Поточні новини, які ми заслужили

Анна Оскомина

Колись пару років тому на ютюбі був такий собі Анонімус, який зловтішно начитував про триндець, що насправді твориться в економіці Росії. Я його згадала лише через ті надзвичайні інтонації, з якими він те читав: захлинаючись від злобного реготу, просто таки вгораючи від зловтішання.

З цими інтонаціями мені тепер звучать поточні новини.

Отримати стабільну зростаючу економіку, – і менш ніж за два роки пустити її за вітром, докерувавшись майже до повного банкрутства.

П’ять років гордо справлятися самотужки без російського енергетичного зашморгу, – і за менш ніж за два роки моститися під агресора та вбивцю твого народу, ще й вихляючи при цьому хвостиком.

Ганити та ганьбувати колишню міністерку охорони здоров’я, яка розгребла авгієві стайні від медмафії та розпочала закупівлю ліків напряму від виробників за найнижчими цінами, щоб в розпал пандемії мутити на купівлі низькопробного китайського лайна замість якісних вакцин, ще й з кількамісячним запізненням.

Втоптувати в лайно колишнього трудоголіка-президента за одну за 5 років поїздку на відпочинок за власний рахунок, – та отримати нахабну скнаристу негідь, яка по п’ять разів на рік відпочиває за державний кошт, живе, жере, катається та тижнями лікується за кошти платників податків, ще й постійно скавучить, як йому важко і як воно втомилося.

Оббрехати, знеславити та розігнати за начебто крадіжки з бюджету цілий стос професіоналів, – та віддати на розграбування бюджет своєї країни купці загребущих ненажерливих невігласів, які пилять бюджет на десятки мільярдів у таких масштабах, що й шахраї часів Овоча не посміли б мріяти.

Істерити про вигаданих мародерів, – і отримати реальних мародерів, що не погребували на початку карантину на масках накрисити та на лошках заробити в епіцентрах та велюрах.

Не намазувався на хліб безвіз? Сидіть тепер місяцями вдома.

Погано зароблялося ФОПам? Спробуйте заробити тепер, сидячи на локдауні з дітьми-школярами, ще й відбиваючись від перевірок податкової.

Волали про тарифний геноцид? Маєте підвищення тарифів і врізання субсидій, а ще й зима цьогоріч зовсім не жалостива; боженька все прорахував, щоб дурням допікло до кісткового мозку.

Ми вам казали: наше відновлення вразливе, стабільність крихка, країна ледве почала зводитись на ноги, не бийте її власноруч биткою по колінах.
“Бєдний мальчік, ва што он палез!” – охала та стогнала знайома пенсіонерка.
“Коли ця зкурвлена нікчема себе повною мірою проявить, ви себе жалітимете,” – думала я.

Цей час прийшов. Їж.те

Поділитися:

Основна лінія захисту Зеленського на майбутньому суді

Анна Оскомина

Що мене бісить найбільше.

Я не маю доказів, але в мене є стійке відчуття. Воно базується на спостереженнях за тим, як Зеленський формулює свої думки, який словниковий запас використовує в повсякденній мові, наскільки добре розуміє складні поняття, слова іншомовного походження тощо.

Зеленський не любить читати книжок, не вміє осмислювати та опрацьовувати об’ємні складні тексти. Максимум, якісь невеликі структуровані записки, типу сценаріїв, що для нього звично.

Ще в нього є така риса, як уникання напрягу та дискомфорту.

У поєднанні це означає, що Зеленський уникає читання аналітичних довідок, доповідей, матеріалів розслідувань тощо. Бажає, щоб йому розказували та доповідали “своїми словами”.

Що з цього випливає.

Воно хоче посадити Пороха, бо “йему сказалі”, що Порох краде. Реальних доказів в нього немає, просто йему сказалі.
Йему сказалі, що Татаров ніякий не корупціонер і нікого не розганяв. Може, дали зуб, ясненько глядячи в очі. Але ж на власні очі він досьє не бачив. Просто йему так сказалі.
Йему сказалі, що Бабіков і Соколов – порядні та професійні люди.
Йему сказалі, що ліжок та кисню достатньо. Він не перевіряв, просто йему так сказалі.

Взагалі, зверніть увагу, скільки разів в його мові використовується оте “мені сказали”. Дуже часто, дуже. І скільки це зустрічалося в мові Порошенка, до прикладу. Підказую, майже ніколи. Бо це відповідальність президента – налагодити власне об’єктивне інформування. Бо вага та вплив слів президента неспівставно більші за слова його доповідачів та інформувальників. Кожне слово Першої особи країни важить!

А воно не любить читати, тому не здатне сформувати власної точки зору. Тому воно чіпляється за тих єрмаків, які розжують йому складненьке та зручно в голову вмостять, бо саме воно не це здатне. Звичайно, вмостять в тому контексті, який сформує потрібну точку зору.

Це не просто якась банальна тепла ванна. Це реальна інформаційна бульбашка, в якій людина себе замкнула добровільно та усвідомлено.

Колись пред судом цей нікчема буде казати, що “не знав, бо йому казали інше”. Це буде його основна лінія захисту, от побачите!

І ще я думаю, що немає жодних передумов, щоб в наступному році економічно стало легше. А світ почне оживати, бо буде активно вакцинуватися та нарешті потроху позбавлятися страху та обмежень. Наших ні на роботу, ні на відпочинок не впускатимуть в Європу без довідки про вакцинацію, причому тільки з авторизованих джерел: в нас он міністр довідку про корону підроблював, нам віри немає. А з вакциною буде рівно та сама ситуація, що й з тестами. Те, що в Європі безплатне, в нас буде коштувати астрономічних грошей, які є точно не в усіх.
Світ видихатиме, а для нас криза тільки посилиться.

Ворог тріумфально в місто увійшов,
Бо коваль гвіздочка в кузні не знайшов.

Поділитися:

Дев’ять наших важливих надбань за півтора року, яких ми не помічаємо

Анна Оскомина

Лонгрід ні про що і трошки оптимізму.

Дісклеймер.
В цей різдвяно-святковий період наполегливо проситься на волю мій демон магічного мислення. Я маю його іноді вигулювати, бо інакше мені стає психологічно важко витримувати поточні події. Тож раціональних критичних скептиків я прошу сьогодні йти мимо, бо я хочу поговорити про “вищий замисел” з тими, кому мої думки та емоції будуть співзвучні.

Ми точно знаємо, що ми втратили з обранням Зє. Кошти, надії, довіру, чиїсь життя, кращі можливості тощо, все перелічувати немає сенсу, бо зрештою все упирається в єдиний непоновлюваний ресурс – час. Ми втратили дуже багато часу, більше, ніж минуло фактично, бо на мою думку, ми маємо не стагнацію у державнорозбудівних процесах, а рецесію. Ми не стоїмо на місці, нас відкочує назад. І я бачу, як болить це усім, кому це очевидно.

Але ми дещо отримуємо навзаєм. Це болючий, але унікальний досвід, якого іншим чином ми б не змогли отримати.

Отже, 9 наших важливих надбань за ці півтора року, яких ми не помічаємо.

По-перше, це втілена наочно і розбита вщент мрія простого наріду про чистого та світлого месію, який прийде та спасе стражденний нарід від недолі та зубожіння. Ще не всі протверезіли, але до того прийде, я переконана. Дійде до всіх. Ну добре, до переважної більшості.

По-друге, дуже багато людей, яких раніше ми вважали більш-менш порядними, скурвилися до дна, проявивши свою ницість у всій красі. Деякі імена для мене вже тавровані назавжди. Але достатньо і тих, хто не піддався, не перебіг і не спаскудився. Цінуймо їх.

По-третє, на майбутнє в нас не буде вже лава запасних такою короткою. Вже досить багато людей і компетентних, і перевірених, і відданих Україні. Вони є, я переконана, майже в усіх сферах, і їх тепер буде достатньо для формування потужних реформаторських команд. Що ще важливо, багато хто з цих людей має реальну людську підтримку, що убезпечить їх від швидкого вигоряння. Саме отакий зе-тест, випробовування зеленими трубами мало статися, щоб ця люди викристалізувалися.

