Підлітки-камікадзе. Чому їх буде більше і що робити вже?
Люди, які зараз при владі в Україні й контролюють практично всі процеси так, як вони хочуть або уявляють, точно знають, як запускати потужні (і це слово споганили, блін!) інформаційні кампанії.
Це я про чергову загибель від дистанційної активації вибухового пристрою. Хлопець 17-ти років загинув. 15-річний поранений. Двоє випадкових перехожих постраждали.
Зрозуміло ж, що це вже не поодинокі випадки. Що існує система, бо створена певна модель взаємодії, починаючи від вербування і аж до виготовлення вибухівки та доставки її в необхідні місця.
Ну, змогли ж організувати «5 питань від президента», могли ж організувати вояжі блогерів по країні, можуть заполонити інфопростір тим, що потрібно владі в той чи інший час і назвати чорне білим і навпаки.
У влади є все, щоб організувати інформування про цей трешняк, який відбувається з нашими людьми.
2 мільярди гривень на телемарафон – є ж кошти, правда? В компанії – виробники контенту, теж є свої, перевірені, віддані. Чи все пішло на те, щоб дошкульніше боротися з політичними опонентами?
І ще одне. Про телеграм-канали. Так, це стало серйозним інструментом впливу. Так, французи трохи прикрутили Дурова. Так, цей месенджер контролюється росіянами, як і ТікТок – китайцями. Так, ніхто не буде створювати безкоштовний інструмент, щоб ми з вами розважалися там і заробляли якісь гроші. Так, дехто знає про інформаційну гігієну, але основній аудиторії пофіг. Так, ми залежимо від новин з тг, і це факт. Так, там знаходяться всі урядові структури. Так, витоки даних і злами сервісів стали регулярними, але насправді нікого і нічому не вчать.
Є лише один плюс, який я хочу уявляти. Може, це і не так. Але мені здається, що наші спецслужби навчились працювати з ТГ і отримувати звідти інформацію теж.
Бо нічим інакшим не можна пояснити ту шкоду, яку вчиняють існуючі тг-помийки.
І ні, я не за закриття тг. Шлях заборон короткий. І в цьому випадку він точно не спрацює.
Але тг канали зараз є справді дієвим і серйозним інструментом впливу, який здатний заподіяти ще більших шкоди і горя.
Мало хто знає, що найбільш системний документ із військово-патріотичного виховання в Україні – досі чинний – підписаний зрадником Медведчуком. Що на болотах за останні 10 років системно збудували більше десятка загальнодержавних молодіжних рухів із фінансуванням у сотні мільйонів доларів щорічно (гроші вкладались найбільше не просто саме в ці рухи, а в їхню інституційку та інфраструктуру).
А що у нас? Менше 10 системних організацій, які є носіями цінностей та здатні їх формувати серед молоді, не стали – як би хотілось – рухами. Вони скорочують свою діяльність. І головний виклик у них не як створити нові осередки та залучити більше дітей до ціннісного виховання, а як знайти бодай якісь гроші, щоб організація могла продовжувати діяти бодай у штатному довоєнному режимі.
У результаті – оціночно – в нас більше 95% підлітків соціальні егоїсти. І вакуум легко заповнюється простими московськими наративами та грошима. Навіть в Івано-Франківську. Через Тік-ток накручують, через телеграм вербують. Ви здивується, але й негайна заборона цих двох соціальних мереж в Україні лише призупинить процес і легку вербовку, але без великих національних молодіжних мереж у сотні тисяч дітей це буде лише тимчасовий захід.
Бо в умовній Норвегії 80% молоді включені в суспільне життя, а залучення решти 20% дотягують грантами на активності з незалученими. Ще раз – гранти не є там основним інструментом. Основну роботу роблять молодіжні мережі, побудовані там більше сотні років тому, зі своїми ендавментами, будинками для молоді й навчальними польовими центрами. В одній Великобританії біля 500 000 скаутів, а ще десь 250 000 кадетів (спрощений скаутинг у військових одностроях).
