Україні з росією просто немає про що говорити
Головна проблема двосторонніх переговорів між Україною та Росією не в тому, що між позиціями сторін прірва. Проблема в тому, що Україні з Росією просто немає про що говорити.
Коли Путін говорить про необхідність усунення «першопричин конфлікту», він не має на увазі ні окупацію Запоріжжя, ні визнання Криму російським. «Першопричини» були проголошені ним восени 2021 року. І «українська» частина стосувалася лише прагнення України до вступу в НАТО. Все інше — це вимоги до НАТО та США: відмова від створення військових баз у країнах колишнього СРСР, відмова від подальшого розширення НАТО на схід, виведення військової техніки та інфраструктури з територій країн, які приєдналися до Альянсу після 1997 року.
Очевидно, що жодна з цих вимог не може бути предметом переговорів із Україною. Ми просто не впливаємо на них.
Коли ж Україна говорить про свої умови завершення війни, то насамперед ідеться про гарантії безпеки — гарантії того, що після завершення цієї фази війни вона не почнеться знову через рік-два.
І тут також очевидно: обговорювати гарантії безпеки України з Путіним — це марна справа.
Тож якщо говорити про справжні причини війни та її потенційне завершення, переговори мають відбуватися у форматі Україна–Росія–НАТО–США плюс коаліція рішучих країн, здатна виступити реальним гарантом безпеки. Тільки в такому складі можна говорити і про «першопричини», і про гарантії безпеки.
А у двосторонньому форматі, без США і європейців, Україна та Росія можуть обговорювати хіба що обміни полоненими або повернення викрадених дітей.
Тому якщо переговори дійсно буде зведено до двостороннього рівня, їх не варто називати переговорами про завершення війни.
З того, що можна визнати важливим на зараз, — ініціатива про 30-денне перемир’я, «22 пункти Віткоффа» та інші формати на кшталт «плану Келлога» наразі фактично зняті з обговорення.
Прямі переговори, без США і ЄС як гарантів за столом, – це сценарій і пастка Путіна, який вже традиційно тягне час і маніпулює, аби уникнути посилення санкцій і продовжувати війну, максимально використовуючи слабкість і розбіжності Заходу.
Прямі переговори без посередника і гарантів виконання домовленостей – це мрія Кремля, аби безкінечно перекладати відповідальність на Україну, тягти час і продовжувати вбивати.
Поки що виглядає так, як ми розуміли і до розмови Трампа й Путіна: РФ не збирається припиняти війну і відмовлятися від своєї мети – знищення України. Але Путін досяг ще однієї своєї мети, сьогодні фактично перервано міжнародну ізоляцію кремлівського диктатора, з ним знову розмовляв президент США. Це вже не Орбан чи Фіцо.
В цьому контексті ще більш важливою стає позиція Європи і UK. Коаліції рішучих, охочих і заохочених – це красиво, круто і правильно. Але вже давно потрібні сильні дії. Справжні пекельні санкції, які неможливо обійти через треті країни і тіньовий флот. Арешт і використання російських активів. Заборона росіянам на вʼїзд і проживання в ЄС, купівлю там нерухомості, навчання і відпочинок. Тільки тиск зможе сформувати критичну масу незадоволення війною.
А поки що росіяни підтримують агресію проти сусідньої країни і не відчувають війни. Всі розмови про проблеми російської економіки – це несерйозно, бо росіяни готові терпіти заради імперської псевдовеличі Росії.
