На Донбасі буде море шовковиці
Баришня такої типової, чутка донбасько-зайобаної зовнішності йде по двору між трьох панелєк і невимушено несе здоровенну пусту картонну коробку.
Шовковиці позав’язувалося… море. Донбас, зелений всього пару місяців у році, за ці тижні намагається вижати з дерев і кущів всі запаси краси, на яку, який би зайнятий ти не був, постійно дивишся.На
І на стрімах теж все зелене. Інколи щось падає й вибухає, частіше – ніхєра. Никаються і їхні, і наші. Один мавік уходить на заміну батарей, інший продовжує рити посадку. Може, щось і нариє.
У підвалах, бліндажах, еспешках і різних ямах сидить піхота, яку тре було вивести ще тиждень тому, але – погода, погода. Дощ тре. Гарний такий, на пару-тройку годин добротний дощ, щоб жодна падла, навіть наша, злетіти не могла.
Над піхотою інколи пролітають КАБи і уйобують десь тут, де стріми, планшети з кропивою та вічно садящієся айкоси. Де є невиспаний бетл кеп, енергетос ящиками та БЧС на вечір.
– Чуєш. Есемеска. Донецька ОВА пропонує мешканцям евакуюватися.
– Їба. Ну, наконєц-то. Збираємо речі, я заправлю тачку.
– Макс.
– Що.
– То не тобі.
– Я шо, не мешканець?
– Ти майор.
– А, йопт. І точно.
І по цьому прекрасному, громкому та душному вечору йде баришня викидувати коробку. З-під гітари. З-під гітари, Карле. За пару десятків кеме від лінії фронту вона вирішила придбати гітару.
Цей народ не перемогти.
Ох, і шовковиці буде…
Фото автора
