Без голосу свободи
Я виростав у радянські часи на програмах Голосу Америки і Свободи. Це був ковток чистого повітря для кожного, хто цінував цінності національної демократії.
Сьогодні в Україні в умовах обмеженої свободи і телемарафонщини Голос Америки і Свобода допомагали зберігати демократію і стандарти журналістики. Вони надихали армію і суспільство захищати наші вольності, які самі створювали. Це дуже важливо. Тому я дякую журналістам цих медій за класну роботу. Проводити демократичні вибори без вас буде складніше.
Але закриття радіостанцій – закономірний процес і результат виборів у США. Для переможців матеріальне сьогодні дорожче, ніж умовна «демократія», переможені за розмовами про демократію втратили інстинкти її захисту, які зберігають українці.
Для нас це ще один урок того, що свою сильну Україну ми можемо побудувати лише самі. У союзників можуть змінюватися пріоритети й цінності , а наше бажання вижити і перемогти залежить лише від нашої сили.
Протягом останніх 35 років моя професійна діяльність була пов’язана з корпорацією Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа. Я щиро пишаюся цією співпрацею. 35 років — це не просто відрізок часу, це ціле творче життя.
На ювілейних заходах, присвячених роботі корпорації, я завжди говорив, що хотів би дочекатися її закриття. Чому? Тому що ми ставали свідками того, як припиняли свою роботу наші мовні служби тоді, коли країни, на які велося мовлення, ставали членами НАТО та Європейського Союзу. Це означало, що вони виконали свою місію — допомогли демократизації тих держав, для громадян яких працювали.
Однак сьогодні, коли триває загарбницька війна Росії проти України, коли російський та китайський авторитаризм лише посилюються, коли Радіо Вільна Азія продовжує свою боротьбу за правду, а серед головних ворогів Америки залишається теократичний режим Ірану, — будь-який удар по Радіо Свобода / Радіо Вільна Європа є нічим іншим, як зрадою демократії. Це така ж сама зрада, як і спроба Дональда Трампа припинити допомогу Україні й надати Володимиру Путіну можливість безкарно розстрілювати мирних українців.
І про це треба говорити чесно. Адже головною місією Радіо Свобода завжди була саме чесна розмова зі своїми слухачами, глядачами й читачами.
Я не маю жодної вдячності ні до Дональда Трампа, ні до тих, хто сьогодні керує Америкою, якщо вони готові поступитися принципами демократії. Але я безмежно вдячний кожному американцю, який зробив можливим існування цієї великої організації, що захищала свободу.
Так, я вдячний звичайним американським платникам податків — фермеру з Айови, ресторатору з Іллінойсу, нафтовику з Техасу. Саме завдяки ним у роки радянської інформаційної блокади ми могли чути правдиві новини, знайомитися з сучасною музикою й чесною літературою.
Сьогодні, в епоху нових інформаційних технологій, Радіо Свобода вже не відіграє тієї ж ролі, що раніше. Але сам факт нашого існування демонструє: Сполучені Штати пам’ятають, що демократія має значення. І що її потрібно захищати — разом із тим самим фермером із Айови та ресторатором з Іллінойсу.
Дональд Трамп хоче зруйнувати цей зв’язок, але ні він, ні його прихильники з лав ультраправих антидемократичних сил не досягнуть успіху. Президенти приходять і йдуть, а велика американська демократія залишається.
Окремо хочу висловити подяку колегам із Голосу Америки — насамперед як слухач. Саме програми української служби цієї радіостанції в мої шкільні роки допомогли мені, хлопцю з русифікованого міста, памʼятати, що я живу в Україні, долучатися до нецензурованої української культури й мови.
І в тому, що зі шкільних років я можу вільно працювати українською мовою є велика заслуга Голосу Америки — так само, як і того самого фермера з Айови чи нафтовика з Техасу, завдяки яким ця радіостанція існувала.
Саме тому я хочу ще раз подякувати кожному з них. Слава американського народу та Сполучених Штатів — у здатності й готовності захищати слабких від наруги сильних.
Це те, чого ніколи не зрозуміє Дональд Трамп. Але ми з вами це розуміємо.
Для мене Радіо Свобода – це зіркова команда 90-х, де зароджувалася нова українська журналістика. Це єдиний майданчик, де у 2000-і, в часи жорсткої політичної цензури і темників, мала слово опозиція. Де була альтернативна до УТ-1 і олігархічних каналів точка зору.
Радіо «Свобода» – це якісні журналістські розслідування, високі професійні стандарти і принципи. Сьогодні «Свобода» залишалося одним із небагатьох медіа, де давали слово і Європейській Солідарності, на відміну від політично цензурованого марафону.
Як і «Голос Америки» – це не просто редакції, а важлива частина історії демократичних перетворень України і вільного світу.
Розчарована рішеннями про фактичну ліквідацію студій, які працювали з часів холодної війни і ніколи не були пропагандистськими, навпроти, розвивалися як вільні медіа, демонструючи високі професійні стандарти.
Висловлюю свою солідарність журналістам Радіо «Свобода» і «Голосу Америки» і дякую за багаторічну співпрацю, яка не завжди була простою, але завжди відповідальною і щирою.
На Голос Америки я потрапила в далекому 1999 році, коли працювала на радіо Континент.
Уявіть собі: в країні три телеканали, кожен із яких під тотальним контролем офісу Кучми і особисто Віктора Медведчука. Газет декілька, але які періодично під загрозою закриття чи то санепідеслужби, чи то податкової. Жодних соцмереж чи інтернет-видань.
Здавалося, інформпростір тотально зацементований. Але на єдиному радіо Континент (де в тісному підвалі ефірки тіснилася плеяда українських зірок – Гія Гонгадзе, Саша Кривенко тощо) виходять «ворожі голоси» – Голос Америки, БіБіСі, Німецька хвиля. І це був єдиний свіжий ковток повітря на тлі тотальної цензури, такий собі острівець правди на материку брехні…
На Голосі були зразкові стандарти. Я памʼятаю, як мій шеф Adrian Karmazyn найбільше просив мене висвітлювати саме антиамериканські протести під егідою Наталі Вітренко – чого хочуть, що декларують, чим не вдоволені. На тлі тотальної заборони в Україні висвітлювати антивладні протести це було космосом свободи.
Під час відлиги Голос більше зосередився на Україно-американських стосунках, і це реально було фактором налагодження стратегічного партнерства.
В 2014 році, після Революції Гідності, мені сказали, що в СБУ України на мене була заведена справа за шпигунство на користь США саме через роботу на Голос 🙂 .
Ні, як Голос, так і Радіо Свобода точно не були шпигунськими організаціями. Проте вони сповідували і поширювали цінності – свободи, поваги до міжнародного права, прав людини тощо.
Якщо США закривають цих іномовників, це свідчить про небажання більше поширювати й свої цінності, й свій вплив на інші країни. Або ж відмову від цінностей, що ще гірше.
США вочевидь переживають одну з найсерйозніших трансформацій після другої світової. Я не знаю, чи це вибір ізоляціонізму замість концепту «світового шерифа». Але в будь-якому разі після цих реформ вплив Америки на процеси в світі суттєво знизиться. І міжнародне право все більше виглядатиме як щось зі сфери фантастики…
В редакції Голосу Америки працювало чимало моїх друзів. Всім повага і вдячність за ці всі роки вашої роботи, коли Україна формувалася як демократична держава. Це було важливо.
Вперше з зарубіжними «радіоголосами» познайомився у далекому 1982 році у день смерті Брежнєва, коли зненацька застав батька з радіоприймачем VEF, по якому він слухав «Радіо Свобода». Батько відразу попередив, що «можеш слухати, тільки нікому не розказуй». Мені тоді було 8 років – 2 клас середньої школи.
