Вся стрічка в байках про “м’ясні бригади”. Поширити єрєсь буває прямо саме воно. Бо і з дивану не встав, і пивка купив замість задонатити, але й хороше діло типу зробив – правдоньку святу репостнув, за солдата “заступився”.
Читати далі
Кожна гривня – це життя на фронті. Волонтери і суспільство закривають критичні потреби бійців власними силами, бо зайвих коштів у держави – нуль. Але на дороги, пам’ятники, газони, стадіони, барабани – на це все гроші, виявляється, є…
Читати далі
Після Боснії я скептично ставлюся до дуже багатьох речей. До миротворців, які здавали людей на вбивство і насміхалися з тих, кого приїхали захищати. І до гучних заяв. І до Гааги. Я вірю в справедливість, яку вершать наші Сили оборони. І тільки так.
Читати далі
Я не мама. Мені складно усвідомити, як це і що при цьому відчуваєш. Але іноді, коли я дивлюсь на цих сильних чоловіків у пікселі, я бачу за їхніми спинами жіночі силуети.
Читати далі
Після тривалої і болючої конвульсії дала дуба система державних нагород України. Вона вже давно була в стані зомбі, а тут під час останньої роздачі слонів – померла. Чи від сміху, чи від сорому – фіг його зна. В кого чаша вагів совісті там легша: у тих, хто їм давав чи у тих, хто братиме? Підмочена репутація інституту державних нагород в цілому. Причому це навіть не технологія, а звичайна дурість, через яку вороги отримали можливість тролити всіх, хто отримав орден за реальні бойові заслуги.
Читати далі
Росіяни знущались з полонених з самого початку війни. Тобто з 2014 року. Світ, що затято боровся за якісь там дуже важливі цінності, теж не хотів бачити в упор розпоротий живіт Володимира Рибака і «Ізоляцію». Можна було вічно спостерігати за тим, як Захід вкладав гроші та сили в красиві та правильні акції з гаслами «Ніколи знову!», а потім тими ж руками торгували з тими, хто ці концтабори утримує сьогодні просто у них під носом. Хоча в чому я можу дорікати Заходу, якщо той самий пофігізм був масово поряд? Просто тоді від цього всього можна було відгородитись. Сказати, що то «не твоя війна», «бариги торгують на крові», «хай син Порошенка воює». А тепер вибору немає. У більшості немає. Свобода, правда, ще є, але оплачена вона тисячами життів і тоннами крові. І на неї треба пахати кожному день в день.
Читати далі
Це їздить зі мною в дамській сумочці з 20 лютого. Це – турнікет, гемостатик, рукавиці, ножиці. Ще в нетрях є пульсоксиметр, антисептична серветка і нашатирна. Я виклала все в готелі в Кракові. І далі всі дні перебування на вулицях в Польщі я відчувала себе без усього цього наче голою. Я розумію, що якщо прилетить десь по мені, то не факт, що я надам собі цю допомогу, але якщо поруч зі мною комусь, не приведи Господи, відірве руку чи ногу, він виживе. Задля цього я раз на тиждень приділяю кілька хвилин тренуванню, аби якщо що – спрацювала м’язова пам’ять. Треба нести хоч якусь відповідальність за своє життя.
Читати далі
Оксюморон, але смерті в наших життях зараз так багато, що іноді реально задумаєшся, як не погубили залишки клепок. Можете вважати, що я свої вже посіяла, але чим більше я працюю з темою Бучі та Ірпеня, тим важливіше для мене зберегти пам’ять про ці всі події. І про всіх цих людей. Хоча б для того, аби росіяни не станцювали потім на їхніх кістках. Бо спершу вони заливають нашу історію нашою кров’ю, а потім засипають тоннами брехні, яка бетонує нас на десятиліття. Я не знаю, чи не заправляють зараз «мій» літак і не хочу відкладати цю справу на далеке майбутнє, якого в мене, можливо, і немає. Дуже сподіваюсь, що в мене все вийде.
Читати далі
Прастиє рускіє ще не розуміють, який ящик Пандори відкрили. І що все те біосміття, яке ми не встигли утилізувати, повернеться до них додому іншим. Воно вкусило крові, воно навчилось катувати і вбивати, знущатись над слабшими і принижувати. Воно ґвалтувало дітей, розстрілювало беззбройних і їло собак. І лише ідіот і росіянець можуть думати, що всі ці Ванькі і Абдурахмандабеди повернуться додому такими, як були. Вони пройшли остаточну ініціацію в нелюди, і ними вони і залишаться, бо від цього болота не відмиєшся, навіть якщо трохи обсохнеш. Вони захочуть ще.
