Інтерв’ю командувача ОС Сергія Наєва журналу «Тиждень»
Про поточну ситуацію в районі проведення операції Об’єднаних сил, новітнє українське озброєння частин та підрозділів, роботу контрольних пунктів в’їзду-виїзду, а також про те, як голосуватимуть наші захисники під час виборів Президента України Командувач об’єднаних сил генерал-лейтенант Сергій Наєв розповів журналу “Тиждень”.
В інформпросторі були повідомлення про успішне використання нової української зброї «Стугна» різними підрозділами. Як відбувався процес навчання? Які були складнощі? Чи стане «Стугна» ще одним постійним інструментом для запобігання ескалації конфлікту?
— Сьогодні в Збройних Силах успішно реалізується стратегія переозброєння механізованих і мотопіхотних бригад, щоб кожна з них мала сучасні протитанкові ракетні комплекси. Підрозділи мають сучасні вітчизняні протитанкові засоби, які ефективно використовуються в бойових умовах. Багато уваги приділяється забезпеченню їх тепловізійними прицілами, антиснайперськими комплексами, станціями радіоелектронної боротьби та безпілотними літальними апаратами для здійснення аеророзвідки та координування вогню. Загалом уся техніка, що стоїть на озброєнні, здатна виконувати завдання за призначенням, зокрема із застосуванням нових тактичних засобів. Що стосується навчання, то до нас, в зону бойових дій, потрапляють уже підготовлені фахівці, які проходять вишкіл у 184-му навчальному центрі Національної академії Сухопутних військ, зокрема в школі підготовки операторів протитанкових ракетних комплексів. А в нас вони вже доводять свою профпридатність на практиці, знищуючи ворожу військову техніку та укріплення. І ви маєте рацію: це та інше новітнє озброєння є хорошим аргументом для якомога швидшого завершення бойових дій.
Однак треба зазначити, що ситуація в районі проведення ООС загострилася. Сталося це з ініціативи ворога, який від початку року дуже активно почав застосовувати протитанкові ракетні комплекси, перейшов до масованого використання мінометів. Кілька днів тому противник застосував коригований снаряд «Краснополь», який виробляється лише в РФ. Це зумовлено прагненням російських окупантів дестабілізувати ситуацію в районі проведення ООС і показати світові нібито їхню спроможність диктувати свої умови. Проте Об’єднані сили мають новітню українську зброю, протитанкові ракетні комплекси, які знищили ті ворожі цілі, що створили небезпеку для наших воїнів. Про ефективність української зброї судіть самі: наші ПТРК нещодавно здійснили чотири пуски, результат — чотири знищені цілі. То як, ефективна зброя чи ні?
Які ще новітні види озброєння отримала армія останнім часом?
— За інформацією розвідки, ворог активно готує свої артилерійські підрозділи: один раз на тиждень під керівництвом російських кураторів здійснюється підготовка артилерійських і мінометних підрозділів окупаційних військ. Виводяться пункти управління, на позиції висуваються артилерійські та мінометні підрозділи й відпрацьовуються вогневі завдання. Нам відомі їхні дії, ми не стоїмо на місці, постійно ведемо вогонь у відповідь. І результати є, про що ми інформуємо на офіційній сторінці Об’єднаних сил. Крім того, передбачаючи надалі можливість масованого застосування важкої ствольної артилерії, в ОС вживаються заходи з підготовки власних артилеристів. Ми використовуємо безпілотні літальні апарати, системи, які зменшують час передачі команд управління на ведення артилерійського вогню та обслуговування стрільб. Усе це є розробкою українського оборонного комплексу, і ми завжди готові дати адекватну відповідь.
Ви особисто приймаєте звіти про випробування нового озброєння. Які відчуття у вас виникають?