Вчетверте, і ми, і весь світ щедро хапонули дозу популізму та його наслідків, і, може, цього виявиться достатньо, а, може, процес ще тільки набирає обертів, але ми це згодом побачимо. Принаймні, перші результати є.

Вп’яте, ми пересвідчилися, що все, що побудоване на брехні, в сучасному світі довго купи не тримається, навіть якщо здається, що хтось щось добре заховав. Брехня, на якій було створено цього зеленого інкуба, і завдяки якій кодло прийшло до влади, тільки почала руйнуватися. Попереду найсмачніше.

Вшосте. Мені знайомі такі собі “політичні агностики” щодо попередньої влади. Типу, ми не знаємо, чи крав той Порох, чи не крав, хай доказують. А от знаєте, і хай. Хай дійсно спробують щось довести. І якщо все обмежиться отим недолугим воюванням з картинами, то це буде найкращий виправдальний вирок для ПП.

Всьоме. Ми випробували одне одного в найтяжчі, найтемніші часи для нас. Ми боялися, що розсиплемося, розбіжімося, розчавлені такою підступною та жорстокою поразкою. Але ми стоїмо пліч-о-пліч, як і раніше, і ми дієві, і ми небезпечні. Може, ми не надпотужна сила, але ми єдина сила, з якою рахуються.

Увосьме. Якщо спробувати змоделювати, що б було, якби Порох залишився на другу каденцію та попав би на коронавірус і на економічну кризу, ми з вами розуміємо, що його б просто роздирали на шматки, що б він не робив. Так, для країни все було б набагато легше та ефективніше, зі значно меншими витратами, але ніхто б того не цінив. Я навіть думаю, що його боженька уберіг, відвів навмисно на цей час, знаючи, що попереду. Без коронакризи ця зелена байда могла б на роки розтягнутися, а с цим фактором оно за півтора роки прозрівати почали. Такий собі грабельний експрес-курс, ще й екстерном. Бо боженька теж знає про невідновлювальність часу, тому цінить його.

І останнє. Я спостерігаю цікавий феномен з довірою. Люди дуже скучили за довірою до влади, а довіряти чинній не можуть. Вони потроху починають усвідомлювати, що насправді в них та довіра раніше була. Тоді вони могли набагато спокійніше займатися бізнесом, рішучіше інвестувати в свою справу, далекоглядніше планувати. Це була така приземлена, я б сказала, селянська довіра, коли селянин здатен передбачити, що врожай може бути “від сих до сих”, може прикинути виторг та податок, але точно знає, що до нього не прийдуть та не відберуть все зерно аж до посівного фонду. Наразі, навіть такої крихкої селянської довіри до влади в населення немає. ФОПи не дадуть збрехати.

Оцей момент переламний. Бо свого часу сліпою вірою людям підмінили ту необхідну довіру до влади, без якої не може існувати держава. Що означає цей процесс? Якщо він завершиться, і до влади прийдуть ті, кому народ може хоча б обмежено, але довіряти, країна дуже швидко поверне у правильне русло і рушить в ньому швидким темпом.
Бо невелика довіра стане точно краще, ніж величезне зневір’я.

Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими.
А, як сказав Морфеус, “ми ще живі”.

Поділитися:

Порох – політичний супертяж

Анна Оскомина

Все ж скажу навздогін дещо щодо тих сенцовських сентенцій, хоча у вас вже й відпалало.

Не буду роздумувати про його уявлення щодо “вірної поведінки”, яку він надумав для ПП. Сенцов не політик, жодного дня ним не був, нічого в тому не розуміє, його думка про правильність, доцільність та своєчасність чиїх-небудь політичних кроків важить рівно нуль, не більше, ніж думка пересічного київського таксиста.

Просто зрозумійте одне. Наразі не має жодного значення, який в Порошенка антирейтинг. Бо допоки Порох в Україні політик першої величини, він своїм впливом, зв’язками, в тому числі з Заходом, своєю тефлоновою порохоботською підтримкою, всіма своїми можливостями та ресурсами здатен захистити всіх інших. І отих, хто потроху набирає політичної ваги у ЄС, і тих, хто був йому соратником під час його каденції, і перспективну молодь, і військових, і нормальні ЗМІ тощо. І його політичний вплив – чи не єдине, що здатне забезпечити протидію повній узурпації влади тандемом зелених із ригами.

Те, що ви не відчуваєте чи не помічаєте цього впливу, не означає, що його немає. Якби не ця протидія, багато кого вже б давно зжерли та перетравили по одному. Бо беснувата кугутня вимагала призначити винуватців і саджати їх, не глядячи. Спершу зелені обламали зуби об самого Петра, а згодом зрозуміли, що і дрібніших зжерти не вдасться.
А якщо ви думаєте, що з маленьких нікчем з майже абсолютною владою в руках не виростають найжорстокіші та найбезжальніші диктатори, в мене для вас погані новини.

Жодні смішні “голоси” не були б здатні протидіяти, навіть не вступилися б, бо своїм впливом не зрівняються. Здається, в боксі надлегка вага називається “петушиною”. Ото скакали б, кукурікали і смішно б сіпали рученятами – це максимум.

Так от, Порох – політичний супертяж. Як би хто б до нього не відносився, він супертяж світового рівня. Фактично, він єдиний політик з наших сучасників такого масштабу. Тому цю хрипату нікчему так корчить, бо ігнорувати це явище на його посаді неможливо.

Порох може більше й не схотіти кандидувати у президенти, але вплив його є і зараз, і на роки залишиться чи не найвагомішим в українській політиці.

А Сенцов того всього не спостерігав, не відчував, не дослідив, і, чесно кажучи, він мене глибиною інтелекту і не вразив. Ну такий, доволі простецький та безхитрісний шукач “чарівних пігулок” від складних проблем. Якщо попаде в оборот до когось тямкого та підступного, таких простаків там на раз хрускають. Це, власне, єдина небезпека щодо нього. А так…. Ну занадто простенький він, в тому числі для нашої сучасної політики, вже вибачайте. Такого ніякого добра там валом, зокрема і серед СлугЄдінорога.

Поділитися:

Яким може та має бути український пенсіонер

Анна Оскоміна

Нічні роздуми

Та ні, звичайно, вони сумують не за ковбасою по 2.20 і не за начебто найсмачнішим пломбіром. І навіть не за часами своєї молодості, коли хрін стояв, і цицьки були пружні.

Вони сумують за часами, коли все було просто, зрозуміло і передбачувано. Ти ні на що не впливав, за тебе все вирішували, але й відповідальності ти ні за що не ніс. Ти не мусив робити важкого і складного вибору, його в тебе майже не було. Простий світ, в якому було досить просто пристосуватися, якщо ти – невибаглива посередність. Соціальне розшарування в очі не кидалося, партійні бонзи своїх статків та можливостей прилюдно не випинали, на загниваючому Заході все було ще гірше, конкурувати можна було тільки з представниками свого кола. І тут теж було все просто і зрозуміло – жити так, щоб не гірше, ніж у людей. Не краще, а не гірше. Згадайте, з якою швидкістю в тих спільнотах поширювалися чутки та плітки: всім до всіх було діло, всі себе весь час порівнювали з іншими, перемивали кістки одне одному.

Кожна здобич, отримана, як правило, через блат чи за хабарик, була потужним стимулом для системи винагородження – я сьогодні кращий за вас, бо я зумів “дістати”, а ви ні. Щось “дістав” – і вже цар гори.

Дуже просте і передбачуване на роки життя з дуже простими стандартними критеріями, за якими можна виміряти особисту успішність. Двокімнатна хрущовка, югославська стінка, чеський кришталь, “Москвіч”, 6-соткова дача з халупою, побудованою з того, що вдалось “дістати”, – і ти точно людина, яка “відбулася”. Бо не гірше, ніж у людей.

