Як нам виводити державу з катастрофи
Зараз немає місця і часу для політики.
Ті, які намагаються використати криваві часи для власної капіталізації, мають бути справедливо засуджені.
Водночас, якщо ми хочемо ввійти в історію не просто хоробрим етносом, а політично зрілою нацією, ми повинні вже думати про майбутнє.
Українці справедливо пишаються громадським сектором. На його роль у становленні й формуванні держави звертають увагу наші союзники, громадські діячі перераховані в розстрільному списку, складеному нашими ворогами, одразу після військових і політиків.
Водночас, величезна проблема громадського сектору, що він лише інколи публічним тиском змушує владу корегувати свою політику, але не є інтегрованим у владу, не має реального впливу на щоденні рішення і не несе відповідальності за власні ідеї.
Саме тому Янукович міг спокійно збирати «кращих геноцидів нації» в одній залі та розповідати їм про Анну АхмЄтову, або ми всі ошелешено дізнавалися, що в «громадськості» є таємний суспільний договір із чинною владою через виняткові обставини.
Часи, коли іноземний донор формує політику, і окремі персоналії задля отримання грантів для себе роздувають навколо цього ажіотаж, – минули.
Але популізм нікуди не зник і після війни може знову розквітнути рясним цвітом, пропонуючи чергові «прості рішення» складних проблем.
Ми всі констатуємо, що забули, як виглядає Премʼєр-міністр, і не певні, чи він взагалі існує, дізнаємося про наявність міністрів чи депутатів виключно через чергові скандали, розуміємо, що це все треба змінити і відправити на смітник.
Але кого натомість?
Ідеальна ситуація – партії, які виграли на виборах, формують уряд, делегують у нього своїх найкращих політиків, які мають довгу персональну історію успіхів для держави і несуть персональну відповідальність за їхні дії.
Однак, ідеологічних партій у нас, мʼяко кажучи, обмаль, політичний спектр у новому парламенті буде точно більший, аніж наявні політичні інституції з історією більшою за одну каденцію.
Отже, роль громадського сектору знову буде вагомою: хто має бути у владі, хто дасть результат, а не імітуватиме навчання чергового нового обличчя за наш кошт?
Ціна помилки надзвичайна висока – втрата держави!
Одна неправильна рекомендація від громсектору в будь-якій сфері може призвести до колапсу всієї держави. І неважливо, де буде провал: оборонка, податкова, енергетика, економічна політика, правоохоронці, верховенство права.
Ми цього ще не усвідомлюємо, але державний апарат – це не балалайка, а оргАн, на якому треба вміти грати, й величезне значення має все: від того, хто і чим грає, до того, як ти його налаштував.
Ми повинні нарешті всі зрозуміти, що політиків, урядовців, чиновників ми повинні вирощувати, відбирати, плекати. Бо їхня роль надважлива, боєць без дрону чи б/к на передку, пенсіонерка без пенсії, безробітний, вибір між гарматами чи асфальтом вам це легко підтвердять.
Пропозиції повинні мати усвідомлений характер: хто ця людина на посаду президента/міністра/спікера, і що він пропонує, як він/вона буде взаємодіяти з іншими? Лівак на посаді міністра фінансів приречений на перманентний конфлікт із ліберальним міністром економіки. Яку модель виходу держави з катастрофи ми беремо за основу? Як зробити, щоб найкращий новий лідер не виявився вчергове обплутаним кремлівськими радниками і корупційними схемами?
Я категорично проти горлопанства, коли відсутність професійного досвіду заміщується криками: я так думаю, і думка ця правильна.
Антикорупційна реформа – повне фіаско. І це фіаско має величезні наслідки, бо, проголосивши антикорупцію матірʼю всіх реформ, забули, що треба ще щось уміти, окрім цієї боротьби. Чим швидше ми це нарешті усвідомимо, тим легше нам усім буде. Не журналісти, а державні органи повинні давати результат із розслідування декларацій, корупційних схем, зради.
Робота журналіста-розслідувача чи активіста – це 10% із запровадження справедливої системи, решту мають робити ті, кому платники податків платять заробітну плату. І якщо вони цього не роблять, – то до побачення!
Те саме стосується безкінечних перезавантажень, безіменних реформ аматорів у всіх сферах. Ти маєш досвід у певній галузі, працював у ній роками, – прошу дуже, вноси пропозиції! Якщо ти просто високо мотивований дурень із амбіціями, попрацюй хоча б 10 років десь на напрямку й тоді приходь із ініціативами.
Не може формуватися державна політика людьми, які геть не тямлять у тому, що вони пропонують, і просто кричать.
Результат – на табло!
Переконаний, що ми повинні перейти від політики донорів до політики держави. Саме держава, активною і вагомою частиною якої є громадськість, має визначати національні пріоритети. З державного бюджету мають фінансуватися незалежні центри та інститути в усіх сферах і напрямках, від вивчення проблематики америк, азій, європ до ядерної зброї та метеликів. Де колишні держслужбовці, попри всі політичні віяння, зможуть передати свій досвід молодим активістам, які хочуть змінити все. Тоді ця зміна буде ґрунтуватися на знаннях, а не аматорських теоріях.