— Звичайно, гордість за своїх бійців, які добре підготовлені. А ще те, що противника можна й треба бити. Навіть під впливом тієї російської пропаганди, яка тисне на їхню свідомість, вороги змушені визнавати перевагу українського оборонного комплексу, а також протитанкових ракетних комплексів, які випускаються в Україні. Вони справді бояться, бо є кого й чого боятися.
Скоро вибори президента України. Чи матимуть змогу проголосувати військовослужбовці, які перебувають у зоні ООС?
— Так, звичайно, військовослужбовці Об’єднаних сил, як і всі громадяни України, матимуть змогу скористатися своїм конституційним правом і проголосувати на виборах президента. На території військових частин ведеться робота зі створення спеціальних виборчих дільниць для військовослужбовців. Вони голосуватимуть на правах звичайних громадян України за своїми паспортами. А командири всіх рівнів та їхні заступники з морально-психологічного забезпечення нададуть їм можливість безперешкодно виконати свій громадянський обов’язок. Тобто всі ті військовослужбовці, які, приміром, не залучені у складі чергових сил чи до бойового чергування зранку, голосуватимуть у першій половині дня, решта — по обіді.
Підготовка до проведення у з’єднаннях, військових частинах та окремих підрозділах виборів президента України триває вже понад місяць. Для цього налагоджено взаємодію з місцевими та державними органами влади. Місця, де відбуватиметься голосування особового складу, вже визначено, організовано взаємодію з ОВК із питань складання списків виборців, утворення дільничних комісій.
Чи ведеться якась спеціальна агітація серед військових?
— Жодної спеціальної агітації для військовослужбовців ООС не передбачено, тому вона й не проводиться. У нас усі бійці добре освічені, це не діти, тому вони здатні самостійно прийняти рішення.
Чи не прогнозуєте ескалації конфлікту з боку Росії для перешкоджання проведенню виборів на території Донеччини та Луганщини?
— Це питання риторичне. Усі українці вже зрозуміли, наскільки непередбачувано, нечесно й нечисто може діяти країна-агресор. Відомо, що і на державні та релігійні свята в Україні, і тим більше тоді, коли в нашій державі відбуваються якісь політичні процеси, Росія часто посилює натиск на Україну, а її окупаційні війська — вогневий вплив на позиції Об’єднаних сил. Поживемо — побачимо, ми ж із вами не провидці, не екстрасенси! Одне можу сказати точно: виборче право військовослужбовців буде забезпечено, і голосування жодним чином не вплине ні на бойову готовність військ, ні на утримання займаних позицій.
Нещодавно трапився прикрий випадок, коли через влаштовану бойовиками провокацію вночі між КПВВ залишилося близько 50 осіб. Тоді ви дозволили провести перевірку та пропустити людей на вільну територію. Чи часто бувають такі провокації та як їм можна запобігти?
— Представники російсько-окупаційних військ своїми зухвалими діями чинять перешкоди цивільним громадянам, через що люди стоять у довжелезних чергах перед їхніми блокпостами й годинами проходять так званий контроль. Окрім того, російські найманці створюють «поривчастий» рух транспортних засобів, коли протягом доби й особливо перед закінченням роботи на КПВВ збирається чимала кількість автомобілів, а потім, перед самим закриттям, їх одночасно випускають.
Командування Об’єднаних сил, розуміючи, що таким чином громадяни наражаються на потенційну небезпеку, бо перебувають у темний час доби в так званій сірій зоні, не раз ухвалювало рішення про продовження роботи контрольних пунктів в’їзду-виїзду та пропуск людей на контрольовану територію. Але росіяни нехтують не тільки життям і здоров’ям українців, а й нормами міжнародного гуманітарного права. Адже відповідно до вимог Женевської конвенції під час окупації території агресор, у цьому випадку Російська Федерація, є цілком відповідальним за життя та гуманітарне забезпечення населення, яке на ній проживає.
З початку року російська окупаційна адміністрація в районі лінії розмежування 28 разів порушила встановлений режим роботи дорожніх коридорів, направляючи громадян до КПВВ після закінчення часу їхньої роботи. У всіх випадках командування Об’єднаних сил продовжувало роботу контрольних пунктів, щоб гарантувати безпеку громадян, які перебували в темний час доби у так званій сірій зоні. Таким чином прикордонники додатково оформили й пропустили через лінію розмежування 1644 особи.
Який передбачено алгоритм дій, якщо на КПВВ оголошують «червоний режим»?
— «Червоний режим» на КПВВ оголошується за рішенням командувача Об’єднаних сил у разі порушення противником режиму припинення вогню, що становить реальну загрозу для життя та здоров’я людей, які перетинають лінію розмежування. Цивільне населення, яке перебуває на КПВВ, негайно евакуюється, а дорожній коридор прикривають підрозділи Об’єднаних сил. При цьому під’їзні шляхи до КПВВ блокуються з метою недопущення мирних громадян у зону небезпеки. Крім того, про будь-які зміни в режимі функціонування КПВВ негайно повідомляється на офіційній сторінці Об’єднаних сил у Facebook.
На який термін зазвичай оголошується такий режим?
— Найдовше він тривав три доби, але зазвичай він скасовується впродовж однієї доби, коли ситуація стабілізується.
Які зміни у війську сталися хоча б порівняно з 2015–2016 роками?
— Відмінності порівняно з 2015–2016 роками і тим паче більш раннім періодом, звичайно, є. По-перше, якісно змінилися як самі військовослужбовці, так і техніка та озброєння. Українська армія наприкінці зими 2019-го — це зовсім не те військо, яке було п’ять або навіть три роки тому. Ми не стоїмо на місці, постійно вдосконалюємось. Адже противник повсякчас змінює тактику й стратегію своїх дій.
Нині в нас достатньо сил і засобів, щоб адекватно реагувати на будь-які спроби агресора змінити ситуацію на власну користь. Також чимало змінилося відтоді, як керівництво операцією зі стримування та відсічі збройній агресії РФ було доручено військовим. Адже на сьогодні як правоохоронні органи, так і інші формування перебувають під єдиним керівництвом. Тобто силовий блок готовий будь-якої миті адекватно реагувати на зміну обставин, і це значний позитив. Основні зміни полягають у тому, що ми більше не миримося з безкарними обстрілами наших позицій, у чому противник уже не раз переконався.
А що ще хотілося б змінити? Чи готова армія до кардинальних перетворень в умовах воєнного конфлікту? Які зміни, на ваш погляд, реальні, а які не на часі?
— Чи потрібні й чи можливі зміни в армії, яка веде бойові дії, — питання непросте. Дивлячись які. Якщо йдеться про покращення матеріально-технічного, грошового та іншого забезпечення, то, безумовно, це зробить армію сильнішою, ще більше мотивує військовослужбовців. А якщо говорити про якусь докорінну перебудову всієї військової системи, то, звичайно, це може зашкодити. Під час ведення бойових дій усі реформи потрібно запроваджувати зважено та помірковано. Але без них ніяк. Ми вже знаємо, які наслідки мало те, що армія була фактично кинута напризволяще впродовж більшої частини новітньої історії України, коли її не сприймали серйозно, фінансували за залишковим принципом, і чого це нам коштувало у важкий 2014 рік.
Що планується змінити, щоб запобігти відпливу досвідчених бійців?
