вылетим из кризиса стремительным шаттлом.

То, что навтыкали и хоть немного притормозили процесс внедрения Криклием ослепительных идей, — это хорошо. Но сам факт, что в министерскую макитру могла прийти идея повышать тарифы на пике падения промышленности — это 3,14дец, граждане. Да он их понижать должен, а не повышать, чтобы дать людям в себя прийти и на плаву продержаться, пока весь мир штормит.

Это еще раз подтверждает тот факт, что монополия — зло, а тем более монополия государственная. Это черная дыра, засасывающая в себя все, что не приколочено. И чтобы деятельность вверенной пану министру Криклию Укрзалізниці стала эффективной, надо не тарифы в кризис повышать, а компанию реорганизовать, проводить ряд структурных реформ, чтобы в их результате каждое подразделение УЗ стало прозрачным в финансовом аспекте.

Извините, что не про ковид, конечно 🙂

Поділитися:

Пейте свой чертополох сами

Олена Монова

В смутные времена на поверхность, как грязная пена, всегда поднимается человеческое отребье, желающее заработать на беде. Кто-то жертвует личным ресурсом, иногда невосполнимым, как здоровье или жизнь, кто-то крутит бабло.

В разгар эпидемии зарабатывать стали на страхе и невежестве. Именно эта гремучая смесь позволяет впаривать напуганным и не слишком интеллектуально развитым людям фуфломицины в качестве спасения от коронавируса. Когда я прочитала, что во Львове заказали партию “Протефлазида” для борьбы с короной, а мэр Садовый еще этим и хвастается, то сначала не поверила, а потом поседела бровями. Ибо “Протефлазид” есть просто чертополох на спирту, где спирта больше, чем чертполоха.

Чертополохом я это называю образно, на самом деле там дуэт из двух растений. И не стебал эту “панацею” только ленивый, ведь как можно не глумить псевдолекраство? И что только не пытались лечить этим чертополохом, начиная от герпеса и заканчивая ВИЧ. А хули бы и не попытаться, если чертополоха завались, да и спирта хоть залейся, а людишки доверчивые и, если их как следует напугать до всирачки, купят и не пикнут. Но, видимо, интерес все же несколько остыл, ибо граждане поняли, что лечить сразу все за 400-700 грн флакон (да-да, именно столько этот гербарий на спирту стоит в аптеках) несколько накладно выходит, водярой дешевле.

А тут вдруг очень кстати подвернулся коронавирус, так почему бы и не возродить интерес к такому могучему препарату от всех болезней. И вот мы видим, как мэр Львова и главврач (!) БСМП Львова рапортуют о травяной настойке как о чудо-средстве. Слушайте, да вы там е*анулись в корягу. Вы просто взяли и перемахнули одним прыжком ту черту, которая отделяет вменяемых людей от долбое*ов. И самое страшное — вы же этого не стесняетесь. Не стесняетесь на камеру рапортовать о лечении коронавируса спиртовой настойкой двух трав.

А фраза директора по хирургической и анестезиологической помощи львовской БСП Юлиана Голика покорила меня своей иезуитской красотой:

“В комплексе к лечению коронавирусной инфекции эффект “Протефлазида” будет намного больше, чем если его не давать”.

Давати чи не давати, бл*дське це питання зайо*ує.

То есть свои дивиденды получит “Экофарм”, которая впаривает эту х*йню вот уже второй десяток лет. Свои дивиденды получат те нечистоплотные врачи, которые позорят профессию и втюхивают это в качестве лечения. Свои электоральные баллы получит Андрійко Садовий.

И только несчастный, доведенный паникой и истерией до ручки, с полностью выхолощенными мозгами обыватель купит на останні гроші этот чертополох на спирту, поправит на лице единственную на всю семью маску с остатками позавчерашнего борща, потом на Пасху оближет ложку у священника, которую до этого уже облизали еще пара десятков таких же несчастных, и умрет уснет счастливым.

Только знаете что, шановні? Пейте свой чертополох сами. Или ручки дверные им протирайте, туда он лучше сгодится. Или в жопу засовывайте. В люди только с ним не ходите, не позорьтесь.

Поділитися:

Пусть рвут друг друга в клочья

Олена Монова

За паническим фоном в соцсетях и СМИ в связи с коронавирусом куда-то на задворки инфополя отошла тема братьев Ермаков и Лероса.

Хотя на самом деле, по большому счету, это тема Зеленского и его ближнего круга, расколом и компрометацией которого его хотят максимально достать. Ну и замазать, а как же. Репутационные потери неизбежны.

Понимая это, я в тему не лезла, наблюдала со стороны, куда вырулит, и чьи уши за этим торчат.

А тут мне пост занимательный попался. И вот в нем есть один абзац:

«Не думаю, что открою кому-то страшный секрет, если скажу, что факт наличия этих записей был давно известен так называемой “тусовке”. Я тоже об этом знал».

(конец цитаты).

Понимаете, политтусня это очень тесный и очень взаимопроникающий мир. Там нет секретов, есть то, о чем не принято говорить вслух. И есть секретные папки для давления и политического шантажа. Так и в этот раз, все обо всем знали. При этом молчали. И никаких тебе расследований. А теперь вдруг в нужное время в нужном месте на середину ратушной площади выпрыгивает весь из себя честный Лерос и с криком «не могу молчать!» потрясает папкой с компроматом.

Никаких сомнений, что эту папку Леросу в руки вложили, еще и пинка под зад дали для ускорения и приобретения нужного негодующего выражения лица. Многие шепчутся, что пинок последовал от моего любимого пупса Богдана. По крайней мере, я не удивлюсь. Богдан часто испытывает приступы скукотищи, отчего бы и не развлечься и не потыкать палочкой в гадюшник, к которому уже не имеешь никакого отношения. И посмотреть, что получится на выходе.

Не знаю, что получится, но бурление мне однозначно нравится. Пусть рвут друг друга в клочья и выкусывают кадыки в межвидовой борьбе.

Ошметки потом сметем в совочек.

Поділитися:

Министр по чиханию (видео)

Олена Монова

Честно говоря, не хотела уже сегодня ничего писать, потому что, во-первых, у меня День Большой Лени (не Рифеншталь, а когда лениво), а во-вторых, наступила фаза пресыщения, когда даже очень сильные раздражители перестают таковыми быть, не вызывая шевеления бровей и не ускоряя пульса.

Но видео с экономическим министром Миловановым, который на брифинге показывает руководителям предприятий, как правильно чихать, чтобы не набрызгать собеседнику полные ноздри коронавируса, таки заставило меня превозмочь. Ну что-то там внутри превозмочь, да. Возможно, все сразу.

Я уже не спрашиваю, почему министр экономики, торговли и сельского хозяйства вдруг решил проводить ликбезы по правильному чиханию. Возможно, потому, что министра здравоохранения Скалецкую из скафандра будет плохо слышно, даже если ее разорвет внутри от чихания на немецкий крест. Да, точно, именно поэтому.

Но, собственно, я не об этом.

Министр по чиханию показал, как правильно прикрываться локтем и куда выбрасывать захарканную вирусом салфетку, бережно схоронив ее под крышкой, чтобы не с3,14дили дети. Но при этом забыл показать, как прикрываться ногой, хотя и посоветовал именно этот необычный способ контрацепции.

Поэтому у меня вопрос: нельзя ли внести Бородянского, как министра культуры, молодежи и спорта?
Этот точно сможет лапу ногу задрать.

Поділитися: