Загадка битви при Лісной
Уявіть собі битву, в якій певна армія зазнає нападу противника, героїчно відбиває всі атаки, а потім… робить сама все те, заради чого противник її атакував. Дурість? От мабуть саме так і думають європейські історики, торкаючись теми битви при Лісной. Широко розпіарена російською пропагандою ще задовго до більшовиків, як гучна перемога і «матір Полтавської битви», битва при Лісной насправді запитань ставить більше ніж відповідей на них.
Фабула битви загальновідома – загін генерала Адама Левенгаупта рухався на з’єднання з головною армією Карла ХІІ, але біля села Лісна був атакований moskalями, покинув обоз і мусив рятуватися втечею. Це – болюче ударило по армії Карла ХІІ, яка типу бідувала без харчів і припасів. Але виникає доречне питання – чому без жодних наслідків результати цієї битви залишив король Карл ХІІ? Чому втрата шведами обозу ніяк не позначилася на діяльності шведської армії – вона продовжила наступ всередину України на Батурин, Краснокутськ і далі – до Полтави? Чому Левенгаупт з готовністю покинув такий цінний обоз, і чи було те кидання об’єктивно обґрунтованим? Розберемося.
Два на одного
Перше, на що треба звернути увагу – битву під Лісною moskalі почали маючи двократну перевагу в силах. Війська князя Міхаіла Голіцина (саме він керував російською армією, Петро по факту командував лише певним полком) складалися з трьох частин – групи князя Меншикова (7040 солдат), групи князя Голіцина (5910 солдат – включаючи самого Петра І) та групи генерала Бауера (4976 солдат, з яких на початку битви участь взяли лише 1000 осіб, решта приєдналася пізніше). Таким чином на початок битви Петро І мав 13950 рил регулярного війська. До них додаємо ще військо нерегулярне – козаків і калмиків, чисельність яких різні дослідники оцінюють від 2 до 10 тисяч осіб – нерегулярне військо російське командування в документах точно не обраховувало.
Проти цієї маси moskalів генерал Левенгаупт мав біля 12500 багнетів і шпаг (це – за даними дослідників, сам Левенгаупт своє військо оцінював у 10914 людей – запам’ятаємо це). Але. 2900 шведів участі в битві не взяли – вони охороняли обоз, що налічував 4500 возів. Таким чином проти приблизно 20 000 москалів Левенгаутп виставив приблизно 9600 людей – більше він просто не мав. Зазначити варто також, що корпус Левенгаупта і шведським був з великою натяжкою – більшість його загону становили бійці набрані за пару місяців перед походом у Естонії, Латвії та серед інгермландців – фінського населення сучасної Ленінградської області. Тоді це все були шведські території. Петро проти них виставив свою гвардію і 90 гармат проти 17 у шведів.
На момент початку битви, шведи (називатимемо їх так) були розтягнуті між селом Лісна і містечком Пропойськ на березі ріки Сож. 9 жовтня авангард шведів (800 бійців) зайшов у Пропойськ і стикнувся там з 1000-м загоном moskalів та невстановленою кількістю козаків та калмиків. Почалася перестрілка. Валка шведів в цей момент була ростягнута вздовж дороги частина війська знаходилася біля неї, а біля села Лісна перебувало від 4 до 7 тисяч шведів, що готувалися переправитися по мосту через річку Ліснянка.
Але й вони не були зібрані разом. Загін у 900 багнетів лейтенант-полковника Фрейборга був залишений на певній відстані від Лісної. Саме він і прийняв перший удар moskalів князя Голіцина (з Петром І у своєму складі) об 11-й ранку 9 жовтня 1708 р.
5900 moskalів, здавалося мали б 900 шведів просто розмазати. Але облизня moskalі зловили зразу ж – не надто мудруючи, Фрейборг вишикував своїх бійців згідно статуту, відбив російську навалу та почав організований відхід до Лісної. На допомогу Фрейборгу поспішив генерал Бендт Стакельберг з п’ятьма батальйонами. Його група нарвалася на колону Меншикова і прийняла бій зразу з 13000 moskalів з двох колон. В якийсь момент сам Петро опинився оточений шведами і був в кроці від полону – але російська гвардія його врятувала. А невдовзі не до жартів стало самому Стакельбергу.
