Візьми й зроби! Взяв і знявся…
Кандидат Гриценковий
Друже! Я гарно пам’ятаю, як влітку 14-го ти відгукнувся на рекламу батальйону «Донбас» і пішов до нього записуватися. Я пам’ятаю, як писав пости з-під Іловайська, і як у мене відлягло від серця, коли тебе з пораненням вивезли звідти ще до оточення.
Я пам’ятаю, як навіть після Іловайська ти свято вірував у те, що «Семенченко не здасть», а більшість вашого батальйону, які на чолі з начштабу Філіном пішли до ЗСУ, ти називав темними і обдуреними.
Я пам’ятаю, як тебе плющило під час Дебальцева. Пам’ятаю, що ти мені писав про чинну українську владу і про те, як всіх їх треба до стінки. Я пригадую, як ти бігав на всі без винятку «Майдани-3». Як ти мерз на «редутах» і бурчав тихцем, що Парасюк спить у готелі. Пам’ятаю, який екстаз був у тебе, коли Карлсон-Міхо прорвав український кордон, і які перспективи ти мені тоді малював. Пам’ятаю тебе на фотках з міхо-майданчику біля Соболєва…
А сьогодні тебе і всіх вас – злили.
Лідери політсили, за яку ви так натхненно виступали, злили вас на користь Гриценка, чувака який:
- не доїхав до війни;
- був автором тої форми і забезпечення, з яким ЗСУ вступила у війну у березні 14-го;
- п’ять років ефективно робив ніхрена.
Друже, я розумію, чому ти не відповідаєш на мої дзвінки, і дзвонити більше не буду. Гірко. Кривда. Знаю. Сам відчував не раз. Але… Погодься, ти знав, що так буде, я тобі це казав неодноразово.
Казав, що всю вашу героїчну боротьбу на редутах і майданчиках не оцінять. Казав, що ті, через кого ти переймаєшся, – невдячні. Що люмпену потрібні казки, а не справи. Що з люмпеном держави не збудуєш…
Тепер це реальність. Вас злили через те, що рейтинг кандидата від вашої політсили мізерно малий. Ті, за кого ви п’ять років силилися повалити чинну владу, обрали казочників – не вас. Тимошенко, Бойка, Гриценка…
Подякуй долі, що вас хоча б Гриценкові злили, уяви, якби лідер вашої політсили домовився з Коміком?
Все логічно. Все природно. Все так, як мусить бути.
І так. Згадай, як ти сміявся, коли я ще в 14-му казав тобі, що треба триматися Порошенка.
Порох не здасть. Ну? Правий я був?
Візьми й зроби!
Взяв і знявся…
Уся інтрига звелася до одного – а як же тепер бути з тим, про що дружина Андрія Івановича – Катерина Кіт-Садова заявляла на партійному з’їзді? Вона ж тоді сказала, що їй сам Господь Бог-маленький Ісусик на вушко шепнув, що пан Андрій має конче “йти й перемагати”. То що, тепер Садовий стає боговідступником?!
А я з передбаченням таки промахнувся. Прогнозував, що Садовий залишиться до кінця перегонів. Мотиви були наступні: Гриценко нарощує багаж помилок і остаточно відстав від трійки лідерів. Тому його так звана зона електорального розширення, насправді, дуже обмежена. Крім того, він зараз постійно сам виступає, що не може не відбитися на його рейтингах (у негативному значенні). Він не набагато мудріший за Зеленського (повірте людині, що чимало років добре його знала особисто), ну хіба говорити вміє трохи вправніше. Я не відмовляюся від свого давнішого прогнозу, що Садовий мав усі шанси до дня виборів обігнати Гриценка. І Садовий також це розумів. Треба було просто ще потужитися й досягнути результату.
Але зі Садовим зіграла злий жарт його боязнь та нерішучість. Він знімався, коли в 2000-му конкурував зі мною за місце у Верховній Раді, перелякався й не ризикнув стати прем’єр-міністром, коли у відставку відправили Яценюка. А мав змогу стати загальнонаціональним персонажем. Десь приблизно те саме відбулося й зараз: “А який там буде той результат, а що будуть про мене говорити, а як потім з усім цим повестися?..” Отакі обломівські терзання невпевненого в собі баріна. Хоча, найпевніше, Садовому просто не вистачило рішучості, він тупо злякався труднощів і подальшого протистояння. Це підтверджується ще й тим, що рішення Садовий ухвалював на основі абсолютно несолідного соціологічного дослідження з певними ознаками фейковості. Не виключаю, що він сам міг попросити підготувати такий несприятливий для себе прогноз, щоб отримати аргумент для дезертирства.
Ну й хай собі. Шанси на осінь його Самопоміч різко скоротила, що саме по собі не може не тішити. А особливо ж те, що Садовий тепер може потягнути на дно й дуже якусь слизьку команду Демальянсу Гацька. Якщо ті, звісно, зараз ще до когось не перебіжать. А на цій стадії це вже не так просто. Але не відкорковуйте шампанське. Скоротила – це ще не втратила. У нього, що на цих виборах, з яких він утік, що на парламентських, головний конкурент той самий – Гриценко зі своєю Нац-Поц. А Гриценко навіть такі подарунки долі вміє профукувати ще ефективніше за свого колишнього наставника Ющенка. Якщо полковничок остаточно засиплеться, підібрати якусь частину його голосів буде важко кому-небудь іншому, окрім Садового. Хотілося б, щоб обоє зійшли зі сцени, але об’єктивна реальність натякає, що ще не час.