— Людина служить у війську не лише тоді, коли вважає це своїм покликанням. Її ще потрібно зацікавити. І матеріально, і морально. Звичайно, не всі можуть воювати лише на патріотизмі, коли в сім’ї немає ані даху над головою, ані пристойних умов для життя загалом. Тому матеріальний бік справи вкрай важливий. Дуже добре, що сьогодні для військовослужбовців-контрактників по всій країні будують сучасні комфортабельні гуртожитки. Як і те, що нарешті їм підвищили рівень грошового забезпечення, довівши солдатську зарплату хоча б до середньої по країні. Попереду, звичайно, багато роботи, але реформи не зупиняються, справа не стоїть на місці. Ще один фактор — інтерес. Якщо військовослужбовець місяцями сидітиме в пункті постійної дислокації й займатиметься здебільшого прибиранням території, то навіщо йому така служба? А коли ведеться бойова підготовка, військовий повсякчас вчиться чогось нового, цікавого для нього як для чоловіка, воїна, тоді й служба в радість. Адже багато солдатів, які звільняються з армії, біжить саме від соціального фактора та рутини. Останніми роками вони стають уже не такими вирішальними, адже і грошове забезпечення зростає, і служба, принаймні в частинах та підрозділах, що належать до складу Об’єднаних сил, насичена й цікава. Та й загалом у ЗСУ вже кілька років не припиняються заходи з бойової підготовки, тому ті, хто прийшов в армію на «чоловічу роботу», мають бути задоволені.
Чи можна сказати, що армійська кар’єра сьогодні розвивається набагато швидше, бо в боях військові набувають досвіду?
— Частково так. Справді, під час ведення активних бойових дій кар’єрне зростання стрімкіше. Якщо в мирний час офіцер міг роками рости від командира взводу до командира роти, то в особливий період усе відбувається швидше. Сьогодні молодий лейтенант прийшов у бригаду з військового інституту й отримав у командування взвод, а вже завтра проявив себе й командує ротою. Але не слід забувати, що одна справа — мужність та героїзм військовослужбовця й дещо інша — набуття необхідного досвіду, дозрівання до того чи іншого підвищення.
Чи працює армія як соціальний ліфт для жителів Донбасу і загалом в Україні? Що цьому сприяє, а що, навпаки, перешкоджає?
— Звичайно, твердження про те, що армія є своєрідним соціальним ліфтом для багатьох українців, зокрема й жителів Донбасу, певною мірою справедливе і має право на існування. Адже чимало людей підписує контракт і йде захищати Вітчизну, тому що в армії більше стабільності та й рівень забезпечення вищий порівняно з тим, що вони бачать довкола. І водночас у важкий для країни період багато забезпечених українців залишили свій бізнес і стали до лав захисників, і тоді це твердження вже не здається аксіомою. Для багатьох військо — це можливість бути корисним для своєї країни, захистити її та свою сім’ю. Тому я переконаний, що армія аж ніяк не є соціальним ліфтом. Для уродженців, скажімо, Донбасу, де протягом останніх десятиліть і особливо останніх років закрилося багато підприємств і працевлаштування є більшою проблемою, ніж у деяких інших регіонах, служба у війську є прекрасним варіантом. Утім, я глибоко переконаний: захищати країну мають умотивовані люди, ті, хто справді цього бажає і вміє це робити. І забезпечення професійного війська, звичайно, має бути на високому рівні.
Ви часто спілкуєтеся зі звичайними бійцями з різних підрозділів просто на бойових позиціях. Яким у вашому розумінні є сучасний український воїн?
— По-перше, це людина, яка любить свою країну та військову справу. По-друге, добре навчена та вмотивована, а ще здатна на ризик і водночас відрізнити авантюризм від справжньої мужності, вміє тримати ситуацію під контролем. Думаю, це і є справжній воїн.
________________________________________
Сергій Наєв народився 30 квітня 1970 року в Могилів-Подільському. Генерал-лейтенант, у 2014 році був керівником Сектору Б під час боїв за ДАП. Із початку 2015-го є начальником штабу оперативного командування «Південь», по 2017-й був командувачем оперативного командування «Схід». Обіймав посаду начальника штабу — першого заступника командувача Сухопутних військ ЗСУ, із 7 березня 2018 року — заступник начальника Генштабу ЗСУ. З 16 березня 2018-го — командувач Об’єднаних сил.
Єлизавета Гончарова, журнал “Тиждень”