Користуючись перевагою в силах, Меншиков обійшов батальйони Стакельберга з флангу і поставив під загрозу оточення уже їх. Отут з’явився посланець від генерала Левенгаупта з наказом тримати позицію за всяку ціну. На щастя для шведів, Стакельберг цей наказ не виконав і відступив до головних сил шведів біля Лісної (і здобув за це наганяй від Левенгаупта – запам’ятаємо це).
Тим часом біля самої Лісної Левенгаупт був атакований російськими драгунами. Спершу moskalям щастило, вони посунули своїх противників, але скоро від обозу прибули шведські драгуни, також не мудруючи вишикувалися за нормами статуту і швидко начистили рило своїм ворогам. Moskalі за всяку ціну намагалися прорватися до мосту через Ліснянку, аби відрізати головні сили Левенгаупта від їхнього ж обозу. Але шведи відбили всі їхні атаки і завдали їм чуттєвих втрат.
Атаки росіян повторювалися знову й знову, аж поки у 15-й годині дня не сталося дива – обидві сторони припинили вогонь і просто всілися на землю на відстані біля 200 метрів одне від одного. Шведам поспішати, власне, і не було куди. А moskalів їхні офіцери підняти в атаку не змогли ні вмовлянням, ні погрозами. Російський генерал-лейтенант, принц Гессен-Дармштадський, який намагався спровокувати війська на продовження битви, був смертельно поранений, за російською версією – шведами.
Може на цьому битва і закінчилася б, якби через годину спільного сидіння до moskalів не прибуло поповнення – 4000 драгун генерала Бауера. Російська армія знову пішла в атаку, але шведи знову не мудруючи, вишикувалися за своїм статутом і контратакували у відповідь. Moskalі відкотилися на попередні. Взагалі складається враження, ніби Левенгаупт битвою не керував – командири шведських полків відбивалися від атак moskalів згідно своїх же підручників у тих самих позиціях, у яких перебували на початку битви – і цього виявлялося достатньо.
Росіяни ще раз спробували прорватися до мосту – із тим самим результатом. Над полем постала снігова завірюха – подія рідкісна для цього часу. Зима 1708-1709 рр., до речі, була найлютішою за попередні 500 років, потерпала від неї вся Європа – і Московія в тому числі.
Нарешті о 17.00 Левенгаупт вирішив блиснути талантами полководця і якогось лихого повів свої сили в загальний наступ на удвічі переважаючих чисельно moskalів. Наступ завершився тим чим і мусив – шведи відступили, зазнавши втрат під щільним ворожим вогнем.
О 19.00 над полем опустилася темрява. Moskalі відступили в ліс. Вогонь припинився.
Ви перемогу помітили?
Як Левенгаупт шведів переміг
Я не знаю про що думали тої ночі moskalі спостерігаючи за діями шведів – думаю вони тихо хреніли і задавали самі собі питання: «Вони це все всерйоз?» Подальші дії Левенгаупта виглядають так, ніби він або напився, або не просихав взагалі.
Спочатку Левенгаупт залишив свої війська на холоді і снігу в тих самих порядках, в яких вони перебували битві (після цілого дня безперервного бою!). Пояснив він це тим, що боявся нових атак росіян – певно не чув про існування розвідки.
Потім шведи почали гарячково переправлятися через річку Ліснянка і в процесі потопили частину своїх гармат. Потім шведи заходилися нищити свій власний обоз. Позаяк в обозі їхало чимало харчів і пива (у шведів за статутом солдат отримував по 2,5 л пива на день – до дядька Пастера ще було 150 років), звісно солдати не відмовили собі в задоволенні наїстися і закласти за кадик. Moskalі, певно скрипіли зубами, спостерігаючи все це, але робити за себе свою роботу шведам не заважали.
Нарешті на ранок з’ясувалося, що біля 6500 шведів – тобто всі кого Левенгаупт зміг посадити на коней, покинувши все, крім зброї та обмеженої кількості припасів, перетнули ріку Сож і пішли на з’єднання з армією Карла ХІІ. Побачене вражало уяву. Левенгаупт покинув не тільки знищений обоз – він покинув власних поранених і хворих (біля 1500 солдат) і тих хто за його наказом нищів обоз. Цих людей Левенгаупт пізніше звинуватив, що вони перепилися і підняти їх на ноги не було ніякої можливості. Покинуто було біля 4500 людей.