Читати далі
Я сама закликала не гризтись, але мене просто розриває від того, що я дедалі частіше бачу в цьому чортовому фейсбуці. Бо коли всі нарешті усвідомлять, що ціна нашого з вами прожитого сьогодні дня – це тисячі життів тих, хто за нас помер. На що ми витрачаємо цей свій оплачений кров’ю тисяч день? На срач, на полювання на відьом серед своїх, на те, аби помірятись чий же патріотизм більший, ширший і красивіший?
Читати далі
Росіяни хоч в чомусь не брешуть. Вони реально валять по стратегічних об’єктах. Сьогодні на Харківщині російська ракета знищила Національний музей Сковороди, є поранений. Бо для них наші музеї і архіви, наші пологові будинки, наші українські виші і школи – це куди небезпечніші об’єкти, ніж аеродроми чи військові частини. Бо там відбувається остаточний детокс від російської пропаганди і наративів, які нав’язували нам століттями.
Читати далі
Я не хочу, щоб путіна судили у Гаазі. Так само, як не хочу щоб судили Шойгу, Герасимова, усю російську армію з усіма її льотчиками, ракетниками, артилеристами аж до останнього строковика, який перетнув кордон моєї країни зі зброєю. Це не буде ніякою в біса справедливістю. Справедливість буде лише тоді, коли вони відчують на собі усе, що зробили з нами. Коли вони втратять все. Я хочу, щоб вони відчули біль кожного українця. І моральний, і фізичний – до останньої крапельки. Ви вже вбили мою душу. Мені не жаль жодного з вас, ані ваших рідних, ані ваших дітей. Але ви не переможете. Ніколи.
Читати далі
Полювання на відьом вже доходить до тієї стадії, коли мовчати про це не можна. Ідіотизм однієї конкретно узятої людини міг коштувати життя двом журналістам-іноземцям. І крім цього жаху, ви приблизно можете оцінити можливі наслідки для України від такої історії. Репостячи інформацію з групи на кшталт “Веселі жарти” або “Душа моя – Україна” про чергового “диверсанта” з фото, не перевіривши інформацію, усвідомлюйте, що наслідки за долю цієї людини відтепер і на вашій совісті. Блокпост та боєць на ньому має захищати, а не заважати.
Читати далі
Я була впевнена, що Велика війна буде. Не було сумнівів, що вони, якщо надумають, підуть глибоко вночі чи на світанку, коли всі спатимуть. Це вироджене плем’я завжди робить усе «на крису», підло і в спину. Цей місяць я почуваюсь дуже винною за те, що не знайшла правильних слів переконати багатьох людей бути готовими до того, що сталось. Мені жаль, що я надто часто з терпінням і повагою ставилась до чужої “думки” (насправді, повного нерозуміння, що таке війна, і бажання виговоритись) і свободи слова, що дозволяла ідіотам нести маячню, не називаючи їх ідіотами і не закриваючи їм рота. Ми вистоїмо, переможемо і відбудуємось. Але ми ніколи не будемо такими, як були. Ніколи. Наше колишнє життя померло 24 лютого 2022.
Читати далі
Навіщо постити відео з комп’ютерних ігор і видавати це за роботу наших льотчиків і ППО? Ще й доводити з піною біля рота, що ніфіга, то Привид Києва збиває 675 ворожу “тушку”, а ти – зрадник і падлюка, якщо не віриш. Мені сумно бачити коментарі типу “ну треба ж бойовий дух людей піднімати”. Який реальний результат от такого ідіотського “підтримання бойового духу”? Абсолютно протилежний – недовіра до армії, недовіра один до одного, недовіра до ЗМІ, недовіра до Генштабу. Зневіра, відчай. І ганьба. Готові підірвати довіру до країни і давати ворогові готовий матеріал для пропаганди проти нас, аби виставляти нас брехунами? Ну, тоді продовжуйте в тому ж дусі. Зате лайків буде багато.
Читати далі
Як же мені хочеться всі ці дні, аби Рай таки існував. І щоб зараз Там були всі ті, кому в ці дні було так важко, боляче і страшно. Я хочу вірити, що Там зараз всі ті хлопці і дівчата, які стали стіною проти орчої погані і закрили нас собою. Я хочу вірити, що зараз там тепло тим, хто помер у холодних підвалах. Що там зараз не голодно усім тим людям, які просто стояли в черзі в Чернігові, щоб купити хлібчика. Виживіть, будь ласка, усі. Я дуже вас прошу.
Читати далі
