Тарас-пророк

Валерій Прозапас
Валерій Прозапас

Великий Тарас колись був одним з небагатьох, хто не втратив віри в Україну, та не дивлячись на жахливі особисті обставини і спостерігаючи безнадійне перетворення Гетьманщини на малоросію, тихо, але вперто, заповідав не забувати “чия правда, чия кривда, і чиї ми діти”.

І просив у нащадків єдності та стійкості, втрата яких під час Руїни, в поєднанні зі сліпою довірою до московських обіцянок, коштувала козацькому народу його шансу на власну державу та отримання омріяної волі.

Він ніби передбачав наслідки імперського закріпачення та радянських кайданів, коли з болем писав “Не вернуться запорожці, Не встануть гетьмани, Не покриють Україну Червоні жупани”.
Але вірив у зміни і передбачав “огонь новий з Холодного Яру”.



… Повернулися, повстали, і покрили, вже не червоними жупанами, а піксельними.

І Головнокомандувач українського війська віддає шану Кобзарю від імені народу незалежної української держави.

І ворог той самий – самодержавний українофоб, “раби, підножки, грязь Москви”, наші розбрат та легковірність, нетерпимість до своїх та якась дитяча толерантність до неприхованої агентури.

І наступник гетьмана слова, геніальна Ліна Костенко знову застерігає від обрання невірного шляху тими, хто легковажно каже “хуже уже нє будєт”, за яким безкінечне “І буде місто зватись Переяслав. І будуть плуга перти гречкосії. І три зорі дивитимуться в ясла. І Україна ждатиме Месії”.

Все як на долоні, всі слова сказані пророками української нації – залишилося нарешті навчитися їх чути.

Поділитися:
Share

Share