Для довідки. Наступного дня 3000 шведів, оточені moskalями в Пропойську, на пропозицію скласти зброю відповіли відмовою, дали бій і були витіснені з міста. Зі шведських солдат, покинутих Левенгауптом, від 2500 до 3300, під керівництвом своїх офіцерів спробували пробитися назад – до шведських володінь. І ви будете сміятися, але приблизно 1300 шведів, це вдалося.
Що сталося? Генерал Левенгаупт потім пояснив, що полонений російський офіцер повідомив йому про прибуття до росіян підкріплення у 10 000 людей, і що опиратися таким силам він не мав жодної змоги, а міст через ріку Сож у Пропойську був зруйнований солдатами Баурера, з сутички з якими і почалася битва. Збудувати новий міст швидко, мовляв, не було ніякої можливості. Підкріплення до moskalів справді прибути мусило, але не 10 тисяч, а 6 – загін генерала фон Вердена. Але й шведи не використали тоді ще всіх своїх резервів. Біля 2900 солдат в битві участі не взяли взагалі. Всі атаки шведи відбили не маневруючи, у тих самих позиціях в яких були на початку битви. Нині ж ніхто не заважав їм встати в кругову оборону спиною до ріки Сож і банально заритися землю – в ті часи це уже уміли. А там – щось придумати з переправою. І порох і харчі вони мали – цілий обоз.
Зрештою – головні сили шведів на чолі з королем в той час були лише в 4 днях пішого маршу – за щоденником генерала Юлленкрука Карл пройшов через Лісну 5 жовтня і місцеві мешканці не могли не повідомити про це шведам. Ніщо не заважало Левенгаупту банально покликати на допомогу шведську кавалерію – у Карла її було не менше ніж піхоти. До речі ще одне цікаве питання – де носило Левенгаупта з 9 по 23 жовтня, коли він приєднався до головної армії? Війська Карла, що марширували зі швидкістю піхотної колони той самий шлях пройшли набагато жвавіше, ніж посаджені на коней люди Левенгаупта.
Зрештою, виникає доречне питання – а Левенгаупту не спадало на думку, що його просто дурять?
Всіх цих питань, я можливо не задавав би, якби не дві обставини. Саме генерал Левенгаупт командував шведською піхотою в Полтавській битві – і він несе відповідальність і за батальйони Роса, забуті на редутах, і за всі помилки зроблені шведською піхотою. І ще – саме Левенгаупт здав біля Переволочної 20 000 шведів російському загону у 6000 рил. Шведів! Які абсолютну більшість своїх перемог здобули маючи перевагу у 1,5-4 рази з боку противника! Цікава деталь – Карл ХІІ не збирався залишати Левенгаупта з військами біля Переволочної. Він сам напросився.
І Полтава, і Переволочна в історії нашої країни – одні з найбільших катастроф.
Про що знав Карл ХІІ?
Петро І заявив про нищівну поразку шведів і власну гучну перемогу. Карл ХІІ після приєднання загону Левенгаупта до основних сил, за втрату обозу генерала навіть не пожурив і об’явив про власну перемогу. Обидві ці події виглядають щонайменше дивно. Втрата Левенгауптом обозу, за словами російських істориків поставила Карла в скрутне становище, тож за логікою він мусив драти волосся на голові і наказати з Левенгаупта спустити шкіру. Незрозуміла й позиція Петра І – цілей поставлених перед битвою він явно не досяг, Левенгаупта не розгромив, і шведи таки отримали поповнення – хоча й менше ніж сподівалися. Зрештою – і втрати шведів були далеко не критичні – власне в битві шведи втратили біля 1,5 тисячі людей, проти 3 тисяч у moskalів, за практично двохкратної переваги останніх. До рішучої перемоги над Карлом ХІІ Петру було ще як до неба пішки. До речі, після першої хвилі хвалебних од про повний розгром Левенгаупта, «агітпроп» Петра І терміново почав друкувати листівки про те, що битва завершилася мовляв, у нічию. «Матір’ю Полтавської битви» битва біля Лісної стала лише після Полтави.
Що сталося? Для цього треба розглянути ситуацію ширше.