А молодіжних рухів там значно більше, включно з молодіжними партійними осередками в університетах, які виховують майбутніх Теччер (у нас таких не буде, бо прямо заборонені законом). У Франції одних лише молодіжних працівників під чверть мільйона, і щорічно готуються десятки тисяч нових. А є ще «Громадянська служба», через яку держава наймає сотнями тисяч молодих людей на волонтерство за мінімальну.
Ближчий приклад. На менше 300 тисяч молоді віком від 6 років в Естонії працює фултайм більше 6 000 молодіжних працівників (по одному на кожних 30 дітей та підлітків). І біля 1 000 (!) молодіжних центрів. Окрім цього 3 000 працівників фултайм займаються виведенням молоді на ринок праці, шукають і допомагають із роботою. Як сказав колись посол Естонії в Україні в одному інтерв’ю: «ми боремось за кожну молоду людину».
Окрім цієї базової молодіжної інфраструктури в Естонії (співмірній з нашою середньою за населенням областю) є близько 10 тисяч молоді в найбільших молодіжних мережах країни: «Молоді орли» та «Дочки Батьківщини». Це молодіжки «Кайстеліту» (щось типу того, чим мали би стати наші ДФТГ). В усіх трьох балтійських постсовкових країнах діють аналогічні мережі й вони прямо фінансуються з державного бюджету, а керівників організацій – за законом – призначає Міністр оборони (у нас начальник штабу гри «Джура» – заступник міністра освіти, відчуваєте різницю в запиті?).
Естонська парамілітарна молодіжна мережа, як і кадети у Великобританії, діють фактично в кожній школі. Роботу ведуть підготовлені й верифіковані Міноборони (!) – не відділом освіти – виховники, що працюють на базі шкіл за відповідними угодами. А фінансується це все не місцевим самоврядуванням, а з бюджету Міноборони (на болотах аналогічно з «Юнармією» – цю свою «модель» вони прямо злизали з НАТО вже після вторгнення в Україну 2014 року).
Молодіжні мережі «старих» країн ЄС мають повну базову інституційну підтримку від своїх держав (у нас таку, якщо повезе, хіба надає Німеччина). Включно з компенсацією державою їхніх внесків у відповідні європейські молодіжні асоціації, як у Естонії (практична, а не словесна євроінтеграція молоді). В Естонії все це будували системно 30 років. Литва будує 15 років, бо після вступу в ЄС третина молоді тупо виїхала, і зараз більшість школярів десь теж хочуть виїхати (і це з країни, яка вже в ЄС і НАТО). Литва поки наздоганяє потихенько Естонію, навіть наших експертів вербують і пропонують роботу.
Що можна зробити в Україні, щоб швидко, окрім заборони двох вище згаданих мереж?
1. Для початку запустити багато грошей в інституційну підтримку організацій, які вже працюють. Вони мають думати не про те, де знайти гроші (а це смішні для держави суми), а як охопити більше молоді активною суспільною працею. Для початку 2-5 мільйонів доларів в рік вистачить, бо, по великому рахунку, і немає особливо що масштабувати, окрім кількох організацій, які регулярно публікують некрологи загиблих на фронті своїх активістів та вихованців, а не фоточки з конференцій десь за кордоном.
2. З допомогою молодіжних мережевих організацій серйозно вкластися в «Джуру», яку цього року – як оповідають – вперше за багато років взагалі без грошей залишили. Ця мережа у понад 70 000 підлітків має координуватися не профільним заступником Міносвіти, який – при всій повазі – поняття не має, що це таке і для чого. А, як у нормальних країнах НАТО, – мінімум бойовим полковником, призначеним Міноборони.
3. Створити і запустити потужну соціальну кампанію – і не «загальну», а дуже конкретну по перших двох пунктах. І не для дітей, а для волонтерів, яких ще треба відповідно вишколити.
На жаль, на цьому список швидких рецептів вичерпується. Бо навіть московити зі своїми бездонними ресурсами на війну створювали інструменти й запускали молодіжні загальнодержавні мережі упродовж останніх 10 років, вкладаючи сотні мільйонів доларів щорічно (лише торік офіційно більше мільярда рублів із держказни).
Фото: СБУ