Ніхто не був змушений робити вибір серед декількох рівнозначних варіантів. Цілі покоління минулися в умовах майже повної відсутності вибору.
Ніхто не вмів обдумувати, аналізувати, зважувати.
Ніхто не вчився нести відповідальність за свій вибір. Бо неможливо нести відповідальність за вибір, якщо ти ніколи не вибирав і навіть не підозрював наявність того вибору.

Кілька поколінь не передавали своїм нащадкам цієї найціннішої навички. Лише окремі особистості, які були більшими та вибагливішими за посередність, трошки розширювали для своїх дітей “варіантісний кругозір”, вчили осмислювати вибір поза межами крайнощів.

Світ, в якому зараз живуть ті старі покоління та їх нащадки, занадто складний та непередбачуваний. Їм дійсно важко, осмислення вимагає значних розумових витрат, потужностей для яких ніколи вдосталь і не було. Незрозумілий світ, який вимагає робити вибір та нести за нього відповідальність, породжує тривогу, стрес та страх перед завтрашнім. А потужні страх та тривога постійно блокують мислення.

Після певного віку це неможливо перевчити. Цих людей вже не переробиш. Єдине, що може спрацювати, – це віра. Хтось знайшов себе в релігіях, але ми світська нація, тож для більшості релігія опорою не буде.

Зелені дали цим людям нову релігію.
Віру в те, що не треба вникати і розбиратися, як все влаштоване, достатньо просто дуже сильно вірити, і тоді все вийде. Вони ж нас ненавидять саме за те, що ми приходимо, глузуючи та насміхаючись, розбиваємо на дзуски їх віру, а згодом ще й виявляємося провидцями. Ми в них забрали віру. І нічого не дали натомість. Жодних паттернів, жодних правил життя, жодних критеріїв, з якими можна звіритися та визнати себе “людиною, що відбулася”.

Тому все, що їм залишилося, тужити за часами, коли все було просто та зрозуміло. А ще й молодо та весело. Як тут не сумувати.

Чи можна щось змінити?
В мене є одна дискусійна пропозиція. Замінити в їх самосвідомості образ пенса як утриманця на образ пенса як рушія. Створити новий еталон “українського самозайнятого пенсіонера”. Людина, в якої є стимул працювати на себе і платити один невеличкий податок, скажімо, 5%, хай навіть з певними обмеженнями по обороту та видам діяльності.

І оцей “еталон” пенсіонера широко розпіарити, розтиражувати як образ людини хоча й літньої, але досвідченої, діяльної, відповідальної перед своєю громадою і державою, яка займає шановане та почесне місце у суспільстві, і до того ж має можливість втілити те, на що не вистачило часу та сил до пенсії.

Саме такі люди залюбки підуть у низове та місцеве самоврядування та будуть там на своєму місці. А низове самоврядування вчить робити вибір дуже швидко, нести відповідальність за цей вибір, бо там ресурси громади і звітування про їх використання теж перед нею.

Для цього майже все є, до речі, не треба вигадувати ровер. І людей таких повно, хоч і не більшість. Тільки трохи обробити концепцію надфілем, пропіарити і вкорінити цей новий образ.

Це не змінить одразу всю країну на краще.
Але це міцна цеглина у фундамент її продуктивної трансформації.

Поділитися:

Той, хто крупу в юшці порахує

Анна Оскомина

Я одразу знала, що воно – патологічний брехун, це мені не новина.

Але була риса, якої я не знала. Людина, яка знає Зє особисто, розповіла мені одну історію про його молодість. На одному, здається, презентаційному заході, куди був запрошений Зє (не знаю, в якості кого), після урочистої частини відбулася чи то паті, чи то фуршет, ну щось таке, де п’ють, і там всі організатори перепилися. А на столі від компанії-організатора залишились якісь подарунки – такі, знаєте, типу пакуночки з косметикою чи чимось таким. І наш герой, користуючись тим, що всі понабиралися, ті подарунки заграбастав і встиг навіть по рідні розіпхати. А згодом головний на тому заході схопивсь тих подарунків та почав шукати. Кловуна викрили та змусили все повернути.

Людина, яка мені це розповіла, вважає, що він це зробив ненавмисне, типу, від недомислу, бо ж подарунки наче залишилося незатребуваними.

Але я вважаю інакше. Я з дитинства знаю, що якщо це річ не моя, то взяти її я маю спитати дозволу. Мені здається, це прописна істина для будь-кого, тому я не вірю ні в який недомисел.

І я в цьому пересвідчилася, коли побачила, хто платив за каву Кловуна у Хмельницькому. Особливо доставляє те, що каву там пив тільки він. Підказую – Ляшко.

Ця риса називається російською «крохобор» – скупердяй, що вдавиться за копійку. На жаль, я не знайшла такого ж точного українського аналогу, може, ви підкажете. Тому нехай ця риса має отаку штучну назву «дріб’єскнара», від слів дріб’язковий+скнара.
Апд: Люди підказали дивовижне українське слово, дуже містке – «лічокруп» (той, хто крупу в юшці порахує). Вельми вдячна!  🙂

Подивіться відео, якщо не бачили. Та неодмінно поширте. Бо такої жадібної, брехливої та дрібнодушої людини на чолі нашої держави ще не було.

Поділитися:

Наша виртуозная способность к самоотмазыванию

Анна Оскомина

Такие себе размышлизмы. Вдруг кому интересное в голову придет.

Есть такое когнитивное искажение, а проще говоря, один из косяков нашего мышления, которое называется сложно «Фундаментальная ошибка атрибуции» (ФОА – ред.). Кстати, всегда удивляло, зачем психологи дают такие неудобоваримые названия своей терминологии, чтоб ещё непонятнее было, что у нас в бошках творится? Так вот, под этим сложным термином скрывается присвоение мотивации действиям других людей, а также наша виртуозная способность к самоотмазыванию. Говоря простыми словами, если мы налажали (или кто-то нам близкий или симпатичный), так в этом вина ситуации, внешних факторов или, на худой конец, драматического стечения обстоятельств, а когда кто-то другой, – так это потому что он бездарь, тупица и лентяй. И наоборот, свои успехи люди склонны объяснять своими заслугами, талантами, трудом и усилиями, а успехи других – сторонней помощью, везением или качествами/чертами, к которым человек не приложил никаких усилий.

Конечно, не все так линейно, но перекос есть у всех, просто очень уж в разной степени.

Собственно, я это к чему. Поскольку зебуины ассоциируют Бубочку с собой, то и оправдывают его обсёры ровно так же, как отмазывали бы себя. Молодой, неопытный, бояре плохие, а еще коронавирус. А все, что не удалось сделать Порошенко, – так это потому, что он барыга и мародёр.

Отучиться от этого перекоса очень сложно. Я, к примеру, самоотмазываюсь просто на автопилоте, и только приложив интеллектуальное усилие (и помучившись в душе угрызениями совести), признаю свою персональную вину в провтыке. Так я ж ещё не самый тупой и бессовестный вариант.

Отучить кого-то другого – сложнее и дольше на порядок. С некоторыми – даже бесполезно пытаться. Но разъяснять это психологическое явление доступным способом, показывать на примере самого человека, да хоть бы даже стебать за явное проявление – нужно. Это такое социальное обучение. Не брезгуйте им. Просто помня об этом искажении, вам будет иногда легче сориентироваться в выборе метода противостояния.

Если вы вспомните, всю каденцию Пороха СМИ хаяли (и продолжают) сделанное им практически всегда сознательно не просто с позиции ФОА, а доводя её практически до абсолюта. А вот ярчайшее проявление ФОА и обесценивание достижений другого человека:

«Я хочу сказати, що у Петра Олексійовича дуже багато було досягнень, і це так. Безвіз, Томос, мова, армія. Все, що ви писали на білбордах. Але мені здається, що, чомусь, всі ці досягнення ви записали тільки собі. Це теж ваша перемога, я розумію. Але мені здається що, по-перше, українська мова була ще до вас. Що стосується безвізу, так − це перемога, але не тільки ваша, це перемога українських дипломатів, української діаспори, які боролись за безвіз, ще до того, як ви стали президентом України. Що стосується Томосу − це перемога для України, але мені здається, що це перемога, перш за все, для Філарета, який боровся за українську церкву ще до того, як ви стали президентом. Ще в ті часи, коли ви були прихожанином Московського патріархату. І армія − це, перш за все, подвиг українських воїнів, волонтерів, українського народу».

