За що Вона не любить Нафтогаз?

Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Юлія Тимошенко знову і знову повторює одну й ту саму тезу – після приходу до влади вона ліквідує «Нафтогаз». Навіщо?
Бо це, цитую, «посередник, який не потрібний».
Юлія Володимирівна розвиває тему:
«Монополії на торгівлю газом не залишиться. Газ українського видобутку ми віддамо людям для споживання, а для промисловості, для бізнесу буде демонополізовано ринок газу… Ми дамо можливість завозити скраплений газ з одеського і миколаївського портів. А природний газ будуть мати можливість завозити всі, хто захоче. А не тільки корумповане керівництво «Нафтогазу»…».

На мою думку, Юлія Тимошенко не бреше – вона справді збирається все це робити. Чому я так вважаю? Зараз поясню.

Меседж Юлії Володимирівни зрозумілий. По факту вона говорить, що ціни на газ для населення високі через те, що на постачанні сидить «корумпована структура» «Нафтогаз», але вона його ліквідує, і буде населення з дешевим газом, бо «газ українського видобутку ми віддамо людям». Знаєте що це? Це обіцянка повернутися до системи «двох цін» – низької для населення і ринкової для промисловості.



Насмілюся нагадати, що наразі Генпрокуратура та НАБУ досі розслідують «справу Онищенка». Суть справи зводиться до того, що дешевий газ українського видобутку, призначений нібито для продажу населенню, незаконно потрапляв на комерційний ринок і продавався там по цілковито ринковим цінам, збагачуючи аж ніяк не державу. Інакше й бути не може. Якщо десь створюють якусь бюджетну «халяву» – з неї обов’язково будуть годуватися не ті «убогі і знедолені», для яких вона призначена офіційно, а ті, хто сидітимуть на розподіленні ресурсів. А отже дешевий «бюджетний» газ обов’язково десь продаватиметься за ринковими цінами.

Час збагнути, у нашій країні знак «Стоп» – це бетонний блок поперек дороги, все інше – лише привід для роздумів.

Але не про справу Онищенка мова. Мова про «Нафтогаз». Чим він завинив Юлії Володимирівні?

Тут я раджу прислухатися до другої частини її спічу:  «А природний газ будуть мати можливість завозити всі, хто захоче».

Зараз мало хто пам’ятає, що Україна вже мала часи, коли «природний газ завозити могли всі хто захоче». Було це ще до появи «Нафтогазу», в часи, коли газ до України постачали комерційні структури – всі, хто захотів. Тих, хто «захотів», перелічити можна по пальцях. Одною з найбільш відомих таких структур була корпорація «Єдині енергетичні системи України», керована родиною Тимошенків. Чому я не пишу «Юлією Тимошенко»? Тому, що, обіймаючи посаду президента компанії, компанією реально Юлія Володимирівна, насправді, не керувала. Схеми, за якими працювала компанія, розробляв і реалізовував Олександр Гравець. Керівництво корпорацією здійснював Геннадій Тимошенко – свекор Юлії Володимирівни. Сама ж Юлія Тимошенко була «обличчям компанії», переговорницею та повноважним представником ЄЕСУ. А враховуючи те, що більшість рішень, за якими діяла тоді ЄЕСУ, укладали між собою прем’єр Марчук, прем’єр Лазаренко і керівництво російського «Газпрому», роль Юлії Володимирівни зводилася до ролі кур’єра між ними і ще до з’ясовування стосунків з клієнтами рангом поменше. Ті, хто мав справу з Юлією Тимошенко у ті часи, розповісти можуть багато екстремального.

Нескладно здогадатися, що «всі, хто захотів завозити газ в Україну» належали до кола осіб наближених до прем’єра Лазаренка. З тими, хто захотів, але до кола не належав, траплялися речі не надто гарні. Наприклад, їх виштовхували з ринку як компанію «Республіка» Ігоря Бакая, або їх убивали як депутата Євгена Щербаня або Олександра Шведченка, директора української філії компанії «Ітера» (вся преса тоді волала, що за вбивством стояв намір уряду витіснити «Ітеру» з газового ринку України). А от ті, хто належав…

Корпорація «Єдині Енергетичні системи України» була офіційно створена 21 листопада 1995 р. А вже 29 грудня 1995 р. був укладений контракт між російським «Газпром» і ЄЕСУ про купівлю останньою 25,118 мільярдів кубометрів природного газу на суму 2 мільярди 9 мільйонів доларів США. Здогадайтеся з трьох разів, можна за місяць існування компанії ухопити такий контракт, не маючи в активі знайомого прем’єр-міністра? Далі – більше.

У грудні 1996 р. компанією-засновником ЄЕСУ «United Energy international Ltd» та АКБ «Південкомбанк» (обидві належали родині Тимошенків) був створений «Український газоресурсний консорціум», а вже 23 грудня 1996 р. прем’єр Лазаренко передав цьому консорціуму (комерційній структурі) функції, які раніше виконували виключно державні органи – визначати оптових імпортерів для закупівлі газу за кордоном.

Я не знаю, чи була ЄЕСУ монополістом газу в Україні у 1996-1997 р.р. Я знаю, що по факту структури Тимошенко в ті часи як раз і визначали перелік осіб, «які захотіли постачати газ в Україну». Далі зрозуміло?

Весь цей дивовижний міжсобойчик, оплачений українським громадянином, обірвав президент Леонід Кучма, коли у липні 1997 р. відправив Павла Лазаренка у відставку, коли випер з газового ринку корпорацію ЄЕСУ, і коли в лютому 1998 р. він підписав Указ про створення НАК «Нафтогаз». Корупційний розсадник на газових оборудках дістав навіть Кучму. Відтоді делікатне питання забезпечення країни газом держава Україна зі своїх рук більше не випускала, часи, коли «газ в Україну постачали всі, хто захоче», залишилися в минулому. Але.

Очевидно, що багато хто хотів би ті часи повернути знову. І мова не про «убогих і знедолених, які потерпають від тарифів». Мова про тих ділків (штибу Фірташа, Коломойського, вже згаданого Онищенка), які в словах кандидата Юлії Тимошенко бачать для себе неймовірний шанс для збагачення. Дві ціни на газ! Повернення схем часів ЄЕСУ «для тих, хто захоче» за тими самими критеріями!!! Та це ж Клондайк! Ельдорадо!! Країна Біловоддя!!!

Очевидно, обіцянка Юлії Володимирівни ліквідувати «Нафтогаз» – це послання саме от цим ділкам. Громадянин же, який дозволив повісити собі на вуха цю локшину, для Юлії Тимошенко лише ресурс.

Власне, завжди був.

Поділитися:
Share

Share