Згодом періодично цікавився тим, про що не розповідали в таких офіційних теле- і радіопередачах як «Время», «Актуальна камера», «По странам и континентам»…
Слухав «Радіо Свобода» і «Голос Америки», «ВВС» і «Радіо Ватикану». Якість звуку часто була жахливою, бо працювали глушилки, метою яких було запобігти збільшенню числа випадків “наклепів на радянську дійсність”.
Так, дисидентами була дуже незначна меншість. Але більшість людей ходили з дулею в кишені, бо весь пропагований комуністичний рай розбивався о сувору дійсність.
З того часу зацікавився політичними процесами. Тоді ще в СРСР. Якщо хтось у моєму містечку купував у книгарні набір фотокарток членів Політбюро, то це був я 🙂.
Відразу після приходу до влади Андропова зрозумів певну закономірність: наступним Генсеком обовʼязково чомусь стає хтось членів Політбюро і секретарів ЦК, особливо той, хто вів засідання Політбюро за відсутності Генсека. Саме ця людина очолювала перегони на кремлівських катафалках. На відміну від Андропова (бо тоді ще був Кириленко, хоча Суслов уже помер), уже простіше було спрогнозувати прихід до влади Черненка, а прихід Горбачова прогнозувався очевидно. Але це тема окремої розмови.
Хочу наголосити на тому, що і в часи незалежності України «Радіо Свобода» і «Голос Америки» залишалися обʼєктивними джерелами інформації. Звісно, їх уже ніхто не глушив, хоча владі не завжди подобалося те, що подавалася безстороння інформація і аналітика. І це був чинник, який певною мірою не давав розслаблятися багатьом олігархічним ЗМІ в Україні.
Але сьогодні уряд Трампа у США припиняє фінансувати ці два незалежних медіа. Вони як люди, які прийшли до влади з бізнесу, не бачать у цьому комерційного зиску. Звісно, держава – це не приватний бізнес. Однак, не сперечаюсь, що це суверенна справа уряду США. Проте це все сумно…
Хочу подякувати журналістам «Радіо Свобода» і «Голос Америки», які десятки років доносили слова правди до українського слухача і глядача.
Велика вдячність американському народові, завдяки якому десятки років це було можливим.
Завжди мав за честь бути запрошеним у студію «Радіо Свобода» на Хрещатику. Інна Кузнецова, Валентина Павленко, Віталій Портников, інші журналісти. Це завжди була професійна і неупереджена розмова.
Принагідно дякую британському народові й урядові Його Величності за функціонування ВВС, в тому числі українською мовою.
Безумовно, темні часи теж минуть.
Для нашого суспільства це теж має бути переконливим уроком. Що не можна допускати до влади непрофесійних і безпринципних людей, які, за визначенням, ніколи не мають стратегічного бачення розвитку держави.
І не забуваймо, що популізм – це рідний тато авторитаризму.
Щира вдячність Радіо Свобода та Голосу Америки за їх героїчний без перебільшення ратний шлях, що має назву – свобода слова.
Ганебне рішення щодо припинення їхньої роботи адміністрацією президента США матиме руйнівні наслідки для демократії цієї країни. Ще в 2017 році чинний американський президент почав таврувати пресу «справжнім ворогом народу». Відсутність вільних медіа – це пряма загроза встановлення авторитаризму, насадження великої брехні в різних сферах контрольованими та відкаліброваними каналами, створення в масовій маніпулятивній уяві ворогів і запуск кампанії в дусі «полювання на відьом».
Україна зіткнулась зі знищенням свободи слова внаслідок введення «маратону» після широкомасштабного вторгнення та протиправного закриття каналів, які до нього не увійшли, зокрема, espreso.tv, 5 канал та Телеканал “Прямий”.
Тімоті Снайдер у своїй книзі «Про свободу» ретельно розглядає внесок і потребу людей вільномислячих у свободі слова, адже «це право на факти». За його влучним баченням «свобода слова – це брандспойт цифрової інформації», «репортери – герої нашого часу», яких треба оберігати. А їх знищення – це шлях до несвободи… та політики катастрофи.