Вспомнили, где оно звучало и из чьих уст?

Отступление: Пока искала эту цитату, натолкнулась на полную стенограмму дебатов. Порох уже тогда отлично понимал сценарий, по которому все пойдет. И отчётливо на него намекал. И как в воду глядел…

Да, и напрследок. Спрашивайте зебыдло, почему оно такое неудачное, нищее, беспомощное и зависимое от государства, если оно так прекрасно разбирается в природе вещей, и фундаментальная ошибка атрибуции проявится во всей своей красе. Вылечить не сможете, но зато в нее очень весело палочкой тыкать.

Поділитися:

Що там ще прекрасного в квітучій Зеленій країні?

Анна Оскомина

Що маємо на сьогодні.

Заборгованість по ЖКГ станом на 1 жовтня 2019 перевищила 52 млрд.
Щоб ви розуміли, восени – це тільки початок тренду, який ЗАВЖДИ починається з опалювальним періодом. Для прикладу, в вересні минулого року борги по ЖКГ складали 38,2 млрд (для порівняння, в жовтні 2017 – 26.8 млрд), а до кінця грудня 18 року досягли 55 ярдів.
Потім потихеньку борги виплачуються протягом року, досягаючи влітку найнижчої точки, потім – новий цикл.
Середня платіжка за ЖКГ в жовтні виросла на 30% і досягла в середньому 940 грн. А це ж тільки жовтень, зайчики.
Це неодмінно прискорить зростання боргів.

Заборгованість по ЗП в жовтні досягла 3,4 млрд гривень. В жовтні минулого року цей показник складав 2,9 млрд, тобто +20% за рік.

Прискорилося падіння промвиробництва.
Доходи держбюджету станом на жовтень вже не отримали 47 млрд від плану, тобто дохідна частина річного бюджету вже не виконується на 5,5%. А це ще 3 місяці до кінця року…
Замість обіцяного підвищення зарплат педагоги отримали погрози скорочення.
Лікарі деінде виходять на страйки.

Що там ще прекрасного в квітучій Зеленій країні?

Поділитися:

Як конвертувати нашу активність у щось реально суспільно-корисне?

Анна Оскомина

Дивлюсь на мітинг на Банковій, і щось крутиться і ніяк не сформується у думках.
Адже ми сила. Хоча й меншість, але сполучена, споріднена, об’єднана спільним духом – ні, не цілями, вони все ж відрізняються, але духом сила.
Невже це не можна конвертувати у щось реально суспільно-корисне, щось практичне, щось прикладне? Біс із ними, з тими партіями зараз, а як щодо інших сфер?
Чи це все ще моя наївність та ідеалізм, і певно, що ми пересваримось ще на етапі задуму?

Ну от наприклад.
От є Портнов, як в мене склалося враження, потужний юрист. Але б ми могли робити те саме, що і він, але у наших інтересах. Створити щось на кшталт юридичної сотні, от як вона була, зробити благодійний фонд для фінансування діяльності команди юристів та подати кілька дуже назрілих позовів. І суспільний резонанс ми б забезпечували просто на раз. А треба, то і громадський нагляд за процесом. І збір доказів, мені здається, при такій вагомій спільноті, що включає навіть osint-розслідувачів, не був би нездоланною проблемою.
І представники, які “в темі” знайшлися б в усіх регіонах.
З іншого боку, чи можуть юристи працювати командно та не заради грошей?

Або якась спілка порохоботського малого бізнесу. Як бачу опитування в мережі – чим займаєтеся, чим на хліб заробляєте, то стільки справді цікавого та іноді дуже потрібного наші виготовляють та пропонують, а потім все воно десь губиться, і коли треба – нічого не знайдеш. Але ж справді, при “інших рівних” особисто я б віддала перевагу світоглядному поплічнику, тому, чия справа несе для мене дух солідарності. І ніхто ж не примушуватиме. Просто дійсно, якщо поряд дві кав’ярні, а кава однакова, то я піду до порохобота. Порохоботська кава смачніше, погодьтеся.
І кожному реклама. І гроші, так би мовити, залишаються “в сім’ї”.
З іншого боку, може, це небезпечно для нас? І як бути з порохоботами-халтурниками, адже є і такі?
Що думаєте?

Або ж видання. Ні, я розумію, що це взагалі хворобливе марення, але… Чому якісь недоумки мають свої видання, а у нас все тільки онлайн? А дещо іноді й не знайти потім. Добре, що є кілька сайтів, які зберігають контент, але ж іноді хочеться дати почитати щось цінне, а воно не збереглося або є тільки в мережі, а не всі люблять та можуть читати з екрану. Хіба ми б не змогли фінансувати якесь власне видання? Ще й декого б з рідних та друзів підписали власним коштом. Ми генеруємо стільки класного контенту, але він так недовго живе і губиться…. Маячня, так?

Онлайн-школа порохобота. Ні, школа громадянина. Це вже почала робити Д7, і це справді дуже класно. Хлопці розповідають ясно, доступно і зрозуміло, як “працює” держава, як функціонує суспільство, як в них виникають “баги”, як саме їх хакають та схематозять, як цьому можна перешкодити чи завадити, чи виправити, чи хоча б розібратися та усвідомити.
І в нас багато людей, які знаються на певних ділянках життя, у різних сферах нашого співіснування у країні, і цей досвід був би неймовірно цінним для всіх, хто далекий від теми, але має ілюзії щодо простих рішень до складних завдань та викликів.
Такий собі Прометеус для свідомого громадянина.

Кожен раз, коли я бачу, як легко, лише за закликом однодумців, порохоботи збирають кількатисячний натовп з людей, готових жертвувати власним часом та планами заради спільної мети, мені стає трохи прикро, що нашого спільного ресурсу вистачає тільки на це.
Мені здається, ми б могли досягти більшого, об’єднавши зусилля.

Поділитися:

Не раздолбите своим напалмом наше единственное преимущество

Анна Оскомина

И лента адская, и личка адская.
Все срутся со всеми, все выискивают друг на друге блох. Точнее, блох выискивают, в основном, те, кто “знает как надо”, на тех, кто “делает то, что успевает сделать”.

Значит, друзья, если вы всерьез думаете, что у обновленной ЕС в данный момент есть шансы на жирный кусок парламента, – вы, нууу как бы помягче выразиться, эээ, сильно ошибаетесь. Ничего с момента президентских глобально не изменилось. Ненависть к ПП, которую раздували 5 лет, ни грамма не угасла. Влюбленность в “молодого, сильного, перспективного” ни разу не притупилась.

При этом, в отличие от логики президентских выборов, где была масса явно непроходных кандидатов, за которых особо не было смысла голосовать, в парламентских ситуация иная – выбор партий огромный.

ПП продолжают мочить и ни грамма не сбавили обороты. Как долго это может продолжаться? Спросите у американцев, как часто действующий президент США Дональд Трамп мочит проигравшую ему “плутовку Хиллари”. Четвёртый год! В этом даже логики нет, ведь она даже составить ему конкуренцию на следующих выборах уже не сможет – возрастной ценз. Но он все никак не уймется. Неужели вы ожидаете, что журнобляди и пропагандисты откажутся от стратегии, которая уже один раз великолепно сработала? Так сейчас это вообще золотое дно: любой про*б новой власти можно спокойно списать на “папередников”, после которых “так трудно разгребать завалы”. Идеальная обёртка для любого дерьма. Тем более что и ресурсы у них никуда не делись.

Да, возможно, если в избирательной кампании использовать те же грязные приемы, что и зеко-манда, ну пару-тройку кресел, вероятно, можно получить. Но глобально это ничего не изменит, а пятно на репутации останется навсегда.