Наказ формувати обоз і набирати людей генерал Левенгаупт отримав від Карла ХІІ у квітні 1708 р. Причина цього рішення була очевидна, Карл збирав у кулак максимум наявних сил, плюс він уже знав про «скіфську тактику» Петра І – тактику випаленої землі. Він всерйоз готувався стикнутися з нестачею провіанту.
В повному обсязі наказ свого короля Левенгаупт не виконав. Замість 20000 солдат він набрав лише 12500 та й вирушив його корпус з добрячим запізненням. До речі, знаєте на який час запасів віз конвой Левенгаупта? На 3-4 тижні. Це – до питання про катастрофічні наслідки для армії Карла ХІІ, яка воювала в Україні 9 місяців.
Запізнення Левенгаупта поставила Карла ХІІ у вельми скрутне становище. Чекати далі в Могильові прибуття конвою він не міг – армія справді потерпала від голоду. Король мусив зважитися на щось одне – або іти в Україну, або – повертатися до Швеції. І рішення це було аж ніяк не простим.
Переговори з гетьманом Мазепою шведське зовнішньополітичне відомство графа Піпера вело через княгиню Дольську вже давно – але НІЯКИХ конкретних угод між гетьманом і королем до їхньої зустрічі 8 листопада 1708 р. НЕ ІСНУВАЛО. Про це на допитах у Москві розповідав граф Піпер, що потрапив в полон під Полтавою.
Карл не відав як його зустрінуть в Україні. Карл ризикував. Він чудово розумів, що в останній момент Мазепа може передумати і не піти на коаліцію з ним. Що тоді? Тоді Україна перетворилася б на таке саме суцільне згарище яким напередодні наступу шведів стала Білорусь (практично вся спалена moskalями), а шведська армія опинилася б забагато десятків миль від батьківщини голодна і виснажена.
Саме отут в нагоді став би корпус Левенгаупта і його обоз. По суті обоз Левенгаупта був евакуаційною командою, передбаченою Карлом ХІІ на випадок потреби негайно покинути володіння Петра.
Але Петро І цього тоді не знав. Він не відав про наміри Карла і Мазепи укласти між собою угоду. Ба-більше, судячи з мемуарів генерала Юлленкрука, про можливість альянсу між Швецією і Україною не відали й шведські старші офіцери з оточення короля, а значить – не знав і Левенгаупт. До пори – до часу про це знали лише міністр граф Піпер і сам король.
Тож Петро, атакуючи Левенгаупта гадав, що він нищить останній харчовий запас шведів, і що невдовзі шведи заберуться з України самі – саме тому він і роздзвонив про нищівну поразку шведів, побачивши знищений шведами обоз. Він уже бачив змогу волати про перемогу над шведами. Так само мусив думати і Левенгаупт.
Чому ж тоді без наслідків залишив цю історію Карл ХІІ? Та тому, що на момент коли Левенгаупт приєднався до головної армії, потреба в обозі відпала сама собою. Армія шведів уже увійшла в Україну і захопила перші запаси харчів, які «забули» знищити чиновники Мазепи. До Карла уже прибули посланці Мазепи і Карл уже чекав прибуття самого гетьмана. В цих умовах втрата обозу виглядала вже не важливою, а от 6500 вояків приведені Левенгауптом були як раз доречні і потрібні. Невдовзі про все це дізнався і Петро І – уявіть собі, який жах його тоді охопив?
І ще. Дуже схоже на те, що Левенгаупт свідомо занизив власні втрати. Саме тому чисельність свого корпусу він назвав не 12500 (як встановили сучасні шведські дослідники), а 10914 багнетів і шпаг. Так він ставав рятівником більшої частини своїх сил. А от втрати moskalів Левенгаупт оцінив у 6000 убитих і поранених. Насправді – занизив. Генерал Олександр Гордон, шотландець на російській служби, втрати під Лісною оцінив у 3000 загиблих і 4000 поранених, разом – 7000, не враховуючи втрат козаків і калмиків (їх moskalі не рахували).
Все це дало підстави заявити шведам про Лісну як про свою перемогу – факт який зараз мало відомий. Хто ж після такого Левенгаупту дорікне?
Чому ж сам Левенгаупт поводився настільки дивно? Гадаю, відповідь очевидна.