А щодо Гриценка, то тут йому та його прихильникам тим більше радіти зарано. Механічного перепливання голосів не буде. Найперше, стійкого електорату в обох дуже мало. А ще симпатики Садового хотіли підтримати якраз його своєрідний шарм. У Гриценка нічого привабливого спокійні й естетично зорієнтовані виборці не знайдуть. Він доволі примітивний і хамовитий солдафон. Солдафон, а не солдат, захисник, воїн. Ну, такий собі фельдфебель, якщо хочете. Ще якби Садовий вирішив створювати з ним спільну команду, втягуватися в його виборчу кампанію, то когось би міг підтягнути. А так – зростання буде занадто мале, щоб відкрити шанси на вихід у другий тур.
Та й невчасно все це вийшло. Тоді, коли розкручували мегакампанію “усі демократи, єднайтеся під Гриценка!”, це могло трохи підсобити, а зараз – хіба незначний разовий скачок.
Тому подія, яку зараз будуть возносити до вершин значимості планетарного масштабу, на мій погляд, залишається доволі маргінальною. Тож слідкуємо, як там далі буде розвиватися інтрига навколо роздутих рейтингів Зеленки та брудної кампанії проти Порошенка.
Решили как-то раз к Украине добры молодцы свататься.
Ну чтоб выбрала она себе по душе. Самого лучшего, порядочного, верного. Чтоб любил, оберегал, заботился.
Ну и чтоб в обиду не давал, конечно. Она хоть баба и боевая, но натура нежная, чувствительная, ей без твёрдого плеча и крепких рук никак.
Выстроились, значит, добры молодцы в очередь, Украина ведь жиночка красивая, не ленивая. А уж весёлая какая, ну как такую-то и не хотеть?
Не все, конечно, претенденты были добры и даже не все в общем-то молодцы…
Но вот, например, гарный парубок Андрюша с любой стороны хорош. И красотою леп, с умом союзен. И хорошая родословная, интеллигентность практически врождённая, и очки – всё при ём.
А говорил так складно, скулами резными поигрывая.
Рулил Андрюша городом большим, старинным, львами украшенным. Хорошо рулил, правильно.
Правда, ходило между людей погоняло обидное «Андрійко-сміттєзвалище», но это всё клевета злых языков и завистников.
Ещё один молодец был. Сказать про него сложно, потому что нечего. Одно известно доподлинно.
Ванга Нострадамусовна как-то сказала парню, что ежели посетит он страну далёкую заморскую и привезёт оттудава шапочку синюю, то Украина его будет, к бабке не ходи. Игорёша – чувак прямой, незамысловатый, но дотошный. Шапок на3,14дил с запасом. Чтоб наверняка.
Заморыши (в смысле, уважаемые жители далёкого зарубежья) настолько офигели, что даже 3,14дюлей доброму молодцу не выдали. Хрен с ними, с шапками, подумали они. Може воно якесь хвореньке чи дурнувате…
Дофига их было, молодцев этих, перечислять устанут мозолистые пальцы блогера.
И вот в один непрекрасный день встали молодцы перед зеркалом в чем мать родила и обнажили свои рейтинги. Грустные, малюсенькие, трогательные рейтинги-червячки розово и нежно смотрели на молодцев из зеркала и изо всех сил намекали, что дело труба.
Что с такими вот… этими… ну рейтингами же… с Украиной им даже предварительные ласки не светят. А про «под венец» и мечтать не о чем.
Андрюша наш, сміттєзв… ну вы поняли, он парень неглупый. И шустрый, как шайтан.
Первый понял, что вялый рейтинг кандидатству не помощник, и призадумался крепко.
Когда Андрюша призадумывался, всегда случалось креативно. Бессмысленно, но широко.
Придумал Андрюша, что ежели три вялых ху… рейтинга вместе сложить, то вполне рабочий орган получится. Ну может, скотчем ещё если обмотать.
На всю Украину претендовать с такими… рейтингами как-то глупо, а вот в прихожей пожить да в щелочку подсмотреть – это можно. Если предложить свой маленький и сморщенный рейтинг кому-то солидному, то вполне можно выторговать себе Украины толику малую. Министерство там, вице-премьерство, а может и даже… Стоп. Рано! Будемте реалистами в конце концов.
Но не таков был Андрюша наш, сміттєзв… кхм…, чтоб сразу в лоб предложениями лупить. Он стал скромно в стороночке, голову на плечико склонил, и носочком в песке полукружия чертит. Догадайся, мол, сама, чё я тут стою и олицетворяю.
Первым догадался крутой мэн Аксолотль. Антололь. Антимоль. Бля… Толик, в общем.
Прошелся так хищно, поглядел на Андрюшкин рейтинг внимательно и говорит «Ну по рукам, очкастенький мой. Будем вместе Украину еб… Любить».
И Андрюшка просиял улыбкой белозубой, очечками сверкнул и давай в кафешечке с Аксолотлем кофий кушать. Чтоб случайный прохожие, в тонких кофточках, в феврале, случайно же запечатлели момент братания двух вялых ху… рейтингов. Чтобы поняли серьёзность намерения. Чтобы содрогнулись в ужасе. Чтобы Украина затрепетала в предвкушении.
Надо, ребята, теперь им на скотч скинуться. А то без него никак. Из двух поломанных телефонов не позвонить ни разу, и два 90-бальных по Айзенку интеллекта не дадут один в 180, к сожалению.
Но пусть попробуют, конечно.
Украина хоть баба и весёлая, но она ж не дура. Два импотента за одного нормально функционирующего не прокатят, как ни пыхти. Соболезную, вам, добры молодцы.