Ничего не изменилось в раскладах.

Наша цель – привести в Раду сколько-нибудь достойных людей. Людей, которые не только достаточно неглупы и дисциплинированы, чтобы быть полезными идее “Украины здорового человека”, но и которые при этом умеют коммуницировать с самой неглупой частью общества. Возможно, в Раде нового созыва это будет вообще задача #1 – разъяснять, что происходит, какие интересы сталкиваются, чем чреваты те или иные решения и так далее. Не позволять мутить втихаря – вот все, чего смогут добиться прогрессивные силы, учитывая то, что они будут в парламенте в явном меньшинстве.

У нас с вами есть преимущество. Оно только одно. Мы – сплоченное меньшинство. Мы сообщество. Дурносрущееся по мельчайшему поводу, пихающее свое бесценное мнение в каждую трещину, тыкающее друг друга носом за несоответствие личным ожиданиям, но при этом всё-таки сплоченное и мобилизованное. Мы это сохранили после болезненного поражения. Мы остались на светлой стороне, не разбежались, не забились в норы внутренней эмиграции. Мы все так же составляем внушительную силу.

А 73% – нет. Вы видели, сколько их собралось под Радой требовать инаугурации 19 мая? А сколько их приехало на инаугурацию? А обратили внимание на динамику петиции за отмену нашей петиции? Они не срутся между собой не потому, что дружнее нас. А потому, что по факту они разрозненны, у них нет объединяющей идеи, у них, в отличие от нас, нет лидеров мнений, получающих обратную связь от аудитории. Они ничего друг о друге не знают, ничем друг с другом не связаны, кроме требования халявы.

Я не буду вас просить перестать сраться и клевать своих, потому что это, видимо, бесполезно. Каждое новое действие тех, кто “пытается что-то успеть сделать”, будет сопровождаться критикой со стороны тех, кто “знает как надо”.  Просто когда что-то выдаёте на гора, честно отвечайте себе на вопрос: я это делаю, чтобы помочь общей цели, – не дать нае*нуться стране, или я хочу оказаться прав, чтобы возвыситься в собственных глазах и глазах аудитории?

У нас нет времени ни на какие эксперименты. Более того, никакие эксперименты прямо сейчас не изменят баланс сил принципиально. Население не поумнеет за пару месяцев. Не станет ответственнее. Не вытрусит из черепушки укоренившееся там Дубинско-Шариевское дерьмо.

Вы знаете, чтО именно должно произойти, чтобы что-то изменилось. Пока этого не произойдет, все ваши упреки про якобы несделанные выводы бессмысленны. И мнения ваши, пусть даже ценные, ни на что не повлияют.

Не раздолбите своим напалмом наше единственное преимущество.

Поділитися:

Ані в Бога, ані в економіки немає інших рук, окрім наших

Анна Оскомина

Часом мені здається, що Україна для вищої сили (називайте, як хочете) – полігон певних випробувань, такий собі гігантський соціальний експеримент, щоб не ставити його одразу на всьому людстві. З точки зору вибору “фокус-групи”, це доволі логічно, бо Україна – це в багатьох сенсах “медіанна” країна, посередня за доходами – не з найбагатших у світі, не з найбідніших, з чималим населенням, різноманіттям верств, відкритою культурою, на яку вплинуло багато чинників зі сходу і заходу, з Європи та Азії, з величезною діаспорою по всьому світу тощо, тощо, тощо.

На українцях зручно моделювати загострення проблем, які чекають на світ, щоб подивитися, чи є якісь інструменти протидії.

Адже людство тупішає. При всьому колосальному обсязі доступної інформації, при всій масовості освіти, населення ще менше аналізує та користується критичним мисленням, ніж раніше. Подолання бідності, дешева поживна їжа, терпимі умови проживання і ще дуже багато соціально-економічних факторів створили комбінацію умов, при яких користуватися та розвивати мислення, навички, вміння, таланти, здобувати нові знання вже не є обов’язковим для виживання. Виживеш хоч як, навіть якщо перебиваєшся випадковим заробітком чи дрібним шахрайством. Так, шикувати не будеш, але й з голоду не помреш. А якщо десь стабільно працюєш, то все можеш собі дозволити навіть доволі якісний відпочинок. Нема жодного стимулу розвивати мозок, окрім своїх власних внутрішніх потреб та амбіцій.
А те, що не використовується, затухає.
Сон розуму народжує чудовиськ.

Критичне мислення слабшає, збоїть, відмовляє. А воно, до речі, – засіб не тільки для оцінки життєвих подій та процесів, але й інструмент самооцінювання. Це цілком пояснює ефект Даннінга-Крюгера. Людина, в якої критичне мислення слабке, а безпосереднього досвіду в якійсь сфері немає, не тільки невірно оцінює та інтерпретує події, процеси чи явища, а ще й якість цієї своєї оцінки переоцінює.

З цієї причини люди з низьким інтелектом, як правило, переоцінюють і самих себе, і мають значно завищену самооцінку, до того ж, на противагу від реальних фахівців, стабільну, не схильну до коливань. Але завищена самооцінка не є само по собі поганим. Завищена самооцінка – це рушій для прагнень, це прекрасний самомотиватор та джерело наснаги для самовдосконалення… але це все так працює тільки за умови, якщо в людини внутрішній локус контролю та адекватний рівень домагань (зазіхань). В не дуже розумної людини самооцінка стабільна саме тому, що локус контролю зовнішній. Тобто, в своїх фейлах і помилках така людина звинувачує зовнішні обставини, інших людей та чинники, на які вона прямо не впливає.

А рівень зазіхань розкручений культурою споживання, модою та відкритими кордонами і легкістю отримання інформації щодо рівня життя в більш розвинених суспільствах на фоні жодного знання про те, яку ціну заплатили і платять зараз громадяни цих країн. А ще, на відміну від Заходу, пострадянський культ хизування багатством, випендрьожу і понтів в Україні все ще в тренді. Звідси – з одного боку купуємо дорогі телефони та дорогі автівки в кредит, з іншого – прибідняємося і ниємо. І ніщо не жме в цій моделі поведінки.

І все це лягло у ґрунт добрих українських генів, в яких “де два hohly, там три гетьмани” споконвіку прописано, та ще й проріджених радянським негативним відбором….

Отже, ми маємо психологічний опис пересічного обивателя: не вельми розумний, беззаперечно впевнений в своїй правоті, з жодним порухом до самовдосконалення, без будь-яких устремлінь до отримання інформації, з надмірним рівнем зазіхань та претензій, в недоступності яких він звинувачує будь-кого, крім себе і т.д., і т.п.

Що зробила команда Зє з цією аудиторією для виграшу? Зустрічала точку зору, що начебто Зє давав людям ті меседжи, які вони хотіли слухати – про закінчення війни, про боротьбу з корупцією, про подолання бідності тощо.
Але це не зовсім так.

Бо нічого вони не хотіли. Насправді люди зараз зовсім не такі бідні, якими себе вважають. Рівень реальної бідності майже зрівнявся з довоєнним – 4.8%. Рівень життя зростає три роки поспіль. Ще б 1-2 роки, і ми перевершили би показники 2013, але правда в тому, що ми таки викарабкалися з дуже глибокого дна падіння. Війна їх не парить, хоча вони роблять вигляд, що так. Ні, вона їх не парить насправді, вони її майже не відчувають. І боротьба з корупцією їм пофігу. Бо кожен з них легко вибачає собі участь у корупційних схемах, просто тому, що ці схеми дрібненькі. Але ж якщо дрібницю помножити на 42 мільйони – це вже геть не дрібниця…. Звідти й такі показники тіньової економіки.

Насправді Зє виконав забаганку їх зовнішнього локусу контролю та покоцаного его – він їм підсунув зручні мішені для обвинувачень у тому, що вони не мають рівня життя, на який зазіхають. Хто винуватий в тому, що такий класний і розумний я живу так, як живу, і відчуваю себе недооціненим? Війна, яку почали політики, корупція в країні, на якій наживаються чиновники, барига-мародер, який поставив нам нелюдські тарифи. Тому будь-яка інша інформація, що не відповідає їх світосприйняттю і не вирішує їх особисту проблему, просто заперечується, а численні надбання та досягнення влади сприймаються як належне, за яке навіть не слід і дякувати.

