Пріоритети
Нагадування польського президента Дуди про те, як у 2022 році США «не погодили передачу Україні польських МіГ-29», сколихнуло хвилю обговорення щодо сценаріїв війни і пріоритетів різних центрів сили щодо її закінчення.
(Щоправда, там був ще один сюжет, який не варто забувати. Польща хотіла не просто «передати Україні МіГи», а замінити їх на сучасні винищувачі зі США. От саме цю заміну і не погодили американці. Тоді поляки відмовилися передавати винищувачі, хоча Польщі нічого не загрожує, а Україні додаткові літаки дуже б стали в пригоді).
А тут ще китайському чиновнику Ван Ї приписують вислів, мовляв, Китай начебто не зацікавлений у поразці росії, щоб не опинитись сам на сам із США.
Згадують і висловлювання керівника німецької розвідки, який припустив, що якщо війна в Україні закінчиться до 2030 року, росія може напасти на країни НАТО/ЄС (не буде достатньо виснажена).
Усе це викликало дуже знайому нам емоцію, мовляв, нашими життями інші вирішують свої геополітичні цілі.
Однак, ця емоція зайва. Світ цинічний і стає дедалі цинічнішим. Нам ніхто нічого не винен, і ми таки маємо бути вдячні за допомогу, без якої ми давно зазнали би поразки. Від «джевелінів» 2022 до «Петріотів» і F16, не кажучи вже про дані розвідки.
Хочемо більше? Маємо й далі позитивно дивувати світ. Зупинити російський бульдозер у полі, завживати постійних і частих (а не одноразових чи рідкісних), а також масових ударів по російській території та розпочати спільні з союзниками довгострокові проєкти з виробництва озброєнь на нових технологіях.
Задача – отримати зброю, яка дозволить мати якісну перевагу і зробить російське озброєння застарілим. Ми це проходили з дронами, з морськими безпілотниками… але росія адаптується, і потрібен новий прорив.
І ось тут вступає розуміння українською владою пріоритетів. Саме владою, бо у них є повноваження перетворювати ідеї в рішення і організовувати їх виконання.
Якщо пріоритет – вижити як нація і перемогти, то рецепт відомий: уряд єдності для використання всіх ресурсів і можливостей, прибирання усіх політичних, бюрократичних і корупційних перепон, швидка реалізація будь-яких переможних ідей. У далекому наближенні, але це спрацювало у лютому-березні 2022.
Кожне рішення має свою ціну. Ціна цього рішення – відмова від корупційних надприбутків і відкладення «на після війни» політичних розбірок. Для нації – дуже прийнятна ціна. Слово за владою.
Якщо ж пріоритет влади – зачистка політичного поля («а раптом Трамп дотисне путіна, і в липні / в жовтні / в грудні / в березні / після свят вибори»), то втрачаються можливості, які має опозиція, місцеві громади, бізнес. Внутрішні ресурси (інформаційні, адміністративні) відволікаються на внутрішню ж боротьбу.
Якщо ж пріоритет влади – корупційні надприбутки, то втрачаються рішення, які насправді ефективні. Система починає давитися не робочими, але оплаченими відкатами виробами, Україна втрачає ініціативу.
Якщо ж пріоритет влади – насадження покори і демонстрація позірної лояльності, то втрачається гнучкість, горизонтальні звʼязки та ініціатива, тобто якраз те, завдяки чому Україна виживає і дивує світ.
Найбільшим гріхом Зеленського і його офіс-менеджерів історія назве саме це: коли егоїстичні пріоритети затьмарили національний. Бо здається, що можна мати «і те, і те»: і попереслідувати Порошенка, і поотримувати відкатики, і покомандувати військовими операціями, – а воно якось буде, бо якось же було.
Але так уже не буде. Бо ресурси системи вичерпуються, геополітична ситуація змінюється, а росія вчиться, адаптується і збільшує тиск.
Риторичних запитань і закликів схаменутися не буде. Sapienti sat. Робимо, що можемо.
Памʼятаємо, хто відповідає за результат.
