Як ми генерала армії в цивільне життя проводжали

Одного разу, кілька років тому, десь посередині Києва, або як ми генерала армії в цивільне життя проводжали.

Сьогоднішній день розпочався саме кілька років тому. Вже важко пригадати де саме і як, але зайшла мова про те, ЩО має відбуватися на 14-е число? Які протокольні заходи на рівні першої особи, які події в ЗСУ, щоб воно було криголамом шаблону. Ми тоді наполягали на комплексі: виставка озброєння має посунутися на 10-13, в її рамках треба робити східно-європейський безпековий форум і наукову конференцію з військової історії, а, власне, на 14 жовтня глава держави має зафіксувати традицію – президентський офіцерський бал. Із запланованого вже зроблено – “Зброя і безпека” була перенесена, в Маріїнському палаці Президент зібрав офіцерів на прийом. Навіть не так – офіцерів і їх дружин (!), а це важливо і, схоже, було вперше.

Так вже співпало, що станом на цей рік Маріїнський палац вже повністю готовий до таких заходів. Так вже співпало, що перший раз президентський офіцерський прийом починався з офіційного виходу у відставку і на військову пенсію генерала армії Степана Полторака. Співпало? Майстер Уг Вей в “Панді Кунг-Фу” наполягав – випадковості не випадкові.

Ідея окремої церемонії “проводів” військового керівника є чимось новим для нас, але не чимось унікальним в світі. Скажімо, в США є традиція, коли війьсковий керманич прощається з армією (флотом), а армія (флот) із почестями каже “дякую” людині, яке поклала десятки років службі. Юрий Бирюков ретельно переглянув жменю цих церемоній і закрутилося.

Коли я бачу номер Бірюкова, а потім чую “слухай, тут є така ідея…”, я розумію, що зараз буде шанс зробити щось таке, чого Україна ніколи не мала, але це точно потрібно мати. Так було з одностроєм, із відомчими нагородами МО/ГШ і так далі. Ну от, все за класикою – “спочатку було слово”. Потім тренування, покрокове та похвилинне вимірювання, хто де стоїть і що робить, як підкидають карабіни, як барабанить барабан, як відкриваються двері, потім знову тренування. Потім були сварки з протоколом АП, бо новації (офігєть!) не підпадають під те, що було придумано чорті коли.
А потім настала сьогоднішня субота…

Хтось скаже “вам що немає чим зайнятися? в армії більше немає проблем?”. Є. Але однією старою пострадянською проблемою стало менше – сьогодні в ЗСУ стало трохи більше людяності. Ні, це не щодо проводів Полторака (хоча там також було до сліз). Насправді, це співпало, що проводи на цивілку припали на Покрову. Просто це перший раз, коли армія проводжає з подякою людину, яка відслужила три десятки календарів. Але головне, сьогодні було те, що був президентський офіцерський прийом. Що були запрошені військові аташе (представники країн партнерів), а головне, були офіцери з дружинами. Офіцери в парадних мундирах і дами в сукнях.

Звісно, сьогодні було все не ідеально “як мріялося”. Неформальною частиною прийому був фуршет, а не повноцінний бал. Грала класика, що не зовсім пасувало моменту, а мав би джазовий оркестр із хітами 20 століття в бендовому оранжуванні. Не усі офіцери були з дамами, бо було мало часу на підготовку (питання сукні, це дуже серйозно), а слід було б готуватися до події десь із червня. Але перший млинець не вийшов гливким. Чому?

Тому, що в одній святковій залі були поруч і солдат (був нагороджений), і сержанти, і офіцери усього спектру, і Президент.
Тому, що сьогодні ввечері з’явилася перша жінка у званні генерала (генерал-майор медичної служби СБУ Шугалей).
Тому, що це дорогого коштує, коли дружина міністра оборони дякує за красивий однострій і говорить, як вона вболівала за те, щоб все вийшло. Так, виявляється, наша армія – це не лише “стійкі солдатики”, у них є дружини, які вболівають за успіхи та переживають за невдачі. Ми просто не бачимо цих жінок, а тут – Маріїнський палац, президентський офіцерський прийом, мундири, сукні.
Тому, що “проводи на цивілку” – це не лише про Полторака, і така традиція може піти далі – люди, які віддали службі країні чверть століття, мають не просто забрати документи та належні виплати. Їм мають подякувати. На рівні офіса МО/ГШ, на рівні ОК, командувань військ/сил, гарнізону. Раз на рік, збирати відповідний захід і дякувати, щоб такий тонкий момент, як лишити за своєю спиною чверть століття армії, був на позитиві. Щоб солдати і лейтенанти бачили – одного разу так, із почестями та подяками на військову пенсію проведуть їх.
В мундирах. Червоною доріжкою. І щоб дами були в сукнях…

І це буде традицією. Як і президентський офіцерський бал на Покрову. Так, бал. Сподіваюся, наступного року ми знайдемо джаз.

Дяка, Степан Полторак. Спасибі усім присутнім сьогодні офіцерам і сержантам/старшинам. Було за честь потиснути руку тим, кого знаю, та привітати особисто із Покровою.