Вони звинувачують зовнішні чинники, тому ще це дуже зручно для їх самооцінки.

Що нам з цим робити?
Чи існують ліки від цієї хвороби?
Так, ліки існують. Вони називаються “облом”.
Пиху і неадекватні зазіхання саме життя ламає через коліно. І ми з вами знаємо, що країна крихка та вразлива, а отже розплата за пихатість наших співгромадян наступить доволі швидко. Горизонт подій, думаю, не більше року-двох.

Тобто, ми вже майже змирилися з тим, що нас чекає щось на кшталт дефолту. І це, звичайно, не Божа воля, а закони економіки, але ж красивіше думати про Вищий задум.
Ані в бога, ані в економіки немає інших рук, окрім наших.

Якщо ви дійсно змирилися з цією думкою, то ось вам план дій, долучитися до якого може кожний.
Ми мусимо допомогти, щоб подія відбулася швидше, а її ефект був яскравішим та осяжнішим. І персонально я не вважаю, що ми повинні залишатися при цьому в білих рукавичках, але хай це вирішує для себе кожний.

Отже, як ми можемо пришвидшити процес.
Ми маємо публічно в середовищі прихильників Зе і тут, і в реальному житті при кожній нагоді підігрівати очікування. “Нічого-нічого, от скоро наш новий президент підвищить соцвиплати, й буде легше (Знизитиь тарифи. Підвищить зарплати та пенсії. Зменшить податки. Спише борги за комуналку, тощо)”. По-перше, він це дійсно це обіцяв. По-друге, навіть якщо якась обіцянка пройшла повз вашого опонента, то … Пам’ятаєте таргетовану рекламу, яку використала команда Зє? Ну то хай тепер їдять наслідки. Сміливо кажіть, що вам особисто – обіцяв у передвиборчій кампанії, ви ту обіцянку на власні очі бачили. Та й по логіці, якщо кандидат побудував свою кампанію на критиці начебто помилок конкурента і дорікає йому бідністю населення, то він мусить виправити ті начебто помилки та несправедливість. Тобто, ми підігріваємо очікування і вимушуємо зелохторат виправдовувати свого ставленика. І Зе на його сторінці обов’язково нагадуйте.

Трохи відступлю від теми.
Мені чимало дорікали ультрарадикали, що я розповсюджую думковіруси. Пам’ятаєте, ще з батла з паном Андрєєвим? Мов, не можна навіть згадувати про громадянську війну, бо це руйнує концепцію нашої визвольної війни.
Зараз про це говорить вголос Бєня і оппоблок, і щось ультраси ковтають не жуючи.
Але звісно, це я винувата 🙂 . Ну і підступний пан Андрій.
А ще я пам’ятаю епічне звинувачення у розповсюдженні думковіруса, коли після поїздки до ПП я написала про його рейтинг в 10%, який він мені озвучив. Жаль, не пам’ятаю того генія, котрий начебто розбив мене на пух і порох своїми математичними підрахунками голосів бюджетників, адмінресурсу та інших верств на користь Пороха – він там нарахував більше 50%, пригадую. Хай буде живий-здоровий, той великорозумник.

Проте, думковірус – річ зараз і справді дуже дієва.
В доповнення до вищеозначеної тактики. Голосно висміюйте якогось там “порохоботського експерта”, який напророчив країні дефолт взимку-навесні. Ну який дефолт може бути у такого енергійного, мотивованого та чесного президента? Він же країну прийшов рятувати. Поширюйте думку про дефолт у будь-якому вигляді, щоб вона закріпилася на поверхні свідомості. Може, саме до дефолту не дійде, а ось до затримок бюджетних виплат може дійти дуже швидко. А це для нашого розбещеного населення ще й той стрес – пам’ятаєте, как вигрібла Укрпошта, коли на тиждень затримала доставку пенсій у якихось регіонах?
Хай що там буде, ми з вами знаємо, що на краще не піде. Буде гірше, значно гірше. І я хочу дочекатися часів, коли скажу щиро і від душі: “А за Пороха такого лайна не було! Вибрали собі дурника – їжте, не обляпайтеся”.

Якщо ви дочитали до цього місця – моя вам шана і повага, бо я дуже багатослівна і не вмію писати коротко (через це ненавиджу твітер).
Але я пишу українською, так я тренуюся, то ж розраховую на вашу поблажливість.
Всіх, хто дочитав, люблю і обіймаю.

Поділитися:

Все дело в чертовой хрупкости

Анна Оскомина

Все дело в хрупкости. Все дело в чертовой хрупкости.

Британия, возможно, способна перенести без катастроф и жесткий Брекзит, и хоть три парламентских кризиса, и несколько лет турбулентности.
Институты Америки достаточно устойчивы и влиятельны, чтоб выдержать и второй срок Трампа.
Франция не посыплется, даже если желтые жилеты будут каждый день водить свои хороводы.
А вот Украина вряд ли перенесет и год президентства некомпетентного управляемого гопаря.

Что такое «сильная Украина», которую стремится построить Петр Порошенко? Это страна, преодолевшая главные уязвимости. Государство с гибкой экономикой и запасом финансовой прочности. Государство с прокачанной армией и налаженной системой ее обеспечения. Государство с сильными институтами, обладающими высокой степенью общественного доверия.

Что у нас есть на сегодня из всего вышеперечисленного?
Мы на полпути. Как в сказке «Три поросенка», в 2014 году, когда пришел Большой Серый Волк, мы обнаружили себя в ветхом соломенном домике. За пять лет мы возвели деревянный домик и заложили фундамент для каменного. Нам уже тепло в нашем деревянном, и уже не так страшно, но он все еще хрупкий, уязвимый и огнеопасный. А Волк все так же стоит за стеной, тренируется дуть посильнее и исподтишка бросает под стены зажженные спички и ветошь.

Вы еще не понимаете, что такое хрупкость? Вот возьмем простого киевского таксиста. Он зарабатывает частным извозом неплохие деньги, разумеется, никаких налогов с них не платит, у него жена и маленький ребенок, вроде денег хватает и можно жить… Но стоит случиться чему-то с его основным средством заработка – автомобилем, ДТП или серьезная поломка – и жизнь всей семьи резко рухнет.
Это уязвимая, хрупкая система.

Таксиста могла бы защитить хорошая страховка автомобиля. Но страховые компании не всегда стремятся вприпрыжку выплачивать страховые компенсации. И если в государстве слабая, перегруженная и медлительная судебная система, страховая может петлять от возмещения месяцами. Что может сделать судебную систему быстрее, эффективнее, чище и справедливее? Реализация судебной реформы и заполнение около 2300 вакансий судей – 30% от их общего числа. Но почему-то украинцы, жалуясь на зубожилость и безработицу, не торопятся заполнять вакансии в судах.
Конечно же, можно верить, что прилетит вдруг волшебник в голубом вертолете, махнет рукавом зеленой чародейской мантии, и из нее посыплются юристы с большим опытом, готовые занимать вакантные должности.
Но так не случится.

Или вот парикмахерша в маленьком частном салоне, официально не оформлена, и вроде более-менее хватает на жизнь. Но вот она падает в гололед и ломает руку, и она теряет все средства к существованию на месяц или два, проедая скудные сбережения или выживая милостью родных и друзей.
Это еще более хрупкая система.
Если бы парикмахерша была оформлена официально, она бы могла рассчитывать хотя бы на больничные.
Но теневые доходы не подразумевают выплаты больничных.
Конечно же, можно верить, что прилетит вдруг волшебник в голубом вертолете, махнет рукавом зеленой чародейской мантии, и проснется вдруг в украинском обществе гражданская ответственность и законопослушность, и побегут теневики оформлять свой персонал на работу, и понесут в клювиках налоги, и расцветет, окрепнет Украина…
Но конечно же, этого не будет.

