Непокаране Зло
Віталій Портников / Вільні Медіа
Зустріч президентів Сполучених Штатів та України, яка мала відбутися під час саміту «Групи семи» в Канаді, була відкладена через поспішний від’їзд Дональда Трампа. Тепер Київ готує нову зустріч американського й українського президентів, яка може відбутися під час саміту НАТО в Гаазі. Але впевненості в тому, що й ця зустріч відбудеться, досі немає. Володимир Зеленський досі не підтвердив свою участь у саміті НАТО, а Дональд Трамп може скасувати свою присутність будь-якої миті — ми вже пересвідчилися, що американський президент не надто зважає на офіційні графіки.
Україні ця зустріч із Трампом необхідна. Незабаром завершується дія пакету допомоги Києву, ухваленого ще за президентства Джо Байдена. Надзвичайно важливим також є обговорення перспектив переговорного процесу між Росією та Україною. Очевидно, що Путін не зацікавлений у жодних реальних переговорах — що він і продемонстрував під час виступу на Петербурзькому міжнародному економічному форумі. Російський очільник знову наголосив, що вважає всю Україну зоною інтересів Росії, відмовився навіть згадати про припинення вогню і, навпаки, не виключив спроби захоплення ще одного українського обласного центру — Сум. В таких умовах говорити про серйозний діалог безглуздо, але сам переговорний процес із Росією досі залишається частиною зовнішньополітичної стратегії американської адміністрації. І саме тому Володимиру Зеленському важливо почути від Трампа, що робити з цими переговорами — тим більше, що російсько-американський діалог теж фактично заблокований.
Водночас Україна опинилася в епіцентрі ідеального шторму, викликаного війною між Ізраїлем та Іраном. Дональду Трампу рано чи пізно доведеться визначитися з участю Сполучених Штатів у цьому конфлікті. І що важливо — серйозні суперечки щодо участі США у ізраїльсько-іранській війні точаться як у його найближчому оточенні, так і серед прихильників. Це ситуація, яка тільки на перший погляд не має нічого спільного з Україною, але яка безпосередньо впливає і на російсько-українську війну.
Адже бажання Трампа завершити війну в Україні — хоча б через припинення вогню — не викликало гучних зауважень у його команді. Дискусії точилися навколо методів: якою має бути міра тиску на Росію, наскільки слід тиснути на Україну. Натомість у ситуації з Іраном усе набагато жорсткіше. Частина республіканців вимагає від Трампа активної підтримки Ізраїлю, інша — нагадує про його обіцянку завершити всі війни й не втягувати США у нові конфлікти. І будь-яке рішення тут може вплинути на рейтинг Трампа та перспективи республіканців на довиборах. Помилка — чи то внаслідок втручання, чи то через бездіяльність — може мати непередбачувані наслідки.
І тут виникає питання: чи може Трамп у такій складній ситуації дозволити собі ухвалення рішень, які неминуче викличуть обурення однієї з частин його електорату?
Зволікання з будь-яким рішенням щодо боротьби з авторитарними режимами прогнозовано призводить до нових криз. Іран побачив, що Росія може дозволити собі ігнорувати американські пропозиції та затягувати переговори щодо припинення вогню, — і вирішив діяти так само. Переговори міністра закордонних справ Ірану Аббаса Арагчі із американським представником Стівом Віткоффом, який відповідає ще й за російський напрямок, перетворилися на банальне затягування часу — для прискорення іранської ядерної програми.
Так само, як Україна не могла просто спостерігати за російськими маневрами, обстрілами та просуванням без належної відповіді, так і Ізраїль не міг чекати, доки Іран завершить свій ядерний проєкт. У результаті — американський президент опинився ще в глибшій кризі. А зволікання із подальшим ухваленням рішень щодо російсько-української війни та іранської загрози лише поглибить цю кризу — не лише для Трампа, а й для самих Сполучених Штатів.
Бо зло, яке не покаране, не зникає. Воно лише зміцнюється.
Ілюстрація: ШІ
