До останнього судді!
Історія раз.
В Одесі суд не зміг продовжити запобіжний захід екс-директору дитячого оздоровчо-спортивного комплексу «Вікторія» Петросу Саркісяну – два судді підряд взяли самовідвід. Чому? Може бути багато причин. Одна з них – судді просто не хочуть судити екс-директора табору, чудово розуміючи, що «всі так працюють», «на його місці опинитися міг кожен» і «стрілочник сяде, а система не зміниться». На фіга таким бруднитися? 5 хв. ганьби – і рік спиш спокійно.
Історія два.
По справі екс-мера Слов’янська Нелі Штепи п’ятий (!) підряд суд взяв самовідвід. Справу буде передано до Апеляційного суду Харківській області для визначення осудності, тобто, вибору іншого райсуду Харкова – у базі даних Ленінського райсуду не залишилося суддів, окрім тих, які вже брали участь в цьому процесі. Чому так? Думаю, не в останню чергу через те, про що криком кричала частина френдів коли Штепу випускали під домашній арешт. Тому що формально, за існуючими законами, Штепі пред’являти НІЧОГО, а те, що пред’явити можна, за законом Савченко вона уже відсиділа зі збитком. Водночас, молитвами громадських активістів, галас навколо справи стоїть такий, що кожен суддя, який скаже про це відкрито, автоматично перетвориться на ворога народу і запроданця Москви. Попередню колегію суддів, що судила Штепу, уже звинувачують у хабарництві, а суддю Скляренка, що головував в одній з попередніх колегій, уже звільнено з роботи. Суддів, бажаючих взяти на себе відповідальність за рішення, яке вдовольнить громадських активістів, або наразитися на нищівну критику в пресі, – не знаходиться. Штепа, зі слів активістів, вся із себе у всьому винна – тільки судити її ніхто не хоче.
Історія три.
Один хороший знайомий подав позов у грудні. Розгляд йому призначили на… червень. Чому? Бо в суді некомплект суддів, а в суддів наявних «вікон» нема аж до червня. Згідно сайту Вищої кваліфікаційної комісії суддів з 4325 суддівських посад в Україні вакантними наразі є 1077 посад – 25% від загального. І кількість вакантних посад поступово зростає. Зважте на те, що навіть в тих судах, де штати суддів укомплектовані повністю, справи розглядати вчасно не встигають – навантаження на суддів явно більше, ніж вони здатні опрацювати. Тобто суддів треба насправді ще більше. Судді, знаєте, теж люди. Їм властиво хворіти, мати сімейні проблеми, брати лікарняний через хворобу дитини. Їм потрібен час детально ознайомитися зі справою.
Історія чотири.
Мій дальній родич, який багато років пропрацював суддею одного з судів Хмельницького, близько 1,5 роки тому звільнився з посади і став адвокатом. І на мої питання, а чого так, мовляв, відповідає відверто: «А на кой чорт мені цей геморой? Адвокат гідно заробляє офіційно, а суддя – офіційну з/п. Де гроші витрачає адвокат, – всім пофіг, а за витратами судді купа народу нишпорить. Постійні перевірки. Постійні комісії. Кожна зараза тебе звинуватити воліє. Не дай, Боже, резонансна справа з участю громадських активістів та преси, – тебе з лайном змішають всі комі не лінь. Дружина реве вечорами. Дітям у школі проходу не дають… В домовині я бачив таку роботу. Хотіли чесних судів, – пошукайте тепер чесних суддів, які погодяться працювати за такого навантаженні у таких умовах».
Нічого не міняється, кажете?
Та ні, міняється до фіга чого. Тільки кожні зміни, як монета, мають дві сторони.
Митні правила, які обмежують бізнес «челноків», викликають незадоволення громадських активістів, – вони викликають перекриття трас біля митних пунктів місцевими мешканцями.
Впровадження електронних квитків призводить не до наведення ладу в господарстві маршруток, – воно призводить до страйків маршрутників у Тернополі.
Постійне цькування суддів громадськими активістами призводить не до підвищення якості судів, – а до того, що судді відмовляються від резонансних справ, а за першої можливості уходять в адвокати, в юрисконсульти, в юристи на фірми, тощо. Судді – це професійні юристи. Це не вчителі та лікарі, яким піти більше нема куди, попит на юристів в нас ще жодного разу не зникав. А нових грамотних юристів, з числа громадських активістів, які обійняли б вакантні посади суддів, на горизонті чомусь не спостерігається.
Бо базікати – не дрова носити. Критикувати завжди легше, ніж здобувати освіту та кваліфікацію, брати на себе відповідальність та розбиратися у справі.
Вітаю громадських активістів. Їх не влаштовує суд такий? Чудово, вони не матимуть скоро ніякого. Антикорупційний суд кажете? А судді в ньому будуть? Повний комплект? Судді скрізь хабарники? Вітаю, скоро хабарі носитимуть за те, аби суддя взагалі розглянув справу швидше, навіть незалежно від результату. Бо коли попит надмірний, пропозиція прибігає сама, – закони ринку роздушити не вдалося навіть більшовикам.
Що з цим робити? Не знаю.
Існує лише два виходи.
Або – суддям різко підняти зарплатні, але для цього треба розтрусити бюджет, а на ньому пенсіонери, інваліди, бюджетна сфера, освіта, армія й ще до чорта чого. Грошей зайвих в бюджеті нема і не скоро з’являться.
Інший вихід – залишити все як є, аби судові вакансії поступово заповнилися людьми з різними формами мотивації, готовими працювати от саме у таких умовах.
Звісно, якщо доти громадські активісти та преса не доведуть у нас судову реформу до кінця. До останнього судді.