40-миллионное государство не упрочнится и не окрепнет по мановению волшебной палочки. Камни не добудут себя в каменоломнях, не прискачут на место строительства и не уложатся сами собой в крепкие стены. Цемент не просочится в щели между камнями и не застынет в считанное мгновение. Балки не вытешут себя из столетних дубов, а черепица на крыше не отрастет красивой и прочной чешуей.
На все нужно время, ресурсы и наши руки.

Украина очень хрупкая и огнеопасная, как деревянный домик. За непрочными стенами всё так же кружит, клацая зубами и истекая слюной, голодный Большой Серый Волк.

Не разжигайте в этом хрупком домике своими руками костёр.

Поділитися:

Лонгрид с оскоминой

Ганна Грушевська

Ребята, уже началась вакханалия. Сейчас по нам не оттопчется только ленивый. Все эти активисты, антикоррупционеры, медийные шлюхи, борцуны со злочинной владой, сетевые эксперты, запоребрик в полном составе цыганочкой с выходом, – короче, крепитесь, друзья, нам будет очень больно со всех сторон.

Но я вам повторю простую вещь.
Это сделал телевизор.
Не верьте, что все это из-за отстойного (факт) николаевского губера Савченко или там, недоказанных убивцев Гандзюк, или ещё там что-то.

Люди жрут говно из ТВ. Говно нарезается и подаётся холодным, горячим, порционно, колотым, пюрированным, – в каком хотите виде и как хошь сервированное. Крупные каналы мочили Пороха безостановочно и в прайм-тайм, а достижения, да хоть Днепропетровской “команды Порошенко”, новые заводы, дороги, общаги, в лучшем случае, скромно упоминались в новостях, сразу перед “в зоопарке родилась пандочка”.

Доказательство простое: смотрите на данные по областям. Где область гнила, где область процветала – пофиг. И где велась работа штабов на совесть, и где ее похерили – пофиг. Опросите людей из любой точки Украины, вы услышите в копейку одну и ту же риторику, внушенную телеканалами. Говорите, мало рекламы было? А пофигу. Юля ввалила космические деньги в рекламу, в т.ч. онлайн, активно работали штабы, агитаторы, денежка слюнявилась, но ее это не спасло. На Зеленского были борды, онлайн реклама, ни штабов, ни агитаторов, – и тыдыщ.
Это все вторично.
Первичен телевизор. 87% народа по-прежнему втыкает в ТВ. Мы с вами, пользователи соцсетей, – это всего 20% населения, и мы и так здесь сделали все, что могли, не пустив Жулью во второй тур. Не корите себя, не все в нашей власти.

Ребята, у нас дохрена проблем, и много где конь не валялся. И никто не посмеет отрицать коррупцию; да схемы много где от деда к внуку переходят по наследству. Но если туда влезть, есть риск, что снег башка попадет, а это больно и некрасиво. Потому профессиональные медиа-киллеры копали всегда только в одном месте – под Президента. Раздували из мухи слона, а с ТВ-ресурсом, то и из блохи – динозавра.
Они хорошо знали, что Президент их не тронет. Подумайте, почему так, я не стану подсказывать.

“Пусть попробует, хуже не будет”.
Вы реально думаете, что если бы вы правильно объяснили, что ой как будет хуже, если ко власти придет человек, ограбивший воюющую страну на, минимум, $5 миллиардов долларов, так вас бы услышали? Ну, может один из ста. И то – до новой порции теленовостей.

Не верьте в то, что виноват ПП, потому что… (дальше длинный список, в одном из пунков ты, порохобот, тоже обязательно будешь виноват).
ПП обеспечил Украине демократию. Любой имел право гавкать все, что взбредёт в голову, не неся ни малейшей ответственности за это. А почему было нельзя привлечь за клевету, чернуху, манипуляции, дезинформацию, подлоги и фейки? А ответ есть, и он несложный. Подумайте над ним сами, друзья, я не буду подсказывать.

Если без пафоса и надрыва, и не отрицая некоторые весомые и явные прое*ы, то офшор не стоил выеденного яйца, Липецкую фабрику было изначально невозможно продать по очевидным причинам, сын-подросток любого украинца вне Украины имеет право носить любые футболки, это не ваше собачье дело, в окружении любого первого лица случаются коррупционные скандалы, их расследуют и сносят головы виновным, но при этом первое лицо никто не обвиняет в “мародерстве”, торговать со страной-агрессором можно всем, что не попадает под санкции и что приносит объективную пользу твоей стране.

Президент не может просто взять и посадить того, кто вам не нравится, и на НАБУ и САП он тоже повлиять не может, генпрокурор без юридического в/о – это не кошмар и ужас, потому что его работу оценивают не по корочке, Украина не самая коррумпированная страна Европы, потому что есть бессменный лидер по коррупции – Италия (и живёт эта коррумпированная Италия очень нефигово при этом), а то, что некто считает Украину худшей, то сами догадайтесь, с чего он так решил.

У нас не самая дорогая электрика и не самый дорогой газ, и даже коммуналка не самая высокая, и налоги не неподъемные. Мы живём далеко не хуже всех в мире, и даже не хуже всех в Европе, меньше прибедняйтесь.
Но все это не имеет значения, потому ваше мнение зависит от того, как вам его сформировали.

И я напомню ещё раз. Всем нам сейчас будет очень больно. Нас будут бить со всех сторон и бросать нам в лицо колкие и хлёсткие обвинения. Они ждали этого так долго, и я даже не сомневалась, что нас сделают крайними.

Но осознайте, друзья. Мы – это вообще всё, что было у ПП последние годы, вся его опора, пока он мотался по миру, обеспечивая Украине финансовую и дипломатическую поддержку, организовывая для страны безвиз, безгаз, джавелины и Томос.

Конечно, мы во всём виноваты. Ведь без нашей поддержки его бы сожрали давным-давно.

Поділитися:

Пара важных мыслей о рейтингах

Ганна Грушевська

Друзья, поделюсь с вами парой важных мыслей по поводу рейтингов.

Коню понятно, что кто девушку ужинает, тот ее и танцует, и что публичные рейтинги – элемент манипуляции. У штабов серьезных кандидатов есть свои результаты соцопросов, которые используются для анализа эффективности и корректировки избирательной кампании, и хоть цифры там несколько отличаются от публичных, в них нет ничего, о чем вы бы не догадывались.

Але є одне але. Это Молчаливые Они, которые никуда не делись. Они либо вообще отказываются участвовать в опросах из-за недоверия к ним, либо попадают в группу так называемых “неопределившихся”, не желая “палить” свой выбор или оставляя его на последнюю минуту.

Какие бы ни были сейчас рейтинги, есть три достоверных факта, на которые можем опираться:

  • мы имеем три реальных лидера гонки, из которых ни один не победит в первом туре,
  • мы имеем огромную (от 20 до 30%) долю тех, чье мнение не учтено никакими соцопросами,
  • цифры кандидатов напрямую зависят от явки избирателей.

Это факты.

Теперь мои догадки и домыслы.

Пять лет кряду, особенно в последние два года, Президента буллят, порочат и хают практически все крупные и даже просто заметные СМИ Украины, и это в дополнение к беспрецедентно масштабной и дорогостоящей кампании по дискредитации Порошенко из-за поребрика. Где-то эта травля дала свои плоды, мы все их знаем – кококо, липецкафабрика, абшоры, Мальдивы, бырыги-мародеры. Хаять власть стало модным трендом, и все желающие поквакать повылазили в белом пальто с золотыми пуговицами. И вот эти “кококошники” очень нам заметны, потому что они особенно горластые, ведь наступил их звездный час, чтоб если уж не пригреть себе место под солнышком, то хотя бы обрасти аудиторией свободных ушей для лапши и глаз – для мочи. Все эти Касьяновы, Дубинские, Богуцкие, Шарии и прочая шваль поменьше – это все паразиты, эксплуатирующие как раз аудиторию, которая черный пиар хавает за обе щеки. А хавает она потому, что это подпитывает её собственное эго; ведь это так круто – ощущать себя бунтарём, нон-конформистом, чуть ли не диссидентом, воюющим с властью (обычно не поднимая жопы с дивана, но так эго отрастает ещё быстрее).

