Хлопці їдуть на війну…
Дорога на війну… Завжди добиває банальність того, як це відбувається.
Враження – ніби група дядьків зібралася на якусь тривалу вилазку або рибалку. Рюкзаки, важке взуття, армійський камуфляж. Бурна галаслива посадка. Після відправки – дзвінки дружинам. «Так… Поїхали… Ні, все нормально…»
Обов’язково – багата вечеря. У кожного «тормозок» – свій неповторний. Ковбаси, сир, бутерброди. Веселий сільський дядько пригощає битками посмаженими дружиною…
Сміх…
Кортить гукнути: «Хлопці, та ми ж на війну їдемо! Там – смерть! Там…»
Кортінням все й закінчується. Не треба нікому нічого гукати. Всі все розуміють. Всі морально готові – знають куди їдуть. Той, хто до кінця не розуміє – не показує виду.
Нагадувань ніхто не потребує.
Все просто. Все – як годиться. Хлопці вечеряють. Хлопці читають, травлять байки та регочуть з анекдотів. Хлопці – відпочивають. Хлопці – як хлопці.
Хлопці їдуть на війну…