Но кое у кого эта травля вызвала совершенно иную реакцию. Эти люди не слепы и не глупы. Они не жалуются на короткую память и не только хорошо видят позитивные изменения в стране, но и отлично осознают, какой гигантский труд стоит за всеми этими достижениями. Но эти люди не хотят никому ничего доказывать и не считают нужным “открывать глаза” даже близким, не говоря уж о чужих. Потому что:

  1. берегут свое эмоциональное состояние,
  2. ценят отношения с окружающими,
  3. не верят в то, что в спорах рождается истина,
  4. защищают свое мировоззрение от грязи.

Все просто: если ты не проявляешь свою позицию и избегаешь ее обсуждений, то никто не предпринимает активных попыток тебя переубедить. И ты в домике.

Так вот. С моей точки зрения, среди этих “Молчаливых Них” много именно наших. Это потому, что хаять власть модно, а защищать и отстаивать, – так ты сразу “платный порохобот” и “присосался к кормушке”.

Мы можем надеяться, но мы не знаем достоверно, за кого эти люди. И до 1-2 апреля мы не узнаем.

Все, что мы должны сделать 31 марта – мобилизовать сторонников на голосование. Бежать, идти, ехать, ползти на участки хоть тушкой, хоть чучелком, потому что если Пороху не хватит сраных полпроцента для выхода во второй тур, это будет прямая вина того ленивого избирателя, который мог, но поленился. Мы должны мобилизовать всех своих, чтоб как штык.

И это наша общая боевая задача!

Поділитися:

Не сакрализируете право человека на мнение. Мнение ничего не стоит

Анна Оскомина

Давно ношу в себе эти мысли, но дискуссия с Кирилл Талер их окончательно выкристаллизовала, и, в общем, теперь начувайтесь. Пост будет жесткий, хамский, едкий, саркастичный, деспотичный и категоричный.

Я не понимаю, почему вы сакрализируете право человека на мнение. Мнение ничего не стоит. Мнений как говна. Выдать мнение по любому поводу – это дешево, быстро, легко и не влечет никакой ответственности. Право на мнение считается столь неприкосновенным, что человек, ограждающий свое жизненное пространство от токсичных мнений, подвергается осуждению. Как?! Он писал о прививках и посмел забанить антипрививочницу у себя в комментах?! Как он мог? У нее же есть право на мнение!
Да, у нее есть право на мнение. Но выражать она его имеет право на свою аудиторию. На чужую – нет, если ее точка зрения там признана токсичной.

Все носятся с инфопузырем, будто это что-то плохое. Панове, а вы состояли когда-нибудь в нишевых тематических пабликах? Ну там, любителей подлёдного лова, сторонников диеты Дюкана или там, соционического комьюнити? Вы когда там внутри общались, вам реально казалось, что весь мир обожает ловить щуку в лунках, печь торты без муки и сахара и типировать всех встречных-поперечных? И вы свои ноу-хау морозостойких мормышек, рецептов безглютеновых “Наполеонов” и версий социотипа Обамы по чужим монастырям не носили? И ведь мир не рухнул, инфопузырь вас не всосал, и геена огненная не поглотила.

Почему вдруг тут все стало иначе? Почему мы обязаны выслушивать каждого хрена с горы с тремя классами вечерней школы и IQ ниже температуры тела? Почему его мнение внезапно стало настолько ценным, что мы обязаны ему предоставить право высказываться на своей территории? Потому, что якобы “нам с ним одну страну строить”?

Так я вам сейчас расскажу страшную правду.
Вы нихрена с ними строить не будете. Потому что они не строители, они “высказыватели мнения”. Чтоб что-то изменить, нужно приложить усилие, а не брякнуть в воздух. Ничто не меняется к лучшему без приложения усилий и ресурсов. Даже изменить общественное мнение невозможно, если ты не обладаешь достаточной энергией и массой, а для их создания таки нужны и усилия, и ресурсы.

“Мы должны слушать оппонентов, потому что нам следует знать, чем они дышат”. Тоже мне, бозон Хиггса. Они дышат идеей “сделай мне хорошо, причем прямо сейчас”. Дай. Обеспечь. Предоставь. Создай условия. Налей и отойди.
Они никогда и ничего не будут строить, ни с вами, ни с другими, ни даже с тем кандидатом, которого сами выберут. Потому что, чтоб что-то построить, надо либо видеть итоговый результат, либо выполнять приказы того, кто видит итоговый результат. У них нет такой функции, не заложена, не прошита в биосе. На уровне личной квартиры и дачи – возможно, но до страны оно не масштабируется.

Что мне нового принесет знание мнения Богуцкой и Касьянова? Что мне даст мнение псевдоинтеллектуала Дубинского? Они питаются дерьмом и выдают дерьмо, а у меня в организме не наблюдается острой гипокопромии.

Это огромная, всепоглощающая ложь о том, что всякое мнение самоценно, а право его совать в любую дыру – неотчуждаемо и сакрально. Большое нае*алово красивой, но выдуманной фразой про «Я не разделяю ваших убеждений, но готов умереть за ваше право их высказывать», вложенной в уста книжного Вольтера совершенно другим человеком.

Отсюда следует.
Если я несу свой “устав” в чужой “монастырь”, я готова к тому, что меня встретят сраной метлой. Обижаться глупо. Но иногда это смешно.
Если мне кажутся вредными и глупыми убеждения оппонента, я допускаю, что мои ему кажутся такими же. Это его право. И если некто приходит юзать мою аудиторию для мнения, которое я считаю токсичным или оскорбительным, я имею право выгнать такого гостя.
Я не считаю мнения равноценными по умолчанию. Есть люди, чье мнение для меня авторитетно, даже если я его не разделяю. Есть люди, которыми я пренебрегаю, и даже верная мысль из их уст моего мнения не изменит. Поломанные часы дважды в сутки показывают верное время, но от этого они не починились.
Я никого не заставляю использовать именно мою “шкалу” оценки мнений.

Мнения людей, которые рассматривают окружающий мир исключительно как объект потребления, для меня не составляют ни малейшей ценности.

Поділитися:

Откуда столько лютой, звериной ненависти к порохоботам?!

Анна Оскомина

А вот что интересно.
Даже когда Овощ привел в Киев “донецких”, и когда у нас в городе начали вводиться неприятные порядки, такие как, например, отжим плохо лежащего бизнеса, я не помню, чтобы киевляне угрожали донецким, дескать, сменится власть, и мы вас будем на столбах вешать. Да, Киев их, стиснув зубы, терпел, извините, любить “донецких” как-то не получалось, но вот чтобы обещать в крови утопить, на столбах развешать, расстрелять, порешить, подушить – нет, не угрожали.
А ведь тогда реально случались эпизоды, которые на суд Линча или месть Киллдозера уже вполне тянули.

А теперь угрожают порохоботам свои же, не какие-то там вражеские запоребрики. Этот, в равных кедах, как его там, обещавший стримить, когда нас будут вешать, – я ж это не придумала. Все эти брызжущие слюной и пеной, готовые рвать когтями и клыками, ставить к стенке и пускать кровь, как только власть сменится (к слову, не дождетесь, но я не об этом), вот они все – они с чего лютуют? У них хотя бы один порохобот бизнес отжал, собственность отнял, где-то дорогу перешёл, кусок хлеба изо рта детей выхватил?

Я понимаю, что в любом политическом противостоянии оппоненты и их сторонники кидаются друг в друга какашками даже в самых цивилизованных странах. Это, фактически, такая большая командная игра, кто кого закидает.

Но убивать? Откуда столько лютой, звериной ненависти к порохоботам, что некоторые их готовы убивать?

P.S. Дончан с “донецкими” прошу не путать. Вы ведь разницу понимаете, надеюсь.

Поділитися: